Богдан Хмельницький

Смерть великого Богдана. Коли кінець стає початком…

О п’ятій годині ранку 27 липня 1657 р., у понеділок, серце гетьмана перестало битись. Козацький літописець Величко з відчаєм прокоментував цю смерть: «Упав у недугу і, протягши іще невеликий час у хворобі, докінчив у Чигрині, так і не докрутивши військової махини війни з поляками, своє великотрудне й великопечальне життя, лишивши махину війни своїм спадкоємцям, козацьким гетьманам, а всій осиротілій по собі Україні немалий жаль». Літописна традиція (Г. Граб’янка) пов’язує хворобу з можливим отруєнням якимось молодим шляхтичем, котрий начебто підсипав під час вечері отруту до склянки гетьмана. Проте міг статись крововилив у мозок. Адже гетьман ще наприкінці 1656 р. пережив перший інсульт, який згодом прикував його до ліжка на тривалий час. Після цього Богдан неодноразово скаржився на головний біль.

Похорони Хмельницького відклали на другу половину серпня і одразу скликали старшинську раду для з’ясування питання про його спадкоємця.

Серед істориків немає єдиної думки щодо питання, коли відбувся похорон Б. Хмельницького. Швидше за все, він був проведений в Іллінській церкві в Суботові в неділю, 23 серпня. Згідно зі свідченнями козацького літописця Самовидця, Богдан «похований був перед святим Симеоном в неділю, де багато народу, а найбільше серед них людей військових, і проваджене тіло його з Чигирина до Суботова і там поховано в ринковій церкві». У середу, 26 серпня, відбулася старшинська рада, яка передала повноваження гетьмана України І. Виговському, поки подорослішає і змужніє Юрась Хмельниченко.

Проте з місцем поховання та спочинку гетьмана не все так просто. За даними інших літописців, у 1664 р. польський воєвода С. Чарнецький спалив Суботів і наказав дістати тіла Б. Хмельницького та його старшого сина Тимоша з труни й викинути на згарище. Перевірила цю версію вже в XX ст., у 1970—1972 рр., експедиція Інституту археології АН УРСР, провівши архітектурно-археологічне обстеження Іллінської церкви в Суботові. Під час розкопок у ній було виявлено п’ять чоловічих поховань, датованих, за висновками антропологів, XVII ст. З’ясовано, що один із похованих помер у віці понад 60 років, інші — понад 40 років. Власне, приблизно стільки було на час смерті Богданові та Тимошу відповідно. Але чи це таки вони? Біля вівтаря, у південно-східній частині храму, відкрито одну яму, яка, ймовірно, і є отим пограбованим й викинутим похованням: там був пролом у фундаменті церкви, на дні ями — рештки домовини й кістка з людського скелета.

Усупереч цим відомостям на Чигиринщині до цього часу ходять легенди, записані ще в XIX ст., про те, що труну гетьмана напередодні нападу польських військ у 1664 р. було врятовано й перепоховано в підземних ходах Суботівського замку. Існування такої легенди може бути викликане підсвідомим небажанням погодитись із фактом наруги над прахом «батька Хмеля». Історик М. Грушевський стверджував, що тіло гетьмана ховали в родинному склепі Михайлівської церкви в Суботові, а в Іллінській церкві було покладено іншого покійника. За іншим припущенням, після польського набігу 1664 р. рештки збезчещеного праху селяни зібрали та поховали на церковному подвір’ї чи цвинтарі (погості) при Іллінській церкві. Прах козацького вождя міг бути похований або десь поблизу, або на якомусь приватному подвір’ї Суботова, або навіть у Холодному Яру чи на Запоріжжі. Набуває поширення й версія про перепоховання гетьмана в підземеллях замкової гори в місті Чигирині.

Історики сучасності скептично ставляться до версії плюндрування домовини Хмельницького. По-перше, тому, що навіть у ті воєнні часи існував неписаний кодекс військової етики, за яким, до прикладу, не вбивали (за нечастим винятком) тих, хто складав зброю під час битви, і давали можливість викупити себе з полону. Більше того, після битви ховали не тільки загиблих зі свого табору, але й з табору супротивника, віддаючи їм належну шану. По-друге, незважаючи на загальноприйняті для того часу руйнування та спалення захоплених міст, сіл, фортець, поки не знайдені свідчення про знищення кладовищ або цілеспрямовану наругу над могилами.

