Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити

Розділ 23 Як додати одну годину до свого робочого дня

ому я пишу про боротьбу з утомою в книзі про те, як уникнути неспокою? Все просто: втома часто призводить до неспокою або, принаймні, створює для цього передумови. Будь-який студент-медик скаже вам, що втома знижує опірність організму застуді, а також багатьом іншим хворобам. І будь-який психіатр скаже вам, що втома знижує опірність відчуттям страху і неспокою. Тож попередження втоми часто дозволяє уникнути тривоги.

Я сказав «часто дозволяє уникнути тривоги»? Це ще м'яко сказано. Доктор Едмонд Джейкобсон висловлюється набагато конкретніше. Він написав дві книги про уміння розслаблятися: «Поетапна релаксація» і «Ви повинні розслабитися»; як директор Лабораторії клінічної психології Чиказького університету, він багато років веде Дослідження з використання релаксації як методу у медичній практиці. Він заявляє, що будь-який нервовий або емоційний стан «зникає за наявності повного розслаблення». Іншими словами, ви не зможете хвилюватися, якщо розслабитесь.

Отже, для профілактики втоми і неспокою, дотримуйтесь першого правила: частіше відпочивайте. Відпочивайте іще до того, як виникне відчуття втоми.

Чому це так важливо? Тому що втома накопичується з дивовижною швидкістю. В армії США в результаті численних випробувань було встановлено, що навіть молоді чоловіки — чоловіки, які пройшли роки військової підготовки — можуть пройти більше і протриматися довше, якщо скидатимуть речові мішки і відпочиватимуть по 10 хвилин після кожної години походу. Тому у Збройних силах їх змушують це робити. Ваше серце не дурніше, ніж армія США. Воно перекачує за день стільки крові, що нею можна наповнити залізничну цистерну. Воно витрачає стільки енергії за 24 години, що її вистачило б, аби навантажити двадцять тонн вугілля на платформу метрової висоти. Воно виконує цю неймовірну роботу 50, 70, а часом і 90 років поспіль. Як воно це витримує? Доктор Вольтер Б. Кеннон з Гарвардського медичного інституту пояснює це так: «Більшість людей вважають, що серце працює безперервно. Насправді ж у нього є певний період відпочинку після кожного скорочення. Якщо воно б’ється з середньою частотою 70 ударів на хвилину, то фактично працює лише 9 годин з 24. Загалом його період відпочинку складає 16 годин на добу».

Під час Другої світової війни Уінстон Черчилль, якому було 70 років, міг працювати по 16 годин на добу, керуючи військовими діями Британської імперії. Феноменальний рекорд. У чому ж секрет його працездатності? Щоранку до 11 години він працював у ліжку — читав звіти, диктував накази, розмовляв телефоном і проводив наради. Після обіду він знову лягав і спав одну годину. Увечері він також спав дві години перед вечерею, яку подавали о 20 годині. Він не лікувався від втоми. Йому нічого було лікувати. Він попереджав її. Оскільки він часто відпочивав, то міг працювати й далі, аж до півночі.

Джон Д. Рокфеллер досяг двох видатних рекордів. Він накопичив найбільше багатство у світі й прожив до дев’яноста восьми років. Як йому це вдалося? Звичайно, основна причина — це те, що він мав схильність до довголіття на генетичному рівні. Іще одна причина полягала у його звичці щодня в обід дрімати півгодини у своєму офісі. Він засинав на офісному дивані — й у цей час Джона Д. не міг підняти навіть телефонний дзвінок від президента Сполучених Штатів Америки!

У своїй прекрасній книзі «Навіщо втомлюватися?» Даніель В. Джосселін зазначає: «Відпочивати — це не значить нічого не робити. Відпочинок — це ремонт». Короткий період відпочинку такий корисний, що навіть п’ятихвилинний сон допомагає попередити втому. Конні Мак, легенда бейсболу, розповів мені, що якби він не дрімав перед кожною грою, то його вибивали б іще перед п’ятим підходом Але якщо йому вдавалося поспати п’ять хвилин, він міг протриматися два матчі, не відчуваючи втоми.

Коли я запитав Елеонору Рузвельт, як вона витримувала такий напружений графік протягом дванадцяти років свого перебування у Білому домі, вона відповіла, що перед кожними зборами, де мала виступати з промовою, вона сідала в крісло або на диван, заплющувала очі й розслаблювалася на двадцять хвилин.

Одного разу я брав інтерв'ю у Джина Отрі у його гримерці у Madison Square Garden, де він готувався до виступу на відкритті всесвітнього родео. Я помітив там армійську ковдру. «Я лягаю тут щодня, — сказав Джин Отрі, — й дрімаю годину між виставами. Коли я знімаю у Голлівуді, я часто розслаблююся у великому зручному кріслі й сплю двічі або тричі на день по десять хвилин. Це дуже мене підтримує».

Едісон вважав, що завдячує своєю енергією та витривалістю звичці спати у будь-якому місці. Я розмовляв з Генрі Фордом незадовго до його 80-річчя. Я був здивований тим, як добре і свіжо він виглядає і попросив його поділитися своєю таємницею. Він сказав: «Я ніколи не стою, коли можна сидіти; ніколи не сиджу, коли можна лежати».

Я переконав одного голлівудського режисера спробувати ту саму техніку. Він зізнався, що результат був фантастичним. Я маю на увазі Джека Чертога, одного з найвідоміших продюсерів і режисерів Голлівуду. Коли ми зустрілися кілька років тому, він очолював департамент короткометражних фільмів студії MGM. Виснажений і втомлений, він перепробував усе — тоніки, вітаміни, ліки. Нічого особливо не допомагало. Я запропонував йому щодня брати «відпустку». Як? А треба просто полежати на дивані в офісі, щоб розслабитися перед нарадами.

Коли через два роки я побачив його знову, він сказав: «Сталося диво. Саме так це називає мій лікар. Зазвичай я сидів у кріслі, й коли ми обговорювали наші сюжети, я був напружений і зосереджений. Зараз під час таких нарад я лежу на офісному дивані. Я почуваюся краще, ніж за останні двадцять років. Я збільшив робочий день на дві години, але рідко почуваюся втомленим».

Як усе це стосується вас? Якщо ви стенографістка, то не зможете подрімати в офісі, як Едісон або Сем Годлвін; якщо ви бухгалтер, то не зможете розлягтися на дивані, обговорюючи з шефом фінансові звіти. Але якщо ви живете у маленькому місті й ходите додому на обід, то можете подрімати там п'ять хвилин. Саме так робив генерал Джордж С. Маршалл. Він вважав, що так втомлюється, командуючи армією США під час війни, що йому необхідно поспати в обід. Якщо нам понад п'ятдесят років і ви вважаєте, що надто зайняті для цього, тоді застрахуйте своє життя в усіх компаніях, де тільки зможете. Похорони обходяться дорого — і настають несподівано, а вашій дружині стануть у пригоді гроші з вашої страховки, якщо вона захочу вийти заміж за молодшого чоловіка.

Якщо ви не можете подрімати в обід, то можете прилягти на годинку перед вечерею. Це дешевше за коктейль і в перспективі у 5467 разів ефективніше. Якщо ви поспите годину близько 5,6 або 7 години вечора, то зможете продовжити свій робочий день на одну годину. Як? Чому? Тому що годинний сон перед вечерею плюс шестигодинний сон вночі (разом 7 годин) принесе більше користі, ніж 8 годин безперервного сну.

Люди, що займаються фізичною працею, можуть зробити більше, якщо виділяють на відпочинок достатню кількість часу. Фредерік Тейлор наочно продемонстрував це, працюючи інженером з наукової організації у компанії Bethlehem Steel. Він звернув увагу, що вантажники подавали приблизно 12,5 тонн чавуну на вагонетки за робочу зміну й до обіду вже падали з ніг від утоми. Тейлор вивчив усі чинники, що впливали на втому, і заявив, що вони повинні вантажити не по 12,5, а по 47 тонн чавуну на день. Він підрахував, що робітники можуть працювати майже в чотири рази більше, і зміг це довести!

До експерименту Тейлор залучив робітника Шмідта, який мав працювати за секундоміром. Над ним стояв чоловік, який слідкував за годинником і командував: «Візьми болванку і йди.... А зараз сідай і відпочивай. ...Йди. ...Відпочивай».

