Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Історія економіки: від поезії до науки

Споконвіку людина намагалася пізнати світ навколо себе. У цьому їй допомагали історії, які пояснювали, як влаштовано реальність. З погляду сучасності, таке бачення світу видається смішним — як і кільком поколінням після нас видаватиметься смішним наше. Втім, таємнича сила історій, у які вірять люди, — безмежна.

Однією з таких є історія економіки, яка сягає корінням ще стародавніх часів. Близько 400 р. до н. е. Ксенофонт написав, що «навіть якщо в людини немає свого господарства, вона щось таки знає про економіку»[1]. Колись економіка була наукою про управління домогосподарством[2], згодом стала підгалуззю релігійних, теологічних, етичних та філософських дисциплін. А потім почала поступово змінюватися. Часом навіть може здаватися, що вона розгубила всі свої кольори й перейшла в технократичний світ, де панує чорне і біле. Та насправді історія економіки — набагато різноманітніша.

Та економіка, яку ми знаємо сьогодні, — це культурний феномен, витвір нашої цивілізації. Проте це не продукт, який би ми спеціально створювали чи винаходили, як, до прикладу, двигун чи годинник. Відмінність полягає в тому, що ми знаємо, як двигун чи годинник виникли, розуміємо, як вони працюють. Ми можемо (майже) розкласти їх на окремі деталі, а потім знову зібрати. Ми знаємо, як урухомити їх і як зупинити[3]. Проте з економікою все по-іншому. Так багато відбулося неспеціально, спонтанно, неконтрольовано, неплановано, не за помахом диригентської палички. Перш ніж економіка емансипувалася аж до статусу самостійної науки, вона спокійно собі існувала як підгалузь філософії — наприклад, етики, маючи дуже мало спільного зі своїм сучасним трактуванням математично-алокативної науки, яка згори, зі своїх позицій позитивістської зарозумілості, поглядає на інші неточні науки. Та тільки наше тисячолітнє «виховання» стоїть на глибших, а часто й міцніших засадах. І непогано було б про них знати.

Міфи, історії й зарозуміла наука

Наївно було би вважати, що економічні пошуки почалися тільки з приходом наукової епохи. Спершу люди пояснювали навколишній світ за допомогою міфів і віри; сьогодні цю роль взяла на себе наука. Щоб зрозуміти уявлення наших давніх предків про економіку, варто зануритися в їхню міфологію й філософію. Якраз про це й буде ця книга: ми спробуємо в ній відшукати сліди економічної думки в давніх міфах та навпаки — знайти міфи в сучасній економіці.

Початком розвитку останньої вважають вихід книги Адама Сміта «Багатство народів», тобто 1776 рік. Наша епоха постмодерну (яка все-таки помітно поступливіша, ніж новітня наукова епоха[4]) не відмовляється зважати на минуле й добре усвідомлює силу історії (історичне навантаження), міфології, релігії та розповіді. «Зникають кордони між історією науки, її філософією і самою наукою, а також між наукою і ненаукою»[5]. Саме тому ми зануримося в історію так глибоко, як тільки нам дозволяє писемна спадщина нашої цивілізації. Ми віднайдемо перші сліди економічної думки в епосі про шумерського царя Гільгамеша, подивимося, яких поглядів в економічних питаннях дотримувалися євреї, християни, античні й середньовічні мислителі. Ретельно досліджуватимемо й вчення тих, кого вважають засновниками сучасної економіки в часи відносно нещодавні.

Усупереч загальній думці, за якою вивчення історії цієї галузі — це нікому не потрібний огляд спроб та помилок чи глухих кутів (з яких лише нам вдалося вийти), йдеться про якнайширший спектр тем, які пропонує економіка. Окрім історії, у нас більше нічого немає. Історія думки пропонує нам можливість утекти від інтелектуального спорожніння, яке нав’язує сучасність, допомагає бачити крізь інтелектуальний стиль епохи та ступити кілька кроків назад.