Чарнецький мав би дотримуватися неписаного військового кодексу, за яким він міг би пограбувати та спалити хутір і замок, але навряд чи вчинив наругу над могилою гетьмана і його сина. Також сумнівно, що Чарнецький мав особисту образу на гетьмана. Так, Хмельницький свого часу полонив його під Жовтими Водами, але згодом відпустив до Чигирина без будь-якої кривди, образ і за традицією надав можливість відкупитись від полону.

Спроба визначити місце останнього спочинку гетьмана ускладнюється ще й тим, що не відомі, не знайдені (або спеціально не створені?) письмові свідчення про процедуру поховання Хмельницького. У літописах наводиться фрагмент тексту промови Самуїла Зорки, останнього секретаря Хмельницького, виголошеної під час поховання. Однак повний текст із деталями мав бути в щоденнику Зорки, оригінал якого вважається втраченим. Поки що не знайдено відомостей про процедуру поховання та облаштування могили ані в листах Лазаря Барановича, ані в кореспонденції Івана Виговського, які брали безпосередню участь у поховальному обряді. Виникає питання: чому? Чому архієпископ Лазар Баранович, котрий виконував останню волю померлого й особисто супроводжував з Чигирина в Суботів тіло Богдана, не залишив жодної згадки про похорон гетьмана? Чому Іван Виговський, генеральний писар Війська Запорозького, близька до покійного гетьмана особа, не залишив жодних свідчень про цю подію?

Виникає також питання: чому похорони Богдана пройшли аж через місяць? Зважаючи на напружену політичну ситуацію через неповноліття Юрія Хмельницького, місячний термін очікування поховання, а відтак і вирішення подальшої долі гетьманства повинні були мати вагомі причини. Відповідь на це питання можна шукати в архівах Польщі, Швеції, Росії, Туреччини. Дипломатичні представники майже всіх цих країн перебували в Чигирині під час смерті гетьмана і тому мали б бути присутніми і під час поховання, а також за своїм обов’язком подати докладний опис подій. Але не так багато українських дослідників працює над пошуками цих відомостей в закордонних архівах, тому подібні документи залишаються невиявленими й невідомими.

Припускають і той варіант, що причиною відтермінування поховання була недобудована Суботівська церква, у якій заповідав себе поховати Богдан. Проте останнім часом щораз більшої популярності набуває версія, яка в принципі пояснює і мовчанку письмових джерел про похорон, і тривалість підготовки до захоронення. Вона така: Хмельницького поховали в потаємному місці, а широкому загалу повідомили, що в Суботівській церкві. Власне поховання відбувалося за участі обмеженого кола наближених осіб: Лазара Барановича, Івана Виговського, близьких родичів, які, навмисно чи попередньо домовившись, не залишили жодних письмових свідчень, а місячне очікування поховання в такому разі виправдовувалося приготуванням якогось спеціального приміщення, що зберегло б таємницю. Беручи до уваги політичну нестабільність, у якій опинилась Україна після смерті Богдана Хмельницького, таке рішення могло бути цілком виправданим. Таким чином, Чарнецький або інший вандал, може, і викинув чиїсь кістки з могили, але навряд чи Хмельницького.

На користь версії таємного поховання також може свідчити низка фактів, що виявилися після детального обстеження Суботівського храму. Свого часу дослідник архітектури Г. Логвин звернув увагу на нетипове двометрове потовщення південно-західної стіни церкви. Також припустив, що в ній могли бути підземні ходи. Використовуючи сучасне пошукове обладнання, розвідувальна експедиція Інституту археології НАН України в 2005 р. провела ультразвукове обстеження південно-західної і південної стін та знай­шла ознаки порожнин, що ведуть до південної стіни, уздовж якої також виявлені ознаки порожнин на глибині 10—13 м, а глибина власне порожнин сягає 2,5—5 м. Це дало змогу припустити те, що підземелля та підземні ходи навколо Суботівської церкви все ж таки існують, а також те, що поховання Богдана Хмельницького могло проводитися без зайвих свідків, у присутності обмеженого кола осіб, які домовилися не залишати свідчень про це з метою збереження поховання видатної особи. Ймовірно, до цього кола належав Іван Виговський, якому родина Хмельницьких подарувала мільйон золотих талярів під офіційним приводом опікунства над Юрієм, а також Лазар Баранович, якого новообраний гетьман наділив землями — винагородою за мовчанку.

Проте ці теорії та гіпотези наразі залишаються теоріями та гіпотезами, у більшій чи меншій мірі підкріпленими фактами. Пошуки могили Богдана тривають і, можливо, колись увінчаються успіхом.