Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес

1. Право на апеляцію

«Росс проти Сполученого Королівства» (Ross v United Kingdom), 11396/85, 11 грудня 1986 року, DR 50, 179.

3. ... Хоч стаття 6 ... не гарантує оскарження в порядку кримінального провадження, в тому разі, якщо національне право передбачає можливість подати апеляцію в зв’язку з встановленням обґрунтованості кримінального обвинувачення, то гарантії статті 6 ... застосовні й до апеляційного провадження, оскільки воно становить частину цілого процесу розв'язання питання про обґрунтованість оспорюваного кримінального обвинувачення...

«Кромбах проти Франції» (Krombach v France), 27931/96, 13 лютого 2001 року.

96. Суд нагадує, що Договірні Сторони користуються загалом широкими межами розсуду при оцінці того, як саме здійснюється право, закріплене в статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції. Зокрема, перегляд вищим судом обвинувачення або вироку може стосуватися як питань права та фактів рішення, так і тільки питань права. Крім того, в окремих країнах обвинувачений, що бажає оскаржити вирок, іноді повинен дістати на це відповідний дозвіл. Однак будь-які зазначені в цьому положенні обмеження права на перегляд судового рішення, що містяться в національному законодавстві, за аналогією з правом на звернення до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції, мають законні цілі й не порушують суті цього права ... Це правило саме по собі відповідає винятку, передбаченому пунктом 2 статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, і підкріплене текстом французької Декларації щодо тлумачення статті, де зазначено: «... відповідно до змісту пункту 1 статті 2 Конвенції перегляд вищим судом може зводитися до перевірки правильності застосованого права, як наприклад Верховним судом у порядку касації».

97. ... у розглядуваний час ... єдиним доступним засобом захисту було оскарження з питань права. Тому, на перший погляд, норми кримінального законодавства Франції здаються відповідними до положень статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції...

98. Однак Суд відзначає, що Декларація Франції щодо тлумачення Протоколу не стосується статті 636 Кримінально-процесуального кодексу, у якій закріплено, що особа, засуджена заочно, не має права подавати скаргу в Касаційний суд. Відповідно, у заявника не було змоги скористатися «засобом захисту» в суді у звичайному змісті цього слова, для оскарження заочного вироку, ухваленого на рівні однієї судової інстанції...

99. У цій справі заявник оскаржує те, що його позбавлено права оскаржити в Касаційному суді дефекти самої процедури заочного судочинства. Як вважає Суд, та обставина, що з обвинувачуваного зняли обвинувачення в неповазі до суду, не є в цьому зв’язку вирішальним ..., оскільки, хоча зняття цього обвинувачення дало заявникові право на повний повторний судовий розгляд в його присутності, покладений на державу відповідний обов’язок у випадку арешту, в основному призначений для забезпечення змагальності процесу й дотримання права на захист особи, обвинуваченої в правопорушенні.

100. У цій справі заявник прагнув як висунути свої доводи за пунктами обвинувачення, так і заявити попередній процесуальний протест. Суд звертає увагу на ту обставину, що заявник не мав можливості зажадати перегляду, хоча б у Касаційному суді, правомірності відмови суду присяжних в дозволі адвокатам заявника заявити клопотання...

На підставі статей 630 і 639 Кримінально-процесуального кодексу, взятих сукупно …, заявник, з одного боку, не міг представляти свої інтереси за допомогою адвоката в суді присяжних ..., а з іншого — подати скаргу в Касаційний суд, бо ж був обвинувачуваним заочно. Отже, у заявника не було дійсної можливості захистити себе в суді першої інстанції або можливості домогтися його перегляду вищим судом.

Відповідно, було порушення і статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції.

«Гурепка проти України» (Gurepka v Ukraine), 61406/00, 6 вересня 2005 року.

60. Суд дослідив процедуру перегляду рішень, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення. Вона може бути ініційована лише прокурором або за рішенням голови вищого суду ... Враховуючи, що ця процедура не була доступна стороні провадження та не залежала від його або її волі та аргументів, Суд вважає, що така процедура не була достатньо ефективним засобом захисту для цілей Конвенції.

61. Стосовно аргументу уряду, що рішення суду про накладення на заявника адміністративного арешту та утримання насправді переглянув вищий суд, Суд не знаходить доказів того, що протест, внесений прокуратурою, був ініційований за клопотанням заявника. Більше того, цей протест відбиває позицію прокуратури, а не заявника. Протягом цього провадження заявник не мав можливості представити будь-які аргументи, а предметом розгляду був спір між прокуратурою та судом щодо компетенції накладати санкцію на заявника. Суд вважає, що хоча перегляд, ініційований прокуратурою, мав певний позитивний, хоча і тимчасовий, вплив на становище заявника — зупинення виконання покарання — цього недостатньо, щоб зробити висновок, що скарга про перегляд постанови про накладення адміністративного арешту є ефективним засобом захисту, який міг би задовольнити вимоги статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції.

«Ґреку проти Румунії» (Grecu v Romania), 75101/01, 30 листопада 2006 року.

82. ... Отже, в цьому випадку правопорушення, в якому органи влади обвинувачували заявника, тягло за собою покарання позбавленням волі на термін від шести місяців до п’яти років... Тому тут не йшлось — як на це вказує уряд — про незначне правопорушення, що могло б слугувати виправданням того, що цю кримінальну справу розглядала лише одна судова інстанція. Тому, виняток із права на перегляд справи у випадках незначних правопорушень, що передбачений у другому пункті зазначеної статті 2, не є застосовним, з огляду на обставини цієї справи.

83. ... Єдиним незалежним та неупередженим судовим органом, який в цій справі звернувся до розгляду питання про гадану вину заявника був районний суд Бухареста в своєму рішенні від 25 квітня 2000 року.

84. Тому, можливі оскарження заявником згаданого судового рішення були неминуче приречені на програш: як це припустив уряд, на той час не було законодавчих положень, що передбачали б можливі засоби оскарження, завдяки яким ті, хто звернувся зі скаргою на розпорядження прокурора і хотів оскаржити, як у цій справі, рішення суду першої інстанції в судах вищої юрисдикції; хоч уряд і посилається на правила загального порядку, з усією очевидністю із тогочасної національної практики постає очевидним, що національні інстанції судового нагляду, зокрема, Верховний суд, визнавали в той час неприйнятною будь-яку скаргу проти рішення, в якому суд першої інстанції розглядав законність або обґрунтованість дій прокурора...

85. Європейський суд відзначає, що питання про брак в національному законодавстві можливостей оскаржити рішення компетентного суду першої інстанції щодо розгляду скарги проти розпорядження прокурора від цього часу було врегульоване новою статтею 278 закону № 281 від 26 червня 2003 року...

86. Враховуючи чинні на той час законодавство та національну практику, а також наслідки, що були спричинені порушеною проти заявника кримінальною справою, Європейський суд вважає, що заявник був позбавлений права на оскарження в кримінальній справі, і це порушило статтю 2 Протоколу № 7.

«Зайцевс проти Латвії» (Zaicevs v Latvia), 65022/01, 31 липня 2007 року.

55. На думку уряду, правопорушення, за яке засуджено заявника, було «незначним правопорушенням» за змістом пункту 2 статті 2. У зв’язку з цим Суд звертається до означення, наведеного в пояснювальній доповіді до протоколу № 7, з якого чітко видно, що для того, щоб визначити, чи правопорушення за своєю природою було незначним, важливим критерієм є питання про те, чи за таке правопорушення особу може бути покарано позбавленням волі, чи ні. В цьому випадку стаття 201-39 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачала за це правопорушення позбавлення волі на термін до 15 діб. Отже, з огляду на мету статті 2 та характер гарантій, які в ній передбачені, Суд висловлює переконання в тому, що правопорушення, за яке законом як основний вид покарання передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, не можна визначати як «незначне» за змістом пункту 2 цієї статті. Що ж до означення правопорушення в національному праві, то Суд вже нагадував про те, що воно має лише відносне значення. Тому виняток, на який посилається уряд, не є застосовним у цій справі.

56. Суд насамкінець підкреслює, що в своєму рішенні від 20 червня 2002 року Конституційний суд відніс другий абзац статті 279 Кодексу про адміністративні правопорушення до таких положень, що суперечать статті 2 протоколу № 7 і скасував його. Однак така зміна жодним чином не вплинула на ситуацію, в якій перебував заявник, що повною мірою відчув на собі результат дії зазначеного положення і продовжував, відповідно, залишатись «жертвою» стверджуваного порушення.

57. Тому, було порушення статті 2 протоколу № 7.

«Ґалстян проти Вірменії» (Galstyan v Armenia), 26986/03, 15 листопада 2007 року.

124. Суд насамперед відзначає, що заявника засуджено на підставі КпАП, який передбачає покарання за правопорушення, що в національному праві не належать до категорії кримінальних. Це може ставити питання про те, чи є правопорушення, за яке засуджено заявника, незначним за змістом пункту 2 статті 2 Протоколу № 7, і чи слід застосувати винятки, що містяться в цій статті. Суд нагадує, що Комісія колись дійшла висновку, що таке правопорушення, як «порушення порядку в засіданні», максимальним покаранням за яке був штраф у розмірі 10000 австрійських шилінгів, або, якщо це було доконечно для підтримання порядку, позбавлення волі на строк не більше восьми днів, склад якого містив австрійський Кримінально-процесуальний кодекс, було «незначним»; ... У цьому випадку заявника засудили до трьох діб тримання під вартою. Однак стаття 172 КпАП, згідно з якою призначено це покарання, передбачала як максимальну міру покарання до 15 днів під вартою. Суд вважає, що покарання у вигляді 15 діб адміністративного арешту є досить суворим з огляду на те, щоб його не вважати «незначним» за змістом пункту 2 статті 2 Протоколу № 7.

125. Суд нагадує, що Договірні Сторони загалом користуються широкими межами розсуду при визначенні того, як здійснюватиметься право, що його гарантує стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції. У деяких країнах обвинуваченому, який хоче подати апеляцію, може інколи бути потрібно дістати на це дозвіл. Однак будь-які обмеження, що містяться в національному праві стосовно цього права на перегляд, повинні за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції, ставити перед собою законну мету і не порушувати саму сутність цього права...

126. Суд враховує свій вищезгаданий висновок про те, що процедура перегляду, встановлена статтею 294 КпАП, не надає особі чіткого і доступного права на оскарження. Ця стаття передбачає, що право здійснювати перегляд — як за клопотанням особи, так і без нього — належить голові вищого суду, але при цьому не встановлює чітко визначеної процедури чи строків і не дає вказівок щодо послідовного її застосування на практиці. На думку Суду, така можливість перегляду не може бути сумісною зі статтею 2 Протоколу № 7. Звідси випливає, що заявник не мав у своєму розпорядженні такої процедури оскарження, яка б відповідала вимогам цієї статті.

«Гаджієв проти Азербайджана» (Hajiyev v Azerbaijan), 5548/03, 16 листопада 2006 року.

39. Суд вважає, що те, наскільки заявникові була зрозуміла система, належить оцінювати на той момент, коли він спробував був скористатися зі спірного засобу правового захисту... Перехідний закон передбачав можливість перегляду його справи «апеляційним або Верховним судом». Це формулювання ... навряд могло дати заявникові чітке розуміння, що його апеляція підсудна Верховному судові як касаційній інстанції, оминаючи апеляційну інстанцію, до якої зазвичай могли звертатися інші засуджені, відповідно до нових правил кримінального судочинства, запроваджених новим КПК.

40. Заявник подав свою повну апеляційної скаргу 7 березня 2002 року. Попри те, що кілька разів після цього він знову подавав цю апеляцію, вона не була ані розглянута по суті, ані відхилена на підставі формального рішення суду, з огляду на брак в апеляційного суду юрисдикції для її розгляду. Крім того, після неодноразових запитів заявника, працівник канцелярії апеляційного суду своїми листами від 24 жовтня і 27 листопада 2002 року його двічі запевнив, що його справа буде розглянута найближчим часом. Аж до 31 березня 2004 року, тобто впродовж понад двох років після подання і апеляції, апеляційний суд не проінформував заявника чітко про те, що його апеляція належить до сфери компетенції Верховного суду, а не апеляційного. Навпаки, йому давали зрозуміти, що його справу справді розглядає апеляційний суд, хоча й зі значним запізненням.

41. Суд також відзначає, що за той самий період справи трьох інших осіб, які опинилися в аналогічному з процесуального погляду становищі, справді розглянув апеляційний суд в порядку апеляції, відповідно до тієї норми перехідного закону...

42. Аргументи уряду про те, немовби ці три справи суттєво відрізнялися від справи заявника, Суд не переконали...

43. За таких обставин, Суд робить висновок, що з огляду на нечіткість положень перехідного закону і брак чіткого тлумачення його відповідних положень у національних судів, а також на наявність принаймні трьох внутрішніх прецедентів повторного розгляду справи в апеляційному суді на підставі перехідного закону, заявник міг обґрунтовано вважати, що розгляд його апеляційної скарги належить саме до компетенції апеляційного суду.

44. Крім того, Суд зазначає, що відповідно до статей 391.1 і 391.2 КПК, навіть якщо апеляція не належить до компетенції апеляційного суду або є неприйнятною з інших причин (наприклад, у зв’язку з закінчення строку подання апеляції), апеляційний суд протягом 15 днів після отримання апеляційної скарги повинен провести підготовче засідання і визначити, чи має він належну юрисдикцію, згідно з нормами внутрішнього законодавства, для розгляду апеляції. Крім того, відповідно до статті 391.3 КПК, якщо апеляційний суд вважає, що він не має належної юрисдикції, то повинен ухвалити рішення про відмову в узятті апеляції до свого провадження і (або) передати її до суду належної юрисдикції. Отже, навіть якщо б апеляційний суд визнав, що він не компетентний розглядати скаргу заявника по суті, то був би все одно зобов’язаний, відповідно до внутрішнього законодавства, провести підготовче слухання й ухвалити рішення про неприйнятність апеляції протягом 15 днів після отримання апеляційної скарги заявника.

45. Проте впродовж понад двох років апеляційний суд не почав розглядати заявникову апеляційну скаргу, відкривши апеляційне провадження, і офіційно її не відхилив через брак належної юрисдикції. Як зазначено вище, лист від 31 березня 2004 року за підписом працівника канцелярії апеляційного суду не становить, відповідно до внутрішнього законодавства, офіційного судового рішення цього суду.

46. ... На момент подання апеляції і впродовж наступних двох років, заявникові не надано достатніх механізмів захисту, що дозволили б запобігти непорозумінню з процедурою, якою він міг скористатися відповідно до перехідного закону, що його навело на думку про можливість розгляду його справи апеляційним судом. З урахуванням особливостей цієї справи, Суд вважає, що апеляційний суд мав ужити заходів для того, щоб заявник міг дієво скористатись з права, яке йому надавав перехідний закон. Проте апеляційний суд цього не зробив. Суд також вважає, що, за таких обставин, заявник не був зобов’язаний звертатися до Верховного суду.

47. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що заявник потерпів від обмеження його права на доступ до суду і, отже, його права на справедливий судовий розгляд.

Отож, Суд відхиляє попереднє заперечення уряду і ухвалює по суті, що було порушення пункту 1 статті 6.

«Пацуріс проти Греції» (Patsouris v Greece), 44062/05, 8 січня 2009 року.

36. Суд відразу підкреслює, що, відповідно до матеріалів справи, закон № 3346/2005 застосовували в основному до осіб, яких засудив суд першої або апеляційної інстанції на термін до 6 місяців позбавлення волі, зокрема, якщо таке покарання відповідно не було застосоване і не було занесене до досьє кримінального обліку. Щодо останнього пункту, то Суд приділяє особливу увагу висновку, який узгоджено зробили прокурори країни щодо питання про заборону записувати до досьє кримінального обліку покарання типу такого, яке було накладене на заявника (див. вище пункт 26). Окрім цього, Суд припускає, що новий закон переслідував законну мету, прагнучи пришвидшити процедуру кримінального судочинства завдяки зменшенню ролі судів при розгляді не надто важливих справ.

