Чарівниця з острова Гроз

Глава З Рада втаємничених

Над островом Гроз палахкотіло призахідне сонце. Воно накинуло на небозвід пурпурну королівську мантію, облямовану золотавими хмарками. Багрянець відбивався у воді, й коли вечірній бриз тривожив морську гладь, здавалося, що у хвилях плюскотять грайливі золоті рибки.

Біля берега прибій погойдував яскраво розфарбовані човни, а на рівних уступах скель виднілися розкидані будиночки з білого ракушняка. Вони мали такий доглянутий вигляд, що були схожими на іграшкові. На узвишші в зелені садів красувався величний палац із численними вежами, галереями та фонтанами. Уздовж високих стін і у внутрішніх двориках цілий рік цвіли троянди, через що повітря навколо було наповнене солодким ароматом.

У палаці жили маги-правителі. Четверо з них володіли таємницями чорної магії, четверо — білої. І лише Верховний Чародій досконало знав усі прийоми чарування. Він виступав третейським суддею в усіх суперечках, і за ним завжди залишалось останнє слово.

Коли магам треба було порадитися й ухвалити рішення, вони збирались у великій залі рад. Кристали, з яких було викладено стіни та купол зали, змінювали колір залежно від настрою чародіїв. Сьогодні вони забарвились у передгрозові, фіолетові тони. Темно-чорнильні внизу, вони набували фіалкових відтінків у середині, світліли до стелі й завершувалися ніжно-бузковим куполом, який підтримували дев'ять прозорих колон із гірського кришталю… Кожну колону увінчувала літера.

Із цих літер складалося слово РІВНІСТЬ — як нагадування про те, що тут усі рівні. Кожного вислуховували з однаковою повагою, та ніхто не міг нав'язати своєї думки і змусити інших чинити проти своєї волі. Наділені великою владою маги знали: хто має необмежену силу, не має права втручатися в хід подій. Його обов'язок підтримувати рівновагу.

Маги-правителі жили так давно, що вважалися безсмертними. Проте їхній термін також був не безмежним. Чотирнадцять років тому зірки вказали, що на землі народився найвидатніший чарівник. Це означало, що настала пора Верховному Чародію Агрипі передати посох влади наступнику.

Агрипа був найстарішим на острові. Його пам'ять зберігала події, що про них інші чародії знали лише за книгами. Народження нового мага Верховний сприйняв спокійно. Лише коли Обранцем виявилася дівчинка, Агрипа згадав давнє пророцтво, і його охопив страх. Він не міг дозволити, щоб на чолі острова стала чарівниця. Чародії підкинули новонароджену циганам, аби вона загубилася серед людей, і почали готувати іншого наступника, хлопчика царської крові на ім'я Азар.

Минуло десять років, перш ніж чародії зрозуміли, що чинити опір волі зірок не можна. Дівчинка, яку вони залишили невідомою в світі людей, пройшла випробування вогнем, минула Ворота Смерті й незважаючи ні на що вижила. Це був знак, і маги повернули її на острів.

Лише Агрипа не міг упокоритися визначенню провидіння, як не міг довірити свою таємницю побратимам-магам. Сподіваючись позбутися дівчинки, він віроломно відправив її на випробування водою. Яким же було здивування чародіїв, коли дівчисько без усякої підготовки та навчання пройшла посвяту і здобула магічний кристал. Це означало, що вона стала справжньою чарівницею, рівною з усіма. Тільки один крок відділяв її від посоха влади та звання Верховної Чародійки. Агрипа був у відчаї, та несподівано в хід подій втрутився Азар. Він вирішив, що самозванка хоче посісти його місце, і повернув її у світ людей, де Маріка втратила пам'ять про все, що з нею сталося на острові.

Минуло чотири роки, і юна чарівниця заявила про себе знову, викликавши ураган серед ясного дня. Це загрожувало початком катастроф, і чародії знову зібралися в залі ради, щоб вирішити, як повернути дівчину на острів і приборкати її норов.