Що ж сталося? Шмідт щодня переносив по 47 тонн чавуну, тоді як інші — по 12,5 тонни. І у нього практично не було зривів за три роки, протягом яких Тейлор працював у Bethlehem. Шмідт міг виконувати таку роботу, бо відпочивав до того, як втомлювався. Він працював приблизно 26 хвилин на годину і відпочивав 34 хвилини. Він відпочивав більше, ніж працював — проте встигав зробити майже в чотири рази більше, ніж інші робітники. Можливо, це лише чутки? Ні, цей експеримент докладно описаний у книзі Фредеріка Вінслоу Тейлора «Принципи наукового управління».

Дозвольте повторити: робіть те, що роблять у армії — частіше відпочивайте. Робіть те, що робить ваше серце — відпочивайте перш ніж втомитися, й ви додасте одну годину до вашого робочого дня.

Розділ 24 Від чого ви втомлюєтеся і що з цим робити

становлено дивовижний факт: сама по собі розумова робота не втомлює. Звучить абсурдно. Але кілька років тому вчені намагалися з'ясувати, скільки часу може працювати людський мозок, не досягаючи «зниження працездатності», як учені називають втому. На превеликий подив, ті вчені виявили, що кров, яка проходить через мозок в активному стані, взагалі не свідчить про втому. Якщо ви візьмете кров з вени робітника, який працював цілий день, то знайдете в ній певний відсоток «токсинів утоми» та продуктів виснаження. Але якби ви взяли краплю крові з мозку Альберта Ейнштейна, у ній не було б токсинів утоми навіть наприкінці робочого дня.

Що стосується мозку, то він може працювати «так само швидко й після восьми чи дванадцяти годин роботи». Мозок практично не втомлюється... То що ж вас усе-таки стомлює?

Психіатри заявляють, що здебільшого наша втома випливає з нашого психічного та емоційного стану. Один з найвидатніших англійських психіатрів Дж. А. Хедфілд пише в книзі «Психологія сили»: «...втома, від якої ми страждаємо, має здебільшого психічне походження; фактично виснаження фізичного походження трапляється надзвичайно рідко».

Один з найвідоміших американських психіатрів доктор А. А. Брілль іде в своїх висновках іще далі. Він заявляє: «100 % утоми здорових людей розумової праці викликані психічними чинниками, а точніше емоціями».

Які емоційні чинники стомлюють людей розумової (або сидячої) праці? Радість? Задоволення? Ні! Ніколи! Нудьга, образа, відчуття, що вас недооцінюють, відчуття марності зусиль, поспіх, неспокій, тривога — ось емоційні чинники, які виснажують людей розумової праці, роблять їх вразливими до застуд, зменшують їхню продуктивність та відправляють їх на лікарняний через невротичний головний біль. Так, ми втомлюємося, тому що наші емоції призводять до нервового перенапруження нашого організму.

Страхова компанія Metropolitan Life Insurance Company підкреслює те саме у своєму інформаційному листку про втому: «Тяжка праця сама по собі рідко призводить до втоми, яку не можна зняти хорошим сном або відпочинком.... Неспокій, напруга, порушення душевної рівноваги — ось три основні причини втоми. Саме їх потрібно звинувачувати, коли ми нарікаємо на втому від фізичної або розумової роботи. ...Пам'ятаєте, що напружений м'яз — це працюючий м’яз. Розслабляйтеся! Зберігайте енергію для важливих справ».

А тепер зупиніться й перевірте себе. Коли ви читаєте ці рядки, ви схилилися над книгою? Ви напружуєте очі? Ви напівлежите у кріслі? Чи згорбили плечі? У вас напружені м'язи обличчя? Якщо все ваше тіло не буде розслаблене, як стара м'яка лялька, то зараз ви активно виробляєте нервову та м'язову напругу. Виробляєте нервову напругу й нервову втому!

Чому ми виробляємо зайву напругу під час розумової праці? Даніель В. Джосселін пише: «Я виявив, що головна перешкода... це майже загальна певність, що тяжка праця вимагає зусиль, а то вважається, що робота не виконана». Тому ми морщимося, коли зосереджуємося. Тому горбимося. Ми змушуємо наші м'язи напружуватися в зусиллі, що жодним чином не допомагає роботі нашого мозку.

Ось дивовижна й трагічна правда: мільйони людей десять разів подумають, перш ніж витратять долар, а тим часом бездумно витрачають свою енергію із розмахом сімох п'яних матросів у Сінгапурі.

Що можна протиставити нервовій втомі? Розслаблення. Вчіться розслаблюватися за роботою.

Це легко? Ні. Можливо, вам доведеться переглянути певні звички усього життя. Але це того варте, оскільки може змінити ваше життя. Вільям Джеймс сказав у своїй статті «Євангеліє спокою»: «Напруженість американців, їхня рвучкість, задиханість, квапливість та емоційність... — це погані звички, не більше й не менше». Напруженість — це погана звичка. Розслаблення — хороша звичка. Можна позбавитися поганих звичок і сформувати хороші.

Як розслаблюватися? З чого почати — з мозку чи з нервів? Ні з того, ні з іншого. Починати слід завжди з розслаблення м’язів!

Давайте спробуємо. Почнімо з очей, щоб показати, як це робиться. Прочитайте цей абзац, і коли дійдете до кінця, закрийте очі і подумки скажіть своїм очам: «Розслабтесь. Не напружуйтесь. Не хмуртесь». Повторюйте це знову і знову протягом хвилини...

Ви помітили, що через кілька секунд м’язи очей почали вас слухатись? Чи відчули ви, що неначе чиясь рука зняла напругу? Хоч як це дивно, ви за одну хвилину опанували мистецтво релаксації. Те саме ви можете зробити зі щелепою, м'язами обличчя, шиї, плечей, рук і всього тіла. Але найважливішим органом є очі. Доктор Едмунд Джекобсон з Чиказького університету стверджує, що якщо ви можете повністю розслабити очний м’яз, то зможете забути про всі турботи! Очі важливі для зняття нервової напруги, тому що вони спалюють чверть нервової енергії, яку споживає наше тіло. Ось чому в багатьох людей з ідеальним зором часто «болять очі». Вони їх перенапружують.

Вікі Баум, відома письменниця, розповідає, що у дитинстві зустріла дідуся, який дав їй один із найважливіших уроків у житті. Вона впала, порізала коліна і забила руки. Старий підвів її; колись він був цирковим блазнем. Він обтрусив її і сказав: «Ти поранилася, бо не знаєш, як розслаблюватися. Уяви, що ти м’яка, мов шкарпетка, стара пожмакана шкарпетка. Ходім, я покажу, як це».

Дідусь показав Вікі Баум та іншим дітям як падати, як перекидатися і крутити сальто. Він весь час повторював: «Уяви, що ти стара шкарпетка. Потім ти звикнеш розслаблюватися!»

Ви можете розслабитися де завгодно. Лише не робіть над собою зусилля, щоб розслабитися. Релаксація — це відсутність напруги і зусилля. Почніть із того, щоб подумки розслабити м’язи своїх очей і обличчя, повторюючи знову і знову: «Спокійніше... спокійніше... спокійніше... розслабся». Відчуйте, як енергія відпливає від м’язів обличчя до центру вашого тіла. Уявіть, що ви вільні від напруги, мов немовля.

Так робила Амеліта Галлі-Курчі, велика італійська співачка. Гелен Джексон розповіла мені, що вона бачила Галлі-Курчі перед виступом: вона сиділа у кріслі повністю розслаблена, її нижня щелепа відвисла. Прекрасна практика — так вона уникала хвилювань перед виходом на сцену і втоми. Ось чотири рекомендації, які допоможуть навчитися розслаблюватися.

1. Розслаблюйтеся в різній обстановці. Уявіть, що ваше тіло — це стара шкарпетка. Я тримаю на своєму столі стару синю шкарпетку — вона нагадує мені, яким я маю бути розслабленим. Якщо у вас немає шкарпетки, поспостерігайте за кішкою. Ви колись звертали увагу, як спить кицька? Лапи звисають, як мокра газета. Навіть індійські йоги кажуть, що коли хочете опанувати мистецтво релаксації, вивчайте котів. Я ніколи не бачив втомленого кота, кота з нервовим розладом або кота, який потерпає від безсоння, неспокою або виразки шлунка. Може, й вам пощастить уникнути цих нещасть, якщо ви навчитеся розслаблюватися, мов кіт.