37. Коли йдеться про особисту справу заявника, то Суд має визначити, чи закриття його кримінальної справи мало інші негативні наслідки, що могло б спричинити виникнення у нього законного інтересу здійснити перегляд його справи вищою судовою інстанцією.

38. Справді, збереження в силі, навіть умовно, можливості знову поновити кримінальне переслідування у випадку вчинення нового правопорушення ..., надає підстави сумніватися щодо прав обвинувачуваного. Однак Суд нагадує, що у справах, в основі яких лежать індивідуальні заяви, він зовсім не має завдання абстрактно контролювати зазначене законодавство — він має обмежитись, наскільки це видається можливим, розглядом проблем, порушених у справі, що її він розглядає. Тому в цій ситуації Суд зазначає, що заявник з усією очевидністю не вчинював правопорушення впродовж вісімнадцяти місяців після опублікування нового закону, а тому, його кримінальна справа не може ніколи бути витребувана із архіву та знову відкрита проти нього.

39. З урахуванням цього, незаперечним є те, що засудження заявника судом першої інстанції було також враховане під час дисциплінарного провадження, в цей час саме здійснюваного проти нього. Суд, однак, підкреслює, що воно не відіграло виняткової ролі у ході ухвалення рішення. Справді, Суд зауважує, що для мотивації своїх рішень дисциплінарні інстанції посилались на різні елементи доказу, зокрема на свідчення багатьох свідків та документи, які стали результатом суперечливої дискусії, що відбувалась в присутності заявника та його адвоката. З іншого боку, оскільки заявник намагався довести, що в дисциплінарних органах він зазнав «побіжної шкоди» від застосування в його справі закону № 3346/2005, Суд вважає, що цей аргумент базується на припущенні того, що заявник мав би бути безсумнівно виправданим вищими судовими інстанціями кримінального судочинства, якщо б тільки його справу не закрили після рішення, ухваленого судом першої інстанції; але навіть в цьому останньому випадку Суд зазначає, що, з огляду на чинні на той час національне законодавство та практику, дисциплінарні органи були наділені законним правом накласти в будь-який час на заявника покарання в разі, коли вони вважали, що його поведінка завдавала шкоди його? честі та репутації грецької поліції...

40. Більше того, Європейський суд вважає, що коли слідувати пропозиції заявника, згідно з якою дисциплінарні органи повинні були б цілком ігнорувати процедуру кримінального переслідування проти нього з тим, щоб мати можливість стверджувати, що закриття його справи було сумісним зі статтею 2 протоколу № 7, це означало б піддати сумніву компетенцію дисциплінарних органів, яка все ж таки була підкріплена національними правом і практикою враховувати рішення кримінального суду та оцінювати факти, щодо яких здійснювалось кримінальне переслідування... Тому Суд нагадує, що розглядуваний спір не стосувався питання справедливості дисциплінарної процедури в цій конкретній справі — процедури, яка ще в усякому разі не була завершеною — а йшлось про обмеження права заявника передати на розгляд вищої судової інстанції рішення про його засудження.

41. З огляду на викладене вище, Європейський суд вважає, що, за подібних обставин справи, застосування положень закону № 3346/2005 спричинило результат, який можна вважати таким, що не мав жодного впливу на цю справу. Тому Суд робить висновок про те, що закриття кримінальної справи заявника в силу нового закону не спричинило жодної проблеми з погляду на право звернення до вищої судової інстанції, навіть якщо на початковій стадії заявника засуджено за правопорушення, покаранням за яке було позбавлення волі...

42. Відповідно, статтю 2 протоколу № 7 не порушено.

2. Відхилення

«Хальфауї проти Франції» (Khalfaoui v France), 34791/97, 14 грудня 1999 року.

43. ... зобов’язання з’явитися для взяття під варту означає, що апелянт мусить заздалегідь погодитися на позбавлення волі, призначене за оскаржуваним судовим рішенням, хоча відповідно до норм французького права апеляція з питань права має відкладальну дію, а вироки, оспорені за допомогою таких апеляцій, не є остаточними. Отже, вирок набирає законної сили тільки тоді і в тому разі, коли апеляцію з питань права відхилено.

44. Хоча прагнення забезпечити виконання судових рішень саме по собі є законним, Суд зауважує, що органи влади мають в своєму розпорядженні й інші засоби, з допомогою яких вони можуть заарештувати відповідного засудженого чи до ... чи після розгляду апеляції з питань права. На практиці, зобов’язання з’явитися для взяття під варту покликане замінити процедури поліційного правозастосування зобов’язанням, що покладається на самого обвинуваченого і підкріплюється при цьому такою санкцією, як позбавлення їх права на апеляцію з питань права.

45. І нарешті, Суд зауважує, що зобов’язання з’явитися для взяття під варту не виправдане і ніякими особливостями касаційного процесу, провадження в Касаційному суді, на розгляд якого можуть бути передані тільки аргументи з питань права, ... в основному письмове, тимчасом як ніхто не стверджував, що присутність обвинуваченого на розгляді є необхідною...

46. У цьому випадку, відповідно до положень статті 583 Кримінально-процесуального кодексу, відмову заявника виконати своє зобов’язання з’явитися для взяття під варту, покарано шляхом позбавлення його права на подання оскарження з питань права. У цьому зв’язку Суд, всупереч твердженням уряду, не бачить великої різниці між автоматичним визнанням скарги неприйнятною, що передбачає лише норми практики Кримінальної колегії Касаційного суду, ... та позбавлення права на апеляцію, яка прямо передбачена у статті 583...

47. З огляду на важливість перегляду в останній інстанції, здійснюваного Касаційним судом у кримінальних справах, та на те, що в цьому перегляді стоїть на кону тим, хто, можливо, був засуджений до тривалих строків позбавлення волі, Суд вважає, що така особливо серйозна санкція зачіпає право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції.

53. ... можливість подати клопотання про звільнення від зобов’язання явки для взяття під варту не може, на думку Суду, усунути диспропорційність санкції, що позбавляє права на апеляцію з питань права.

54. На завершення Суд, зважаючи на всі обставини справи, робить висновок, що заявник потерпів від надмірного обмеженням його права на доступ до суду і, отже, його права на справедливий судовий розгляд.

«Еліазер проти Нідерландів» (Eliazer v Netherlands), 38055/97, 16 жовтня 2001 року.

33. У цій справі ... заявник не був зобов’язаний з’являтися для взяття під варту для того, щоб Об’єднаний суд міг розглянути його заперечення. І заявник сам вирішив не з’являтися на процес через небезпеку бути заарештованим. Окрім того ... коли б заявник вирішив бути присутнім на розгляді, то в нього відразу б з’явилася можливість звернутися до касаційної інстанції...

34. Виходячи з цього, Суд вважає, що в цій справі інтерес держави в тому, щоб якомога більше справ були розглянуті в присутності обвинувачених, перш ніж надавати доступ до касації, переважає заінтересованість обвинуваченого в уникненні небезпеки бути заарештованим, з якою пов’язана його присутність у засіданні суду...

35. Роблячи такий висновок, Суд врахував всі стадії провадження в сукупності, зокрема, те, що адвокат заявника виступив у ході апеляційного провадження в Об’єднаному суді, хоча заявник на ці засідання не з’явився ... і що заявник мав змогу дістати доступ до Верховного суду, ініціювавши провадження, внаслідок якого був б здійснений повторний судовий розгляд висунутих проти нього обвинувачень, за умови, що він буде присутнім на розгляді. На думку Суду, не можна сказати, що така система, покликана урівноважити окремі інтереси, є несправедливою.

36. Рішення про оголошення касаційної скарги заявника неприйнятною, отже, не можна розглядати як непропорційне обмеження права заявника на доступ до суду або як таке, що позбавило його справедливого суду. Тому, порушення пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції не було.

«Озу проти Італії» (Osu v Italy), 36534/97, 11 липня 2002 року.

29. Суд насамперед зауважує, що заявник, який виїхав з Італії незабаром після його виправдання в першій інстанції, не повідомив органи влади про зміну своєї адреси, чого вимагали відповідні положення національного законодавства. Італійські органи потім намагались надсилати всі акти, що стосувалися апеляційного провадження, на ту адресу в Італії, яку заявник колись обрав. Оскільки ці спроби не мали наслідку, то заявник не знав про апеляційне провадження, відкрите прокурором при районному суді Ареццо.

30. Суд також відзначає, що заявник був поінформований про обвинувальний вирок, постановлений Флорентійським апеляційним судом, щонайпізніше 19 серпня 1995 року, тобто у день його арешту. 22 вересня 1995 року він звернувся до Касаційного суду по дозвіл подати апеляцію після закінчення строку...

34. ... Клопотання заявника ... визнано неприйнятним на тій підставі, що воно не було подане протягом десятиденного строку, передбаченого статтею 175 Кримінально-процесуального кодексу...

36. ... Суд зауважує, що стаття 1 закону № 742 від 7 жовтня 1969 року передбачає, що перебіг процесуальних строків автоматично зупиняється кожного року з 1 серпня до 15 вересня і що в тому разі, якщо такий строк починає відлік під час цього періоду, то його початок автоматично переноситься на кінець цього періоду. Заявник же фактично подав клопотання 22 вересня, тобто протягом десятиденного строку, що почався 16 вересня 1995 року.

37. Однак Касаційний суд не застосував положення Закону № 742 і відхилив клопотання заявника як подане з пропуском строку. Якогось пояснення, чому чіткі формулювання статті 1 Закону № 742 не були застосовані в справі заявника, ні в цьому рішенні касаційного суду, ні в зауваженнях уряду немає...

38. Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що заявник міг обґрунтовано сподіватися, що призупинення процесуальних строків застосовуватиметься і в його справі і що, згідно з відповідним національним законодавством, рішення касаційного суду від 30 січня 1996 року не було передбачуваним.

39. Вважати, що заявник діяв недбало, звертаючись із клопотанням про дозвіл на подання апеляції через сім днів після закінчення періоду зупинки, не можна. Суд за цих обставин вважає, що незастосування статті 1 Закону 747/69 без усяких підстав позбавило заявника права на звернення до суду для оскарження його засудження заочно.

40. Отже, було порушення пункту 1 статті 6.

«АЕПІ С.А. проти Греції» (AEPI SA v Greece), 48679/99, 11 квітня 2002 року.

24. Суд наголосив на тому, що в пункті 2 статті 505 та в пункті 2 статті 479 визначено термін для подання касаційного оскарження прокурором — 30 днів, і відлік цього терміну розпочинається від дня виголошення оскаржуваної ухвали. Пункт 3 статті 473 містить окреме положення щодо початку відліку цього терміну: у цьому випадку суд розпочинає відлік після дати появи судового рішення в письмовому вигляді.

25. У цій справі заявник подав касаційну скаргу через двадцять днів після того, як він ознайомився з самим текстом рішення корекційного суду, наданого генеральним прокурором касаційного суду, який зробив висновок про те, що цей суд неналежно витлумачив та застосував статтю 70 Закону про інтелектуальну власність. Водночас касаційний суд відхилив скаргу як подану запізно: він зазначив, що це рішення також ще може бути оскаржене і початок терміну подання оскарження бере відлік від дати виголошення рішення, а не від дати надання рішення суду в письмовому вигляді.

26. Європейський суд відзначив, що незалежно від наявної в цій справі можливості оскаржити в апеляційному порядку рішення корекційного суду, заявник хотів звернутись до касаційної інстанції з оскарженням цього рішення не по суті, а стосовно окремих правових моментів, які містились в мотивувальній частині рішення. Отже, повний текст рішення був необхідний для того, щоб організація-заявник могла чітко та точно сформулювати свої зауваги в касаційному оскарженні.

27. Однак Суд нагадує, що заявник звернувся з касаційним оскарженням через звернення до прокуратури. Тому, якщо чинне на той час національне законодавство з цієї проблематики було таким, як його описує уряд, то прокуратура, яка є досвідченою в питаннях, що належать до її компетенції, мала б, поза всяким сумнівом, відмовитись це робити.

28. Оскільки апеляційне подання було відхилене на підставі того, що його подали із запізненням через те, що оскарження подано в термін, який починався від дати проголошення рішення, а не від дати появи судового рішення в письмовому вигляді, Європейський суд вважає, що касаційний суд позбавив заявника права на доступ до суду. Тому, він ухвалює рішення про те, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Орган

«Дідьє проти Франції» (Didier v France) (ухв.), 58188/00, 27 серпня 2002 року.

3. ... «Суд» за змістом статті 6 — це й суд за змістом статті 2 Протоколу № 7. І нарешті, Суд відзначає, що при перегляді рішень РФЗ [Ради з фінансових ринків], Державна рада (Conseil d’Etat) має повноваження розглядати всі сторони справи, тож у цьому стосунку вона також є «судовим органом, який має повну юрисдикцію» і, отже, «судом»... Виходячи з цього, Суд вважає, що заявникові надали право апеляції у рамках кримінальної справи, відповідно до першого пункту статті 2 Протоколу № 7...

4. Безсторонність

«Бонацці проти Італії» (Bonazzi v Italy), 7975/77,13 грудня 1978 року, DR 15, 169.

9. ... Що стосується поведінки суддів, Комісія відзначає, що заявник не надав суду касаційної інстанції жодного доказу, який би загалом доводив, що судді були упередженими. Той факт, що апеляційний суд присяжних змінив обвинувачення і збільшив покарання (з 11 років до 14 років) в цьому випадку не можна вважати доказом упередженості.

«Обершлік проти Австрії» (Oberschlick v Austria), 11662/85, 23 травня 1991 року.

50. ... Частина 3 статті 489 Кримінально-процесуального кодексу, яка встановлює, що в подібних випадках у складі суду не може бути члена, який раніше брав участь у розгляді цієї ж справи ... демонструє прагнення національної законодавчої влади усунути всі обґрунтовані сумніви з приводу неупередженості суду. Отже, недотримання цієї норми означає, що апеляцію заявника розглядав суд, у неупередженості якого можна було сумніватися навіть із позиції внутрішнього права.

51. ... не тільки голова засідання, але й два інших члени апеляційного суду повинні були в силу обійманої посади заявити самовідвід, відповідно до частини 3 статті 489 Кримінально-процесуального кодексу. Крім того, на відміну від ситуації з головою, заявник і його адвокат вже набагато пізніше після слухання 17 грудня 1984 року довідалися, що й двоє інших суддів також брали участь в ухваленні рішення від 31 травня 1983 року.

Отже, не можна вважати встановленим той факт, що заявник відмовився від свого права на розгляд його справи «безстороннім» судом.

«Боргерс проти Бельгії» (Borgers v Belgium), 12005/86, 30 жовтня 1991 року.

28. Крім того, ця нерівність поглибилася ще більше, з огляду на те, що в роботі суду брав участь як дорадник генеральний адвокат. Допомога такого роду, надавана з цілковитою об’єктивністю, може мати певну користь при підготуванні проектів рішень, хоча цим завданням має передусім опікуватися сам Касаційний суд. Однак важко зрозуміти, яким чином така допомога може й далі обмежуватися міркуваннями стилю, які в будь-якому випадку часто нерозривно пов’язані з питаннями суті справи, якщо вона ще й покликана, як це також підтвердив уряд, сприяти забезпеченню узгодженості прецедентної практики. Навіть якщо така допомога тільки цим і обмежувалася у справі, все ж можна небезпідставно вважати, що участь в нарадах надавала генеральному адвокатові додаткову можливість, не побоюючись заперечень з боку заявника, просувати свої доводи на користь відхилення апеляції.

29. Як висновок, зважаючи на вимоги, що їх ставить право на захист і принцип рівності можливостей сторін, та на роль зовнішніх ознак в оцінці їхнього дотримання, Суд доходить висновку про порушення пункту 1 статті 6...

«Дактарас проти Литви» (Daktaras v Lithuania), 42095/98,10 жовтня 2000 року.

33. ... Суд відзначає, що голова палати Верховного суду з кримінальних справ подав касаційне клопотання до суддів цієї самої палати, отримавши клопотання від судді суду першої інстанції, який був незадоволений рішенням апеляційного суду. Голова палати запропонував скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Після цього той самий голова палати призначив суддю-доповідача і сформував склад суддівської колегії, яка мала розглянути справу. Касаційне клопотання було підтримане на касаційному слуханні обвинуваченням і згодом прийняте Верховним судом...

