Bella Figura

2

Усі п’ятеро сидять на терасі довкола низького столика.

Івонну заледве видно у глибокій канапі.

На столику — пляшка шампанського у відерці та келихи.

ФРАНСУАЗА: Якось я пригадала, що мій тато, коли я тільки стала на ніжки, навчив мене ніколи не бігти, як переходжу дорогу. «Що ти маєш зробити, коли переходиш?» — питав мене він. І я відповідала: «Татку, я не буду бігти, я буду просто йти». А тато продовжував: «А чому не можна бігти?» І я відповідала: «Бо якщо побіжу, машинки будуть вважати, що гальмувати не треба, а коли я спіткнуся і впаду, машинки мене переїдуть». І тато кричав: «Франсуазо, браво, чудово!»

ЕРІК (до Івонни): Вчися.

ІВОННА: Я ж не бігла!

АНДРЕА: Мені від вашої історії хочеться плакати. Тобто все життя хтось мусить піклуватися про нас і захищати нас?

ЕРІК: Вас чомусь дратує, коли ми готові на це... Мамо, все гаразд? Тобі не зле? Тобі зручно?

ІВОННА: О, дуже зручно! Та вам доведеться допомогти мені підвестися. А де моя сумочка?

ЕРІК: Ось вона, тут. Ми не випускаємо її з поля зору.

ІВОННА: Коли я була маленькою, біля нас жили роми. Їх звали циганами. Няньки лякали нас: якщо не будеш слухатися, тебе заберуть цигани. Бідні шибеники, я б на їхньому місці теж крала б речі...

ЕРІК: У мами поцупили гаманець.

ІВОННА: То був одноногий волоцюга. Сумочка була м’яка, складалася і мала велику застібку...

ЕРІК: Мамо, будь ласка...

ІВОННА: Найбезглуздіша з усіх можливих моделей! Якби твій батько склепав дитину ромці, сидів би ти зараз у візку, а брат грав би поруч на скрипці...

ФРАНСУАЗА (піднімає келих): З днем народження, Івонно!

Всі вітають і цокаються.

ЕРІК (до Андреа): А ви не будете пити? Неввічливо, коли всі цокаються...

АНДРЕА: Не вживаю алкоголь. Принаймні зараз... Чесно кажучи, я зараз на дієті... І не дуже вмію стримувати себе...

ФРАНСУАЗА (робить знак офіціантові): Хочете щось інше? Води з газом?

АНДРЕА: Дякую. Так, води.

ЕРІК: А знаєте, звідки звичка цокатися?.. Колись давно, коли стримуватися ніхто й не збирався, люди вирішували проблеми, зазвичай, за допомогою отрути. Тож коли хтось запрошував тебе і наливав вина, то ти стукав свій келих об його келих (тоді їх робили з металу), сподіваючись, що краплі перехлюпнуться через край і потраплять до келиха співрозмовника. Після чого ви дивилися в очі одне одному, і кожен сподівався, що інший вип’є першим.

БОРИС: Мені слід було народитися в ту добу.

ФРАНСУАЗА (до Бориса): Як ваші діти? Патриція казала, що Палому прийняли до Академії співу Аквітанії.

БОРИС: Саме так.

ФРАНСУАЗА: Чудово! А як Жульєн?

БОРИС: Турист. Люб’язний і байдужий.

Андреа приносять склянку з водою — і вона недбало кидає туди розчинну піґулку.

ФРАНСУАЗА: Дайте йому час. Жульєн іще зо­всім юний. На минулих вихідних Ерік умовив мене — а я ж ніколи зі школою нікуди не їжджу! — поїхати з усіма дітьми на мис Ферре. З нашими дітьми, з його, з друзями та їхніми дітьми, там був іще син мого колишнього чоловіка, просто нестерпний хлопчина. Ми відвідали виставку на Маяку. У кінці дня я ледве стримувалася, щоб не стрибнути сторчголов зі скелі.

ЕРІК: Дуже приємна прогулянка вийшла, ми стільки сміялися! Дітей ви залишили на мене — і я був радий.

АНДРЕА: Давно ви у шлюбі?

ФРАНСУАЗА: Два з половиною роки. Однак ми не у шлюбі.

ЕРІК: Я ще її перевіряю. Наприклад, Маяк — мінус кілька балів.

ФРАНСУАЗА: А у вас є діти... даруйте, забула ваше ім’я?

