Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Примітки

Початковий рукопис цієї книги містив добре за тисячу кінцевих приміток. Приведене нижче — це значно скорочена та неповна версія цих приміток. Повний текст приміток можна знайти на веб-сайті: www.danieljamesbrown. com. У цій скороченій версії я використовую такі абревіатури: СТ («Сіетл Таймс»), ПІ («Сіетл Пост-Інтеллідженсер»), ВД («Університет Вашингтона Дейлі»), НЙТ («Нью-Йорк Таймс»), ДГ («Нью-Йорк Дейлі Геральд»), ГГ («Нью-Йорк Геральд Триб’юн») і НЙП («Нью-Йорк Пост»).

Цитата Покока з прекрасної біографії Гордона Ньюелла «Всі готові!: Джордж Йомен Покок і веслувальні перегони» (Сіетл: «Юніверсіті оф Вошінгтон Пресс», 1987), с. 159. Цитати Покока, взяті в Ньюелла, у всій книзі використовуються із дозволу «Юніверсіті оф Вошінгтон Пресс». Грецький епіграф — із «Одіссеї» Гомера, с. 5.219-20 і 5.223-24. Переклад Емі C. Браун.

Цитата Покока, що слугує епіграфом до прологу, взята з Ньюелла (с. 154).

Епіграф глави взятий із листа, який Покок написав С. Леверіку Бретту, надрукованого в «Інформаційному бюлетені Національної асоціації веслярів-аматорів» № 3 (сезон 1944), випущеного у Філадельфії 15 червня 1944 р. Мої описи погодних умов у районі Сіетла по всій книзі узяті зі щоденних метеорологічних записів Кооперативних оглядачів, зареєстрованих на різних станціях по всьому Сіетлу і переданих до Бюро погоди США. Для додаткової статистики про наслідки депресії див.: Пірс Брендон «Темна долина: Панорама 1930-х років» (Нью-Йорк: «Вінтаж», 2002), с. 86, і Джойс Брайант «Велика депресія і Новий Курс» у «Американській політичній думці», т. 4 (Нью-Хейвен: Єльський-Нью-Хейвенський педагогічний інститут, 1998). Цікаво, що згідно з Еріком Ларсоном, у його чудовій книзі «В саду звірів» (Нью-Йорк: «Краун», 2012), с. 375, Кінг-Конг був, зокрема, також улюбленцем Адольфа Гітлера. Детальніше про ситуацію на фондовому ринку протягом цього періоду можна подивитись у таблиці «Уолл-Стріт Джорнал» «Промисловий індекс Доу-Джонса всіх часів: Найбільші одноденні прибутки і збитки», яка доступна на http://online.wsj.com/mdc/public/page/2_3024-djia_alltime.html. Індекс Доу-Джонса потім перевищив 381 на 23 листопада 1954 р. На своєму найнижчому рівні в 1932 році індекс втратив 89.19% своєї вартості. Див. Гарольд Бірман «Причини обвалу фондового ринку 1929 року» (Портсмут: «Грінвуд Паблішинг», 1998). Повні ремарки Гувера доступні в «Інаугураційних промовах президентів США» (Уайтфіш, штат Монтана: «Кессінджер Паблішинг Кампані», 2004), с. 211.

Описи зовнішності студентів і фасонів одягу отримані з фотографій, зроблених на території кампуса університету Вашингтона тієї осені. Опис першого дня Джо і Роджера на човновій станції частково базується на моєму інтерв’ю із Роджером Моррісом 2 жовтня 2008 р. Для додаткової інформації про Рояла Брогема див. Ден Райлі «Життя і часи Рояла Брогема», ПІ, 29 жовтня 2003 р. Опис човнової станції частково заснований на моїх власних спостереженнях і частково на описі Ела Ульбріксона у «Веслуйте, чорти забирай, веслуйте», «Есквайр», квітень 1934 р. Факти і цифри про хлопців, зібрані на причалі в той день, взяті зі статті «Новий екіпаж хлопців сідає у «Старий Нерон», ВД, 12 жовтня 1933 р. Роки по тому Ульбріксон виявиться одним із трьох чоловіків на причалі човнової станції того дня, разом з Роялом Брогемом і Джонні Уайтом, які були введені у Залу слави середньої школи імені Франкліна.

Величезний обсяг інформації про будівництво олімпійських об’єктів у Берліні можна знайти в: Організаційний комітет Олімпійських ігор у Берліні 1936 р. «XI Олімпійські ігри в Берліні 1936 р.: Офіційний звіт», т. 1 (Берлін: «Вільгельм Лімперт», 1937). Для додаткової інформації щодо початкового ставлення Гітлера до олімпіади див. Пол Тейлор «Євреї та Олімпійські ігри: Сутичка між спортом і політикою» (Портленд, штат Орегон: «Сассекс Академік Пресс», 2004), с. 51.

Враження сім’ї Додд про Геббельса описані в книзі Ларсона «В саду звірів». Див. «Зарубіжні новини: Освячена преса», у «Тайм», 16 жовтня 1933 р., щодо промовистої історії про Геббельса і пресу.

Астрономічні дані — посилання на схід і захід сонця і місяця тощо — по всій книзі взяті з веб-сайту обсерваторії ВМС США. Найкраще джерело інформації про історію програми веслування Вашингтона — чудова онлайн збірка Еріка Коена «Веслування Вашингтона: Історія за 100+ років», доступна за посиланням: //www.huskycrew.com. Серед восьми веслярів Єлю, які веслували в екіпажі човна, що здобув золоті медалі в 1924 році, був майбутній доктор Бенджамін Спок.

Епіграфом є цитата Покока, вказана в Ньюелла (с. 94-95). Факти, що стосуються польоту братів Райт, приведені зі «Століття польоту», «Атлантік Манслі», 17 грудня 2003 р. Більш детальну інформацію про одіссею Джорджа Ваймана на мотоциклі див. запис про нього на веб-сайті Зали слави Американської асоціації мотоциклістів: http://motorcydemuseum. org/halloffame. Більш цікаві факти і цифри про досить визначний 1903 рік можуть бути знайдені в статті Кевіна Мені «1903 рік вибухнув технічними інноваціями і соціальними змінами», «Ю-Ес-Ей Тудей», 1 травня 2003 р. Дивно, але перша модель «А» була абсолютно іншим автомобілем, ніж усім відома модель «А» 1927-1931 рр., яка слідувала за шалено успішною моделлю «T».

Деякі деталі цього етапу життя Джо отримані з неопублікованої машинописної «Автобіографії Фреда Ранца». Імена і дати батьків Тули Лафолетт узяті з написів на надгробному пам’ятнику на кладовищі Лафолетт в окрузі Лінкольн, штат Вашингтон. Я вибрав багато фактів про життя Тули з мого інтерв’ю із Гаррі Ранцом-молодшим 11 липня 2009 р. Для опису історії про золото- і рубіновидобувну шахту я консультувався зі статтею «Не багатства тепер приваблюють людей у Боулдер-Сіті», «Спокан Споуксмен Рів’ю», 28 вересня 1990 р., і главою «Джон М. Шнеттерлі» в книжці Н. Н. Дерхема «Спокан і внутрішня імперія», т. 3 (Спокан, штат Вашингтон: «С. Дж. Кларк», 1912), с. 566. Епізод про «ясновидіння» Тули приведений з неопублікованої монографії «Пам’ять», автором якої є одна з дочок Тули, Роуз Кеннебек.

Епіграф Покока цитується із Ньюелла (с. 144). Колоритний опис Рояла Брогема про безжалісність веслування узятий із «Ранок опісля: Найжорсткіше шліфування їх усіх», ПІ, 32 травня 1934 р.

Мій опис фізіології веслування і веслувальних травм приведений частково з таких джерел: «Академічне веслування. Основні факти», матеріал доступний на веб-сайті, присвяченому академічному веслуванню в США: http://www.usrowing.org/About/Rowing101; Елісон МакКоннелл «Дихайте сильно, працюйте краще» (Чемпейн, штат Іллінойс: «Х’юман Кінетікс», 2011), с. 10; і Дж. С. Рамболл, С. М. Лебрен, С. Р. Ді Ciacca і К. Орландо «Веслувальні травми», «Спортивна медицина», т. 35, № 6 (2005): с. 537-555.

Покок вивчив і наслідував гребний стиль одного з найвизначніших човнярів на Темзі, Ернеста Баррі, який виграв «Пальто і емблему Доггетта» в 1903 р. і був чемпіоном світу у класі одиночок у 1912 р., 1913 р., 1914 р. і 1920 р. Для додаткової інформації про історію сім’ї Пококів див. Ньюелла, на якого я значно покладався тут, хоча багато деталей походять із моїх двох інтерв’ю зі Стеном Пококом, деякі зі статті Кларенс Діркс «Суднобудівний завод однієї людини», «Сетердей Івнінг Пост», 25 червня 1938 р., с. 16, а також з неопублікованої машинописної книги «Спогади», написаної самим Пококом у 1972 р. Багато років по тому «Іржавий» Каллоу, який був тренером в університеті Вашингтона перед Ульбріксоном, скаже про Покока: «Чесність докладених зусиль і гордість за свою роботу є його релігією».

