Чому люди тупі? Психологія дурості

Наукове вивчення дурнів

Чи можна науково вивчати дурнів? Провокативне запитання! Відомі дурнуваті дослідження (як-от «Чи рятує пердіж від страху?»[2]), дослідження дурнуватих професій, що не мають жодної соціальної користі й майже не приносять особистого задоволення[3], але дослідження дурнів?

Насправді, коли поцікавитися науковою літературою в царині психології, дурість, у загальному розумінні, доволі добре вивчена. У цьому сенсі можна відповісти, що так, дурнів досліджувати можна, але при цьому слід пам’ятати, що вивчення дурнів є власне вивченням Людини, не більше й не менше. Можна виснувати типовий портрет дурня, добираючи певні риси, вивчені в різних дослідженнях. У такий спосіб матимемо порівняно точне уявлення про дурня (причепа, трохи гальмує, з доволі обмеженими інтелектуальними ресурсами й браком уваги) і навіть про деякі його різновиди на зразок пихатого бовдура, коли базова версія доукомплектована отруйним нарцисизмом, себто цілковитим браком співпереживання.

Дурість і брак уваги

Та замість робити дурня предметом вивчення дослідження в галузі психології дозволяє насамперед зрозуміти, чому люди часом поводяться по-дурному.

Зокрема, вивчення поведінкових сценаріїв[4] показує, що люди у більшості випадків вдаються до дій, не надто заглиблюючись в аналіз. Вони діють за звичними відпрацьованими шаблонами, якими послуговуються автоматично, за внутрішніми чи зовнішніми підказками. Саме тому ви можете зауважити: коли ти плачеш, завжди знайдеться дурень, який скаже тобі: «Привіт, усе гаразд?» Це така ж дурість, як удруге дивитися на годинник, коли щойно вже поглянув на нього.

Якщо хочеш довідатися час, треба подивитися на годинник — це сценарій, який запускається машинально. Такий механізм дозволяє не зосереджувати увагу, бо користь сценаріїв саме в тому, щоб не надто зосереджуватися на завданні. Як наслідок, коли людина неуважна й думає про інше, вона дивиться й не бачить, інформація не сприймається і доводиться вдруге дивитися на годинник. Хіба ж це не дурість?

Психологи, які працюють у царині ресурсів уваги, показали, що ми вельми слабуємо на сліпоту до змін[5], і навіть важливу переміну не завжди помічають. Саме тому можна почути нарікання: «Коли ти втрачаєш 10 кг на дієті, завжди знайдеться недоумок, який не бачить різниці…» Дослідження «ілюзії контролю»[6] дозволяють нам зрозуміти, чому завжди знаходиться дурень, який тисне, як божевільний, на кнопку ліфта, коли її вже натиснули, а вивчення соціального ефекту — чому, коли один дурнуватий водій повертає на перекриту вулицю, завжди знаходиться другий, який їде за ним, і коли на телегрі в такого запитують, що обертається довкола Землі — Місяць чи Сонце, він просить допомоги зали.

Люди нерідко відхиляються від чистого раціоналізму й очікуваних показників. І найбільшим дурнем виявляється в кінцевому рахунку той, хто найпомітніше відхиляється від середньої величини, виведеної з досліджень. Загалом його бачення світу спрощене: у нього проблема з великими числами, квадратними коренями, складними речами, як-от із Гаусовою кривою, на якій він часто сприймає лише крайнощі. Сталін говорив, до речі: «Смерть одного солдата — трагедія, смерть тисячі — статистика». Побрехеньки всім подобаються трохи більше за нафаршировані статистикою наукові звіти. Але дурень від побрехеньок божеволіє. Він знає навіть одного, який упав був з сорокового поверху й не розбився, до речі, про це говорили по телебаченню.

Дурість і переконання

Дослідження переконань виявили віру в справедливість світу (Belief in a Just World[7]), мабуть, найпоширенішу в світі, яку прекрасно ілюструє бовдур такою фразою: «Її зґвалтували, але ти бачив, як вона вдягалась?» Що більший дурень, то більше жертва заслуговує на те, що з нею сталося… Горезвісний пихатий бовдур, до речі, зневажає убогих, цих «голодранців».

Дурень вирізняється здатністю вірити в бозна-що, від теорій змови до впливу Місяця на поведінку, не оминаючи гомеопатію, яка діє навіть на його собаку, а це неабиякий доказ! 28 травня 2017 року на трасі А4 зафільмували мотоцикл, який проїхав багато кілометрів без водія, що впав раніше[8]. Для найдурніших винний у цьому, звісно ж, привид «білої дами», для найбільш тямущих — це гіроскопічний ефект… До речі, схоже, існує зворотна залежність між містичними віруваннями і ймовірністю отримати Нобелівську премію[9].

