Безликий: Остання справа

Глава 8

Думки не полишали капітана. Цей покидьок водив усіх за носа весь цей час. Але який сенс цього? Вести розслідування проти самого себе. Знати кожен крок слідства? Але такий ризик не виправдовував усього. Звісно, він хоче закінчити своє кримінальне минуле. Тому він і вбивав своїх співкамерників, щоб не було відомостей про нього. Але його пам’ятають за його діяннями пів міста. Вбити пів-міста йому не під силу. Можливо, йому було потрібне більше трупів, щоб справа набула більшого резонансу. Коли ж він встигав робити всі вбивства? Ну звісно, майже всі вони були виконані вночі або надвечір коли робочий день був закінчений. Слідкування нічого не дало. Може використовував інше обличчя щоб вийти з готелю. Щоб дізнатися всі ці питання, потрібно взяти його живим. За будь-яку ціну. Найжахливіше було те, що він був у гостях капітана. Те, що він спілкувався з його родиною і їв за спільним столом.

Автомобіль уже зупинився біля архіву.

— Дякую, решти не потрібно, — закричав Беспалий і кинув в кабіну двісті гривень. Спецназ ще не приїхав, тому у капітана була можливість взяти його самотужки. Зайшовши в архів, його зустрів вахтер.

— Чим можу допомогти? — спокійно запитав він.

— Підполковник з сивуватим чоловіком заходив?

— Так, вони в архіві на другому поверсі.

— Проводіть евакуацію всіх. Тут небезпечний злочинець.

Запанікувавши, вахтер почав метушитись і кудись побіг. Підійшовши до сходів, капітан витягнув пістолет з кобури. Увірвавшись до архівної бібліотеки він побачив Януша, підполковника і завідуючого архівом.

— О, Віктор. А ти що тут робиш? — спокійно запитав підполковник.

— Відійдіть від Януша. Він і є Безликий! — закричав Беспалий взявши поляка під приціл пістолета.

Підполковник був здивований і разом з завідуючим відійшли на кілька кроків від Януша. В свою чергу поляк лише посміхнувся, засунув руку в свій портфель з документами і швидко дістав пістолет, повернувся до капітана і пролунав постріл. Пістолет капітана впав на підлогу. Куля потрапила йому в праву руку. Капітан машинально заховався за шафою. Завідувач почав йти на стрілка. Але як тільки зміг схватити його за плече, відразу отримав дві кулі в живіт. Безликий посміхнувся, тримаючи на мушці підполковника, і почав прямувати до пістолету капітана. Беспалий розумів, що ситуація критична і намагався схопитися лівою рукою за свою зброю. Це помітив Безликий. Знову пролунав постріл. Куля потрапила в шафу з документами. Капітан побіг до центру архівних шаф. Підбігши до пістолета, Безликий не побачив капітана. Взявши пістолет, він підійшов до підполковника, який пожалкував, що не взяв свою табельну зброю.

— Все це було заради вас. Вам привіт від Рудченка, — своїм акцентом промовив Безликий і вистрілив йому в голову. Вбивця зняв накладний живіт, в якому було замотані тканиною різні гранати, кілька масок і різні примочки.

— Знаєш, а ти мене здивував колега, — закричав на всю кімнату Безликий, який в урну почав кидати свою справу і витрушувати всі матеріали з портфелю туди ж. — Я думав ти вже не здогадаєшся.

— Твоя гра закінчена Виродку. Споруда оточена. Тобі нікуди тікати, — пролунала відповідь капітана десь в рядах. Замість продовження діалогу, Безликий підпалив урну і посунув її під стіл. За хвилину увімкнулася пожежна система. Пішла вода. Тримаючи пістолет напоготові, вбивця ходив між рядами.

— Де ти ховаєшся?

Раптово Безликий отримав удар у обличчя. Від сильного удару вбивця впав, обронивши пістолет. Перед ним стояв капітан з вогнегасником, яким він і вдарив його. Від удару маска порвалась і було видно справжнє обличчя Безликого в крові. Швидко отямившись, вбивця почав дотягуватися до пістолету. Але піна з вогнегасника в обличчя його зупинила. Капітан розумів, що з пораненою рукою він не зможе його захопити. Кинувши вогнегасник в Безликого, ринувся до дверей. Очистивши свої очі від піни, Безликий відразу нащупав пістолет. Було пізно стріляти. Беспалий вже вибіг через двері тримаючись за руку.

