Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Примітки

1

Ксенофонт. Домострой, розділ 2.12 / пер. з чес. Xenofon, Оєсопотісш, 2.12. Під економікою мається на увазі «ведення господарства». Тут і надалі примітки автора.

2

Від давньогр. слова ойкономія: від оікос, (ойкос — «дім», «домогосподарство») та v6p.oc, (но-мос — «закон»).

3

Хай там як, ми досі не змогли розгадати таємницю власне матерії. Дію годинника розуміємо тільки до певної міри. Все одно ми не знаємо, як виглядає час. Тобто розуміємо лише механізм годинника, тільки ті його деталі, які самі й створили.

4

Ми використовуємо термін «наука» у вільному значенні. Поки що вважатимемо наукою все, що під нею розуміють у загальному контексті. До детальнішого розгляду «наукового» і «ненаукового» повернемося в другій частині книги.

5

З кн.: Feyerabend, P.K. Against Method. Outline of an Anarchistic Theory of Knowledge.

6

Jung. Vybor z dûa IV — Obraz clovéka a obraz Boha, 52.

7

Smith, Adam. 7üe 7üeory of Moral Sentiments. Liberty Funds, 1982.

8

Розділ «Історії»: пер. з чес. З кн.: George A. Akerlof and Robert J. Shiller. Animal Spirits.

9

З кн.: Campbell, Joseph. Myths to Live by. New York, Viking, 1972.

10

З кн.: Sallustius. On the Gods and the World.

11

Йдеться про вільний переклад автора цитати Джона Стюарта Мілля: «A person is not likely to be a good political economist, who is nothing else». З кн.: John Stuard Mill. Essays on Ethnics, Religion and Society. Vol 10 of Collected Works of John Stuart Mill, 306. Цитата з передмови. З кн.: Redman, D. Economics and the Philosophy of Science.

12

З кн.: Nelson, Economics as Religion, 38.

13

З кн.: Nelson. Economics as Religion, 132.

14

З кн.: Whitehead, Adventures of Ideas, 130.

15

З кн.: Keynes, John Maynard. Obecna teorie zamestnanosti, droku a penez. Praha: CSAV, 1963.

16

Термін «метаекономіка» вперше вживає Карл Менґер у 1934 р. у своїй статті «Law of Diminishing Returns. A Study in Meta-economics». «Коли він вперше використав термін «метаекономіка», у нього й на думці не було знову зараховувати етику до економіки. Він радше хотів економіку, а разом з нею й етику включити в когерентну логічну формулу, не намагаючись при цьому встановити між ними зв’язок» (З кн: Л. Беккіо. Unexplored Dimensions, С. 30).

17

З кн.: Schumacher. Small Is Beautiful, 36.

18

Ідеться про парафраз ключового запитання, яке ставить теолог Томаш Галік.

19

Поланьї М. Особистіші знання: На шляху до посткритичноїфілософії. — БГК ім. І.А. Бодуена Де Куртене, 1998. — 344 с. — (Корпус гуманітарних дисциплін).

20

З кн.: Feyerabend P.K. Against Method. Outline of an Anarchistic Theory of Knowledge.

21

З кн.: Vanek J. The Participatory Economy, 7.

22

У соціологів усе ще є ідеал класичного (рустикального) суспільства, а в психологів — ідеал гармонії цивілізованих і тваринних частин особистості. Проте їхні ідеали містяться в минулому, а щодо розвитку-прогресу вони досить часто висловлюються скептично. Серед усіх дисциплін, здається, лише в економістів є ідеал у майбутньому.

23

Найстаріші шумерські версії епосу датовані третьою династією Уру, тобто періодом 21502000 до Христа. Новіша аккадська версія датується переломом другого й першого тисячоліття до нашої ери. Стандартна аккадська версія, з якої зроблено й переклад, який ми використовуємо, датована приблизно 1300-1000 до Христа, її було знайдено в бібліотеці в Ніневії. Тож до кінця цього розділу під «Епосом про Гільгамеша» ми розуміємо його «стандартну» аккадійську версію на 11 табличках без частини про спуск Гільгамеша в підземний світ, яку прикріплено пізніше на дванадцятій глиняній табличці, проте разом з тим вона містить зустріч з Утнапіштімом в одинадцятій табличці та розмову з Іштар на шостій табличці. Якщо не вказано іншого, використовуємо переклад Михайла Москаленка (На ріках вавилонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини / упоряд. М.Н. Москаленко. — Київ: Дніпро, 1991. — С. 98-151). Дія відбувається на території сучасного Іраку.

24

Найстаріші писемні пам’ятки належать шумерам, писемні пам’ятки з інших культур (напр., індійські чи китайські) — молодші. Індійські Веди написано приблизно 1500 р. до Христа, так само й «Єгипетська книга мертвих». Найдавніші частини Старого Завіту були записані десь між VI і IX століттями до Христа, «Іліада» та «Одіссея» написані у VIII ст., тексти Платона та Аристотеля — у IV ст. Китайська класика (напр., Конфуцій) датується приблизно ІІІ ст. до Христа. Арабська література з’являється в VI ст. н. е.

25

Kratochvil. Mytus, filosofie a veda, 11.

26

Ferguson. The Ascent of Money, 28.

27

Так само навіть у (нашому) сучасному епосі (міфові, історії, казці) — у трилогії «Володар перснів» від Дж. Толкіна — гроші не відіграють жодної ролі. «Операції» відбуваються у формі подарунків, боїв, підступів, різних трюків чи крадіжок. Див. Bassham, Bronson (eds.), «Володар перснів і філософія».

28

Ніякі пошуки не можна вважати вичерпними, проте й попри відносно ретельний обшук конвенційних архівів EconLit (найширша й точно найповажніша база даних економічної літератури сучасності) авторові не вдалося знайти жодної книги чи хоча б розділу книги чи академічної статті, яка б розглядала «Епос про Гільгамеша» з економічного погляду. Тому ми усвідомлюємо, що наша спроба проаналізувати найстарішу пам’ятку з нового ракурсу відказана на всі невдачі, спрощення, протиріччя та неточності перешопрохідця.

29

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, ІІ.

30

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, ІІ. 10-17.

31

Термін «робот» уперше використовує в 1920 р. Карел Чапек у своїй науково-фантастичній п’єсі «R.U.R.» (Россумські універсальні роботи), у якій ідеться про повстання штучних людей, яких виготовили для заміщення ними праці людини. Спочатку Чапек планував назвати їх «лаборами» (від слова labour — робота), проте його брат Йозеф вигадав більш вдале слово: робот, похідне від слова робота. Схожий мотив знайдемо і в трилогії «Матриця» (Matrix) (і в більшості сучасної міфології): те, що ми створюємо для того, аби воно служило нам, у результаті опиняється в ситуації, коли ми служимо йому. Те, що покликане робити нас вільними (у цьому випадку від роботи — первинна роль роботів), зрештою, робить з нас рабів.

32

Маркс говорить про редукцію людини ще виразніше, що робітник «стає простим придатком до машини ...» (переклав українською Д. Рабинович), див.: Rich A. Wirtschaftsethik, 52. Зверніть увагу, що сьогодні в економічних моделях ми сприймаємо людину через роботу (L) або як human capital (H). На підприємствах створюються відділення людських ресурсів, human resources (HR), ніби людина й справді — ресурс, точно так, як є природні ресурси (natural resources) чи фінансові (капітал, financial resources).

33

Homo oeconomicus, або ж людина економічна — це концепт, у якому людина діє раціонально на основі своїх егоїстичних інтересів так, аби досягла своїх суб’єктивних цілей. Уперше цей термін використали критики економіста Джона Стюарта Мілля як спрощену модель загальноприйнятої людської поведінки. Мілль стверджував, що в очах політичної економіки «на характер людини не впливає її соціальне становище, як і не впливає її статус у суспільстві. Людина розглядається лише як істота, що прагне багатства та здатна оцінити і порівняти ефективність різних засобів для досягнення цієї цілі». З кн.: Mill, Essays on Some Unsettled Questions of Political Economy. Модель homo oeconomicus — дуже контраверсійне спрощення людської поведінки, тому в цієї моделі дуже багато критиків навіть зі середовища економістів.

34

Платон. «Конституція», 460b-c: «Постійно народжуваних дітей відбиратимуть спеціально поставлені для того посадові особи... А немовлят, народжених від гірших батьків чи навіть від тих, які з’явилися від перших, але з тілесними вадами, вони заховають, як годиться, у якомусь потаємному й недоступному місці». Діти не повинні були знати своїх справжніх батьків і повинні були спеціально народжуватися так, аби сформувалося якомога сильніше потомство («найкращі чоловіки зазвичай мають сходитися з найкращими жінками». — Там само, 459). Так ніби вони зграя породистих собак. Лише тоді, коли люди вийдуть за межі (ре) продуктивного віку, «коли чоловіки й жінки вийдуть із віку, відведеного на розмноження, гадаю, ми дамо волю чоловікам єднатися з ким захочуть» (там само, 461b). Переклад подано за виданням: Платон. Держава / пер. з давньогр. Д. Коваль. — Київ: Основи, 2000. — 355 с.

35

Ця тема повертається і в найсучасніших історіях та міфах, наприклад, у фільмах Matrix, «Острів», Equilibrium, Gattaca тощо. У них люди — роботизовані, (часто більш-менш несвідомо) поневолені заради суто виробничої функції, їм суворо заборонено мати емоції. Мабуть, найкраще це передає фільм Equilibrium від Курта Віммера.

36

Lewis C.S. "Шє Four Loves. Цього письменника цитує економістка Deirdre McCloskey у своїй книзі tte Bourgeois Virtues.

37

Stiglitz. Employment, social justice and societal well-being, 10.

38

Приязні стосунки між колегами на робочому місці ми можемо в своїх цілях називати «малою дружбою». Подібно до того, як суспільству потрібна «маленька любов», тобто хай і слабке почуття взаємної симпатії між чужими людьми, так само й фірма краще працює, коли всередині немає безперервної внутрішньої боротьби, а колеги ! «маленькі друзі». До проблематики симпатії, співприналежності, тобто певної «малої любові» ми повернемося в розділі про Адама Сміта.

39

На тему любові та економіки див.: Deirdre McCloskey, foe Bourgeois Virtues, 91-147.

40

З кн.: Lewis C.S. foe Four Loves, 64.

41

З кн..: Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 72.

42

Епос про Гільгамеша, таблиця друга, ІІІ. 5., С. 107.

43

З кн.: George. The Babylonian Gilgamesh Epic, 144.

44

У часи Гільгамеша до природи потрібно було ставитися з повагою, притаманною всьому не-людському, тобто як до чогось такого, чого людина не створила й чим вона не може управляти. На деякі з частин природи навіть поширювалася абсолютна «священна» недоторканність (яку Гільгамеш, до речі, порушує). У наш час така недоторканність стає дедалі більшою дивовижею, та все одно ми можемо знайти сучасні «священні місця», куди заборонено вхід ефективній невидимій руці ринку. Таким прикладом може бути парадокс нью-йоркського Централ Парку. Його звідусіль оточує ефективність прямо до небес (у прямому й переносному значенні цих слів): мегаполіс, де кожен метр квадратний максимально використовується і в висоту, і в ширину. Можливо, доречно буде нагадати, що й вавилонські священні вежі, зикурати, повинні були «сягати небес». Їх роль, очевидно, полягала в доместикації гори, де з давніх-давен жили (некеровані й непередбачувані) боги. Що ми одомашнимо чи виготовимо самі, над тим і маємо контроль, цим і можемо управляти, бачимо його «наскрізь». Очевидно, зикурати — це результат різних спроб перемістити природну гору в місто, побудувати її людською рукою й одомашнити (ніби дикуна Енкіду). «Печера дала первісній людині перше уявлення архітектурного простору... попри всі відмінності прообразом і пірамід, і зикурати, і митраїчних святинь, і християнських гробниць була гірська печера». З кн.: Mumford. The City in History, 17. Однак повернімося до Нью-Йорка, міста міст: якщо взяти ціни на землю, то Централ Парк — у перерахунку на гроші — найдорожча природа в світі. Це «священне» місце займає площу 3,5 км², і якби не було законного регулювання, то під дією різних ринкових сил її давно би вже проковтнула міська забудова. Однак пропозицію використати хоча б частину досить великої території під якусь новобудову ніколи б не схвалило ані місцеве населення, ані міська влада, тож місту і його ефективності, що майже сягає неба, ніби заборонено вхід на територію Централ Парку. І остання примітка: якщо поглянути з більшої часової дистанції, то не «заповідна» природа Централ Парку є аномалією, а місто всюди навколо. Це не природа — небажаний прибулець у місті, хоча сьогодні це так і виглядає. Це місто — небажаний прибулець у природі.

45

З кн.: Heffernanova. Gilgames, 8.

46

George. The Babylonian Gilgamesh Epic, 98.

47

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, І, 100.

48

Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 72.

49

Епос про Гільгамеша, таблиця перша.

50

Для нас це звучить більш ніж дивно: як секс в епосі може бути тим, що Енкіду цивілізує та улюднює? Невже ми не вважаємо сексуальний потяг чимось тваринним? В епосі зовсім інше сприйняття, що здебільшого пов’язано з культом плодючості, а також з тим, що очевидно в ті часи враження від сексу вважали тим, що відрізняє нас від класу тварин, що підвищує й емансипує в людину. Секс до певної міри навіть боготворили, про що свідчить і роль храмових жриць, які віддавалися сексу (див. нижче). Підхід до сексу й справді вирізняє людину від абсолютної більшості тварин — тварин, що займаються сексом для задоволення, можна перерахувати на пальцях однієї руки: «У кількох видів тварин, куди належать бонобо (карликові шимпанзе) та дельфіни, часто секс, навпаки, показово відділяється від власне репродукції». (Jared Diamond. Why Is Sex Fun?: The Evolution of Human Sexuality, 19-20). Економка Дейдра Макклоскі також зауважує, що сьогодні в нашій підсвідомості ерос фігурує як щось тваринне, і критикує це трактування. Див.: McCloskey. The Bourgeois Virtues, 92.

51

В епосі між втратою природності й розвитком людськості й духу встановлюється досить тісний зв’язок, який в економіці часто називають терміном trade-off, тобто щось за щось, сир задурно буває лише в мишоловці, або ж все має свою ціну. Для Енкіду це означало, що він не міг бути водночас природним і цивілізованим; розвиток нової особистості Енкіду пригнічує його стару природність.

52

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, IV, 102.

53

Там само, ІІ-30, 101. Природа для цивілізованої людини стає не лише ворожою, а навіть страшною і демонічною. Тварини, наприклад, миші, кажани чи павуки не нападають на людину, та попри це все одно в багатьох людей вони викликають ірраціональний страх. Природа не становить для нас загрози, природа нас лякає. Темний ліс, болота, туманні долини — все це викликає в цивілізованої людини страх. Утіленням цих страхів стають казкові істоти, які часто символізують страхітливу природу (відьми, вампіри, перевертні...).

54

Епос про Гільгамеша, таблиця друга, ІІ-25, 105.

55

Там само, таблиця друга, ІІ-30, 105.

56

Там само, таблиця перша ІІ-180, 102.

57

В кн.: Sokol, Mesto a jeho hradby, 288.

58

В кн.: Sokol, Mesto a jeho hradby, 289.

59

Сьогодні ми зазвичай вважаємо недоторкану дику природу ідеалом краси й чистоти, проте люди західного типу не змогли б довго прожити в незайманих частинах природи. Це не світ людей.

60

«У пролозі поет називає стіну витвором самого Гільгамеша, проте разом з цим нагадує, що фундамент стіни заклали сім мудреців, сім первозданних створінь, які принесли людям цивілізацію. Така точка зору відсилає нас до старої традиції, згідно з якою Урук (абсолютно справедливо) вважався колискою найдавнішої цивілізації». George. The Babylonian Gilgamesh Epic: Introduction, Critical Edition and Cuneiform Texts, 91.

61

На цьому прикладі маємо змогу усвідомити, який великий шлях змін пройшло людство за кілька останніх поколінь. Ще для наших дідусів і бабусь чи прадідусів і прабабусь ціла низка «природних» умінь була цілком звичною справою, тож теоретично вони могли самі себе повністю всім забезпечити. Сьогодні ж для більшості людей дика вже сама тільки думка, що вони могли б чи хотіли б зарубати курку, свиню чи корову, хоча їхнє м’ясо вони залюбки щодня споживають.

62

Концепт «виконання однієї роботи» аж до екстремальної форми розвинувся на фабричному виробництві, де майже все роботизовано. За збігом обставин, на одній такій фабриці (мануфактурне виробництво шпильок) усю чарівність розподілу роботи усвідомив і Адам Сміт, якого вважають основоположником ідеї економічної спеціалізації. Якби кожній сім’ї довелося виготовляти для себе шпильку вдома, найімовірніше, їй би це навіть не вдалося, але в будь-якому разі родина б згаяла за цим заняттям не одну годину, а завдяки спеціалізованому фабричному виробництву кожен запросто може купити собі шпильку, та ще й за геть мізерну ціну.

63

З кн.: Sokol. Mesto a jeho hradby, 289.

64

Там само, 290.

65

Таким чином посилюється суспільна важливість ще одного об’єкта зацікавлень економістів — ринку. Саме він стає засобом комунікації для індивіда, який залежить від великої кількості інших членів суспільства, з якими, з огляду на їхню кількість, він би вже не зміг поокремо вести комунікацію та торгувати.

66

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, ІІ, 100.

67

З кн.: Stigler. Frank Hyneman Knight, 58.

68

З кн.: Heffernanova. Gilgames, 4.

69

З кн.: Mumford. The City in History, 44.

70

Епос про Гільгамеша, таблиця одинадцята, І-10, 143.

71

Єдиний раз, коли Гільгамешові вдалося «приборкати» Енкіду, — це був трюк з блудницею. Силою Енкіду він би ніколи не взяв.

72

Те саме, як зауважив чеський філософ і біолог Зденєк Нойбауер, притаманно й науці: «Природність науки, як і всяка інша природність, любить приховуватися, так вона видається герметичною. (Зрештою, «герметичний» означає також утаєний, прихований...)». Див.: Neubauer, O cem je veda, 59 (розділ «Veda jako religio novoveku»). Далі Нойбауер пише: «І наука, з огляду на свою духовність, звичайно ж соромиться свого «секретного тіла». Там само, 58.

73

«А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався. І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?», Книга Буття (пер. І. Огієнка), 3, 10-11.

74

Ісая, 11, 6-8. Якщо не зазначено іншого, подано переклад Біблії І. Огієнка.

75

Лестощі й обман взагалі відіграють дуже важливу роль в стародавніх міфах — т. зв. trickster (хитрун, ловкач) — один із основних архетипів героя. Саме на цьому трактуванні наголошував у 1956 р. американський антрополог польського походження Пауль Радін у книзі The Trickster, у якій він описує чотири основні архетипи героя. Ми лиш додамо, що трюк — це символ первісної емансипації людства й початок боротьби проти чогось сильнішого, ніж сама людина, наприклад, проти богів чи проти природи. Це первісний бунт супроти закономірностей і даностей, первісна відмова від пасивності й початок боротьби зі сильнішим (абстрактним) принципом. І Гільгамешу довелося використовувати супроти неприборканого Енкіду лестощі. Прабатько Авраам бреше, видає свою дружину за сестру, і, намагаючись уникнути неприємностей, заходить так далеко, що продає її у гарем фараона. Яків теж більшу частину свого життя — шахрай, це навіть закладено в його імені: з івриту Яків — це «той, хто тримає за п’ятку», що відповідає чесько-українському прислів’ю «водити когось за носа» чи англійському «pulling the leg». Варто зауважити, що в первісних культурах підступність не мала такого пейоративного забарвлення, як зараз. Підступ був лише одним із методів боротьби, зокрема проти сильнішого ворога. Зрештою, і Одіссей відомий з означенням хитромудрий Одіссей. І до сьогодні на трікстерів натрапляємо в казках як на позитивних героїв. Іван-дурник вирішує завдання, які непідвладні принцам і богатирям, і завдяки цьому отримує руку принцеси й півцарства на додачу. Схожих персонажів знайдемо в багатьох сучасних фільмах та оповідях. Таке враження, що ці історії неправдоподібних героїв намагаються нагадати нам, що природа, порядок і система, або ж наше сприйняття світу не завжди діють раціонально.