Повертатися до старих історій корисно не лише історикам і не лише заради того, щоб краще зрозуміти хід думок наших предків. Історії не втрачають своєї сили й тоді, коли з’являється історія нова, що заміняє попередню чи перевертає її з ніг на голову. Прикладом може бути, мабуть, найвідоміша в історії суперечка між геоцентричним і геліоцентричним поглядами. Як відомо, переміг геліоцентричний погляд, проте ми досі по-геоцентричному говоримо, що сонце сходить і заходить. Нашими основними орієнтирами в світі є схід і захід. Хоча насправді немає ніякого сходу й заходу. Якщо щось і сходить, то це наша Земля, й аж ніяк не Сонце. Сонце не обертається навколо Землі; це Земля обертається навколо Сонця — принаймні так нам стверджують.

До того ж, усі ці старі історії, образи та архетипи, про які згадуватимемо в першій частині книги, все ще з нами й долучаються до формування нашого ставлення до світу й того, як ми сприймаємо самих себе. Або ж, як говорить К.-Ґ. Юнг: «Справжня історія духу ховається не по вчених книгах, а в живому душевному організмі кожної людини»[6].

Бажання переконати

Економісти мали би вірити в силу історій. Адам Сміт їм вірив. Як він пише в книзі «Теорія моральних почуттів»: «Бажання, щоб нам вірили, бажання переконувати, правити та спрямовувати людей видається однією із наших найсильніших пристрастей»[7]. Зверніть увагу, що автор цього речення, якщо вірити здогадкам, — батько ідеї, що власний інтерес — найсильніше зі всіх природних бажань. Інші два видатні економісти, Роберт Й. Шіллер і Джордж А. Акерлоф, написали нещодавно: «Людську думку влаштовано так, що вона мислить за допомогою розповіді, розвитку подій з внутрішньою логікою та динамікою, які справляють враження одного цілого. Наша поведінка найчастіше обумовлена тим, що ми проживаємо свої життєві історії, історії, які ми розповідаємо самі собі й які формують межі нашої мотивації. Життя було би лише «одним прокляттям за іншим, якби не було таких історій»[8].

Оригінальна цитата звучить так: «Життя — це не лише одне прокляття за іншим. Це одне прокляття знову й знову по колу». Дуже влучно сказано, й міфи (наші величні історії, розповіді) — це «ревеляція — тут і зараз — того, що було й навіки буде»[9]. Іншими словами, міфи — це те, «чого ніколи не було, але що досі існує»[10]. Хай там як, наші сучасні економічні теорії, що ґрунтуються на строгих моделях, — це не що інше, як ці самі метанаративи, переказані іншою (математичною?) мовою. Тому необхідно гарненько вислухати всю історію від самого початку — оскільки, як відомо, не буде хорошим економістом той, хто буде лише економістом[11].

Якщо вже економіка хоче по-імперськи розумітися геть на всьому, тоді нам треба вирушити проти течії нашої галузі й справді спробувати зрозуміти абсолютно все. І якщо хоча б частково справджується правило, що «спасіння сьогодні криється в закінченні матеріальних нестатків, що призведе людство до нової ери економічного надміру, [і що] тоді, логічно, нова панівна еліта мала би складатися з економістів»[12], то ми повинні усвідомлювати цю засадничу роль й перебрати на себе більшу суспільну відповідальність.

Економіка добра й зла

Уся економіка в загальному підсумку є економікою добра й зла. Це переповідання історій людей людям про людей — і навіть найбільш софістична математична модель є де-факто історією, параболою, нашим прагненням (раціонально) зафіксувати світ навколо себе. Я спробую продемонструвати, що ми досі за всіма економічними механізмами вбачаємо «хороше життя», тобто наш спадок, який ми несемо з собою ще з часів античної чи юдейської традиції. Я спробую продемонструвати, що математика, моделі, формули й статистика — це лише верхівка айсберга економічної думки й що найбільша частина цього економічного айсберга містить усе інше, і що суперечки в економіці — це радше боротьба історій та різних метанаративів, аніж чогось іншого. Сьогодні люди, як, зрештою, і завжди, хочуть дізнатися в економістів, зокрема, і про те, що добре й що погано.