2. Працюйте у максимально зручному для вас положенні. Пам'ятайте, що напруга призводить до болю в плечах і нервової втоми.

3. Перевіряйте себе 4-5 разів на день, питаючи: «Чи важче мені дається виконання роботи? Чи використовую я м'язи, участь яких не потрібна на даний момент в роботі?» Це допоможе вам виробити звичку розслаблюватися, і, як каже доктор Девід Гарольд Фінк, «у тих, хто знається на психології, ця звичка стає автоматичною».

4. Перевіряйте себе наприкінці дня, запитуючи: «Наскільки я сьогодні втомився? Якщо втомився, то не від розумової роботи, яку я виконував, а від того, як я робив цю роботу». «Я вимірюю зроблене не за тим, наскільки я втомився до кінця робочого дня, — говорить Даніель Джосселін, — а за тим, чи я не втомився. Коли я втомлююся до кінця дня або коли моя дратівливість свідчить на те, що мої нерви стомилися, я знаю, що день минув неефективно — як у кількісному, так і в якісному виразі». Якби кожен американський бізнесмен вивчив той самий урок, то смертність у країні від хвороб, пов'язаних з перенапруженням, скоротилася б за один день. І ми перестали б заповнювати санаторії та психіатричні лікарні людьми, які зламалися від втоми і неспокою.

Розділ 25 Як уникнути втоми і виглядати молодим

инулої осені моя асистентка їздила на медичні курси у Бостон. Медичні? Так. Вони проводяться раз на тиждень у Бостонському диспансері для малозабезпечених, і пацієнти, які їх відвідують, проходять ретельний медичний огляд. Але офіційно вони називаються курсами прикладної психології. Їхньою метою є допомога людям, які потерпають від неспокою. Серед слухачів чимало неврівноважених домогосподарок.

Як виникли ці курси? У 1930 році доктор Джозеф X. Пратт — який, до речі, був учнем сера Вільяма Ослера — звернув увагу на те, що серед пацієнтів, які звертаються до Бостонського диспансеру, було чимало фізично здорових людей, які все ж таки мали симптоми різних хвороб. В однієї жінки руки були так покручені «артритом», що вона зовсім не могла нічого робити. Інша корчилась в агонії від усіх «симптомів» раку шлунка. Були тут жінки з головним болем, з хронічною втомою, зі скаргами на гострий біль. Вони справді відчували Цей біль. Але найретельніше обстеження показало, що нічого поганого у фізичному плані з цими жінками не відбувалося. Чимало старомодних лікарів сказали б, що це все їхня уява — «все іде з голови».

Але доктор Пратт розумів, що симптоми не зникнуть, якщо він просто порадить пацієнтам «піти додому і забути про свої хвороби». Він знав, що більшість цих людей не хотіла хворіти: якби вони могли забути про свої хвороби, вони б давно це зробили самі. Чим же можна їм допомогти?

Доктор Пратт створив курси, які викликали зливу критики і скепсис із боку колег. Але курси запрацювали з дивовижним ефектом! За наступні роки тисячі пацієнтів «вилікувалися» від своїх хвороб. Деякі з них і далі ходять на ці курси з наполегливістю прихожан, які відвідують церкву. Моя асистентка говорила з жінкою, яка за дев'ять років не пропустила жодної лекції. Вона розповіла, що коли вперше потрапила до клініки, то була впевнена, що у неї нефроптоз та якась серцева хвороба. Вона була така стривожена і напружена, що час від часу втрачала зір, а перед очима з’являлись білі плями. Проте зараз вона весела, певна у собі й геть здорова. Вона виглядає приблизно на сорок, хоча на руках у неї спав один з онуків. «Я так хвилювалась через сімейні проблеми, — сказала вона, — що інколи бажала собі смерті. Але у цій клініці я зрозуміла усю марноту переживань. Я навчилась їх зупиняти. І тепер можу чесно сказати, що моє життя прекрасне».

Доктор Роуз Хілфердінг, медичний консультант курсів, сказала, що, на її думку, один із найкращих способів позбутися неспокою полягає в тому, щоб розповісти про свої біди людині, якій ви довіряєте. «Коли сюди приходять пацієнти, вони можуть розповідати про свої проблеми доти, доки не викинуть їх з голови. Самому тяжко міркувати над своїм лихом, носити його в собі іще важче. Це викликає нервову напругу. Ми повинні ділитися своїм неспокоєм. Ми повинні бачити, що у світі є люди, ладні вислухати і зрозуміти нас».

Моя асистентка бачила, як полегшало жінці, яка розповіла про свої проблеми. У неї були труднощі у сім’ї, і коли вона заговорила, то була, мов напнута струна. Потім поступово почала заспокоюватися. Наприкінці співбесіди вона всміхалася. Чи проблему було вирішено? Ні, все не так просто. Зміна відбулася, бо вона поговорила з кимось, отримала кілька порад і співчуття. Їй стало легше завдяки величезній лікувальній силі слова.

Психоаналіз певною мірою базується на цій лікувальній властивості слів. Іще з часів Фрейда психоаналітики знають, що пацієнт може звільнитися від внутрішнього неспокою, якщо говоритиме, просто говоритиме. Чому так відбувається? Можливо, у розмові ми краще розуміємо природу нашого лиха, отримуємо кращу перспективу. Ніхто не знає достеменної відповіді. Але всі знають, що «виговорившись» або «знявши з душі тягар», ми майже одразу відчуваємо полегшення.

То чом би не знайти співрозмовника, коли у нас виникає емоційна проблема? Звичайно, я не маю на увазі, що потрібно робити з себе посміховисько, плакати і всім підряд скаржитися. Оберіть того, кому можна довіряти, й домовтесь із ним про зустріч. Це може бути лікар, адвокат, психолог або священик. Потім скажіть цій людині: «Мені потрібна ваша порада. Я маю проблему, і я б хотів, щоб ви вислухали мене. Можливо, ви щось порадите. Можливо, ви побачите аспекти цієї справи, яких я не бачу. Але навіть якщо ні, ви все одно мені дуже допоможете, якщо просто сядете і послухаєте, про що я говоритиму».

Отже, проговорювання — один з основних принципів терапії, що використовується на курсах при Бостонському диспансері. Є там іще низка ідей, які ви зможете застосовувати навіть вдома.

1. Заведіть блокнот або зошит для «натхненного читання». Сюди записуйте вірші, цитати або молитви, які лягають вам на душу і дають відчуття бадьорості. У дощовий вечір, коли ви відчуєте, що настрій падає, цей зошит допоможе вам розвіяти смуток. Багато пацієнтів ведуть такі зошити роками. Вони називають це духовним стимулятором.

2. Не зупиняйтеся на чужих недоліках! Одна пацієнтка відчула, що поступово перетворюється на сварливу, похмуру, вічно не-задоволену відьму. Її привело до тями коротке питання: «Що ви робитимете, якщо ваш чоловік помре?» Вона була настільки вражена цією думкою, що негайно сіла за стіл і склала цілий список чеснот, притаманних її чоловікові. Чому б не зробити так само наступного разу, коли вам здаватиметься, що ви вийшли заміж за тирана? Можливо, після того, як ви прочитаєте список гарних якостей вашого чоловіка, з’ясується, що це саме та людина, яку ви й хотіли зустріти.

3. Цікавтеся людьми! Виявляйте дружній, здоровий інтерес до людей, які живуть поряд з вами. Одну жінку, яка вважала себе такою «винятковою», що зовсім не мала друзів, попросили скласти історію про першу ж людину, з якою вона зустрінеться. Вона почала роздивлятися попутників у автобусі. Вона спробувала уявити, як вони живуть, почала говорити з людьми, — і зараз це щаслива, бадьора й чарівна жінка, яка вилікувалась від своїх «болів».

4. Складайте план роботи на завтра, перш ніж лягти спати. Учасники курсів з'ясували, що багато людей відчувають себе загнаними та втомленими через безкінечний цикл роботи і завдань, які вони повинні виконати. Робота у них ніколи не закінчується. Їм постійно бракує часу. Щоб позбутися цього відчуття поспіху і тривоги, їм пропонують щовечора складати список завдань на наступний день. Що відбувається? Продуктивність підвищується; втома зменшується; з'являється відчуття гордості за досягнення, й залишається час для відпочинку і розваг.

