Безликий: Остання справа

Глава 4

Дорога до Чаплинки була дуже напруженою. Всю дорогу капітан слухав нескінчені історії поляка. Частину з яких оповідав українською мовою, а іншу частину польською мовою, яку капітан ніколи не вчив. І неймовірна радість охопила його, коли він вже побачив знак при в’їзді в Чаплинку.

Будинок Сергія Стародубова був двоповерховий і дуже гарний. Після довгих очікувань біля воріт, їх зустрів власник будинку.

— Доброго дня, чим вам можу допомогти?

— Доброго дня, я — капітан Беспалий Віктор Анатолійович, а цей мій польський колега пан Януш Яговський. Ви Сергій Стародубов?

— Так, це — я.

— У нас декілька запитань до вас, щодо вашого брата.

— Так, проходьте в будинок.

Зайшовши в будинок, Стародубов зробив чай. Двоє синів і дружина хазяїна будинку пішли з кухні. Януш почав дивитися старі світлини в фотоальбомах. Олександр був дуже гарним хлопцем: густе чорне волосся, грайлива посмішка і чарівні блакитні очі. Поляк із захопленням роздивлявся кожну фотографію. А капітан сів напроти власника будинку і спитав:

— Коли Ви в останній раз бачили свого брата?

— Двадцять два роки тому. Отримував від нього лише листи.

— Що Ви можете розказати про нього в юнацькі роки?

— Ну, до 16 років він був звичайним підлітком. Поки він одного разу не відбив дівку в одного телепня. Та пішла від нього, бо мій брат був набагато симпатичніший. Ревнивець з двома виродками, п’янущі до чортів, виловили Сашка, облили його голову бензином і підпалили. А потім глумилися, били і різали його обличчя. Що казати більше, вони йому зрізали вуха і викинули їх. Після цього він пробув з півроку в лікарні. Його ледве витягли з того світу. Жодна операція не допомогла йому змінити або виправити обличчя. Він повернувся в село виродком. Батьки з жахом прийняли це.

— В його справі мало інформації щодо цього. Його підозрювали у вбивстві двох односельчан. Та Ви підтвердили його присутність у власній хаті, у час здійснення злочину.

— Так.

— Але ж Ви, як і я, знаємо що Ви збрехали. У нього був мотив це зробити. Бо вбиті були ті хлопці, що глумилися над ним.

— Так, я збрехав тоді.

— А Ви розумієте що ви завадили правосуддю?

— Правосуддю?! Тих трьох покидьків спокійно відпустили, тому що батьки одного з них підкупили сусідів. У свою чергу, сусіди сказали суду, що бачили на городі їх трьох: вони вночі викопували картоплю. І міліція повірила в цю нісенітницю, і спокійно їх відпустила на волю. А те, що вони ледве не згубили життя мого брата і зробили його виродком на все життя, нікого не хвилювало. Коли він вийшов з лікарні, його обходило все село. Одного ката він зарубав сокирою. Другого, він запхнув у бочку, підпалив її, кинув котитися в річку. Слідству я збрехав, що в час скоєння цих злочинів він був дома.

— А Ви тоді не зрозуміли, що він став психопатом. У справі написано, що його посадили за побиття.

— Мені тоді було страшно, а батькам стало байдуже. Так, він привселюдно побив третього мучителя через образи на свою адресу. Його посадили на 3 роки, вийшов він уже при незалежній.

– І що було після того, як він вийшов?

— Він сидів дома без роботи. Тоді майстри своєї справи не знаходили робочих місць. А що вже казати про відсидівшого юнака зі страшним обличчям. Він займався з шести років боксом. І після тюрми ходив тільки на секцію з боксу. На одному з занять до нього підійшли рекетири і запропонували роботу. Вибивати гроші. І він погодився.

– І довго він так пропрацював?

— Десь два роки. Після цього втік з України.

— А що сталося з останнім кривдником?

— Третій переїхав у Херсон. Казали в селі, що його жорстоко вбили.

— Ви знали, що ваш брат використовує маски для вбивства?

— Я про нього давно не чув. Він просто надсилав гроші і листи.

— За них ви побудували такий великий будинок. І накупили землі для вирощування різних культур. А ви ніколи не думали, яким способом були зароблені ці гроші?

— Гроші не мають запаху чи совісті. Мені було байдуже на це.

— Ви чули про вбивство в театрі, яке трапилось два тижні тому.