Економісти завжди вчили нас уникати нормативних суджень і поглядів на те, що добре й що погано. І все одно, всупереч тому, що стверджують підручники, економіка є за своєю суттю нормативною дисципліною. Вона не просто описує світ, але часто також показує, яким би мав бути світ (мав би бути ефективним; у нас є ідеал досконалої конкуренції, ідеал високого зростання ВВП при низькій інфляції, ми намагаємося досягти високої конкурентоспроможності...). Тобто ми формуємо нові моделі, сучасні параболи, які, проте, лишаються нереальними й мають дуже мало спільного з реальним світом. Ось простий приклад: якщо аналітик відповідає по телебаченню на просте, здавалося б, питання на кшталт, який зараз рівень інфляції, відразу ж навздогін прозвучить наступне запитання (на яке економіст часто і відповідає сам, не чекаючи подальших розпитувань), а саме: чи такий рівень інфляції хороший чи поганий, чи інфляція не мала би бути вищою чи нижчою? Тож навіть у розмові про суто технічне питання аналітики відразу ж починають говорити про добро й зло і пропонувати нормативні оцінки: мала би бути нижчою (чи вищою). Тому що «якби економіка справді була абсолютно нейтральною в своїх оцінках, тоді логічно було б очікувати, що люди, дотичні до економічних професій, розробили цілу систему економічної думки»[13]. А цього, як ми знаємо, не було. Як на мене, то це на краще, але все одно можемо припустити, що економіка — це й справді насамперед нормативна наука.

На думку Мілтона Фрідмана, економіка мала би бути позитивною наукою, нейтральною до загальновизнаних цінностей і описувати світ таким, яким він є, а не таким, яким би мав бути. Проте сама фраза, що «економіка мала би бути позитивною наукою», — це нормативне твердження: вона не описує світ таким, яким той є, а яким би він мав бути. Економіка в реальності — не позитивна наука. Бо якби вона такою була, нам би не треба було намагатися її такою зробити. «Більшість науковців і ціла низка філософів, звісно ж, приймають позитивістську концепцію, аби тільки уникнути метафізики...»[14]. І, до слова, не мати жодної цінності — це вже само собою цінність, а для економістів навіть дуже вартісна. Парадоксально, що галузь, яка першочергово займається саме цінностями, намагається їх позбутися. А тут іще один парадокс: наука, яка вірить у невидиму руку ринку, хоче позбутися всіх містерій.

У цій книзі я ставитиму такі запитання: чи існує щось на кшталт економіки добра й зла? Чи окупиться добро, чи добро існує поза економічними розрахунками? Чи егоїзм — це вроджена риса людства? І якщо його можна виправдати, чи будуть врешті щасливі всі? І якщо економіка не повинна стати тільки просто механічно-алокаційною економетричною моделлю без будь-якого глибшого сенсу (чи застосування), тоді все ж варто ставити собі ці питання.

До речі, не варто боятися таких слів як добро й зло. Ми не збираємося моралізувати, використовуючи їх. У кожного з нас є свій етичний кодекс, відповідно до якого ми діємо. Так само кожен із нас у щось вірить (атеїзм — така сама віра, як і будь-яка інша). Схожа ситуація і з економікою. Як говорить Джон Мейнард Кейнс: «Люди-практики, які вважають себе вільними від будь-яких інтелектуальних впливів, зазвичай є рабськими послідовниками якого-небудь уже покійного економіста. ... Проте це саме ідеї, а не невід’ємні права, рано чи пізно стають небезпечними, хай вже вони несуть добро чи зло»[15].