35. ... Суд зазначає, що таку думку не можна вважати нейтральною з погляду сторін у справі. Виступаючи з рекомендацією, що те чи інше рішення має бути затверджене або скасоване, голова палати неминуче стає або союзником підсудного, або його опонентом...

У цьому клопотанні голова палати, по суті, прийняв сторону обвинувачення, оскільки на касаційному слуханні клопотання голови палати наразилося на заперечення з боку заявника, але було схвалене обвинуваченням, яке зі свого боку касаційної апеляції не подавало...

36. До того ж фактом є те, що хоча голова палати і не брав участі в судовому засіданні, на якому розглядали касаційне клопотання, але саме він призначив суддю-доповідача, а також сформував склад колегії із суддів, очолюваної ним палати з кримінальних справ...

... коли голова палати з кримінальних справ не лише приймає позицію сторони обвинувачення у справі, а й, на додаток до своїх організаційних та управлінських функцій, формує склад суду, не можна вважати, з об’єктивного погляду, що це забезпечує достатні гарантії, які б не давали підстав для будь-якого законного сумніву, що нема неприйнятного тиску. Той факт, що до втручання у справу голову палати спонукав суддя суду першої інстанції, лише ускладнює ситуацію...

«Хмелірж проти Чехії» (Chmelíř v Czech Republic), 64935/01, 7 червня 2005 року.

60. ... Отже, Суд зазначає, що голова палати М. В., на розгляд якої передали апеляцію пана Хмеліржа, став відповідачем за позовом, внесеним заявником 7 лютого 2000 року про захист прав на особистість. Пізніше, 15 лютого 2000 року, M. В. наклав на заявника дисциплінарний штраф за неповагу до суду на тій підставі, що у своєму клопотанні про відвід судді від 3 грудня 1999 року той вдався до неправдивих тверджень, які були нахабними й безпрецедентними закидами на його адресу та мали на меті затримати хід провадження. І нарешті, 1 березня 2000 року Верховний суд відхилив друге клопотання заявника про відвід судді, після того. як до М. В. подали позов про захист прав на особистість.

67. ... клопотання про відвід є офіційним передбаченим законом засобом захисту, яким сторони судового процесу можуть скористатися відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу. Крім того, мотивувальна частина цього рішення свідчить, що голова палати не зміг достатньою мірою дистанціюватися від зауважень на його адресу, зроблених в зв’язку з першим клопотанням заявника про відвід. На думку Суду, з теоретичного погляду було б можна стверджувати, що суддя діяв без будь-яких особистих інтересів, а лише для захисту авторитету і статусу суду. Та насправді суди не є безпристрасними інститутами, а функціонують за посередництва суддів у їхньому складі. Оскільки неповагу до суду в цій справі становили нахабні і безпрецедентні закиди на адресу голови палати, то це означає, що відповідний суддя поведінку заявника оцінив у зв’язку зі своїм особистим розумінням, відчуттями, почуттям гідності і нормами поведінки, оскільки відчував, що вони були спрямовані на нього особисто і почувався ображеним. Отже, його власне сприйняття і оцінка фактів та його власні судження були причетні до процесу оцінки того, чи йшлося в цьому конкретному випадку про образу суду.

У цьому зв’язку слід особливо зауважити тяжкість призначеного покарання (максимально можливий штраф із передбачених Кримінально-процесуальним кодексом) та оголошене заявникові попередження про те, що будь-які подібні закиди в майбутньому, ймовірно, будуть кваліфіковані як кримінальний злочин. Всі ці моменти, на думку Суду, свідчать, що суддя надто гостро відреагував на поведінку заявника...

69. На думку Суду, цих елементів досить для того, щоб переконатися в об’єктивності наявних у заявника певних побоювань, а саме, що М. В. як голові палати Високого суду може бракувати необхідної неупередженості.

5. Повідомлення про слухання

«Ваше проти Франції» (Vacher v France), 20368/92, 17 грудня 1996 року.

25. Відповідно до статей 585 і 588 Кримінально-процесуального кодексу ... засуджений апелянт має можливість вибору між тим, щоб доручити членові Державної ради та адвокатові Касаційного суду викласти його доводи у справі або зробити це самому. Утім суддя-доповідач встановлює останній строк подання заяви по суті тільки в першому з цих випадків. У цій справі пан Ваше, якому надавав допомогу пан Рікар (який не є членом Державної ради і адвокатом Касаційного суду), мав подати свої доводи до дати проведення слухань.

27. На основі інформації, наданої урядом, середній час, який Касаційний суд витрачає на розгляд справи становить приблизно три місяці з моменту звернення: два місяці поки справи надійде до Касаційного суду і ще один місяць, поки суд ухвалить рішення. У цій справі апеляцію відхилили в стисліші строки, до того ж заявника не повідомили про дату слухання. Для пана Ваше могло стати несподіванкою те, що провадження зайняло менше часу, ніж у середньому і, отже, вважаючи, що в нього ще є час для подання доводів, можливо, він не бачив ніяких причин непокоїтись з приводу дати слухань.

28. Суд наголошує, що держави повинні забезпечити, щоб кожний, кого обвинувачено в скоєнні кримінального правопорушення, користувався гарантіями, передбаченими пунктом 3 статті 6... Покладання на засудженого апелянта обов’язку дізнаватися, коли починається або закінчується встановлений строк, не сумісне з тією «сумлінністю», яку мають виявляти Договірні Сторони з тим, щоб забезпечити ефективне здійснення ... гарантованих статтею 6 прав...

30. На завершення, оскільки фіксованої дати подання доводів не було, а Касаційному суду знадобилося менше часу, ніж звичайно, для розгляду апеляції, при тому, що пан Ваше про це не дістав попередження з канцелярії і не міг сам передбачити, то його позбавлено можливості викласти свої аргументи в Касаційному суді у чіткий та ефективний спосіб.

Отже, порушено статтю 4 Протоколу № 7...

«Вайнен проти Бельгії» (Wynen v Belgium), 32576/96, 5 листопада 2002 року.

35. ... У цій справі дата слухання справи в Касаційному суді була вивішена в канцелярії та в залі його засідань 8 січня 1996, тобто за шістнадцять днів до початку слухання. Заявники були представлені чотирма адвокатами, до того ж всі були членами Брюссельської палати ... застосовні правила, хоч, може, дивні або застарілі, чітко випливали з КПК і були тому доступні і досить послідовні та чіткі, тож адвокати, які професійно займаються судочинством, не могли обґрунтовано заявляти, немовби їм про них не було відомо...

Окрім того і головне, чинна практика передбачала, що сторони і їхні адвокати можуть звернутися до канцелярії Касаційного суду з проханням повідомити їх письмово або телефоном про дату слухання... Суд не вважає безпідставним вимагати, щоб апелянти, які хочуть особисто бути повідомленими про дату, на яку їхню справу призначено до слухання в Касаційному суді, користувалися такими додатковими способами повідомлення...

Виходячи з цього, заявники не можуть твердити, що органи влади унеможливили їхню присутність на слуханні в суді касаційної інстанції. Отже, в цьому стосунку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.

«Ермі проти Італії» (Hermi v Italy) [GC], 18114/02,18 жовтня 2006 року.

90. ... Велика палата вважає, що, як видно з матеріалів справи, заявник достатньо добре розумів італійську мову і повинен був зрозуміти текст повідомлення про дату зазначеного слухання в апеляційному суді... Крім того, ... на момент відкриття апеляційного провадження тривалість його проживання в Італії становила вже щонайменше десять років, і коли він був арештований 1999 року, то був у змозі повідомити карабінерам докладну інформацію про фактичну сторону звинувачень щодо нього...

91. На думку Суду, ці моменти давали національним судовим органам достатню підставу вважати, що заявник міг зрозуміти значення повідомлення про дату зазначеного слухання, а отже, не було потреби в забезпеченні письмового та усного перекладу. Суд також відзначає, що заявник, як видно, не повідомляв в’язничну адміністрацію про труднощі в розумінні відповідного документа.

«Зайцев проти Росії» (Zaytsev v Russia), 22644/02, 16 листопада 2006 року.

22. Щодо скарги заявника на неповідомлення його про розгляд апеляції 26 жовтня 2001 року, Суд зазначає, що саме на цій підставі рішення апеляційного суду було скасоване і справу передали на повторний розгляд в апеляційному порядку. Суд повторює, що коли кримінальну справу відновлюють після того, як обвинувальний вирок набирає остаточно чинності, то скасування обвинувального вироку самого по собі не досить, щоб позбавити особу її статусу «потерпілого», якщо тільки національні органи влади при цьому не визнали прямо або по суті порушення Конвенції і не забезпечили відшкодування...

23. В цій справі, 27 червня 2005 року президія Тульського обласного суду скасувала остаточний вирок, яким засудили заявника, на тій підставі, що розгляд його апеляції заочно, без належного повідомлення заявника про слухання, був порушенням його права на захист. Отже, президія прямо визнала, що право заявника на справедливий судовий розгляд було порушене.

6. Зміна кваліфікації обвинувачення

«Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France) [GC], 25444/94, 25 березня 1999 року.

61. ... Суд також вважає, що співучасть не була ефелементом, який фігурував в первинному обвинуваченні, про що заявникам було відомо від початку судового розгляду...

62. Отож, Суд уважає, що, здійснюючи право, яке йому, безсумнівно, належало, для зміни кваліфікації фактів, щодо яких він мав належну юрисдикцію, Апеляційний суд Екс-ан-Прованса мав би надати заявникам можливість здійснити свої права на захист і щодо цього питання практично, ефективно і, особливо, своєчасно. У цій справі він не вбачає нічого, що б пояснювало, чому, наприклад, слухання не було перерване для проведення подальших дебатів або, з іншого боку, заявникам не запропоновано подати письмові зауваження, поки суд вестиме обговорення. Навпаки, представлені Суду матеріали вказують на те, що заявникам не дали змоги підготувати свої заперечення на нове обвинувачення, адже про зміну кваліфікації фактів вони дізналися тільки з рішення Апеляційного суду. А це було, очевидно, надто пізно.

63. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що право заявників бути докладно повідомленими про характер і підстави висунутих про них обвинувачень, а також їхнє право мати досить часу і можливостей для підготування свого захисту були порушені.

«Даллош проти Угорщини» (Dallos v Hungary), 29082/95, 1 березня 2001 року.

48. Суд у цій справі зазначає, що заявник дійсно не знав, що регіональний суд може змінити кваліфікацію скоєного ним правопорушення на шахрайство. Ця обставина, безумовно, негативно позначилася на його шансах себе захистити від висунутого обвинувачення, на підставі якого його зрештою засудили.

49. Однак ... Суд тут надає вирішального значення подальшому провадженню в Верховному суді.

52. ... заявник мав змогу викласти Верховному суду свої аргументи щодо перекваліфікованого обвинувачення. Оцінивши справедливість судового розгляду в цілому і взявши до уваги характер розгляду справи в Верховному суді, Суд переконався, що будь-які дефекти провадження в регіональному суді було усунуті у Верховному.

Отже, Суд переконаний у тому, що право позивача бути докладно повідомленим про характер і підстави висунутого йому обвинувачення та мати достатній час і можливості для підготування свого захисту порушені не були.

«Бекстрем і Андерссон проти Швеції» (Bäckström and Andersson v Sweden) (ухв.), 67930/01, 5 вересня 2006 року.

Суд у цій справі відзначає, що, відповідно до обвинувального висновку прокуратури від 11 лютого 2000 року, заявників... обвинуватили в замаху на пограбування за обтяжливих обставин... Рішенням районного суду від 17 квітня 2000 року заявників засуджено за відповідне правопорушення, оскільки суд установив, що докази підтримують версію подій у викладі прокурора.

19 червня 2000 року, наприкінці слухання справи в Апеляційному суді та після втручання його голови, прокурор змінив кваліфікацію обвинувачення на довершене пограбування за обтяжувальних обставин. У своїй постанові від 4 липня 2000 року суд визнав, що прокурор спершу не висував додаткового обвинувачення в крадіжці автомобіля, але після зміни кваліфікації почав стверджувати, що пограбування було доведене до кінця шляхом заволодіння транспортним засобом. Погодившись із цим твердженням, суд установив, що самий той факт, що заявники заволоділи автомобілем з тими грошима, які в ньому були, означає, що злочин був довершений.

На думку Суду, із цих обставин випливає, що заявники вже були повідомлені про всі суттєві факти інкримінованого їм правопорушення при врученні обвинувального висновку прокурора. Новий елемент, висунутий 19 червня 2000 року, стосувався встановлення того факту, чи їхні дії дійшли до тієї стадії, коли правопорушення можна вважати довершеним ... тож належить встановити, чи були вони невідкладно повідомлені про можливість їхнього засудження за довершене правопорушення і чи дістали вони достатню можливість підготувати свій захист.

Суд у зв’язку з цим зазначає, що заявники були повідомлені про таку можливість аж 19 червня 2000 року, тобто в передостанній день слухання в апеляційній інстанції. Хоча такий короткий термін викликає певну стурбованість, Суд зауважує, що всі факти, які лежали в основі зміненого обвинувачення, були відомі заявникам задовго до того. Крім того, адвокат другого заявника дотримувався думки, що обвинувачення в пограбуванні за обтяжувальних обставин можна вважати таким, що охоплене первісним обвинувальним висновком. Окрім того, адвокати обох заявників виклали свою позицію щодо зміненого обвинувачення у той день, коли воно було висунуте. На наступний день, а він був останнім днем слухань, жодного додаткового аргумента з цього питання вони не представили, хоча й могли це зробити без усяких перешкод. Вони так само не подавали клопотання про відстрочення судового розгляду, аби мати більше часу для розгляду цього питання ... Суд вважає, що в справі немає нічого такого, що підкріплювало б твердження заявників про те, що клопотання про відстрочку Апеляційним судом було б, очевидно, відхилене.

Суд вважає, що голова Апеляційного суду виступив для того, щоб звернути увагу сторін на те, що діяння, в яких заявників обвинуватили, можуть містити склад завершеного пограбування. Заявникам тим самим надали змогу подати свої аргументи з цього питання. Крім того, оскільки суд не був зв’язаним кваліфікацією злочину, наданою прокурором, і, відповідно, зміна ним кваліфікації обвинувачення не була передумовою для встановлення вини заявників у скоєнні довершеного правопорушення, втручання з боку голови не можна вважати порушенням принципу «рівноправності сторін».

З огляду на такі обставин, Суд вважає, що адвокати захисту дійсно мали достатні можливості для всебічного викладення Апеляційному суду позиції заявників щодо зміненого обвинувачення. Крім того, Апеляційний суд міг зробити розумний і обґрунтований висновок, що саме так все і було.

І нарешті, Суд вважає, що цю справу можна відрізнити від справи «Міро проти Франції» (Miraux), яку Суд одночасно розглядав [див. С.VІІІ.1] вище. ) і встановив факт порушення пунктів 1 і 3 статті 6. В ході провадження в цій справі новий фактичний елемент — проникнення — був запропонований тоді, коли голова суду, після кінцевих зауваг сторін, поставив присяжним додаткове запитання про те, чи не винен обвинувачений у зґвалтуванні, а не замахові на зґвалтування. На відміну від цього, факти, з якими заявникам у цій справі доводилося оперувати, залишалися незмінними впродовж усього розгляду; уточнення прокурором обвинувачення в пограбуванні не змінило опису подій, а тільки вплинуло на правову кваліфікацію правопорушення. Крім того, тимчасом як обвинувачений у французькій справі не дістав можливості викласти свої аргументи щодо нового фактичного елемента, адвокати заявників у цій справі мали — і використали — змогу викласти свою позицію щодо скоригованого обвинувачення. Слід також відзначити, що французька справа стосувалася розгляду судом присяжних справи про сексуальні злочини, діяти в ній належало з особливою розсудливістю, з огляду на дражливий характер таких правопорушень та на ймовірність того, що думка присяжних могла помітно змінитися під впливом припущення, що інкриміноване діяння може становити правопорушення, вчинене за більш обтяжувальних обставин. Ця справа особливих застережень такого роду не викликає.

