Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

Висновок. Налаштуйся, увімкнись, не відлітай

Усі ми прагнемо злиття зі своєю особистістю за межами «я» самосвідомості. Усі ми потребуємо перепочинку від зовнішнього світу та власних невгамовних роздумів. Мені потрібно зробити це. Я повинен зробити те. Чому мені не вдалося зробити це правильно? Подивіться, що вони зі мною зробили. Подивіться, що я зробила з ними. Чому я тут? Чи маю я значення?... І так без упину.

Адиктивні наркотики та моделі поведінки забезпечують цей перепочинок, однак урешті-решт тільки загострюють наші проблеми. А що, якби замість прагнення до забуття через утечу від світу ми б обернулися до нього? Якби замість того, щоб залишати цей світ за межами свого життя, ми занурилися б у нього?

Як ви пам’ятаєте, Мухаммед – це мій пацієнт, котрий випробовував різні форми самостримування з метою обмежити вживання канабісу, але зрештою опинявся там, де й починав, при цьому дедалі швидше переходив від помірного до надмірного вживання, а згодом і до залежності.

Мухаммед укотре вирішив узяти під контроль вживання канабісу і вирушив у похід у Пойнт-Реєсі, по туристичному маршруту неподалік Сан-Франциско, сподіваючись знайти перепочинок завдяки заняттю, що колись дарувало йому задоволення. Проте кожен поворот на маршруті викликав у нього яскраві спогади про куріння марихуани, адже у минулому він майже завжди здійснював такі походи у стані легкого наркотичного сп’яніння. Отже, замість того щоб дати перепочинок, цей похід перетворився на муки сильного потягу й болісне нагадування про втрату. Мухаммед уже не мав надії на те, що взагалі зможе подолати проблему канабісу.

А потім його осяяло. На оглядовому майданчику, котрий запам’ятався йому тим, що він палив там марихуану разом з друзями, Мухаммед підняв фотоапарат і спрямував об’єктив на розташоване поблизу дерево. Він побачив жука на листочку й ще більше сфокусував об’єктив, наблизивши зображення яскраво-червоного панцира жука, його смугастих вусиків і надзвичайно волохатих лапок. Мухаммед був зачарований. Його захопило створіння у фокусі об’єктива. Він зробив серію світлин, а потім змінив кут і зробив ще кілька фото. Протягом решти походу Мухаммед часто зупинявся, щоб фотографувати жуків у максимальному збільшенні. Щойно він це зробив, його потяг до канабісу став слабшим.

«Мені доводилося примушувати себе зберігати цілковитий спокій, – розповів мені Мухаммед під час одного з наших сеансів у 2017 році. – Мені потрібно було досягти повної непорушності, щоб зробити хороше фото у великому масштабі. Цей процес буквально заземляв мене, примушував зосередитися. Я відкрив на кінчику об’єктива дивовижний, сюрреалістичний і привабливий світ, що не поступався тому світові, від якого я тікав за допомогою наркотиків. Але цей світ був набагато кращим, бо у ньому не було потреби в наркотиках».

Через багато місяців я усвідомила, що шлях Мухаммеда до одужання був схожий на мій шлях. Я свідомо вирішила знову поринути у піклування про пацієнтів, зосередившись на тих аспектах роботи, котрі завжди були для мене винагородою. Йдеться про стосунки з пацієнтами, що формувалися з плином часу, та про занурення у наратив як спосіб упорядкувати цей світ. Це дало мені змогу подолати компульсивне читання любовних романів та присвятити себе прекрасній і важливій кар’єрі. Окрім того, я досягла відчутного успіху в роботі, але він виявився несподіваним побічним продуктом, а не тим, чого я прагнула.

Я закликаю знайти власний спосіб повного занурення у дароване вам життя. Припинити тікати від того, від чого ви намагаєтеся утекти, й натомість зупинитися, обернутися й поглянути цьому в обличчя, хай би чим воно було. Я хочу, щоб ви наважилися піти йому назустріч. Завдяки цьому світ може розкритися перед вами, як щось магічне й дивовижне – те, від чого не потрібно тікати. Натомість світ може стати вартим вашої уваги.

Переваги пошуку й підтримання рівноваги між задоволенням і болем не бувають ні миттєвими, ні незмінними. Вони потребують терпіння й підтримки. Ми маємо бути готові рухатися далі попри непевність у тому, що чекає попереду. Ми повинні вірити у те, що поточні дії, котрі нібито не мають жодних наслідків у даний момент, насправді накопичуються у позитивному напрямку, що розкриється перед нами у певний загадковий момент у майбутньому. Здоровий спосіб життя формується день за днем.

Моя пацієнтка Марія якось сказала мені: «Одужання нагадує сцену з „Гаррі Поттера“, коли Дамблдор іде по темній алеї, запалюючи ліхтарі по дорозі. Тільки коли він дійшов до кінця алеї й озирнувся назад, він зміг побачити, що вся алея освітлена, побачити світло свого просування вперед».

Ось і ми дійшли до кінця, та це може бути лише початком нового способу взаємодії із сучасним світом, надмірно насиченим ліками, стимулами й задоволенням. Застосовуйте на практиці уроки підтримання рівноваги між задоволенням і болем, аби мати змогу озирнутися й побачити світло власного просування вперед.

1. Невпинне прагнення до задоволення (та уникнення болю) спричиняє біль.

2. Одужання починається з утримання. Утримання дозволяє озирнутися й побачити шкідливі наслідки компульсивного прагнення до задоволення.

3. Утримання переналаштовує шлях винагороди у мозку і водночас нашу здатність насолоджуватися простішими задоволеннями.

4. Самостримування створює реальний і метакогнітивний простір між бажанням та споживанням. Самостримування – це необхідна складова сучасного життя у світі, надмірно обтяженому дофаміном.

5. Лікарські препарати, що впливають на задоволення, також здатні відновити гомеостаз, проте необхідно запитати себе, чим ми ризикуємо й що втрачаємо, намагаючись позбавитися болю за допомогою ліків.

6. Натискання на той бік терезів, де розташований біль, забезпечує стійкіше джерело дофаміну й переналаштовує шлях винагороди на задоволення.

7. Остерігайтеся виникнення залежності від болю.

8. Цілковита чесність – це щоденна практика висловлення правди про все, важливе й другорядне, яка вимагає значних зусиль. Така практика може принести користь у формі усвідомленості, близькості й мислення достатку.

9. Просоціальний сором підтверджує той факт, що всі ми люди. Просоціальний сором містить співчуття та прийняття, а також дає можливість спокутувати провину.

10. Замість того щоб тікати від світу, ми можемо знайти порятунок, поринувши у нього.