Диво-капелюх

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

Одного теплого літнього дня, коли надворі йшов дощ, Мумі-троль та його друзі надумали гратися в піжмурки в хаті.

Пхик став у куток, сховав носа в лапи й почав голосно рахувати. Дорахувавши до десяти, він обернувся і заходивсь шукати: спершу в звичайних місцях, а тоді в несподіваних.

Мумі-троль заліз під стіл на веранді, але був невдоволений. Що це за сховок! Пхик неодмінно підніме скатертину і знайде його. Мумі-троль озирнувся й побачив високого чорного капелюха, якого хтось поставив у кутку.

І враз йому спала блискуча думка! Пхик нізащо не здогадається підняти капелюха. Мумі-троль тихенько поповз у куток і швидко насунув на себе капелюха. Той сягав йому тільки до пупа, але якщо добре скорчитись та підібгати хвостика, то можна й зовсім сховатися.

Мумі-троль слухав, як Пхик знаходив усіх одного по одному, і хихотів сам до себе. Гемуль, мабуть, знову сховався під канапу, він не міг придумати собі кращого сховку. Тепер усі бігали по хаті й шукали його, Мумі-троля.

Він ще трохи почекав, а тоді подумав: чи не розсердяться вони, що їм довелося так довго шукати? Він виліз з-під капелюха, просунув голову в двері й гукнув:

— Куку!

Пхик довго дивився на нього, тоді неприязно сказав:

— Сам ти Куку!

— Хто то? — пошепки спитала Хропка.

Решта всі похитали головами, не зводячи погляду з Мумі-троля.

Бідолашний Мумі-троль! У диво-капелюсі він обернувся на якусь химеру. Все, що було в нього повне й кругле, зменшилося, а все, що було тонке й маленьке, — виросло. Та найчудніше, що він єдиний не міг побачити, що з нього стало.

— Я всіх вас здивую, — сказав Мумі-троль, незграбно ступаючи довгими цибатими ногами. — Ви нізащо не вгадаєте, де я ховався!

— А нам байдуже, де ти ховався, — мовив Хропик. — Але ти такий препоганий на вроду, що хоч кого здивуєш.

— Які ви жорстокі, — пригнічено промурмотів Мумі-троль. — Я знаю, вам довелося довго шукати мене. А що ми тепер робитимем?

— Найперше тобі годилося б відрекомендуватися, — холодно мовила Хропка. — Ми ж не знаємо, хто ти.

Мумі-троль вражено глянув на неї, але зразу ж подумав, що це якась нова гра. Він радісно засміявся і сказав:

— Я король з Каліфорнії!

— А я Хропикова сестра, — мовила Хропка. — А це мій брат.

— Мене звати Пхик, — відрекомендувався Пхик.

— Я — Мумрик-Нюхайлик, — сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Ох, які ви нудні, — знетерпеливився Мумі-троль. — Не могли придумати чогось цікавішого! Ходімо надвір, мені здається, що там вигодинюється.

Він рушив сходами вниз, і решта всі здивовано пішли за ним. Вони вже не знали, що й думати.

— Хто це? — запитав Гемуль. Він сидів перед домом і рахував тичинки в соняшнику.

— Король з Каліфорнії, — нерішуче відповіла Хропка.

— Він тут житиме? — питав далі Гемуль.

— Нехай вирішує Мумі-троль, — мовив Пхик. — Цікаво тільки, куди він дівся?

Мумі-троль засміявся.

— Ти часом справді дуже гарно жартуєш, — сказав він. — А що, як ми пошукаємо Мумі-троля?

— Ти хіба знаєш його? — запитав Мумрик-Нюхайлик.

— Авжеж, — відповів Мумі-троль. — Можна сказати, що знаю! Навіть дуже добре.

Він тепер був у захваті від нової гри і від своїх дотепів.

— Коли ж ви познайомились? — запитала Хропка.

— Ми народилися разом, — відповів Мумі-троль, мало не лопаючи зі сміху. — Але він таке одоробало, що йому навряд чи місце в порядній хаті!

— Пхе, не кажи так на Мумі-троля! — скипіла Хропка. — Він найкращий у світі троль, і ми його страшенно любимо!

Мумі-троль зрадів.

— Справді? А мені здається, що то якась чума, а не троль.

Хропка заплакала.

— Ану геть звідси! — грізно сказав Хропик. — А то ми дамо тобі такого бобу, що й своїх не пізнаєш!

— Ну чого ви! — вражено сказав Мумі-троль. — Це ж тільки гра. Я дуже радий, що ви мене так любите.