76

Дослідниця Геффернанова у книзі Tajemstvi dvou partnerů («Таємниця двох партнерів») убачає в цій оповіді боротьбу природного підсвідомого (волохатий ловець Ісава) з осілим свідомим (Яків, який «живе у наметі», — справжній майстер язика й язикового обману). А густим волосяним покровом тіла Ісав помітно нагадує тваринного, неприборканого Енкіду. Ця символіка їх обох зараховує до світу природи.

77

Узагалі перші міста, які зустрічаються в Біблії, — це міста, які заснував богатир-звіролов Німрод. «А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар. З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах...» Книга Буття 10:9-12. Під Вавилоном, очевидно, мається на увазі місто, де побудовано вежу/зикурат Вавилон, а Ерех, з дуже великою правдоподібністю, — це Урук, де правив легендарний Гільгамеш. Інші міста теж пов’язані з нашою історією: аккадська версія епосу вважається сьогодні стандартною, а її копію було знайдено в бібліотеці міста Ніневії.

78

Книга Буття 11:9.

79

У Біблії Левіафана зображено страшним і великим монстром (Див.: Йов 3:8 та 40:24-32), Томас Гоббс використовує його ім’я в переносному значенні на позначення держави чи правителя, без якого суспільство, у розумінні Гоббса, гине від хаосу й руйнування.

80

Гоббс, Томас. Левіафан. — Київ: Дух і літера, 2000.

81

Епос про Гільгамеша, таблиця одинадцята, 125-130, 146.

82

Там само, 75, 144-145.

83

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, 110-115, 100.

84

Епос про Гільгамеша, таблиця друга, 35, 105.

85

Див. Neubauer. Pfimluvce postmoderny, 36-37, 53-55.

86

Детальніше цим питанням займається, наприклад, Ян Геллер у своїй книзі: Jan Heller. Jak orat s certem, 153-156.

87

Ґете. Фауст, частина перша, сцена 3. (пер. з нім. Миколи Лукаша).

88

До речі, досить подібні аргументи на захист капіталізму наводить і Дейдра Макклоскі у книзі The Bourgeois Virtues.

89

З кн.: Novak. The Spirit of Democratic Capitalism.

90

Smith, Adam. The Wealth of Nations.

91

Цим спостереженням я завдячую чеському економісту Любомиру Млчохові, який на цю тему часто говорить, що для того, аби людина змогла запрягти в плуг зло, їй щонайменше треба бути святим.

92

У вавилонській культурі жриці водночас були й храмовими «проститутками» як частина культу плодючості. «В епосі не зазначається статус Шамхати в Уруку, тому що це прямо не стосується історії, але варто розуміти, що Урук, священне місто Іштар, богині фізичної любові, славилося кількістю та красою місцевих проституток. Багато з них були при цьому жрицями в храмі, побудованому на честь богинь Ніссун та Іштар. George, The Babylonian Gilgamesh Epic, 148. «Проститутка, яку Гільгамеш відправив на завдання, швидше за все була жрицею чи куртизанкою, а не звичайною проституткою... Окрім блаженства кохання, вона мала вміти запропонувати дикуну й людську мудрість та переконати його в перевагах цивілізованого життя». З кн.: Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 139.

93

Термін Bliss point можна перекласти як «точка блаженства». Ідеться про щось на кшталт споживацької нірвани чи точки, у якій вдалося досягти максимально можливого в даній ситуації рівня корисності (задоволення від споживання), досягти ідеального обсягу споживання. В економіці термін bliss point (чи також saturation point) використовується на позначення ідеальної, бажаної величини споживання, за якої конкретний індивід почуватиметься абсолютно задоволеним, а його благополуччя більше не можна покращити будь-яким збільшенням його споживання. В економіці функція користі часто зображується у вигляді тривимірної гори, де bliss point — це її вершина.

94

Безсмертність, у будь-якому її вигляді, мала для вавилонян засадниче значення — оскільки після смерті їх не чекав Рай, смерть вони сприймали як перехід у щось неприємне й відлякуюче.

95

Бажання отримати безсмертя, як і багато інших стародавніх бажань, збереглося аж до наших днів, хоча тепер воно набуло набагато людянішої форми: культ вічно красивого й молодого тіла сформував імперативне бажання прожити здорове й якомога довше життя, без огляду на його якість. Проте зараз багатоліття здобувається не героїчними подвигами, багатим чи моральним життям, а, наприклад, вживанням у їжу певного набору страв, що відповідають визначеним критеріям (які постійно змінюються), та нехтуванням інших споживацьких звичок. І цей сучасний рух також набув форми «повернення до природи», принаймні що стосується денного раціону. Однак бажання роздобути трави та суміші якомога екзотичнішого походження, які начебто містять у собі чудодійні еліксири молодості, зараз виглядають так само смішно, як і у всі стародавні часи.

96

З кн.: Heidel. The Gilgamesh Epic and Old Testament Parallels, 11.

97

З кн.: Heffernanova. Gilgames, 8.

98

Епос про Гільгамеша, таблиця восьма, 260, 131.

99

Епос про Гільгамеша, таблиця десята, 80-90, 137.

100

Там само, 95,137.

101

Ця частина епосу упродовж століть змінювалася найбільше. У старій вавилонській версії десята табличка взагалі була останньою — історія закінчується тим, що Гільгамеш після розмови з чашницею відмовляється від подальших пошуків безсмертя й приймає роль смертного королівського роду. У першій версії Сідурі відіграла в житті Гільгамеша схожу роль, як Шамхат у житті Енкіду: олюдинила його й повернула в людський колектив, для якого в майбутньому він міг приносити якусь користь. Лише коли згодом було додано одинадцяту табличку з історією про зустріч Гільгамеша з Утнапішті стала Сідурі звабницею, що пропонує незнані насолоди, від яких Гільгамеш відмовляється.

102

Паточка Я. Єретичні есе про філософію історії. — Київ: Основи, 2001. — с. 225.

103

Епос про Гільгамеша, таблиця одинадцята. 305,150.

104

З кн.: КгаІосЬуіІ. Муґш, filosofie, уейа I а II, 17.

105

Про це свідчить, наприклад, пісня Another Brick in the Wall гурту Pink Floyd. Як бачимо, тема стіни живе своїм життям і досі.

106

З кн.: Kratochvil. Mytus, filosofie a veda I a II, 12.

107

В економіці — принцип необмеженої свободи підприємництва; невтручання держави в економіку (з фр.) (прим. пер.)

108

Приповідки: 16. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки.

109

Якщо ми будемо дотримуватися біблійного узусу, тоді безумовно правильним буде називати всіх, починаючи від Авраама, євреями (див. Книга Буття 14:13). Іменем «Ізраїль» нарік Бог Якова, внука Авраама (Книга Буття 32:38, 43:6 і т. д.), звідси його нащадки — ізраїльтяни. У Книзі Вихід 3:18 та 5:1 здається, що євреї та Ізраїль — це синоніми. Проте в Старому Завіті слово «Ізраїль» має ще вторинне, дещо вужче значення, оскільки використовується на позначення північних племен та, передусім після розділення королівства, відрізняє їх від євреїв. І хоча терміни єврей та ізраїльтянин переходять і в Новий Завіт (напр.: До римлян 9:4, 2. До коринтян 11:22, До филип’ян 3:5 , більш звичним на той час було слово юдей (єгудим). Спершу цей термін використовувався на позначення представників південних племен в Юдеї (у цьому значенні воно використовується в Книзі пророка Єремії 32:12, 34:9), однак після вавилонського вигнання його замінює термін ізраїльтяни як найширша назва на позначення обраного народу. Так було через те, що на той час майже всі ізраїльтяни походили з племені, що жило в Юдеї, оскільки північні племена (Ізраїль у прямому значенні слова) втратили свою ідентичність після того, як їх завоювали самаритяни в 772 р. до Христа. Означення юдей не мало би використовуватися як загальна назва, якщо ми говоримо про період до вигнання. Хай там як, у нашому тексті ми вважатимемо слова ізраїльтяни, юдеї та євреї синонімічними.

110

Наскільки авторові відомо, проблематикою економічної думки в юдаїзмі досі найбільше займався Макс Вебер (Ancient Judaism, Economy and Society, The Sociology of Religion), згодом трохи менше Вернер Сомбарт (The Jews and Modern Capitalism) чи Карл Маркс (On the Jewish Question), проте ніхто з них (можливо, за винятком кількох частин тексту Макса Вебера) не аналізував економічні аспекти основних текстів стародавньої єврейської віри. В економічних журналах (Journal of Business Ethics, Business Ethics Quarterly та ін.) публікувалася ціла низка статей на тему єврейської бізнес-етики, проте автор книги не знає жодної статті, де б ішлося про економічні аспекти історичних і філософських основ юдаїзму як єдиного цілого. Що стосується підручників економічної думки, як один приклад із багатьох можемо навести книгу А. Макінтайра A Short History of Ethics. У розділі «The History of Moral Philosophy from Homer to the 20th Century» («Історія моральної філософії від Гомера аж по двадцяте століття») про єврейське вчення немає ані слова. Схожий підхід спостерігаємо і в інших підручниках. Винятками серед підручників економічної думки, які трохи глибше занурюються в тематику, є старші й сьогодні вже мало використовувані підручники, наприклад, History of Economic Thought Льюїса Генрі Гейні та до певної міри A History of Economic Thought Еріха Ролла чи The Growth of Economic Thought Генрі Вільяма Шпігеля. Серед економістів тему внеску євреїв в інтелектуальне життя західної цивілізації розпрацьовує, наприклад, Торстейн Бунде Веблен у статті «The Intellectual Pre-Eminence of Jews in Modern Europe».

111

З кн. Weber. The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism.

112

З кн.: Novak. The Catholic Ethic and the Spirit of Capitalism.

113

З кн.: Sombart. The Jews and Modern Capitalism.

114

На це звертає увагу також Макс Вебер, який присвятив цій темі уже згадувану монографію. Див.: Weber. Ancient Judaism.

115

З кн.: Weber, Max. Autorita, etika a spolecnost. Praha: Mlada fronta, 1997.

116

Див.: Ferguson, Niall. The War of the World: History’s Age of Hatred. Більше про погляд Маркса на євреїв див. Mini. Philosophy and Economics, 201.

117

Class. Wenn ich der Kaiser wär.

118

Див. Ferguson, Niall. The War of the World: History’s Age of Hatred.

119

Більше на цю тему див.: Yoder. The Politics of Jesus, насамперед розділ «The Kingdom Coming» про політичні очікування, які євреї пов’язували з Месією, у цьому випадку конкретно з Ісусом.

120

Tamari. The Challenge of Wealth, 47-48.

121

Після того, як Гільгамеш втрачає Енкіду та не знаходить безсмертя, він повертається, за логікою сізіфівської даремності, назад у своє місто Урук, у свою розбудовану фортецю, ніби нічого й не сталося: «Для кого ж трудилися руки? Для кого ж кров’ю сходить серце? Самому собі не зробив я блага» («Епос про Гільгамеша», табличка десята, 310. — С. 150). Гільгамеш знову стає точно таким самим героєм, як описувався на початку епосу, і хоча цього разу він приносить людям звістку від Утнапішті про події перед потопом, проте без цього події всього епосу могли б статися ще раз. З історичного погляду, це були «лише» пригоди, історичний відступ, нічого більше. Про феномен пригод дуже цікаво розповідає соціолог-економіст Джордж Зіммель у своїй книзі «Гроші в сучасній культурі». Це явище повністю співзвучне з архетипним циклічним розумінням часу, яке домінувало в ранніх культурах.

122

Див. більше: Еліаде М. Міф про вічне повернення, зокрема, розділ 2 «Відтворення часу».

123

А цивілізації, які менше технічно чи матеріально забезпечені, вважаємо менш розвиненими суспільствами, які ще не досягли нашої стадії розвитку. Ми сприймаємо їх так, що вони «ще за нами», їм «є що наздоганяти».

124

З кн.: Keynes. Economic Possibilitiesfor our Grandchildren, 360-361. Цікаво буде процитувати ще один абзац: «Майже все важливе, усе, що знав світ на початку нової епохи, уже було відомо людині ще на світанку історії. Мова, вогонь, ті ж свійські тварини, що й у нас зараз, пшениця, ячмінь, вино й маслини, плуг, колесо, весло, вітрила, шкіра, білизна й одяг, цегла й горщики, золото й срібло, мідь, олово й свинець, залізо з’явилися в списку ще до 1000 року до Христа — банківська справа, державоуправління, математика, астрономія та релігія. До наших днів не збереглося жодних записів про те, хто був першим власником цих речей».

125

Див.: Паточка Ян. Єретичні есе про філософію історії. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — 374 с.

126

«У західному світі відбулося повне «відділення» тіла й душі лише в грецькому світогляді. [Відомий антрополог] Джейнс датує цю подію VI століттям до нашої ери. Концепт душі як чогось кардинально відмінного від тіла розробили поодинці Платон і Аристотель, а християнство його далі лише розвивало. Ранній юдаїзм особливо не розрізняв тіло й душу, проте згодом теж прийняв концепт безсмертної душі». З кн.: НеЙЄгпапоуа. Та]ет$М (іуои ратіпетй, 61.

127

Повторення Закону 4:15-19. Візуальні зображення — під забороною; з іншого боку чимало уваги приділено інтерпретації, тобто усній подачі. Кількома рядками раніше Господь закликає: «Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів». (Повторення Закону 4:9). На відміну від історій інших народів, в історіях єврейської культури велику роль відіграє усна традиція. В інших народів домінантним усе ж лишалося збереження культурної спадщини (історії) через зображання, хай вже мова йшла про картини чи скульптури. Зокрема, грецький герой повинен був відповідати всім критеріям привабливого зображення.

128

Див. більше: Weber, Max. Autorita, etika a spolecnost. Praha: Mlada fronta, 1997.

129

Буття 2:10-14.

130

Філософський словник, стаття «Вольтер», 45.

131

Ця книга не ставить собі за ціль фіксувати пізніший (зокрема діаспорний) розвиток юдаїзму, де досить часто з’являються аскетичні елементи. Ми ж зосередимося винятково на старозавітній економічній антропології.

132

«Приземленість не порушується навіть у випадку поведінки зі знаками аскетизму, якщо мова йде про поведінку, дану Святим Письмом, оскільки «якщо євреї виконують «Закон», то це не аскеза, так само не вважається аскезою, коли вони виконують різні ритуальні норми й деякі табу». З кн.: Weber, Max. Autorita, etika a spolecnost. Praha: Mlada fronta, 1997.

133

Умова, без якої не можна; обов’язкова умова (лат.) (прим. пер.).

134

«Економічні бажання й прагнення юдаїзм вважає рівноцінними до всіх інших основних людських тенденцій. Вони не є чимось, що може чи мало би бути знищено. Це радше тенденції, які люди можуть і повинні освятити, і цим самим поблагословити самих себе... Тому юдаїзм вважає за абсолютно легітимне, дозволене і вигідне отримувати та користуватися економічними вигодами, проте все ж називає цей процес обмеженим, який має служити Божим заповідям». З кн.: Tamari. The Challenge of Wealth, 47.

135

З кн.: Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 151.

136

Принц Баяя — головний герой чеської казки, який проходить через багато випробувань та здобуває кохання принцеси Слав’єни. (прим. пер.)

137

Див.: Lalouettе. L’Empire des Ramsès.

138

До речі, досить цікаве спостереження, що сьогодні ми асоціюємо моральність з естетикою. Погані персонажі неприємні на вигляд, а позитивні переважно бувають красивими. Читачі відразу ж згадають безліч прикладів: демони й монстри зі сучасних міфів — книг і фільмів — часто схожі на смерть, на трупа, а якщо вони й красиві, то красиві обманно (тимчасово), і свою красу використовують лиш як (сексуальну) приманку. Дуже небагато негативних персонажів нашої найсучаснішої міфології — справді красиві.

139

Рамзес ІІ — це «герой, якому немає рівних, руки в нього були сильні, серце — сміливе».

140

Рамзес ІІ «має серце швидке, як Тот». Що цікаво, в уявленнях єгиптян розум містився в серці, серце було центром мислення. У наш час серце часто вважають осередком емоцій, яке до того ж, дуже часто вступає в конфлікти з розумом, який навпаки оселився у нас в голові. «У серця існують свої причини, які розуму абсолютно незнайомі» (Див.: Блез Паскаль. Думки / пер. з французької А. Перепаді, О. Хоми. — Київ: Дух і літера, 2009. — 704 с.). Слово «розум» ми спокійно можемо замінити словом «голова».

141

Ця моральна зброя, як її називає Лалует, має щоразу інший ефект: падіння чи принаймні ідеальний параліч ворога без єдиного удару. На цьому місці також доречно буде нагадати, що при падінні Єрихону, першого міста, у якому оселилися євреї, укріплення (саме укріплення, а не люди) падають так само, тобто без жодного удару. Див.: Книга Ісуса Навина, розділ 6.

142

Усі цитати з: Ьаіоиейе. L’Empire des Ramsès, розділ «Портрет героя».

143

До того ж, у більшості старозавітних історій панує бажання дуже точно визначити час (який здебільшого прив’язувався до року панування якогось короля чи згідно з родоводом) і місце.

144

Це правило стосується насамперед відомих лідерів єврейського народу. Проте дуже часто фіксуються й помилки пророків (яким обожнення аж так не загрожувало). Пророк Йона відмовляється слухатися свого Бога й зарозуміло лається після того, як Бог змилується над містом Ніневія. Ієремія прагне померти тощо. Добрим винятком є пророк Даниїл — це один із небагатьох персонажів, за ким не помічено жодної «вади» характеру.

145

Radin, Paul. The Trickster: AStudy in American Indian Mythology. London: Routledge & Kegan Paul, 1956.

146

Див.: Heffernanova. Gilgames, 6.

147

Здається, саме на цей архетип Ф. Ніцше нападає найбільше.

148

З кн.: Claire Lalouette. L'Empire des Ramsès, par Claire Lalouette. Paris, Fayard, 1985, 118.

149

У Книзі Буття навіть не називаються своїми іменами Сонце й Місяць — традиційні божества ранніх культур; їх розрізняють як більше й менше світило.

150

В епосі природу, що з давніх-давен оточувала людей, уособлювали різні непередбачувані божества, у яких були такі ж слабкі місця й примхи, як і в людей (відповідно до епосу, потоп наслали боги за те, що від людей було надто багато шуму, який дратував богів). Природу ніхто не обожнював, нікому не спадало на думку її науково досліджувати, а тим більше в неї втручатися (щоправда, якщо тільки людина — не на три чверті бог, як Гільгамеш), адже досліджувати систематично, ретельно (і науково) володіння непередбачуваних і настроєвих богів — це не завжди безпечно.

151

З кн.: Tamari. The Challenge of Wealth, 51.

152

Є тут і одна цікава імплікація щодо токвільського розподілу законодавчої, судової та виконавчої влади. Законодавцем мав бути Господь, а судді — його повіреними пророками.

153

Псалми 146:6.

154

1 Самуїлова 8:11-19.

155

Проте сучасна наука цікавиться певним типом хаосу. Наприклад, теорія хаосу досліджує поведінку динамічних систем, які дуже чутливі до початкових умов.

156

Цей мотив хаосу трапляється і в інших давніх історіях та міфологіях.

157

Важливо пам’ятати, що з будь-яким створенням чи відділенням пов’язано також називання. Якщо річ не означена, тобто відділена від інших, не є сама собою — вона не означена, а отже, й не визначена.

158

До самих же основ «об’єктивної реальності» поки що не вдалося повністю дійти навіть королеві точних наук — теоретичній фізиці. Тож фізики (а з ними й ми) ще й сьогодні не можуть належно відповісти на основні питання — наприклад, що таке матерія. Глибинні речі все ще для нас оповиті таємницею.

159

Приповісті 8:22-30.

160

Приповісті 8:31-36.

161

Приповісті 1:20-22.

162

Приповісті 4:7.

163

Про те, що така співучасть — це справді бажання самого Бога, свідчить також факт, що Бог наказав Адамові дати імена всім творінням. У старіших культурах, а подекуди ще й сьогодні, вибір імені — дуже привілейована діяльність. У єврейському розумінні це свідчило про певну надвладу над тим, кого називають.