Велика частина інформації про Хірама Конібеара походить із неопублікованого машинописного рукопису Бруссаса C. Бека «Академічне веслування у Вашингтоні», доступного в документах Бека в архівах університету Вашингтона, інвентарний № 0155-003. Додаткова інформація взята зі статей «Кубок Комптона і Конібеар», «Тайм», 3 травня 1937 р. і Девід Ескеназі «Давній механізм: Веслувальна спадщина Хірама Конібеара», «Спортс Пресс Норсвест», 6 травня 2011 р., доступних на веб-сайті http://sportspressnw.com/2011/05/wayback-machine-hiram-conibears-rowing-legacy/ і на веб-сайті Еріка Коена, наведеному вище. Ремарку Боббі Мока про пошану, з якою веслярі ставились до Покока, можна знайти у Крістофера Додда в «Історії світового академічного веслування» (Лондон: «Стенлі Пол», 1992).

Очевидно, була більш рання версія «Старого Нерона», з місцями всього для 10 веслярів, як описано Беком. Ел Ульбріксон посилається на 16 місць у «Веслуйте, чорти забирай, веслуйте». Деякі деталі дитинства Роджера Морріса взяті з мого інтерв’ю з ним. Опис основного гребка, якого вчив Ульбріксон у 1930 р., базується на його власному описі у «Веслуйте, чорти забирай, веслуйте». Із часом гребок, що використовувався в університеті Вашингтона, продовжував еволюціонувати різним чином. Аналогія із м’ячем для гольфу належить самому Пококу, наведена з його «Спогадів» (с. 110).

Епіграф узятий із уже згадуваного листа Покока С. Леверіку Бретту, надрукованого в «Інформаційному бюлетені Національної асоціації веслярів-аматорів». Багато деталей життя у Секвімі наведені зі спогадів Джо Ранца, деякі — зі спогадів Гаррі Ранца-молодшого і деякі — взяті в Дуга МакІннеса із книги «Секвім учора: Місцева історія очима старожилів Секвіма», що вийшла друком самвидавом у травні 2005 р. Кілька додаткових фактів узяті у Майкла Дешілла зі статті «Олімпійський герой», «Вісник Секвіма», 18 січня 2006 р. Обговорення ролі, яку зіграли ціни на сільськогосподарську продукцію у Великій депресії, можна знайти в книжці Пірса Брендона «Темна долина» (с. 87), а також у книжці Тімоті Ігана «Найгірший важкий час» (Бостон: «Марінер», 2006), с. 79. Джо розказував про те, як його залишили в Секвімі, та про його наступні зусилля, щоб вижити, в найдрібніших деталях багато разів за своє життя, і мій опис базується на його власних розповідях мені, а також на деталях, почерпнутих із моїх інтерв’ю з Джуді Уіллмен і Гаррі Ранцом-молодшим. Деякі з фактів, що стосуються Чарлі МакДональда і його коней, а також інші відомості про сімейство МакДональдів, були викладені в листі електронною поштою від Перлі МакДональда до Джуді Уіллмен 1 червня 2009 р.

Біографічні матеріали по Джойс Сімдарс, тут і далі, наведені з моїх інтерв’ю із Джуді Уіллмен, дочкою Джойс, а також із фотографій і документів, якими Джуді поділилась зі мною. Відкриття Ульбксіном Джо в тренажерному залі в середній школі імені Рузвельта було однією із перших речей, про які розповів Джо, коли я почав інтерв’ювати його.

Епіграфом є цитата Покока, вказана в Ньюелла (с. 144). Біографічні відомості про Роджера Морріса в основному взяті з мого інтерв’ю із ним 2 жовтня 2008 р. Детальніше про втрату будинків на початку Великої депресії див. статтю Девіда С. Вілока «Федеральний відгук на іпотечне лихо: Уроки Великої депресії» в «Огляді Федерального резервного банку Сент-Луїса», доступну на сайті http://research.stlouisfed.org/. Див. також Брайана Альбрехта «Розгул виселення у Клівленді 1933 р. має подібні риси до поточних проблем», «Клівленд Плейн Ділер», 8 березня 2009 р.

Альбом, який Джо вів більшу частину своєї веслувальної кар’єри, є джерелом численних дрібних деталей його життя на човновій станції, його умов проживання і речей, які він і Джойс робили разом протягом усіх їхніх студентських років. Замальовка із життя в кампусі університету Вашингтону восени 1933 р. узята з різних статей ВД тієї осені.

Мій опис пилових бур 1933 р. наведений переважно зі статті «Пилові бурі в Олбані», НЙТ, 14 листопада 1933 р. Факти, пов’язані зі станом справ у Німеччині тієї осені, взяті зі статті Едвіна Л. Джеймса «Німеччина виходить з Ліги Націй; Гітлер просить «плебісцит», НЙТ, 15 жовтня 1933 р.; статті «Мир під загрозою, Німеччина вийшла з Ліги Націй», СТ, 14 жовтня 1933 р.; книжки Ларсона «Сад звірів» (с. 152); книжки Семюела У Мітчема-молодшого «Танкові легіони: Довідник по танкових дивізіях німецької армії Другої світової війни та їхніх командирах (Мекеніксбург, штат Пенсильванія: «Стекпоул», 2006), с. 8; і статті «США попереджає Німеччину», СТ, 12 жовтня 1933 р. Посилання на нітрати, що проходять через Панамський канал, узяте зі статті «Люди військового матеріально-технічного постачання», «Таймс», 5 березня 1934 р. Цитата Уілла Роджерса наведена із глави Уілла Роджерса, репортера «Дейлі Телеграмс», «Містер Роджерс займає жорстку позицію в новому європейському спорі», т. 4 книжки «Роки Рузвельта» під редакцією Джеймса М. Смоллвуда і Стівена К. Грегерта (Стіллвотер: «Стейт Юніверсіті Оклахома Пресс», 1997).

Деякі метеорологи стверджують, що листопад 2006 р. затьмарив рекорд грудня 1933 р., але офіційні результати вимірювання опадів в 2006 р. були зняті в аеропорті «Сі-Так», у 13 кілометрах на південь від Сіетла, де кількість опадів має тенденцію до підвищення. Див. Санді Даутон «Контролери погоди відслідковують кожну краплю», СТ, 3 грудня 2006 р., а також Мелані Коннор «Місто, яке спокійно ставиться до дощу, взуває чоботи до стегон», НЙТ, 27 листопада 2006 р.

Епіграф запозичений в Ньюелла (с. 88). Першокурсників можна побачити веслуючими під бушпритом старої шхуни на фотографії від СТ, 18 лютого 1934 р. «TOLO» у західному Вашингтоні і Британській Колумбії стосується до того, що більша частина країни знає як танець Седі Хокінса, в якому дівчина запрошує юнака на подію. Термін походить, мабуть, від слова «тулу» (вигравати) мовою Чинук, жаргоном, на якому говорили в XIX столітті багато північно-західних індіанців.

Послідовні коментарі Ульбріксона про ефективність різних хлопців і різних екіпажів, тут і далі, взяті з його «Журналу явки екіпажа університету Вашингтона», т. 4 (1926 р.; 1931-1943 рр.), що зберігається в документах Елвіна Едмунда Ульбріксона в «Спеціальних колекціях університету Вашингтона», інвентарний № 2941-001, далі іменованого як «журнал Ульбріксона».

Одним із пізніших веслярів і відданих учнів Ебрайта був Грегорі Пек. Цитата Базза Шульте взята у Гері Фішгелла «Грегорі Пек: Біографія» (Нью-Йорк: «Скрайбнер», 2001), с. 41. Цитата Дона Блессінга наведена з газетної вирізки «Ебрайт: Друг, жорсткий тренер», «Дейлі Каліфорніан», 3 листопада 1999 р. Велика частина інформації про ранні роки тренерства Ебрайта в університеті Каліфорнії і суперництво з Вашингтоном, у тому числі цитата «порочне і криваве» походить із інтерв’ю з Ебрайтом, проведеного Артуром М. Арлеттом у 1968 р., зберігається у відділі «Регіональна усна історія» бібліотеки Бенкрофта в університеті Каліфорнії, Берклі. Запальний обмін листами між Ебрайтом і Пококом відбувся в період із жовтня 1931 р. до лютого 1933 р. Листи також зберігаються в бібліотеці Бенкрофта. Покок стверджує в «Спогадах» (с. 63), що саме він першим запропонував Ебрайта на посаду тренера в університеті Каліфорнії.

Основними джерелами опису підготовки до перегонів Каліфорнія-Вашингтон 1934 р. є «Першокурсники перемагають, «Ведмеді» ВМФ тут», СТ, квітень 1934 р.; «Веслувальники «Ведмедів» налаштувались на випробування з «Ескімосами», «Сан-Франциско Кронікл», 5 квітня 1934 р.; «Веслувальники «Ведмедів» збираються захопити Північ», «Сан-Франциско Кронікл», 6 квітня 1934 р.; «Ескімоси» виграли 4 із 6 перегонів», «Сан-Франциско Кронікл», 6 квітня 1934 р.; і «Веслувальники Каліфорнії зустрічаються сьогодні у перегонах із Вашингтоном», «Ассошіейтед Пресс», 13 квітня 1934 р.

