Безликий: Остання справа

Глава 5

Вже пройшло два тижні після вбивства Млявого і двох його приятелів. За цей час справа не зрушила з місця. Беспалий мовчки сидів у своєму кабінеті і розглядував все, що мав у справі. Один свідок, жодного відбитку. Навіть той дідуган, в якого вкрали Волгу, нічого не бачив. Безкінечні пошуки доказів на місці скоєння вбивств також безрезультатні. Безсонні ночі проходили в роздумах і пошуку хоча б якоїсь зачіпки. За один ранок він допивав третю філіжанку кави. І ще цей польський геній дедукції постійно під ногами вештається. Дружина хоче його на вечерю запросити. І на роботі з ним капітан постійно вештається, так ще ййого додому вести. Без Януша звісно важкувато було б Беспалому, але поки від нього користі мало.

— До речі, а де він? — мовив капітан про себе, взявши телефон. З першим гудком поляк відразу бере слухавку і відповідає:

— Я скоро буду, в мене є новини! — прокричав він і відключився. Через декілька хвилин він заходить в кабінет. Януш виглядав набагато гірше ніж його колега. Поміж густих вусів, почала виднітися сива борода, червоні від недосипу очі, навіть трохи схуд за цей час.

— Безликий скоїв нове вбивство. Вчора. В клубі…

— Стій. Почекай. Давай з початку.

— Вчора було скоїне вбивство юнака Антона Станицького.

— Станицький? Син головного податківця Херсона. І як це сталось?

— Так. Його задушили бюстгальтером.

— Хм, оригінально. А Безликий тут до чого? Він бюстгальтери не носить.

— Помиляєшся. Мене викликав підполковник і показав дещо.

Він дістав зі свого чемодану диск. Включивши відео фрагмент, на якому хлопець виводить якусь жінку з території танцполу. Поляк зупинив відео на моменті де було видно її обличчя.

– І що? Його задушила повія. Ми тут до чого? У нас і так семеро трупів.

Замість відповіді, Януш почав ритися в своїх фотографіях. І дістав одну фотокартку, на якій була та ж жінка, і в тому ж одязі.

— Це він в Амстердамі, три роки тому. Тоді він таким же чином вбив одного мільйонера. Згідно з деякими джерелами, за справу йому заплатили півмільйона «зелених». На місці вбивства залишив знову записку зі своїм ім’ям.

— Він ще й трансвестит?! О боже! — закричав капітан. Уважно придивившись на зупинений фрагмент запису він продовжив. — Зачекай, а як же руки? З відеозапису видно що в нього манікюр. І руки зовсім не чоловічі. Маячня якась.

— Мені самому це важко пояснити. Скоріше всього якісь рукавички чи загримував свої руки під жіночі.

До кінця дня думки не сходили щодо останнього вбивства. Але ось в голові капітана пролетіла думка.

— А ви не намагалися вийти на нього як замовник?

— Намагалися, і не раз. Але Варшава — велике місто. Він працює не через інформаторів, а через електрону пошту. Тільки проблема в тому, що цей імейл відомий вузькому колу людей, які задіяні в криміналі. І займають найвищі ланки. А у нас інформаторів з такого оточення зовсім не було.

— Зв’язки у мене є. Пішли до Бориса. Можливо він щось дізнався.

Коли вони приїхали в знайомий генделик, то Борис підготував для них гарну звістку. Безликий дійсно зв’язується із замовниками через електронну пошту. Розіславши посилання найбільш впливовим особам у місті. Присилати потрібно ціль і суму замовлення. Тоді Безликий сам вибирає, за яку справу братися. Борис дізнався його електронну адресу. У детективів загорілися очі від почутого. Не тільки можуть спіймати кілера, так ще й вийти на замовників. Капітан відразу направив імейл до технічної експертизи. Після аналізу прийшов результат — на імейл заходять з Канади.

— Шифрується, зараза. — підсумував Януш.

Детективи відправили на пошту Безликого потенційну жертву і кругленьку суму. Залишилося надіятись тільки на те, що план спрацює.

Увечері капітан зі своєю дружиною і сином чекав вечері на поляка.

— Кохана, це взагалі обов’язково було? — з сумом запитав капітан, коли його дружина поправляла йому краватку.

