Дивовижні події в шостому «Б»

РОЗДІЛ ІІІ,

в якому ви знайомитися з Прометеєм Гавриловичем

Прометей Гаврилович з'явився в школі майже перед самісіньким кінцем минулого навчального року — у четвертій чверті.

Поява його була викликана абсолютною історичною необхідністю.

Колишній шкільний завгосп Федір Іванович, або просто Федя, як його називали у школі всі, навіть учні молодших класів, несподівано подав заяву і буквально у двадцять чотири години зірвався з місця і гайнув на Далеку Північ. Лев Парамонович хоча й здивувався, але затримувати його не став.

Федір Іванович (або просто Федя) був молодий, з вигляду майже десятикласник, невисокий, з настовбурченим кучерявим чубом. Мабуть, щоб здаватися вищим, він ходив підстрибом, і чуб при кожному кроці весь час кумедно підскакував. Ніхто в школі всерйоз до Феді не ставився. Бо хоч людина він був, може, й непогана, але завгосп вельми кепський. Лампочки майже ніде не горіли, двері не зачинялися, вікна були повибивані, паркет випинався з підлоги й випадав, східці пощерблені... А учні — народ такий: на дверях катаються, паркетини підфутболюють. І Федя тільки те й робив, що бігав підстрибом по коридорах і кричав на учнів. Та справи од цього не покращувалися...

Новий завгосп Прометей Гаврилович протягом двох тижнів тихо й непомітно, без галасу й метушні весь цей аварійний стан ліквідував. Лампочки всюди горіли, вимикачі працювали, вікна були засклені, східці відремонтовані, паркет так блищав, хоч дивися в нього замість дзеркала... І якщо раніше двері в класах та кабінетах не зачинялися і раз у раз щось зникало й губилося, то тепер у двері всіх кабінетів і класів були врізані замки. І з учнями в Прометея Гавриловича стосунки одразу зав'язалися дружні й щирі. Всіх, звичайно, зацікавило, чого в нього таке ім'я.

І Прометей Гаврилович пояснив:

— Тато мій був робітником-сталеваром, а до того ще й аматором самодіяльного робітничого театру. Романтичний чоловік. Мрійник. І улюбленим його героєм був грецький міфічний титан-богоборець Прометей, той, що не боявся самого Зевса Громовержця, не кажучи вже про інших богів-олімпійців... А час тоді був знаєте який... Початок двадцятих років. «Вперед, народе, йди, бери гармати, революційно стріляй завзято...» От мене тато й назвав Прометеєм... І я на нього не ображаюсь.

І все-таки Прометей Гаврилович був людиною досить загадковою. Крім відомостей, наведених вище, ніхто про нього нічого не знав. Де він жив раніше, чим займався до того, як прийшов у їхню школу, чи є в нього сім'я, діти (а то й онуки — з огляду на вік)?

Коли його запитували, він жартував:

— Ну чим міг займатися Прометей? Га? Боровся з богами, викрадав для людей вогонь, за що був покараний Зевсом. А де жив? На Кавказі, звичайно. Був прикутий до скелі. Пам'ятаєте: «Споконвіку Прометея там орел карає...» Прилітав щодня орел, клював печінку, аж поки Геракл його не стрельнув... Після того в мене хворий лівер, тобто печінка. Можу показати довідку від лікаря. Дітей, онуків нема, парубкую. Хто ж за хворого, «печіночника» вийде заміж?

Але хворим Прометей Гаврилович якраз і не виглядав. Статури він був кремезної, міцної, хоч і не дуже високий на зріст. І фізичну силу мав просто надзвичайну.

Лесик сам бачив, як він довів це.

Привезли в школу нову вогнетривку шафу-сейф. Троє вантажників кректали-кректали, не могли зрушити її з місця. Прометей Гаврилович підійшов, підважив, плечем натиснув — і вантажники лише роти пороззявляли.

І сміливості завгосп був неабиякої.

Перед самісінькими іспитами стався такий випадок.