— Не тебе, а його! — не своїм голосом закричав Пхик. — Ану даймо йому! Геть від нас, мерзенний королю! Щоб не набріхував на нашого Мумі-троля!

І вони всі накинулись на нещасного Мумі-троля. Він був надто спантеличений, щоб захищатися, а коли вже і його охопила злість, було запізно: він лежав, заглушений галасом, а по ньому молотили лапи й хвости.

На ганок вийшла Мумі-мама.

— Що ви робите, діти! — крикнула вона. — Зараз же перестаньте битися!

— Вони лупцюють короля з Каліфорнії, — пояснила Хропка крізь плач. — І так йому й треба!

Мумі-троль насилу випручався засапаний і лютий.

— То вони почали, мамо! — крикнув він. — Троє на одного, це нечесно!

— Авжеж нечесно, — поважно сказала Мумі-мама. — Але ти, мабуть, роздратував їх. До речі, хто ти такий будеш, любий мій?

— Киньте свою дурну гру! — крикнув Мумі-троль. — Вона зовсім не смішна. Я Мумі-троль, а на ганку стоїть моя мама. І годі!

— Ти не Мумі-троль, — зневажливо заперечила Хропка. — У Мумі-троля були маленькі гарні вуха, а в тебе мов капиці!

Мумі-троль збентежено помацав себе за голову й натрапив на страхітливі, величезні зморщені вуха.

— Але ж я справді Мумі-троль! — розпачливо вигукнув він. — Ви мені не вірите?

— У Мумі-троля був невеличкий хвіст, а в тебе як помело! — сказав Хропик.

Мумі-троль сягнув назад тремтячими лапами. Ой лишенько, то був справді не хвіст, а якесь страхіття!

— В тебе очі, як тарілки, — сказав Пхик, — а в Мумі-троля були маленькі й лагідні!

— Атож, — потвердив Мумрик-Нюхайлик.

— Ти брехун, — рішуче сказав Гемуль.

— Невже ніхто не вірить мені? — спалахнув Мумі-троль. — Мамо, добре погляньте на мене, ви ж повинні впізнати свою дитину!

Мумі-мама довго й пильно дивилася в його великі, мов тарілки, нажахані очі, а тоді тихо сказала:

— Так, ти мій Мумі-троль.

Тієї миті він почав змінюватися. Очі, вуха й хвіст зменшувалися, а ніс і живіт росли. І за хвилину перед усіма знову красувався живий і здоровий Мумі-троль.

— Ходи, я тебе обніму, — сказала Мумі-мама. — Бачиш, синку мій, я завжди тебе впізнаю!

Трохи згодом Мумі-троль і Хропик сиділи в одному із своїх сховків під кущем жасмину, в круглій зеленій печері з листя.

— Так, але ж від чогось ти змінився, — мовив Хропик.

— Я не помічав нічого незвичайного. І не проказував ніяких небезпечних слів.

— Може, ти випадково попав у зачароване коло? — міркував уголос Хропик.

— Начебто ні, — заперечив Мумі-троль. — Я увесь час сидів у тому чорному капелюсі, що з нього ми зробили кошик.

— Усередині? — недовірливо спитав Хропик.

— Атож, — сказав Мумі-троль.

На хвилину вони задумались, тоді в один голос вигукнули:

— Мабуть, то… — і перезирнулися.

— Ходімо, — рішуче сказав Хропик.

Вони зайшли на веранду і дуже обережно наблизилися до капелюха.

— На вигляд він звичайнісінький, — сказав Хропик, — звісно, коли не рахувати, що високий капелюх завжди трохи незвичайний.

— Але як ми дізнаємось, що то він чарує? — запитав Мумі-троль. — Я вдруге туди не полізу.

— Може, заманимо туди когось іншого? — вголос міркував Хропик.

— Хіба що когось дуже поганого, — сказав Мумі-троль, — бо звідки ми знаємо, що він знову стане собою?

— Заманимо якогось ворога, — запропонував Хропик.

— Гм, — задумався Мумі-троль. — А ти маєш когось на прикметі?

— Великого Пацюка із смітника, — сказав Хропик.

Мумі-троль похитав головою: Пацюка туди не заманиш.

— Ну, то Мурашиного Лева, — запропонував Хропик.

— Чудово! — зрадів Мумі-троль. — Він колись затяг мою маму до самої ями й запорошив їй очі піском.

Вони взяли з собою чималий слоїк і подалися на пошуки Мурашиного Лева. Підступних ям, що їх риють Мурашині Леви, треба шукати на піщаному березі, тож вони пішли до моря. Минуло небагато часу, і Хропик знайшов круглу ямку. Він на мигах підкликав Мумі-троля.