Спецназ готувався до штурму біля входу до архіву. Більше двадцяти спецпризначинців у повному обмундируванні були готові до штурму. Чекали, коли вийде остання працівниця архіву. Вахтер сидів в автомобілі поліції, і був зайнятий описом будівлі. І, ось, вибігла жінка, яка була мокра. Отримавши дозвіл, загін зайшов усередину. Єдиному, кому та жінка здалася підозрілою, був Беспалий. Незрозуміле взуття великого розміру, велике синє плаття і дивна поведінка спровокувала його встати з автомобіля швидкої допомоги і підійти до неї. Рука була не до кінця забинтована. Медики почали кликати його повернутися, але капітан не зважав на це. В той момент, жінка почала швиденько йти від будівлі архіву. Капітан наздогнав її, коли вона вже відійшла від всіх машин.

— Пробачте, ви щось бачили? — схопивши її за руку, запитав капітан.

— Ні, ні, ви що! Я побігла відразу ж як почула постріли. — стривоженим тоном відповіла вона. Той голос Беспалий впізнав. І блакитні очі, які капітан запам’ятав на все життя, підтвердили його підозри.

— Ти думав так легко втекти… — закричав капітан, але не встиг ніяк зреагувати і отримав удар в щелепу. За секунду, прибиральниця обхопила його шию лівою рукою, а правою приклала пістолет до його скроні.

— Не підходьте або я його застрелю! — прокричав Безликий і тихо відходив назад. Спецназ почав виходити з будівлі, почувши крики. Тісно тримаючи Віктора лівою рукою, долонею почав ритися в платті. Дула автоматів були наведені на них обох. Наступила тиша.

— Прощавай, Вікторе, було класно з тобою працювати, — тихо прошепотів на вухо Безликий капітану. І рукою, що тримав його, кинув гранату. Пролунав вибух. Секунда, і в очах у більшості з’явився білий колір і відлуння у вухах. Капітан, який у момент кидання, схопив за руку вбивцю, відразу ж відпустив її і тримався за свої вуха. Безликий закрив лице тілом капітана, щоб не осліпнути, відразу ж відштовхнув його від себе, коли пролунав вибух. Почулися постріли. Коли всі вже відійшли від сліпової гранати, побачили лежачого капітана в крові і зникаючий силует вбивці, який біг що духу в двори.

Забігши за будинок, він дістав з накладних грудей димову шашку, де також було заховано інші речі. Привів її у дію і побіг, коли почалась димова завіса. Легкий сніг залишав відбитки взуття, тому він біг по розтоптаному снігу. Надія була тільки одна — сховатися в якомусь кварталі, щоб нікого не було. Людей на вулицях було мало, і вони просто дивилися на жінку, яка бігла що духу. І ось нарешті вбивці знову пощастило. Забігши на одну із вулиць, він побачив пусту вулицю і відкритий під’їзд п’ятиповерхового будинку. Закривши безлюдний під’їзд за собою, він віддихувався. Піднявшись по поверхам, знайшов найбільш старі і пошарпані вхідні двері. Було зрозуміло, що там живуть пенсіонери, і вони не зможуть дати відсіч.

Подзвонив в дзвінок, і коли почув, що відкрилися другі двері, почав тихенько благати:

— Допоможіть за мною погоня, я втратила телефон. Дайте подзвонити в поліцію.

Двері відчинилися, і перед ним стояв дідусь в старих спортивних штанях і в сірій футболці. Безликий наставив на нього пістолет і приклав палець до рота.

— Тихенько заходь, — тихо промовив Безликий. Дідусь підняв руки і слухняно відійшов назад. Безликий спокійно зачинив двері, не відводячи погляд від старого.

— Хто там, Сергій? — пролунав голос з кухні. Його дружина з рушником зайшла в коридор. Побачивши гостя зі зброю, ледве трималась на ногах.