у вчительки української мови й літератури Маргарити Михайлівни відбулася гостра конфліктна розмова з трійцею. Вона сказала, що, коли вони не виправлять своїх оцінок, вона їх до екзамену не допустить. Тоді Злюкін виліз через розчинене вікно (це було на третьому поверсі), став на карнизі між вікнами й заявив, що стоятиме доти, поки Маргарита Михайлівна не змінить свого рішення. Маргарита Михайлівна страшенно перелякалася, не знала, що робити.

Злюкін тим часом сам страшенно перелякався. І заціпенів, стоячи на карнизі. Він уже ладен був повернутися в клас, але не міг цього зробити: від страху втратив здатність рухатися. Зопалу він одійшов далеко од вікна, і тепер, щоб допомогти йому, хтось мусив пройти до нього по карнизу. Маргарита Михайлівна і сама боялася, і не пускала нікого. Хтось радив викликати пожежників, але в будь-яку мить Злюкін міг втратити рівновагу і... І тут у класі з'явився Прометей Гаврилович. Вій, виявляється, був на шкільному подвір'ї і побачив це знизу.

Завгосп мовчки спокійно виліз у вікно, пройшов по карнизу, обхопив Злюкіна своєю могутньою рукою і, притискаючи його до стіни, повільно-повільно потяг за собою.

Коли вони скочили з підвіконня, Прометей Гаврилович підвів Злюкіна до дошки, повернув обличчям до класу і тихо сказав:

— А тепер подивися всім у вічі...

І, може, вперше клас побачив у розгублених, переляканих, повинх сліз очах Злюкіна щось людське.

Довго дивитися в очі однокласникам Злюкін не зміг. Він опустив голову і тремтячим голосом мовив:

— Я більше... не буду....

Федя, звичайно, дав би Злюкіну ще й потиличника. Прометей Гаврилович цього не зробив. Але Злюкіну краще був би потиличник...

Уперше в житті Злюкін змушений був вибачатися, та ще й перед усім класом.

Цей випадок зробив Прометея Гавриловича в школі прямо-таки легендарною особою. А двометровий Філя Мілановський з дев'ятого «Б», найбільший у школі спеціаліст з НЛО (нерозпізнаних літаючих об'єктів) висловив припущення, що шкільний завгосп не хто інший, як інопланетянин.

Так чи інак Прометея Гавриловича в школі полюбили всі.

— От якби всі вчителі були такі, як він... — зітхали деякі учні.

Лише Злюкін, замість того щоб картати себе за дурість і дякувати завгоспові за порятунок, незлюбив Прометея Гавриловича після того випадку. Завгосп його, бачте, зганьбив перед усім класом. А що ж тебе цілувати за те що примусив усіх так хвилюватися і мало не вбився через свої вибрики? Але Злюкін тому й був Злюкін, що нічого цього не розумів і розуміти не хотів.

Усе те відбувалося наприкінці минулого навчального року.

А на початку цього року хтось (невідомий поки що «хтось», бо піймати його не могли) почав робити хитру й підступну шкоду. У кабінетах були замки, які старі люди називають «французькими», — з маленькими пласкими «автомобільними» ключиками, що вставлялися у вузьку шпаринку. У класах замки були звичайні, з великими ключами, тому в круглу шпарку навіть можна було зазирати до класу. Так-от невідомий «хтось» у замки кабінетів заганяв уламок сірника, а в замки класів копійку. І ключі в замки неможливо було вставити, кабінет або клас не можна було відчинити. І уроки зривалися, на радість ледарям і порушникам дисципліни.

Прометей Гаврилович дуже переживав, хоча й умів досить швидко відчиняти замки викруткою. Не чергувати ж йому а викруткою весь час біля класів. У шкільного завгоспа і без того справ чимало.

— Просто Еврісфей якийсь попорався! — сказав одного дня Прометей Гаврилович, черговий раз відчиняючи викруткою двері.

— А... а хто такий Еврісфей? — спитав Агашкін (завгосп одчиняв двері саме їхнього класу).

— Та цар один поганий, — усміхнувся Прометей Гаврилович, — той, що весь час наказував Гераклу робити різні подвиги.

Агашкін подивився на Лесика, той на Жору, Жора на Лесю, Леся на Аліну — ніхто з них про Еврісфея ще нічого не знав.

Прометей Гаврилович похитав головою і сказав:

— А треба, треба було б уже й знати...