164

Буття 1:1-10 (Виділено курсивом — Авт.).

165

Вітґенштейн Л. Trüctatus logico-filosoficus. Філософські ЬосліЬжєння. — Київ: Основи, 1995. — С. 56.

166

Там само. С. 57.

167

Урочисте завершення. (Прим. перекл.)

168

Книга Буття 2:19-20 (Виділено курсивом — Авт.).

169

Книга Буття 2:15. Корективом у тлумачення значення назв може стати факт, що Адам назвав і жінку — Єву. Тільки це сталося вже після падіння, до цього Адам Єву не називав.

170

Neubauer, Zdenek. Respondeo Dicendum, 23.

171

Neubauer. O cem je veda? — С. 173-174. Детальніше див. у: Robert M. Pirsig. Zen and the Art of Motorcycle Maintenance: An Inquiry into Values, 28-30.

172

Локк Джон. Два трактати про врядування. — К.: Основи, 2001. — С. 150. Цю цитату наводить і М. Новак у кн.: Novak. The Catholic Ethic and the Spirit of Capitalism, 286.

173

Novak. The Catholic Ethic and the Spirit of Capitalism, 150-151.

174

Neubauer. Respondeo Dicendum, 28.

175

Mini. Philosophy and Economics, 228. Або див.: Veblen. The Intellectual Pre-eminence of Jews in Modern Europe.

176

Mini. Philosophy and Economics, 229.

177

Claire Lalouette. L’Empire des Ramsès. 336.

178

Як пише В. Зомбарт: «... так само як й іншим чужим елементам [тобто історії] в юдаїзмі, їм теж надавався етичний вимір у дусі геніальності цієї релігії». З кн.: Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 150.

179

Можна було б навіть сказати, що вона його накликає розпізнаванням. Див. більше: Дітріх Бонхеффер. Етика, 15-18: «...знання про добро й зло — це разом з тим і розрив з Богом. Добре й погане людина може знати лише проти Бога... І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло (Буття 3:22).... знати добро й зло означає вважати себе самого за початок всього добра й зла... цю таємницю людина вкрала в Бога... тепер вона живе, відлучена від Бога, людей, речей, самої себе».

180

Книга Буття. Розділ 3. Що цікаво, в обох історіях — і в «Епосі про Гільгамеша», і Книзі Буття — саме змій відбирає в людей безсмертя. У Гільгамеша він краде й з’їдає його квітку, еліксир молодості, а в сюжеті про Едем вмовляє Єву спробувати плід з Дерева пізнання добра й зла.

181

Буття 6:5. Винятковим є тільки Ной: «І сказав Господь Ноєві: Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді» (Буття 7:1).

182

Див.: Епос про Гільгамеша, переднє слово, 16.

183

Книга Буття, 18:20-21.

184

«Поправді кажу, ніхто серед цих людей, цього злого покоління, не побачить того доброго Краю, що присяг Я дати вашим батькам...» (Повторення Закону 1:35).

185

Буття 41:1-4.

186

Буття 41:29, 30.

187

Буття 41:33-36.

188

Ідеться про взагалі перший спогад в Книзі Буття про податки.

189

Як не дивно, сучасні держави обкладають громадян набагато вищими податками, і це попри те, що вони не здатні утримати циклічно збалансований бюджет. Деяким державам навіть за довгі десятиліття не вдалося досягти профіциту в бюджеті.

190

Важливим винятком є ситуація, коли ми хоч і знаємо про прийдешні проблеми, проте ні в кого не стає сміливості їх вирішувати. Сучасна економічна політика багатьох держав може слугувати найкращим прикладом відкладання важливих реформ на період, що лежить за горизонтом коротких політичних циклів.

191

Про схожий принцип говорить Насім Талеб у книзі The Black Swan.

192

«І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована! І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. ... І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йона 3:4-10). Це «нереалізоване, але все одно успішне пророцтво» обурило Йону й він розізлився: «О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло» (Йона 4:2).

193

Тут фараон зовсім не представлений як бог чи божий син, як його на той час сприймали співгромадяни. Навіть той факт, що з примхами долі він бореться лише технічними й людськими способами, теж свідчить про цікаву річ. Фараон не послуговується магією, щоб відвернути кризу, читачеві, так би мовити, відкривається кухня й «таємниця» економічної політики, яка полягає в розумній реакції на наявну інформацію.

194

І хоча зразки таких пророцтв ми знайдемо на різних етапах історії, детально проблему самовикону-ваних пророцтв першим описав соціолог Роберт К. Мертон у книзі Social Theory and Social Structure.

195

Я не хочу сказати, що, наприклад, політологи не цікавляться майбутнім. Відмінність у тому, що економісти набагато більше переконані в своєму вмінні точно передбачити майбутній розвиток. До того ж розробляти довгострокові прогнози їх спонукає той факт, що на основі цього приймається велика кількість різних рішень на всіх рівнях економіки. Відповідно до цього планується забезпечення держав, фірм, домашніх господарств.

196

І навіть більше, цю важливу таємницю довірили не євреям, а фараонові. А фараон, зрештою, завдяки цій далекоглядності суттєво зміцнив своє становище, підкорив сусідні народи (сини Йосипа тому приклад) та фінансово й політично виріс, оскільки в часи голоду продавав зерно чи обмінював його на землю.

197

Плеяду таких прикладів можна знайти при захоплення землі обітованої в Книзі чисел від розділу 31 і далі.

198

Тут як основний приклад можна вказувати період королювання Давида й Соломона. Див., напр., 2 Хроніки, 9 розділ.

199

Повторення Закону 7:12-16. Інший приклад, напиклад, з Книги Вихід 23:25: «І будеш служити ти Господеві, Богові своєму, і Він поблагословить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворобу».

200

Вихід 22:21-23.

201

2 Царів 13:1-3. Лише для повноти даних, ізраїльський цар Єровоам ІІ був дуже успішним економічно, хоч і був безбожником: «І робив він зле в Господніх очах» (2 Царів 15:9). Проте економічну успішність Біблія коментує хіба що цими словами: «Господь побачив Ізраїлеву біду, ... і споміг їх рукою Єровоама, Йоашового сина» (2 Царів 14:26, 27).

202

Ми зараз не розбиратимемо причини, чому не було дотримано правил. Пояснень напрошується багато, серед економічних ми можемо зазначити теорію ігор, згідно з якою на індивідуальному рівні часто доцільніше не дотримуватися правил, зловживати довірою та правилослухняністю інших, однак на суспільному рівні це призведе до загального спаду благополуччя. Див. більше: T. Sedlacek. Spontaneous Rule Creation.

203

Приповісті 11:31. Інший приклад, яких безліч у Старому Завіті: «Ручаюсь: не буде невинним лихий, а нащадок правдивих захований буде» (Приповісті 11:21). До того ж у євреїв навіть не було чітко сформованої персоніфікації зла, диявола, це теж приходить вже з появою християнства. На жаль, ми не можемо в межах цієї книги детально розбирати єврейську етику. Втім, очевидно, що добро й зло були атрибутами Господа. «Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!» (Ісая 45:7). Ще один дуже цікавий приклад можна знайти в порівнянні двох книг, які описують абсолютно одну й ту ж подію. У першій книзі Хроніки 21:1 з’являються рядки: «І повстав сатана на Ізраїля, і намовив Давида перелічити Ізраїля». А в іншій книзі та сама подія описується іншими словами: «І знову запалився Господній гнів на Ізраїля, і намовив сатана Давида проти них, говорячи: Іди, перелічи Ізраїля та Юду!» (2 Самуїлова 24:1).

204

Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 150.

205

Малахії 3:9-12. Цей напрям можемо відчитати в багатьох місцях Старого Завіту. Як приклад можемо навести: «Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вихід 20:5,6).

206

Як влучно називає Ян Пейн у своїй книзі «Звідки зло?» на с. 69. При подальшому розмежуванні хасидської традиції та профетичних шкіл ми посилаємося на Геґеля. Judentum und Hellenismus, 310-381a, 394-453.

207

Якщо не брати до уваги «змія» зі сюжету про сад Едем, де змій все одно не є повним еквівалентом Сатани. А окрім цього, в Старому Завіті Сатана прямо згадується лише одного разу, до того ж дуже коротко (у книзі Малахії). Порівняйте з кількістю згадок цього слова в Новому Завіті. Роберт Мюшамбле, автор серйозної історичної студії «Історія диявола», навіть стверджує, що «Сатана ще з часів середньовіччя беззаперечно належить до матеріалу, з якого тчеться історія Європи, він дотичний до всіх великих перетворень у суспільстві... Він презентує протилежну сторону нашої культури, досконалу антитезу великих ідей...». У контексті впливу диявола на історію ми процитуємо цю книгу ще раз. Коли Мюшамбле описує твір відомого автора Даніеля Дефо «Політична історія диявола», він пише: «[Даніель Дефо] разом з Локом і Гумом ще до Канта проклали дорогу новому визначенню диявола — рушійний важіль історії». (Muchembled Robert. Une histoire du diable. 2002).

208

Книга Йова, 1:8-11.

209

Книга Йова, 19:6. Інші дорікання та докази невинності Йова див.: Йов 31:1-40.

210

Книга Йова, 13:15.

211

Еклезіяст, 8:14.

212

Псалм 72:2-5.

213

У кінці книги Йов отримує назад своє ім’я (І Господь привернув Йова до першого стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє. Йов 42:10), проте проходження через усі страждання (заради «винагороди») досить складно назвати хорошим кшефтом, і це точно не мета цієї книги. Винагорода завжди була лише бонусом, і аж ніяк не розрахунком.

214

Що стосується зла, то цікавий погляд на відмінності між злом (incoming) та злом (outgoing) пропонує Сократ: у діалозі Платона «Федон» заарештований Сократ відмовляється від утечі з в’язниці й приймає смертну кару в вигляді отрути з цикути, болиголова. Він радше дозволить заподіяти зло собі, ніж сам наважиться на крок, який вважає неправильним, а саме на втечу з в’язниці й вигнання. На думку Сократа, зло (outgoing) важливіше, ніж зло (incoming): «Якщо вже вибирати, то більше зло — чинити несправедливість, а менше — терпіти». (Горгій 509 с)).

215

Еклезіяст 11:9.

216

З кн.: Tamari. The Challenge of Wealth, 45.

217

І через вплив культурної спадщини греків, і завдяки релігійній мішанині Близького Сходу у перших століттях поширення християнства «основної течії». Якщо вважати, наприклад, дотримання всіх постів елементом аскетизму, тоді ми в дуже обмеженій мірі знайдемо його в Старому Завіті, проте у великій кількості в набожності християн (і євреїв) у перших століттях.

218

Лука 16:19-25.

219

Ключовим елементом етики Канта (етики, яка й сьогодні є дуже впливовою школою) є обов’язок. «Канта не можна вважати ключовою персоною, що розділяє історію моралі на два етапи. Мабуть, для більшості пізніших філософських текстів поняття етики подавалося в кантівській термінології. Багато тих, хто ніколи в житті нічого не чув про філософію, а тим більше про Канта, щоденно несвідомо керуються моральним ученням, яке для них підготував саме Кант».

220

Повторення Закону 10:12-22.

221

Порівняно з (фр.).

222

Повторення Закону, 11:18.

223

Псалми 119:97, 127.

224

Там само, 1:1-2.

225

Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 134, 136. Насправді ж ідеться про неточну цитату, до того ж не з Повторення Закону 6:5, а аж на два вірші далі, 6:7. Як бачимо, і Зомбарт допускався неточностей.

226

У Торі згадується загалом 613 законів, більшість із них — у книзі Левит.

227

Див.: Ьаіоиейе. L’Empire des Ramsès.

228

Як ми вже згадували, слово економіка складається з грецького nomos: закон чи дух закону. Зі слова nomos згодом виник суфікс — номія, наприклад, у словах астрономія, економія, таксономія.

229

Вихід 23:2.

230

З кн.: Sokol. Clovek a svet ocima Bible, 30. Ян Сокол далі аргументує, що до певної міри засновниками американського суспільства були спочатку кочівники, у яких були схожі преференції свободи, як колись у євреїв.

231

Перехід уявлення природного раю в образ певного міста на небесах відбувався вже пізніше, завершення цього процесу спостерігаємо наприкінці Нового Завіту в книзі Апокаліпсис, де життя після смерті описується в небесному Єрусалимі, тобто в місті. Єрусалим у перекладі з івриту дослівно означає «місто спокою».

232

Книга Буття 11:4.

233

Там само, 13:10.

234

Там само, 12:1.

235

Числа 11:4-6.

236

З кн.: Sokol. Clovek a svet ocima Bible, 33.

237

Левит 25:2-5. Урожаю шостого року повинно було вистачити на наступні три роки. Див. Левит 25:20.

238

Символіка цього числа походить із числа, кратного семи.

239

Левит 25:8.

240

«І освятите рік п’ятдесятиріччя, і оголосите волю в Краю для всіх мешканців його, ювілей він буде для вас: і вернеться кожен до своєї посілості, і кожен до родини своєї вернеться. Ювілей цей рік п’ятдесятиріччя буде для вас: не будете сіяти, і не будете жати саморослі колосся її, і не будете збирати грон з необрізаних виноградин їх» (Левит 25:10-11).

241

«А коли збідніє брат твій при тобі, і буде проданий тобі, то не будеш робити ним праці раба, як наймит, як осілий він при тобі, аж до ювілейного року буде він працювати тобі, вийде від тебе він та сини його з ним, і вернеться він до родини своєї, і до посілости батьків своїх вернеться він: бо вони Мої раби, що Я вивів їх з єгипетського краю, не будуть вони продані продажем раба. Не будеш володіти ним жорстоко, і будеш боятися Бога свого» (Левит 25:39-43).

242

З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 30.

243

Це вже інша проблема, що на практиці дуже рідко дотримувалися цих розпоряджень, як свідчать історичні докази і з Месопотамії, і з часів Старого Завіту.

244

Псалми 23:1.

245

Левит 25:13-16.

246

Левит 25:23.

247

Там само, 23:22.

248

Повторення Закону 24:19.

249

Там само, 26:12-15.

250

З кн.: Tamari, The Challenge of Wealth, 52.

251

«Бо Я милости хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від цілопалень» (Ісая 6:6). Див. Ісая 1:11, схожі слова знайдемо і в Новому Завіті — Від Матвія 9:13: «Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння». А також Матвій 12:7: «Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних».

252

1 Самуїла 2:8.

253

Приповісті 14:31.

254

Там само, 21:13.

255

Вихід 22:20 (21).

256

Левит 25:47.

257

Там само, 24:22.

258

В українському перекладі все ж використовується слово «приходьки», тоді як у чеському — «гості» (прим. перекл.)

259

Там само, 19:10.

260

З кн.: Pava, Business Ethics: A Jewish Perspective, 92.

261

Почалася сучасна епоха; мені здається, що вона почалася разом із накопиченням капіталу в XVI ст. Я вважаю (з огляду на причини, якими не хочу обтяжувати цю дискусію), що вихідними факторами для цього стало зростання цін та спровоковане ним зростання прибутків. Своєю чергою, ці фактори пов’язані з появою золота та срібла, що його іспанці привезли з Нового Світу в Старий. І з цього часу приспана сила накопичення за складним відсотком прокинулася й повернула собі колишню силу, яку зберігає аж до наших днів. А сила накопичення, з якою діяв складний відсоток упродовж двох століть, вражає уяву. (див.: Keynes. Economic Possibilities for Our Grandchildren.)

262

З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 31.

263

Там само, 25 і 28.

264

Там само, 31.

265

Там само.

266

Цим самим гроші дають змогу об’єднати й великі спільноти. Завдяки грошам ми можемо довіряти і людині, яку ми не знаємо, але яка поважає ті ж самі (грошові) цінності. «Тож зрештою це саме гроші сформували між людьми незрівнянно більше зв’язків, ніж було будь-коли до цього...», — як пише Георг Зіммель у своєму есе «Гроші в сучасній культурі», с. 12. Те, що гроші певним чином інституціоналізують довіру, проявляється в різних орнаментах, знаках і символах, якими й до сьогодні рясно всіяні банкноти й монети. Це певні «святі» символи державності, наших святих чи відомих історичних діячів. А банкнота чи її користувач ніби «присягають» на цих авторитетах: цим я вірю, цих поважаю, а цих я приймаю.

267

Див.: Simmel. Philosophie des Geldes.

268

Книга Буття 23:3-16. «І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хето-вим, говорячи: Я приходько й захожий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого. І відповіли сини Хетові Авраамові, та й сказали йому: Послухай нас, пане мій, ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою. І встав Авраам, і вклонився народу тієї землі, синам Хетовим, та й промовив до них і сказав: Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового, і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу. А Ефрон пробував серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи: Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою. І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі, та й сказав до Ефрона, так що чув був народ тієї землі, говорячи: Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою. А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому: Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай! І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, чотири сотні шеклів срібла купецької ваги».

269

Авраам отримує великі дари від Авімелеха, якого він увів в оману тим, що говорив про свою дружину Сару, що це його сестра: «І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сару, жінку його. І сказав Авімелех: Ось край мій перед обличчям твоїм, осядь там, де тобі до вподоби. А Сарі сказав: Ось тисячу секлів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана» (Буття 20:14-16).

270

Там само, 14.

271

Вихід 22:24.

272

Повторення Закону 23:20-21; див.: Левит 25:36-37, Єзекіїль 18.

273

З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 35.

274

Повторення Закону 24:6.

275

Левит 25: 35-37.

276

«Ми починаємо сприймати гроші всього лиш як засіб для отримання великих багатств, як безпосередньо саме багатство... Оскільки більшість людей не мислять свого життя інакше, ніж у гонитві заробляння грошей, уважаючи це найзвичнішою ціллю всіх своїх зусиль, часом складається враження, що всі втіхи в житті так чи інакше пов’язані з наявністю певної суми грошей: і згодом вони зі звичайного засобу та передумови перетворюються в кінцеву мету. Але коли цієї мети нарешті вдається досягти, приходить та сама смертельна нудьга та втома... адже гроші — це всього лиш міст до кінцевих цінностей, а на мості не можна жити». (З кн.: Simmel, Georg. Penize v modern kulture a jine eseje.)

277

Хоча Ф.А. Гайєк, наприклад, хотів, щоб кожна інституція друкувала свої гроші, які б потім між собою конкурували. Про це ж говорить і Сокол (див.: Sokol. Moc, penize a prävo).

278

«Тому з цілковитою підставою до лихварства ставляться з ненавистю, бо воно робить гроші предметом власності, усуваючи таким чином їхнє призначення, задля чого їх було впроваджено. Адже мета грошових знаків — проводити обмін. Отримування ж відсотків призводить до збільшення грошей, тому й назва цього збільшення — приплід... тому таке наживання статку є в основному протиприродним» (див.: Аристотель. Політика, 1258a39-1258b7).

279

Трохи перебільшуючи, можна було б сказати, що гроші можуть зробити те саме, що й алкоголь, який наділено схожою особливою силою. Він не в силах загалом підняти настрій чи додати енергії, але вміє перемістити енергію з наступного дня. Іншими словами, «енергетична цінність» вихідних — це константа, та тільки шматок її перемістився з майбутнього (ранок суботи) в сучасність (вечір п’ятниці). Алкоголь, так само як і грошовий борг, висмокче енергію з ранку суботи й перемістить її, інвестує в вечір п’ятниці. І в нас відразу з’являється стільки енергії, що ми аж починаємо поводитися інакше, не як зазвичай. Ми відважніші, більше споживаємо, забуваємо про рамки... просто розважаємося. Алкоголь уміє переносити енергію тільки на невеликі часові дистанції, тоді як гроші вміють переносити енергію на набагато більші відстані.

280

Сьогодні державні бюджети такі великі, що їхню незбалансованість можна маніпулювати з ростом економіки, тобто його стимулювати або ж пригальмувати.

281

Приклад: якщо я позичу суму, рівну 10% своїх надходжень, то, мабуть, тільки справжній дурень стверджуватиме, що цього місяця я на 10% багатший чи точніше: продуктивніший. Ні на крону. Проте оптично мої надходження справді зросли, я можу (завдяки позиці!) витратити на 10% більше.