Враження Джойс від спостереження із порома, коли Джо вперше веслував, було тим, що вона добре пам’ятала, і мій опис її почуттів і думок походить із її численних розмов із дочкою Джуді. Посилання на Джона Діллінджера, взяте із статті «Джон Діллінджер посилає американських агентів у район Сан-Хосе», «Сан-Франциско Кронікл», 13 квітня 1936 р. Підрахунок 300+ гребків на дистанції 3.2 кілометра базується на цифрі 200 гребків на дистанції 2 кілометри, або 1 гребок на кожні 10 метрів, наведеній Сюзан Сейнт Сінг в її книжці «Диво-команда» (Нью-Йорк: «Сейнт Мартінс», 2008), с. 88. 3.218 кілометра — це дві милі, що дадуть результат 321 гребок, однак, швидкість ходу в перегонах на дві милі неминуче нижча, ніж в 2-кілометровому спринті. Мій опис перегонів першокурсників Каліфорнія-Вашингтон 1934 р. базується, насамперед, на даних Френка Г. Горрі «Ескімоський човен торжествує, попереду на й довжини», «Ассошіейтед Пресс», 13 квітня 1934 р.; і Рояла Брогема «Основна університетська команда і першокурсники Вашингтона перемогли екіпажі Каліфорнії», ПІ, 14 квітня 1934 р.

Для значно ширшої інформації про сімейне життя Йозефа Геббельса див. Аня Клабунді «Магда Геббельс» (Лондон: «Тайм Уорнер», 2003). Додаткові факти, представлені тут про «Рейхсспортсфельд», узяті з «XI Олімпіада: Офіційний звіт»; в Даффа Харт-Девіса, «Ігри Гітлера» (Нью-Йорк: «Харпер енд Роу», 1986), с. 49; і Крістофера Хілтона «Олімпіада Гітлера» (Глостершир: «Саттон Паблішинг», 2006), с. 17. Ідею естафети факела часто приписують доктору Карлу Даєму, головному організаторові Олімпійських ігор 1936 р., але відповідно до документу «XI Олімпіада: Офіційний звіт» (с. 58), пропозиція спочатку надійшла від Міністерства пропаганди.

Для сучасної оцінки стосунків Лені Ріфеншталь із лідерами Нацистської партії я настійно рекомендую Стівена Баха «Лені: Життя і творчість Лені Ріфеншталь» (Нью-Йорк: «Ебекес», 2007). Див. також Ральф Георг Ройс «Геббельс» (Нью-Йорк: «Харвест», 1994), с. 194; і Юрген Трімборн «Лені Ріфеншталь: Життя» (Нью-Йорк: «Фейбер енд Фейбер», 2002). Після війни Ріфеншталь заперечуватиме, що вона була у світських стосунках із сім’єю Геббельса та іншими представниками нацистської еліти, але щоденник Геббельса 1933 р. та інші документи, які були виявлені згодом, ясно давали зрозуміти, що вона, насправді, була, значною мірою, частиною їхнього соціального кола.

Цитата Покока, що відкриває цю главу, узята, що цікаво, із записки, яку він надіслав обгорнутою навколо весла членам екіпажа Вашингтона, що веслували в Хенлі у 1958 р.; див. Ньюелла (с. 81). Мій опис перегонів університетських команд 1934 р. тут, як і перегонів першокурсників, переважно базується на статтях Горрі «Ескімоський човен торжествує, попереду на й довжини» і Рояла Брогема «Основна університетська команда і першокурсники Вашингтона перемогли екіпажі Каліфорнії», згаданих вище, а також на журналі Ульбріксона.

Занепокоєння Джо, змішане із хвилюванням, коли він сів на потяг до Поукіпзі першого разу, було однією з речей, які він часто розповідав Джуді, як і інші деталі з поїздки на схід, зокрема, його момент приниження, коли він почав співати.

Для більш детальної інформації з історії регати в Поукіпзі див. численні ресурси, доступні на веб-сайті регати в Поукіпзі Міжуніверситетської асоціації веслування: http://library.marist.edu/archives/regatta/index.html. Опис першої перемоги Вашингтона в Поукіпзі заснований на моїх інтерв’ю зі Стеном Пококом; цитатах Джорджа Покока з книги «Суднобудівний завод однієї людини» (с. 49); статті «Із П’юджет-Саунд», «Таймс», 9 липня 1923 р.; книзі Сейнт Сінг «Диво-команда» (с. 228); і книзі Ньюелла (с. 73). Згадка про травму Ульбріксона в регаті 1926 р. узята зі статті «Незіркові чемпіони з веслування: вони вимагають слабкого, але жвавого розуму, плюс сильних спин», «Літерері Дайджест», т. 122: с. 33-34. Для додаткової інформації за темою Схід проти Заходу див. Сейнт Сінг (с. 232-234).

Багато елементів мого опису Поукіпзі у день регати 1934 р. узяті з чудової статті Роберта Ф. Келлі «75000 подивились класичну перемогу Каліфорнії на Гудзоні», НЙТ, 17 червня 1934 р. Посилання на Джима Ейка «Десятку», який веслував у 1863 р., походить зі спортивної колонки Брогема «Ранок опісля», ПІ, 27 травня 1937 р. У тому огляді Ейк «Десятка» також проголосив університетський екіпаж Вашингтона 1936-1937 рр. найвизначнішим за усі, які він будь-коли бачив.

Опис перегонів у Поукіпзі 1934 р. ґрунтується на вищезгаданому творі Роберта Ф. Келлі, а також на статтях «Екіпаж Вашингтона перемагає Каліфорнію», НЙТ, 13 квітня 1934 р.; «Ебрайт похвалив вісімку Вашингтона», НЙТ, 17 червня 1934 р.; Джордж Варнелл «Хлопці Боллеса щасливі», СТ, (газетна вирізка в альбомі Джо Ранца без дати); «Першокурсники Вашингтона перемагають» (без дати, з альбому Джо Ранца); і «Юніори Сіракуз виграють захоплюючі перегони», НЙТ, 17 червня 1934 р.

Погодні дані весни і літа 1934 р. взяті частково зі статті Джо Шихана «Травень 1934 р.: Найгарячіший травень за увесь час спостережень», доступної на веб-сайті Відділу прогнозування погоди Національної служби погоди: http://www.crh.noaa.gov/fsd/?n=joe_may1934; брошури В. Р. Грегга і Генрі А. Уоллеса «Доповідь начальника Бюро погоди, 1934 р.» (Вашингтон, округ Колумбія: Міністерство сільського господарства США, 1935); огляду «Літо 1934 р.: Хвиля спеки по всьому штату», доступного на веб-сайті: http:// www.ohiohistory.org; і статті «Трава з Гобі», «Тайм», 20 серпня 1934 р. Більш детальну інформацію про пилові бурі того року див. Іган «Найгірший важкий час» (зокрема, с. 5 і 152).

Значно більше інформації про трудові спори 1934 р. на Західному узбережжі доступні на веб-сайті проекту Рода Палмквіста «Історія портових робітників»: http://depts.washington.edu/dock. Невелику вибірку з риторичних нападок на Рузвельта можна знайти в статтях «Голова Республіканської партії оголосив божевільню Нового курсу», ПІ, 3 липня 1934 р.; і «Американська свобода під загрозою Нового курсу, Бора попереджає», ПІ, 5 липня 1934 р. Повний текст виступу Рузвельта в Іфрейті записаний в «Нотатках на місці греблі Гранд-Кулі, штат Вашингтон», 4 серпня 1934 р., матеріал доступний на веб-сайті проекту «Американське президентство»: http:// www.presidency.ucsb.edu.

Цитата Покока взята з Ньюелла (с. 156). Опис роботи з дерев’яним молотком і колуном для розколювання кедра частково базується на уроках, наданих мені донькою Джо Джуді, якій він передав свої навички. Промова Ульбріксона до хлопців на рампі човнової станції отримана із вибірки прес-оглядів про неї, а також із його власного опису таких промов, розказаного Кларенсу Дірксу з «Есквайра» кількома місяцями раніше. Призначення в човни у цій главі взяті з журналу Ела Ульбріксона за весну 1935 р. і зі статей у ВД.

Деталі про роки проживання сім’ї Ранц у Сіетлі взяті, переважно, з мого інтерв’ю з Гаррі Ранцом-молодшим і з його неопублікованого машинописного рукопису «Спогади про мою матір». Для додаткової інформації про спеціалізовані продовольчі магазини і соціалістичний рух у Сіетлі див. у розділі «Комунізм у штаті Вашингтон» на веб-сайті: http://depts.washington.edu/labhist/cpproject. Для додаткової інформації про трудовий спір у «Золотому правилі» див. веб-сайт «Велика депресія в штаті Вашингтон», «Щорічник трудових подій: 1936 р.»: http://depts.washington.edu/depress/yearbook1936.shtml. Зустріч Джо з Тулою в її будинку на Беглі запала йому в пам’ять, як це було і з Джойс, і обоє згадали її та їхню розмову в машині після неї досить докладно. Повага, яку виказували Пококу, особливо коли він був на роботі у своїй майстерні, стала чітко зрозумілою для мене під час розмови з Джимом Оджалою 22 лютого 2011 р. Я в боргу перед Джимом — автором, видавцем, веслярем і другом Пококів, за ознайомлення із багатьма іншими деталями того, як виглядала майстерня Покока, а також за його допомогу в отриманні деяких фотографій у цій книзі. Листування між Пококом і Ебрайтом, процитоване тут, відбулася між 1 вересня і 30 жовтня 1934 р.

Я багато чого дізнався про те, як Покок майстрував свої човни, з наступних джерел: Стен Покок «Шлях. Досить!» (Сіетл: «Блабла», 2000); мої власні інтерв’ю зі Стеном; Ньюелл (с. 95-97, с. 149); «Джордж Покок: Вашингтонська традиція», ВД, 6 травня 1937 р.; і Джордж Покок «Спогади».

