Час Змін. Свобода

14. Сім’я Андрія

18:10. Андрій разом з дружиною проживав в Шевченківському районі Свободи. Цей район повністю складався з приватних будинків. Перші сім’ї, які отримували будинок і роботу в Свободі, направлялися саме сюди. В той час, як в Перше Травня ферма існувала весь час і давала можливість місцевим жителям працювати, шевченківська ферма була розвалена відразу після розпаду радянського союзу, тому в цьому районі було багато покинутих будинків, які влада Свободи викупила за безцінь, відбудувала і роздала молодим сім’ям.

На подвір’ї в Андрія розташовувалось три будівлі: двоповерхова, де проживав Андрій з жінкою, невелика кухня та гараж. За ними знаходився фруктовий садок, альтанка та маленький басейн.

По приїзді до Андрія його дружина вже накрила на стіл і запросила гостя з чоловіком на вечерю. За столом журналіст продовжив інтерв’ю:

– Ви місцеві?

– Ні, я з Донецької області, з міста Слов'янськ. Переїхав сюди разом з моєю Маринкою по програмі “Дорогу молодим сім’ям” ще в 2014 році, отримали тут цей приватний будинок, так і живемо.

– З Донецької області? По мові і не скажеш.

– Ну так я вже чотири роки спілкуюся українською вдома і в суспільстві.

– Чому вирішили переїхати сюди?

– Чутки про Богдана і його Свободу обійшли всю Україну. Ми почитали про це і нам стало цікаво спробувати пожити в “ідеальному” суспільстві. До того ж, пропонувалося житло і робота.

– Цей будинок ви отримали вже в такому вигляді?

– Якби ж, – перехопила ініціативу Марина, – це була напіврозвалена халупа, яку довелось знести і побудувати новий будинок.

– Цікаво, а хіба не нові будинки дає Свобода молодим сім’ям?

– Коли ми сюди переїздили, роздавалися лише приватні будинки. – сказав Андрій. – Старий будинок був придатний для життя, але не для сім’ї з трьома дітьми. До того ж стіни були криві, стеля низькою... Одним словом, вирішили перебудувати. Три роки збирали кошти на це, потім за літо за допомогою односільчан швидко побудували все.

– Не зрозумів...

– Свобода – унікальне селище, – вставила свої п’ять копійок Маринка, – майже всі чоловіки та жінки з нашої вулиці допомагали нам будувати будинок. Ще і з матеріалами допомагали, приносили хто що мав. Так за доволі короткий час у нас з’явився цей великий будинок. Так само і ми допомагаємо молодим сім’ям будуватись.

Олександр посміхнувся, ще раз глянув на будинок, потім перегорнув сторінку в своєму блокноті, в якому він весь цей час занотовував основні моменти співбесіди. Потім продовжив:

– Назвіть три важливих досягнення Свободи останні роки, на Вашу думку.

– Ну... – задумався на кілька секунд Андрій, – Це центральна каналізація в більшій частині селища. Звісно ж, розвинута медицина, наша лікарня одна з кращих в Україні та сміттєпереробний завод. Сміття привозиться з усієї Кіровоградської області та декількох сусідніх областей.

– Добре, тепер назвіть три основні проблеми, які ще не вдалося вирішити?

Це питання змусило задуматись Андрія на довший час. Після невеликої паузи він відповів:

– По-перше, недостатньо коштів на видачу безвідсоткових кредитів. Забагато йде на розвиток компанії та селища, в основному на будівництво нових будинків. Купити авто для наших мешканців є така ж проблема, як і для більшості українців. По-друге, поки майже неможливо конкурувати з китайським ринком електроніки по цінах, але в майбутньому хочемо завоювати певний сегмент ринку завдяки високій якості товару. По-третє, відчувається проблема опалення приватного сектору. Багато людей до цих пір опалює будинки вугіллям та дровами, але в найближчі роки ця проблема буде вирішена.

Після вечері Андрій показав журналісту його кімнату, де Олександр мав переночувати і залишив його. Одександр дістав з своєї сумки маленький нетбук і почав щось набирати.