Беручи до уваги провадження в цій справі в цілому, Суд доходить висновку, що інформація з приводу висунутого проти заявників обвинувачення була їм повідомлена досить оперативно, і що вони мали достатній час і можливості для підготування свого захисту за змістом підпунктів (а) і (b) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Маттеї проти Франції» Mattei v France, 34043/02, 19 грудня 2006 року.

39. ... Європейський суд вважає невстановленим той факт, що заявниці повідомили про можливе перекваліфікування обвинувачення на співучасть у спробі вимагання грошей. В будь-якому випадку, враховуючи «необхідність приділяти особливо ретельну увагу тому, щоб заінтересованій особі повідомляли про обвинувачення» та визначальну роль, яку обвинувальний висновок відіграє в ході притягнення до кримінальної відповідальності... Європейський суд вважає, що жодний із наведених урядом доводів, взятий як окремо, так і сукупно, не є достатнім для того, щоб забезпечити дотримання положень підпункту а) пункту 3 статті 6 Конвенції...

40. Крім того, Європейський суд, який був позитивно вражений аргументом уряду, що касаційний суд посилається від 2001 року на пункт 1 статті 6 у своїх рішеннях та знову повторює у мотивувальній частині судової постанови уточнення про те, «що в разі, коли судді судів кримінальної юрисдикції мають надати наявним в їхньому розпорядженні фактам справжню оцінку, обов’язковою умовою має бути надання обвинуваченій особі можливості захищатися проти висунутих нових обвинувачень», зазначає, що в цій справі касаційний суд вважав, що «перекваліфікація обвинувачення в цьому злочині на співучасть у спробі вимагання грошей жодним чином не вплинула на природу та зміст судового розслідування, про яке обвинувачені були повною мірою поінформовані, відколи вони постали перед корекційним судом».

41. Стосовно змісту перекваліфікації, то Європейський суд нагадує, що не можна стверджувати, що співучасть є лише простим залученням до вчинення злочину. Наголошуючи на своїй відданості принципові чіткого тлумачення кримінального права, Європейський суд не може погодитись із тим, що були вивчені специфічні елементи співучасті. З огляду на це, зазначає, ... що він не повинен давати оцінку обґрунтованості засобів захисту, до яких могла б вдатись заявниця, якби вона мала можливість оспорювати співучасть у спробі вимагання грошей, а лише зауважує, що можна зробити вірогідне припущення про те, що ці засоби могли б різнитися від тих, які були обрані для того, щоб захищатись від основного обвинувачення.

42. Щодо ухвалених стосовно заявниці мір покарання, то Суд не може погодитись із наведеними урядом аргументами. Справді, він вважає, що не можна стверджувати того, що перекваліфікація жодним чином не вплинула на засудження через те, що в кожному разі заявницю б засудили за участь у спробі підготування терактів, тому що не можна гадати про міру покарання, яка могла б бути призначена в разі, якщо заявниця мала б можливість ефективно захищатись проти висунутого нового обвинувачення, яке полягало в співучасті у спробі вимагання грошей. Нарешті, він зазначає, що в дійсності вирок, проголошений апеляційним судом в результаті перекваліфікації обвинувачення, був м’якшим, аніж виголошений корекційним судом, будучи зменшеним з чотирьох років позбавлення волі до трьох років, з яких один був умовним. Однак Суд підкреслює, що виголошений апеляційною інстанцією вирок був мотивованим «станом здоров’я заінтересованої особи» а також її кримінальним минулим, оскільки заявниця «не була засуджена до позбавлення волі або до ув’язнення впродовж останніх п’яти років, що передували фактам справи, за злочини або за кримінальні правопорушення».

43. З огляду на всі ці елементи, Суд вважає, що було порушене право заявниці бути детально поінформованим про характер та суть висунутих проти неї обвинувачень, так само як і право мати необхідний час та можливості для підготування свого захисту.

7. Неповідомлення змісту доказів

«Брандштеттер проти Австрії» (Brandstetter v Austria), 11170/84, 12876/87; 13468/87, 28 серпня 1991 року.

67. ... Сторони в цій справі погодилися, що заявнику не були направлені копії представлених старшим прокурором матеріалів і що йому так само не повідомили, чи їх взагалі подавали. Аргументи уряду зводяться до того, ... що доводи — так звані «нариси» ... подано відповідно до усталеного порядку, який дозволяє старшому прокуророві в таких випадках подавати нариси так, як він вважатиме за доцільне. Такий порядок, на думку уряду, мав бути відомий адвокатові заявника, який, відповідно, і міг зробити запит про те, чи ці нариси вже надано й у заявниковій справі. І якщо так, то він міг би звернутися з проханням ознайомитися з матеріалами, відповідно до статті 82 Кримінально-процесуального кодексу, і тим самим заявити свої зауваження. Проте, як видається, стаття 82 в її нинішньому формулюванні не надає безумовного права ознайомлюватися з усіма матеріалами справи, а тільки можливість звернутися по дозвіл на це...

Суд відзначає, що нарис, певне, має велике значення і що оскаржувана практика вимагає пильності та зусиль з боку захисту. Виходячи з цього, Суд не переконаний, що подібна практика достатньою мірою забезпечує, щоб апелянти, в чиїх справах старший прокурор вже подав нариси, з приводу яких вони мали робити зауваження, були поінформовані про таке подання.

68. ... Непряма й суто гіпотетична можливість обвинуваченого прокоментувати доводи сторони обвинувачення, внесені в текст судового рішення, навряд чи можна розглядати як належну заміну правові ознайомитися й прямо реагувати на матеріали, подані обвинуваченням...

69. Суд доходить висновку, що в апеляційному провадженні у справі про дифамацію було порушення пункту 1 статті 6 ... Конвенції.

«Райнхардт і Сліман-Каїд проти Франції» (Reinhardt and Slimane-Kaid v France), 23043/93;22921/93, 31 березня 1998 року.

105. Сторони погодилися, що генеральний адвокат отримав доповідь і проект рішення, підготований суддею-доповідачем задовго до початку слухань. Як повідомив уряд, ця доповідь складалася з двох частин: перша містила опис фактів, порядок і підстави для апеляції, а друга — правовий аналіз справи та висновок по суті апеляції.

Ці документи не були передані ні заявникам, ні їхнім адвокатам... Юристи пані Рейнхардт і пана Слімана-Каїда могли б зробити усні заяви, якби про це попросили; під час слухання вони б мали право звернутися до суду після виступу судді-доповідача, що означало, що вони б могли вислухати першу частину його доповіді і прокоментувати її. Друга частина доповіді та проект рішення — які на законних підставах не підлягали оприлюдненню як складова частина судової наради — доведені до їхнього відома в жодному випадку бути не могли; отже, вони б дізналися про рекомендації, що містилися в доповіді судді-доповідача, у кращому разі, за кілька днів до початку слухань.

З іншого боку, зміст усієї доповіді і проекту рішення були доведені до відома генерального адвоката. Генеральний адвокат не є членом суду, що здійснює розгляд в порядку апеляції. Його роль полягає в забезпеченні правильного застосування норм закону, коли вони сформульовані чітко, і правильного тлумачення, коли вони неоднозначні. Він «консультує» суддів щодо розв’язання питання в кожному окремому випадку, і в силу своєї посади, може вплинути на їхні рішення або в сприятливий для версії апелянтів спосіб, або в несприятливий...

З огляду на важливість доповіді судді-доповідача (і, зокрема, другої його частини), на роль генерального адвоката і наслідки результатів розгляду для пані Рейнхардт і пана Слімана-Каїда, дисбаланс, спричинений неповідомленням змісту доповіді в такому ж обсязі радникам заявників, не сумісний з вимогами справедливого судового розгляду.

106. Той факт, що доводи генерального адвоката не були повідомлені заявникам, так само викликає сумніви.

107. Отже, з урахуванням згаданих вище обставин, було порушення пункту 1 статті 6.

«Ґеч проти Туреччини» (Göç v Turkey) [GC], 36590/97, 11 липня 2002 року.

57. ... Уряд стверджував, що адвокатові заявника мало б бути відомо, що ознайомлення з матеріалами справи на практиці можливе. Суд однак вважає, що вимагати від адвоката заявника брати на себе ініціативу і час від часу довідуватися про те, чи не були до справи долучені які-небудь нові матеріали, означало б покласти на нього непропорційний тягар і не обов’язково б гарантувало реальні можливості подати зауваги щодо висновку, оскільки йому так і не повідомили про графік розгляду апеляції. Він у цьому зв’язку зазначає, що висновок складено 17 жовтня 1996 року, а 21 жовтня 1996 року подано до палати належної юрисдикції разом із матеріалами кримінальної справи. Палата постановила своє рішення 7 листопада 1996 року.

58. З урахуванням вищевикладеного, Суд, як і Палата, вважає, що пункт 1 статті 6 внаслідок неповідомлення заявникові висновку Головної прокуратури порушено.

«Верду Верду проти Іспанії» (Verdu Verdu v Spain), 43432/02, 5 лютого 2007 року.

25. Європейський суд вважає, що питання, яке постає в цій справі, полягає в тому, щоб встановити, чи неповідомлення заявникові інформації про апеляційну скаргу прокуратури могло бути порушенням права на справедливий судовий відповідно до того, що принцип змагальності передбачає для залучених в процесі сторін «право бути поінформованим та мати можливість висловитися щодо будь-якого представленого судді документа або зауваження»..., та чи передовсім слід розглянути, як це зробив Конституційний суд, питання про те, що в цій справі мало значення, був чи ні заявник позбавлений можливості ефективно захищатися, з огляду на зазначений факт неповідомлення, тобто, могло чи ні повідомлення про апеляційну скаргу прокуратури вплинути на результат судового спору.

26. В цій справі Суд зазначає, що суд, який ухвалив обвинувальний вирок заявникові в апеляційній інстанції, обмежився тим, що дав інше правове визначення фактам, аніж це визнав доведеним суд першої інстанції, не вийшовши при цьому за рамки остаточних висновків та апеляційного подання прокуратури та не посилаючись на жоден інший елемент, який не містився в основному обвинуваченні.

27. За таких обставин, Європейський суд визнає, що повідомлення про апеляційну скаргу прокуратури та можливість для заявника надати на неї відповідь не могла жодним чином вплинути на результат судового спору при розгляді справи в окружному суді (Audiencia provincial). Як результат, він не вбачає, чому нестача цього документа могла спричинити порушення прав та зменшити шанси заявника навести в окружному суді доводи, які він вважав за необхідні для свого захисту, тоді як сам же заявник визнав у своїй заяві, що вміщені в апеляційній скарзі позивача вимоги збіглися з тими, що були в апеляційній заяві прокуратури.

28. Тому, засудження в цій справі заявника окружним судом, яке в подальшому було залишене в силі Конституційним судом, не може викликати сумніви з цього погляду. Відповідно, заявник за особливих обставин справи не зміг довести, що неможливість оскаржити апеляцію через неповідомлення про неї позбавила його можливості захищатися, спричинюючи порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, і за ним не визнали право без реального змісту та значення... Заявник знов-таки не вказав, чим саме неповідомлення про зазначену апеляцію завдало шкоди...

29. Європейський суд визнав, що про право на захист та на оскарження аргументів сторін постійно наголошується в судовій практиці Конституційного суду, коли йдеться про право на захист. В цій же справі, в світлі досить специфічних її обставин, Європейський суд, відповідно до своєї субсидіарної ролі, доходить висновку про те, що викладене Конституційним судом мотивування з метою виправдати факт неповідомлення про апеляцію не є ні нерозумним, ні упередженим...

8. Достатній час і можливості

«Мелен проти Франції» (Melin v France), 12914/87, 22 червня 1993 року.

19. ... Він стверджував, що, коли 27 травня 1986 року Колегія в кримінальних справах Касаційного суду ухвалила рішення, він ще чекав, поки йому надішлють текст рішення апеляційного суду, копію якого він зажадав. Не знаючи мотивування апеляційного суду, він не міг скласти свого меморандуму з викладенням підстав для оскарження. Хоч він і був присутній під час його виголошення, однак він потребував копії судового рішення, оскільки голова тоді зачитав лише його резолютивну частину...

24. ... пан Мелен був юристом-практиком і працював у конторі адвоката Державної ради і адвокатури Касаційного суду. Тому він знав, що, відповідно до чинного законодавства, органи влади не були зобов’язані надсилати йому копію рішення, ухваленого 15 січня 1986 року, на проголошенні якого він був присутній... тож було б небезпідставно очікувати, що він скористається одним із таких трьох варіантів дій. По-перше, хоч він і не мав такого зобов’язання за законом, він міг би ознайомитися з оригіналом вироку в канцелярії Версальського апеляційного суду. По-друге, якщо припустити, що він і справді, як стверджує, зробив безрезультатну спробу отримати копію, то міг і повинен би був повторити свій запит протягом чотирьох з половиною місяців, що минули після ухвалення судового рішення. У нього також залишався останній варіант: він міг зробити запит в канцелярії Касаційного суду щодо дати, коли суд ухвалить рішення, і подати клопотання про її перенесення, аби дістати змогу вчасно подати меморандум і викласти свою позицію. Добре знаючись на правилах судочинства, він мав би знати, що строк для подання такого клопотання є відносно короткий, тим паче, що відповідні правила були досить послідовними й чіткими...

25. Отже, заявник не може стверджувати, що органи влади унеможливили йому подання меморандуму. Оскільки він свідомо відмовився від свого права на допомогу адвоката, то був зобов’язаний сам виявити старанність. Тому, він не зазнав будь-якого втручання в можливість ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6...

«Зоон проти Нідерландів» (Zoon v Netherlands), 29202/95, 7 грудня 2000 року.

37. ... Незалежно від того, чи було відомо адвокатові заявника про згадане правило, чи ні, залишається фактом те, що рішення у скороченому вигляді, чого ніхто не заперечував, було доступним для ознайомлення вже за вісім годин після його виголошення.

38. Отже, Судові належить зробити висновок про те, що заявник, крім того, що йому був відомий зміст резолютивної частини вироку, також би міг, як і його адвокат, ознайомитися з текстом судової постанови в скороченому вигляді задовго до закінчення чотирнадцятиденного терміну для подання апеляції, щоб мати досить часу для цього подання. Те, що вони цього не зробили, не можна ставити за провину державі-відповідачу...

47. Справді, в вироку суду не перераховані всі окремі докази, на які спиралося рішення про засудження. Проте заявник ніколи й не заперечував, що вчинив діяння, в яких його обвинувачували, і ніколи не заперечував докази проти нього як такі. Крім того, заявник не стверджував такого і цього зовсім не було видно, що в основу його засудження покладено докази, які не містилися в матеріалах справи чи не були подані на слуханні в регіональному окружному суді.

48. ... У кримінальному процесі Нідерландів апеляцію подають не на рішення суду першої інстанції, а на обвинувачення, висунуті обвинуваченому. Отже, апеляційна процедура передбачає абсолютно нове встановлення фактів і нову оцінку застосовних правових норм. На думку Суду, з цього випливає, що заявник та його адвокати, у світлі рішення в скороченому вигляді і доказів, що містилися в матеріалах справи, могли б скласти поінформовану оцінку щодо можливих результатів апеляційного провадження ...

50. Тому, зважаючи на обставини справи, не можна сказати, що заявникові права на захист зазнали неналежного впливу через брак повного тексту рішення або нестачу у рішенні в скороченому вигляді докладного переліку окремих доказів, що слугували основою для його засудження.

«Гусейн проти Італії» (Husain v Italy) (ухв.), 18913/03, 24 лютого 2005 року.

В ордері на арешт була зазначена дата постановлення обвинувального вироку, призначене покарання, правова кваліфікація правопорушень, у скоєнні яких заявника визнали винним, і посилання на відповідні норми Кримінального кодексу та застосованого спеціального законодавства.

З огляду на ці обставини, Суд вважає, що заявник отримав достатню інформацію щодо висунутих обвинувачень та його засудження зрозумілою йому мовою. На момент вручення ордера заявник перебував в Італії і міг би порадитися з адвокатом, якого призначили в його справі і чиє ім’я було вказане в ордері про арешт, або з іншим юридичним консультантом для того, щоб дізнатися про порядок оскарження вироку, винесеного Генуезьким кримінальним апеляційним судом, а також для підготування свого захисту від обвинувачень.