Опис великого урагану 1934 р., переважно, базується на статті «15 загинули, 3 кораблі затонули під час урагану, що налетів зі швидкістю 113 км/год на Сіетл», ПІ, 22 жовтня 1934 р. Деякі цифри з цього джерела, наприклад, кінцева кількість загиблих, згодом були оновлені. Деякі факти взяті зі статті Вулфа Ріда: «Великий ураган 21 жовтня 1934 р.», доступної на веб-сайті http://www.climate.washington.edu/stormking/October1934.html, і з ВД за 23 жовтня 1934 р. Я завдячую Бобу Ернсту, директору веслувальної програми в університеті Вашингтона, його колоритним описами критих басейнів для греблі, які використовувались східними університетами.

Мій опис «Тріумфу волі» Лені Ріфеншталь заснований на книгах Трімборна, Баха і Брендона, згаданих вище, але також частково на автобіографії Ріфеншталь «Лені Ріфеншталь: Мемуари» (Нью-Йорк: Сейнт Мартінс Пресс, 1993). Мені потрібно було дуже обережно покладатись на власний опис Ріфеншталь багатьох із цих подій. Я спробував вказати на ті аспекти, де він міг бути недостовірним.

Джо зберігав вирізку статті «Старшокурсники стикаються з життям із боргами та зменшенням робочих місць» у своєму альбомі і все ще згадував наприкінці свого життя ті почуття, які читання викликало в нього.

Епіграф узятий із листа, якого Покок написав до Національної асоціації веслярів-аматорів, передрукованого у «Інформаційному бюлетені» 1944 р. Я знову зібрав коментарі Ульбріксона, засновані на висвітленні в пресі, зі статті Кларенса Діркса «Наставник «Ескімосів» бачить нову еру для веслярів: Екіпажі прийняли програму «На Олімпіаду», почавши кампанію 1935 р.», ПІ, 15 січня 1935 р., і статті «Екіпаж «Ескімосів» може бути найкращими веслувальниками «Ескімосів», ВД, 15 січня 1935 р. Докладніше про Бруссаса Бека-старшого див. у «Бруссас С. Бек працює над шпигунськими звітами й публікаціями-одноденками» в документах Бека у «Спеціальних колекціях університету Вашингтона», інвентарний № 0155-001. Незвично холодна погода того січня задокументована в серії статей у пресі Сіетла. Див. мої замітки онлайн для повних цитат. Розповідь про взаємодію між Моком і Гріном частково базується на моєму інтерв’ю з Мерилін Мок і частково — на інтерв’ю самого Мока з Майклом Дж. Соколовим в листопаді 2004 р., яке записано в стенограмі із сімейної колекції Мока. Присутні на «розмові» Ульбріксона з хлопцями-другокурсниками перелічені в його записі у журналі за 13 лютого 1935 р.

Деякі деталі мого нарису про Коротуна Ханта ґрунтуються на моєму інтерв’ю з його дочками Крістін Чейні і Кейті Гроган. Опис характеру Дона Х’юма наведений частково зі статті Рояла Брогема «Університетський екіпаж для Поукіпзі», СТ, червень 1936 р. Коротка характеристика Чака Дея частково базується на моєму інтерв’ю із Кріс Дей. Експерименти Ульбріксона з різними складами човнів були відзначені в його журналі, а також висвітлені на шпальтах СТ і ПІ. Їхня поїздка на каное в перший теплий день весни була тим, що закарбувалося в пам’яті як Джо, так і Джойс, і вони часто довірливо ділилися її подробицями з Джуді. Розмова Джо з батьком у машині біля пекарні «Золоте правило» була ще одним із тих ключових моментів, якими він детально поділився зі мною, як і ділився із Джуді протягом усього життя. Мій опис «резонансу» базується на основі бесід із низкою веслярів; однак, внесок Еріка Коена в це питання був особливо цінним. Двозначні твердження Ульбріксона щодо того, хто мав веслувати в університетській команді проти Каліфорнії, описані в серії статей в СТ, ПІ і НЙТ протягом квітня 1935 року, всі вони цитуються в моїх примітках онлайн. Деякі факти взяті із записів у журналі Ульбріксона того місяця. Боббі Мок, як зазначено в інтерв’ю Майкла Соколова з ним у 2004 р., є джерелом коментаря Ульбріксона «Я вибачаюся» 12 квітня 1935 р. Мій опис перегонів на лимані Окленді базується на основі статей Білла Лейзера «Хто виграв?», «Сан-Франциско Кронікл», 14 квітня 1935 р.; «Екіпажі «Ескімосів» здобули абсолютну перемогу», СТ, 14 квітня 1935 р.; Брюса Хелберга «Другі здогадки», ВД (без дати, вирізка із альбому Боббі Мока); «Екіпажі «Ескімосів» виграли три гонки», СТ, 14 квітня 1935 р.; і «Вашингтон виграє регату з «Ведмедями»: Екіпаж «Ескімосів» робить ривок, і човен Каліфорнії відступає на 2 метри», «Сан-Франциско Кронікл», 14 квітня 1935 р.

Парад у Сіетлі на честь повернення додому задокументований у статтях Джорджа Варнелла «Університетську веслувальну команду вітають із поверненням додому», СТ, 19 квітня 1935 р., і «Місто привітало чемпіонів», ПІ, 19 квітня 1935 р. Джек Медика також був учасником Олімпійських ігор 1936 р., де він завоював золоту медаль на дистанції 400 метрів вільним стилем, а також дві срібні медалі. Згадка про мить подиву і гордості Джо, коли він купався в оплесках, все ще викликала сльози на його очах, коли він говорив про це зі мною багато років по тому.

Цитата Покока взята з Ньюелла (с. 85). Епізод про залізні підплічники згадується у Покока «Шлях. Досить!» (с. 51). Мій короткий історичний огляд ранніх видів спорту в Сіетлі заснований на наступних джерелах: Ден Райлі «Від «Червоних» до «Рут» і «Рейнірів»: Історія міста має свої хіти і промахи», ПІ, 13 червня 2011 р.; С. Дж. Боулз «Бейсбол має довгу історію в Сіетлі», доступна на веб-сайті MLB.com: http://seattle.mariners.mlb.com; «Коротка історія бейсболу Сіетла», доступна на веб-сайті http://seattlepilots.com/history1. html; Ден Райлі «Едо Ванні, 1918-2007 рр.: Як гравець, менеджер, промоутер, він був на 100 відсотків бейсболом», ПІ, 30 квітня 2007 р.; «Індіанці Сіетла: Забутий розділ у бейсболі Сіетла», доступна на веб-сайті Historylink.org; і Джефф Обермеєр «Метрополітанс» Сіетла», доступна на веб-сайті: http://l:href="http://www.seattlehockey.net/Seattle_Hockey_Homepage">www.seattlehockey.net/Seattle_Hockey_Homepage/Metropolitans.html. Лише в 1969 р., зі створенням «Пілотів Сіетла», місто, нарешті, отримало бейсбольну команду вищої ліги. І вона збанкрутувала протягом року.

Мій опис Чорної неділі заснований на книзі Ігана «Найгірший важкий час» (с. 8); статтях «Згадуючи Чорну неділю», 13 квітня 2010 р., доступній на веб-сайті «Кліматологічного огляду Оклахоми»: http://climate.ok.gov; і Шона Поттера «Ретроспектива: 14 квітня 1935 р.: Чорна неділя», доступній на веб-сайті: http://www.weatherwise.org. Розповідь про вплив на Сіетл подальшого масового переселення з рівнинних штатів базується, зокрема, на статті «Велика міграція на захід ось-ось почнеться», Ш, 4 травня 1935 р. Анонімна цитата «Веслування як красива качка...» витала в повітрі протягом багатьох років, хоча ніхто не знає її походження. Ел Ульбріксон проаналізував складнощі, викликані тим, що гребці з різними фізичними здібностями веслують разом, в Olympische Rundschau (Олімпійському огляді) Міжнародного олімпійського комітету (7 жовтня 1939 р.). Я завдячую Бобу Ернсту основною ідеєю, що великі команди вимагають поєднання фізичних здібностей і типів особистостей.

Подальша боротьба між човном Джо, що складався повністю із другокурсників, і юніорським човном, у кінцевому рахунку обраним як основна університетська команда для регати в Поукіпзі, відображена в серії статей в СТ, ПІ, НЙТ і «Нью-йоркському американці» між початком травня і початком червня 1935 р. Див. повні примітки онлайн для конкретних посилань. Я знайшов таблицю шифрів Боббі Мока в його альбомі, люб’язно наданому Мерилін Мок.

Описові деталі в моїй розповіді про регату 1935 р. в Поукіпзі взяті, переважно, з таких джерел: «Величезний натовп побачить регату», СТ, 17 червня 1935 р., «Університетська команда Каліфорнії перемагає, університет Вашингтона приходить третім», ПІ, 19 червня 1935 р.; «Західні екіпажі верховодять сьогодні», СТ, 19 червня 1935 р.; Роберт Ф. Келлі «Університетський екіпаж Каліфорнії — переможець на Гудзоні втретє поспіль», НЙТ, 19 червня 1935 р.; «Спорт: Веслування», «Тайм», 1 липня 1935 р.; Х’ю Бредлі «Бредлі каже: «Товариство регати в Поукіпзі торжествує, як і «Деш» в Коні-Айленді», НЙП, 25 червня 1935 р.; і Брогем «Ранок опісля», ПІ, 20 червня 1935 р.