5. Нарешті, уникайте напруги і втоми. Розслабтеся! Розслабтеся! Ні від чого так не старієш, як від втоми і напруження. Ніщо так не псує свіжість вашого вигляду! Моя помічниця провела годину на уроці з контролю за напругою у Бостонському клубі, коли професор Поль Е. Джонсон, директор курсу, розповідав про принципи, які ми вже частково обговорювали у попередньому розділі — про правила релаксації. Після десяти хвилин вправ з релаксації, які моя асистентка виконувала разом з іншими, вона майже заснула у своєму кріслі! Чому ми робимо такий акцент на фізичному розслабленні? Бо в цій клініці — як і в інших лікарнях — знають, що людина повинна розслабитися, якщо вона хоче вилікуватися!

Так, ви повинні навчитися розслаблятися! Взагалі, це краще робити на твердій підлозі, а не на пружинному ліжку. Це корисно для хребта, крім того, підлога — надійна площина.

Існує декілька вправ на розслаблення. Спробуйте робити їх упродовж тижня — і ви побачите, як разюче зміняться і ваш вигляд, і постава!

1. Відчувши втому, лягайте на підлогу. Простягніться і оберіть зручне положення. Робіть це двічі на тиждень.

2. Заплющіть очі. Спробуйте сказати, як рекомендує професор Джонсон, щось на зразок: «Сонце світить. Небо блакитне, прекрасне. Природа спокійна і у гармонії зі світом — і я, дитя природи, налаштований на одну хвилю зі Всесвітом». Або, ще краще, моліться!

3. Якщо ви не можете лягти, бо не бажаєте марнувати час, то можете досягти майже того ж ефекту, сидячи у кріслі. Жорсткий стілець із прямою спинкою найкраще підходить для вправ на розслаблення. Сядьте прямо, як єгипетська статуя, покладіть руки долонями вниз на верхню частину стегон.

4. Повільно напружте пальці ніг, а потім розслабте. Потім напружте литкові м'язи і теж розслабте. Поволі піднімайтесь вгору по тілу, напружуючи і розслаблюючи м'язи. Потім повільно оберніть голову в один, потім у другий бік. Повторюйте своїм м'язам (як у попередньому розділі): «Розслабся... Розслабся...»

5. Заспокойтеся за допомогою повільного ритмічного дихання. Індійські йоги мають рацію: ритмічне дихання є одним з найкращих способів для заспокоєння нервів.

6. Згадайте про мімічні зморшки і розгладьте їх. Особливо зморшки в куточках рота і між бровами, породжені відчуттям неспокою. Робіть це двічі на день, і, можливо, у вас відпаде потреба ходити до салону краси на масаж. Можливо, ці зморшки зникнуть самі по собі!

Розділ 26 Чотири корисні робочі звички, які допоможуть попередити втому і неспокій

орисна робоча звичка 1. Очистіть стіл від усіх паперів, крім тих, які безспосередньо стосуються справи, над якою ви зараз працюєте.

Роланд А. Вільямс, президент Чиказької і Північно-східної залізничної компанії, одного разу сказав: «Людині, чий стіл завалений різними паперами, буде набагато легше працювати, якщо вона прибере зі столу все, крім документів, які безпосередньо стосуються поточної справи. Я називаю це гарним прибиранням, і це перший крок до ефективності».

Якщо ви будете у Бібліотеці конгресу, зверніть увагу на стелю: там цитата з твору поета Поупа: «Порядок — це перший закон Небес».

Порядок також має стати першим законом бізнесу. Але чи так це на практиці? Ні, у середнього працівника стіл завалений купами паперів, у які не заглядають тижнями. Один видавець з Нового Орлеану розповів, що якось секретарка прибирала на його столі і знайшла друкарську машинку, яку загубили два роки тому!

Одного вигляду столу, заваленого непрочитаними листами, звітами і записками, достатньо для того, щоб викликати занепокоєння, напругу і тривогу. Більше того. Постійне нагадування про «мільйон справ, які потрібно зробити і на які немає часу» може призвести не лише до напруги і втоми, а й до підвищення тиску, проблем із серцем та виразки шлунка.

Доктор Джон X. Стоукс, професор Медичного інституту Університету Пенсільванії, виступив із доповіддю на Національній конференції Американської медичної асоціації на тему «Функціональні неврози як ускладнення органічного захворювання». У цій доповіді доктор Стоукс перерахував одинадцять ознак, на які слід звертати увагу, оцінюючи психічний стан пацієнта. Ось перший пункт з цього списку:

Відчуття обв'язку; нескінченна низка справ, які просто потрібно зробити.

Але як така проста процедура, як очищення столу та прийняття рішень, може допомогти вам уникнути підвищеного тиску, цього відчуття обов'язку, відчуття «нескінченної низки справ, які просто потрібно зробити»? Вільям Л. Седлер, відомий психіатр, розповів про пацієнта, який завдяки цьому простому прийому уникнув нервового зриву. Цей чоловік був директором крупної чиказької фірми. Коли він прийшов в офіс до лікаря Седлера, він був напруженим, нервовим і стурбованим. Він розумів, що зайшов у ступор, але не міг покинути роботу. Йому була потрібна допомога.

«Коли цей чоловік розповідав мені свою історію, — каже доктор Седлер, — задзвонив мій телефон. Телефонували з лікарні, і замість того, щоб відкласти справу, я обговорив її прямо зараз, щоб прийняти рішення. Я завжди намагаюсь вирішувати питання прямо на місці. Щойно я повісив слухавку, телефон задзвонив знову. І знову це було термінове питання, яке вимагало негайного обговорення. Втретє нас перервав мій колега, який заглянув до кабінету, щоб проконсультуватися з приводу тяжкохворого пацієнта. Коли я закінчив із ним, то повернувся до клієнта і почав вибачатися за те, що змусив його чекати. Але він розсміявся. Він мав зовсім інший вигляд.

„Не вибачайтеся, лікарю, — сказав цей чоловік Седлеру. — Всього за десять хвилин я зрозумів, у чому моя проблема. Я повертаюсь до офісу і перегляну свої робочі звички. ...Ви не заперечуватимете, якщо я погляну на ваш стіл, перш ніж піти?“

Доктор Седлер відкрив ящички столу. У них не було нічого, крім канцтоварів. „Скажіть мені, — запитав пацієнт, — де ви тримаєте незавершені справи?“

„Я їх закінчую!“ — сказав Седлер.

„А листи, на які потрібно відповідати?“

„Я ніколи не відкладаю листа, не відповівши на нього. Я відразу диктую секретарю відповідь“.

Через шість тижнів той самий директор зайшов до доктора Седлера. Він змінився — як і його робочий стіл. „Шість тижнів тому, — розповів він, — у мене було три різних столи у трьох кабінетах. І всі вони тонули під паперами. Робота ніколи не закінчувалась. Поговоривши з вами, я повернувся і викинув цілу купу звітів та старих документів. Зараз я працюю за одним столом, вирішую питання в міру надходження й не нагромаджую незавершених документів, які змушують мене хвилюватися. Але найцікавіше, що я повністю одужав. Зараз я не скаржуся на здоров'я!“»

Чарльз Еване Хаджем, колишній Головний суддя Верховного суду США, сказав: «Люди помирають не від перевтоми. Вони помирають від втрат і тривог». Так, від втрати енергії — й від тривог, бо їхня робота ніколи не має кінця.

Корисна робоча звичка 2. Робіть справи у порядку їхньої важливості.

Генрі А. Догерті, засновник загальнонаціональної компанії Cities Service, якось скаржився, що незалежно від того, яку зарплату він платить, практично неможливо знайти людей, що мають дві цінні риси.

Ось ці дві риси: по-перше, уміння думати. По-друге, уміння робити речі у порядку їхньої важливості.

Чарльз Лакмен, чоловік, що починав з нуля й за дванадцять років піднявся до посади президента компанії Pepsodent, який отримує сотні тисяч доларів зарплати на рік, та ще й сам заробляє мільйони доларів, — заявляв, що більшою частиною свого успіху він завдячує наявності двох якостей, які, на думку Генрі А. Догерті, практично неможливо знайти. Чарльз Лакмен сказав: «Скільки себе пам'ятаю, я вставав о п'ятій ранку, оскільки саме у цей час мені найкраще думається. Я краще планую свій день — так, щоб вирішувати справи за ступенем їхньої важливості».