— Чув, у новинах розповідали.

— Так ось, ваш брат під підозрою. На його совісті ще додатково шість трупів. І всі докази проти нього. Як його можна знайти?

— Не знаю. Можливо він сам вас знайде.

— Зрозуміло. Ми поїхали. Януш збирайся.

— А можна з собою взяти кілька фотографій? — запитав Януш.

— Так, беріть. Там все одно всі фотографії з дитинства.

Взявши фотографії, поляк поклав їх у свою громіздкого портфеля. Вийшовши з подвір’я, два детективи відразу сіли в автомобіль. Беспалий дістав мобільний телефон і подзвонив сержанту Дмитрову.

— Дмитров, постав спостереження за братом цього маніяка. Щось він у мене викликає підозру.

Повернувшись в Херсон, капітан зупинився біля одного кафетерію. В народі таке місце називають «генделиком».

— Януш, виходь. Зараз зайдемо до одного знайомого.

Вже був вечір, тому всередині було повно народу. Шум лунав зі всіх шпарин. Кілька клієнтів почали нервувати, коли в заклад зайшли детективи. Капітан підійшов до барної стійки. За нею кремезний чоловік з густими чорними вусами наливав горілку своїм клієнтам. Коли побачив капітана, то посмішка зникла з його повного обличчя.

— Привіт Борисе. Нам потрібно з тобою поговорити у тихому місці.

Бармен покликав офіціантку і попросив її його замінити. Борис повів двох гостей в комірчину. В ній стояв столик і кілька стільців. Відкривши пару пляшок пива, поставив їх на стіл.

— Знайомся — це мій колега з самої Варшави, Януш Яговський, — почав капітан. — Я до тебе щодо одного питання. Ти пам’ятаєш вишибалу з дев’яностих з жахливим обличчям?

— Він без вух?

— Так.

— Звісно пам’ятаю — це Крюгер. Правда Фредді Крюгер симпатичніше буде. Молодий колектор. Люди платили йому відразу як бачили його пику. А якщо не хотіли, то отримували від нього сильних стусанів. Було відбите створіння. Я вже давно про нього нічого не чув. Навіщо він тобі?

— Він у місті, на його рахунку вже семеро трупів. Крюгер став найманим вбивцею. Робить собі маски і завдяки ним вбиває. І зараз залишає записки зі своїм прізвищем «Безликий».

— «Безликий»?! — перебив його Борис. — Тоді все зрозуміло. До міста приїжджають кримінальні елементи з різних куточків нашої країни і шукають його. Зараз у багатьох це прізвище на вустах. Чув від своїх знайомих.

— Цікава інформація. Дізнайся про нього більше. І ми закриємо очі на твої останні витівки.

— Я отримав умовний термін. Може досить цим маніпулювати.

— А можеш отримати реальний термін. Так що думай, — закінчив капітан. Допивши пиво, разом з Янушем пішов до виходу.

Вже потемніло. Все місто починає світитися. Правда тільки там, де проїжджають автомобілі і знаходяться справні ліхтарі. Старий, брудний чоловік йшов по приватному сектору Шуменського мікрорайону. На плечі він ніс мішок, з якимись речами. Його чорна борода була дуже густою і закривала пів обличчя. А довге і немите волосся закривало все останнє. Тільки очі виглядали крізь волосся. Нарешті він дійшов до рідної хати. Яка була в такому ж занедбаному стані, як і її власник. Усі вікна були забиті дошками. На стінах вже утворились тріщини. Зайшовши через скрипучі двері, переглянув чи ніхто за ним не йшов. Кинувши речі в куток, він дістав пістолет. Перевіривши, що нікого в будинку немає, він зняв маску. Нарешті можна вдихнути с полегшенням. У будинку було дві кімнати. В одній стояв стіл з великою кількістю різноманітних масок, надітих на воскові форми. Різноманітні інструменти і матеріали для їх створення лежали на підлозі. В старій і пошарпаній шафі лежали вставні щелепи, косметика для гриму, форми носів. А в іншій кімнаті на підлозі лежала купа одягу.