282

Дуже цікаве спостереження: якщо ми будемо розцінювати роботу руками як роботу для рабів, а рабів — як машини, то Платон був зовсім недалеко від реалій нашого часу. І справді сьогодні всю фізичну роботу виконують машини, а роботу, що вимагає творчості, розуму чи прийняття самостійних рішень, виконують виключно люди. Саме це було в уявленні Платона функцією вільної людини (не-раба) — інтелектуальна діяльність.

283

Книга Буття 1:28.

284

Там само, 3:17-19: «І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся».

285

Книга Буття 3:19.

286

Приповісті 22:29.

287

Проте в ході історії вартісність роботи та статус робітника досягли екстремально високих позицій у часи комунізму, де робота не просто високо цінувалася в суспільстві, але й стала єдиним джерелом цінності.

288

Повторення Закону 24:19.

289

З кн.: Hill. Historical Context of the Work Ethic, 1.

290

Приповісті 10:4.

291

Еклезіяст 5:11.

292

Приповісті 21:25.

293

Див.: Еліаде М. Священне і мирське; Історія релігійної думки: Міф про вічне повернення.

294

Вихід 20:8-11.

295

У пер. укр. І. Чернятинського.

296

Як дуже влучно прокоментував Джагдиш Бхагваті у книзі «На захист глобалізації», у розділі «Пришвидшення темпу суспільної зміни», с. 33, ще нещодавно дуже хорошим показником вважалося зростання ВВП хоча б на 2% щороку. Проте якщо в останні роки (до початку кризи) економіка котроїсь із країн не виросла хоча б на 6%, це вже вважалося неуспіхом.

297

Співавтором цього розділу є Лукаш Тот, який також допомагав із підготовкою першого чеського видання та англійської версії для Oxford University Press.

298

З кн.: Samuels, Biddle, Davis. A Companion to the History of Economic Thought, 19.

299

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 76.

300

Гесіод. Теогонія, (розділ 1 «Заспів») у пер. І. Франка.

301

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 76.

302

Detienne. Les mâitres de vérité dans la grèce archaïque, 128. Оригінальну цитату взято з Psellos. Energeias Daimonon, 821 B, Migne, PG, CXXII.

303

Цитата продовжується: «...і лише після них настає черга мозку та його цікавих спостережень». З кн.: Campbell. Myths to Live by, 88. У наступних розділах ми спробуємо продемонструвати, що така внутрішня «співзвучність з історією» (або ж моделлю, його передумовами чи висновками, парадигмою тощо) відіграє важливу роль і в сучасній економіці та науці загалом.

304

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 78.

305

З кн.: Detienne. Les mâitres de vérité dans la grèce archaïque, 128.

306

Гесіод. Теогонія (розділ 1 «Заспів») у пер. І. Франка.

307

Евріпід. Іфігенія в Тавриді // Трагедії. — К.: Основи, 1993. — 448 с. 1240: «Тут же Земля породила юрми нічних сновидів, що вмирущим, поки в печері, у пітьмі вони спали, роз’ясняли недавнє і тс.» Див. 1261, прим. A 1278. Див.: «І нічні жахи про розділення, ах, батьків заповіт такий правдивий!» З кн.: Есхіл. Семеро проти Фів.

308

« ...я вважав, що повинен робити все з точністю до навпаки, тобто відкинути як безумовно брехливе все, щодо чого в мене був хоча б найменший привід сумніватися... я вирішив уявити собі, що все, що коли-небудь спадало мені на думку, не більш правдиве, ніж образи моїх сновидінь». З кн.: Декарт, Рене. Міркування про метод, частина 4.

309

«Честь бути першим грецьким економічним мислителем належить поету Гесіодові, який жив у старогрецькій Беотії в середині восьмого століття до нашої ери... Перші 383 з 828 куплетів його поеми [«Роботи і дні»] присвячено основній економічній проблемі — недостатності ресурсів для втілення численних бажань і цілей людини». З кн.: Rothbard, Economic Thought before Adam Smith: Austrian Perspectives on the History of Economic Thought, 8.

310

Гесіод. Роботи і дні (розділ «Пандора») / пер. В. Свідзинського // Антична література: Хрестоматія. / Упоряд. О.І. Білецький. (2-ге вид.) — Київ: Радянська школа, 1968. — С. 116-126.

311

Гесіод. Роботи і дні (розділ «Пандора») / пер. В. Свідзинського // Антична література: Хрестоматія / упоряд. О.І. Білецький. — 2-ге вид. — Київ: Радянська школа, 1968. — С. 116-126.

312

З кн.: КаосЬуй. РіІовоАе техі туґет а уебои об Нотега ро Вевеагґа, 53.

313

Див. Аристотель. Метафізика, 986a1-987b30: «Піфагорейці... вважали елементи чисел елементами всіх речей... вони стверджують, що речі самі по собі — цифри».

314

З кн.: Bunt, Jones, Bedient. The Historical Roots of Elementary Mathematics, 82.

315

З кн.: Mahan. A Critical History of Philosophy, 241.

316

Див. Viz Guthrie. A History of Greek Philosophy I, 177.

317

Harris. The Reign of the Whirlwind, 80.

318

Для повнішого уявлення, наведімо лише кілька прикладів, як же виглядала математична містика на етапі свого зародження: любов і дружба як прояви гармонії мають таке ж число, як октава в музиці, тобто вісім. За здоров’я відповідає цифра сім. Справедливість задає квадрат — це пов’язано з відплатою, яка повинна дорівнювати злочину; шлюб, на думку засновників математики, визначає цифра три; Всесвіт — один. Ця містика згодом стала базою для розвитку вчення старих тлумачів снів. Див. Radl. Dejiny filosofie: Starovek a stredovek, 89. Див.: Kirk, Raven, Schofield. The Presocratic Philosophers, розділ 7.

319

Б. Рассел у своєму есе Mysticism and Logic показує, що ще старі греки мислили науково й комбінували наукове порівняння зі своїми містичними уявленнями (Russell. Mysticism and Logic and Other Essays, 20).

320

Піфагор був також тим, хто першим прийшов з концептом ірраціональних чисел. Чи не цікава вже сама назва для цієї групи чисел? Адже ми дуже часто вважаємо цифри найраціональнішою з усіх можливих репрезентацій будь-чого. Як тоді ми можемо в будь-чому іншому вважатися об’єктивними й раціональними істотами, якщо нам і щось настільки абсолютне як цифра може здаватися ірраціональним лише тому, що в дечому не збігається з нашим щоденним досвідом, лише тому, що до ірраціональних чисел належать також ті, які ми не можемо використати, наприклад, для того, щоб порахувати овець?

321

Очевидно, Піфагор почав використовувати слово космос одним з перших серед філософів. Так само як і термін філософія.

322

Архетип творця, Великого Геометра, і до сьогодні існує, див., наприклад, «Матриця» і її Архітектор, холодний творець і калькулятор світу. Проте його спільницею і співтворцем, а зовсім не суперницею, є Піфія, тобто представниця саме містичного розуміння світу. Ці «антиподи» воюють один з одним лиш на перший погляд.

323

З кн.: Samuels, Biddle, Davis. A Companion to the History of Economic Thought, 19.

324

Геракліт, В51.

325

З кн.: Lowry. The Archaeology of Economic Ideas, 46.

326

Часом сучасні науковці приписують цю книгу Теофрастові, учневі Аристотеля.

327

Аристотель. Oeconomica, 1353b27 (пор. Aristotle. The Complete Works).

328

Там само, 1344a3.

329

З кн.: Ксенофонт. Про державні прибутки: «Метеки — це звільнені раби чи приїжджі іноземці, у яких були набагато менші права, ніж у громадян Афін».

330

Ксенофонт. Про державні прибутки.

331

Гра, у якій виграш можливий тільки в разі програшу іншого. Той, хто програв, втрачає таку саму суму, яку переможець отримає.

332

Ксенофонт. Про державні прибутки.

333

З кн.: ХепоАсп. Oeconomicus, 1.11-14.

334

Термін value in use означає цінність речі у користуванні нею — наскільки корисна вона для нас. Value in exchange — це цінність, скоригована відповідно до відносної унікальності цього товару. Наприклад, у води буде велика value in use, оскільки ми не можемо без неї жити. Проте її value in exchange (напр., ціна на ринку) — низька, тому що води багато.

335

З кн.: Xenofon. The Education of Cyrus (Виховання Кира ), 7, C. 2, 5.

336

З кн.: Lowry. The Archaeology of Economic Ideas, 90.

337

«...утримуйте державу й в наступному році з грошей, які ви отримали від митних зборів до підписання миру. А якщо ж ви отримаєте більше... візьміть їх і використайте так, щоб отримати щонайбільші прибутки». З кн.: Ксенофонт. Про державні прибутки.

338

З кн.: Xenofon. Oeconomicus, 5.18.

339

Новий Завіт, Послання апостола Якова 4:13: «Нумо тепер ви, що говорите: «Сьогодні або завтра ми підемо в те місто й перебудемо там рік, і будемо там торгувати й гроші заробляти». Ви, що не відаєте, що буде взавтра! Яке бо життя ваше? Ви — пара, що з’являється на хвильку і зникає по тому. Чому б вам радше не сказати: коли на те Господня воля, будемо жити, і це чи те робити. Тепер ви хвалитеся у хвастощах ваших. Усяка така хвальба — погана. Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, — гріх тому!». Бачимо тут спроби ввести свою розповідь у ширший світовий контекст. Не виділяти майбутнє та вчинки, які до нього поведуть, з космосу.

340

Ксенофонт. Про державні прибутки, 6.2.

341

«...це так само, коли стає багато мідників, мідні вироби дешевшають, а мідники розоряються; аналогічна ситуація і з ковалями. Далі, коли буває багато хліба й вина, продукти стають дешевшими, а займатися землеробством стає невигідно. Тоді багато людей припиняють обробляти землю й звертаються до великої та дрібної торгівлі та до лихварства». Там само, 4.6.

342

«Якщо... торгівля й товарообмін вигідні для загального блага; якщо хвалять того, хто підходить до торгівлі чесно й порядно, тоді кількість торговців зростатиме виважено. А якби було загальновідомо, що винагороду отримає той, хто винайде новий спосіб, як підняти загальні доходи без шкоди для окремих осіб, ці здогадки б не обходили так сильно стороною». З кн.: Ксенофонт. Гієрон, 19.

343

«Вище я вже сказав, яким чином варто організувати державні справи, щоб забезпечити всіх афінян харчуванням за державний рахунок. Якщо за чиїмись розрахунками виходить, що для цього всього потрібно мати великий капітал, і тому ніколи не вдасться знайти достатньо грошей для всього, я все ж раджу не втрачати надії. Це геть не правда, що потрібно все зробити за раз, бо інакше від цього не буде жодного прибутку. Кожен збудований будинок, кожен побудований корабель, кожен куплений раб відразу ж почнуть давати прибуток. Навіть вигідніше робити все не одночасно, а поступово... Якби ми діяли відповідно до своїх можливостей, могли б використовувати добрий досвід з того, що вже зроблено, та уникнути повторення своїх помилок». З кн..: Ксенофонт. Про державні прибутки.

344

З кн..: Ксенофонт. Про державні прибутки.

345

Надалі ми більше не будемо розрізняти цих двох мислителів. Сам Сократ нічого не написав, тож усі його думки ми знаємо в поданні Платона. Оскільки складно розмежувати думки Сократа від думок Платона, дуже часто від цього відмовляються. Цієї традиції будемо дотримуватися й ми. Більше щодо цього питання див.: Kahn. Plato and the Socratic Dialogue.

346

Платон. Тімей, 29Ь.

347

Платон. Держава. Книга VII / пер. з давньогр. Дз. Коваль. — Київ: Основи, 2000. — С. 211.

348

Або від телевізора. У певному розумінні, телевізійна подача реальності — це тільки тінь справжнього світу. Людина, яка встане від телевізора й почне бачити речі такими, якими вони є, дуже часто розчаровується і дуже просто після тривалого часу комфорту «псує очі».

349

Платон. Держава. Книга VII, / пер. з давньогр. Д. Коваль. Київ: Основи, 2000. — С. 515.

350

Там само, 517а.

351

Фільм «Матриця» розвиває це уявлення до найменших деталей: ми раби (яких використовують для отримання енергії), які бачать (кольорові) тіні, котрі нам хтось проектує.

352

Ми народжуємося на світ з відбитками ідей на собі, які нам потрібно відкривати й які є об’єктивними самі собою. Так Платон у діалозі «Протагор» відмежовується від некерованого суб’єктивізму в крилатому виразі, який приписують однойменному філософові: «Людина — міра всіх речей» (див.: Платон. Протагор, 361 с). Навпаки, у світі Платона ми не вчимося нічому новому, а тільки відкриваємо у собі те, що насправді вже знаємо.

353

З кн.: Popper. The Open Society And Its Enemies. Vol I.

354

З кн.: Nelson. Reaching for Heaven on Earth, 34-35.

355

З кн.: McCloskey. ТЬe Bourgeois Virtues, 152, про Девіса й Герша див. розділ «Descartes’ dream».

356

Подібність слів Good («Добро») і God («Бог») Дейдра Макклоскі розвиває ще далі, посилаючись на алегорію Платона про сонце, що освітлює думку й наближає її до пізнання Добра. Віруючий християнин точно б погодився із перефразуванням «Sun of Good» (Сонце добра) у «Son of God» (Син Божий). Див.: McCloskey. 7üe Bourgeois Virtues, 365.

357

На щось схоже натякає і крилатий вислів математиків і фізиків, який стосується правдоподібності підрахунку й випадковості: «Бог не грає в кості».

358

Polanyi. Personal Knowledge, 171.

359

McCloskey. The Bourgeois Virtues, 153.

360

З кн.: Sallust. On the Gods and the World, четверта частина.

361

«У справді важливій й вагомій гіпотезі усі «припущення» — це широкі неточні описові зображення дійсності. Загальна практика свідчить, що найкращі теорії мають найменш вірогідні припущення. ... Щоб гіпотеза була важливою, вона повинна бути помилковою у своїх припущеннях. Вона ігнорує всі супровідні обставини, тому що порівняно з її успіхом усе інше здається несуттєвим». З кн.: Friedman, Essays in Positive Economics, 14.

362

Залишається питання, чим же тоді є наші моделі? Вони прагнуть бути правдивими, чи хочуть нам допомогти, чи бути (більшою чи меншою мірою) корисними? Проте як вони хочуть бути нам помічними чи корисними, якщо вони у жодному з контекстів не вважаються правдивими, дійсними?

363

Див.: Platon. Faidon, 64d.

364

Там само, 66d.

365

Див.: Platon. Faidon, 66b.

366

Там само, 66c.

367

Там само, 65b-66a.

368

Там само, 66e-67a.

369

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 142.

370

З кн.: Nelson. Economics as Religion, 105.

371

Від Ніцше тільки посилювалася критика тоталітаризму, а після Другої світової війни вже стало майже традицією називати Платона батьком тоталітаризму. Див.: К. Поппер, З. Бауман, Й. Габермас, М. Фуко та ін.

372

Друге життя платонізму, а також тисячі різних способів, як його можна використати, пропонує у своїй книзі Novotny. The Posthumous Life of Plato.

373

З кн.: Nelson. Economics as Religion, 270. Див.: К. Поппер. Відкрите суспільство та його вороги, 38, 164.

374

А в першому томі, у дванадцятому розділі «Капіталу» Маркс навіть скаржиться: «Le Platonisme ou va-t-il se nicher!» [Платонізм пустить коріння абсолютно всюди!]. Він говорить про Платона як про людину, що «вбачає у розподілі праці підґрунтя для класового розділення суспільства. Робітник може пристосуватися під свою роботу, але аж ніяк не під роботу робітника». Тому твердженню Платона він наділяє означенням «реакційний утопізм споживацького комунізму аристократичного класу».

375

З кн.: Lowry. The Economic and Judisprudential Ideas of the Ancient Greeks: Our Heritage from Hellenic Though, 25.

376

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 297.

377

З кн.: Radl. Dejiny filosofie: Starovek a stredovek, 185.

378

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 299.

379

З кн.: Nelson. Reaching for Heaven on Earth, 36.

380

Там само, 61.

381

Платон. Політика, 5.

382

Йдеться про утопію у прямому значенні цього слова. «Утопія» складається з ou (ні) та topos (місце). Це бачення, у якого немає жодного конкретного місця для свого існування, свого наповнення.

383

«На крок далі пішов Сократ у своїй “Антігоні”. У ній найгіршим вважають того, хто з якоїсь причини не працює на місто з максимальною віддачею, через інтереси колективу не лишається місця на час для себе. “Найгірша” (kakitos) людина — та, що з власного приватного інтересу приховує перед громадою свої вміння. “Поганих” (hoi kakoi) протиставляє всім, хто “бажає місту добра”, так ніби мова йде про два антиподи (Антігона 108-109)». З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 153.

384

З кн.: Nelson. Economics as Religion, 271.

385

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 208-209.

386

Там само, 211.

387

Popper Karl. ТЬe Open Society and its Enemies ТЪe High Tide of Prophecy Vol 1. («Прокляття Платона»).

388

Там само.

389

Платон. Тімей, 22е-23Ь.

390

Campbell. Myths to Live by, 72.

391

Платон. Тімей, 23с.

392

В іншому місці Платон пише: «...старі люди, які були кращими за нас й жили ближче до богів» (Платон. Філеб, 16^.).

393

«Адже, по-перше, всі пам’ятають лише про один світовий потоп, хоча насправді їх було більше». Див.: Платон. Тімей.

394

Книга Буття 19:16-17: «Ті мужі через Господню до нього любов схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом. І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: Рятуй свою душу, не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути». Схожу тему знайдемо також у попередженні Ісуса (Матвія 24:15-16): «Тож, коли ви побачите ту гидоту спустошення, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, хто читає, нехай розуміє, тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають». (В обох випадках курсивне виділення — автора).

395

З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 506.

396

Аристотель. Метафізика, 1025b25.

397

Nussbaum. The Fragility of Goodness, 506.

398

Там само.

399

Аристотель. Нікомахова етика, пер. В. Ставнюк. — Київ: Аквілон-Плюс, 2002. — 1094b3.

400

Там само, 1113a16.

401

Під поняттям етика ми розуміємо етику, що ґрунтується на чеснотах (тобто не на обов’язках, вигоді, зиску чи розрахунку корисності результату). Більше про це див.: Макінтайр. Втрата доброчесності. Макінтайр був спершу аристотелівцем, проте пізніше став томістом, який, за його ж словами, був «кращим аристотелівцем, ніж сам Аристотель». (MacIntyre. After Virtue. Х.). Основоположником етики доброчесності був Платон, проте Аристотель зробив з неї науку. Етика доброчесності була домінантною етичною школою нашої цивілізації аж до доби Просвітництва, коли її частково замінили утилітаризм чи Кантова деонтологія (мораль, що ґрунтується на обов’язку, на добрих намірах, дотримуванні правил).

402

Аристотель. Політика / пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. — Киів: Основи, 2000. — 2.5

403

Там само, 1258b., 1.10.

404

Там само, 1.10. Тут Аристотель розрізняє добру економіку, направлену на покращення загального блага, та погану хремастику, нестримне нагромадження багатства заради самого багатства.

405

Там само, 1.8-10.

406

Там само, 2.3, 1261b.

407

Там само, 1.11.

408

Аристотель. Нікомахова етика / пер. з давньогр. та коментарі В. Ставнюк. — Київ: Акві-лон-Плюс, 2002. — 1214a6-7 (білінгва)

409

Аристотель. Евдемова етика, 1214a6-7.

410

Там само, 214a18-19.

411

Аристотель. Політика, 1.1253a2.

412

Інше тлумачення соціальних та економічних процесів у «Нікомаховій етиці» та в «Політиці» можна знати в кн.: Polanyi, Aristotle Discovers the Economy.

413

Аристотель. Політика, 2.1.1261a18, 3.1.1275b20.

414

Аристотель. Нікомахова етика, 1175b2-3.

415

Там само, 1175a19-22.

416

Там само, 1174b23.

417

Макінтайр, один з головних сучасних аристотелівців, дає визначення еudamonia як «стану блаженності й хорошої поведінки в цій блаженності, стан, коли людина хороша сама по собі як така й стосовно інших». З кн.: MacIntyre. After Virtue, 148.

