Bella Figura

3

Жіноча вбиральня у ресторані. Бачимо також і частину коридору, який туди веде.

Раковина, дзеркало. І зачинена кабінка. У її двер­цята стукає Борис.

БОРИС: Андреа? Андреа?.. З ким ти розмовляєш? Відчини ці кляті двері...

За мить Андреа відчиняє дверцята кабінки.

Вона сидить на унітазі з телефоном у руці. На підлозі стоїть порожній келих.

БОРИС: З ким ти розмовляла?

АНДРЕА: Знаєш, про що я думаю? Коли чотири роки тому я вперше роздягнулася перед тобою, ти зауважив, що станик і трусики надто стягували моє тіло. Ти помітив червоні сліди на моїй шкірі і запитав, навіщо ми, жінки, носимо речі, які нас так мучать? А я відповіла, що просто звикла... Пам’ятаєш?

БОРИС: Дуже добре пам’ятаю.

АНДРЕА: Мені не спадало на думку носити білизну, яка не стягувала б тіло.

БОРИС: Ходімо, нам час. Що це за келих?

АНДРЕА: Це просто келих.

БОРИС: Ти сидиш на унітазі з келихом у руці?

АНДРЕА: Я пила воду.

БОРИС: Воду? З чим?.. Андреа, що ти прийняла?! (Обнюхує келих). Скільки цієї гидоти ти ковтаєш на день?

АНДРЕА: Нічого ти не знаєш... Час від часу мені кортить буди дуже багатою і дуже потворною. Тоді я могла б весь час їсти не зупиняючись, пила б досхочу свій улюблений джин, жила б у Гонолулу, словом, жила б на повну!

БОРИС: З ким ти говорила?

АНДРЕА: З моїм новим коханцем.

БОРИС: Ледве стримуюсь, аби не дати тобі мордаса!

АНДРЕА (запалює цигарку): А Ерік милий. Принаймні мені він сподобався.

БОРИС: Певно, також годиться для тебе? А не застарий?.. Тут не можна палити.

АНДРЕА: Хто мене зупинить?.. Це ж не літак.

БОРИС: Ходімо... Ми не можемо сидіти тут ­вічно.

АНДРЕА: Слухай, ти ж мало не розчавив його маму!

БОРИС Так...

Вони вибухають реготом.

АНДРЕА: Коли я побачила її на асфальті, то на мить вирішила, що вона мертва.

БОРИС: Я теж.

Пауза.

АНДРЕА: Я рада, що він тебе хоч трохи заспокоїв.

БОРИС: Та що він знає... Дає мені уроки бухгалтерії... Ніхто не в змозі дати мені пораду... (Дивиться на себе у дзеркалі). Ну й пика у мене! Тільки поглянь на ці мішки під очима, на зморшки... Можна подумати, що це Елай Воллак на схилі літ...

АНДРЕА: Це хто?

БОРИС: Ти що, не знаєш, хто такий Елай Вол­лак? Це той тип, що танцює з Мерилін Монро у фільмі «Неприкаяні». Тоді такі пики вважали за норму.

АНДРЕА: Для мене ти навіть привабливіший, ніж чотири роки тому.

БОРИС: Схибнута ти...

АНДРЕА: Не буду сперечатися.

БОРИС: Тобі лікуватися треба.

АНДРЕА: Ненавиджу тебе...

Вони обіймаються просто в кабінці.

АНДРЕА: Чому ти звідти пішов?

БОРИС: Трохи позбиткувалися з тебе — і я вирішив піти.

Вони обіймаються ще міцніше, роздягають одне одного, сповзають з унітаза на підлогу...

АНДРЕА: Мій бідолашний невдаха...

БОРИС: Вона все розкаже Патриції...

АНДРЕА: Справді, вдалий вибір ресторану...

БОРИС: Закрий свого рота...

Заходить Івонна, вона трохи похитується, сумочку міцно тримає в руках, притуливши до грудей.