Отже, Суд не вбачає порушення права на справедливий судовий розгляд.

«Кремцов проти Австрії» (Kremzow v Austria), 12350/86, 21 вересня 1993 року.

48. Суд зазначає, що ... нариси на сорока дев’ятьох сторінках були надані адвокатові 9 червня 1986 року, тобто майже за три тижні до дати, на яку призначили усні слухання. Він вважає, що цей час давав заявникові та його адвокатові достатню можливість, щоб встигнути сформулювати свою відповідь до усного слухання 2 липня 1986 року.

49. Уряд не заперечував, що Верховний суд не відповів на клопотання від 18 вересня і 2 жовтня 1985 року про повідомлення заявникові змісту нарисів, які Верховний суд отримав вже 2 серпня 1985 року... Втім адвокат заявника міг звернутися до суду по дозвіл ознайомитися з матеріалами справи, щоб вивчити ці нариси до їхнього передання. Документального підтвердження того, що він коли-небудь намагався це зробити, немає... Якщо б таке клопотання було подане, немає жодної підстави вважати, що на це б не надали дозвіл.

50. З огляду на це, Суд вважає, що хоч заявник, можливо, й опинився в дещо менш зручному становищі для підготування свого захисту, він усе ж мав «достатній час і можливості» для підготування своєї відповідь на нарис.

9. Допустимість нових доказів

«Ватурі проти Франції» (Vaturi v France), 75699/01, 13 квітня 2006 року.

58. В дійсності заявник на жодній стадії судового процесу не міг допитувати або вимагати допиту котрогось із свідків. Попри складність справи, викликаної економічними розмірами запобіжних заходів та кількістю юридичних і фізичних осіб, які повинні б були знайомитись із матеріалами справи, прокурор Республіки в прискореному порядку представив судові вищої інстанції Парижа просте поліційне розслідування, за матеріалами якого він прийняв рішення викликати заявника безпосередньо до суду. В результаті цього, жодної інформації судового характеру не відкрито і не призначено жодного судді-слідчого. Отже, на етапі попереднього розслідування справи заявник не міг ані клопотати про вчинення певних слідчих дій, ані заперечити особам, які висували обвинувачення проти нього та наводити їм власні контраргументи. В подальшому впродовж етапу судового розгляду його єдину вимогу бути заслуханим та мати очну ставку безапеляційно відхилив апеляційний суд Парижа. Результатом цього стало те, що вся система обраного заявником захисту, в основу якої було покладене слухання на відкритому засіданні у вигляді змагального процесу і заслуховування витребуваних свідків як обвинувачення, так і захисту — ця система виявилась скомпрометованою. За таких обставин, Європейський суд не вважає необхідним вдаватись до абстрактних розмірковувань щодо обґрунтованого чи необґрунтованого характеру слухань, що їх вимагав заявник, оскільки він вважає, що при такому стані справ ці слухання могли б сприяти, за обставин цієї справи, виваженості та рівності, які мають панувати впродовж усього судового розгляду між обвинуваченням та захистом. Загальна організація судового процесу, отже, вимагала надати заявникові можливість допитати або вимагати допиту обраних ним свідків. В результаті, заявникові не надали адекватної та достатньої можливості для користування своїм правом на захист.

59. Як висновок, з огляду на особливе значення, що приділяється дотриманню прав на захист в кримінальному процесі, Європейський суд вважає, що заявник був позбавлений можливості скористатись справедливим судом. Тому, порушено пункт 1 та підпункт ё) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Ойстон проти Сполученого Королівства» (Oyston v United Kingdom) (ухв.), 42011/98, 22 січня 2002 року.

Суд зазначає, що апеляційний суд дав заявникові дозвіл на подання апеляції на тій підставі, що ці докази — хоч і не допустимі в точному сенсі — могли б бути використані для доведення неможливості довіряти потерпілій, і що слід зважити, чи не засуджено заявника, з огляду на це, на підставі ненадійних доказів. Заслухавши доводи заявника в апеляційному порядку, апеляційний суд підтвердив думку, що, відповідно до статті 2 Закону 1976 року, відомості, які стосуються цих відносин, не були б визнані допустимими. При цьому він, проте, зауважив, що якби такі докази змусили його поставити під сумнів надійність свідка, то він дуже неохоче віддав би перевагу формальній нормі. Відтак він перейшов до розгляду цих доказів і з причин, які цьому Суду видаються переконливими, дійшов висновку, що вони не стосуються питання про те, чи її зґвалтував заявник.

Заявник стверджує, що питання про надійність Дж. мало істотне значення, оскільки присяжні мусили, по суті, вирішити, хто говорив неправду — Дж. або Л. За таких обставин, як він стверджував, апеляційний суд не повинен був намагатися передбачати, який вплив ці додаткові докази справили б на думку присяжних щодо надійності Дж. і Л. як свідків. Окрім того, він стверджував, що апеляційний суд не звернув уваги на вимоги справедливості, коли оцінював питання про те, чи нові докази не ставлять під сумнів підставність засудження.

... Суд вважає, що фактична сторона цієї справи виявляє більшу аналогію до справи «Едвардз проти Сполученого Королівства»,у якій, як і в цій справі, апеляційний суд розглядав докази, що з’явилися вже після суду над заявником. Тоді Суд установив, що права захисту були забезпечені процедурою розгляду в апеляційному суді, де адвокат заявника мав усі можливості для того, щоб спробувати переконати суд у необхідності скасувати обвинувальний вирок, з огляду на нові дані, і що апеляційний суд був у змозі сам оцінити значення нових доказів та визначити, чи дала б наявність такої інформації на стадії розгляду в першій інстанції поставити питання про перегляд вердикту присяжних.

Суд не бачить причин, щоб при розгляді цієї заяви зробити інший висновок.

10. Допит свідків

«Відаль проти Бельгії» (Vidal v Belgium), 12351/86, 22 квітня 1992 року.

34. Спочатку заявника після прийняття доказів ряду свідків виправдали. Коли судді апеляційної інстанції постановили замінити виправдувальний вирок обвинувальним, нових доказів вони не мали; окрім усних заяв двох обвинувачуваних, зроблених у Льєжі, та єдиного, хто ще залишався, обвинуваченого в Брюсселі, в основу свого рішення вони поклали лише документи, що містились в матеріалах справи. Більше того, Брюссельський апеляційний суд не навів мотивів своєї, не більш як імпліцитної, відмови в клопотаннях про виклик як свідків панів Скої, Бодара, Дофена і Досена.

Безперечно, в обов’язки Суду не входить висловлення думки щодо релевантності в такий спосіб наданих і відхилених доказів чи, в загальнішому сенсі, винуватості чи невинуватості пана Відаля, але цілковите незгадування у рішенні від 11 грудня 1985 року про це питання не узгоджується з концепцією справедливого судового розгляду, яка лежить в основі статті 6... А надто, якщо зважити на те, що Брюссельський апеляційний суд ухвалив суворіший вирок, аніж той, який був постановлений 26 жовтня 1984 року, замінивши три роки чотирма та не зупиняючи виконання, як свого часу це зробив Льєзький апеляційний суд.

35. Коротше кажучи, права захисту в цій справі були обмежені до такої міри, що заявникові не забезпечили справедливого судового розгляду. Отже, було порушення статті 6...

«Дестреам проти Франції» (Destrehem v France), 56651/00, 18 травня 2004 року.

44. Окрім того, Суд зауважує, що корекційний суд вважав, що більша частина інших матеріалів справи — окрім представлених у цій справі свідчень свідків — здобутих у результаті розслідування цієї справи поліцією, були недостатніми для того, щоб з певністю встановити особу, яка вчинила зазначені дії.

45. Тому, з судової ухвали від 31 березня 1999 року постає очевидним, що засудження заявника апеляційним судом мотивоване в основному новим витлумаченням свідчень очевидців, безпосередньо яких не заслухали, попри пов’язані з цим клопотання заявника. Все відбулось так, немовби апеляційний суд, не довіряючи свідкам захисту, a priori «не визнав» їх, не вдаючись до їхнього заслуховування та задовольнившись свідченнями, зафіксованими в матеріалах справи з тим, щоб заперечити рішення суду першої інстанції, який звільнив заявника на підставі, зокрема, свідчень цих свідків. Поза всяким сумнівом, хоч апеляційній інстанції належить давати оцінку різним зібраним свідченням, так само як і визначати доцільність використання тих, що їх хотів навести заявник, проте глибшого аналізу не зроблено, і заявника визнано винним на підставі тих свідчень, які викликали достатні сумніви у суддів першої інстанції щодо обґрунтованості висунутого проти заявника обвинувачення, і які на підставі цих свідчень мотивували його виправдання в першій інстанції. За таких умов, відмова апеляційного суду заслухати цих свідків — всупереч клопотанням заявника щодо цього — перед тим, як визнати його винним, суттєво обмежило право на захист...

46. Це має тим більше значення, оскільки Апеляційний суд Реймса наклав на заявника покарання, яке він сам визначив як «суворе».

47. Отже, враховуючи дуже специфічні обставини цієї справи, Європейський суд вважає, що право на захист зазнало такого обмеження, що заявник був позбавлений можливості скористатись справедливим судом. Тому, порушено пункт 1 та підпункт d) пункту 3 статті 6 Конвенції.

11. Рівність можливостей сторін

«Борґерс проти Бельгії» (Borgers v Belgium), 12005/86, 30 жовтня 1991 року.

27. У цій справі слухання 18 червня 1985 року в касаційному суді завершилося доводами генерального адвоката на користь того, що апеляцію пана Борґерса задовольняти не слід... Дати відповідь на ці доводи останній так і не дістав змоги: до розгляду він не знав про їхній зміст, оскільки вони не були йому повідомлені заздалегідь, а після цього він вже був позбавлений за законом можливості це зробити. Стаття 1107 Судового кодексу забороняє навіть подання матеріалів в письмовому вигляді після виступу представника департаменту генерального прокурора...

Суд не бачить обґрунтування для такого обмеження прав на захист. Після того, як генеральний адвокат висловив свої доводи не на користь заявника, останній, безумовно, був зацікавлений в тому, щоб подати щодо них свої зауваження до завершення дебатів. Той факт, що юрисдикція касаційного суду обмежується питаннями права, у зв’язку з цим не має значення...

«Вайнен проти Бельгії» (Wynen v Belgium), 32576/96, 5 листопада 2002 року.

32. ... Суд у цій справі зауважує те, що стаття 420-біс КПК вимагає від охочих звертатись з оскарженням до касаційного суду надати будь-які заяви в письмовому вигляді і пояснення впродовж двох місяців від дня, коли справу внесено до загального реєстру, хоча сторона-відповідач аналогічному обмеженню строку не підлягає: у цій справі їй знадобилося на подання своїх заяв майже п’ять місяців.

Внаслідок цього, крім іншого, заявники втратили нагоду подати письмову репліку на заперечення відповідача, оскільки їхні додаткові змагальні документи були визнані неприйнятними як такі, що подані після закінчення строку. А проте така нагода може бути суттєвою, оскільки право на змагальний процес означає, що кожна зі сторін повинна дістати нагоду ознайомитися і прокоментувати надані противною стороною зауваги чи подані нею докази...

Суд із розумінням ставиться до підкреслюваної урядом необхідності запобігати зайвому затягуванню судочинства через внесення низки письмових відповідей на будь-які надані змагальні документи, але принцип «рівності можливостей» не заважає досягненню такої мети, за умови, що при цьому одна зі сторін не опиниться в явно невигідному становищі. У справі ця умова виконана не була. Отже, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції...

38. Суд відзначає, що доводи державного обвинувача спочатку були подані усно під час відкритого засідання Касаційного суду... Про їхній зміст і про наведену в них принагідно рекомендацію довідалися всі — сторони процесу, судді та присутня публіка. Відповідно, у цьому не можна вбачати жодного порушення принципу рівності сторін, оскільки заявники з права на «рівність можливостей» не можуть виводити права на те, щоб їм до початку слухання були розкриті матеріали, які не були доведені до відома іншої сторони процесу, або судді-доповідача, або суддів судової колегії першої інстанції...

«М.С. проти Фінляндії» (M S v Finland), 46601/99, 22 березня 2005 року.

31. Суд у цій справі зауважує, що зміст листа від 26 листопада 1996 року не був повідомлений жодній із сторін в кримінальному процесі, тобто ні заявникові, ні прокуророві. Встановити порушення рівності сторін тут не можна, бо жодна сторона не була поставлена в невигідне становище відносно протилежної...

32. Проте концепція справедливого судового розгляду також загалом передбачає право учасників процесу знати зміст і висловлювати свої коментарі щодо доказів чи зауваг, надаваних з метою вплинути на рішення суду...

33. ... Зміст листа від 26 листопада 1996 року був безпосередньо пов’язаний з питанням про достовірність свідка, що становило важливий елемент позиції заявникового захисту в апеляційному суді. Справді, свідчення колишньої дружини заявника було не єдиним засобом доказування можливості вчинення заявником діянь, у яких його обвинувачено. Проте лист від 26 листопада 1996 року, будучи пов’язаний з попередніми свідченнями колишньої дружини заявника, мав окреме значення, оскільки він, зрозуміло, був здатний вплинути на рішення апеляційного суду...

34. ... Правильно вирішити, чи заслуговує лист від 26 листопада 1996 року на їхні зауваження, могли тільки безпосередньо самі сторони. На кін тут була поставлена довіра сторін кримінального процесу до функціонування правосуддя, яка спирається, зокрема, на усвідомлення того, що вони мали змогу висловити свою думку щодо кожного документа у матеріалах справи...

36. Суд вважає, що повага до права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, вимагала, щоб заявника повідомили про те, що апеляційний суд одержав листа колишньої дружини заявника від 26 листопада 1996 року, і щоб він дістав можливість висловити щодо нього свої зауваження.

«Коркюфф проти Франції» (Corcuff v France), 16290/04, 4 жовтня 2007 року.

30. Заявник вважає, що присутність на інформаційному засіданні присяжних представника прокуратури, який був уповноваженим представником обвинувачення у справі проти заявника, створила для заявника невигідну ситуацію, з огляду на принцип справедливості...

32. Європейський суд вважає, що в цій справі представники прокуратури, які були присутніми під час зазначеного інформаційного засідання, не давали присяжним ніяких інструкцій... Нейтральний характер засідання, зокрема, забезпечив голова суду присяжних, який і головував на цьому засіданні. Йому, зокрема, належить за повноваженнями здійснювати контроль за надаваною інформацією та слідкувати, щоб не було жодного коментаря щодо конкретної справи, обвинувачуваної особи або її ймовірної вини. Сенс такого засідання, яке суттю є технічним за своєю природою, полягає в тому, щоб надати інформацію присяжним засідателям про те, як відбувається судовий розгляд справи в судді присяжних. Європейський суд наголошує у зв’язку із цим на користі, що приносить таке інформування присяжних, які є не фаховими правниками, а звичайними громадянами і часто не знайомі з таємницями світу судочинства. Певно, що варто було б планувати проведення такого засідання без присутності представника прокуратури. Однак Європейський суд вважає, що присутність під час такого засідання як представника прокуратури, так і представника адвокатського корпусу має певний інтерес, оскільки вони є учасниками в судовому процесі, і можуть найкраще відповісти на запитання присяжних про свої власні функції та обов’язки. Крім того, участь у таких інформаційних засіданнях всіх зібраних разом присяжних засідателів, які мають брати участь в засіданнях впродовж всієї сесії присяжних, робить складним призначення співробітника прокуратури, який не виступатиме як сторона обвинувачення в жодній із справ, що розглядатиме суд впродовж цієї сесії. Подібно, присутність усіх адвокатів, які мають виступати в ролі захисників в кожній із справ, може лише ускладнити таку практику, метою якої є лише представлення процедури судового розгляду та обговорення загальних питань, але в жодному разі не окремих обставин різних справ та особистостей обвинувачуваних. Отже, компроміс, до якого вдався суд присяжних, запросивши одного представника від адвокатів захисту, видається вдалим. Тому суд зауважує, що присутність під час таких інформаційних засідань одночасно одного представника прокуратури і одного представника адвокатського корпусу забезпечувала чіткий баланс, з огляду на інформацію, надавану присяжним. Щодо претензії, пов’язаної з привілеями, якими користувався представник прокуратури, коли розповідав про здійснення свого права на відвід, ніщо не вказує на те, що під час засідання, метою якого було представлення інформації щодо судової процедури, йому вдалось сформувати про себе певну думку серед корпусу присяжних засідателів, тим паче, що на той час, коли відбувалось це засідання, представник прокуратури не знав, кого із присутніх на той час присяжних буде врешті-решт призначено за жеребкуванням та в розгляді яких справ присяжні братимуть участь. Тому зовсім не видається очевидним, що прокуратура в цій справі мала якісь реальні переваги порівняно з заявником у питанні здійснення права на відвід.