Френк Беттгер, один із найуспішніших страхових агентів США, не чекав п'ятої ранку, щоб розпланувати свій день. Він планував усе напередодні ввечері — ставив собі цілі, які полягали у продажі певної кількості страхових полісів на день. Якщо йому не вдавалося, то ця кількість додавалась до норми наступного дня, і так далі.

Зі свого досвіду я знаю, що не завжди вдається обдумувати речі у порядку їхньої ваги, зате знаю, що першочергові завдання потрібно виконувати передовсім.

Якби Джордж Бернард Шоу не дотримувався правила «спочатку головне», то, напевне, ніколи б не став видатним письменником і все життя залишався б касиром у банку. За його планом, він мав писати по п’ять сторінок на день. Цього плану він дотримувався упродовж дев’яти років, за які він заробив лише тридцять доларів — по пенні на день — та не припинив писати. Навіть Робінзон Крузо склав щоденний розклад, детально визначивши свою роботу.

Корисна робоча звичка 3. Зіткнувшись із проблемою, вирішуйте й негайно, якщо маєте у своєму розпорядженні достатню кількість фактів. Не відкладайте вирішення проблеми на потім.

Один з моїх колишніх слухачів, покійний Х.П. Хавелл, розповідав, що коли він був членом ради директорів компанії U.S. Steel, наради тривали дуже довго. На них обговорювалося багато проблем, а рішень ухвалювалося мало, тож члени правління вимушені були брати додому купу матеріалів, які потребували рішення.

Зрештою, Хавелл переконав раду обговорювати тільки одну проблему за раз, але обов’язково її вирішувати. Жодних відстрочок — жодних затягувань. Рішенням могло бути розпорядження надати додаткові факти, зробити що-небудь або нічого не робити. Але жодна проблема не розглядалася до вирішення попередньої. Хавелл розповів, що результат виявився приголомшливим, список справ незабаром був вичерпаний. Нікому не треба було брати звіти додому, зник неспокій з приводу нерозв’язаних проблем.

Це гарне правило не тільки для ради директорів U.S. Steel, а й для вас, і для мене.

Корисна робоча звичка 4. Навчіться організовувати роботу, розподіляти обов’язки і здійснювати контроль.

Чимало бізнесменів передчасно сходять у могилу через невміння делегувати повноваження, через те, що все роблять самостійно. Внаслідок цього вони заплутуються. Вони постійно відчувають брак часу, неспокій, тривогу і напруження. Навчитися делегувати обов’язки важко. Я добре це знаю. Знаю з власного досвіду і про те, які катастрофічні наслідки бувають, коли справу доручаєш не тій людині. І все ж таки керівники мають це робити, щоб уникнути тривоги, напруження і втоми.

Директори, які побудували великі компанії і не навчилися організовувати роботу, делегувати повноваження і здійснювати контроль, часто отримують проблеми із серцем приблизно у п’ятдесят років — проблеми, причинами яких є перенапруження і тривога. Вам потрібні конкретні приклади? Прочитайте некрологи у своїй місцевій газеті.

Розділ 27 Як позбутися нудьги, яка несе втому, тривогу і образу

днією з основних причин втоми є нудьга. Візьмемо приклад Аліси, секретарки, яка живе на нашій вулиці. Одного вечора вона прийшла з роботи вкрай виснажена. Вона справді була втомлена. У неї боліла голова, боліла спина. Аліса так втомилася, що хотіла піти спати, не повечерявши, і мама насилу вмовила її сісти за стіл. Та ось задзвонив телефон. Телефонував приятель, запрошував її на танці. У дівчини відразу покращився настрій, засяяли очі. Вона кинулася до шафи, дістала улюблену блакитну сукню і побігла на танці. Додому вона повернулася о третій ранку, й у неї не було жодних ознак втоми. Вона була така збуджена, що не могла заснути.

Чи справді була Аліса стомлена, коли поводилася як виснажена людина? Звичайно. Вона була стомлена, оскільки їй набридла її робота і, можливо, життя. На світі мільйони таких Аліс. Можливо, ви — одна з них.

Відомо, що ваш емоційний стан набагато більше впливає на втому, ніж фізична праця. Кілька років тому доктор психології Джозеф Е. Бармак опублікував у журналі Archives of Psychology звіт про кілька своїх експериментів, що показують, як нудьга може спричиняти втому. Доктор Бармак провів на групі студентів серію тестів, які явно не могли їх зацікавити. Результат? Студенти відчували втому, сонливість, скаржилися на головний біль і біль в очах, у них виникло роздратування, у кількох навіть розболівся живіт. Чи було це все «грою уяви»? Ні. Це підтвердили аналізи обміну речовин. Вони показали, що кров'яний тиск і споживання кисню зменшуються, коли людина виконує нудну справу. Обмін речовин негайно покращується, тільки-но з'являється інтерес і задоволення від роботи!

Ми рідко втомлюємося, коли робимо щось цікаве і захопливе. Наприклад, нещодавно я відпочивав у Канаді, біля озера Луїз. Кілька днів я ловив форель в гірській річці, прокладаючи шлях крізь височенні кущі й траву, стрибаючи через колоди, продираючись через чагарі — проте навіть за вісім годин таких мандрів я не відчував себе втомленим. Чому? Бо я був збуджений, схвильований. У мене було відчуття успіху, оскільки я зловив шість форелей. Але, припустімо, риболовля викликала б у мене нудьгу. Як би я тоді почувався? Я падав би з ніг від утоми, від цієї виснажливої роботи на висоті понад 2 тисячі метрів над рівнем моря.

Навіть у любителів такого складного виду спорту, як альпінізм, нудьга може викликати значно більшу втому, ніж серйозні фізичні зусилля. Пан 3. X. Кінгмен, президент Ощадного банку фермерів і механіків Міннеаполісу, розповів мені про випадок, що прекрасно ілюструє це твердження. У липні 1953 року уряд Канади звернувся до Клубу альпіністів з проханням надати провідників для тренування солдатів Диверсійно-розвідувального полку імені принца Уельського. Містер Кінгмен опинився серед інструкторів, відібраних для занять з солдатами. Він розповів мені, як разом з іншими провідниками — чоловіками у віці від 42 до 59 років — вони влаштовували для молодих солдатів тривалі переходи через льодовики і снігові поля, дерлися скелями заввишки 12 метрів, використовуючи мотузки, крихітні опори для ніг і ненадійні опори для рук. Вони піднімалися на пік Майкла, пік Віце-президента й безіменні вершини в долині Літл-Йохо канадських Скелястих гір. Після п'ятнадцяти годин таких тренувань молоді люди, які були у прекрасній фізичній формі (вони щойно пройшли напружений шеститижневий підготовчий курс), геть зморилися.

Невже втома була викликана тим, що їхні м'язи не отримали належного тренування? Будь-який солдат, який знає, що таке курси рейнджерів, розсміявся б, почувши таке безглузде питання! Ні, хлопці були виснажені просто тому, що їм було нудно. Вони так змучилися, що багато хто заснув, не дочекавшись вечері. А що ж провідники, чоловіки, удвічі-втричі старші за солдатів? Напевно, теж втомилися? Так, вони зморилися, але почувались досить бадьоро. Повечерявши, вони ще кілька годин обговорювали події дня. Вони не відчували виснаження, тому що альпінізм був їм до душі.

Проводячи експерименти з вивчення втоми, доктор Едвард Торндайк з Колумбійського університету протримав кількох молодих людей в стані неспання майже тиждень, доручивши їм надзвичайно цікаву справу. Тривалі дослідження дозволили йому дійти такого висновку: «Нудьга — ось єдина справжня причина зниження працездатності».

Займаючись розумовою працею, ви майже ніколи не втомлюєтеся від кількості виконаної роботи. Втома може з'явитися від роботи, яку ви не встигаєте зробити. Наприклад, пригадайте день минулого тижня, коли вас постійно відволікали. Листи залишилися без відповіді, намічені ділові зустрічі не відбулися, постійно сипалися прикрощі. Загалом, того дня все пішло шкереберть. Ви так нічого і не зробили; день минув марно, але додому ви повернулися украй змучені з важкою головою.

Наступного дня справи йшли як слід, і ви зробили разів у сорок більше, ніж напередодні, а потім повернулися додому бадьорим і свіжим. З вами таке бувало? Зі мною також.

Який же з цього можна зробити висновок? Тільки один: найчастіше втому спричиняє не робота, а неспокій, відчай або образа.