Дверцята кабінки широко прочинені.

Івонна бачить пару, що кохається на підлозі, раніше, ніж вони помічають її.

Коли ж Андреа і Борис її нарешті бачать, вони підводяться і квапливо поправляють одяг.

Загальне сум’яття.

Андреа приводить до ладу кабінку і ввічливо пропускає Івонну.

Івонна, похитуючись, заходить до кабінки — і від­разу виходить.

ІВОННА: Хотіла вас запитати... Знаю, що момент не... Та все ж... Просто для відома... Можна поєднувати «Пронтал» з «Екс-Траланом»?

АНДРЕА: Ви приймаєте «Пронтал», щоб за­снути?

ІВОННА: Так, перед сном. Ідеальне снодійне.

АНДРЕА: Між ними немає нічого спільного.

ІВОННА: Тобто можна приймати одночасно?

АНДРЕА: Теоретично — так.

ІВОННА: Дякую! І даруйте, що завадила вам...

Старенька, похитуючись і міцно тримаючи сумочку, повертається до кабінки.

ІВОННА: Мені паморочиться... Певно, через машину... Або я просто випила надто багато...

Вона зачиняє дверцята.

Андреа і Борис залишаються на місці, не наважуючись вийти.

БОРИС: Ми вас почекаємо...

ІВОННА: О, ні, не варто, мені незручно затримувати вас!..

БОРИС: Почекаємо за дверима.

Вони виходять у коридор.

За мить з’являється Ерік.

ЕРІК: О, ви ще тут!.. Мою матір не бачили?

АНДРЕА: Вона у вбиральні... Їй трохи паморочилося... Тож ми вирішили почекати, поки вона вийде.

Ерік трохи стоїть перед дверима, потім стукає.

ЕРІК: Мамо?.. Мамо, з тобою все гаразд?

ІВОННА: Ні...

ЕРІК: Що сталося?!

АНДРЕА: Івонно, що з вами?

ІВОННА: Книжечка у воду впала...

АНДРЕА: Можете нам відчинити?

ІВОННА: Моя книжечка у страусовій шкірі...

ЕРІК: Мамо, відчиняй!

Івонна відчиняє. І миттю нахиляється над унітазом. Інші нахиляються теж.

ІВОННА: Я туди все записую... І тепер вона зник­ла!

ЕРІК: Навіщо тобі блокнот у туалеті?

АНДРЕА: Дозвольте... (Пхає руку в унітаз і дістає звідти книжечку).

ІВОННА: Ого! Красно дякую!

Усі метушаться: Ерік змиває воду, Андреа полоще книжечку під краном. Потім сушить її дуже гучним феном.

ЕРІК: Чому твоя сумочка розстебнута? Ти впевнена, що більше нічого не загубилось?

ІВОННА: Вона вже не застібається!

ЕРІК: Добре вона застібається! Як ти почуваєшся?

ІВОННА: Трохи ніби в тумані... Дякую, пані! Знаєте, у мене в цій книжечці геть усе...

ЕРІК: Мов у тумані, кажеш?

Заходить Франсуаза.

ФРАНСУАЗА: Що тут відбувається?

ЕРІК: Мама мов у тумані.

ФРАНСУАЗА: Це правда, Івонно?

ІВОННА: Певно, я багато випила.

БОРИС: Можливо, це через невдале поєднання...

ФРАНСУАЗА: Поєднання? Яке поєднання, Івонно?

ІВОННА: Відчепися. Набридла.

ФРАНСУАЗА: У неї дуже кепський вигляд!

ІВОННА: Франсуазо, звертайся безпосередньо до мене!

АНДРЕА: Посидьте хвилинку... (Тягне Івонну до кабінки і саджає її на кришку унітаза). Дихайте. Глибше... Отак. Зараз минеться... «Пронтал» краще не змішувати з алкоголем... (Івонна простягає до неї руку).

ІВОННА: Ви така мила!