У тій же царині переконань дослідження[10] виявляють різницю між «зеленими дурниками» і «старими дурнями»[11]. Доведено, що з часом негативні спогади стираються, залишаються тільки позитивні… Отож що старша людина, то більше в неї схильність бачити в минулому хороше, що й спонукає старих дурнів говорити: «От раніше було ліпше…»

Причини нашої ірраціональної поведінки досліджені в численних розвідках, і дослідники пояснюють її потребою контролювати своє оточення. Цю потребу виявляє всякий живий організм (і неабияк: зауважте, як ваш собака кидається до дверей, почувши дзвінок, хоч до нього ніхто не приходить…). У людських істот ця потреба може навіть призвести до абсурдної поведінки на зразок звернення до ясновидців. У Франції близько 100 тисяч осіб називають себе «ясновидцями», їхній сукупний дохід коливається довкола трьох мільярдів євро на рік. І хоч у жодного самопроголошеного ясновидця дослідники так і не виявили реального дару ясновидіння, це не заважає їм заробляти статки. За оцінками, 20 % жінок і 10 % чоловіків принаймні раз у житті зверталися до ясновидців. Ці останні зазвичай не шкодують, що вибрали шахрайство як спосіб заробляти на життя, і в результаті маємо козлів, які заробляють на дурнях… Потреба контролю нерідко призводить до ілюзії контролю, і дурень імовірно обманюється більше за інших[12]. В автомобілі це проявляється в більшому страху аварії, коли їдеш не водієм, а пасажиром. Дурень, до речі, не в змозі заснути на пасажирському місці… Він здатний заснути тільки на місці водія!

Дурень кидає кості сильніше, щоб випало «6», обирає «свої» номери в лото, любить ступати в собаче лайно, але уникає драбин[13]. Він упевнений: я виграв у лотерею тому, що мені шість ночей снилася цифра «6», а що «6» помножити на «6» буде «42», я поставив на «42» і виграв. І слід зауважити, що в нього вочевидь здорова психіка, бо в людей з депресією ця ілюзія значно слабша[14].

Дослідження дурнів, що повчають тебе, як виконувати твою роботу

В іншій, також дуже добре дослідженій царині дурень частіше за інших вдається до стратегій збереження самооцінки. Вивчення ефекту оманливого консенсусу[15] показує, що ми схильні перебільшувати кількість осіб, які мають такі ж вади, як і ми, і саме цей ефект спонукає дурня за кермом, якому ви зауважили, що він не зупинився на знак «Стоп», відповідати: «Та тут ніхто не зупиняється!»

Дурень часто стає жертвою ретроспективного упередження. У пологовому будинку він каже: «Я знав, що це буде хлопчик»; перед екраном телевізора проголошує: «Я знав, що президентом буде Макрон», а іноді він навіть каже вам: «Я знав, що ти це скажеш!» То що, дурень бреше? Чи, може, він віщун? Ні, дурень використовує ці «я знав» зі стратегічною метою, а саме щоб показати, що він значно ліпше поінформований, ніж є насправді: «Я знаю, я знаю…» Звісно, не варто говорити про ці висновки дурням, бо вони заперечуватимуть, що функціонують саме так…

Рятуючи самоповагу, багато людей перебільшують свої можливості. Цей ефект виявився в дослідах з психології, які показали, що значна кількість учасників, у різних сферах, оцінюють себе вище за середній рівень, наприклад, за розумом. На одному кінці шкали маємо «дурників», яким дорікають через брак віри в себе, — це факт, у народній психології за такі якості, як простота, покора і скромність, людину часто кваліфікують як «дурнувату», мають за «дурника», себто дурня, з якого інші користають. На другому кінці шкали — ті, хто дає собі дуже високі оцінки, себто козли з непомірною самовпевненістю. Козел може вельми дорого коштувати суспільству, коли загубиться на морі чи в горах на беккантрі, ба й навіть якщо його перебільшена самооцінка стосується переважно здатності контролювати швидкість автівки.

Нарешті егоцентричне упередження дозволяє[16] відрізнити трохи тумануватого від великого козла, який не визнає провини за власну дурість. Він тричі розлучений, бо натрапив на трьох дуреп; на роботі нічого не виходить, бо доводиться працювати з купкою криворуких. Ще підлітком він помітив, що смердять не його ноги, а шкарпетки. Якщо його зупиняє поліція за перевищення швидкості — не пощастило. Він нездатний зрозуміти, що «щастить» — тільки спосіб дурня тлумачити ймовірність.

Науковці Даннінґ і Крюґер не могли назвати свою публікацію на зразок «Дослідження дурнів, які повчають тебе, як виконувати твою роботу». Така назва статті не пройшла б крізь редакційні фільтри наукового журналу. Утім їхнє дослідження саме про це! Ці два науковці відкрили, що необізнані особи схильні переоцінювати свій рівень компетентності. Як, наприклад, дурень, який ніколи не тримав собаки, розповідатиме тобі, як виховувати твого… Даннінґ і Крюґер пояснюють цей ефект тим, що некваліфікованій особі в деяких ситуаціях важко оцінити свої реальні можливості. Ба більше: за висновками цих психологів[17], необізнана особа не тільки схильна переоцінювати власний рівень компетентності, вона також нездатна розпізнати вміння тих, у кого вони є.