418

Аристотель. Політика, 1.1.1252а2-3.

419

Аристотель. Нікомахова етика, 1094а1-3; а про господарювання як підмножину міської держави, він говорить: «у мистецтві господарському — багатство».

420

Аристотель. Нікомахова етика, 1172а19-26; а про господарювання як підмножину міської держави, він говорить: «у мистецтві господарському — багатство».

421

Там само, 1172Ь10-13.

422

Там само, 095а14-23.

423

Аристотель. Політика, 1.1.1252а1-7.

424

Аристотель. Політика, 1.1.1252а1-7.

425

Аристотель. Нікомахова етика / АрютотеХои^. НОіка Мкоца\єіа. — Київ: Аквілон-Плюс, 2002. 1174а5-8. (білінгва).

426

Аристотель. Нікомахова етика, 1106Ь29-30.

427

Там само, 1106Ь31-34.

428

Там само, 1107Ь9-10.

429

Аристотель. Нікомахова етика. 1104a19-27.

430

Там само, 1106b6-7.

431

Там само, 1109a25-26.

432

Там само, 1109a24.

433

Пошук середини — одне з найбільших питань аристотелізму, це не спроба-помилка, емпірія, а, наприклад, на думку Платона, fronésis — практична мудрість. Див. Gadamer. The Idea of the Good in Platonic-Aristotelian Philosophy.

434

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments. Liberty Funds, 1982, 395-430.

435

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 415.

436

«Розумна людина ніколи не скаржиться на волю провидіння й не вважає весь світ хаотичним лише тому, що йому особисто щось там не вдається... Якщо вона має жити — то живе; якщо ж їй треба померти й природа більше не знаходить їй іншого застосування, вона помирає... приймає, разом зі вченням стоїків, усе, що доля наготувала їй у житті. Багатство й бідність, радість чи біль, здоров’я чи хвороба — усе одно». Там само, 406.

437

«Стоїки, очевидно, дивилися на життя людини як на досить складну гру, де дуже багато всього вирішує випадок... і радість від цієї гри полягає в тому, щоб грати добре, майстерно й чесно. Навіть якщо дуже хороший гравець програє, наприклад, долею випадку, цей результат мав би стати приводом для радості, а не смутку. Адже він за всю гру жодного разу не помилилася і йому немає чого соромитися, він може повністю насолодитися грою. І навпаки, якщо поганому гравцеві вдається виграти, хай і нечесними методами, його успіх не принесе йому жодної втіхи. Йому соромно від спогадів за всі махлювання, яких він допустився. І навіть під час самої гри він не отримує належного задоволення». Там само, 409.

438

Там само.

439

«Кілька тих уривків з творів античних філософів, що дійшли до наших днів, становлять, мабуть, найцікавішу й найбільш повчальну частину античної спадщини. Одухотворений і мужній характер їх вчення чудово контрастує з жалісливим і плаксивим тоном деяких більш сучасних письменників». Там само, 415.

440

«Коли я хочу вирушити в плавання, говорить Епіктет, я вибираю найкраще судно, найкращого керманича й очікую сприятливої погоди, скільки це дозволяють мої зобов’язання та обов’язки. Завбачливість і пристойність — принципи, які нам дали боги для спрямування моєї поведінки, — вимагають від мене певної поведінки, проте не вимагають від мене нічого більше. І навіть якщо підніметься буря, з якою будуть не в силах впоратися ані судно, ані керманич, я взагалі не перейматимуся, як все це закінчиться: усе, що було в моїх руках, я уже зробив. Підготовка й переговори не дали мені жодного приводу для смутку, поганого настрою, тривоги, пригнічення чи страху. А чи нам судилося затонути чи безпечно допливти до порту — це вже проблеми Юпітера, а не мої. Я лишаю це цілковито на його розсуд і не турбуватиму свій спокій, переймаючись тим, що ж за шлях він змусить мене обрати. Я приймаю його вибір, яким би він не був, з однаковою байдужістю та впевненістю.» Там само, 406.

441

«Це філософське вчення передбачало, що розрахунок та завбачливість повинні стати джерелом та принципом всіх чеснот» (див. Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 434).

442

«Епікуреєць навіть не вважав необхідним доводити, що все саме так і є, і що ми — жертви цих бажань». Там само, 431.

443

Там само.

444

Там само, 432.

445

Епікур. Думки, 1.

446

Mill. Utilitarianism.

447

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 436.

448

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 438.

449

Див, наприклад, Kant. Introduction to the Metaphysics of Morals.

450

Матвій 4:4.

451

Буття 3:19: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб».

452

Лише в еру християнства основоположні думки єврейської віри набули такого резонансу, що почали суттєво впливати на історію всієї західної цивілізації.

453

З кн.: Nelson. Economics as Religion, 329.

454

З кн.: McCloskey. The Rhetorics of Economics.

455

Лука 15:8-10: «Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму! Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається».

456

Матвій 25:27: «Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє».

457

Лука 16:5-13. «І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму? А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п’ятдесят. А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят. ... Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?» Див.: Лука 19:13-24.

458

Матвій 20:8: «Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм зарплату, почавши з останніх до перших».

459

Лука 7:41-43: «І промовив Ісус: Були два боржники в одного вірителя; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його? Відповів Симон, говорячи: Думаю, той, кому більше простив. І сказав Він йому: Розсудив ти правдиво».

460

Там само, 12:16-21: «Бог же до нього прорік: Нероздобрумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?... Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога».

461

Далі ми б могли назвати, наприклад, притчу про скарб у полі (Матвій 13:44), притчу про перлину (Матвій 13:45), притчу про доброго самарянина (Лука 10:25-27), притчу про блудного сина (Лука 15:11-32).

462

Що вже само по собі можна дуже елегантно звести до надмірного зосередження на матеріальному. «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні». Матвій 6:24, також Лука 16:13.

463

Willis. God’s politics: Why the Right Gets it Wrong and the Left Doesn’t Get It, 212. Viz take Colins, Wright, ТЪe Moral Measure of the Economy.

464

Матвій 5:2-3.

465

Матвій 6:11.

466

З кн.: Liddel, Scott. Greek-English Lexicon: «винагорода послу за хороші новини».

467

Об’явлення, 13:17: «щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його...».

468

Див.: Horsley. Covenant Economics, 81, 95.

469

Матвій 6:12.

470

У грецькому оригіналі використовується слово opheilêmata, що означає борг, opheilo. Усі англійські переклади Біблії (окрім двох) саме так це й перекладають. Ця молитва зустрічається також і в Євангелії від Луки 11:2-4. Тут використовується грецьке слово amartias, яке також означає гріх, від старішого кореня hamart, яке, однак, означає «робити зло, грішити». Ці два слова часто мають синонімічні значення (amartias у Новому Завіті зустрічається 181 раз, hamarant 36 разів, opheilo 36 разів).

471

Див. Левит 25:39.

472

Вихід 21:1-6, Левит 25:8-10, 41-42; Повторення Закону 15:1-6, 12-15. Вирішення боргів зустрічаємо також у Кодексі Хамураппі (§ 117). Див.: Horsley, Covenant Economics, 45.

473

Саме тому в своєму першому публічному виступі в синагозі Ісус посилається саме на цю символіку: «І подали Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування». Лука 4:17-19.

474

1 до Коринтян 7:23: «Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!». Схожі елементи ми знайдемо також у Старому Завіті — класичний приклад викупу з рабства бачимо в Левит 25:48: «то потім, як буде проданий, викуп буде йому, один із братів його викупить його». Або 2 Самуїла 7:23: «А який є ще один люд на землі, як Твій народ, Ізраїль, щоб Бог приходив викупити його Собі за народ, і щоб установити йому Своє Ймення, і щоб учинити вам цю величність, та страшні речі для Свого Краю ради народу Свого, якого викупив Собі з Єгипту, від людей та від богів його?» Або Псалми 106:2: «хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога». Або Псалми 110:9: «Послав Він Своєму народові визволення».

475

Марко 10:42-45. «Викуп» відсилає до договірного механізму, згідно з яким ті, хто потрапляє у боргове рабство, можуть бути викупленими (див. Левит 25:25-28, 47-55). Див.: Horsley. Covenant Economics, 123.

476

До ефесян 1:7.

477

До колоссян 1:14.

478

До євреїв 9:12-15.

479

Наприклад, у притчі Ісуса про Царство Боже ті робітники на винограднику, які працювали мало, отримували таку ж зарплату, як і ті, які працювали багато (Матвій 20:1-16). Схожих притч про несправедливість у Новому Завіті досить багато.

480

До ефесян 2:8-9.

481

До римлян 3:22-24.

482

Об’явлення 21:6 (виділення авторське).

483

З латинського префіксу ґтт (через, навпроти, за). Префікс транз— означає через, крізь, за або на іншому боці, поза.

484

Дії апостолів 8:20.

485

Поняття з соціальних наук. Означає суспільство, в якому цінні товари чи послуги розділяються без визначеної винагороди (тобто в яких немає практики щось за щось).

486

Graeber. Toward an Anthropological Theory of Value, 154. Див.: Cheal. The Gift Economy.

487

Чеський філософ Ян Сокол любить додавати, що його бабусі гроші потрібні були лише кілька разів на рік, а саме щоб купити сіль.

488

І взагалі цікаво спостерігати, у яких сферах, в яких культурах прийнято лишати чайові. У ресторанах, наприклад, це норма, а в магазині — чомусь ні. Таксистам даємо, а водіям автобусів — ні. Ми в Чехії не даємо на чай сантехнікам, а в Америці дають прибиральникам і прибиральницям...

489

Не лише економісти активно обговорюють питання чайових. Одну з найцікавіших дискусій на цю тему можна знайти на початку фільму Квентіна Тарантіно «Скажені пси».

490

Зверніть увагу на динаміку взаємних подарунків у ресторані чи барі. Ми часто запрошуємо одне одного на склянку чогось там, утім, навряд чи вдасться подарувати комусь радість, якщо просто покласти перед ним 150 крон. Водночас рідко який друг відмовиться від напою за 150 крон, хоча defacto (з погляду «економіки чисел») ідеться про одну й ту ж транзакцію.

491

Це дуже добре ілюструє один абзац зі Старого Завіту: «О, всі спрагнені, йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, ідіть, купіть живности, й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока!» (Ісая 55:1).

492

З кн.: Bassham, Bronson. The Lord of The Rings and Philosophy. Як вказує Елісон Мілбенк у статті «“Мій любий” — фетишизований Перстень Толкіна», усі речі — це подарунки, у творі жодного разу не відбулася грошова транзакція.

493

І хоча це дещо суперечливе питання, чи Перстень володіє людьми, чи навпаки. Наприклад, Ґлум: чи володів він колись Перстнем, чи Перстень знайшов його, після чого Ґлум уже перебував у власності та управлінні Перстня? Так само Ґаладріель чи Ґандальф бояться того, що не вони управляють Перстнем, а Перстень управляє ними й змінює їх відповідно до своїх уявлень. Чи не хоче автор нам сказати, що Перстень розкриває перед нами екстремальний образ двостороннього володіння? Тобто не лише ми володіємо речами, але й речі нами. У книзі Чака Поланіка та культовому фільмі Девіда Фінчера «Бійцівський клуб» Тайлер Дьорден говорить головному героєві фільму (у якого немає імені, він уособлює собою звичайного, середньо-статистичного американця): «І речі, якими колись володів ти, тепер володіють тобою». (Пер. О. Лесько, Вид. Клуб сімейного дозвілля).

494

З кн.: Mauss. The Gift, 66, 67.

495

З кн.: Cheal. ТЬe Gift Economy, 2; Viz take Durkheim. 7fte Division of Labour, 4-7; Levi-Strauss. 7fte Elementary Structures of Kinship; Pierre Bourdieu. Outline of a Theory of Practice.

496

З кн.: Neubauer. O cem je véda, 145.

497

З кн.: Simmel. Penize v moderni kulture a jine eseje, 16.

498

Зрештою, і життя Ісуса: цар народився у хліві (Лука, розділ 2), від нього відмовляються саме ті найпалкіші «віруючі» його часу (Матвій 21:45-46), він дружить зі збірниками податків і їсть із проститутками, його сила демонструється в слабкості, а перед воскресінням Бога, тобто найсильнішу істоту на землі, принизливо прибивають до дерева разом зі злочинцями. З цього всього ми процитуємо лише кілька пасажів, які дуже влучно описують ці парадокси: «Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому» (Матвій 21:31-32). «Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня» (Лука 24:7). «Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!» (Дії 3:15).

499

Марко 12:42-44: «І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...».

500

Матвій 22:17-22: «Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте? Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли».

501

Від Івана 2:14.

502

«І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи. І сказав продавцям голубів: Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового!» (Іван 2:15-16). Ще одна цікавинка, що йдеться про другий відкритий Ісусів почин (після того, як він перетворив воду в вино в Кані Галилейській), як це описує Іван у своєму Євангелії.

503

Матвій 6:19-21.

504

Матвій 6:25-34.

505

1 до Тимофія 6:10.

506

До євреїв 13:5.

507

Лука 8:14.

508

З кн.: Dixit, Nalebuff. Thinking Strategically, 106.

509

Зрештою, одна з основних тем багатьох п’єс Шекспіра — саме ось таке невелике непорозуміння на початку, яке з часом розростається до велетенських розмірів. Часто його комедії закінчуються тим, що всі один з одного сміються, а трагедії — що всі один одного вбивають.

510

Вихід 21:23-25: «А якщо станеться нещастя, то даси душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка».

511

Матвій 5:38-42.

512

Дотепне спостереження на цю тему можна знайти в Т. Пратчетта та Н. Ґеймана у книзі «Добрі прикмети» (англ. Good Omens): стародавня богиня війни, одна із вершниць Апокаліпсису, у наш час працює військовою репортеркою, і причинні зв’язки розвертаються на 180°. Війни починаються там, куди вона їде. Одна трішечки перекручена розмова з однією стороною, інша, знову трішки зміщена убік, з другою стороною, — і вже починається війна навіть між тими, хто до цього доволі непогано ладнав.

513

Матвій 5:43-47. Див.: Dixit, Nalebuff. Thinking Strategically, 109.

514

Матвій 20: 1-16.

515

«Бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення» (2 до Коринтян 5:19). Цей принцип відомий ще з часів Старого Завіту, як підмічає Павло: «Як і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл: Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!» (До римлян 4:6-8). Зрештою, такі не рахування гріхів мають загальний характер: «Любов не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого... усе зносить ... усе терпить!» (1 до Коринтян 13:4-7). (Усі виділення — авторські).

516

U2. Stand Up Comedy. Вільний переклад: «Припини допомагати Богу переходити через дорогу, нібито він якась стара жінка».

517

Яків 4:4.

518

Повна цитата звучить так: «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що залишусь я, і пробуватиму з вами всіма вам на користь та на радощі в вірі, щоб ваша хвала через мене примножилася в Христі Ісусі, коли знову прийду я до вас» (До филип’ян 1:21-26).

519

«Сатана у Старому Завіті — це не символ павшої і заблукалої душі, а навпаки — це слуга Господа, у нього божественне призначення й власне місце в небесній репрезентації. В аналогічній історії про те, як Давид робив перепис в Ізраїлі (2 Самуїла 24:1, 1 Хроніки 21:1), вина за намовляння Давида лягає як на сатану, так і на Господа... Представлення сатани як норовливої сили світу з’являється вже тільки в Новому Завіті» З: International Standard Bible Encyclopedia, URL: http://www. internationalstandardbible. com/S/satan. html: стаття «Сатана».

520

1 Хроніки 21:1: «І повстав сатана на Ізраїля, і намовив Давида перелічити Ізраїля». (До речі, дуже цікаве порівняння з точно такою ж історією, зафіксованою в історично старішій Другій книзі Самуїла 24:1, де, навпаки, «І знову запалився Господній гнів на Ізраїля, і намовив сатана Давида проти них, говорячи: Іди, перелічи Ізраїля та Юду!»). Потім Захарія 3:1-2: «І показав Він мені Ісуса, великого священика, що стояв перед лицем Господнього Ангола, а сатана стояв по правиці його, щоб противитися йому. І сказав Господь сатані: Господь буде картати тебе, сатано, і буде картати тебе Господь, Який вибрав Собі Єрусалима! Чи ж він не головешка, що вціліла від огню?» Кілька разів Сатана з’являється на початку книги Йова (розділи 1 і 2). І вчетверте, хоч це й досить дискутований випадок, Сатана з’являється в подобі «плазуна» в саду Едем. Часто цього «змія» видають за Сатану. У деяких перекладах у Псалмі 108:6 позивача теж перекладають як Сатана: «Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана нехай стане!»

521

Ісус у Євангелії від Івана 14:30 говорить про Сатану як про князя цього світу: «Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має». Або ж: Іван 12:31: «Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер». Далі пише Павло в До ефесян 6:11-12: «Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби».

522

«Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша! А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!» (Марко 12:30-31).

523

До галатів 5:14. А потім також: «Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе!» (До римлян 13:9). Яків навіть називає її «царським законом»: «Коли ви Закона Царського виконуєте, за Писанням: Люби свого ближнього, як самого себе, то ви робите добре» (Яків 2:8).

524

З кн.: McCloskey. The Bourgeois Virtues, 8.

525

Буття 2:9-17: «І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла. ... Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього».

526

Матвій 13:24-30.

527

Аквінський. Сума теології І, О22, А2, R.O.2.: «...наглядач всезагальний допускає існування якихось недоліків в особливих ситуаціях, аби тільки це не заважало добру в цілому... якщо недолік одного переходить у добро іншого чи й цілого всесвіту; оскільки порушення одного — це народження другого, що приводить до збереження виду. Оскільки Бог є всезагальним наглядачем всього сущого, то його далекоглядність заходить настільки далеко, що він може допустити існування деяких недоліків у деяких особливих випадках, аби тільки це не перешкоджало досконалому добру всього всесвіту. Якби вдалося попередити все зло на землі, всесвіт би не доотримав дуже багато добра: оскільки не було би життя лева, якби не відбувалися вбивства тварин; і не було би терплячості мучеників, якби не було переслідувань тиранів».

528

З кн.: Augustine. Enchridion on Faith, Hope, and Love, 33, 110.

529

І чи взагалі ми здатні сприймати добро без зла? Чи усвідомлюємо ми, що в нас не болять зуби, доки вони справді не почнуть боліти, а потім не перестануть?

530

Матвій 7:1, а також Лука 6:37: «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам».

531

Матвій 7:3-5.

532

Матвій 23:24: «Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте!»

533

Марко 2:27: «І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому то Син Людський Господь і суботі».

534

Payne, Odkud zlo?, 78.

535

1 до Тимофія 1:5.

536

До Тита 1:15.

537

1 до Коринтян 6:12. Апостол Павло те саме повторює через 4 розділи далі, в 1 до Коринтян 10:23: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!»

538

Більше див.: Bonhoeffer, Etika.

539

Матвій 5:21-22: «Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній».

540

До римлян 4:8.

541

Думка про те, що все зло вже відкуплено, але людина при цьому все одно має поводитися відповідально стосовно Бога, себе та ближніх саме через любов та вдячність, — дуже навіть нетривіальна. У цьому значенні, мабуть, набагато краще можна зрозуміти гасло Августина «люби й роби, що хочеш». Дискусія про милосердя та закон, звісно ж, набагато глибша та зрозуміліша. І суперечку цю вирішує ще, наприклад, апостол Павло в листі до римлян.

542

«І взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала» (Буття 2:15).

543

Більше див.: Ф. Аквінський. Сума теології. I, O102, A3.

544

З кн.: Ф. Аквінський. Сума теології. I, 097, А3, корпус.

545

Див. Геродот. Походження богів, 571 пп.

546

Буття 3:17.

547

2 до Солунян 3:10.

548

Дії апостолів 18:1-4: «Після цього він вийшов з Атен і прибув до Коринту. І знайшов він одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув з Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов, а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було виробляти намети. І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів».

549

2 до Солунян 3:6-14.

550

Дії апостолів 3:6-14.

551

Ф. Аквінський. Сума теології. ІІа-ІІае, О.66 А.7, корпус.

552

З кн.: Locke. Two Treatises of Government, 16.

553

З кн.: Mill. Principles of Political Economy, 142; більше див. у: Novak. The Catholic Ethic and the Spirit of Capitalism, 151, 285, 287.