Рада проходила стоячи. Важливі рішення мали ухвалюватися без пустої трати часу та зайвих розмов. Зазвичай маги з'являлися в залі одночасно, та цього разу Верховний Чародій затримувався. Останнім часом Агрипа рідко з'являвся на людях і нікого не приймав у себе. Лише чотирнадцятилітній Азар постійно перебував при своєму наставнику. І цього разу Агрипа прибув не сам.

Він увійшов до зали й, важко спираючись на посох, рушив на своє місце. Азар шанобливо крокував за вчителем, підтримуючи старця під лікоть. Чародії здивовано перезирнулися. Згідно з традицією, на раді могли бути присутніми лише дев'ять утаємничених. Участь хлопця, що не завершив навчання, виходила за рамки правил.

— Прошу вибачення, що змусив вас чекати. Ми можемо починати, — оголосив Верховний Чародій.

— Але я бачу тут сторонніх, брате Агрипо, — виступив Гурій.

Невисокий і миршавий, він не пропускав будь-якої нагоди затіяти перепалку або суперечку, а вже коли справа доходила до чвар, тут він був, що називається, кожній бочці затичка.

— Твій зір підводить тебе, брате Гурію, — спокійно відповів Верховний Чародій. — Ви бачите, що події останніх років зовсім виснажили мої сили. Мені важко обходитися без помічника.

— Навряд чи присутність на раді піде на користь хлопцеві. Азар іще занадто молодий, аби в усьому розібратися, а часом хибне тлумачення гірше за незнання, — заперечив м'який і добрий Саватій.

— Азар постійно зі мною, тому вам нічого побоюватися, буцім він щось неправильно витлумачить. Я завжди поруч, аби підказати йому.

В голосі Агрипи прозвучали нотки роздратування.

— Може, так, а може, й ні,— пробурмотів собі під ніс Ксанф, який вічно сумнівався.

Він був найзагадковішим із магів. Жоден живописець не міг би написати його портрет. Щомиті обличчя чародія ледь помітно змінювалося, тому навіть серед чарівників його звали Багатоликим.

— Я рішуче проти того, щоб порушувати правила, — запротестував Зосим, покровитель подорожніх. Це він чотири роки тому першим виявив дівчинку з магічним даром.

— Я також, — несподівано підхопив Авдій.

Раніше він був вірним прибічником Агрипи

і завжди виступав заодно з Верховним Чародієм, але останнім часом Агрипа не допускав до себе навіть його, тому маг почувався незаслужено ображеним.

— Не варто обтяжувати молоду голову нашими проблемами, — підтримав побратимів Саватій.

— Я відразу сказав, що це не найвдаліша думка, — нагадав про себе Гурій, який полюбляв, аби останнє слово залишалося за ним.

Агрипа обвів усіх важким поглядом і спроквола мовив:

— Що ж, я змушений підкоритися більшості,— він обернувся до Азара і наказав: — Іди.

Тільки-но хлопець покинув залу, Авдій із осудом сказав:

— Брате Агрипо, що все це значить? Хіба традиції перестали існувати?

— Очевидно, так. Устої острова захиталися відтоді, як на посох влади претендує не царський нащадок, а жалюгідна голодранка, — гірко посміхнувся Верховний Чародій.

— Вона тут ні до чого. Так повеліли зірки, — заступився за дівчину Зосим.

— Можливо. І все ж таки це не до добра, а до смути. До її появи між нами не було розладу, — мовив Агрипа.

На це магам-правителям було нічого заперечити. У дівчини була дивовижна здатність створювати проблеми. Щоразу, кола мова заходила про Обраницю, між чарівниками виникали розбіжності й чвари.

Першим мовчання порушив Саватій:

— На мою думку, наші суперечки безпідставні. Я не розумію, чому ти упираєшся, брате Агрипо. Справа має вигляд простіший простого. Чотири роки тому ми вже ухвалили рішення дозволити дівчині жити на острові, а доля сама розсудить, чи гідна вона посоха влади.

— Жінка? Такого ще не бувало! — презирливо пирхнув Агрипа.

