Багряний рейд

Від автора

Книга, яку ви щойно прочитали, — художній твір, який є продовженням роману «Чорний ліс».

Робота зайняла рік, від задуму до втілення, і вже планується третя частина. Таким чином читачам буде запропоновано трилогію, яка у формі гостросюжетного роману розповість про драматичні події й факти діяльності Української повстанської армії, військова активність котрої поволі пішла на спад з другої половини 1945-го, по закінченні Другої світової війни.

Отже, автор з появою третього роману-епопеї завершить виконання завдання, яке він ставив перед собою, зважуючись на художнє осмислення певного історичного періоду.

Наприкінці 1945 року керівництво компартії УРСР, діючи за прямою вказівкою панівної верхівки СРСР, планувало придушити активний опір українського підпілля. Зокрема — й для того, аби ніщо не заважало проведенню на «звільнених» українських територіях виборів до Верховної Ради СРСР. Тому після доповіді Микити Хрущова про чергову активізацію руху опору Йосип Сталін санкціонував застосування проти УПА регулярних частин Червоної армії.

І хоча надії на те, що український Резистанс вдасться викорінити, розбилися об небачену військову звитягу повстанців, сили усе одно лишалися нерівними. Тому в липні 1946 року головне командування Української повстанської армії розробило нову тактику. Згідно з нею більші військові підрозділи розформовувалися, дрібнилися, сили максимально розосереджувалися, аби перейти до диверсій, дрібних нападів, засідок, індивідуального терору.

Починалася вже зовсім інша історія, до сторінок якої, можливо, повернемося згодом і вже з іншими творами.

«Багряний рейд» забрав більше часу, аніж зазвичай потрібно для роботи над текстом. Причина — обрана тема, а саме діяльність відділів УПА на Київщині та загалом в інших регіонах України, крім Волині, Галичини та Буковини, досліджена не так глибоко. Проте матеріали є, їх доводилося виловлювати з величезного масиву дослідницької літератури, систематизувати, виписувати та вкладати в прокрустове ложе жанрової літератури та лінійної драматургії.

У зв’язку з цим хочеться подякувати незмінному консультанту, докторові історичних наук Іванові Патриляку за знайдений час і терпіння.

Закони художньої літератури часто суперечать історичній правді, й остання не завжди готова відповідати вимогам першої. Тим не менше, поради пана Патриляка допомогли точніше відобразити згадану добу, уникнувши при цьому науково-популярності, пафосу й дидактики. А також — зробити окремі епізоди більш реалістичними, нехай і не на користь певній «видовищності».

Також дякую молодому історикові Марині Мирзаєвій за вчасно надані джерела інформації й, відповідно, натхнення. Серед іншого — за її курсову роботу «Рейди відділів УПА на територію Київської та Житомирської областей (1943–1945 рр.)»

Хто хоче порівняти літературну правду з історичною, може звернутися до таких видань:

— Іван Патриляк. Перемога або смерть. Український визвольний рух у 1939–1960 рр.;

— Вікторія Жилюк. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині 1941–1955 рр.;

— Лев Шанковський. Похідні групи ОУН. Причинки до історії похідних груп ОУН на центральних і східних землях України 1941–1943 рр.;

— Микола Андрощук. Записки повстанця;

— Станіслав Кульчицький. Червоний виклик. Видання в 3-х томах, том 3;

— Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси;

— Український Визвольний Рух. Науковий збірник № 12’2008;

— Київ. Війна, влада, суспільство 1939–1945 рр. За документами радянських спецслужб та нацистської окупаційної адміністрації.

І, як завжди, до нових зустрічей!