— Це Левова ямка, — прошепотів він. — Але як ми його заманимо до слоїка?

— Здайся на мене, — так само пошепки відповів Мумі-троль.

Він узяв слоїк і закопав у пісок отвором угору. Тоді сказав голосно:

— Той Мурашиний Лев просто слабак!

Він зробив знак Хропикові, і обидва вони очікувально зазирнули в ямку. Пісок на дні заворушився, але ніхто з нього не виліз.

— Страшенний слабак! — знову сказав Мумі-троль. — Знаєш, скільки йому треба часу, щоб заховатися в пісок? Кілька годин!

— Так, але… — нерішуче озвався Хропик.

— Еге ж, — правив, своєї Мумі-троль, а тим часом відчайдушно давав вухами знак Хропикові. — Кілька годин!

Тієї миті з ямки в піску вигулькнула грізна голова з виряченими очима.

— Кажеш, я слабак? — зашипів Мурашиний Лев. — Та мені, щоб сховатися в пісок, треба не більше й не менше як три секунди!

— Не може бути! Ану покажіть, а то ми не повіримо, — хитро мовив Мумі-троль.

— Я вас засиплю піском, — сердито сказав Мурашиний Лев, — а як ви опинитесь у моїй ямі — поїм!

— Ні, ні! — злякано мовив Хропик. — Краще покажіть нам, як ви за три секунди ховаєтесь у пісок!

— Якби ви сховалися тут, нагорі, то ми б краще роздивилися, як ви це робите, — мовив Мумі-троль і показав на те місце, де вони загребли в пісок слоїк.

— Ви думаєте, мені треба показувати своє вміння якимось шмаркачам? — глузливо мовив Мурашиний Лев.

Проте він не встояв перед спокусою похизуватися своєю силою і моторністю. Глузливо пирхаючи, він вибрався з ямки й пихато запитав:

— Ну, то де мені сховатися?

— Отут, — показав Мумі-троль.

Мурашиний Лев звів плечі, і його грива страхітливо наїжачилась.

— Дивіться! — вигукнув він. — Я зараз сховаюся, але як вилізу знову, то поїм вас. Раз, два, три!

Мурашиний Лев увігнався в пісок, мов пропелер, саме там, де був схований слоїк. Справді він згаяв три секунди, а може, навіть дві з половиною, бо був страх який сердитий.

— Мерщій давай накривку! — крикнув Мумі-троль.

Вони розгребли пісок і міцно закрутили накривку. Потім спільними зусиллями витягли слоїк і покотили його додому. Мурашиний Лев кричав і лаявся в слоїку, та голосу його не чути було з піску.

— Він такий лютий, що аж гидко, — сказав Хропик. — Страшно подумати, що було б, якби він звільнився!

— Він не звільниться, — заспокоїв його Мумі-троль. — А як спробує, то, думаю, буде вже не Мурашиним Левом, а якоюсь дивовижею.

Коли вони прийшли додому, Мумі-троль зібрав своїх друзів — засунув лапу в рот і тричі протягло свиснув (це означало: «Сталося щось нечуване»).

Всі примчали з різних боків і зібралися коло закритого слоїка.

— Що в ньому? — запитав Пхик.

— Мурашиний Лев, — гордо відповів Мумі-троль. — Лютий Мурашиний Лев! Ми його спіймали.

— Як ви зважилися! — вражено вигукнула Хропка.

— А тепер ми хочемо потримати його в капелюсі, — сказав Хропик.

— Щоб він обернувся на почвару, як я, — додав Мумі-троль.

— Кажіть до пуття, бо я нічого не второпаю, — попросив Гемуль.

— Це я тоді був сховався в капелюх, як ото змінився, — пояснив Мумі-троль. — Ми вже додумалися до цього. І тепер хочемо перевірити на Мурашиному Левові, побачити, чи він теж зміниться.

— Але ж він може стати ким завгодно! — крикнув Пхик. — Зміниться в когось ще страшнішого, ніж Мурашиний Лев, і всіх нас поїсть!

На мить їх опанував страх. Вони мовчки дивилися на слоїк і дослухалися до приглушеного голосу всередині.

— Ой-ой-ой! — залементувала Хропка й змінила свій колір.[2]

— Ми сховаємось під стіл, поки він мінятиметься, а на капелюх покладемо товсту книжку, — запропонував Мумрик-Нюхайлик. — Завжди ризикуєш, коли робиш дослід. Ану витрушуйте його в капелюх!