АНДРЕА: Андреа.

ФРАНСУАЗА: Авжеж, Андреа!

АНДРЕА: Дівчинка. Дев’ять років.

ІВОННА: І як її звати?

АНДРЕА: Софі.

ІВОННА: Ще одна Софі! Ви щось вживаєте?

АНДРЕА: «Паралазол» з кодеїном.

ІВОННА: Знаю такий.

ЕРІК: У вас з головою все добре?

ІВОННА: Мадам аптекарко...

АНДРЕА: Будь ласка, звіть мене Андреа... Мені, звичайно, приємно, коли мене називають аптекаркою, та я просто помічниця в аптеці. Готую ліки.

ІВОННА: Ці йолопи переконують мене, що під час люмбаго слід припинити приймати «Екс-Тралан»! Знаєте, у мене так болів поперек!.. Та я помітила, що ці ліки ніби оживлюють мене, тож я таки приймаю по одній піґулці на день. Можна ж, правда? Я так люблю зранку ковтати «Екс-Тралан»!

АНДРЕА: Можна. До складу входить трохи морфіну.

ЕРІК: Але ж не вживати морфін щодня?!

АНДРЕА: Від однієї піґулки їй нічого не буде.

ІВОННА: І це допомагає проти мого артрозу.

ЕРІК: Де міститься ваша аптека?

АНДРЕА: Я працюю у Фрежані.

ІВОННА: Дуже далеко...

БОРИС: Думаю, ми скоро залишимо вас...

ЕРІК: Хоча б п’ять хвилин!

ФРАНСУАЗА (пошепки, бо не знає, чи Андреа у курсі справи): Ти все залагодив?..

БОРИС: Іде своїм пливом.

ФРАНСУАЗА (так само): Ерікові все відомо... Патриція дозволила розповісти... Він може дати кілька порад, якщо хочеш...

ЕРІК: Я йому не потрібний...

ФРАНСУАЗА: Ти ж голова юридичного відділу, це твоя спеціальність...

ЕРІК: Франсуазо, мені немає чого тут сказати... (до Бориса) Не думайте, що... Перейдемо на «ти», гаразд? Так простіше.

БОРИС: Звісно, можна на «ти».

ІВОННА: Хто мені наллє? Я у дірі й не можу поворухнутися!

ЕРІК (наповнює шампанським келих і передає їй): Оливок хочеш?

ІВОННА: Ні. Комарі атакують мою зачіску!

ФРАНСУАЗА: Мене теж обсіли. Що це за вечір такий?!

АНДРЕА: У мене є пшикавка.

ІВОННА: Буду вдячна, якщо ви обприскаєте мене.

Андреа щедро обприскує Івонну. Потім іще раз обприскує себе. Також обприскує сумочку Івонни. Та страшенно радіє. Вони сміються.

Андреа готова будь-кого «підірвати» своєю бомбою. Усім начебто весело.

ЕРІК: Мамо, ти там жива ще?

ІВОННА: На мене напав тигровий комар.

БОРИС: Слухайте, Еріку... можливо, ви знаєте... ти знаєш когось в арбітражному суді?

ЕРІК: Дай подумати... хвилинку... Мабуть, ні.

БОРИС: Мені треба виграти час, щоб не йти на допит.

ЕРІК: Вимагають оплатити пасив? Із казначейством ти у яких стосунках?

БОРИС: Я не плачу собі вже три місяці, а два­дцять шостого — термін чергового платежу. Не думаю, що така історія може пройти.

ЕРІК: Тоді подавай звітність негайно. Але я не раджу тобі йти туди особисто. Може, ти й знаєш дещо із права, але почнеш рюмсати — а їх це лякає.

ІВОННА: На що схожий тигровий комар? Кажуть, нібито він менший, ніж звичайний...

ЕРІК: Мамо, вибач, я зайнятий... Знайди повірника. Пошукай, трапляються справжні «зубри». Зв’яжися з ним до початку процедури.

ІВОННА: Поки ви шукали свої окуляри, він вас укусив — тепер у вас буде лихоманка денґе!

ФРАНСУАЗА (півголосом): Івонно, будь ласка, хвилинку, це дуже важливо...