Цитата Покока взята з Ньюелла (с. 85-87). Поїздка Джо в Гранд-Кулі і його подальший досвід роботи там були улюбленими темами для розмови для нього, і він поділився незліченними деталями з Джуді, Джойс і пізніше зі мною. Місцями я тут доповнив його опис фізичного середовища моїми власними спостереженнями, проведеними під час моєї поїздки його маршрутом і вивчення місцевості; однак специфіка його досвіду і почуттів упродовж того літа цілковито його власні, він передав їх прямо мені чи через Джуді. Докладніше про озеро Міссула і епічні доісторичні повені див. «Повені Льодовикового періоду: вивчення альтернатив», Розділ D: «Походження», доступний на веб-сайті: http://www.nps.gOv/iceagefloods/d.htm; Уільям Дітріх «Йдучи по сліду Апокаліпсису», СТ, 30 вересня 2007 р.; і «Опис: Льодовикове озеро Міссула і повені Міссули», доступний на веб-сайті Геологічної служби США: http://vulcan.wr.usgs.gov/Glossary/Glaciers/IceSheets/description_lake_missoula.html.

Факти, пов’язані з перегонами на 2 тисячі метрів у Лонг-Біч, узяті зі статті «Екіпаж їде на Захід», СТ, 20 червня 1935 р.; і статті Теони Райт «Чотири човни б’ють олімпійський рекорд», «Юнайтед Пресс», 30 червня 1935 р.

Статистика щодо споживання харчових продуктів у Мейсон-Сіті взята зі статті «Ось куди йдуть надлишки продовольства», «Фермерські новини Вашингтона», 29 листопада 1935 р. Для додаткової інформації про Гранд-Кулі і Бі-стріт див. Рой Боттенберг «Гранд-Кулі» (Чарльстон: «Аркадія Пресс», 2008) і Лойні Л. Реєс «Б-Стріт: Сумнозвісне місце розваг греблі Кулі» (Сіетл: «Юніверсіті оф Вошінгтон Пресс», 2008).

Багато деталей біографічного нарису про Джонні Уайта взяті з мого інтерв’ю з його сестрою Мері Хелен Тарбокс. Інші походять з її неопублікованого машинописного рукопису «Мері Хелен Тарбокс, народжена 11 листопада 1918 р. в Сіетлі, штат Вашингтон». Аспекти характеристики Чака Дея засновані на моїй розмові з його дочкою Кріс Дей.

Епіграф узятий з Ньюелла (с. 78). Деякі деталі про будівництво олімпійського стадіону взяті з веб-сайту Берлінського олімпійського стадіону: //www.olympiastadion-berlin.de. Інші подробиці — зі статті Дани Райс «Олімпійські плани Німеччини», НЙТ, 24 листопада 1935 р., і з «XI Олімпійські ігри: Офіційний звіт». Посилання на нацистських офіцерів, які розстрілюють німецьких хлопців, походить із книги Девіда Ладжа «Нацистські ігри: Олімпіада 1936 р.» (Нью-Йорк: «ВВ Нортон», 2007), с. 324. Моя розповідь про історію веслування в Грюнау приведена частково з перекладу з німецької, люб’язно виконаного Ізабель Шобер, «Історії водних видів спорту» на веб-сайті Музею водних видів спорту в Грюнау, доступної за адресою: http://www.wassersportmuseum-gruenau.de. Інші факти про об’єкти взяті з мого інтерв’ю з Вернером Філіпом у музеї.

Велика частина інформації про екскурсії Гаррі і Тули Ранц до східної частини Вашингтона походить із моїх інтерв’ю з Гаррі Ранцом-молодшим. Епізод щодо рішучості Ульбріксона виграти золото в Берліні заснований, значною мірою, на відео-інтерв’ю із Хейзел Ульбріксон «Команда університету Вашингтона — ранні роки», знятого американською студією «Амерікан Моушн Пікчерс Відео Леборетері», Сіетл, 1987 р. Джо дізнався про розмову між Ульбріксоном і Пококом та місію Покока «виправити» його багатьма роками пізніше. Кілька подальших розмов Покока з ним справили величезне враження на Джо, і він у яскравих деталях розповів їх мені, як і раніше Джуді. Покок узяв цитату «тільки Бог може створити дерево» із твору Джойса Кілмера «Дерева» у збірці «Дерева» та інші вірші» (Нью-Йорк: «Джордж Х. Доран», 1914). З англійським перекладом Нюрнберзьких законів можна ознайомитися на веб-сайті Американського музею Голокосту: http://www.ushmm.org. Я також консультувався зі статтею Тома Кунца «Слово за слово/Нюрнберзькі закони: На виставці в Лос-Анджелесі: Юридичне провіщення нацистського жахіття», НЙТ, 4 липня 1999 р. Більш детальну інформацію про їхні першочергові наслідки в Німеччині див. класичний твір Вільяма Ширера «Злет і падіння Третього Рейху» (Нью-Йорк: «Саймон і Шустер», 1960), с. 233-234. Заборона веслувального клубу «Єврейська Гельвеція» в 1933 році згадується у «Історії водних видів спорту».

Мій нарис про роботу МакМілліна на човновій станції узятий, насамперед, зі спогадів Джо, а деякі деталі вказані самим МакМілліном у записах його інтерв’ю з Майклом Соколовим у листопаді 2004 р., із сімейної колекції сім’ї Мок, а також взяті з некрологу «Легендарний весляр університету Вашингтона Джим МакМіллін помирає у віці 91 рік», 31 серпня 2005 р., доступного на веб-сайті: http://www.gohuskies.com. Подробиці смерті Тули взяті з мого інтерв’ю з Гаррі Ранцом-молодшим; деталі смерті Чарлі МакДональда — з листа електронною поштою від Перлі МакДональда, згадуваного вище. Перша розмова Джо з батьком після смерті Тули була ще одним із тих моментів, які закарбувалися в пам’яті Джо на все його життя.

Демонстрація за введення бойкоту в Нью-Йорку описана в статті «10000 у параді проти гітлеризму», НЙТ, 22 листопада 1935 р. Остаточний провал бойкоту описаний в статті «Аматорська спортивна спілка відкликає відправлення комітету в олімпійський Берлін; бойкот відхилений», НЙТ, 9 грудня 1935 р. В моєму обговоренні руху за бойкот і, зокрема, в описі сил, які згуртувалися навколо Ейвері Брандеджа для протистояння бойкотові, я спирався на книги Сьюзен Д. Бахрах «Нацистська олімпіада: Берлін 1936» (Бостон: «Літтл, Браун», 2000), с. 47-48; і Гая Уолтерса «Берлінські ігри: Як нацисти вкрали олімпійську мрію» (Нью-Йорк: «Харпер Перенніал», 2007), с. 24; на статті «Голова Американського олімпійського комітету називає ініціаторів бойкоту комуністами», ПІ, 25 жовтня 1935 р.; Стівена Р. Венна «Повість про двох дипломатів: Джордж С. Мессерсміт і Чарльз Х. Шеррілл про запропоновану американську участь в Олімпійських іграх 1936 р.», «Журнал історії спорту», т. 16, № 1 (весна 1989 р.); «Спорт: Олімпійський гнів», «Тайм», 4 листопада 1935 р.; і «Брандедж вимагає участі США», СТ, 24 жовтня 1935 р.

Епіграф знову взятий із Ньюелла (с. 85). Розчарування Ульбріксона очевидно вказане в записах його журналу від середини січня до лютого. Еммет Уотсон цитує Ульбріксона — «Джордже, скажіть їм, чого я намагаюся навчити їх...» — у своїй книзі «Одного разу в Сіетлі» (Сіетл: «Лессер Сіетл», 1992), с. 109. Цитата «Типова наруга над рульовим» узята в Еріка Коена, як і низка деталей, пов’язаних із рульовими, в цьому розділі книги. Цитата Дона Блессінга наведена в книзі Бенджаміна Іврі «Регата: Свято майстерності веслування» (Нью-Йорк: «Саймон і Шустер», 1988), с. 75. Мій біографічний нарис про Боббі Мока заснований на інтерв’ю з Мерилін і Майклом Моками, з деякими додатковими деталями, взятими від Емі Дженнінгс «Боб Мок: Олімпієць із Монте», «Відетте», 1 січня 1998 р. Друга зустріч Джо з Пококом, знову ж, базується на основі власних спогадів Джо про неї.

Момент роздумів і нового осягнення життя, коли Джо стояв на причалі перед будинком батька, був ключовим спогадом для нього — то був момент, коли речі почали повертати на краще в його особистому житті. Деталі цього моменту взяті з його власної розповіді мені і зі спогадів Джуді про його попередні розмови з нею про це.

Деякі біографічні факти про Горді Адама і Дона Х’юма взяті з інтерв’ю Уейна Коді з радіостанції «КІРО» із Адамом, Х’юмом, Хантом і Уайтом 1 серпня 1986 р. Додаткова інформація про Горді взята з інтерв’ю Джорджа А. Ходака з Гордоном Б. Адамом у травні 1988 року, опублікованого Фондом аматорського спорту Лос-Анджелеса і доступного на веб-сайті за адресою: http://www.la84foundation.org/6oic/OralHistory/OHAdam.pdf. Додаткова інформація про Х’юма взята зі статті Уоллі Фанка «Х’юм довеслував від Гуемеса до Берліна в 1936 р.», «Анакортес Амерікан», 7 серпня 1996 р., і статті «Лавровий вінок для Дона Х’юма», ВД, 21 квітня 1936 р.