Пхик чимдуж кинувся під стіл. Мумі-троль, Мумрик-Нюхайлик і Гемуль тримали слоїк над капелюхом, а Хропик боязко відкрутив накривку. Мурашиний Лев разом з хмарою піску впав у капелюх, і Хропик блискавично накрив його зверху словником іноземних слів. Потім усі швидко поховалися під стіл.

Спершу нічого не ставалося. Вони виглядали з-під скатертини й чекали дедалі нетерплячіше. Але ніщо не мінялося.

— Ви просто дурите нас! — сказав Пхик.

Але за мить словник іноземних слів почав морщитися. Пхик так схвилювався, що вкусив Гемуля за великий палець.

— Дивися, що ти робиш! — сердито сказав, Гемуль. — Ти вкусив мене за палець!

— О, вибач, — сказав Пхик, — я гадав, що то мій.

А словник меншав і все дужче морщився. Аркуші стали схожі на зів’яле листя, а між ними заворушилися іноземні слова, потім почали розлазитися по підлозі.

— Ото лиха година! — сказав Мумі-троль.

І знову диво! З капелюха закапала вода. Тоді потекла. Вона розлилася по маті такою калюжею, що іноземні слова полізли на стіни.

— З Мурашиного Лева стала просто вода, — розчаровано сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Я думаю, що це з піску, — прошепотів Хропик. — Зараз з’явиться і Мурашиний Лев.

Вони чекали далі в страшному напруженні. Хропка сховала голову на колінах у Мумі-троля, а Пхик аж попискував з ляку. Коли це раптом із капелюха виліз… хто б ви думали? Звичайнісінький їжак! Мокрий, скудовчений, він кліпав очима й водив носом навколо.

Кілька секунд тривала мертва тиша. Враз Мумрик-Нюхайлик зареготав, а його друзі й собі за ним.

Вони качалися по підлозі під столом і аж стогнали зі сміху. Тільки Гемуль не розумів, що їх так насмішило. Він здивовано глянув на них і сказав:

— Але ж ви й сподівалися, що Мурашиний Лев зміниться. Ну, ніяк не збагну, чого ви з усього робите стільки галасу!

Тим часом їжак, урочисто й трохи сумовито рушив до дверей і вийшов на ганок. Вода з капелюха перестала текти. На веранді зробився вже цілий ставок, а всю стелю обліпили іноземні слова.

Коли про це дізналися тато й мама Мумі-троля, то вирішили, що то дуже кепські жарти і диво-капелюх треба десь діти.

Вони обережно викотили його до річки і вкинули у воду.

— То он звідки з’явилися хмарки і через що ти був зробився почварою, — мовила мама, коли вони стояли й дивились, як відпливає капелюх.

— Хмарки були веселі, — трохи невдоволено сказав Мумі-троль. — Хай би з’явилися ще!

— Або ж калюжа й іноземні слова, — вела далі мама. — На що тепер схожа наша веранда! І не знаю, як я спекаюсь тих слів, що вкрили всі стіни. Хоч не заходь до хати!

— Але хмарки все-таки були веселі, — вперто вів своєї Мумі-троль.

Увечері Мумі-троль ніяк не міг заснути. Він лежав і дивився в ясну червневу ніч. Усюди щось ворушилося, ходило, танцювало, часом скрикувало. Приємно пахли квіти.

Мумрик-Нюхайлик не вернувся додому. Такими ночами він мандрував сам один, тільки з своєю гармонією. Але сьогодні не чути його пісень. Мабуть, десь подався шукати місця. Скоро він поставить намета на березі річки й відмовиться спати в хаті…

Мумі-троль зітхнув. Йому було сумно, а чого — він і сам не знав.

Саме тоді під вікном почувся посвист. Серце в Мумі-троля закалатало з радощів. Він тихенько підійшов до вікна і визирнув надвір. Посвист означав: «Таємниця!»

Під мотузяною драбиною на нього чекав Мумрик-Нюхайлик.

— Ти можеш вберегти таємницю? — прошепотів він, коли Мумі-троль спустився вниз у траву.

Мумі-троль жваво кивнув головою.

Мумрик-Нюхайлик нахилився до нього й прошепотів іще тихіше:

— Капелюх прибило до берега трохи нижче за течією.

Очі в Мумі-троля засяяли.

— Хочеш? — підморгнув йому Мумрик-Нюхайлик.

— Ще б пак! — махнув вухами Мумі-троль.

Вони подалися росяним садком до річки, мов тіні.

— Капелюх лежить за два повороти звідси, — притишеним голосом сказав Мумрик-Нюхайлик. — Насправді, то ми повинні його врятувати, бо вся вода, що попадає в нього, стає червона. Ті, що живуть нижче по річці, перелякаються, як угледять її.

