Армагедон уже відбувся

8

Страх перед смертю утратив свій сенс ще в безвихідній Івановій молодості, плин якої неможливо було ні виправити, ні виправдати, ні стерти.

Той природний страх, що дається людині з народженням, щезнув у кліп ока — коли тонка червона гадючка крові оповила такий же, як зараз у його синів, залізний щупак-піку в Іванових обмерлих руках у Софіїній хаті, лиш тільки Іван проткнув замаскований на стіні лаз: акурат на місці, де ще мить тому висіли розмальовані півнями глиняні тарелі.

Ще не знав, чия то кров бризнула на його черевики, бо червону гадючку не наздогнав навіть передсмертний людський скрик, але саме тієї секунди молодий Олексюк здогадався, що його безжальний щупак сліпо уп’явся в саме серце Того чи Тієї, котрі ловили останні миті життя і волі у вузькому — хитро збудованому — простінку звичайної сільської хати.

Може, він навіть проштрикнув їх обох одночасно, бо, напевно, ж вони чекали смерті, притулені одне до одного —

(а більше не було як чекати звільнення від життя між фанерними дошками перегородки, що імітували стіну);

а може, вони там горнулися обличчям до обличчя;

чи хтось когось обороняв грудьми —

Іван того не знав і знати не буде, але точно знав, що у Софіїному господарстві їх було двоє — Чоловік і Жінка.

І їх тоді треба було знайти.

Іван від несподіванки і миттєвого переляку затримав щупак у продірявленому простінку — і тільки після перших пружних бризок крові тоненька червона гадючка запетляла згори до його черевика так рухливо, ніби і справді була живою, а тепер лише намагалася сховатися від переслідування.

Іван і без ворожки тоді вже знав, що і йому колись не оминути такого ж щупака.

Живому чи мертвому.

Але щоби так, як сьогодні?!

Руками його дітей?!

Тут і справді повіриш у живий Божий батіг, не те, що в невідворотність спокути.

Проте навіть найбільший сільський безбожник Іван Олексюк чув, що Бог ніколи не карає нікого на світі — Бог тільки любить. І ніхто не знає, як це відбувається.

«А й справді, а як?!» — якби був живий — пішов би нарешті до священика і запитав, чи таке може бути, що давня кров із Іванового щупака в Софіїній хаті сьогодні гостро капнула на Йванові мертві груди із щупаків його ж синів?

То це і є Божа любов до нього?

Не кара?!

Це так усе життя Бог любив Івана, що нічого йому не забув, проте рахунку не виставив, лиш тільки вернув Іванові те, що той носив у собі цілий вік?!

Дивні діла твої, Господи, якщо це справді Ти чи посланник від Тебе…