Ульбріксон відзначив введення Джо в екіпаж човна і негайний результат цього в записі свого журналу від 21 березня 1936 р. Записи протягом наступних днів підтвердили його зростаючу впевненість у правильності нової розстановки. Різні вітання, які нові товариші по екіпажу виказали Джо, багато означали для нього, і він захоплено згадував їх із деякими підказками від Джуді. Освячення капустою «Husky Clipper» описано в Ньюелла (с. 137). Епізод із витягуванням імен з капелюха Ебрайтом описується у Сема Джексона «Кай Ебрайт тягне екіпаж чемпіонів із свого капелюха», «Ніагара Фоллс Газет», 22 лютого 1936 р. Джим Леммон описує використання Ебрайтом тренувального харчування у «Журналі веслування в університеті Каліфорнії в Берклі, 1870-1987 рр.» (Берклі: «Вестерн Херітедж Пресс», 1989), с. 97-98. Пол Сімдарс, який пізніше веслував у одній із команд Ульбріксона, описав його альтернативний варіант тренувального харчування із кальцієм і рідким желатином. Лора Хілленбранд згадує пошуки сіна з високим вмістом кальцію Томом Смітом і його обізнаність із введенням харчових добавок у раціон веслувальних команд Вашингтона у своєму творі «Галета: Американська легенда» (Нью-Йорк: «Баллантайн», 2001).

Роял Брогем стверджує, що регата 1936 р. привернула найбільший натовп, який будь-коли спостерігав веслувальні перегони, у статті «Екіпажі університету Вашингтона виграли всі три гонки: Каліфорнія розбита», ПІ (недатована вирізка в колекції матеріалів Джона Уайта). Джойс згадала у розмові, яку вона мала з Джуді в кінці свого життя, які знервовані і вона, і Джо були того дня, коли чекали на перегони. Мої описи перегонів того дня базуються на цій статті і на наступних: «75000 спостерігають битву екіпажів», ВД, 17 квітня 1936 р.; Кларенс Діркс «Човен університетської команди Вашингтона перемагає на 3 довжини», ПІ, 19 квітня 1936 р.; Джордж Варнелл, «Екіпажі університету Вашингтона здобувають абсолютну перемогу», СТ, 19 квітня 1936 р.; «Тренери щасливі і горді, каже Ел. Грандіозно, каже Том», СТ, 19 квітня 1936 р.; і запис в журналі Ульбріксона від 18 квітня 1936 р.

Цитата Покока з Ньюелла (с. 106). Цікавий та тривожний одночасно огляд Берліна в цей період часу можна знайти в «Зміни в Берліні», «Нешнл Джіогрефік», лютий 1937 р. Детальнішу інформацію про стан справ у Німеччині в цей час можна знайти у статті «Пам’ятний хронометр Гітлера», «Дейлі Мейл Репортер», 7 березня 2011 р.; у книжках Клаудії Кунц, «Нацистська совість» (Кембридж: «Гарвад Юніверсіті Пресс», 2003), с. 102; і Уолтерса «Берлінські ігри» (с. 90-92). Точний механізм, за допомогою якого Ріфеншталь, Геббельс і нацистський уряд приховували джерело фінансування Ріфеншталь для «Олімпії», докладно задокументований в книжці Баха «Лені» (с. 174-176).

Епізод про загрозу виключення деяких хлопців із університету за академічну неуспішність розповідається у статті Джорджа Варнелла, «Квартет із університетської команди перездав екзамени перед від’їздом», СТ (вирізка без дати в альбомі Роджера Морріса), і згадується у записі журналу Ульбріксона за 18 травня 1936 р. Їхні дедалі більш вражаючі результати часу також були відзначені в журналі в цей період.

Починаючи з від’їзду до Поукіпзі, ми починаємо отримувати звіти про події з перших рук у щоденниках трьох хлопців: Джонні Уайта, Чака Дея і, пізніше, Роджера Морріса. Стратегія перегонів у Поукіпзі, що народилася в потязі дорогою на схід, і описується у статті Джорджа Варнелла «Варнелл каже: «Є нова тактика для плану університету Вашингтона», СТ, 13 червня 1936 р., важлива почасти з огляду на те, як мало уваги надав їй Боббі Мок на практиці, власне, у перегонах. Деталі про атмосферу на човновій станції у Поукіпзі та інші події перед регатою узяті із широкого спектру новин, які окремо цитуються в онлайн-версії приміток. Боб Мок описує майже містичне вечірнє веслування на Гудзоні в розділі «Академічне веслування Вашингтона: 100± річна історія» на веб-сайті Еріка Коена: http://huskycrew.com/1930.htm.

Факти, пов’язані з поєдинком Луїс-Шмелінг, узяті в Джеймса П. Доусона «Шмелінг зупиняє Луїса у 12-му раунді під поглядами 45000 вболівальників», НЙТ, 20 червня 1936 р., і «Німеччина проголошує Шмелінга національним героєм за перемогу над Луїсом», НЙТ, 21 червня 1936 р. Про заворушення у Гарлемі тієї ночі повідомлялось у статті «Поразка Луїса відзначилась заворушеннями в Гарлемі», НЙТ, 20 червня 1936 р., так само як і про святкування у кварталах американських німців. Цитата Геббельса «Біла людина перемогла» взята із його запису у щоденнику за 20 червня 1936 р.

Опис візиту в Гайд-Парк походить в основному з листа Коротуна Ханта до своєї сім’ї, опублікованого «Пуйаллап Пресс» 25 червня 1936 р. під назвою «Місцева молодь зустрічає сина президента під час візиту в Гайд-Парк».

Перемога університетської команди Вашингтона в Поукіпзі в 1936 р. була одними з найвизначніших веслувальних перегонів усіх часів. Мій опис перегонів базується на великій кількості джерел, із яких найважливішими є: Роберт Ф. Келлі «Уболівальники академічного веслування ринулись в Поукіпзі на сьогоднішню регату», НЙТ, 22 червня 1936 р.; «Вашингтон здобуває абсолютну перемогу в регаті в Поукіпзі», НЙТ, 23 червня 1936 р.; Ед Еллі «Могутній західний екіпаж Ульбріксона розбиває «Золотих ведмедів», що захищають титул», «Поукіпзі Стар-Ентурпрайс», 23 червня 1936 р.; Х’ю Бредлі, «Бредлі каже: Товариство регати в Поукіпзі торжествує, як і «Деш» в Коні-Айленді», НЙП, 23 червня 1936 р.; Гаррі Кросс «Вашингтон виграє регату в Поукіпзі, університетська команда випереджає Каліфорнію на одну довжину», ГТ, 23 червня 1936 р.; «Екіпажі «Ескімосів» перемагають в усіх трьох категоріях у Поукіпзі», ПІ, 23 червня 1936 р.; Джеймс А. Бурхард «Перемога героїчного рульового «Ескімосів» на Гудзоні», «Нью-Йорк Ворлд Телеграм», 23 червня 1936 р.; «Ескімоси» отримують абсолютну перемогу у всіх трьох гонках на Гудзоні», ПІ, 23 червня 1936 р.; Малкольм Рой «Вашингтон перемагає на Гудзоні», «Нью-Йорк Сан», 23 червня 1936 р.; Герберт Аллен «Мізки Мока вмикають мускули «Ескімосів», які завойовують перше місце в Поукіпзі», НЙП, 23 червня 1936 р.; і Роял Брогем «Університетська команда проходить замислувате випробування», ПІ, 23 червня 1936 р. Джим МакМіллін є джерелом його коментаря про дихання через ніс, як записано в його інтерв’ю в листопаді 2004 р. з Майклом Соколовим; епізод про Хейзел Ульбріксон узятий із відеоінтерв’ю «Команда університету Вашингтона — ранні роки», згаданого вище, як і репліка «Ідіть до біса, Сіракузи» Боба Мока. Кілька додаткових деталей наведені зі щоденника Джонні Уайта.

Цитата Покока взята в Ньюелла (с. 156). Перша згадка про боротьбу Дона Х’юма із певним «неприємним холодком» з’являється в статті Джорджа Варнелла «Екіпажі прибули пізно; тренування призначене на завтра», СТ, 1 липня 1936 р., за 6 повних тижнів до змагань за золоті медалі в Берліні. Зростаюче занепокоєння і безсоння хлопців відображені в щоденниках Уайта і Дея, починаючи з 4 липня. Їхня перемога у фінальних перегонах в Принстоні описана в статтях «Вашингтонські «Ескімоси» готові податися в Берлін після перемоги в Принстоні», «Трентон Івнінг Таймс», 6 липня 1936 р.; Гаррі Кросс «Екіпаж Вашингтона випереджає Пенсильванію на 18 метрів і виграє фінальний олімпійський відбір на озері Карнегі», ГТ, 6 липня 1936 р.; Роберт Ф. Келлі «Чудесні перегони утверджуть екіпаж Вашингтона олімпійським прапороносцем США», НЙТ, 6 липня 1936 р.; Джордж Варнелл «Ескімоси» з легкістю перемогли Пенсильванію, «Ведмедів» і Спортивний клуб Нью-Йорка», СТ, 6 липня 1936 р.; і Роял Брогем «Ескімоси» виграли олімпійські відбіркові змагання із рекордним часом», ПІ, 6 липня 1936 р. Додаткові деталі взяті зі щоденника Джонні Уайта, інтерв’ю Джорджа А. Ходака з Гордоном Адамом в 1988 р., згаданого вище, і одного із кількох листів, які Коротун Хант почав писати додому в цей час, передрукованих в «Пуйаллап Веллі Тріб’юн» 10 липня 1936 р. Джойс отримала величезне задоволення, розповідаючи Джуді та знову переживаючи свої спогади про прослуховування по радіо перегонів у Принстоні в цей день і про свою гордість у той момент, коли зрозуміла, що Джо поїде на Олімпіаду. Боб Мок є джерелом епізоду про перетягування срібного кубка в його інтерв’ю в листопаді 2004 р. з Майклом Соколовим. Коментар Джорджа Покока «Почути таке від Ела» можна знайти в Ньюелла (с. 101).