Працюючи над цим розділом, я подивився відновлену постановку блискучої музичної комедії Джерома Керна «Плавучий театр». У одній зі своїх філософських інтермедій Енді, капітан судна «Квітка бавовни», стверджує: «Щасливі лише ті, кому вдається займатися справою, що приносить задоволення і радість». Такі люди щасливі, бо у них залишається більше енергії й оптимізму, менше неспокою і втоми. Ваша енергія спрямовується на те, що вас цікавить. Пройдіть дві вулиці зі сварливою дружиною, і ви втомитеся значно більше, ніж прогулявшись десять кварталів з коханою.

То що ж із цим робити? Ось як вчинила одна друкарка, яка працювала в нафтовій компанії Талей, штат Оклахома. Кілька днів на місяць їй доводилося виконувати найнуднішу роботу — заповнювати форми витоку нафти, проставляти цифри й інші дані. Це було настільки нецікаво, що вона з метою самозбереження спробувала якось урізноманітнити цю роботу. Як саме? Вона влаштовувала змагання сама з собою. Вона почала підраховувати, скільки форм заповнила до обіду, а потім — після обіду, прагнучи перевершити ранковий результат. Вона підраховувала денний обсяг роботи і намагалась зробити більше наступного дня. І що ж? Незабаром вона почала заповнювати більше цих нудних форм, ніж будь-яка інша друкарка відділу. Що це їй дало? Визнання? Ні... Подяку? Ні... Підвищення? Ні... Премію? Ні... Зате допомогло уникнути втоми, спричиненої нудьгою. Це дало їй психічний стимул. І оскільки вона докладала всіх зусиль, щоб зробити нудну роботу цікавою, у неї було більше задоволення у години відпочинку.

Я з радістю можу запевнити, що ця історія правдива, тому що одружився з цією дівчиною.

А ось історія іншої стенографістки, яка переконалася, як корисно діяти так, ніби твоя робота цікава. Раніше вона ледве справлялася зі своїми обов'язками. Тепер же все змінилося. Її звати Веллі Дж. Голден, вона з Елмхерста, штат Ілінойс. Ось що вона мені написала:

«У нашому офісі працюють чотири стенографістки, і кожна повинна друкувати листи кількох співробітників. Іноді ми буваємо просто завалені такою роботою. Одного разу, коли заступник начальника нашого відділу наполягав, щоб я ще раз передрукувала довжелезний лист, я обурилася. Я спробувала переконати його, що лист можна виправити і без передруку, але він різко заперечив, сказав, що якщо я відмовлюся, то він підшукає кого-небудь, хто погодиться! Я була просто у нестямі! Проте, коли я почала передруковувати цей лист, я раптово зрозуміла, що моє місце з радістю зайняли б інші люди. До того ж мені платили саме за те, чим я займаюся. Настрій відразу покращився. Я вирішила працювати так, ніби мені справді подобається моя робота, хоч я її ненавиділа. І тоді я зробила важливе відкриття: якщо виконувати свою роботу так, ніби справді отримуєш від неї задоволення, то певною мірою таки починаєш його отримувати. Крім того, якщо працюєш із задоволенням, то робота рухається швидше. Тому в мене майже не було понаднормової роботи. Змінивши ставлення до своїх обов'язків, я здобула репутацію хорошого працівника. І коли одному з керівників знадобилась особиста секретарка, він обрав саме мене — я, за його словами, згодна виконувати додаткову роботу з усмішкою! Зміна психологічної установки стала для мене дуже важливим відкриттям, — пише Голден. — Сталося справжнє диво!»

Ця жінка використала знаменитий філософський принцип «так, ніби», запровадженний професором Гансом Вайхінгером. Він учив поводитися «так, ніби» ми щасливі, і тоді ми відчуємо себе щасливими.

Спробуйте поводитися так, ніби вам цікаво працювати, і поступово награна зацікавленість зміниться реальною, що також зменшить втому, напруження і неспокій.

Кілька років тому Харлан А. Ховард ухвалив рішення, що повністю змінило його життя. Він спробував зробити нудну роботу цікавою, — а вона справді була нестерпно нудною: Ховард мив посуд, витирав вітрини і продавав морозиво в шкільній їдальні, тоді як інші хлопці ганяли м’яч або залицялися до дівчат. Харлан Ховард зневажав свою роботу, але оскільки не міг її кинути, то вирішив вивчити все, що стосується морозива: процес виготовлення, склад, чому одні сорти кращі за інші. Вивчивши технологію виробництва морозива, він став найкращим слухачем курсу хімії в середній школі. Він так зацікавився хімією продуктів харчування, що вступив до коледжу штату Массачусетс на спеціальність «технологія харчових продуктів». Коли Нью-Йоркська біржа какао оголосила конкурс на кращу студентську доповідь про використання какао і шоколаду з премією в сто доларів, — як ви думаєте, хто виграв? Правильно, Харлан Ховард.

Не зумівши одразу знайти роботу, він відкрив приватну лабораторію, розмістивши її в підвалі власного будинку в Амхерсті, штат Массачусетс. Незабаром після цього був прийнятий новий закон, що вимагав підраховувати кількість бактерій в молоці, і Харлан А. Ховард почав робити бактеріальні аналізи для чотирнадцяти молочних компаній в Амхерсті. Йому навіть довелося найняти двох лаборантів.

Що буде з ним через двадцять п'ять років? Сьогоднішні авторитети у галузі хімії харчових продуктів підуть на пенсію або помруть, а на їхні місця прийдуть молоді люди, сповнені енергії й ентузіазму. Скоріше за все, через двадцять п'ять років Харлан А. Ховард стане одним з найбільших спеціалістів у своїй справі, тоді як деякі його однокласники, що колись купували у нього морозиво, стануть невдахами, поповнять лави безробітних, проклинатимуть уряд і скаржитимуться, що у них не було можливості змінити своє життя. Можливо, і в Ховарда не було б такого шансу, якби він не вирішив зробити нудну роботу цікавою.

Багато років тому на заводі біля токарного верстата нудьгував іще один молодий чоловік. День за днем він точив шурупи, і та робота йому набридла. Сем звільнився б, але боявся, що не зможе знайти інше місце. Тому він вирішив трошки урізноманітнити ту роботу. Сем влаштував змагання з механіком, який працював за сусіднім верстатом. Один з них знімав з поверхні шурупів нерівності, а другий виточував шурупи потрібного діаметру. Періодично вони мінялися верстатами, щоб подивитися, хто виточить більше болтів. Незабаром майстер, оцінивши швидкість і акуратність Сема, перевів його на більш кваліфіковану роботу. Це поклало початок цілій серії підвищень. Через тридцять років після цього Сем — Семюель Воклейн — став президентом фірми Baldwin Locomotive Works. А так і залишився б простим токарем, якби не спробував зробити нудну роботу цікавішою.

X. В. Калтенборн, відомий політичний коментатор американського радіо, якось розповів мені, як він примудрився урізноманітнити нудну роботу Коли йому було двадцять два роки, він працював на судні, що перевозило худобу через Атлантичний океан. Щоб оплатити свій проїзд, він годував биків. Проїхавши на велосипеді через Англію, він опинився в Парижі, голодний і без копійки в кишені. Заставивши в ломбарді свій фотоапарат за 5 доларів, він дав оголошення в паризькому виданні газети New York Herald, що шукає роботу. Йому запропонували продавати тереоскопи. Я пам’ятаю ці старомодні прилади для перегляду «об'ємних» фотографій, які потрібно було піднести до очей. Ви бачили два абсолютно однакові зображення, дивилися далі, о диво, дві картинки раптом зливалися в одну, створюючи ефект третього виміру. Ми бачили на відстані! З’являлося разюче відчуття перспективи.

Отже, Калтенборн почав продавати ці апарати, стукаючи у кожні двері на паризьких вулицях, хоча абсолютно не знав французької мови. Проте він у перший же рік заробив п’ять тисяч доларів комісійних і того року став найбільш високооплачуваним торговим агентом у Франції. За словами X. В. Калтенборна, цей досвід дав йому не менше знань, необхідних для успішної діяльності, ніж рік навчання у Гарварді. Упевненість у своїх силах? Він сам казав мені, що тепер, напевно, зміг би продавати «Протоколи засідань Конгресу США» французьким домогосподаркам.

Крім того, цей досвід дав йому глибоке розуміння способу життя французів, який виявився неоціненним у його роботі на радіо під час аналізу європейських новин.