На великій перерві у шкільній бібліотеці вишнурувалась черга. Усі примірники «Міфів Давньої Греції», які тільк були в бібліотеці, розібралися в одну хвилину.

І почалося в їхньому класі (та й не тільки в їхньому) захоплення грецькими міфами. З легкої руки Агашкіна вчителі були переіменовані на міфологічний лад.

Директор школи Лев Парамонович став, звичайно, Зевсом Парамоновичем. Ким же він міг бути, як не верховним богом-громовержцем. До речі, воно йому було й до лиця. Характер у нього був, як уже казано, крутий.

Ставна волоока вчителька хімії Кира Андріївна стала Герою Андріївною. Гера, за міфологією, — це цариця богів, дружина Зевса. Хоча, звичайно, Кира Андріївна дружиною Льва Парамоновича не була.

Завуч, вчителька математики Фаїна Панасівна, стала Афіною Панасівною — богинею неба, повелителькою хмар і блискавок, богинею родючості, покровителькою мирної праці. Щодо праці, хмар і блискавок усе було точно. Фаїна Панасівна без кінця говорила, що головне в житті праця, що треба працювати, працювати і ще раз працювати. А оскільки працювати хотіли не всі, то й хмар і блискавок вистачало.

Красуня вчителька української мови та літератури Маргарита Михайлівна стала, звичайно, Афродітою Михайлівною.

Вчителька біології Зїнаїда Семенівна стала Артемідою Семенівною. Тут було абсолютне попадання — і тварин, і звірів, і дерева, й рослини вона любила до безтями. І була неодружена, точнісінько як богиня-діва Артеміда.

Старенька, найстарша серед учителів, кругленька, завжди усміхнена вчителька географії Пелагея Петрівна стала Гея Петрівна. Гея (грецькою — Земля), за міфологією, була однією з найперших богинь, яка виділилася з первісного хаосу, прародителька багатьох богів, а також людей.

Учитель фізики Антон Григорович став Аполлоном Григоровичем. Хоча багато хто з цим і не погоджувався. Бог Аполлон був красень (у Антона ж Григоровича під носом красувалась бурулька, а на голові блищала лисина). Однак переважна більшість десятикласниць вважали його симпатичним. А, як казала Аліна Гончарук, для чоловіка «симпатичний» важить більше, ніж «красивий».

Викладач іноземних мов Борис Тарасович став Гермесом Тарасовичем. Хоч тут була деяка натяжка. Гермес був у греків покровителем купців, богом торгівлі й прибутку, а також гімнастичних змагань. Тут більше б підійшла буфетниця тьотя Клава або вчителька фізкультури Світлана Сидорівна.

Але ні буфетниця, ні Світлана Сидорівна Гермесом бути не могли.

Викладання ж іноземних мов наближало Гермеса Тарасовича до правди характеру, оскільки Гермес був ще й вісником У богів. А що таке мова? Засіб спілкування. Отже, мова для вісника — найнеобхідніша.

Керівник початкової військової підготовки Андрій Степанович став Ареем Степановичем, бо, як відомо, бог війни Арей саме і був серед грецьких богів «військкерівником».

Ну, а Орест Іванович, викладач праці, звісно, ніким іншим стати не міг — тільки Гефестом Івановичем. Бо Гефест, бог вогню й ковальства, був серед богів найбільшим трудягою. Правда, дівчатка, особливо десятикласниці, спершу категорично заперечували це. Справа в тому, що Гефест, згідно з міфологією, був кульгавий і дуже некрасивий. Тим часом як Орест Іванович був хоч і не молодий, але стрункий і гарний. Майже всі старшокласниці були таємно закохані в Ореста Івановича. І трудове виховання серед дівчат ніде не було на такій висоті, як у їхній школі. Хоча уроки праці Орест Іванович вів не в дівчат, а в хлопців.

Але згодом дівчатка змирилися, особливо після того, як Аліна Гончарук сказала, що чоловіки однак у красі нічого не тямлять, а міфи писалися напевне чоловіками, і хтозна, може, саме отой Гефест насправді був і «нічого собі»...

Учительську всі тепер називали Олімпом.