Криза з браком коштів на фінансування поїздки до Берліна і подальші дії по збору грошей в Сіетлі описані в серії статей у пресі Сіетла протягом наступних кількох днів; див. в примітках онлайн. Статистика щодо страшної спеки 1936 року наведена, насамперед, в статтях «Ртуть піднімається вище позначки 48 градусів, дощ не передбачається, посіви горять на території посухи», НЙТ, 8 липня 1936 р., і «Смертельна спека 54 градуси триває в Канаді», НЙТ, 12 липня 1936 р. Перебування хлопців на острові Траверс та їхні екскурсії описані в щоденниках Джонні Уайта і Чака Дея, а також у довгій низці листів, написаних Коротуном Хантом додому. Поїздка Джо на верхівку Емпайр Стейт Білдінг справила на нього велике враження, і прозріння, яке прийшло до нього там щодо майбутньої поїздки до Берліна, було тим, чим він часто ділився із Джуді, яка, у свою чергу, поділилась зі мною. Мерилін Мок розповіла зміст листа, який Боб Мок отримав від батька, і його реакцію на нього в моїх інтерв’ю з нею. Велика частина опису завантаження «Husky Clipper» на пароплав «Манхеттен» взята з книги Джорджа Покока «Спогади». Інші подробиці цих останніх годин у Нью-Йорку взяті зі щоденників Дея і Уайта.

Олімпійська команда США 1936 р. складалася з 382 осіб, але не всі вони були на борту «Манхеттена». Деякі деталі, що стосуються історії та будівництва «Манхеттена», взяті із розділу «Пароплави «Манхеттен» і «Вашингтон» довідника «Чудеса світового суднобудування», № 22 (1936). Мій опис відплиття частково базується на статті «Олімпійська збірна Сполучених Штатів відпливає під пишні проводи», НЙТ, 16 липня 1936 р.

Епіграф узятий в Ньюелла (с. 79). Для більш детальної інформації про підготовку до Олімпійських ігор в Берліні див.: Уолтерс «Берлінські ігри» (с. 164-65); Брендон «Темна долина» (с. 522); Бах «Лені» (с. 177); і Річард Д. Манделл «Нацистська Олімпіада» (Нью-Йорк: «Макміллін», 1971), с. 143-144. Додаткові відомості знаходяться в документі «XI Олімпіада: Офіційний звіт». При написанні епізодів про Ріфеншталь я спирався, в першу чергу, на її власні мемуари, цитовані вище.

Опис перебування на «Манхеттені» взятий зі спогадів Джо і листа, який Коротун Хант написав додому, опублікованого «Пуйаллап Пресс» 31 липня 1936 р. Щоденники Дея і Уайта також підкинули багато цікавих епізодів. Інші факти взяті із книги Джорджа Покока «Спогади»; та статей Артура Дж. Дейлі «Спортсмени дають обіцянку підтримувати себе у формі», НЙТ, 16 липня 1936 р.; і М. В. Торбета «Сполучені Штати випускають лайнер «Манхеттен»: Опис і випробування», «Журнал Американського товариства інженерів морського флоту», т. 44, № 4 (листопад 1932 р.), с. 480-519. Ел Ульбріксон розповідає кумедну історію про Джима МакМілліна і млинці у статті «Давай! Давай! Давай!», «Колльєрс», 26 червня 1937 р.

Мої джерела щодо історії Елеонори Холм включають: «Звіт Американського олімпійського комітету: Ігри XI Олімпіади (Нью-Йорк: «Американський олімпійський комітет», 1937), с. 33; щоденники Дея і Уайта; «Місіс Джарретт повернулася, не планує жодного судового позову проти Аматорської спортивної спілки», НЙТ, 21 серпня 1936 р.; Річард Гольдштейн «Елеонора Холм Уелен, чемпіонка з плавання 1930-х, померла», НЙТ, 2 лютого 2004 р.; і Уолтерс «Берлінські ігри» (с. 157).

Опис прибуття хлопців до Європи взятий, переважно, зі щоденників Дея і Уайта та додаткова інформація — з листа додому Коротуна Ханта, згаданого вище. Їхній прийом у Гамбурзі та Берліні відображений в статті Артура Дж. Дейлі «Десятки тисяч вишикувалися на вулицях, щоб зустріти американську команду в Берліні», НЙТ, 25 липня 1936 р., та статті «Олімпійський загін отримує теплий прийом нацистів», «Ассошіейтед Пресс» 24 липня 1936 р. Відгук Річарда Уінгейта на тріумфальне прибуття Брандеджа в Берлін з’явився в статті «Коментар Олімпійських ігор», НЙТ, 24 липня 1936 р.

Враження екіпажа від Кьопеніка, Грюнау і німецької команди походять зі щоденника Роджера Морріса; враження Джорджа Покока взяті з Ньюелла (с. 104) і книги Покока «Спогади»; а також зі статті Льюїса Бертона «Екіпаж «Ескімосів» проводить тривалі тренування», «Ассошіейтед Пресс», 27 липня 1936 р. Вилазки хлопців до Берліну і прогулянки по Кьопеніку відображені в усіх трьох щоденниках, Дея, Уайта і Морріса, та у вищезгаданому інтерв’ю Гордона Адама з Ходаком. Пітер Меллорі описує італійський екіпаж у своїй книзі «Веслувальний спорт» (Хенлі на Темзі: «Рівер Роуінг Мюзіум», 2011), с. 735-738. Розповідь Покока про обурених австралійців у Хенлі відображена в Ньюелла (с. 104).

Опис церемонії відкриття приведений зі статті Альбіона Росса «Нацисти відкривають Олімпіаду як гігантський спектакль», НЙТ, 26 липня 1936 р.; листа Коротуна Ханта додому, опублікованого «Пуйаллап Пресс», 21 серпня 1936 р.; книги Ріфеншталь «Мемуари» (с. 191-192); щоденника Геббельса, цитованого у Трімборна «Лені Ріфеншталь» (с. 141); статті Крістофера Хадсона «Нацистські демони, поховані на стадіоні Кубка Світу», «Дейлі Мейл», 6 липня 2006 р.; щоденників Дея, Уайта і Морріса; мого інтерв’ю із Майклом і Мерилін Моками 2011 р.; інтерв’ю Майкла Соколова з Бобом Моком у листопаді 2004 р.; статті Фредеріка Т Бірчелла «Стотисячне «Хайль Гітлер»; спортсмени США уникають нацистського вітання йому», НЙТ, 2 серпня 1936 р.; статті Рояла Брогема «120000 глядачів дивляться відкриття Олімпійських ігор», ПІ, 2 серпня 1936 р.; статті Джона Кірнана «Спорт усіх часів», НЙТ, 2 серпня 1936 р.; статті «Олімпійські ігри», «Тайм», 10 серпня 1936 р.; статті Бетлехема Стіла «Джон Уайт веслував за золото... і виграв його», «Боттом Лайн», т. 6, № 2 (1984); і книги Покока «Спогади».

Цитата Покока взята з Ньюелла (с. 79). Пригоди хлопців у Берліні, Кьопеніку і Грюнау змальовані, знову ж таки, в першу чергу, зі щоденників трьох, які вели їх. Протягом усього цього часу в пресі спливали відгуки відносно тривалих проблем зі здоров’ям Дона Х’юма. Для більш детальної інформації про Ноеля Дакворта див. короткий біографічний нарис Джулії Сміт на веб-сайті Веслувального клубу коледжа Черчілля, доступний за адресою: http://www.chu.cam.ac.uk/societies/boatclub/history.html#duckworth. Також інтерес становить стенограма радіопередачі з Сінгапура в Лондон 12 вересня 1945 року, доступна на веб-сайті за адресою: http://www.historyinfilm.com/kwai/padre.htm. Стаття про Човнові перегони 1936 р., яка розповідає про Рана Лорі і Дакворта, «Пиво набирає більше очок за молоко», НЙТ, 5 квітня 1936 р., є джерелом частини моєї інформації про Лорі. Лорі був настільки скромний, описано в ній, що його син Х’ю не знав, що батько виграв олімпійську золоту медаль (в 1948 році), поки випадково не знайшов її в батьковій шафі в ящику для шкарпеток через багато років. Обливання курсантів поліції і рукопашна з югославами задокументовані в щоденниках хлопців і згадуються в Ньюелла (с. 105).