Метаекономіка, або про що ця книга

Цю книгу розділено на дві частини. У першій ми вирушимо слідами економіки в міфах, релігії, теології, філософії та науці. У другій частині шукатимемо сліди міфів, релігії, теології, філософії та науки в економіці.

Щоб знайти відповіді на запитання, які нас хвилюють, доведеться пройтися по всій історії людства від самих початків нашої культури аж до сучасної постмодерної епохи. Ми не ставимо собі за мету відстежувати кожен момент, що певним чином долучився до зміни економічного сприйняття світу наступними поколіннями (включно з нашим), ідеться радше про зупинки в процесі розвитку як окремих історичних епох (часи Гільгамеша, ера юдеїв чи християн), так і визначних особистостей, які суттєво вплинули на розвиток економічного розуміння людини (Декарт, Мандевіль, Сміт, Кант, Г’юм, Мілль та ін.). Наша ціль — переповісти історію економіки.

Іншими словами, ми намагатимемося зафіксувати розвиток духу економіки. Поставимо собі запитання, які повинні прозвучати, перш ніж взагалі почнемо розвивати економічне мислення — чи то вже в філософському вимірі, чи, до певної міри, історичному. Так ми опиняємося в частині, яка лежить на абсолютному краю економіки — а часто навіть і взагалі поза її межами. Можемо назвати цю частину, скажімо, протоекономікою (запозичивши термін у протосоціології), або ж ще точніше — метаекономікою (запозичивши з метафізики)[16]. Тож у цьому значенні «вивчення економіки, якщо воно не доповнюється вивченням метаекономіки, стає надто обмеженим і розпорошеним для того, щоби наприкінці можна було зробити обґрунтовані висновки»[17]. Ще важливіші культурні елементи чи галузі пошуків, як, наприклад, економіку, можна знайти в загальних передумовах, що пасують до всіх можливих систем, які несвідомо передбачає кожна епоха. Як зауважив Альфред Н. Вайтгед у своїй книзі «Пригоди ідей», ці передумови здаються такими очевидними, що люди вже навіть не знають, що саме вони передбачають, адже їм навіть не відомі інші способи мислення.

Що ж ми власне робимо? І чому? Можемо (з етичного погляду) робити все, що нам (з технічного погляду) дозволено?[18] І в чому полягає призначення економіки? Для чого всі ці зусилля? У що ми справді віримо й звідки походить наша (здебільшого, непізнана) віра? Якщо наука — це «система цінностей, якій ми повністю віддані», то про які ж конкретно цінності йдеться?[19] З огляду на те, що сьогодні економіка стала ключовою галуззю, завдання якої — пояснювати та змінювати світ, потрібно поставити собі всі ці запитання.

Трошки уподібнюючись до стилю постмодернізму, ми спробуємо розглянути метаекономіку з погляду філософії, історії, антропології, культури й психології. Мета цієї книги — зрозуміти, як розвивалося сприйняття економічного виміру людства, осмислити цей розвиток і описати. По суті, усі ключові думки, з якими економіка (чи то свідомо, чи підсвідомо) працює, мають довгу історію, а їхнє коріння сягає зазвичай далеко за межі економіки, часто навіть зовсім за межі науки як такої. Спробуймо дослідити початки економічної віри, народження цих думок і їхній вплив на економіку.

Усі кольори економіки

Я стверджую, що економісти основної течії відмовилися від більшості кольорів економіки й зосередилися лише на чорно-білому культі homo oeconomicus, який ігнорує питання добра й зла. Ми осліпили самі себе і не бачимо найважливіших рушійних сил людської поведінки.