554

«Відповідаю: Треба сказати, що те, що належить до прав, вигаданих людиною, не може йти на шкоду праву природному чи праву божому.» Аквінський. Сума теології, IIa-IIae, O.66 A.7, корпус.

555

Ф. Аквінський. Сума теології, IIa-IIae, O.66 A.7, корпус.

556

Там само, A.6 R.O.1.

557

Locke. Two Treatises of Government, розділ 4, частина 42. Вторинна література див.: Sigmund. St. Thomas Aquinas on Politics and Ethics, насамперед 73.

558

«Ще одне, що належить людині робити з матеріальними речами, — використовувати їх. З огляду на це, людина не може вважати матеріальні речі власними, а лише спільними, щоб просто було ділитися ними з іншими, коли вони цього потребують. Оскільки, як говорить Апостол у 1-му посланні до Тимофія: «Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне». Ф. Аквінський. Сума теології, II-IIae, O.66, A.2, корпус.

559

«І тому задум закону полягав у тому, щоб люди звикли дуже просто обмінюватися тим добром, яке в них є». Там само, O.105, A2 R.O.1.

560

«Коли ввійдеш до виноградника свого ближнього, то їстимеш виноград, скільки схоче душа твоя, до свого насичення, а до посуду свого не візьмеш» (Повторення Закону 23:24-26).

561

«А коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, а попадалих колосків твого жнива не будеш збирати; а виноградника свого не вибереш дорешти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати, для вбогого та для приходька позостав їх. Я Господь, Бог ваш!» (Левит 19:10-11).

562

Дії апостолів 2:44-4:35.

563

1 до Коринтян 16:19; До римлян 16:5.

564

З кн.: Horsley. Covenant Economies, 140.

565

Там само, 144. Здається, що саме по цих місцевих громадах ходив Павло під час своїх подорожей і писав їм листи.

566

1 до Коринтян 14:23; До римлян 16:23.

567

До галатів 2:1-10; Дії 15:6-41.

568

Більше див.: Lewis. Chtyri lâsky або McCloskey. The Bourgeois Virtues, порівняй з Lewis. Letters of C.S.Lewis, 225.

569

На думку Лоурі, «попередні проекти концепту соціальної чи економічної справедливості знаходимо ще в книзі Старого Завіту Неемія 5:5» (Lowry, Gordon. Ancient and Medieval Economic Ideas and Concepts of Social Justice, 5). Біблійна цитата звучить (Неемія 5:1-8): «І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів юдеїв. І були такі, що говорили: Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо! І були такі, що говорили: Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді! І були такі, що говорили: Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники. А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити, а поля наші та виноградники наші належать іншим... І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова! А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори. І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова...»

570

З кн.: Horsley. Covenant Economics, 155.

571

Лука 12:31-33.

572

2 до Коринтян 9:6-7.

573

2 до Коринтян 8:12-15.

574

1 до Коринтян 16:1-3.

575

«Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Марко 1:15). Сама ідея Божого Царства — особлива, її дуже складно ідентифікувати: «і не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Божеє Царство всередині вас!» (Від Луки 17:21). Дуже точно це передає апокрифне Євангеліє від Томи: «Ісус сказав: Якщо ті, які ведуть вас, говорять вам: Дивіться, царство в небі! Тоді птахи небесні випередять вас. Якщо вони говорять вам, що воно — в морі, тоді риби випередять вас. Але царство усередині вас і поза вами» (третє речення).

576

Прихід Божого Царства, мабуть, чи не найкраще описує К.С. Льюїс: «Зараз ми на кінці світу, з поганого боку дверей. Ми розпізнаємо ясність і чіткість значення, але це не зробить нас свіжими й чистими. Ми не можемо змішатися з цією прекрасністю. Проте між сторінками Нового Завіту шурхотять звістки, що так не буде вічно. Одного дня, коли Господь захоче, нам буде дозволено увійти» (З кн.: Lewis. The Weight of Glory, 16-17).

577

Конкретно, напр., у книзі «Сповідь», книга VII.

578

«Про град Божий», книга 19, розділ 17: «І лише коли досягнемо цього спокою, наше смертне життя поступиться місцем життю вічному, а наше тіло більше не буде цим тваринним тілом, помилки якого — це тягар душі, а наше духовне тіло більше не відчуватиме його бажань». З іншого боку, необхідно також вказати, що в текстах Августина можна відчути прагнення звільнитися від екстремальної форми платонівського й плотіновського дуалізму тіла та душі, у якому тіло не має іншої конотації, окрім негативної. Детальніше та делікатніше розмежування можна знайти в Августина в «Трактуванні до Псалма 142», восьмому вірші. Детальніше див., наприклад, Sipe. Struggling with Flesh: Soul/Body Dualism in Porphyry and Augustine.

579

З кн.: Falckenberg, Drake, History Of Modern Philosophy, 11.

580

Попри те, що Фома переймає від Аристотеля більшу частину вчення, проте не робить це тупо й некритично, тому було б великим спрощенням сказати, що томізм представляє всього лиш «переодягнений» чи «перехрещений» аристотелізм. Він цитує Аристотеля, щоб не треба було зайвий раз повторювати вже доведений доказ, а не просто зі сліпої поваги до слів, сказаних Філософом. На відміну від його сучасника Сигера Брабантського, який прислухався до слів, що потрібно «більше піклуватися про те, щоб дізнатися точку зору Філософа, ніж дістатися правди», Фомі справді йшлося про відстоювання правди, а не Аристотеля. Фома ж, навпаки, в певних точках вказує на Аристотелеві хибні аргументи, а в деяких питаннях дотримується думки Августина чи новоплатоніка Діонісія Ареопагіта.

581

«Правда у тому, що історична церква була спочатку платонівською, аж надто платонівською». З кн.: Chesterton, Gilbert. St. 'täomas Aquinas, 38.

582

З кн.: Pieper. ТЪomas von Aquin, Leben und Werk, 110.

583

З кн.: Pieper. ТЬomas von Aquin, Leben und Werk, 128.

584

Аквінський. Сума проти язичників ІІІ, О.7, частина третя. Логіка Аквінського будується на такому: «Однак з цього стає очевидним, що жодна істота не є злою сама по собі. Адже зло, як вже писалося, — це ніщо інше, ніж позбавленість того, хто ким є і що повинен мати; але все одно ми для всього використовуємо ім'я «зло». Тобто зло — це не якась сутність у речах. Далі: усе має буття відповідно до своєї сутності. Якщо ж має буття, значить, має якесь добро; оскільки якщо добро — це те, чого всі прагнуть, тоді необхідно саме буття називати добром, якщо всі хочуть буття. Ніяка з істот не є злою... І ніщо за своєю сутністю не є злим... Проте все суще своєю поведінкою слідує добро, як ми вже демонстрували (розд. 3). Тобто ніяке суще саме по собі не є злом».

585

Ф. Аквінський. Сума теології, І, О8, А1, корпус.

586

Novak. The Spirit of Democratic Capitalism, 18.

587

Ф. Аквінський. Сума теології, І, 044, А2, корпус.

588

1 до Тимофія 4:4.

589

Думку Августина процитовано в «Сумі теологічній», Іа — Ііае, О4, А6, корпус. Початкова цитата з Августина «Про град Божий», ХХІІ, 26.

590

Честертон Г.К. Святий Фома Аквінський, 102.

591

Гоббс. Левіафан. ! Київ: Дух і літера, 2000. ! С. 129: «...острашує їх і загрожує покаранням та примушує виконувати домовленості... (себто справедливість, неупередженість, скромність і таке ставлення до інших, якого б ми бажали задля себе), власне самі, без страху перед якоюсь силою, що примушує дотримуватися їх, стають супроти природних пристрастей...»

592

Аквінський. «Сума проти язичників», ІІІ книга, розділ 11 (назва розділу — «Про те, що зло корениться в добрі»). «На основі вище вказаного можна також довести, що кожне зло корениться в якомусь добрі. Адже зло не може існувати само по собі, якщо немає істоти, як ми вже доказали вище».

593

Там само, розділ 12. У розділі 7 він з також радістю підсумовує, що «неможливо, щоб щось суще, якщо воно суще, було злом... Цим самим ми спростовуємо хибні слова маніхейців, які стверджують, що деякі речі погані вже тільки зі самої своєї суті».

594

Там само, розділи 4, 6 і 7.

595

Там само, розділ 14: «Тож зрозуміло, що зло — це причина випадково й не може бути причиною само собою». Або ж в іншому місці, книга ІІІ, розділ 71: «Не буває такого, щоб хтось чинив певне зло, хіба тільки тому, що переслідував якісь добрі наміри, як вже ми бачимо з вище сказаного».

596

Аквінський. Сума теологічна Іа | ІІае, О18, А1.

597

Там само, О71, А2, ОТС, тут він цитує Августина (De Lib. Arb. III, 13): «Кожна вада, просто з самої сутності вади, — це вже протиприродно».

598

Платон. Протагор 345d — e: «Як нібито були люди, які навмисно робили лихі справи. Я теж дотримуюся дуже сильного переконання, що ніхто з розумних чоловіків не подумає, що хтось із людей навмисне помиляється чи навмисне щось робить погано й негарно, оскільки всі добре розуміють, що всі, хто щось робить погано й негарно, роблять так ненавмисне».

599

Марко 7:20-23; Єремія 17:9.

600

Марко 2:17; 1. До Тимофія 2:4.

601

Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 71.

602

Там само.

603

Байка в час свого виходу викликала неабиякий скандал (з кн.: Hayek, New Studies in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas, 252), і трохи згодом ми покажемо чому.

604

Hayek. New Studies in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas, 252. Цитата з: Аквінський. «Сума теологічна», Ia-IIae, O78, A.2.

605

Аристофан. Жіночий сейм. Цитує Гайєк у: New Studies in Philosophy, Politics, Economics, and the History of Ideas, 254, а також у The Trend of Economic Thinking: Essays on Political Economists and Economic History 3, 85.

606

Аквінський. Сума проти язичників, І книга, розділ 95.

607

Аквінський. Сума теологічна, І, О22, А2, R.O.2.

608

Ісая 45:7.

609

Амос 3:6. Джон Веслі так тлумачить ці рядки у своїх коментарях до Біблії: «Зло... рукою Божою чи рукою його слуг. Інструментом може стати будь-що, але виконавцем буде завжди Бог. Його вустами чинимо добро та зло» (З: Wesley. Wesley’s Notes on the Bible). Короткий коментар від Метью Генрі: «Зло, яке базується на гріхах, — це наш власний вчинок; проте погані проблеми нам спричиняє Господь і його вчинки, якими інструментами він би вже не послуговувася» (Henry, Matthew Henry’s Commentary on the Whole Bible).

610

Буття 3:22.

611

Аквінський. Сумма теологічна, 1, O92, A1, R.O.3.

612

Там само, IIa-IIae, O78, A4, корпус.

613

Гете. Фауст, дія перша, сцена третя.

614

Novak. The Spirit of Democratic Capitalism, розділ 4 («Гріх»).

615

Єзекіїль: «І було мені слово Господнє таке: Сину людський, здійми жалобну пісню на тирського царя, та й скажеш йому: Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси. Ти пробував ув Едемі, садку Божому: усякий дорогий камінь на одежі твоїй: карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам, і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото; знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе щодня, коли був ти створений, були вони наготовлені. Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість. Через велику торгівлю твою твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння. Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе. Многотою провин своїх, через кривду торгівлі своєї зневажив ти святині свої. І вивів Я огонь з твоєї середини, і він пожер тебе, і Я зробив тебе попелом на землі на очах усіх, хто бачить тебе. Усі, хто знає тебе серед народів, остовпіють над тобою; ти пострахом станеш, і не буде тебе аж навіки!..»

616

Аквінський. Сума теологічна І, 097, А4, корпус; також Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 117. Термін та ідею zoon politikon переймає від Аристотеля й Фома. Див. Аквінський. Про Царство, 1.1.4: «І все одно для людини, набагато більше, ніж для будь-якої іншої істоти, природно бути істотою суспільною і політичною, жити спільно».

617

З іншого боку, аби уникнути різних дезінтерпретацій, не зайвим буде вказати, що людина Фоми — це індивід, тобто індивідуальність існує (Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 113), і всі душі — специфічні (Sigmund, St. Thomas Aquinas on Politics and Ethics, 137). На ті часи навіть це питання було неоднозначним, і тут ішла боротьба з ісламістськими філософами, які вірили, що всіх людей об’єднує спільне racios, спільний розум.

618

Буття, 2:18.

619

«Оскільки людина за своєю природою — істота суспільна, тому в стані невинності вона б жила в суспільстві». З кн.: Аквінський. Сума теологічна І, 097, А4, корпус.

620

Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 117.

621

Там само, розділ 128.

622

Аквінський. Про Царство, 1.1.8.

623

Там само, 1.1.

624

Приповісті 3:5.

625

Лютер. Martin Luther’s Last Sermon in Wittenberg, 51:126, рядок 7 ff, цю фразу цитує також Анзен-бахер. Вступ до філософії, 28. Цитата повністю: «Якщо ж Розумність, ця красива проститутка й наречена диявола, увійде й подумає, що вона мудра, що те, що вона говорить, що мислить, — це все від Духа Святого, хто нам тоді допоможе? Ні судді, ні лікарі, королі чи правителі, оскільки [Розумність] — найбільша проститутка диявола». Див.: Nelson. Economics as Religion, 131.

626

Аквінський. Сума проти язичників, І книга, розділ 7, частина 1.

627

Там само, ІІ книга, розділ 3, див.: Піпер. Фома Аквінський, 102.

628

Честертон. Святий Фома Аквінський, 44.

629

Честертон. Святий Фома Аквінський, 44.

630

Аквінський. Сума теологічна І, розділ 2, О. 76, А2.

631

«І тому сп’яніння — це смертельний гріх, тому що це стан, коли людина, хотячи цього і знаючи про наслідки, свідомо відмовляється послуговуватися розумом, який управляє нашою поведінкою згідно з нашою доброчесністю й допомагає уникнути гріхів». З: Аквінський. Сума теологічна, ІІа-ІІае, 0.150, А2.

632

Декарт, Рене. Міркування про метод. Схожу тему знайдемо і в «Медитаціях».

633

Як пише Ґ.К. Честертон: «Я раціоналіст. Я радію, коли мої інтуїтивні здогадки знаходять розумне пояснення». З кн.: Честертон. Ортодоксія, 203.

634

Аквінський. Про царство. Вступ, 1.1.

635

З кн.: Simmel. Simmel on Culture, 176.

636

Mini. Philosophy and Economics, 24.

637

Піднесення алгебраїчного аналізу перетнулося в часі з відкриттям Декартом аналітичної геометрії та трохи пізніше інтегрального й диференційного аналізів, які відкрили для світу Ньютон і Лейбніц. І справді, якби Піфагор міг передбачити, у якому напрямі далі розвиватиметься започатковане ним вчення, його більше би не дивувало збудження, яке вони з колегами відчували під час містичних обрядів. Див. Whitehead. Science and the Modern World, 32-34.

638

Послідовніші автори справжнім батьком сучасної науки називають кардинала Миколу Кузанського. Перше відділення новітньої філософії від схоластики датується 1450 р., коли Микола Кузанський написав свою основну працю — «Idiota». Завершується цей процес якраз після видання праці Декарта «Принципи філософії» у 1644 р. (Falckenberg. Geschichte der neueren Philosophie, 27). Більше також див. Radl. Dejiny filosofie: Novovek, 29-38, зокрема, як не дивно, у розділі «Староновий міф».

639

«Однак воскресіння філософії у руках Декарта та його послідовників було повністю викривленим через некритичне сприйняття наукової космології. Успішність їх же думок утвердив науковців у їх позиції неприйняття проголошення цих думок за результат пошуків своєї ж раціональності. Будь-яка філософія так чи інакше повинна була їх поглинути. Приклад науки вплинув також і на інші сфери пошуків. Таким чином історичний бунт переріс у зміщення філософії з позиції гармонізуючого елементу, який об’єднує найрізноманітніші абстракції методологічних роздумів. Мислення — абстрактне; а нетолерантне використання абстракцій — це найбільша вада інтелекту». Whitehead. Science and the Modern World, 19.

640

У своїх «Принципах філософії» [Декарт] говорить: «Покладаючись лише на свої органи чуття, ми не дізнаємося нічого про зовнішні об’єкти, що ховаються за своїм зображенням [чи позицією], величиною і рухом». Тобто ми сприймаємо об’єкти через їхні властивості, які їм насправді не належать. Властивості, які насправді будуть лиш чистим продуктом нашої думки. Тобто ми присуджуємо природі щось, що насправді б мало належати тільки нам; троянда і її запах; соловейко і його спів; сонце й його світло. Поети помиляються. Вони б мали присвячувати свої вірші самим собі, робити з них оди, які самопрославлятимуть висоту людської думки. Природа в принципі — дуже нудна, їй бракує звуків, запахів, кольорів; вона — всього лиш плутанина матерій, що змінюються безкінечно й бездумно. І називайте це як хочете, але це й є справжній результат наукової філософії, який підсумував усе сімнадцяте століття». З кн.: Whitehead. Science and the Modern World, 56.

641

Mini. Philosophy and Economics, 24.

642

Там само, 18.

643

Descartes. Treatise on Man, 99, AT XI, 120.

644

Там само, 100, AT XI, 131.

645

З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, Частина 22.

646

Проте Декарт міг цю думку розвинути й в іншому напрямі: «я відчуваю, отже, я існую» чи «я люблю, отже, я існую» і так далі.

647

«Перша властивість Бога, про яку було б доречно тут зауважити, — це те, що Бог — правдивий і що він подарував нам все світло. І це зовсім не поєднується з думкою, що він може нас обманювати, тобто бути причиною помилок і непорозумінь, з якими нам доводиться боротися». З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, 37.

648

«А якби Бог безпосередньо сам по собі вклав у наші думки ідею цього розлогого матеріалу чи якби тільки зробив так, щоб її передала якась річ, у якої б не було ні розпростертості, ні форми, ні руху, ми не зможемо знайти жодного доводу, чому не вважати його шахраєм. Адже ми дуже її однозначно сприймаємо як річ, відмінну від Бога й він нас, чи то пак від нашої думки... Я вже давно зрозумів, що передбачливість Бога аж ніяк не співвідноситься з тим, щоб він обманював. І тут необхідно зробити висновок, що існує певна річ, яка розпростерта вздовж, вшир і вглиб, має всі характеристики, які (як ми дізнаємося) притаманно мати речам у просторі». З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, 83-85.

649

«Оскільки я відчуваю своїми чуттями різні форми, звуки, запахи, смаки, тепло, твердість тощо, я точно роблю правильний висновок, що в тілі є те, звідки приходять ці різноманітні прояви чуттів, що їм відповідає своєю різноманітністю, хоча, мабуть, і матиме з ними дуже мало схожості». З кн.: Декарт, Рене. Медитації про першу філософію, 73. І також: «Ми не сприймаємо нічого з того, що знаходиться поза нами, окрім світла, кольорів, запахів, смаків, звуків і характеристик матеріалу. А вони, як вже було доведено, — це ніщо інше (чи принаймні нічого іншого ми не помічаємо на об’єктах), ніж упорядкування за розміром, формою і рухом». Там само, 141.

650

З кн.: Anzenbacher. Einführung in die Philosophie, 79.

651

Декарт, Рене. Медитації про першу філософію, медитація друга, розділ перший.

652

Berkeley, George. A Treatise Concerning the Principles of Human Knowledge, 33-34.

653

З кн.: Arendt. The Human Condition, 274, стаття № 31 з: Галілей. Dialogues Concerning the Two Great Systems of the World.

654

Хороша вторинна робота на цю тему вийшла з-під пера чеського автора Б. Файкуса: Fajkus. Soucasnä filosofie a metodologie vedy; або Mini. Philosophy and Economics: The Origins of Development of Economic Theory чи Caldwell. Beyond Positivism.

655

І таким чином «редукує наукове пізнання до колективної віри членів наукових дисциплін». Див.: Redman. Economics and the Philosophy of Science, 22, де він узагальнює погляд Куна, послуговуючись роботою Заппа: Supp. The Structure of Scientific Theories, 647-648.