— Все таки радий тут побувати, — сам до себе промовив Безликий. Він уважно дивився через вікно, де рідко горіли фари проїжджаючих автомобілів. Ностальгічні думки відразу захопили його, як тільки приїхав у місто. Так все змінилося. Хоча він побував у багатьох країнах і містах, але Херсон він ніколи не забуде. На жаль, в цьому місті у нього були одні розчарування. Як він зі страшним обличчям вибивав гроші, і ганяв по ринку продавців. А «стрілки»… Це взагалі незабутнє. З радістю би прийшов до старих авторитетів, на яких він працював. Правда, більшість з них уже давно в історії, або в могилах. Але Безликий не просто так приїхав.

— Скоро все місто здригнеться. Чекай те… — засміявшись, підійшов до свого столу і почав дивитися на свою найулюбленішу маску. Темне густе волосся, прямий ніс, округла форма обличчя і білосніжна шкіра. За основу взято лице одного німецького хлопця, якого Безликий і вбив. Хлопчина просто переспав з дочкою кримінального авторитета. Через це, він втратив власне життя. Але його обличчя так сподобалося вбивці. Що вирішив зробити точну копію. Нажаль немає часу захоплюватися цією маскою, потрібно підготуватися до наступного замовлення.

До нічного клубу зайшла жіночка, яка відразу привернула увагу більшості присутніх. Довге темне волосся, неймовірно гарне обличчя і блакитні очі. Вузькі джинси повністю обхопили її великі стегна. Біла сорочка з темним піджаком надавали їй поважного вигляду. І звісно брендові чоботи підіймали, і без того, високу пані. Вона спокійно пройшла повз танцюючих людей на танцполі і сіла за барну стійку. Замовивши дорогий коктейль, почала роздивлятися навколо. Її погляд зупинився за одним столиком, де пила компанія молодих чоловіків. П’ять хлопців щось сильно обговорювали і постійно кликали офіціантів за новими замовленнями. Особливу її увагу привернув один із них, який вже хильнув забагато. Розвалившись на дивані, він відпочивав від розмов. Їхні погляди зустрілись. Вона підморгнула йому, а у відповідь на цю дію, хлопчина підняв брову. Але між поглядом став чоловік, який нахилився на барну стійку біля неї.

— Привіт, що така пташка тут робить?

— Пішов геть звідси, телепень, — прошепотіла вона йому на вухо. Він явно неочікував такої відповіді, невпевнено відійшов. Коли вже пані знову побачила приміченого хлопчину, то він вже виганяв алкоголь на танцполі. Вона допила свій коктейль і пританцьовуючи стала впритул до нього. Своїми рухами вона приманювала його, а хлопець лише посміхався і продовжував танцювати. Все таки, він запропонував їй випити. Вона не відмовилась. Підійшовши до столу, вони залишились тільки удвох. На столі лежало багато закуски, кілька пакетів соку і майже повна пляшка горілки. Випивши першу чарку, він заговорив:

— А як Вас звати?

— Ну, чого ти? Пупсику, я вже й не така стара. Можна й на ти. А звати мене Світлана. А тебе як?

— Мене звати Антон. А чим ти займаєшся по житті?

— Я маю власний бізнес у Києві. Займаюсь нерухомістю.

— А що ти в Херсоні забула?

— Приїхала відпочити від столиці. Тим більше тут такі гарні хлопчики, — промовила вона і відразу почала з ним цілуватися. Побачивши, що коїться за їхнім столом, друзі Антона вирішили не турбувати його.

— Пішли в туалет… — після не довгих поцілунків запропонувала вона.

— Так, пішли, — сказав він. Взявши її за руку, повів до чоловічої вбиральні. Зайшовши у вільну кабінку, вони пристрасно лапали один одного. Вже був знятий ліфчик, і соски її видивлялися крізь сорочку. Він почав лапати її за груди третього розміру, а після цього вона стала стогнати. Обкрутивши свій ліфчик навколо його шиї і ніжно промовила:

— Знімай з мене джинси…

Він присів, зняв ремінь. Різко спустив джинси разом з трусами. Але там було зовсім не те, що він очікував побачити. Після цього, так звана Світлана, почала душити його своїм бюстгальтером.

— Так, так, давай… — кричала вона, щоб заглушити стук руками жертви по стінкам кабінки. Коли нарешті не було ніяких рухів, настала тиша. Перевіривши пульс на руці, якого вже не було, перевдягнений вбивця дістав пластиковий пакетик, в якому знаходився маленький папірець. Записка була заштовхана в одну із чашечок ліфчика, який залишився на жертві. Підтягнувши штани, Світлана вийшла з кабінки. В туалеті якраз нікого не було. І плавною ходу пішла з клубу.