Як же він примудрився стати першокласним торговельним агентом, не володіючи мовою? Калтенборн попросив свого роботодавця написати хорошою французькою промову, з якою він мав звертатися до потенційних покупців, і вивчив її напам’ять. Він дзвонив у двері, господиня відкривала, і Калтенборн видавав завчений текст з таким жахливим акцентом, що це здавалося смішним. Потім він демонстрував свої картини, і якщо йому задавали питання, Калтенборн знизуючи плечима повторював: «Американець... американець...». Він знімав капелюх і показував приклеєний зсередини текст своєї промови. Жінка сміялася, він також сміявся і показував їй інші картини. Розповідаючи про це, Калтенборн зізнався, що ця робота була дуже нелегкою і допомагало тільки одне: рішучість зробити її цікавою. Щоранку він дивився у дзеркало і підбадьорював себе: «Калтенборне, ти повинен це зробити, якщо хочеш їсти. І якщо вже доводиться займатися цим, то чому б не зробити цю роботу приємною? Чому б не уявляти, натискаючи кнопку дзвінка, що ти актор, який виходить на сцену перед публікою? Врешті-решт ти робиш це так само смішно, як і комік на сцені. То чому б не вкласти у цю гру енергію і натхнення?»

Як сказав мені Калтенборн, такі щоденні бесіди допомогли йому перетворити роботу з потреби, яка спочатку викликала тільки ненависть і жах, на приємну пригоду, що приносила крім задоволення ще і великий прибуток.

Коли я запитав у X. В. Калтенборна, чи може він щось порадити молодим американцям, які прагнуть досягти успіху в житті, він сказав: «Просто кожного ранку працюйте над собою. Ми багато говоримо про користь ранкової зарядки, та ще більше нам потрібні духовні і розумові вправи, які щодня підштовхуватимуть нас до дії. Не забувайте щодня підбадьорювати себе».

Хіба щоденна промова до самого себе не виглядає дурним, легковажним або дитячим заняттям? Ні, навпаки, саме в цьому суть здорової психології. «Наше життя таке, яким ми його уявляємо». Ці слова справедливі у наш час так само, як і вісімнадцять сторіч тому, коли Марк Аврелій написав їх у книзі «Роздуми»: «Наше життя таке, яким ми його уявляємо».

Щогодини розмовляючи з собою протягом дня, ви можете спрямовувати свої думки до мужності і щастя, сили і заспокоєння. Розмовляючи з собою про речі, за які ви маєте бути вдячні долі, ви наповнитеся бадьорістю і радістю.

Оберіть позитивний напрямок думок, і будь-яка робота здасться вам приємнішою. Ваш шеф хоче, щоб ви більше цікавилися своєю роботою, оскільки від цього залежить його прибуток. Але давайте забудемо про те, чого хоче шеф. Подумайте, яку користь принесе вам те, що ваша робота вам подобатиметься. Нагадаєте собі, що це може подвоїти радість вашого життя — адже майже половину часу ви проводите на роботі. Якщо робота не приноситиме вам задоволення, можливо, ви не знайдете радості ніде й ні в чому. Не забувайте, що зацікавлення роботою позбавить вас неспокою і може привести до кар'єрного росту або збільшення платні. Але навіть якщо цього і не станеться, то інтерес до роботи зменшить втому і допоможе вам тішитися годинами дозвілля.

Розділ 28 Як перестати хвилюватися через безсоння

и хвилює вас поганий сон? Тоді, можливо, вам буде цікаво дізнатися, що відомий юрист-міжнародник Семюель Унтермейер не спав нормально жодної ночі.

Коли Сем Унтермейер вступив до коледжу, його турбували дві недуги — астма і безсоння. Він не міг позбутися жодної з них, тому вирішив здобути користь зі свого неспання. Замість того, щоб перевертатися з боку на бік і доводити себе до нервового зриву, він вставав і вчився. Результат? Він отримав найкращі бали з усіх предметів, і його вважали найкращим учнем коледжу міста Нью-Йорка.

Навіть розпочавши юридичну практику, він не позбувся безсоння. Але Унтермейер не хвилювався через це. «Природа, — говорив він, — подбає про мене». Природа і справді про нього піклувалася. Попри брак сну, його здоров'я не погіршувалося, й він міг працювати так само наполегливо, як і будь-який молодий юрист нью-йоркської адвокатури. Він працював навіть більше, адже мав більше часу для роботи за рахунок сну!

У двадцять один рік Сем Унтермейер заробляв сімдесят п'ять тисяч доларів, й молоді адвокати кинулись до судової зали, щоб перейняти його методи. У 1931 році йому заплатили рекордний гонорар за ведення однієї справи — мільйон доларів готівкою!

Проте у нього все одно було безсоння. Він зазвичай читав до півночі, а потім прокидався о п'ятій ранку і диктував листи. Коли більшість людей тільки розпочинала свій трудовий день, його денна норма була майже наполовину виконана. Цей чоловік прожив до вісімдесяти одного року, хоча жодної ночі не спав повністю. Але якби він нервував і переживав через безсоння, то, можливо, зруйнував би своє життя.

Ми проводимо третину нашого життя у сні. Проте ніхто не знає, чим є сон насправді. Ми знаємо, що це звичка і стан відпочинку, під час якого природа компенсує втрату, завдану турботами. Але ми не знаємо, яка кількість сну потрібна кожній людині. Ми навіть не знаємо, чи потрібен нам сон взагалі!

Фантастика? Так от, під час Першої світової війни угорський солдат Пауль Керн отримав поранення у голову. Він одужав після поранення, але так і не зміг заснути. Хоч що робили лікарі, — а вони випробували всі види снодійних ліків, наркотиків і навіть гіпноз, — Пауля Керна неможливо було приспати, не можна було навіть змусити його бодай подрімати.

Лікарі вважали, що йому залишилося недовго жити. Але Пауль Керн посміявся з них. Він почав працювати і почував себе чудово протягом багатьох років. Зазвичай він лягав в ліжко, заплющував очі і відпочивав, але сон не приходив. Його випадок так і лишився для медиків загадкою, яка підірвала багато наших уявлень щодо сну.

Одним людям потрібно більше спати, ніж іншим. Тосканіні було достатньо лише п'ять годин сну на добу, але Келвін Кулідж спав майже вдвічі більше. Кулідж спав одинадцять годин з кожних двадцяти чотирьох. Іншими словами, Тосканіні проспав приблизно одну п'яту частину свого життя, а Кулідж — майже половину.

Тривога з приводу безсоння зашкодить вам значно більше, ніж саме безсоння. Наприклад, одна з моїх слухачок — Айра Сенднер з Ріджфілд-Парку, штат Нью-Джерсі — опинилася на межі самогубства через хронічне безсоння.

«Я справді думала, що божеволію, — розповіла мені Айра. — Проблема в тому, що я завжди занадто міцно спала. Будильник не міг збудити мене, тож я запізнювалася на роботу. Я переживала через це. До того ж, мій начальник попередив мене, що я повинна приходити на роботу вчасно. Я знала, що як і далі так буде, то мене звільнять.

Я розповіла про це своїм друзям, і один з них порадив мені зосередити увагу на будильнику перед сном. З цього почалося моє безсоння! Мене переслідувало нескінченне цокання клятого будильника. Я втратила сон і крутилася цілу ніч! Вранці я почувалася майже хворою. Я й була хворою від втоми і тривоги. Так тривало вісім тижнів. Неможливо описати словами всі мої страждання. Я була впевнена, що божеволію. Іноді я годинами ходила кімнатою і всерйоз думала про те, щоб вистрибнути з вікна і покінчити з усім цим!

Зрештою я звернулася до лікаря, якого знала усе своє життя. Він сказав: „Айро, я не можу тобі допомогти. Тобі ніхто не зможе допомогти, тому що ти сама довела себе до такого стану. Сьогодні вночі спокійно лягай, а якщо не зможеш заснути, забудь про це. Просто скажи собі: „Мене анітрохи не турбує, якщо я не засну. Я згодна не спати до ранку“. Лежи із заплющеними очима і повторюй: „Поки я лежу спокійно і не нервую, я так чи інакше відпочиваю“.

Я послухалася його поради, — говорить Сенднер, — і через два тижні знову почала спати. Не минуло й місяця, як я вже спала по вісім годин, і мої нерви заспокоїлися“.»

Айру Сенднер вбивало не безсоння, а неспокій через брак сну.