Оцінка в британській пресі, що американська вісімка була «досконалою», з’явилася в статті «Шанси британських веслярів», «Манчестер Гардіан», 11 серпня 1936 р. Вага і стан Х’юма обговорювались знову в статті «Велике занепокоєння Х’юма», «Ассошіейтед Пресс», 12 серпня 1936 р. Мій опис кваліфікаційних перегонів базується на щоденниках хлопців, а також на статті Рояла Брогема «Екіпаж США перемагає в олімпійських відбіркових змаганнях», ПІ, 13 серпня 1936 р.; статті Артура Дж. Дейлі «Вашингтон перемагає британський екіпаж на маршруті веслування в Грюнау», НЙТ, серпень 1936 р. (без конкретної дати на газетній вирізці); і статті «Великі зусилля «Ліандера», «Манчестер Гардіан», 13 серпня 1936 р.

Для більш детальної інформації про звірства нацистів у Кьопеніку див. «Нацистські тортури розкриваються в судовому розгляді «Кривавого тижня», «Зірки і смужки», 14 червня 1950 р. і Річарда Дж. Еванса «Прихід Третього рейху» (Нью-Йорк: «Пінгвін», 2005), с. 360. Більш детальну інформацію про табір Заксенхаузен можна побачити у відповідній статті «Енциклопедії Голокосту» на веб-сайті Музею пам’яті Голокосту: http://www.ushmm.org і веб-сайті Бранденбургського меморіального фонду: http://www.stiftung-bg.de/gums/en/index.htm. Перелік фірм, причетних до нацистів, див. в розділі «Німецькі фірми, які використовували рабську або примусову працю в епоху нацизму» на веб-сайті Еврейської віртуальної бібліотеки: http://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/Holocaust/germancos.html. Для жахливих свідчень із перших рук про виправно-трудові табори див. «Запис показань свідків номер 357», «Голоси з Равенсбрюка», на веб-сайті бібліотеки університету Лунда: http://www3.ub.lu.se/ravensbruck/interview357-1.html. Мій опис випробувань сім’ї Хіршанів базується, насамперед, на стенограмі усної історії Єви Лауффер Дойчкрон в розділі «Уцілілі в Голокост зі штату Вісконсін» на веб-сайті Вісконсінського історичного товариства: http://www.wisconsinhistory.org.

Нові правила для вибору доріжок на маршруті перегонів згадані в «XI Олімпіада: Офіційний звіт» (c. 1000). Для додаткової інформації про призначення на доріжку Німеччини див. Альбіона Росса «Німеччина лідирує у втішному раунді олімпійського веслування, а США тяжко платить за нього», НЙТ, 14 серпня 1936 р. Усю решту свого життя хлопці та їхні тренери вважали, що Німеччина і Італія були призначені на кращі доріжки, а вони на найгірші навмисно.

Джордж Покок описує свої почуття, коли він почув «Боже, бережи короля», у своїй книзі «Спогади». Фотографії, зроблені до і після перегонів за золоту медаль, як і кадри самих перегонів, схоже, підтверджують, що американські хлопці під час гонки були одягнені у невідповідний одяг, а не в свої офіційні уніформи.

Психологічну важливість присутності Дона Х’юма в човні неможливо переоцінити. Всі хлопці відзначали це, коли говорили про перегони в пізніші роки. В статті Алана Гулда «Як виявилось, «Ескімоси» майже готові злягти в ліжка перед фінальними перегонами», «Ассошіейтед Пресс», 14 серпня 1936 р., згадується, що Ел Ульбріксон сказав після перегонів: «Коли Дон повернувся, вони просто вирішили, що ніщо не зможе зупинити їх».

Епіграф Покока знову взятий у Ньюелла (с. 81). Мій опис того, що відбувається всередині «Husky Clipper» під час перегонів за золоту медаль, заснований, значною мірою, на щоденниках хлопців, а також на власних спогадах Джо. Інші джерела включають інтерв’ю Ходака з Гордоном Адамом 1988 р.; мої інтерв’ю з Мерилін і Майклом Моками; запис усного коментаря Мока, доступний на веб-сайті: http://huskycrew.com/bobmoch.mp3; інтерв’ю Уейна Коді з радіостанції «КІРО» із Адамом, Х’юмом, Хантом і Уайтом 1 серпня 1986 р.; відео-інтерв’ю «Команда університету Вашингтона — ранні роки», згадане вище; і книгу Покока «Спогади». Боб Мок згадує зворотний відлік гребків у листопаді 2004 р. в його інтерв’ю Майклу Соколову. Джим МакМіллін у листопаді 2004 р. в його інтерв’ю Соколову згадує, що прокричав нецензурне слово.

Основні джерела для опису цього дня також включають: «Третя золота медаль Бересфорда», «Манчестер Гардіан», 15 серпня 1936 р.; Артур Дж. Дейлі «США завойовує п’ятий поспіль титул у восьмивесельному веслуванні», НЙТ, 15 серпня 1936 р.; Грантланд Райс «У спортивному світлі», «Рідінг Ігл», 21 січня 1937 р.; Ф. Абрамсон «Вашингтонська вісімка виграє титул найвизначнішої команди у світі», ГТ, 15 серпня 1936 р.; Томмі Ловетт «Робота пішла, коли Боб почав стукати» (недатована вирізка в матеріалах Джона Уайта, без зазначення джерела); Алан Гулд, «Екіпаж університету Вашингтона перемагає італійців із незначним відривом», «Ассошіейтед Пресс», 14 серпня 1936 р.; вже згадану статтю Ела Ульбріксона «Давай! Давай! Давай!» у «Колльєрс»; і «XI Олімпіада: Офіційний звіт». Мої описи Гітлера і його оточення базуються на фотографіях і кількох фільмах кінохроніки, знятих того дня.

Цитата Покока взята з його раніше згаданого листа С. Леверіку Бретту, надрукованого в «Інформаційному бюлетені Національної асоціації веслярів-аматорів». Репортаж із перших рук Рояла Брогема про перегони не був опублікований через страйк репортерів у Сіетлі; однак він повернувся до нього в статті «Цей день воскресає у пам’яті», ПІ, 24 липня 1976 р. Коментар про розчулення Мока взятий із мого інтерв’ю з Мерилін Мок. Сльози хлопців на п’єдесталі описані у Гейла Вуда «Олімпійці будуть вшановані», недатована вирізка з Олімпійських ігор в альбомі Джо Ранца. Деякі деталі нічних витівок у Берліні описані в трьох щоденниках хлопців. Серед іншого, було випито багато пляшок шампанського, був відвіданий горезвісний берлінський нічний клуб «Феміна», з наступною посадкою не на той потяг і прибуттям далеко в Потсдамі, коли вранці зійшло сонце.

Епіграф — знову цитата Покока, цього разу з промови, виголошеної ним у Веслувальному клубі університету Вашингтона в 1965 році. Аудіо доступне на веб-сайті команди «Ескімосів»: http://www.huskycrew.org/audio-video/Pocock65mp3.mp3. МакМіллін згадує відвідини своїх родичів у Нью-Йорку в його інтерв’ю із Соколовим 2004 р. Про подорож Джонні Уайта додому мені розказала у своєму інтерв’ю Мері Хелен Тарбокс. Прибуття додому Коротуна Ханта висвітлюється у статті «Коли олімпійських спортсменів вшановували в Долині», «Пуйаллап Веллей Триб’юн», 29 вересня 1936 р. Про поїздку Покока до Англії розповідається у статті «Суднобудівний завод однієї людини» (с. 49) і в книжці Ньюелла (с. 111). Про життя Мока після Олімпійських ігор мені розказала в інтерв’ю Мерилін Мок, а деякі деталі взяті зі статті в «Монтесано Відетте», 11 листопада 1999 р.

Видатні досягнення хлопців у регаті в Поукіпзі 1937 р. найкраще відображені у статті «Екіпажі Вашингтона знову здобувають абсолютну перемогу в регаті на Гудзоні», НЙТ, 23 червня 1937 р. Роял Брогем описує вечір, коли хлопці розійшлись різними шляхами, в статті «Ульбріксон планує прибуття на 5 липня», ПІ, 23 червня 1937 р.

Вислів Герінга «Єдине, чого поки бракує» можна знайти у Ширера «Злет і падіння Третього Рейху» (с. 300). Коментар анонімного американця узятий із лякаючого твору довоєнної пропаганди Стенлі МакКлатчі «Подивіться на Німеччину: в серці Європи (Берлін: «Генріх Хоффманн», 1936). Для детальнішої інформації про прийом, який отримав фільм Ріфеншталь «Олімпія», див. Баха «Лені» (с. 196-213).

Багато деталей із подальшого життя хлопців узяті із серії некрологів. Див. онлайн-версію приміток для окремих цитат. Спогади Ульбріксона про день, коли він уперше ввів Джо в основну університетську команду 1936 р., розповідаються у Джорджа Варнелла «Спогади про університетську команду: Ел згадує основні моменти довгої, заслуженої кар’єри», СТ (без дати, вирізка в альбомі Джо Ранца). Деякі деталі подальшої кар’єри Ебрайта взяті з інтерв’ю Артура М. Арлетта з ним 1968 р. Веслування на честь десятирічних ювілеїв команди відображені у серії новинних статей і місцевих телевізійних передач відповідних років.

Є невелика, але примітна іронія долі у тому, що серед перших союзних військ, які перетнули річку Ельбу і зустрілися з російськими військами у квітні 1945 р., оточивши Берлін і остаточно визначивши долю Гітлера, була маленька група кмітливих американських хлопців, які веслували на захопленому німецькому гоночному човні.