656

Якщо цікавлять інші картезіанські «медитації» чи візії, які були в Декарта, див. Yates. The Rosicrucian Enlightenment, 152: «Декарт на зиму завжди переїздив кудись до Дунаю, де під тріск кахельної грубки він практикував цілі серії глибоких медитацій. У ніч на 10 жовтня 1619 р. у нього був сон, який імовірно був дуже сильним враженням, який довів його до переконання, що математика — це єдиний ключ до розуміння природи». На тему того, яке ж значення посідали герменевтичні праці в епоху Ренесансу, див. Фейєрабенд. Дебати щодо методу, 35: «Після Аристотеля та Птолемея ідея руху Землі — ця дивна, стара й «абсолютно божевільна» піфагорійська думка — опинилася на смітнику історії, аж доки Коперник її воскресив і перекував у зброю ураження суперника. Важливу роль у воскресінні відіграли праці герметиків (що й досі лишається не до кінця вирішеною загадкою), які дуже ретельно вивчав і сам великий Ньютон». Див. Yates. Giordano Bruno and the Hermetic Tradition, передусім розділ 8 («Renaissance Magic and Science»), с. 395: «Ренесансні анімістичні потоки з їхньою герменевтичною базою були для нової картезіанської філософської школи дуже несучасним, застарілим підходом до розуміння світу. Наука завбачливо замінила магію ще до настання сімнадцятого століття».

657

З кн.: McCloskey. The Rhetoric of Economics, 16.

658

Напр., апостольське визнання віри: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі...»

659

«Це віра, що в сутності речей ми знайдемо не лише випадкову містерію. Конкретним прикладом глибокої віри є віра в те, що природа оперує певним порядком, який робить можливим виникнення науки. Цю віру не можна обґрунтувати взагалі ніяким індуктивним спрощенням». З кн.: Whitehead. Science and the Modern World, 20.

660

З кн.: Whitehead. Science and the Modern World, 82.

661

«Безперечно, це один із найнеймовірніших прикладів іронії історії людської думки, що розвиток механічної науки, через який постала ідея механізму як можливої філософії природи, був сам по собі результатом магічної традиції ренесансу». З кн.: Yates. The Rosicrucian Enlightenment, 150. Френсіс Йейтс є впливовою авторкою в цій галузі.

662

Розумійте без інтерпретаційної рамки, тобто без теорії пояснення — ми не можемо когнітивно зрозуміти факти без допомоги певної рамки, історії, інтерпретації чи значення.

663

З кн.: Caldwell. Beyond Positivism, 48.

664

Гуссерль. Картезіанська медитація, 10.

665

Порівняй з позицією Маркса, див.: Mini. Philosophy and Economics, 174.

666

Цією темою займається й Амартія Сен, лауреат Нобелівської премії з економіки; між іншим, він звертає увагу на те, що донедавна в Кембриджському університеті економіку вивчали в рамках моральних наук. Див.: Sen. On Ethics and Economics, 2.

667

«Людська спільнота... виглядає велетенським механізмом, регулярні й гармонійні рухи якого приносять нам сотні приємних ефектів. ... Тому чеснота, своєрідна делікатна змазка для шестерень суспільства, завжди приносить насолоду, тоді як вада, мов та іржа, через яку шестерні скриплять і пищать, буде завжди неприємною». З кн.: Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 334.

668

The Journal of Rev. John Wesley, 157. Цит. з тексту передмови Гарта до де Мандевіля «Байка про бджіл», The Fable of the Bees, 8.

669

Smith, Adam. 7üe 'täeory of Moral Sentiments, 232.

670

Mandeville. The Fable of the Bees, 9.

671

Там само, 70.

672

Mandeville. An Essay on Charity, and Charity-Schools., 164.

673

Mandeville. The Fable of the Bees, 55.

674

Там само, 56.

675

Там само, 57.

676

Там само, передмова, 57.

677

Там само.

678

Там само, 68.

679

Mandeville. The Fable of the Bees, 68

680

З кн.: Mandeville. Search into the Nature of Society, 197.

681

З кн.: Mandeville. The Fable of the Bees, 23.

682

Там само, примітка М, 149.

683

Mande ville. ТЬe Fable of the Bees, примітка Q, 200-201.

684

Mandeville. The Fable of the Bees.

685

Там само.

686

Матвій, 13:29-30.

687

Аквінський. Сума проти поганів ІІІ, розділ 71.

688

Leacock, Hellements of Hickonomics, 75; цит. за: Sen, On Ethics and Economics, 21.

689

На схожі ігри з іменами натрапляємо у давніх і сучасних історіях відносно часто. Особливо на імені акцентували в Біблії. Один зі сюжетів з фільму «Матриця» описує схожу гру слів. Головного героя звати Нео (анаграм до слова One, тобто натяк на Месію, тим більше що «neo» в грецькій мові означає «новий»). В ілюзорній Матриці того ж самого персонажа звати Томас Андерсон. Прізвище Андерсон — дуже поширене (у США — дев’яте найпопулярніше), тому це повний контраст до оригінального й нового імені Нео. Андерсон походить від сполучення Andrew’s son. Andrew у перекладі з грецької означає те саме, що на івриті Адам, тобто людина. Тож Андерсон означає «Син людини» — назву, якою часто сам себе називав Христос. А якщо вже ми зупинилися на «Матриці», то пригадаймо, що основним ворогом Нео був не хто інший, ніж (агент) Сміт.

690

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments. Liberty Funds, 1982.

691

Schumpeter. History of Economic Analysis, 177.

692

Davies. Europe: A History, 623.

693

Raphael. The Impartial Spectator, 1.

694

Див. Kerkhof. A Fatal Attraction? Smith’s, Theory of Moral Sentiments’ and Mandeville’s, Fable’, 14. Див.: Hurtado-Prieto. Adam Smith and the Mandevillean Heritage: The Mercantilist Foundations of «Dr. Mandeville’s Licentious System».

695

На етичний світогляд Сміта засадничий вплив мала філософія стоїків, яка виразно вплинула на його економічні теорії. Див. Рафаель Макфі, Передмова до глазгівського видання Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments. Liberty Funds, с. 5.

696

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 313.

697

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 314.

698

Там само, 283.

699

«У 6-му виданні Сміт ще більше місця відводить стриманості, що свідчить про те, що в нього склалися ще тепліші зв’язки зі стоїцизмом, ніж раніше». Там само, 18.

700

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 302.

701

Там само, 444.

702

Там само, 445.

703

Там само, 123.

704

Редактори Рафаель і Мекфі стверджують, що «коментатори надто великого значення надають невидимій руці ринку, хоча в обох книгах Сміта вона згадується лише одного разу. І в обох випадках — у контексті стоїчної ідеї гармонійної системи, яку він вбачав у зайнятому працею суспільстві... У «Багатстві народів» Сміт відкриває стоїчний концепт природної гармонії насамперед у “ясній і природній системі природної свободи” (IV. іх.51)».

705

Smith, Adam. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, 398 (виділення напівжирним — авторське).

706

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 188.

707

Smith. Essays on Philosophical Subjects, 49. Див. Macfie. The Invisible Hand of Jupiter.

708

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 323.

709

Наприклад, Heilbroner. The Worldly Philosophers; Smith. Adam Smith’s Moral and Political Philosophy, Morrow. Adam Smith: Moralist and Philosopher, Gaede. Politics and Ethics: Machiaveli to Niebuhr.

710

Серед незліченної кількості всього я б звернув увагу, зокрема, на статтю А. Вітцтума «A Study into Smith’s Conception», у якій автор детально підсумовує та психологічно аналізує можливі протиріччя чи, навпаки, гармонію між любов’ю до себе та поблажливістю, тобто (на перший погляд) протиріччя між «Багатством народів» і «Теорією моральних почуттів». Варто також звернути увагу на: Doomen. Smith’s Analysis of Human Action; Hurtado-Prieto. Pity, Sympathy and Self-interest: Review of Pierre Force’s Self-interest before Adam Smit; Friedman. Adam Smith Relevance for 1976 або Evensky Adam Smith on the Human Foundation of a Succesful Liberal Society.

711

Smith, Adam. The Wealth of Nations, 343.

712

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 320.

713

Гільдебранд у «Die Nationalökonomie der Gegenwart und Zukunft» звинувачує Сміта в матеріалізмі (маючи на увазі егоїстичну теорію людської природи), Ніз у Die politische Oekonomie vom Standpunkte der geschichtlichen Methode стверджує, що позиція Сміта просто змінилася між виходами «Теорії моральних почуттів» і «Багатства народів», і що причиною цієї зміни стала поїздка в Францію. Див.: Скаржинський. Adam Smithals Moralphilosoph und Schoepfer der Nationaloekonomie. На думку Скаржинського, Сміт перейняв свою моральну філософію від Гатчесона й Г’юма, а свою економічну теорію повністю запозичив у французьких вчених. Див.: Вступ до «Теоріїморальних почуттів» Адама Сміта.

714

Buckle. History of Civilisation in England, vol. 2, 432-433, 437.

715

У редагованому виданні «Теорії моральних почуттів» можна знайти примітку: «Так звана “Проблема Адама Сміта” була лиш псевдопроблемою, що ґрунтується на ігноруванні та нерозумінні. Кожного, хто читав “Теорію моральних почуттів” спершу в більш ранніх виданнях, а потім у 6-му допрацьованому виданні, навряд чи здивує, що одна й та ж людина написала цю книгу, а після неї “Багатство народів”, чи що погляди Сміта на людську поведінку пройшли виразними змінами. Погляд Сміта на етику та людську поведінку в шостому виданні з 1790 року нічим не відрізняється від написаного в першому виданні з 1759 року. Ми побачимо виразний розвиток ідеї, але аж ніяк не принципову зміну. Також не складно помітити, що не існує точної розмежувальної лінії між “Теорією моральних почуттів” і “Багатством народів”». (Smith. The Theory of Moral Sentiments, 1982, 20). Жодної різниці між цими двома поглядами не бачать також: Гасбах. Untersuchungen uber Adam Smith und die Entwicklung der Politischen Ökonomie, Ліментані. La morale della simpatia, Екштайн (у передмові до перекладу з 1926 р.) чи Кемпбел. Adam Smith’s Science of Morals. У рамках правильного розуміння Umschwungstheorie можна додати ще: Zeyss. Adam Smith und der Eigennutz (Tubingen, 1889); August Oncken. The Consistency of Adam Smith a detailnéji Wolf. Das Adam Smith-Problem. Див. також: Macfie. The Individual in Society.

716

Smith, Adam. ТЬe 'täeory of Moral Sentiments, 94.

717

Див. Бубер. Я і ти. (Buber, Martin. Ich und Du).

718

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 335.

719

Там само, 463.

720

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 464.

721

Hume. An Enquiry Concerning the Principles of Morals, in: Hume. Selections, 245.

722

Там само, 213.

723

Там само, 215.

724

Hume. An Enquiry Concerning the Principles of Morals, in: Hume, Selections, 214.

725

Там само, 215.

726

Halteman. Is Adam Smith’s Moral Philosophy an Adequate Foundation for the Market Economy?

727

Hume. An Enquiry Concerning the Principles of Morals, in: Hume, Selections, 215.

728

Там само, 216.

729

Там само, 229.

730

Там само, 230.

731

Там само, 219.

732

Smith. Theory of Moral Sentiments, 339.

733

Hume. A Treatise of Human Nature, 297.

734

Порівняйте з уже згадуваною «Байкою про бджіл».

735

Rawls. Lectures on the History of Moral Philosophy, 29, 30.

736

Цитата з: Hayek. Prâvo, zâkonodârstvi a svoboda, 40.

737

Hume. An Enquiry Concerning the Principles of Morals, in Hume, Selections, 239.

738

Там само, 197.

739

Kant. ТЬe Metaphysical Elements of Ethics, kapitola IX. («What is a Duty of Virtue?»).

740

Rawls. Lectures on the History of Moral Philosophy, 31, 32.

741

Hume. An Enquiry Concerning the Principles of Morals, in Hume, Selections, 198.

742

«Коли, обираючи між знищенням світу й подряпиною на пальці, ми надаємо перевагу першому — це зовсім не суперечить здоровому ґлузду. Коли ми жертвуємо всім, що маємо, щоб не допустити найменших неприємностей для індуса чи якоїсь абсолютно незнайомої людини — це зовсім не суперечить здоровому ґлузду... Пристрасть просто повинна доповнюватися поганими рішеннями, щоб її почали вважати нерозумною. І навіть у цьому разі нерозумною буде не наша пристрасть, а рішення». Hume. A Treatise of Human Nature, 298.

743

Див. Гайєк: «Я не буду його називати надзвичайним економістом ... йому би більше пасувало означення справді надзвичайного психолога.» Hayek. The Trend of Economic Thinking: Essays on Political Economists and Economic History, 74-75 розділ «Dr. Mandeville»).

744

Шумпетер: «Він з дарвіністською відкритістю жодного разу не обмовився про набутки своїх попередників. Як критик був прямий і ніколи нічого не дарував за просто так. Проте справа навіть не в тому, чи навчився він чогось від своїх попередників чи ні. Фактом залишається, що в “Багатстві народів” він не представив жодної аналітичної думки, принципу чи методу, які б були абсолютно новими на 1776 рік.» Schumpeter. History of Economic Analysis, 177-179.

745

Jung. The Archetypes and the Collective Unconscious, 33-34.

746

«Любові шукаємо, прагнемо успіху. Нам буде завжди мало, ми хочемо все більше».

747

Šmajs. «Uzavřeme smlouvu se Zemí?».

748

Пор. Lowry. Ancient and Medieval Economics, 15.

749

Книга Буття 3:17-19. Що цікаво, люди де-факто проклятими не були. Проклятим був лише змій, а чоловік і жінка — не прокляті. Жінку було покарано болем пологів і тим, що «до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою». Через Адама ж «проклята земля».

750

Там само, 2:15.

751

Там само, 2:16.

752

Книга Буття 3:16: «До мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою».

753

Переклад здійснено з чеського перекладу фільму.

754

Lowry. Ancient and Medieval Economics, 14.

755

Буття 3:6.

756

Реклама «знаходить взаємозв’язок між споживачем (дериватом святого індивіда) і цінностями, втіленими в товар. Тобто реклама набагато більше підкреслює ті цінності, які не можна об’єктивно виміряти, ніж раціональні (для порівняння Lears 1983)... Тобто реклама пропонує ... механізм для встановлення перехідно-панівних стилів (моди) для відображення святого в щоденному житті». Boli. The Economic Absorption of the Sacred, 104.

757

Буття 3:6. Виділення слова їв, яке до того ж повторюється двічі, моє. — прим. Т. С.

758

Davies. Europe: A History, 604.

759

Žižek. The Pervert’s Guide to Cinema, фільм.

760

У цьому й полягає взаємна потреба й корисність реклами. Не лише рекламі потрібен споживач, але й споживачеві потрібна реклама, щоб говорила йому, чого саме йому хотіти. Див. більше: Boli. The Economic Absorption of the Sacred, 105. У романі «Лють» Салмана Рушді реклама «вказувала дорогу».

761

Marshall. Principles of Economics, 86.

762

Nelson. The New Holy Wars, 293.

763

Stigler. Frank Hyneman Knight, 58. Див.: Nelson. Economics as Religion, 294-295.

764

«Тобі ніколи не буде досить того, що тобі, власне, не потрібно».

765

Gilbert. Introduction to T.R. Malthus Critical Responses, 4.

766

Malthus. An Essay on the Principle of Population. Розділи 6, 7.

767

Тобто Мальтус вважає, що це правильно — гальмувати розмноження. Інакше, якщо платити робітникам більшу заробітну плату, ніж прожитковий і репродукційний мінімум, вони почнуть розмножуватися й виникне дефіцит продуктів. Тому за його чорним прогнозом, робітники ніколи не отримуватимуть довший час заробітні плати вищі, ніж прожитковий мінімум.

768

«Якби густота населення і кількість продуктів зростали однаково, було б досить правдоподібно, що людина ніколи не зможе перерости стадію дикості... Зло в світі створено не для того, щоб завдавати мук й приносити безнадію, воно повинно стати причиною для діяльності». Malthus. An Essay on the Principle of Population, 158.

769

Patinkin. Essays on and in the Chicago Tradition, 34.

770

Суть, головний смисл.

771

Жижек. The Plague of Fantasies, 39. Французький психоаналітик Жак Лакан у своєму тексті «The Signification of the Phallus» проводить межу між бажаннями, причиною яких є потрібність і попит. Потреба — це біологічний інстинкт, який втілюється в попиті. Проте він виконує подвійну функцію. З одного боку — представляє потребу, з іншого — поводиться ніби попит на любов. Тому навіть якщо нам вдається задовольнити потребу, втілену в попиті, попит на любов лишається незадоволеним і перетворюється на бажання. Для Лакана «бажання — це ані прагнення до задоволення, ані добивання любові, але різниця, яка виникає відмінусуван-ням першого від другого» (Lacan. The Four Fundamental Concepts of Psychoanalysis, 344). Тобто бажання стає надлишковим продуктом втілення потреби в попиті. Лакан додає, що «бажання починає формуватися в місці, де попит відокремлюється від потреби».

772

Еклезіяст 1:8.

773

Marshall. Principles of Economics, 86.

774

Естес. Та, що жіить з вовками, С. 412, коментар 21. Сам текст про психологію залежності подано на с. 215.

775

«...бо зло... належить безмежному». Аристотель. Етика Никомаха, 1106Ь29-30.

776

Рушді. Лють.

777

Псалми 106:17-18: «Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня. Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти».

778

Оригінал цитовано за: Pascal, Blaise. The Pensées, 70.

779

Knight. The Economic Order and Religion, 56.

780

Дуже добре про це розповідає притча про блудного сина, якому спочатку довелося покинути розкішне й багате життя в батьківському домі, щоб потім стати настільки бідним, що «бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому». І тільки після цього він спам’ятався: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!» (Від Луки 15:16). Зрештою, і невдоволеність Єви й Адама (так само як і Пандори) свідчить про те, що будь-яка досконалість приїдається й більше не приваблює в реальному часі, коли ми її не сприймаємо чи не вміємо оцінити в повному розмірі.

781

Simmel. ТЬe Philosophy of Money, 19-20.

782

Як пише Пауль Л. Вахтель. Цитату подано за: Volf. In the Cage of Vanities, 177.

783

«Що ближче ти до цілі, то більше шансів збитися зі шляху».

784

Mill. Utilitarianism, 12.

785

Weber. The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism, 123.

786

Контроверсійний парадокс у літературі, відомий як проблема гедоністичної адаптації.

787

Volf, In the Cage of Vanities, Kant, Critique of Judgement. Також «Постійна невдоволеність належить до основного епікурування людської істоти».

788

Pope, An Essay on Man.

789

Becker. The Economic Approach to Human Behavior, 8. Див.: Force. Self-Interest before Adam Smith, 8.

790

Дідро. Вибрані твори. З кн.: Diderot, Denis. Vybor z dûa. Svoboda, 1990.

791

В іменному покажчику підручників Гольмана терміна корисність узагалі немає. У Манкі-ва (Principles of Economics) він з’являється лише на сторінці 426: «...корисність є одночасно й щастям, і задоволенням, якого людина досягає з огляду на її життєву ситуацію. Корисність — це мірило добробуту. І знову визначення сформульовано через синоніми, оскільки з не меншим успіхом можна сказати, що щастя — це рівень корисності чи задоволеності, або ж задоволеність — це рівень щастя і корисності.»

792

Утіліті: задоволення чи втіха, які індивід отримує від споживання певних товарів чи послуг.

793

Якщо «споживання товару чи послуги» перекласти нормальною мовою, ми дізнаємося, що корисність — це корисність, яку людина отримує через споживання.

794

Припущення, що будь-яка поведінка людини ґрунтується на егоїзмі, — найпростіше з тих, яке можна зробити. Адже науковці завжди люблять пояснювати велике через мале. Однак у жодному разі ми не можемо дійти висновку, що егоїзм — це найпоширеніша мотивація. Часом світ стає дуже складним і найпростіші пояснення часто виявляються помилковими. Фразу про те, що власна вигода рухає світом, можна спростувати кількома добре відомими фактами. Деякі форми допомоги ніколи не дочекаються винагороди, а тому їх не можна пояснити довгостроковою вигодою. Батьки з власного егоїстичного інтересу піклуються про своїх дітей, сподіваючись, що вони попіклуються про них на старості. Проте коли до цього доходить, то в поведінці дітей складно знайти мотивацію в вигляді егоїстичних інтересів. І все одно багато хто це робить». Elster. Nuts and Bolts for the Social Sciences, 54. Більше на цю тему див.: Force. Self-Interest before Adam Smith, 10.