33. Всі ці елементи взяті сукупно є достатніми для того, щоб Суд ухвалив висновок, що у цій справі нема порушення принципу справедливості...

«Ботме і Аламі проти Сполученого Королівства» (Botmeh and Alami v United Kingdom), 15187/03, 7 червня 2007 року.

42. В цій справі Служба безпеки Сполученого Королівства, як до початку, так і в ході судового розгляду справи заявника мала в своєму розпорядженні отримані від «агентурного джерела» докази того, що одна терористична організація, не пов’язана з заявниками, збирала інформацію щодо можливості здійснення обстрілу посольства Ізраїлю. Пов’язані з цим оперативні дані, отримані після обстрілу вказували, що насправді його здійснила інша терористична організація. Документ, який містив ці дані («перший документ»), не був свідчений прокурорам, що виступали з обвинуваченням в суді проти заявників, і тому сторона обвинувачення його не надала судді, що вів справу, щоб він міг ухвалити рішення щодо необхідності його розкриття. Один з двох інших документів із того ж таки джерела, який, утім, не стосувався відомостей, що містилися в першому документі, був наданий судді до початку процесу в ході попереднього розгляду документів (disclosure hearing).

43. Нерозкриті відомості вперше розглянув апеляційний суд у ході слухання на клопотання однієї сторони (ex parte), яке було проведене до задоволення заяви про подання апеляції. На початку розгляду апеляційної скарги по суті апеляційний суд, що засідав у іншому складі, перш ніж перейти до дослідження матеріалів в режимі ex parte, заслухав у двосторонньому порядку заяви сторін щодо процедури прийняття ухвали за клопотанням державного обвинувачення про надання імунітету в суспільних інтересах. На цьому слуханні заявники не користувались правовою допомогою ні своїх адвокатів, ні спеціально призначеного адвоката, що мав допуск від служби безпеки... Втім після засідання, на якому розглядали питання про розкриття інформації, і задовго до відновлення розгляду в порядку апеляції, апеляційний суд стисло повідомив заявникам про відомості, що містилися в першому документі, а також про події, які призвели до того, що нерозкриті матеріали так і не були надані судді першої інстанції. У своїй постанові від 1 листопада 2001 року апеляційний суд зазначив, що, крім матеріалів, наданих заявникам у короткій формі, в розпорядженні суду не було інших значущих матеріалів, які не б не були надані судді першої інстанції... Заявники дістали всі можливості для того, щоб подати зауваги щодо матеріалу, який їм був представлений у стислій формі, і щодо його значення для спірних питань у справі. На основі отриманих у відповідь заяв апеляційний суд ухвалив, що заявникам не завдано ніякої несправедливості внаслідок того, що вони не мали доступу до нерозкритих матеріалів в ході судового розгляду, оскільки вони не додавали нічого суттєвого до того, що було вже розкрите в ході розгляду в першій інстанції і оскільки захист при розгляді в першій інстанції не зробив жодної спроби скористатися з подібного матеріалу, розкритого в ході розгляду, представивши його в будь-якій формі колегії присяжних.

44. З огляду на межі, в яких апеляційний суд розкрив заявникам таємних відомостей, на те, що питання про вплив нових відомостей на обґрунтованість засудження заявників суд міг розглянути з урахуванням докладних аргументів їхніх захисників, і на те, що нерозкриті відомості, згідно з ухвалою суду, не додавали нічого суттєвого до вже оприлюдненого в ході судового процесу, Суд вважає, що ... наслідки нерозкриття матеріалів судді першої інстанції були в цій справі усунуті при подальшому провадженні в апеляційному суді.

12. Юридичне представництво (правова допомога)

«Пуатрімоль проти Франції» (Poitrimol v France), 14032/88, 23 листопада 1993 року.

35. Явка підсудного має надзвичайно важливе значення як з погляду на його право подавати докази, так і на потребу перевірити точність його свідчень і порівняти їх зі свідченнями потерпілої особи — чиї інтереси слід захищати — і свідків.

Отже, законодавець повинен бути в змозі запобігати необґрунтованій відсутності юридичного представника. У цій справі, однак, вирішувати, чи припустимо загалом нести покарання за ігнорування правом на юридичного представника, і загалом правову допомогу, немає потреби, бо, зважаючи на всі обставини, позбавлення цього права в будь-якому разі було невідповідним. Воно відібрало у пана Пуатрімоля, який був не вправі звернутися до апеляційного суду з клопотанням про скасування його рішення і повторний розгляд справи, його єдиний шанс навести в другій інстанції свої матеріально-правові і процесуальні аргументи щодо висунутого проти нього обвинувачення ...

37. Згідно з прецедентною практикою Палати в кримінальних справах Касаційного суду, якої дотримувалися в цій справі, засуджений, котрий не підкорився судовому наказу на його арешт, не може користуватися допомогою юридичного представника при розгляді апеляції з питань права. А заявник не міг належним чином подати таку апеляцію, не з’явишись до в’язниці...

38. Суд вважає, що рішення про неприйнятність апеляції з питань права на підставах, пов’язаних з ухилянням заявника від явки, так само становило непропорційну санкцію, якщо взяти до уваги знаменну важливість права на захист і принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Як визнано, відповідний засіб правового захисту належав до категорії тих питань, що стосувалися застосування закону, а не суті справи. Втім у французькому кримінальному процесі питання про те, чи може обвинувачений, не з’являючись у суді, навести свої матеріально-правові і процесуальні аргументи щодо висунутого проти нього обвинувачення у другій інстанції, багато в чому залежить від того, чи навів він вагомі причини своєї відсутності. Отже, суттєво важливо передбачити можливість для перевірки правових підстав, на яких апеляційний суд такі причини відхиляє.

39. З огляду на всі ці міркування, Суд ухвалює, що порушення статті 6 було ... як в апеляційному, так і в касаційному суді.

«Боунер і Максвелл проти Сполученого Королівства» (Boner and Maxwell v United Kingdom), 18711/91 and 18949/91, 28 жовтня 1994 року.

41. ... Питання права в цій справі, можливо, й не було особливо складним. Утім, щоб в апеляційному порядку оскаржити дискреційні повноваження судді під час розгляду справи в першій інстанції ... потрібні певні юридичні навички і досвід. Те, що пан Боунер міг зрозуміти підстави для подання апеляції і що його адвокат не був готовий представляти його ... не міняє того, що без послуг юриста-практика він не був у змозі компетентно звернутися до суду з цього правового питання й, отже, ефективно вести свій захист...

Крім того, як уже констатовано, апеляційний суд, користувався широкими повноваження для розгляду цієї апеляції, а його рішення було остаточним. А ще більше значення, однак, має те, що заявник був засуджений до восьми років тюремного ув’язнення. Тож для пана Боунера поставлене на кін питання важило дуже багато.

43. ... Ситуація у такій справі, як ця, що пов’язана з суворим покарання, в якій апелянтові доводиться подавати найвищій апеляційній інстанції аргументи на свій захист без сторонньої допомоги, не задовольняє умов статті 6...

44. З огляду на характер провадження, широкі повноваження Високого суду, обмежену здатність непредставленого адвокатом апелянта подавати юридичні доводи і передовсім важливість розгляданого питання через тяжкість можливого покарання, Суд доходить висновку, що інтереси правосуддя вимагали, щоб заявникові надали безоплатну юридичну допомогу для забезпечення його представництва в ході розгляду його апеляції.

«Тваліб проти Греції» (Twalib v Greece), 24294/94, 9 червня 1998 року.

53. Додатковим фактором виступає складність касаційного судочинства. Воно було пов’язане з оскарженням процедури в першій інстанції, що вимагало навести аргументи, які переконали б касаційний суд у тому, що його права на захист були позбавлені юридичної сили. Слід зазначити, що складність касаційного провадження підтверджується і наявністю вимоги про те, що сторони на слуханнях у Касаційному суді повинні бути представлені адвокатами... Крім того, підготування повідомлення про апеляцію треба також розглядати, як таке, що вимагає юридичних навичок, досвіду і, особливо, знання тих підстав, на яких апеляційну скаргу можна подавати. Слід зазначити, що заявник — іноземець, не знайомий з грецькою мовою і правовою системою, в своєму письмовому повідомленні про апеляцію не зміг указати хоча б якихось підстав для апеляції, і це призвело до того, що апеляцію визнали неприйнятною...

54. Суд вважає, що, за таких обставин, інтереси правосуддя вимагали, щоб заявникові в зв’язку з його наміром подати апеляцію до Касаційного суду надали безоплатну правову допомогу...

55. Суд відразу ж зазначає, що відповідно до частини 3 статті 513 Кримінально-процесуального кодексу, сторона, яка подає апеляцію з питання права, на слуханнях у Касаційний суді повинна бути представлена адвокатом... Проте ... Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає надання безоплатної правової допомоги в зв’язку з такими апеляційними заявами. Хоча уряд доводив, що безоплатну правову допомогу апелянтам в касаційному провадженні може надати Рада адвокатів, відповідно до частини 6 статті 201 Кодексу адвокатської практики (Code of Lawyers) ..., та його представники не надали жодного конкретного прикладу того, як ця схема діє на практиці. У будь-якому випадку, немає підстав вважати, що наявність такої можливості була якось доведена до відома пана Тваліба або що його прохання від 8 червня 1993 року було б повідомлене Раді адвокатів та мало б позитивне розв’язання.

56. З огляду на ці обставини, Суд змушений зробити висновок, що грецьке законодавство не передбачає надання правової допомоги таким особам, як заявник, у зв’язку з поданням апеляцій з питань права. Отже, у цій справі не має значення те, що клопотання заявника про надання юридичної допомоги було прийняте після закінчення строку для оскарження: задовольнити його й так не вдалося б...

57. ... порушено пункт 1 у поєднанні з підпунктом (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Чекалла проти Португалії» (Czekalla v Portugal), 38830/97, 10 жовтня 2002 року.

68. ... вирішальним питанням є недотримання офіційно призначеним захисником простого й суто формального правила при оскарженні вироку з питань права у Верховному суді. На думку Суду, це було «очевидним недоглядом», який вимагав від відповідних органів вжиття позитивних заходів. Верховний суд міг, наприклад, замість того, щоб визнати скаргу неприйнятною, звернутися до офіційно призначеного захисника із пропозицією доповнити її або виправити.

70. Суд ... не вбачає, як незалежність адвокатської професії могла зазнати впливу через просте проханням суду виправити формальну помилку. Крім того, Суд вважає, що заявляти апріорі, що така ситуація неминуче порушила принцип рівності сторін, не можна: скоріше це було б виявом повноважень судді з ведення судочинства, реалізованих з метою належного відправлення правосуддя. ... Видається, що в умовах, які нині склалися в Португалії, рішення, подібне до ухваленого Верховним судом 10 липня 1996 року, з огляду на недавнє рішення Конституційного суду, було б неможливим.

71. Отже, обставини справи накладали на відповідний суд позитивне зобов’язання забезпечити практичне й ефективне здійснення права заявника на належну судову процедуру. А оскільки цього не зроблено, Суд може лише констатувати недотримання вимог пунктів 1 і 3(с) статті 6 Конвенції в поєднанні. Отже, ці положення порушено.

«Ермі проти Італії» (Hermi v Italy) [GC], 18114/02,18 жовтня 2006 року.

97. Заявник у цій справі жодного разу не попереджав владу про якісь труднощі, що виникали при підготуванні його захисту. Крім того, на думку Суду, недоліки в роботі заявникового адвоката не були очевидними. Національні органи влади, отже, не зобов’язані були втручатися й вживати заходів, щоб гарантувати, що обвинуваченого належним чином представляють і захищають...

98. Суд до того ж зазначає, що Римський апеляційний суд, по суті, витлумачив заявникову бездіяльність у поданні клопотання про його транспортування в зал засідань як недвозначну, хоч і неявну, відмову з його боку від права на участь у апеляційному розгляді ... З огляду на конкретні обставини цієї справи, Суд вважає, що цей висновок був обґрунтованим і неупередженим.

13. Присутність обвинуваченого

«Булут проти Австрії» (Bulut v Austria), 17358/90, 22 лютого 1996 року.

42. Суд у цій справі зазначає, що засідання в першій інстанції відбувалися відкрито. Він також зазначає, що Верховний суд відхилив апеляцію пана Булута на підставі частини 1 статті 285d Кримінально-процесуального кодексу ... Згідно з цим положенням, Верховний суд може в порядку спрощеного провадження відмовитися від подальшого розгляду апеляції, якщо одноголосно визнає її явно безпідставною. Тож характер перегляду можна вважати аналогічним провадженню про надання дозволу на апеляцію. Крім того, Суд не переконаний, що підстави для визнання безпідставності, викладені в частинах 1(4) і 1(5) статті 281 Кримінально-процесуального кодексу, як їх сформулював заявник ..., порушували питання факту, розв’язання якого впливало на оцінку винуватості або невинуватості заявника і тому вимагало проведення слухання. По суті, вони оспорювали оцінку наявних доказів, здійснену судом першої інстанції, що, на думку Верховного суду, було неприйнятним.

Отже, у відмові Верховного суду провести слухання Суд порушення не вбачає.

«Боттен проти Норвегії» (Botten v Norway), 16206/90,19 лютого 1996 року.

49. ... Суд не переконався, ... що апеляція, подана обвинуваченням, стосувалася лише питань права. Хоча установлені міським судом факти, які стосувалися питання про винуватість, не оспорювалися, і Верховний суд мав їх враховувати, але він певною мірою мав дати їм і власну оцінку, щоб визначити, чи вони слугували достатньою основою для засудження заявника, і якщо ні, то йому б довелося скасувати рішення міського суду і ухвалити постанову про новий розгляд справи... До цього ще треба додати й те, що ... доводи щодо покладення на заявника, згідно з відповідними інструкціями, обов’язку користуватися при рятувальних операціях човном-плоскодонкою і того, що його невиконання становить правопорушення, передбачене частиною 1 статті 78, ставили серйозні питання ... [які] стосуються не лише тлумачення положень чинних інструкцій, але й того, чи була недбалість або необережність, якщо враховувати конкретні обставини на місці рятувальної операції у відповідний момент часу...

50. ... З урахуванням характеру правопорушення, ухвалення вироку, хоч би з яких міркувань при цьому виходив Верховний суд, могло ставити питання, що зачіпають таку матерію, як особа заявника і риси його характеру... Однак при ухваленні рішення про вирок Верховний суд не міг навіть скористатися з попередньої оцінки цього питання судом нижчої інстанції, що безпосередньо заслуховував заявника.

51. Крім того, Суд, ураховуючи характер правопорушення, не бачить жодної підстави сумніватися в тому, що результати судочинства могли негативно позначитися на професійній кар’єрі заявника... І справді, засудження в порядку кримінального судочинства і покарання за недбалість при виконанні службових обов’язків може бути серйозною проблемою для будь-якого державного службовця.

52. Беручи до уваги те, що стояло на кону для заявника, Суд не вважає, що питання, які належало розв’язувати Верховному судові при ухваленні вироку та призначенні покарання заявникові, при цьому скасовуючи виправдувальний вирок міського суду, могли бути належно — з погляду вимог справедливого процесу — досліджені без прямої оцінки доказів, наданих заявником особисто.

53. Беручи до уваги всю сукупність проваджень у норвезьких судах, роль Верховного суду і характер питань, які підлягали розв’язанню в судовому порядку, Суд доходить висновку, що нема якихось особливостей, які пояснювали б, чому Верховний суд не викликав заявника і не дістав від нього свідчень безпосередньо, перш ніж винести вирок на підставі пункту 2 статті 362 ... Кримінально-процесуального кодексу...