Наші міфи, релігія, поети й філософи можуть нам розповісти не менше, ніж усі точні математичні моделі економічної поведінки. Я стверджую, що економіка повинна шукати, відкривати й виносити на світло свої цінності, навіть попри те, що нас завжди вчили, що економіка — це наука, позбавлена цінностей. Я стверджую, що це неправда і що в економіці ми знайдемо набагато більше релігії, міфів та архетипів, ніж математики. Я стверджую, що в сучасній економіці надто багато уваги приділяють методу на шкоду самій сутності. Я стверджую й хочу це довести, що економістам, як і всім людям загалом, необхідно черпати відомості з набагато більшої кількості джерел, до яких належать, наприклад, «Епос про Гільгамеша», Старий Завіт, вчення Ісуса чи погляди Декарта. Набагато простіше відчитати сліди нашого способу мислення, якщо досліджувати від самих історичних початків, коли наше мислення було набагато відкритішим, більш оголеним, — так нам буде простіше дошукатися першоджерел цих думок. Лише таким чином зможемо віднайти наші основні (економічні) цінності — вони ховаються в заплутаних тенетах теперішнього суспільства, де хоч і дуже міцно закріпилися, проте лишаються непоміченими.

Аби людина була добрим економістом, їй потрібно бути або хорошим математиком, або тямковитим філософом, або ж і тим, і тим. Ми дали надто велику свободу математиці, і навпаки, аж надто витіснили на задній план нашу людяність. Внаслідок цього отримали викривлені штучні моделі, від яких нам не буде жодної користі, якщо захочемо застосувати їх у реальному світі.

Тому так важливо вивчати метаекономіку. Нам варто було би заглянути за лаштунки економіки й дізнатися, які ж цінності «ховаються за сценою», нам варто було би привідкрити думки, які стали домінантними, хай навіть часто невисловленими передумовами наших теорій. В економіці, як не дивно, багато різних тавтологій, про існування яких самі економісти дуже часто й не здогадуються. Я стверджую, що неісторична перспектива, яка зараз панує в економіці, — погана. Я стверджую, що для розуміння людської поведінки набагато важливіше вивчити історичний розвиток ідей, які нас формували.

Ця книга покликана долучитися до затяжного двобою між нормативною і позитивною економікою. Я стверджую, що роль, яку в часи середньовіччя відігравали нормативні міфи й параболи, сьогодні виконують наукові моделі. У цьому немає нічого поганого, треба тільки прийняти існування цього.

Економічні пошуки супроводжували людство задовго до народження Адама Сміта. Я стверджую, що пошук цінностей в економіці з приходом Адама Сміта не почався, а досяг кульмінації. Сучасний мейнстрім, який гучно називають наступником економіки Сміта, повністю ігнорує етику. Питання добра й зла завжди були на першому місці в класичних дебатах, проте сьогодні розмови про них сприймаються майже як єретичний проступок. Я стверджую, що загальноприйняте трактування робіт Адама Сміта — помилкове. Я стверджую, що його вклад в економіку набагато ширший й охоплює набагато більше, ніж концепт невидимої руки ринку й зародження егоїстичного самоцентричного homo oeconomicus (хоча сам Сміт не використовував цього терміна). Я стверджую, що найбільшим його внеском в економіку був внесок етичний. Усі інші його думки чітко сформульовано ще задовго до нього, чи то вже говоримо про спеціалізацію, чи про принцип невидимої руки ринку. Я хочу показати, що принцип невидимої руки ринку — набагато старший, і розвинувся задовго до Адама Сміта. Перші його сліди знаходимо вже в «Епосі про Гільгамеша», в юдейському вченні чи християнстві, а вже прямо про нього говорили Арістофан і Фома Аквінський.

Нарешті настав слушний момент переглянути наш підхід до економіки, тому що саме зараз, у часи боргової кризи, у людей з’явився до цього інтерес і вони згодні слухати. І хоч у нашому розпорядженні є різні софістичні математичні моделі, проте ми так нічого й не навчилися з тих найпростіших прикладів, про які нам розповідали на лекціях релігієзнавства, наприклад, з історії про Йосипа, чи притчі про фараона й сімох худих і товстих корів. Мені здається, нам варто ще раз зважити наш спосіб мислення, спрямований лише на зростання. Адже економіка може бути прекрасною наукою, якій є що сказати широкому загалу.

