Дев’ять кроків назустріч вітру

Епілог

Така от історія, мій дорогий приятелю.

Знай, що я проходила її разом з тобою.

Я думала, що знайду більше слів після твого прочитання цього маленького роману. Цієї маленької історії. Та їх практично нема, тож вдовольнимося тими, що є.

Я — тяжка книга… або краще запитаю… Я — тяжка книга?

Можливо, я тобі не сподобалась, можливо, сподобалась. Це нічого не змінює. Головне — ти прочитав мене від початку до кінця. Значить, тебе щось тримало тут. Ти був тут, і в твоїх думках, так чи інакше, звучало кожне слово, написане на моїх сторінках.

Тепер я просто тебе попрошу не забувати цю історію. Хоча б кілька днів. Подумай трішки над всім прочитаним. Ти зробиш власний висновок і підведеш такий сенс, який ти шукаєш. Саме цього я і добивалась. Головне — кілька днів нехай вся ця історія, всі ті ситуації і події, всі ті герої політають серед твоїх думок.

Історія зрозуміла… чи, знову ж таки, краще запитати… Історія зрозуміла?

Це була історія хлопця, який, на мою думку, вмів жити… А на твою? Він не здавався… Він робив те, що вважав за потрібне. Не жалів себе і не думав про наслідки.

Зможеш так?

А цього разу краще не питати,

бо я знаю, що

ти обов’язково зможеш.