Коротше кажучи, Суд доходить висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 ... Конвенції.

«Тірс i інші проти Сан-Марино» (Tierce and Others v San Marino), 24954/94, 24971/94 and 24972/94, 25 липня 2000 року.

99. В ході судового розгляду справи пана Тірса, апеляційному судді належало розглянути питання як фактів, так і права.

Перший заявник стверджував, що він не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності. Тому суддя апеляційного суду мав повністю оцінити питання про його винуватість або невинуватість. Як визнано, суддя не міг збільшити покарання, призначене в першій інстанції, але головним питанням, яке він мав розглянути, було питання винуватості чи невинуватості першого заявника. Він розглянув правову кваліфікацію поведінки першого заявника і без безпосередньої оцінки доказів, які той надав особисто, підтвердив, що поведінка заявника мала в собі такий склад, як шахрайство, а не просто привласнення, хоча різниця між цими двома складами правопорушення головно полягає в суб’єктивній стороні (наявність наміру ввести в оману). Більше того, на клопотання скаржника, суддя навіть розглянув питання про ще одне правопорушення, нібито вчинене першим заявником, а потім передав його на розсуд Commissario della Legge. Помітним елементом провадження в апеляційному порядку було також питання про запобіжний арешт майна першого заявника.

100. Отже, судді апеляційного суду слід було заслухати заявника особисто.

«Ермі проти Італії» (Hermi v Italy) [GC], 18114/02,18 жовтня 2006 року.

92. Прикро, що в повідомленні не вказали, що заявник мав подати заяву про транспортування його до зали засідань принаймні за п’ять днів до дати проведення слухань... Проте держава не може нести відповідальність за те, щоб на кожному етапі процесу детально пояснювати обвинуваченому всі його права та пільги. Про хід судового розгляду проти обвинуваченого і про заходи, які треба здійснити для відстоювання прав клієнта, повідомляти його має його адвокат.

93. У цій справі заявник був повідомлений про дату слухання апеляції 1 вересня 2000 року, тобто за понад два місяці до початку слухань. Те ж саме і призначений адвокат заявника... За цей час адвокати заявника не вважали за потрібне увійти в контакт зі своїм клієнтом... У матеріалах справи немає нічого, що свідчило б і про спроби заявника встановити контакт з ними...

101. Справді, на слуханні справи в апеляційному порядку, пан Марині заперечив проти подальшого розгляду за відсутності свого клієнта... Однак, на думку Суду, це заперечення, заявлене на пізній стадії і не підкріплене ніякими заявами самого підсудного, не може справити більший вплив, аніж загальна позиція заявника.

102. З огляду на вищенаведене та беручи до уваги, зокрема, поведінку адвокатів заявника, Суд вважає, що італійські органи судової влади мали право зробити висновок, що заявник відмовився — не явно, але однозначно — від свого права виступати на слуханні 3 листопада 2000 року в Римському апеляційному суді. Крім того, заявник міг заявити про це право, не обов’язково вдаючись до надмірних формальностей.

«Марчелло Віола проти Італії» (Marcello Viola v Italy), 45106/04, 5 жовтня 2006 року.

72. ... Європейський суд вважає, що участь заявника в засіданні апеляційного суду шляхом відеоконференції переслідувала законну мету за змістом Конвенції, а саме захист громадського порядку, запобігання вчиненню злочину, захист права на життя, свободу та безпеку свідків та жертв злочину, а також дотримання вимоги «розумного строку» тривалості судових слухань. Залишається перевірити, чи окремі особливості здійснення процедури розгляду не порушували права на захист.

73. Європейський суд зауважує, що ...заявник мав можливість користуватись відеозв’язком із залом, де відбувалось засідання, що дозволяло йому бачити осіб, які були присутні в залі, та чути те, що вони говорили. Його так само могли бачити та чути інші учасники процесу, суддя та свідки, він також мав можливість робити заяви до суду з місця, де він перебував в ув’язненні.

74. Звичайно, була ймовірність того, що через технічні проблеми зв’язок між залом засідань та місцем ув’язнення не був ідеальним, що могло спричинити труднощі при переданні голосу та зображень. Водночас, як видно з матеріалів справи, в жоден з моментів судових слухань апеляційного суду заявник не намагався особисто або через посередництво своїх адвокатів поінформувати суддю про труднощі, які у нього виникли зі звуком чи зображенням...

75. Суд, нарешті, підкреслює, що адвокат заявника мав право бути присутнім в місці, де перебував його клієнт та спілкуватись з ним конфіденційно. Така можливість була також підтверджена захисником, який був присутнім у залі засідань. Ніщо не вказує на те, що в цій справі порушували право заявника спілкуватись зі своїм адвокатом за умов, коли їх не могли підслуховувати треті особи.

76. За таких обставин, Європейський суд вважає, що участь заявника в слуханнях апеляційної інстанції під час другої судової процедури розгляду кримінальної справи з використанням відеоконференції не поставила захист в суттєво вразливішу позицію у порівнянні з іншими сторонами процесу, і що заявник мав можливість скористатись своїм правом та можливостями, які пов’язані з поняттям справедливого суду за змістом статті 6 Конвенції.

77. Відповідно, це положення не було порушене.

14. Слухання у відкритому засіданні

«Ермі проти Італії» (Hermi v Italy) [GC], 18114/02, 18 жовтня 2006 року.

78. Суд все ж зауважує, що закритий режим слухання був наслідком рішення здійснювати провадження у спрощеному порядку, про що заявник сам і просив з власної волі. Спрощене провадження тягне за собою безперечні переваги для обвинуваченого: у разі визнання його винуватим він матиме значно коротший термін покарання, а обвинувачення не може оскаржити рішення про засудження, що не змінює правової кваліфікації правопорушення... З іншого боку, спрощена процедура тягне за собою звуження процесуальних гарантій, передбачених у національному праві, особливо слід зазначити публічний характер слухань, а також можливість звертатися з клопотанням про прийняття доказів, що не містяться у матеріалах справи, яка перебуває в розпорядженні прокуратури.

79. Суд вважає, що заявник, якому надавали допомогу два адвокати, вибрані на його розсуд, безсумнівно, мав розуміти наслідки свого клопотання про прийняття спрощеного порядку провадження. Крім того, не виглядає, що цей спір порушив такі питання, які представляють суспільний інтерес, що перешкоджали відмові від вищезазначених процесуальних гарантій...

80. ... Запровадження італійським законодавством сумарного провадження, як видається, було безпосередньо спрямоване на спрощення і, отже, прискорення процедури кримінального судочинства...

81. У світлі вищевикладених міркувань, той факт, що слухання і в першій, і в другій інстанції відбувалися в закритому режимі, і, отже, на них не було публіки, не можна розглядати як порушення Конвенції...

«Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v Azerbaijan), 9852/03 and 13413/04, 29 листопада 2007 року.

142. Суд відзначає, що в цій справі наявна низка особливих обставин, які відрізняють її від звичайного кримінального судочинства. Зокрема, заявника засудив суд першої інстанції ... і на той момент часу він не мав права на оскарження. Тільки після прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу та перехідного закону ..., заявник дістав таки право на апеляцію... Суд також не може прийняти як факт те, ніби на момент розгляду справи заявника за апеляцією, вимогу про публічний характер розгляду вже задовольнили в першій інстанції. Основна причина для повторного відкриття справи заявника полягала в тому, щоб виправити стверджуваний несправедливий судовий розгляд в першій інстанції, бо після вступу Азербайджану до Ради Європи заявника визнано «політичним в’язнем» і Азербайджан зобов’язався організувати «повторний розгляд» справ усіх політичних в’язнів, зокрема і заявника. Крім того, апеляційний суд є судовим органом із повною юрисдикцією, оскільки він уповноважений розглядати справи як з питань факту, так і права, а також оцінювати відповідність покарання протиправній поведінці. Тому, Суд вважає, що для задоволення вимог пункту 1 статті 6 розгляд цієї справи в апеляційному суді слід було б провести публічно.

143. У справі формальна незаборона на присутність широкого загалу на засіданнях апеляційного суду не є предметом спору. Сам той факт, що розгляд справи відбувався в стінах Гобустанської в’язниці, не обов’язково приводить до висновку, що тут бракувало публічності. Не є фактом і те, що необхідність будь-яким потенційним глядачам проходити процедуру встановлення особи, а може, й режимний контроль, сама по собі позбавляє слухання його публічного характеру...

145. Справді, на різних слухання апеляційного суду була присутня певна кількість глядачів, хоч і не зрозуміло, чи це було так на кожному слуханні. Однак самий цей факт не означає, що влада вжила всіх необхідних компенсаційних заходів для забезпечення публічності слухання і вільного доступу всіх потенційних глядачів впродовж усього судового процесу.

146. Суд зауважує, що апеляційне провадження тривало з січня 2002 року по липень 2003 року, для чого проведено понад двадцять засідань. Як видно з розшифрувань стенограм судових засідань, низку запланованих слухань перенесено на інший день. Хоч уряд і стверджує, що публіка і ЗМІ були належно повідомлені про час і місце проведення слухань, але не представив щодо цього жодного доказу. Уряд не пояснив, у який спосіб, з допомогою якого роду оголошень і як часто цю інформацію офіційно доводили до відома загалу. Крім цього, немає ніяких ознак того, що громадськість коли-небудь отримала офіційні вказівки щодо того, як дістатися до Гобустанської в’язниці, і якісь роз’яснення щодо режиму доступу до неї.

147. ... Незалежно від фактичної відстані, безперечно, що в’язниця була розташована доволі далеко від населених районів, до неї було нелегко дістатися своїм ходом, а громадський транспорт регулярних рейсів поблизу неї не виконував. Суд вважає, що необхідність організувати дорогий транспорт та їздити в віддалений пункт призначення, замість сидіти у звичайній залі засідань апеляційного суду в Баку, звісно, послаблювала охоту потенційних глядачів бути присутніми на розгляді справи заявника.

148. Суд також взяв до уваги пояснення заявника і достовірні повідомлення спостерігачів про те, що на низці засідань глядачів та журналістів попередньо відбирали або їм не надавали доступу до слухань...

149. Отже, Суд вважає, що апеляційний суд не ужив достатніх компенсаційних заходів, щоб врівноважити негативний вплив, який проведення судового розгляду у справі заявника на закритій території Гобустанської в’язниці мало на його публічний характер. Отже, розгляд на відповідав умові публічності, викладеній у пункті 1 статті 6 Конвенції.

150. ... Самий по собі той факт, що на час розгляду його апеляції заявник уже був ув’язненим, що відбуває довічне покарання, не означає необхідності перенесення апеляційного провадження зі звичайної зали засідань у місце відбування покарання заявника... У цій справі не було наведено доказів наявності якихось ... міркувань безпеки. Більше того, навіть якщо вони й були, то апеляційний суд, очевидно, не вважав їх настільки серйозними, щоб про них згадувати в своїх проміжних рішеннях ... або ухвалювати формальне рішення ... для вилучення публіки. З огляду на такі обставини, Суд не бачить підстав, що виправдовували б брак публічності слухань в апеляційному суді.

151. Суд також відзначає, що подальший розгляд касаційної скарги заявника у Верховному суді, навіть якби його проводили публічно, не компенсував достатньою мірою браку публічності апеляційного процесу, бо юрисдикція Верховного суду обмежувалася лише питаннями права, і він не був уповноважений проводити повний повторний розгляд справи...

152. Отже, Суд дійшов висновку, що через брак публічного розгляду, який є однією з суттєвих особливостей права на справедливий судовий розгляд, порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

«Басо Ґонсалес проти Іспанії» (Bazo Gonzalez v Spain), 30643/04,16 грудня 2008 року

35. В цій справі окружний суд (Audiencia Provincial) Біскає мав можливість, будучи апеляційною інстанцією, ухвалити нове рішення по суті справи, що він і зробив 18 грудня 2002 року. Відповідно, він міг або ж підтвердити виправдовувальний вирок заявника або ж визнати його винним після розгляду питання про вину або невинуватість заявника.

36. Тривалість розгляду цієї справи окружним судом дозволяє Європейському судові вважати, що необхідності в проведенні відкритих слухань не було. Справді, Європейський суд визнав, що аспекти, які окружний суд повинен був проаналізувати для того, щоб ухвалити вирок про вину заявника, були головно правовими за своєю суттю: в ухвалі окружного суду чітко зазначено, що цей суд не повинен робити нову оцінку представленим доказам, оскільки це є завданням суду, на рішення якого подано апеляцію. Відтак, він обмежився тим, що дав відмінне від того, яке зробив суддя першої інстанції, тлумачення діям, що були депеналізовані через застосування закону 13/1998 і стосувались торгівлі тютюновими виробами. Крім цього, окружний суд виклав також певні зауваження щодо умов, які були необхідні в правовому контексті для того, щоб визнавати дійсність поліційних протоколів, при цьому жодного разу не висловлюючись з питань фактів. В результаті цього, на відміну від інших справ ... апеляційна судова інстанція не розглядала справу по суті та з правового погляду. Навпаки, проаналізовані окружним судом аспекти були лише судовими за своєю природою, при цьому не зазнали змін факти, які були визнані доведеними в суді першої інстанції.

37. Говорячи про скаргу заявника, згідно з якою він не міг оскаржити факти, що були визнані доведеними в суді першої інстанції через те, що його виправдали, Європейський суд підтвердив, що національна система не передбачала можливості для виправданих осіб оскаржувати вже доведені факти. Водночас він зауважив, що процес в суді першої інстанції міста Баракальдо (Біскає) відбувався з проведенням відкритих слухань, в ході яких заявник мав можливість звернутися з аргументами, які він вважав необхідними, для того щоб оскаржити спірні факти. Говорячи про апеляційну процедуру, Європейський суд відзначає, що заявникові були повідомлені зауваження прокуратури та державного обвинувача щодо апеляційного оскарження, і за підтримки адвоката він мав певний час для того, щоб представити свою відповідь, що він і зробив. Вчинивши так, заявник скористався змагальною процедурою, відповідно до пункту 1 статті 6.

38. Цих елементів Суду досить для того, щоб дійти висновку про брак необхідності у відкритих слуханнях. Справді, з огляду на характер питань, розглядуваних в апеляційній інстанції окружним судом та на той факт, що заявник міг представляти свої аргументи в письмовому вигляді на будь-якій стадії провадження, брак відкритих слухань не порушила право заявника на справедливий судовий розгляд.

«Іґваль Колль проти Іспанії» (Igual Coll v Spain), 37496/04, 10 березня 2009 року.

33. Європейський суд визнав, що заявника виправдав суд першої інстанції, після проведення відкритих слухань, в ході яких наведено численні докази і де заявник виступав. За результатами слухань суддя визнав, що хоч не зафіксовано виплат, не доведено, що заявник умисно уникав сплати аліментів. Щоб дійти такого висновку, суддя звернувся до розгляду економічної ситуації заявника, яка завадила йому заплатити, та послався на його декларацію про доходи як на основне джерело.

34. В свою чергу, окружний суд дійшов протилежного висновку та вважав, що обвинувачений не лише умисно порушив свій обов’язок сплатити аліменти, який він міг виконати, але й зовсім не навів доказів проактивної поведінки з метою знайти необхідний дохід та кошти, і це попри його високий професійний вишкіл.

35. Суд констатує, що окружний суд не лише взяв до уваги об’єктивний компонент правопорушення, в цьому випадку — несплату аліментів, але також розглянув наміри та поведінку заявника, так само як і можливість отримання вищих доходів, з огляду на його професійний вишкіл. На думку Європейського суду, подібний розгляд складно вважати таким, що пов’язаний лише з питаннями права. Справді, відповідно до його характеристик, в ньому міститься виклад позиції, обраної судом стосовно найзначущіших для визначення вини заявника фактів.

36. Тривалість розгляду цієї справи окружним судом дозволяє Європейському суду вважати, що була необхідність у проведенні відкритих слухань. Справді, окружний суд не обмежився іншим — відмінним — витлумаченням, яке б відрізнялось в правовому плані від зробленого суддею першої інстанції стосовно всього комплексу об’єктивних елементів, а дав нову оцінку фактам, які вважав доведеними суд першої інстанції, та переглянув їх, а це вже виходить за межі лише правового аналізу. Відповідно, апеляційна судова інстанція здійснила розгляд справи і стосовно фактів, і стосовно права...