У певному розумінні мені йдеться про дослідження розвитку концепту homo oeconomicus та, передусім, пов’язаної з ним історії animal spirits. Ця книга ставить собі за мету дослідити розвиток раціональної, емоціональної та повністю ірраціональної сторін людини.

Межі допитливості та відмова від відповідальності

Якщо вже економіка всевладно дозволяє собі застосовувати власні зразки мислення у сферах, що традиційно належать до відомства релігієзнавства, соціології чи політології, чому б не піти протилежним шляхом і не розглянути економіку методами релігієзнавців, соціологів чи політологів? Якщо сучасна економіка не соромиться пояснювати функціонування храмів чи проводити економічний аналіз родинних стосунків (і часто це дає цікаві й нові спостереження), чому б не поглянути на теоретичну економіку як на систему релігій чи приватних стосунків? Іншими словами, чому б не спробувати розглянути економіку з погляду антропології?

Щоб ми могли таким чином розглянути економіку, спочатку треба віддалитися від неї. Умовно кажучи, потрібно пересуватися лише по граничній межі економіки чи ще краще — аж за нею. Чи, якщо використати порівняння Вітґенштайна: подібно до ока, яке дивиться на навколишній світ, але ніколи не зможе подивитися на себе, аби пізнати об’єкт, необхідно з нього вийти — а якщо це неможливо, то принаймні скористатися дзеркалом. У цій книзі ми використовуватимемо дзеркала антропологічне, міфологічне, релігійне, філософське, соціологічне, психологічне — загалом усе, що нам може показати зображення ззовні.

У цьому місці доцільно щонайменше двічі вибачитись. По-перше, коли ми дивимося на своє відображення в будь-чому, часто отримуємо розбите й непропорційне зображення. Тому й ця книга не претендує запропонувати комплексно цілісну систему — вже з тієї простої причини, що такої системи не існує. Наприклад, ми не розглядатимемо всю шумерську літературу, хоча в ній і можна знайти багато інспіративних думок. Ми говоритимемо про юдаїстське та християнське вчення лише в економічному аспекті, а не розбиратимемо повністю теологічну систему стародавнього світу чи середньовіччя. Ми намагатимемося вибрати ключові впливи та переломні думки, що сформували сучасний економічний модус вівенді. Хай виправданням для такого широкого й, на перший погляд, недоладного змісту буде думка, яку колись давно висловив Пауль Фейєрабенд: «Усе згодиться»[20]. Ми ніколи не вгадаємо, звідки наступного разу отримаємо стимул для подальшого розвитку нашої науки.

Друге вибачення стосується певного спрощення чи викривлення дотичних галузей, які здаються авторові економічно важливими, але при цьому належать до компетенції зовсім іншої науки. У наш час наука любить ховатися за стінами зі слонової кості, збудованими то з математики, то з латинської чи грецької мови, з історії, аксіом чи інших ритуалів посвячення, щоб науковці мали свій незаслужений спокій, надійно сховані від критики з боку інших дисциплін чи громадськості. Проте наука повинна бути відкритою, інакше, як влучно зазначає Фейєрабенд, вона стає елітною релігією для посвячених, справляючи враження тоталітарного монстра, для широкого загалу «ззовні». Чи, за словами американського економіста чеського походження Ярослава Ванека, «на жаль чи на щастя, наша цікавість не обмежується кордонами нашої професійної спеціалізації»[21]. Врешті-решт, якщо вдасться в цих суміжних галузях знайти інспірацію для нових відкриттів в економіці чи спровокувати дискусію, книга більш ніж виконає своє raison d’etre.