АНДРЕА: Все буде гаразд.

ФРАНСУАЗА: І що далі, Еріку?

ЕРІК: Почекаймо... Треба трохи почекати, поки мамі не стане ліпше, — тоді підемо вечеряти... Стіл уже готовий. Всередині, через комарів. Симпатичний круглий стіл... Ти ж не проти?

ФРАНСУАЗА: Звісно, ні... Що ж, чекаю у коридорі.

ЕРІК: Слухай, тут прокажених немає!

ФРАНСУАЗА: Не товктися ж нам тут усім!

АНДРЕА: А знаєте що, Франсуазо? Якщо вже вам так кортить, то можете все розповісти Патриції. Я вам дозволяю.

ФРАНСУАЗА: Найкраще за сьогодні!

ЕРІК: Вона цього не зробить.

ФРАНСУАЗА: Серйозно?! Невже?

АНДРЕА: Навпаки. Зробіть це обов’язково.

ФРАНСУАЗА: Мадам, мені «зелене світло» вмикати не треба. Красно дякую! Скажу чесно: як на мене, ваше зауваження — протиприродне. І це ще м’яко кажучи!

АНДРЕА: Тепер ви зовсім інша. Коли ви заговорили про свого батька, я подумала: отакої, то насправді ця дівуля досить меланхолійна! І засмутилась, бо намагаюся тримати меланхолійних людей від себе на відстані...

ФРАНСУАЗА: Я не меланхолійна.

АНДРЕА: Як скажете.

ФРАНСУАЗА: І дуже тішуся цим.

АНДРЕА: Ваша правда... І все ж трішечки меланхолії у вас є...

ФРАНСУАЗА: Ми у вбиральні, а ви влаштували філософську дискусію! Я б на вашому місці стримувала свій апломб!

БОРИС: Франсуазо, ти ніколи не потрапиш на її місце. Ти ж утілення цноти.

ФРАНСУАЗА: Давай, ображай мене! Вперед!

ЕРІК: Друзі, мені здається, що ми ступили на непевний шлях. І ставимо себе у смішне становище.

ФРАНСУАЗА: О, ще не все — веди з кінця!

ЕРІК: Люба, це їхнє життя! Дай їм спокій.

ФРАНСУАЗА: А чого вони досі тут? Чого?!

ІВОННА: Франсуазо, чому ти так репетуєш? Годі вже волати, у мене від тебе вуха болять!

ЕРІК: Вони залишилися, бо мамі велося зле.

ФРАНСУАЗА: Та їй вічно зле! Чому ми аж зі шкіри ліземо, щоб їй догодити? Хіба не можна відвезти її куди подалі — і не влаштовувати драм!

ІВОННА: Тебе ніхто не запрошував.

ЕРІК: Цей ресторан обрала Франсуаза. І тільки тому, що тут ти можеш скуштувати свої улюблені устриці Ґійярдо!

ІВОННА: Мене нудить, я не хочу устриць...

ЕРІК: То ми скасовуємо замовлення? Вертаємося додому?

ІВОННА: О, це влаштувало б усіх!

ФРАНСУАЗА: Більше не можу. Дістала!

ІВОННА (до Андреа): Ось він, найгірший наслідок старості. Стаєш вразливою. Не маєш сил на відповідь.

ЕРІК: Мамо, ти не така вже й стара.

ІВОННА: Звісно, стара! І кінець уже близький. Ковзаєш униз, чіпляєшся щодуху, однак надто слизько, ніхто ще не втримався... Так і з тобою буде, Франсуазо.

Франсуаза вибігає з убиральні і зникає в коридорі.

Пауза.

ЕРІК: Браво!

ІВОННА: А що я такого сказала?

БОРИС (раптом схоплюється і виходить): Скоро повернуся!

Пауза.

Андреа наповнює келих водою з крана. Виймає з сумочки піґулку і ковтає її.

АНДРЕА: Ненавиджу його.