Ніхто у світі так глибоко не досліджував проблему сну, як професор Чиказького університету доктор Натаніель Клейтман. Це один з найбільших фахівців зі сну в світі. Він стверджує, що жодна людина іще не померла від безсоння. Насправді людина так тривожиться через безсоння, що знижується опірність її організму і вона стає вразливою для мікробів. Але цієї шкоди завдає неспокій, а не саме безсоння.

Доктор Клейтман також зазначає, що люди, які скаржаться на безсоння, зазвичай сплять значно більше, ніж їм здається. Цілком можливо, що людина, яка присягається, що всю ніч не стулила очей, спала багато годин, не підозрюючи про це. Наприклад, один з найвидатніших мислителів дев'ятнадцятого століття Герберт Спенсер був старим одинаком і жив у пансіоні. Він усім набрид своїми скаргами на безсоння. Він навіть вставляв собі у вуха «заглушки», щоб уберегтися від шуму і заспокоїти свої нерви. Іноді він приймав опіум, щоб викликати сон. Якось йому довелося переночувати в одному номері з оксфордським професором Сейсом. Вранці Спенсер заявив, що всю ніч не заплющив очей. Насправді всю ніч не спав професор Сейс. Він не міг спати, тому що Спенсер дуже хропів!

Першою передумовою для міцного сну є відчуття безпеки. Ми повинні відчувати, що про нас до ранку турбуватиметься вища сила. Доктор Томас Хайслоп підкреслив цей момент у виступі перед Британським медичним товариством. Він сказав: «Одне з найкращих снодійних, яке я для себе знайшов за роки медичної практики, — молитва. Кажу це виключно як лікар. Молитва перед сном для тих, хто її регулярно промовляє, є найбільш відповідним заспокійливим для розуму і нервів».

Джанет Макдональд розповіла мені, що коли вона відчуває депресію та тривогу і не може заснути, вона завжди відновлює «почуття захищеності», промовляючи Псалом XXIII: «Господи, Пастирю мій, я не буду просити; По зеленому лузі поведе ...До води Він підводить мене...»

Але якщо ви не є релігійною людиною, тоді навчіться розслаблятися за допомогою фізичних вправ. Доктор Девід Гарольд Фінк, автор книги «Звільнення від нервового напруження», вважає, що найкращий спосіб для цього — говорити зі своїм тілом. На думку доктора Фінка, слова є ключем до всіх видів гіпнозу; і якщо ви систематично не можете заснути, значить, ви переконали себе, що у вас безсоння. Щоб позбутися його, треба себе розгіпнотизувати, — й ви можете це зробити, наказуючи м'язам свого тіла: «Спокійно, спокійно — розслабтеся і відпочивайте». Ми вже знаємо, що мозок і нерви не можуть розслабитися, доки напружені м'язи. Тому, якщо ви хочете заснути, починайте з м'язів. Доктор Фінк рекомендує (і це допомагає на практиці) покласти одну подушку під коліна, щоб зменшити напругу ніг, і дві невеликі подушки помістити під руки з тієї ж самої причини. Потім, розмовляючи зі своїми щелепами, очима, руками і ногами, ви, нарешті, засинаєте, навіть не помітивши цього. Я пробував це і знаю, про що кажу.

Найкращі ліки від безсоння — фізична втома від роботи в саду, плавання, гри в теніс, в гольф, катання на лижах і просто від виснажливої фізичної праці. Саме так чинив Теодор Драйзер. Коли він почав пробивати собі шлях в літературу, то страждав від безсоння. Тоді він найнявся вантажником на Нью-Йоркську центральну залізницю; покидавши цілий день лопатою гравій, він був настільки виснажений, що ледве не засинав за вечерею із ложкою у руці.

Якщо ми достатньо втомилися, то природа змусить нас заснути, навіть коли ми йдемо. Наприклад, коли мені було тринадцять років, батько відправив вагон зі свинями до Сент-Джо, штат Міссурі. Оскільки йому видали два талони на безоплатний проїзд залізницею, він узяв мене з собою. Я ще ніколи не був в місті з населенням понад чотири тисячі душ. Коли я опинився в Сент-Джо — мегаполісі з шістдесятьма тисячами жителів — я розхвилювався. Я побачив шестиповерхові хмарочоси, і — диво дивне! — трамвай. І зараз, варто мені заплющити очі, я бачу і чую цей трамвай. Після найбільш хвилюючого дня у моєму житті ми з батьком повернулися потягом до Рейвенвуда, штат Міссурі. Ми прибули туди о другій годині ночі, і нам довелося пішки пройти чотири милі до нашої ферми. Я був такий виснажений, що заснув на ходу, і мені навіть снилися сни. Я нерідко засинав, коли їхав верхи. Як бачите, я досі живий і можу розповісти вам про це!

Геть виснажені змучені люди сплять навіть під гуркіт снарядів. Доктор Фостер Кеннеді, знаменитий невролог, розповів мені, що під час відступу 5-ї Британської армії в 1918 році він бачив таких стомлених солдатів, що вони падали на землю там, де стояли, і так мідно засинали, наче впадали в кому. Вони не прокидалися навіть тоді, коли він пальцями піднімав їхні повіки. Він також говорить, що незмінно їхні зіниці були повернені вгору. «Після цього, — розповідає доктор Кеннеді, — коли я сам не міг заснути, я просто піднімав очі. Зазвичай, через кілька секунд я починав позіхати і відчував сонливість. У мене виробився автоматичний рефлекс, яким я не міг керувати».

Жодна людина іще не покінчила життя самогубством, відмовляючись від сну, і нікому це не вдасться. Природа змусить людину заснути, незважаючи на всю її силу волі. Природа дозволяє нам обходитися без їжі і води набагато довше, ніж без сну.

Згадка про самогубство нагадала мені випадок, описаний доктором Генрі С. Лінком у його книзі «Повторне відкриття людини». Доктор Лінк — віце-президент Психологічної корпорації, і він розмовляє з безліччю людей, які потерпають від неспокою і депресії. У розділі «Про подолання страхів і неспокою» він розповідає про пацієнта із суїцидними нахилами. Доктор Лінк знав, що сперечатися з хворим марно, від цього його стан тільки погіршає. І він сказав своєму пацієнтові: «Якщо ви все одно збираєтесь покінчити з життям, то могли б принаймні зробити це оригінально. Бігайте довкола кварталу, поки не помрете від виснаження».

Пацієнт спробував це зробити, причому кілька разів, і щоразу почувався краще. Третього вечора він досяг того, чого домагався доктор Лінк. Хворий настільки фізично втомився (і розслабився психічно), що спав як убитий. Після цього він вступив до атлетичного клубу і почав брати участь у спортивних змаганнях. Незабаром він почувався так добре, що йому захотілося жити вічно!

Тому тим, хто хоче не потерпати з приводу безсоння, пропоную дотримуватися таких п'яти правил:

1. Якщо ви не можете спати, робіть те, що робив Семюель Унтермейер. Встаньте і працюйте або читайте, поки не відчуєте сонливості.

2 Пам'ятайте, що ніхто іще не помер від нестачі сну. Неспокій од безсоння зазвичай приносить більше шкоди, ніж саме безсоння.

3. Спробуйте молитву — або читайте псалом XXIII, як Джанет Макдональд.

4. Розслабте своє тіло.

5. Робіть фізичні вправи. Виснажте себе так, щоб не мати змоги опиратися сну.

Резюме Частини VII Шість способів уникнути втоми та хвилювань та підтримувати свою енергію і дух на висоті

Правило 1. Відпочивайте до того, як втомитесь.

Правило 2. Навчіться розслабятися на роботі.

Правило 3. Навчіться розслаблятися вдома.

Правило 4. Дотримуйтеся чотирьох корисних звичок:

1) очистіть стіл від усіх паперів, крім тих, які безпосередньо стосуються справи, над якою ви зараз працюєте;

2) робіть справи у порядку їхньої важливості;

3) стикаючись з проблемою, вирішуйте її негайно, якщо володієте для цього достатньою кількістю фактів. Не відкладайте вирішення проблеми;

4) навчіться організовувати роботу, розподіляти обов'язки і здійснювати контроль.

Правило 5. Для попередження неспокою і втоми робіть вашу роботу з ентузіазмом.

Правило 6. Пам'ятайте, що ніхто не помер від безсоння і нестачі сну. Шкоди завдає не безсоння, а тривога з цього приводу.