— Звісно, мені цікаво познайомитись з твоїм закордонним компаньйоном. Ти і так нічого не розповідаєш мені про роботу. Може він щось цікаве розкаже.

Пролунав дзвінок. На порозі стояв Януш з букетом квітів і коробкою цукерок. Після привітань, усі сіли за стіл. Поляк почав невпинно розповідати різні історії зі свого життя, і, звісно, показуючи фотографії своєї сім’ї. Віктор їв вечерю і не слухав що там розказував його колега. Раптово залунав телефон. Прийшло повідомлення. Як тільки прочитав повідомлення, капітан відразу дав подивитися Янушу. В повідомлені йшлося:

«Добрий день. До мене дійшло ваше замовлення. Я згоден виконати замовлення. Зустрінемося завтра о 14 годин на зупинці Площа Свободи.»

Від прочитаного обоє аж підскочили. Вони забули про вечерю, про все на світі. Капітан відправив: «Як вас упізнати?». Через кілька хвилин прийшла відповідь «Лисий чоловік у темній куртці і в джинсах. Усі матеріали на жертву покладіть до конверту і передасте мені.»

Наступного дня патрулі поліції охопила всі близькі куточки. Потрібно щоб Безликий нічого не запідозрив. Слідчі томилися від очікування, особливо Януш. Таке відчуття, ніби він перший раз йшов на побачення з дівчиною. Капітан був спокійний і розглядував все навколо. Разом з поляком сиділи удвох біля зупинки і чекали. Було вже приблизно без двадцять хвилин на третю, і нікого схожого не було. І ось нарешті з маршрутки вийшов лисий чоловік. Був одягнений в той самий одяг, про який йшлося в повідомленні. Ставши на зупинці, почав нахмурено роздивлятися. Побачивши детективів, які підходилидо нього, відразу почав бігти. Детективи почали бігти за ним, діставши зброю.

— Стій! Тепер ти не сховаєшся.

Чоловік вибіг на проїжджу частину. Де його мало не збили кілька автомобілів. Перебігши на ту сторону, відразу сів в автомобіль, який чекав на нього там. Машина відразу дала газу і поїхала за поворот.

— Всім підрозділам, зупинити БМВ трійку, номера ВТ 4503 АЕ. — прокричав одразу капітан у рацію. — Ти бачив водія?

— Ні, там затонові вікна, — з сумом промовив поляк.

Люди відразу почали оглядатися на них. Підтягнулися інші патрулі. Погоня нічого не дала, автомобіль зміг втекти від переслідувачів. Злість брала всіх. Особливо Януша. Розуміння того, що ціль всього його життя втекла, прямо з під його рук, не на жарт розчарувала поляка.

На дворі був кінець листопада. Херсон охопила тепла погода. Краєвидом на Херсон насолоджувався чоловік. Роздивляючись місто через вікно автобуса, який був вщент забитий. Білий костюм і борода надавала йому достойного вигляду. Єдине, що не підходило під костюм — це забитий пакет з супермаркету і чорні рукавиці. Постійно дивився в свій смартфон.

— Ви можете мені поступитися місцем? — запитала його жінка, постійно б’ючи його ноги сумкою.

— Пішла в дупу, стара шкапо, — нахабно відповів він. У маршрутці почали відразу обговорювати голосно грубіяна, але йому було байдуже. І ось автобус почав рухатися на перехресті вулиць Ушакова і Декабристів. Його очі загорілися від побаченого на екрані смартфону. Чоловік відразу підскочив, діставши з пакету автомат Калашникова.

— Всім лягти і зупинити автобус, — закричав він і відтягнув затвор. Автобус зупинився на середині перехрестя, перекривши проїзд цілій полосі. Прицілившись, почав стріляти через вікно в автомобіль на першому ряді.. Люди лежали і кричали від страху. Випустивши пів магазину, стрілець відразу підійшов до водія.

— Швидко повертай вліво.

Водій відразу його послухався і дав по газам. Проїхавши декілька метрів, пролунав наказ зупинитися. Всі інші пасажири тихо лежали на підлозі, зі страхом дивилися на терориста. Коли автобус зупинився, стрілець спокійно дістав пачку грошей і спокійно промив:

— Це за вікно і за проїзд.

Автобус відразу поїхав вперед. Стрілець побіг в недобудову і розчинився в темряві.