— Усе колись трапляється вперше. Не нам іти проти воли зірок, — зауважив Зосим. — Минулого разу ти переконав нас, що позаяк дівчина повернулася до людей, то це не випадковість, а знак згори. Тепер ми всі бачимо, що зробили помилку. Вона зуміла викликати бурю, а ніхто ж її не навчав цього. Ми мусимо повернути Обраницю на острів.

— У цьому є певний сенс. Але все-таки я сумніваюсь у правильності такого рішення, — багатозначно мовив Ксанф. — Чи не попихатиме нами неписьменне дівчисько, дізнавшись про своє призначення?

— Для дитини влада є згубною, — підтакнув Саватій. — Треба захистити дівчину від спокуси.

— Що ви все про дитину? Подумайте про нас! Вона впоралась із двома випробуваннями і здобула магічний кристал, головний атрибут чарівника. Виходить, що вона нам рівня! І разом з нами може бути присутньою на раді! — з гарячковістю випалив Гурій.

— Цього не можна дозволити, — рішуче зауважив Авдій.

Усі мимоволі поглянули на Агрипу. Споконвіку чарівників на раді було дев'ять. Їх число завжди залишалося непарним і ніколи не змінювалось. Поява дівчини порушила б головний закон острова.

Агрипа мовчки слухав своїх побратимів, ховаючи посмішку в бороді. Йому навіть не довелось удаватися до красномовства, щоб налаштувати побратимів проти нової Обраниці. Всі й без того розуміли, що її поява загрожує острову лихом. Верховний Чародій подумки вже вітав себе з перемогою, та несподівано Авдій мовив:

— Якщо не зраджує мене пам'ять, ми вже обговорювали це питання. До пори дівчині нема чого повертати пам'ять. Нехай живе на острові, не відаючи про свої здібності. Тут вона буде під нашим наглядом. А ми тим часом навчимо її законів рівноваги та науки поміркованості.

— Розумно, — закивали чарівники.

— Але як ми повернемо її на острів? Під яким приводом? У мене б виникли запитання, якби за мною раптом з'явились і відправили жити за тридев'ять земель, — похитав головою Ксанф.

— У тебе, брате, запитання виникають із будь-якого приводу, — пожартував Гурій, і всі заусміхались.

— Одначе Ксанф має рацію. Потрібен привід, аби дівчина нічого не запідозрила, — вів далі Авдій.

— Покладемося на провидіння. Воно само підкаже, як учинити. Чи нам не знати, що на світі немає нічого неможливого, — добродушно сказав Саватій.

Рада добігла кінця. Чарівники вже готові були розійтись, коли Гурій несподівано похопився:

— А що з Азаром? Йому відомо занадто багато. Його також доведеться позбавити пам'яті?

— Ні! — рішуче заперечив Агрипа.

Він із гіркотою усвідомлював, що серед магів у нього не стало союзників. Тільки Азар поділяв його ставлення до самозванки, залишався його єдиною опорою і надією.

— Вам нема про що турбуватися. Про Азара я подбаю сам, — уже спокійніше додав Верховний Чародій.

Вийшовши із зали, Зосим трохи затримався, щоб діждатись Авдія. Маги повільним кроком пішли вздовж кипарисової алеї.

— Що сталося з Агрипою? Він завжди відзначався розумністю рішень. Чому він так налаштований проти дівчини? — запитав Зосим.

— Агрипа старіє. Його самолюбство уражене. Йому нелегко погодитися з тим, що після нього островом правитиме жінка, — здвигнув плечима Авдій.

— Не думав, що Агрипа поступиться спільними інтересами на догоду власному самолюбству, — сказав Зосим.

— Саме так! — несподівано пролунав голос Гурія.

Чародії оглянулись. Вони не помітили, що він ішов позаду і виявився мимовільним свідком їхньої розмови. Гурія зовсім не збентежили здивовані погляди побратимів, і він продовжив свою думку:

— Чує моє серце, тут криється якась таємниця.