— Як ми про це не подумали! — сказав Мумі-троль.

Він радів і пишався, що пішов уночі до річки разом з Мумриком-Нюхайликом. Раніше Мумрик-Нюхайлик завжди вирушав у нічні мандри сам один.

— Він десь тут, — мовив Мумрик-Нюхайлик, — он, де починаються темні смуги на воді. Бачиш?

— Не зовсім, — сказав Мумі-троль, спотикаючись у пітьмі. — Я вночі бачу гірше за тебе.

— Як ми дістанемо його? — міркував уголос Мумрик-Нюхайлик, дивлячись на воду. — Чого твій тато не заведе собі човна?

Мумі-троль нерішуче мовив:

— Я непогано плаваю, коли вода не дуже холодна.

Мумрик-Нюхайлик похитав головою.

— Краще не ризикуй.

— Мабуть, ризикну, — зважився Мумі-троль і ступив до води. — В який бік плисти?

— Отуди навскоси, — показав Мумрик-Нюхайлик. — Трохи пропливеш і буде дно. Але гляди не засунь лапу в капелюх! Тримай його за верх.

Мумі-троль заліз у теплу літню воду й поплив по-собачому. Течія була прудка, і йому стало трохи боязко. Та ось він помітив піщану обмілину, а на ній щось чорне. Він скерував хвостом туди і відразу відчув під ногами пісок.

— Усе гаразд? — стиха гукнув Мумрик-Нюхайлик з другого боку.

— Гаразд! — відповів Мумі-троль і побрів до берега.

Він побачив, що від капелюха розходяться темні смуги. То була перетворена вода. Мумі-троль вмочив у неї лапу й обережно лизнув її.

— Ото лиха година! — промурмотів він. — Адже це сік! Подумати тільки, відтепер у нас буде скільки завгодно соку, треба лише налити в капелюх води!

— Ну, ти знайшов його? — стривожено гукнув Мумрик-Нюхайлик.

— Я вертаюся! — відповів Мумі-троль і поплив назад, орудуючи хвостом, а в лапах тримаючи диво-капелюха.

Важко було плисти проти течії, та ще й тягти намоклого капелюха, тож поки Мумі-троль вибрався на берег, він геть стомився й засапався. Та все ж гордо сказав:

— Ось він!

— Чудово! — зрадів Мумрик-Нюхайлик. — Але де ми його сховаємо?

— Не в хаті, — сказав Мумі-троль. — І в садку теж навряд. Ще хтось знайде!

— А може, в печері? — запропонував Мумрик-Нюхайлик.

— Тоді треба відкрити таємницю Пхикові, — сказав Мумі-троль. — Це ж його печера.

— Та, мабуть, треба було б, — нерішуче мовив Мумрик-Нюхайлик. — Але ж він ще дуже малий для такої великої таємниці.

— Це правда, — погодився Мумі-троль. — Знаєш, це я вперше роблю таке, чого не можу розповісти татові й мамі.

Мумрик-Нюхайлик узяв капелюх на оберемок і рушив уздовж річки. Біля мосту він раптом спинився.

— Що там? — запитав Мумі-троль.

— Три жовті канарки на поруччі. Дивно, як вони опинились надворі серед ночі?

— Я ніяка не канарка, — запищала найближча пташка. — Я плітка!

— Ми всі троє — чесні рибини! — защебетала друга пташка.

Мумрик похитав головою.

— Бачиш, що наробив капелюх. Ці три рибки напевне запливли в нього й змінилися. Ходімо простісінько до печери й сховаємо капелюх.

Мумі-троль тримався близько біля Мумрика-Нюхайлика, поки вони йшли лісом. Обабіч щось шурхотіло, тупало, і йому було страшнувато. Часом з-за стовбура визирали чиїсь блискучі очі, часом хтось гукав до них із землі або з дерева.

— Чудова ніч! — почув Мумі-троль за собою чийсь голос.

— Гарна! — відважно відповів він.

Якась тінь майнула повз нього в темряву.

На березі було ясніше. Море й небо злилися в суцільну блакитняву мінливу стіну. Десь далі чути було поодинокі крики чайок. Вже починало світати.

Мумрик-Нюхайлик і Мумі-троль занесли диво-капелюх у печеру й поставили крисами донизу в найдальшому кутку, щоб ніхто в нього не впав.

— Це все, що ми можемо зробити, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Уяви собі: ану ж одного чудового дня до нас знову повернуться п’ять хмаринок!

— Так, — сказав Мумі-троль. Він стояв коло входу в печеру й дивився в ніч. — Хоч я не певен, що нам було б приємніше, як тепер…