Завдяки цим розвідкам ми розуміємо тепер, чому дурень-клієнт повчає фахівця, як тому працювати, а також чому, коли ти щось загубив, завжди знайдеться дурень, який скаже: «Так, де ти його бачив востаннє?»; і що спонукає дурня казати: «Бути адвокатом легко, треба просто вивчити закони»; «Кинути курити? Треба тільки захотіти»; «Пілотувати літак? Те саме, що керувати автобусом» і так далі. Отак після лекції з квантової фізики, з якої він не зрозумів ні слова, дурень подивиться лектору в очі й промовить: «…ну, що вам сказати».

Даннінґ і Крюґер вважають навіть, що скромність мала б утримати нас від голосування, бо ми профани в економіці, геополітиці та функціонуванні інституцій, наш рівень підготовки не дозволяє ні належно оцінити передвиборчі програми, ні зрозуміти, що слід робити, щоб поліпшити ситуацію в країні… А дурень тим часом проголошуватиме в кафе: «Особисто я знаю, як зупинити кризу!..» Численні дослідження людей азійського походження показують протилежний ефект Даннінґа-Крюґера…[18] Себто схильність недооцінювати свої можливості. Отже, виходить, що в культурі Далекого Сходу, де немає традиції набивати собі ціну, немає й тенденції показувати, що знаєшся на всіх темах…

Радар дурості

Існує значно більше механізмів визначення дурості, проте закінчімо цей короткий огляд «цинічною недовірою», від якої дурень підвиду «козел» потерпає значно більше за інших[19]. Цинізм визначають як систему негативних переконань стосовно природи людини та її мотивації. Козел вельми часто вражений соціополітичним цинізмом, варто лише запитати в нього. Кілька фраз без дієслів окреслюють його щоденні міркування: «Все гниле»; «Контроль швидкості = рекет, бізнес, викачування грошей»; «Психологи? Усі шахраї»; «Журналісти? Лакузи». Він упевнений, що люди чесні тільки через страх бути впійманими. Козел живе у світі нефаховості й ошуканства. Дослідження показують, що цинічні дурні так мало схильні до співпраці й такі недовірливі, що марнують професійні можливості й, як наслідок, мають нижчий за інших дохід.

Насамкінець можна сказати, що дурень утілює в собі перебільшення різноманітних психологічних тенденцій, виявлених дослідниками. А того, хто збере їх усі, вважатимуть «королем дурнів», себто найбільшим бовдуром, якого бачив світ.

Але дурне запитання… базове для «Чи можна вивчати дурнів?», мабуть: «Чому є стільки дурнів?» Адже варто гукнути на вулиці: «Дурень нещасний!» — і всі озираються! І знов-таки наукова література дає нам відповідь, і навіть багато відповідей.

По-перше, ми обладнані радаром на дурість — ефектом негативності[20]. Це наша схильність приділяти більше уваги, надавати більше ваги, виявляти більшу цікавість до негативних речей, ніж до позитивних. Ефект негативності має суттєвий вплив на погляди людей, їхні упередження, стереотипи, дискримінацію та забобони. Удома ми одразу ж помічаємо незроблені домашні справи, а коли вони зроблені — ніколи… Отож саме завдяки викривленню в негативний бік у складному соціальному середовищі ми здатні швидше виявити дурня, ніж генія. До речі, цей ефект негативності приводить до того, що ми помічаємо більше наміру за негативною подією, ніж за позитивною. Шукаючи в домі якийсь предмет, ми маємо схильність думати, що не ми його загубили, а хтось інший заховав: «Хто брав мій…?» Наприкінці, коли щось провалюється, ми схильні думати, що за цим стоїть чийсь злий намір, що це через якогось бовдура усе пропало.

По-друге, зауважмо, що дослідники виявили фундаментальну помилку атрибуції[21]: спостерігаючи за людиною, ми пов’язуємо її поведінку радше з її глибинною природою, ніж із впливом зовнішніх факторів. У багатьох випадках висновок для нас очевидний: перед нами дурень. Отак, якщо нас швидко випереджає автомобіль, це тому, що за кермом недоумок, а не тому, що його дитину травмували в школі; коли товариш протягом двох годин не відповідає на наш імейл, це він точно образився, а не через те, що немає інтернету; якщо колега не передав нам справу, це через лінь, а не через перезавантаження роботою; якщо викладач відповідає мені сухо, це він бовдур, а не моє запитання дурне. Цей механізм також збільшує нашу схильність бачити скрізь дурнів. Ось принаймні дві причини, через які ми такі чутливі до дурості…