ЕРІК: Потрібна людина, яка користується довірою у судді, котрий веде справу про банкротство, — коли його призначать, ти вже нічого не зможеш зробити. Розумієш? Ключ до цієї справи — суддя. Він попросить тебе скласти план виходу з кризи. Покажи йому, що можеш викрутитися без своїх терас...

БОРИС: Веранд...

ЕРІК: Авжеж, веранд. У мене є кузен, який скалічив верандами всю Бретань...

ФРАНСУАЗА: Еріку!

ЕРІК: Та ні, я просто... справа не в цьому!.. Суддів лякає розширення компаній, вихід на нові ринки. Це непереконливо. Не чекай, коли тебе викличуть, першим запропонуй їм вартий довіри план. Не треба хитрувати, не треба вигадувати. Склади щось справжнє.

БОРИС: Боюся, що буде ліквідація.

ЕРІК: Казна-що! Судячи з того, що відомо мені, немає жодних причин присуджувати тобі ліквідацію. Потрібні план відновлення компанії, відмова від витратного виробництва, зосередження на core business[2] і злет!

БОРИС: Дуже сподіваюся, що це так.

ЕРІК: Насправді це дрібниця.

ФРАНСУАЗА: Еріку, не перебільшуй.

ЕРІК: Авжеж, це дрібниця! Таких справ повно!.. Мамо, ти не хочеш пересісти у крісло? Ти майже втонула у цій канапі...

Івонна майже лежить — він піднімає її.

ІВОННА: Мені й так добре!

АНДРЕА: Виходить, цей вовк радше страшний, ніж лихий.

БОРИС: Ще невідомо...

АНДРЕА: Я так і знала — ти згущував фарби!

БОРИС: Подивимось...

АНДРЕА: Чоловіки завжди схильні перебільшувати.

ЕРІК: О, це точно не про мене! Даруйте, але я переконаний, що ми просто повинні скуштувати всього. Якщо хочете — це наш моральний обов’язок. Ми — як мухи у патоці!

ФРАНСУАЗА (до Івонни, яка доливає собі): Івонно, Господи!.. Вона це навмисне!..

Івонна й Андреа сміються.

АНДРЕА: Уранці в «Галереях» у відділі речей для спальні я бачила, як пара розляглася на мат­раці «Бултекс»... Поруч, ніби збирались поспати там... Спершу продавчиня просто стояла... Та оскільки це тривало, вона сіла на ліжко поруч. Менше ніж за метр до цієї дивної пари. Склала руки на колінах... отак... (зненацька, до Бориса) Що тепер неправильно?! Ти ж обіцяв більше не робити цей жест! Ти мені присягався цього не робити!

БОРИС: Який жест?

Андреа демонструє жест, який щойно зробив Борис. Це ледве помітний знак рукою — пальці зчеплені, долонею донизу. Знак, що закликає до стриманості, до мовчання.

Вона показує його люто й перебільшено.

АНДРЕА: Ще раз — і я когось уб’ю!

БОРИС: Андреа, візьми себе в руки, ти помиляєшся, не було жодних жестів...

АНДРЕА: Був!

БОРИС: Ти не так зрозуміла...

АНДРЕА: Я нічого не пила. Голосно не говорила. Не реготала...

БОРИС: Можеш реготати, якщо хочеш.

АНДРЕА: Ні! Реготати ти мені заборонив — а сьогодні немає бажання...

БОРИС: Геть втратила розум...

АНДРЕА: Це точно.

ФРАНСУАЗА: Даруйте, але все це страшенно незручно...

ЕРІК: Франсуазо!

ФРАНСУАЗА: Не перебивай мене! Як я сказала — незручно! Зокрема для мене. Мадам, я не знаю, хто ви, я не зрозуміла, хто ви така, але ця сцена ставить мене у незручне становище!

ЕРІК: Люба моя, зупинися.

ФРАНСУАЗА: Я подруга Патриції.

БОРИС (підводиться): Не варто було приймати запрошення. Не варто було нам їхати сюди... Бо вийшло... як вийшло... (бере Андреа за руку і тягне її до виходу). Вибачте...

АНДРЕА: Вибачте...

ЕРІК (також підводиться): Заждіть. Не йдіть так швидко...

ІВОННА: Не розумію, що сталося?

ЕРІК: Не будемо... Спробуймо не перебільшувати...

ФРАНСУАЗА: Припини.

ЕРІК: Хтозна, може, ти бачиш те, чого немає? Можливо, ми бачимо те, чого немає?

