Час Змін. Свобода

30. Плани на майбутнє

– Які Ваші плани на майбутнє?

– Ввести аналогічну систему управління в низці сіл, вклавши в них значні ресурси на розвиток сільського господарства. Ну і коли дітки підростуть, хочу сім’єю поїздити по країні, ми вже зараз збираємо для цього кошти.

– Не боїтеся, що без вас тут безлад почнеться?

– Зовсім ні, компанією вже не перший рік керують люди, яких обирають учасники компанії. І вони кому попало це не довірять. В Свободі люди теж не дурні, обирають думаючи головою. Я Андрію повністю довіряю, про Олега Ярославовича я взагалі мовчу. Основна наша ціль була – змусити людей думати головою, за кого голосувати, думати за майбутнє, навчити відрізняти брехню від правди. І я думаю нам це вже вдається. До того ж я хочу додому, наступне селище буде у Львівській області, де я і залишусь жити.

– Які у Вас головні пріоритети?

– Перш за все це виховання нових поколінь, які не дадуть себе давити. Наші лідери не вічні, і як вам відомо, коли йдуть лідери – руйнується режим. Про це і була моя остання книга “Як виростити Українця”. Найскладніше вже позаду, повалений старий режим разом з старою бандитською владою, лишається тепер розвивати країну.

– Назвіть три найважливіших досягнення на вашу думку та три проблеми, які поки не вдається вирішити:

– З досягнень: по-перше, вдала боротьба з байдужістю серед місцевих. Ще два роки назад йшла жорстока пропаганда проти нас, засоби масової інформації робили з Свободи неясно що, але зараз все змінилось, люди швидко це забули (ну як так??? Що чую – те й вірую?). По-друге, виготовлення здорової та якісної їжі. Крім місцевих ми ще забезпечуємо ряд поселень. По-третє, створення бази літератури, фільмів, курсів, книг та іншого матеріалу українською мовою під відкритою ліцензією.

Богдан встав, підійшов до вікна і подивився десь в далечінь:

– Щодо проблем, то головною залишаються все ж таки люди, вони вперті створіння, важко відучити людей мірятись в будь-чому. Кожен хоче бути чимось кращим за інших, кожен вважає, що він має право лізти в приватне життя інших і нав'язувати їм своє бачення. Хоча і тут є прогрес – зараз люди вихваляються, хто що прочитав чи корисного зробив для суспільства. Раніше ж було, хто скільки випив, тощо... Щодо нав’язування – постійно проводимо роботи щодо цього, закликаючи, що лише варто впливати в тому випадку, якщо це може нанести шкоду суспільству та його устою, але на це підуть роки. Другою проблемою є нездатність старших поколінь змінюватись (викорінити суржик, навчитись аналізувати інформацію, а не вірити всьому що бачиш). Тому похилим людям багато що пробачається, але ми серйозно взялись за наступні покоління. І останньою проблемою є залежність від інших країн, особливо від Євросоюзу, багато в яких питаннях ми від нього залежні, так як в перспективі хочемо приєднатись до Єврозони.

– Яка кінцева ціль компанії? Коли вона досягне своєї мети?

– Кінцевою ціллю є повністю ідентична мова по всіх містах та селах України; всі вивіски, документація, посібники, документи – все українською; одна культура; велика база літератури, музики, українського кіно (в це з часом почнуть вкладатись значні кошти); і найголовніше розвинений патріотизм і активність наших громадян, поки кожний не почне думати головою за майбутнє країни, доти компанії буде чим зайнятись. А так, думаю, найближчі покоління РФ навряд перестануть претендувати на Україну. І поки це буде, компанія існуватиме.

– Спочатку компанія була зареєстрована на одного з Ваших людей, зараз є акціонерним товариством і поділена між усіма засновниками. Плануєте з часом націоналізувати її?

– Це дуже важливе питання. Поки весь її дохід йде на розвиток Держави, в цьому немає потреби. Наші засновники майже всі працюють в компанії і мають підвищений дохід, надіюсь, їх це буде влаштовувати й надалі.

– Тобто вони можуть змінити статут і почати ділити дохід між собою?

– Теоретично так, практично я маю права вето їх рішень, і якщо так станеться, сорок відсотків компанії буде націоналізовано, шістдесят відсотків будуть ділитись між засновниками.

– Чи не думали Ви подати свою кандидатуру в президенти? Чи скажімо створити власну партію?

– Ні. Партія “Свобода” та партія “Нова Гвардія” мене цілком влаштовують, Олег Ярославович є хорошим президентом. До того ж ми хороші друзі. Наше селище показало, що такий устрій може бути життєздатним, навіть в ті часи, коли нас душила колишня влада. Проти одного ще може піти угрупування бандитів, але проти народу – ніяк. Це зрозуміли українці, це зрозуміли білоруси і це, надіюсь, колись зрозуміють росіяни.

– А якби все ж таки пан Тягнибок, ставши президентом, перемкнувся на сторону старої влади?

– Що б це змінило? Він очолює ідеологічне об’єднання, учасники якого його б просто вигнали з “Свободи”. До того ж, ціллю нашої компанії не є знайти ідеального президента, ціллю є дати людям зрозуміти, що ніхто не може їх обкрадати, що люди можуть в будь-який момент змінити президента і раду. Якщо людина каже “вони всі бандити... все одно за кого голосувати... не піду ні за кого голосувати...”, то значить вона і не має права ображатись на те, що коїться в країні. Виявився б Олег Ярославович не дієздатним президентом, люди б просто змінили його на іншого. Не можна зав’язуватись на одній людині чи партії, адже з часом будь-хто може зіпсуватись або зазнатись. Переломний момент вже відбувся, після останнього референдуму люди зрозуміли свою силу.

– Що Ви можете сказати про РФ? У них ніяких змін не відбувається і залишилась влада стара.

– То їхні проблеми, ми ніколи не будемо лізти в справи інших країн на відміну від росіян, в яких політика проста – якщо не схиляєшся перед усім російським, значить ти русофоб. Білоруси самі дійшли до зміни влади, чим росіяни гірші? Якщо вони нічого не роблять, значить їх влада влаштовує. Я б з радістю пояснив, чому так, але мені час бігти. Приїжджайте до нас першого липня на день збереження культури.

– Що буде цікавого в цей день?

– Візьмемо герметичний саркофаг, покладемо туди всю художню та наукову літературу українською та білоруською мовами, останні газети та ще багато цікавого і закопаємо його на сто років для майбутніх поколінь.

– Цікаво, обов’язково відвідаю цю подію.

– Все, продовжимо якось іншим разом. Щастя Вам. – потискаючи руку журналісту, завершив Богдан.

– Дякую за інтерв’ю. До зустрічі.