Це дослідження не претендує стати новим трактуванням історії філософії та економіки. Автор радше ставить собі за мету доповнити деякі розділи економічної думки ширшою перспективою і аналізом впливів, що часто лишаються поза увагою економістів, проте можуть зацікавити більше коло читачів.

І насамкінець, мабуть, доречно буде зауважити, що у книзі багато цитат та парафразів з оригінальних текстів різних мислителів. Основний аргумент — бажання якомога автентичніше донести до читачів цінні думки стародавніх часів словами самого мислителя. Якби ми просто переказували давні вислови, й автентичність, і дух того часу повністю б вивітрилися, — і це була б непоправна втрата. Посилання в посторінкових примітках допоможуть, якщо є бажання, глибше вивчити конкретну проблематику.

Зміст: сім епох — сім тем

Книгу поділено на дві частини. У першій ми слідкуватимемо за історичною лінією, де на семи зупинках розвитку історії зосередимося на семи темах, які потім підсумуємо в другій частині. Друга частина — тематична й коротша, вона пожинає плоди історичних тем та інтегрує їх. У цьому розумінні книга трохи матрична, ви можете відстежити теми історично чи тематично, чи й обома способами. Коротко про кожну з цих семи тем:

Швидко й жадібно: історія споживання та роботи

У цьому розділі ми відштовхуватимемося від прадавніх міфів, у яких робота постає як первісне призначення людини, робота як радість, згодом (через невситимість) як прокляття. Бог чи боги проклинають роботу (Книга Буття, грецькі міфи) або проклинають за надмірну роботу (Гільгамеш). Ми станемо свідками народження жаги, бажання, попиту. Трохи згодом розбиратимемо аскетизм у різних розуміннях. Від грецької, а згодом християнської аскези та нехтування цим світом естафету перебирає вчення Фоми Аквінського, який розвертає стрілки маятника, тож матеріальний світ знову опиняється в центрі уваги. Досі домінувало піклування про душу, а бажання чи потреби тіла та світу відходили на задній план. Згодом стрілка маятника перехиляється на протилежну, споживацьку індивідуалістично-утилітарну сторону.

Хай там як, від самого початку людина демонструвала себе як неприродне створіння, яке з дивних причин намагається оточити себе різними матеріальними пожитками. Невситимість, матеріальна й духовна, — це основна людська метахарактеристика, яка проявляється вже в найдавніших міфах та історіях.

Прогрес (природність і цивілізація)

Сьогодні ми всі зачаровані ідеєю прогресу, проте на самому початку такої думки взагалі не існувало[22]. Час був циклічним, людина не мала історичного поступу. Але згодом прийшли юдеї з лінійним часом, а після них — християни й передали нам ідеал (чи утвердили юдейський), до якого ми прагнемо. Після них класичні економісти секуляризували прогрес. Як же ми дійшли до сучасного прогресу заради прогресу, росту заради росту?

Економіка добра й зла

Ми розглянемо ключове питання: чи є добро економічно вигідним? Спершу почнімо з «Епосу про Гільгамеша», де моральності добра й зла, здається, не поєднувалися; згодом в юдейській філософії, навпаки, переважала етика як пояснювальний чинник історії, античні стоїки не дозволяли розраховувати рентабельність добра, а гедоністи, на противагу їм, вірили: все, що окуповується в результаті, стає хорошим і в правилах. Християнське мислення через Божу милість розбило чітку каузальність добра й зла, а відплату за добро чи зло перенесло в площину життя після смерті. Ця тема кульмінаційна у відомій сьогодні суперечці Бернарда де Мандевіля й Адама Сміта про приватні гріхи, які продукують загальне благо. Згодом на схожому гедоністичному принципі (тільки колективному) Джон Стюарт Мілль і Джеремі Бентам сформували свій утилітаризм. Протягом усієї історії етики панівним лишається бажання створити зразок для етичних правил поведінки. В останньому розділі ми розкриємо тавтологію Max Utility (максимізація корисності) та обговорюватимемо концепт Max Good (максимізація добра).