ФРАНСУАЗА: Ми бачимо саме те, що є.

БОРИС: Франсуазо, ти не зобов’язана доводити свою моральність. Ти не мусиш зверхньо поправляти накрохмалений комір так, ніби носиш ортопедичний корсет. До речі, поділися з нами — що саме ти бачиш? Що саме «є»? Кажи ж, не мовчи!

ФРАНСУАЗА (після паузи): Еріку, допоможи мені...

ЕРІК: Люба, я не вважаю за належне втручатись у справу, яка мене не стосується...

ФРАНСУАЗА: Це день народження твоєї матері. У нас має бути свято...

ЕРІК: Атож... Однак мамі ж не шість років!

ІВОННА: Я взагалі нічого не розумію.

ФРАНСУАЗА: Поки Патриція нидіє у Валансьєні...

БОРИС: Ага! Кажи далі...

ФРАНСУАЗА: Я не розумію, навіщо ти нав’язуєш мені... Міг би вже вшитися звідси...

АНДРЕА: Але залишитися хотіла я...

БОРИС: Я наїхав на Івонну...

ЕРІК: Втеча з місця злочину — дуже погано.

ФРАНСУАЗА: Годі, Еріку! Сил немає на ваші відчайдушні жартики!

ЕРІК: Ти надто драматизуєш.

ФРАНСУАЗА: Я просто прошу трохи розуміння! І все! Це ж не так багато! Розуміння — хоч трохи!

АНДРЕА (пошепки): Борисе, мені треба до вбиральні... (до інших) Даруйте, вийду на хвилинку до вбиральні...

ЕРІК: Знаєте, де це? Праворуч, потім прямо, потім вниз і ліворуч...

БОРИС (ніжно): Провести тебе?

АНДРЕА (так само): Не треба... Вибач...

Андреа йде до вбиральні.

ФРАНСУАЗА: Хто це така?

ЕРІК: Франсуазо...

ФРАНСУАЗА: Що, спитати не можна?!

ІВОННА: Як завжди, робить із себе посміховисько...

ФРАНСУАЗА: Скажи своїй матері, щоб думала, що казати!

ІВОННА: Ніхто мені нічого казати не буде! Звертайся до мене, будь ласка, прямо, Франсуазо, коли маєш що мені сказати! Я не виконую накази! Тим паче власного сина. Моя сумочка не застібається!

ЕРІК: Чому ж, мамо... Дивись, застібається...

Він б’ється над застібкою.

БОРИС: Щойно вона повернеться — ми йдемо.

Пауза.

ФРАНСУАЗА: Не можу не розповісти про це Пат­риції.

ЕРІК: Та що з тобою сьогодні таке?

ФРАНСУАЗА: Якби Патриція побачила щось подібне стосовно тебе — я б хотіла, щоб вона мені розповіла.

ЕРІК: Побачила що? Що саме ти побачила?

ФРАНСУАЗА: Борисе, ми нічого такого не бачимо? Наберися нарешті мужності нам це сказати!

БОРИС: Франсуазо, роби як знаєш, мені все одно. Між нами — багато світових років... Еріку, до побачення. Дякую за твої поради... Мадам, до побачення...

ІВОННА: До побачення.

БОРИС: Іще раз даруйте за неприємність...

Виходить у тому ж напрямку, що й Андреа.

Пауза.

ФРАНСУАЗА: Я почуваюсь такою самотньою!.. Дуже самотньою...

ЕРІК: Люба...

ФРАНСУАЗА: Коли я попросила допомогти мені — хіба ти мене не почув?!

ЕРІК: Почув.

ФРАНСУАЗА: То чому ж не кинувся, забувши про все, мені на поміч?!

ЕРІК: Бо ти це сказала таким тоном... Тобі варто обирати інший тон, люба...

ФРАНСУАЗА: Яка різниця, яким тоном я це сказала! Коли я прошу про допомогу — допомагай! Незалежно від того, маю я рацію чи ні!

Пауза.

ЕРІК: Мамо, ти ж будеш устриць, правда?

ІВОННА: Твій батько гучно жував, робив щелепами такі звуки... знаєш, його виховували у дуже бідній родині... і якось я мала необережність зробити йому на людях знак... невдоволення, зауваження... А йому здалося, що це помітили всі, він оскаженів... Знаєш, синку, людям не подобається, коли їх принижують публічно...