— Спокійно. Заходьте, будь-ласка, в кімнату, я вам все поясню, — промовив незваний гість і махнув пістолетом, щоб обоє йшли в кімнату. Крім двох пенсіонерів, в квартирі нікого не було. Вона була однокімнатна, з пошарпаними стінами і старими меблями. Хазяї квартири спокійно сіли на єдиний диван у кімнаті. Безликий вимкнув телевізор, який працювавна повну гучність.

— Непереживайте, я не хочу вас кривдити, — спокійно почав Безликий — І не збираюся вас грабувати. Мені потрібно лише відсидіти у вас один день. І я піду собі спокійно від вас. Домовились?

Обоє не відповідали. Вони були не так налякані зброєю, як жінкою з чоловічою статурою, грубим голосом, різним розміром грудей і правим оком, з якого капали краплі крові. Жінка трималася за серце. Тому, Безликому нічого не залишалося, як знайти ліки від серця. Знайшовши ці ліки, дав бабусі. За годину в двері хтось подзвонив.

— До вас гості повинні прийти? — запитав незваний гість.

— Ні.

Скоріше всього це була поліція. Схопивши діда, він підвів його до дверей.

— Діду, скажи, що нічого не бачив, і спробуй тільки якось натякнути їм про мене. В голові твоїй дружини опиниться куля, — прошепотів йому вбивця, і пішов до кімнати.

Відкривши двері, дідусь висунув обличчя. Тримав їх, щоб ніхто не бачив що коїться всередині. Перед ним стояли двоє поліцейських.

— Доброго дня, — почав один із них. — Ми шукаємо жінку спортивної статури з чорним волоссям. Була одягнута у синю сукню. Нам повідомили, що ваші сусіди знизу бачили схожу особу, коли та заходила до вашого під’їзду. Ви щось бачили?

— Ні, я дивився телевізор з дружиною, і ми нічого не бачили, і не чули. Тим більше хто в таку погоду в сукні бігає? А що сталося?

— Було скоєно вбивство, вбито троє людей. Вбивця втік, оглушивши прибиральницю і переодягнувшись в її одяг. Зараз ведеться план перехоплення.

— Зрозуміло, — спокійно мовив дідусь, коли зрозумів хто зараз у квартирі.

— Якщо щось дізнаєтесь, то подзвоніть нам. Бувайте.

Дід закрив двері і зайшов у кімнату. Вже була ніч. Пенсіонери дивилися телевізор. У вечірніх новинах йшлося про сьогоднішні події. Безликий рився в аптечці. Коли знайшов те, що шукав, а саме снодійне, покликав до кухні обох і поставив на газ чайник.

— Отже, слухайте. Зараз ви випиваєте чай зі снодійним. Спите, а я спокійно йду, залишаючи ключі в вашій поштовій скриньці.

Зробивши обом чаю, засипав снодійне. Пенсіонери випили чай і направились до ліжка. Стоячи над ними, Безликий чекав, поки вони заснуть. Коли вже почув від обох храп з легкість видихнув. Взяв бинти, зняв свою маску і підійшов до дзеркала. Він більше десяти років не дивився в дзеркало на своє обличчя. Він вважав його огидним, і до цього часу не зміг змиритися, що воно таке. Довго дивився на себе, врешті решт почав забинтовувати рану від удару вогнегасником. Зробивши це, Безликий дістав третю маску з під нижньої білизни. Досвід показав, що три маски зажди потрібно носити з собою. І сьогоднішні події є цьому підтвердження. Надягнувши її, в дзеркалі замість огидного лику, з’явилося гарне чоловіче обличчя. Після цього почав ритися в речах діда. Знайшовши старі штани, порваний светр, старі пошарпані туфлі і, звісно, стару куртку. Перед виходом захопив з собою стару маску і жіночі речі в пакеті. Як і обіцяв, він залишив ключі в поштовій скриньці. Була вже ніч. Кинувши пакет зі шматтям, спокійно пішов по зимовій дорозі. Телефону і грошей у нього з собою не було, все залишилося в архіві. А забрати гроші в пенсіонерів, у нього совість не дозволила.