Історія невидимої руки ринку й homo oeconomicus

Скільки років ідеї невидимої руки ринку? Як задовго до Адама Сміта народився цей концепт? Я спробую продемонструвати, що прообрази невидимої руки ринку можна знайти майже всюди. Думка про те, що ми зможемо використати вроджений егоїзм і що це зло теж може приносити добро, — це прадавнє філософське й міфологічне уявлення. Ми також простежимо за розвитком концепту homo oeconomicus, поглянемо на народження «людини економічної».

Історія animal spirits — мрія ніколи не спить

У цьому розділі досліджуватимемо другий бік людської особистості — той, який непередбачуваний, часто ірраціональний і архетипальний. На наші animal spirits (щось на кшталт супротивного до раціональності) впливає архетип героя й уявлення про те, що є добро.

Математика

Звідки в економіку потрапило уявлення про цифру як праоснову світу? У цьому розділі спробуємо продемонструвати, як і чому економіка стала механістично алокативним велетнем. Чому ми вважаємо, що математика — це найкращий засіб для описання світу (навіть і світу соціальних інтеракцій)? Чи справді математика — це основа економіки, чи лише верхівка айсберга, лише вишенька на тортику наших економічних пошуків?

Майстри правди

У що вірять економісти? Яка ж релігія в економістів? І який характер правди? Бажання очистити науку від міфів переслідує нас ще від часів Платона. Економіка — це нормативна наука чи позитивна дисципліна? Спочатку правда була в віршах та історіях, сьогодні ж ми сприймаємо правду як щось наукове й математичне, щось віддалене. Де ж варто шукати правду? І хто в наш час є «носієм правди»?

Практичні питання та дефініції

Коли ми говоримо в цій книзі про економіку, то маємо на увазі її основний напрям, який, здається, найкраще репрезентує Пауль Самуельсон. Під терміном homo oeconomicus розуміємо його первісний концепт в економічній антропології. Він побудований на уявленні про розумного індивіда, який, ведений суто егоїстичними мотивами, приймає рішення так, щоб максимізувати свій зиск. Ми не зачіпатимемо питання, чи економіка (у прямому значенні слова) — це наука чи ні. Якщо ми її час від часу називаємо суспільною наукою, нам йдеться просто про галузь економіки. Термін «економіка» ми сприймаємо в ширшому значенні, аніж просто виробництво, дистрибуцію та споживання товарів чи послуг. Під економікою ми розуміємо вивчення зв’язків між людьми, які в деяких випадках можна виразити в цифрах, науку, яка досліджує і таке, що піддається обігу, майно, і те, чим не можна торгувати (дружба, свобода, ефективність, зростання).

У моєму житті було три дуже сильні враження. Я багато років працював в університеті, вчився, робив дослідження та викладав теоретичну економіку (і при цьому досліджував метаекономічні дилеми). Чимало часу я пропрацював і на посаді економічного радника уряду — чи то вже як радник колишнього президента Вацлава Гавела, чи міністра фінансів, чи якийсь час і прем’єр-міністра (у справі практичного впровадження економічної політики). У мої обов’язки та (здебільшого) маленькі втіхи також входить регулярно писати статті в газету Иовройагвке поуіпу, де я висвітлюю різні практичні і філософські аспекти економіки для широкого загалу читачів (і при цьому намагаюся окремі теми дещо спростити, краще висвітлити та запропонувати інший погляд на ту ж річ). Ці три досвіди продемонстрували мені ліміти й переваги окремих сторін економіки. Мене не полишає ця потрійна шизофренія (У чому полягає смисл економіки? Як її можна практично використовувати? Як можна зрозуміло поєднати її з іншими науковими дисциплінами?). І ця книга — результат, чи то вже поганий, чи хороший.