37. За особливих обставин справи, а саме виправдання заявника судом першої інстанції після проведення відкритого засідання, під час якого наводили численні докази, як документальні, наприклад, представлення суду виписки з банківського рахунку, так і представлені особисто, зокрема, усна заява заявника, Європейський суд вважає, що засудження в апеляційній інстанції окружним судом без надання можливості особі бути вислуханою не узгоджується з вимогами справедливого судочинства, гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції.

38. Цих елементів достатньо Європейському суду для того, щоб зробити висновок, що відкрите судове слухання в апеляційні інстанції було в цій справі необхідним.

15. Проголошення рішення

«Претто і інші проти Італії» (Pretto and Others v Italy), 7984/77, 8 грудня 1983 року.

27. ... На думку Суду, досягти мети, яку ставить пункт 1 статті 6 ... у зв’язку з цим, а саме: забезпечити контроль за судовою владою з боку громадськості для створення механізмів захисту права на справедливий судовий розгляд, можна досягти — принаймні в тому, що стосується касаційного судочинства, — за рахунок передання до канцелярії суду повного тексту судового рішення, що дозволить кожному мати доступ до всіх матеріалів справи, аніж через виголошення на відкритому засіданні рішення про відхилення апеляції або скасування раніше ухваленого вироку, тим більше, що таке проголошення іноді обмежується читанням резолютивної частини.

28. Брак публічного проголошення вироку касаційного суду в цій справі не суперечить Конвенції.

«Ернст і інші проти Бельгії» (Ernst and Others v Belgium), 33400/96,15 липня 2003 року.

69. Коли йдеться про брак публічного виголошення судового рішення Касаційним судом, на що скаржились заявники без подальших уточнень, то Європейський суд нагадує, що хоч нема обмежень, вимога, згідно з якою рішення має бути оприлюдненим, набуває достатньо гнучкої інтерпретації. Суд вважає, що в кожному випадку форму оприлюднення «рішення», передбачену національним правом відповідної держави, слід оцінювати в світлі особливостей судової процедури, про яку йдеться, та відповідно до мети і завдання пункту 1 статті 6.

У справі Зюттер проти Швейцарії... він визнав, що вимога оприлюднення судового рішення не обов’язково має набувати вигляду зачитування вголос судової ухвали та постановив, що вимогу статті 6 задоволено, оскільки кожна особа, інтерес якої був виправданим, могла ознайомитись з повними текстами рішень військового касаційного суду.

70. В цій справі через кілька днів після виголошення ухвали в дорадчій кімнаті заявники отримали текст після звернення до секретаря суду. Крім того, в цій справі ухвала Касаційного суду від 1 квітня 1996 року була опублікована в офіційній збірці (Paskrisie), будучи доповнена обвинувальною промовою та висновками генерального прокурора. Ця публікація уможливлює певний громадський контроль за здійсненням судочинства Касаційним судом (див. Зюттер проти Швейцарії,...). Через брак уточнень з боку заявників та з огляду на зазначену вище практику суду Європейський суд не знаходить жодного порушення вимоги публічності ухваленого касаційним судом рішення.

71. Підсумовуючи, Європейський суд вважає, що вимоги публічності, які містяться в пункті 1 статті 6 Конвенції, достатньою мірою були дотримані.

Див. також «Доступ до судових записів».

16. Несправедливість

«Вайнен проти Бельгії» (Wynen v Belgium), 32576/96, 5 листопада 2002 року.

41. Суд передовсім повторює, що Конвенція не гарантує як такого права на передання справи національним судом в інший національний або міжнародний орган для попереднього врегулювання... Відповідно до порядку функціонування такого механізму, суд перевіряє, чи має він право або чи зобов’язаний кудись передати питання, що вимагає й розгляду і розв’язання на попередньому етапі, насамперед упевнившись у тому, що відповідь на це питання треба мати, перш ніж він зможе ухвалити рішення у справі. Однак цілком можливо, що за певних обставин відмова національного суду, який розглядає справу в останній інстанції, передати питання може порушувати принцип справедливого судового розгляду, сформульований у пункті 1 статті 6 Конвенції, зокрема в разі, якщо така відмова видається довільною...

42. Суд вважає, що цього в справі не було. Касаційний суд належним чином врахував скарги заявників щодо незаконності або неконституційності статті 44 Закону про лікарні, та їхні клопотання про передання попереднього питання, дотичного до цього предмета, на розгляд і розв’язання Суду в справах адміністративного судочинства та процедури. Відтак він ухвалив за цим клопотанням рішення, що спиралося на достатні підстави, і, як видається, не було довільним. Суд також відзначає, що розв’язувати проблеми з тлумаченням національного законодавства передовсім належить національним органам влади, зокрема, судам...

43. Отже, відмова передати це попереднє питання до Суду в справах адміністративного судочинства та процедури не порушила пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Фера проти Італії» (Fera v Italy), 45057/98, 21 квітня 2005 року.

45. Дійшовши такого висновку, Європейський суд повинен перевірити, чи помилкова оцінка процедури розгляду справи апеляційним судом присяжних та Касаційним судом, які відмовились погодитись скоротити на третину термін покарання, могла заплямувати справедливий характер судової процедури.

Європейський суд підкреслює, що заявник у своєму оскарженні до Касаційного суду не згадував про помилкове мотивування апеляційного суду присяжних... у всякому випадку йдеться про помилку, яка жодним чином не вплинула на процедурні вимоги. Як це вже зазначив Суд вище, надана заявником під час розгляду в суді першої інстанції медична документація свідчила про необхідність проведення психіатричної експертизи. Пізніше, під час розгляду справи судом присяжних, заявник вимагав експертизи, і йому її зроблено з тим, щоб перевірити, чи підлягає він кримінальній відповідальності. Крім того, в апеляційній інстанції він вимагав проведення іншої експертизи з приводу іншого питання, а саме щодо встановлення причинного зв’язку між тим, яку медичну допомогу надано в лікарні потерпілому, та його смертю. Отже, як це вже зазначив у своєму рішенні суд присяжних, відповідно до правових положень, застосованих до цієї справи, скорочена процедура судового розгляду не припускалась, з огляду на наявність подібних клопотань.

Певно ж, заявник міг припускати, що факт того, що у зв’язку з помилковою відмовою запропонувати розгляд справи за скороченою процедурою, обвинуваченому перешкоджали домагатись нової експертизи з тим, щоб не втратити можливість досягти скорочення покарання, — такий факт міг негативно вплинути на справедливий характер судової процедури подібної до тієї, що відбувалась у суді присяжних. Водночас, враховуючи те, що заявник вимагав проведення експертизи, таке питання про справедливу процедуру не порушувалось в цій справі.

З цього висновок, що справедливий характер процедури, взятої в цілому, не був заплямований помилкою мотивування в ході судового процесу в апеляційній та касаційній інстанціях.

46. Підсумовуючи, Європейський суд вважає, що загалом зазначена судова процедура має справедливий характер за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Тому порушення цього положення не було.

«Перлала проти Греції» (Perlala v Greece), 17721/04, 22 лютого 2007 року.

27. ... Європейський суд нагадує, що на підставі конституції Греції Конвенція є невіддільним складником грецької правової системи і в разі, коли виникає колізія між положеннями Конвенції та національним правом, перевага віддається положенням Конвенції... Хоч заявник посилався у своєму касаційному поданні на порушення статті 6 Конвенції, Касаційний суд визнав цей засіб неприйнятним на підставі того, що це положення не мало безпосереднього застосування в цій справі і щоб воно було розглянуте заявник повинен був послатись на нього у поєднанні з одним із засобів касації, обмежена кількість яких визначена Кримінально-процесуальним кодексом. Однак Європейський суд вважає, що це тлумачення віддаляє від реального стану справ та значно послаблює захист підсудних у вищих національних судових інстанціях. Навіть якщо він визнає, що умови прийнятності касаційного оскарження можуть бути жорсткішими, аніж для апеляційної скарги. Європейський суд вважає, що проголошення неприйнятності засобу, які стосувались статті 6 Конвенції, на підставі викладених вище доводів видається дуже формальним підходом, який перешкодив заявникові досягнути того, щоб Касаційний суд розглянув здійснення судової процедури під кутом зору цього положення.

28. Справді, в контексті відмови касаційного суду розглянути скарги заявника, які стосувались представлення доказів в світлі статті 6 Конвенції, Європейський суд може зробити обґрунтований висновок про те, що передбачені цим положенням гарантії не були ані враховані, ані застосовані в цій справі. Зауваження уряду, які обмежуються вичерпним аналізом процедури, здійсненої апеляційною інстанцією, не містять жодного елемента, який дозволив би дійти іншого висновку...

30. Цих елементів Європейському судові досить, щоб зробити висновок про те, що Касаційний суд не забезпечив право заявника на справедливий розгляд...

17. Необхідність наведення мотивів рішення

«Гаджіанастассіу проти Греції» (Hadjianastassiou v Greece), 12945/87, 16 грудня 1992 року.

34. У цій справі рішення, проголошене головою військового апеляційного суду, не містило згадки про ті питання, які фігурують у протоколах судового засідання ... Щоправда, в ньому було посилання на статтю 366 і подальші статті Військового кримінального кодексу ... і кваліфіковано повідомлену інформацію як другорядну, але воно не опиралося на ті ж підстави, що рішення Постійного суду Військово-повітряних сил. Питання 1 (а), що стосувалося передання секретних «Загальних відомостей про керовану ракету», вперше порушено в ході провадження в справі в апеляційному суді. Коли на наступний день після ухвалення рішення заявник намагався отримати повний текст цих питань, секретар канцелярії нібито повідомив, що йому доведеться зачекати на «остаточний варіант» рішення... У своїй апеляції з питань права, поданій в межах п’ятиденного строку, встановленого в частині 1 статті 425 Військового кримінального кодексу ..., пан Гаджіанастассіу міг покладатися тільки на те, що він зміг почути або зрозуміти в ході слухання і тільки послався загалом на статтю 426.

35. Згідно з твердженням Уряду, заявник міг надати інші матеріали за допомогою додаткового меморандуму, ...

36. Суд цей аргумент не переконав. Коли 10 січня 1986 року пан Гаджіанастассіу отримав протокол засідання, йому заборонили доповнювати обсяг його апеляції з питань права. Відповідно до усталеного ряду справ, додаткові матеріали можуть братися до уваги тільки в тому разі, якщо первісна апеляційна заява формулює принаймні одну підставу, яку визнано прийнятною і достатньо обґрунтованою...

37. Отож, права на захист підлягали таким обмеженнями, що заявник не міг скористатися з гарантій справедливого судового розгляду. Відтак, мало місце порушення підпункту (b) пункту 3 статті 6 в поєднанні з пунктом 1...

18. Предмет ухвали

«Кремцов проти Австрії» (Kremzow v Austria), 12350/86, 21 вересня 1993 року

76. Заявник стверджував, що, поставивши йому в провину «фінансові махінації», Верховний суд фактично визнав його винним у шахрайстві, порушивши цим принцип презумпції невинуватості. Він зазначив, що присяжні, які вислухали всі докази у справі, не змогли дійти висновку щодо мотиву на тій підставі, що існувало «дуже багато варіантів»...

77. Суд нагадує, що заявника вже було визнано винуватим у вбивстві і що зауваження Верховного суду стосувалися виключно до питання про його мотиви для скоєння злочину. Крім того, посилання на «фінансові махінації» не може тлумачитись як встановлення вини заявника в учиненні конкретного правопорушення. За таких обставин спірного питання про порушення принципу презумпції невинуватості не виникає.

1. Клопотання з боку обвинувачення

«Нікітін проти Росії» (Nikitin v Russia), 50178/99, 20 липня 2004 року

46. Суд відзначає, що чинне на той час російське законодавство дозволяло поновлювати провадження в уже розглянутій кримінальній справі за наявності нововиявлених обставин або істотних недоліків ... Ця процедура підпадає під сферу дії пункта 2 статті 4 Протоколу 7. Суд відзначає, що існувала також система перегляду на підставах судової помилки при застосуванні матеріальних або процесуальних норм (провадження в наглядовій інстанції...). Предметом такого судочинства залишаються ті ж кримінальні обвинувачення й установлені раніше факти. Якщо протест задовольняли і внаслідок розгляду питання справу спрямовували на новий розгляд, значення наглядового провадження полягало в тому, щоб скасувати попередні судові акти, ухвалені в справі, і прийняти нову постанову про обґрунтованість обвинувачень. У цьому сенсі результат перегляду в порядку нагляду такий же, як і при поновленні справи, оскільки і той, і інший порядок являють собою форму продовження попереднього процесу. Тому Суд вважає, що для цілей non bis in idem наглядове провадження може вважатися особливим типом перегляду справ, яке підпадає під дію пункту 2 статті 4 Протоколу № 7.

54. ... Сам той факт, що наглядова інституція відповідала у цій справі, вимогам статті 4 Протоколу 7, не є достатнім для встановлення відповідності до статті 6 Конвенції.

58. ... У справі заявника Президія насправді розв’язувала тільки одне питання — чи слід цю справу переглянути, чи ні. Якби вона скасувала виправдувальний вирок, то це обов’язково спричинило б окремий розгляд справи по суті в компетентних судах у порядку змагального судочинства ... Протест прокурора можна було критикувати як незаконний і такий, що є процедурним зловживанням. Проте він не справив вирішального впливу на справедливість процедури перегляду в цілому, яка з самого початку й була предметом розгляду Президією ... Отже, довільні підстави для внесення протесту генерального прокурора з вимогою про перегляд справи не могли й не мали преюдиціального значення для встановлення обґрунтованості кримінальних обвинувачень.

59. Суд робить висновок, що органи влади, які здійснили наглядове провадження в цій справі, не порушили справедливого балансу між інтересами заявника й необхідністю гарантувати належне відправлення правосуддя.

«Буйніца проти Молдови» (Bujnita v Moldova), 36492/02,16 січня 2007 року.

23. Суд зазначає, що підставою для відновлення провадження не були ні нововиявлені обставини, ні серйозні процесуальні порушення, а радше незгода заступника генерального прокурора з оцінкою фактів та кваліфікація діянь заявника у судах нижчих інстанцій. Суд зауважує, що останні всебічно розглянули свідчення і докази всіх сторін, а їхні первісні висновки не видаються явно необґрунтованими. На думку Суду, підстави для вимоги про скасування, наведені заступником генерального прокурора у цій справі, були недостатніми для обґрунтування протесту на остаточні судові рішення та використання для цього такого надзвичайного засобу правового захисту. Тому Суд уважає, як і в аналогічних обставинах ..., що органи держави не встановили справедливого балансу між інтересами заявника та необхідністю забезпечити ефективність системи кримінального судочинства.

2. Найпридатніші форми відшкодування

«Зейдович проти Італії» (Sejdovic v Italy) [GC], 56581/00,1 березня 2006 року.

126. Суд, відповідно, вважає, що в тому разі, коли, як і в цій справі, особа була засуджена в результаті судової процедури, пов’язаної з порушенням вимог статті 6 Конвенції, повторний судовий розгляд або відновлення провадження у справі, якщо надійде таке клопотання, загалом буде найналежнішим способом усунення порушення (див. принципи, викладені в Рекомендації R (2000) 2 Комітету міністрів, ...). Однак будь-які конкретні заходи для виправлення становища, якщо їхнього ужиття вимагатимуть від держави-відповідача задля того, щоб вона могла виконати свої зобов’язання за Конвенцією, мають залежати від конкретних обставин окремої справи і визначатися в світлі постанови Суду в такій справі та з належним урахуванням прецедентної практики Суду, яка наведена вище...

127. Суду, зокрема, не належить підказувати, в якому порядку здійснювати будь-який новий процес і в якій формі. Держава-відповідач може вільно, під контролем з боку Комітету міністрів, вибирати засоби, за допомогою яких вона виконуватиме свої зобов’язання повернути заявника, наскільки це можливо, в те становище, в якому б він перебував, якби вимоги Конвенції не були порушені ... за умови, що такі засоби не суперечать висновкам, викладеним у постанові Суду, і правами на захист...