795

Альберту О. Гіршманові більше імпонує використання терміна інтерес, ніж утіліті. Проте наслідки такі самі. І хоча Гіршман всіляко захищає цей принцип, проте все одно визнає, що він став «не лише справжньою модою, але до того ж і парадигмою (â la Kuhn), тому першопричиною майже всієї діяльності людини ні з того ні з сього почали вважати особисті інтереси, що в деяких випадках призводило аж до тавтологічних висновків». Hirschman. 7üe Passions and the Interests. Political Arguments for Capitalism before Its Triumph, 42.

796

Сер Карл Поппер пропонує розпізнавати наукові твердження відповідно до того, чи їхні постулати можна спростувати чи ні. Що має статися, щоб цю теорію було доведено як неправдиву? Якщо такі реалістичні варіанти існують, але вони не були доведені, цю теорію можна вважати науковою. Якщо ж, навпаки, ця теорія пояснює всю мисленнєву поведінку й її неможливо спростувати, тоді вона стає псевдонаукою. Поппер, наприклад, описує, чому він вважає марксистський підхід до історії ненауковим: адже своєю теорією Маркс може пояснити абсолютно все, навіть, на перший погляд, кардинально протилежні ситуації. Якщо теорія здатна пояснити всі теоретично можливі ситуації, наприклад, у контексті теорії класової боротьби, значить, десь щось пішло криво. Якщо теорією можна пояснити абсолютно все, це не її сила, а її слабкість.

797

Caldwell. Beyond Positivism, 108.

798

Вітгенштейн Л. Trœtatus logico-filosoficus. Філософські дослїдження. — Київ: Основи, 1995., 4.4611-4.62.

799

У попередніх культурах, які характеризувалися виразною нестачею всього, найціннішими частинами м’яса вважали смалець і лій (звідси й біблійний вираз «ситість землі»: «Я дам вам добра єгипетського краю. І споживайте ситість землі». Буття 45:18), тоді як пісне м’ясо здебільшого викидали собакам через його низьку енергетичну цінність. Наприклад Прометей обманув Зевса таким чином, що м’ясо в одній купі виглядало жирним (але під шаром жирного м’яса ховалися кістки), і саме цю купу вибрав Зевс. Сьогодні ж наш підхід до м’яса абсолютно протилежний.

800

Від Матвія 6:25.

801

Thoreau. Civil Disobedience and Other Essays, 96.

802

Гавел, інтерв’ю з Р. Каленською (Kalenska, Renata. „Nekdy se me zmocnuje pocit...“ Lidove noviny від 15.11.2008.).

803

Більше див.: Irwin (ed.). The Matrix and Philosophy, розділ Daniela Barwicka «Neo-Materialism and the Death of the Subject», 258. Далі в книзі: «Інтелект, який у «Матриці» ув’язнює людських істот, повинен підпорядковувати собі та ув’язнювати своїх заручників на бажання їх самих». Там само, розділ від James Lawler «We Are (the) One! Kant Explains How to Manipulate the Matrix», 139.

804

Ще два покоління тому діти гралися однаковими дерев’яними іграшками, як і їхні предки багато поколінь до цього. Не було жодного виразного прогресу чи зміни в арсеналі іграшок чи в звичному облаштуванні будинків, як ми це знаємо зі сучасності. Це лише зараз іграшки активно змінюються від покоління до покоління.

805

1 Хроніки 21:1-28.

806

Johnston, Williamson. What Was the U.S. GDP Then?

807

На цю тему див. більше: Еліаде. Міф про вічне повернення. До речі, схожий принцип поза-часового і поза-просторового викорінення і сьогодні можна побачити в багатьох мультфільмах чи серіалах. Наприкінці серії дія завжди повертається туди, де вона починалася, щоб наступна серія могла початися вже «регенерованою» і без дійової залежності від серії попередньої. Разом з тим дія відбувається у неспецифікованому місці, у неспецифікований час (який не залежить прямо від зовнішніх подій реального світу).

808

Тим не менше, цікаве спостереження про те, що в нашій культурі з’являються і поєднуються обидва типи: наприклад, ностальгійна рустикально-екологічна романтика, яка повертається до легендарного та ідеалізованого суспільства з чіткими та некомплексними етично-суспільними цінностями, теж золотий вік вбачає у минулому. Усе це доповнюється жанром, який черпає сили зі страху щодо занепаду суспільства в майбутньому («Планета мавп», «Матриця», а також класика типу «1984» чи інші). До цього повернемося ще пізніше.

809

Nisbet. The Idea of Progress, 4.

810

Сьогодні ми вже майже столітньою класикою на цю тему вважаємо книгу Bury. The Idea of Progress, яка починається аж Просвітництвом. Нісбет і у своїй книзі «History of the Idea of Progress», і в статті «Idea of Progress: A Bibliographical Essay» починає (ми б могли сказати: «аж») від греків. Хоч євреїв він і згадує побіжно, втім, детальної уваги їм не приділяє. «Ми почнемо з Гесіода (приблизно 700 р. до н. е.) та його збірки «Роботи і дні», — пише він у своїй статті.

811

Вольф відгукується про це так: «Однак від сімнадцятого століття і далі багато кому мамон почав здаватися найпривабливішим правителем» (Volf. In the Cage of Vanities, 170).

812

Lewis. Evolutionary Hymn, 55-56.

813

Ідеться про парафраз афоризму винахідливого польського автора Станіслава Єжи Леца: «І хоч ми знаємо, що рухаємося в неправильному напрямі, проте компенсуємо цей недолік пришвидшенням».

814

Nisbet. The History of the Idea of Progress, 9.

815

Див.: Nussbaumov. Krehkost dobra. У діалозі «Протагор» греки дізнаються, що «знання нас оберігають і водночас змінюють, допомагають нам досягти наших цілей і разом з цим ці цілі змінюють», 211. Детальний антропологічний аналіз див.: Еліаде. Міф про вічне повернення.

816

Hobbes. Leviathan, розділ 13, 89.

817

Volf. In the Cage of Vanities, 175.

818

Nisbet. The Idea of Progress, в розділі «Greek Poets, Sophists, and Historians on Progress».

819

Nisbet. The History of the Idea of Progress, 11.

820

Nisbet. The Idea of Progress. Нісбет продовжує далі: «У своїй Історії Пелопоннеської війни Фукідід у перших же кількох абзацах наголошує, що в стародавні часи греки жили так само, як тогочасні варвари й дикуни, однак за відносно довгий період завдяки власним старанням вони змогли піднятися на високий рівень».

821

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, VI 22-29.

822

Nelson. Economics as Religion, xix. З темою також пов’язано: Nelson. Reaching for Heaven on Earth.

823

Там само, 81.

824

Knight. Freedom and Reform, 46.

825

Робота Мілля вперше вийшла друком у 1848 році й досить швидко стала біблією англійської економіки ХІХ ст. Сучасна серія називається Principles of Political Economy: With Some of Their Applications to Social Philosophy, ix.

826

Mill. Principles of Political Economy, 88: «Щиро кажучи, на мене не справили особливого враження життєві орієнтири тих, хто вважає, що прагнути успіху — це нормальний стан людини, хто не боїться заради успіху штовхатися гострими ліктями, наступати іншим на п’яти, знищувати їх, а потім ще дорогою на вершину втоптати ногами в землю. Така поведінка формує сьогоднішнє суспільне життя, і хоча її варто було б засудити як неприйнятну ознаку однієї з фаз промислового прогресу, саме вона стала найбільш оспівуваним способом життя. Проте цілком можливо, що йдеться про невід’ємний етап суспільного прогресу, і тим європейським країнам, яким досі щастило уникати його, можливо, ще доведеться через нього пройти».

827

Mill. Principles of Political Economy, 4.6.2.

828

Там само, 188.

829

Keynes. Economic Possibilities for Our Grandchildren, 358-373.

830

Keynes. Economic Possibilities for Our Grandchildren, 369.

831

Там само, 373.

832

Nelson. Economics as Religion, 162.

833

Becker. Milton Friedman, 145, 146.

834

Див., наприклад, Stigler. Economics: The Imperial Science? Штіґлер стверджує: «Тобто економіка — імперська наука: звана чи незвана, вона займається центральними проблемами багатьох найрізноманітніших соціальних дисциплін». (Там само, 311).

835

Ferguson. The War of the World. History’s Age of Hatred, 15.

836

Більше див.: Kuhn. Structure of Scientific Revolutions або Redman. Economics and the Philosophy of Science, 1622.

837

Bauman, Zygmunt. Modernity and the Holocaust.

838

Volf. In the Cage of Vanities, 176.

839

Палагнюк Ч. Бійцівський клуб. Фоліо, 2007 р.

840

Питання, чи економічне зростання забезпечує людині добробут, — досить неоднозначне. Див. класичну книгу Тібора Сцітовського The Joyless Economy чи чудову новішу книгу Луїджі Бруно Civil Happiness: Economics and Human Flourishing in Historical Perspective.

841

Inglehart. World Values Survey.

842

Inglehart. Culture Shift, 242.

843

Myers. Does Economic Growth Improve Human Morale?

844

Diener, Horowitz, Emmons. Happiness of the Very Wealthy.

845

Див.: Brickman, Coates, Janoff-Bulman. Lottery Winners and Accident Victims чи Argyle. The Psychology of Happiness.

846

Аристотель. Етика Нікомахова, 1154a27-1154b9.

847

Схожий приклад запропонував також економіст Корнельського університету Роберт Франк на конференції Understanding Quality of Life: Scientific Perspectives on Enjoyment and Suffering, Princeton University, 1-3. листопада 1996.

848

Stevenson, Wolfers. Economic Growth and Subjective Well-Being: Reassessing the Easterlin Paradox.

849

Беккет С. Чекаючи на Годо / пер. Володимира Діброви // Збірка «Французька п’єса ХХ століття. Театральний авангард». — Київ: Основи, 1993 — С. 380-381.

850

Аристотель стверджував, що в усього, що ми робимо, має бути напрям і смисл, telos. З сучасних джерел див.: MacIntyre, After Virtue.

851

Про без-сенсовність пише відомий психолог Віктор Франкл. Mans Search for Meaning, головно у розділі «The Existencial Vacuum», 106.// В укр. пер. Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. КСД, 2016.

852

Ксенофонт. Гієрон, або Про єдиновладдя.

853

Паточка. Єретичні есе про філософію історії / пер. І. Мельниченка. — Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2011. — С. 324.

854

Volf. In the Cage of Vanities, 172.

855

Там само, 171.

856

Див. Hirsch. Social Limits to Growth.

857

Сповідь / Святий Авґустин; переклад В.С. Бойка; передмова і примітки П.О. Ніколова; ху-дож.-ілюстратор І.І. Ячін; худож.-оформлювач Б.П. Бублик. — Харків: Фоліо, 2012. — С. 21.

858

Еклезіяст 1:8.

859

Вихід 31:15.

860

Дефіцит бюджету Словацької Республіки, ВВП якої зріс у 2007 році на 10%, становив 1,9% ВВП. Усі вітали Словаччину й хвалили за відповідальну фіскальну політику. Напрошується запитання: наскільки велике зростання ми маємо?

861

Wuthnow. Rethinking Materialism, у розділі «The Economic Absorption of the Sacred», 103: «Економіка як моральна сила — це головне джерело добра та зла. Добро (good) — це основна есенція економіки; воно виробляє «товари» (goods), у яких є “певна цінність”».

862

І навіть це не очевидність, як пише, наприклад, святий Іван від Хреста, у якого абсолютно протилежна точка зору щодо страждань: «Оскільки від душевних страждань душа стає благочестивішою, чистішою, мудрішою і обачливішою» (Святий Іван від Хреста. Темна ніч душі).

863

Еклезіяст 11:9.

864

З кн.: Smith, Adam. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations.

865

Hirschman. The Passions and the Interests. Проте необхідно наголосити, а Гіршман саме це упускає, що Августин вважає, що «основний людський імпульс — це любов». Любов ховається за всім — за хорошим і поганим. Августин описує ситуації в усіх трьох цих сферах, коли любов звільнилася з-під впливу й спрямувала свою силу в поганому напрямку.

866

Августин Авре лій. Про Божий град. З кн.: Augustin. O Bozi obci 1, 1.30, 3.14, 5.13.

867

Fitzgerald et al. Augustine through the Ages: An Encyclopedia, 84. Як говорить Томас Льюїс: «Над-влада сама по собі — це не кінець; це лише засіб для розпізнання своєї сили». (Lewis. Persuasion, Domination, and Exchange: Adam Smith on the Political Consequences of Markets, 287.) Тобто рушійний принцип — це зовсім не любов до себе (у розумінні amour de soi), а саме співчуття і прагнення співчуття. Див.: Force. Self-Interest before Adam Smith, 46.

868

Hare, Barnes, Chadwick. Founders of bought. У розділі 9, присвяченому творчості Августина, читаємо: «Проте роз'єднаність, жадібність, заангажованість та інші вади, які зазвичай проростають зі життя в добробуті, у найбільшій кількості з'явилися саме після падіння Карфагена» (Августин цитує Саллюстія). З цього можемо зробити висновок, що зло зародилося і розрослося ще до початку цього періоду».

869

Boli. The Economic Absorption of the Sacred, 97.

870

Для глибшого вивчення див.: Hirschma. Lidské vâsné a osobni zâjmy або Force. Self-Interest before Adam Smith.

871

Бачимо тут важливість називання: доки немає назви, нібито не було й самої теми. Якби Бернард де Мандевіль вигадав якийсь термін, міг би саме він стати загальновідомим батьком економіки. Адже сам принцип невидимої руки ринку він описав краще й детальніше, проте не зміг підібрати вдалої назви.

872

Hayek. The Trend of Economic Thinking, 85, або New Studies in Philosophy, Politics, Economics, and the History of Ideas, 254.

873

Аристофан. Вершники. Англійський переклад влучніший: There is a legend of the olden time / that all our foolish pains and vain conceits / are overlured to work the public good. (Aristophanes. Ecclesiazusae, 289.)

874

Матвій 13:29.

875

Аквінський. Сума теології. I, Q92, A1, R.O.3.

876

Там само, IIa-IIae, Q,78, A1, R.O.3. Див.: Сума проти поганів ІІІ, розділ 71.

877

Hirschman. The Passions and the Interests, 11.

878

З кн.: Montesquieu. De l’esprit des lois, 58. Il Монтеск’є. Про дух законів.

879

З кн.: Паскаль, Блез. Думки. /пер. з французької А. Перепаді, О. Хоми. — Київ: Дух і літера, 2009. — 704 с.

880

Kaye. Introduction to The Fable of the Bees, by Bernard Mandeville, 48.

881

Turner. Herbert Spencer: A Renewed Appreciation, 107. Див. Werhane. Business Ethics and the Origins of Contemporary Capitalism: Economics and Ethics in the Work of Adam Smith and Herbert Spencer, 19-20.

882

Komarek. Obraz clovéka a pfirody v zrcadle biologie, 80.// Комарек. Відображення людини й природи в дзеркалі біології.

883

З кн.: Smith, Adam. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealt of Nations, 16: «Однак людина постійно потребує допомоги своїх ближніх, але годі чекати помочі, покладаючись лиш на приязнь інших. Набагато швидше можна досягти цілі, звернувшись до людського егоїзму, довівши іншим, що це в їхніх же інтересах зробити для нас те, чого ми від них вимагаємо. Пропонуючи комусь партнерство, ми схиляємося саме до цього. Дай мені, що мені потрібно, натомість отримаєш те, що потрібно тобі, — саме такий смисл будь-якої подібної пропозиції. Саме таким шляхом ми можемо отримати набагато більшу частину потрібних нам послуг. Сподіваючись на обід, ми розраховуємо не на доброту м’ясника, броваря чи пекаря, а на те, що вони йтимуть за своїми інтересами. Ми апелюємо не до їхньої гуманності, а до егоїзму, говоримо не про свої потреби, а про переваги, які вони можуть отримати».

884

До римлян 7:15-19.

885

Книга Буття 3:22: «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло». (Курсив — авторський).

886

Див. більше: Rich, Arthur. Wirtschaftsethik.

887

Morgenthau. Truth and Power: Essays of a Decade, 159. Див.: The Economic Review: Edition 1, 3, 189.

888

На цьому місці (відхиляючись трохи від теми) я хочу подати приклад дещо систематичнішого застосування гріховних структур. Орієнтуючись на вказане вище, можемо зробити дещо загрозливі висновки: попри те, що зараз вся система капіталістичного ринку здається нам чудодійно вигідною, проте згодом вона сама по собі може проявитися як гріховна структура. Попри те, що зараз ринок видається нам найефективнішою системою, яку тільки людина в історії вигадала, однак може статися, що вона заведе нас у глухий кут, у якому на нас чекає велетенська катастрофа. Проте підсвідомий системний страх з невідомого переслідуватиме нас у кожній із систем, ми ніколи його не позбудемося повністю.

889

Лука 23:34.

890

Матвій 15:14.

891

Маніхейство — дуалістичне вчення про рівну онтологічну силу добра та зла, засноване на філософії перського зороастризму.

892

«Сатана у космічних сферах є найбільшим ворогом Бога, проте разом з цим він Богом створений, існує з Божого розпорядження, а тому його сила порівняно з силою Божою анітрохи не більша за силу людську». International Standard Bible Encyclopedia: Сатана.

893

Йов 7:11: «Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі».

894

Там само, 6:4.

895

Там само, 13:24: «Чому Ти (Боже) ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі ворогом?»

896

Досить цікавим матеріалом до цієї теми, хоч і з дещо іншим розумінням призначення зла, є книга «On Evil» Террі Іґлтона.

897

«Ми знаємо августинське сприйняття зла, у якого немає власної позитивної субстанції». 2izek. The Parallax View, 152.

898

«Уведення людства разом з дияволом в роль прислужників Божих (Бернард Клервоський наприкінці першого й на початку другого тисячоліття) передбачає також, що Бог — це володар всього буття включно з дияволом». Marx. The Devil’s Rights and the Redemption in the Literature of Medieval England, 22.

899

Marshall. Principles of Economics, 235. Див.: Simon. An Empirically-Based Microeconomics, 12.

900

Нас передусім цікавить концепт Джеймса Б’юкенена. У своїй книзі The Economics and the Ethics of Constitutional Order Б’юкенен класифікує три різні етичні системи: «ціну за порушення правил» (тобто екстремально-ліберальний підхід, який не лишає місця для поведінки, що не приносить користі й прибутку, і від якого Буханан дистанціюється). Друга система — це «базові трансцендентальні норми», які він називає августинськими (походження моралі спочиває у зовнішніх, трансцендентальних нормах, чим можна пояснити певну безкорисливу поведінку). Третя модель — це «просвітницький інтерес до себе», що базується на етиці Девіда Г’юма (людина усвідомлює наслідки своїх дій). Останній випадок — це власне модель «розширеної раціональності» Девіда Гот’єра, який використовує концепт «дилеми в’язня» як основи кооперативної поведінки. Див. The Economics and the Ethics of Constitutional Order, kapitola «Economical Origins of Ethical Constraints», 179. Можемо згадати ще кількох головних представників інших альтернативних течій: А. Сен, Ф. Фукуяма, С. Замагні, А. Етціоні, Г. Сімон та інші.

901

Sojka. John Maynard Keynes a soucasnâ ekonomie, 89. Див.: Herbert Simon. Empirically Based Microeconomics, 15-16.

902

Детальніший опис проблеми див. у: Etzioni. Morâlni dimenze ekonomiky, розділи 1-6.

903

Марко 12:29-31. Ісус відповів: «Ісус відповів: Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог, Бог єдиний. І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша! А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!» Уперше ця заповідь зустрічається ще в Левит 19:18.

904

Псалми 136:8.

905

Левит 24:19-20.

906

Матвій 5:43-48.

907

Smith. Pojednani o podstate a pdvodu bohatstvi narodd, 16.

908

Аристотель. Політика. Книга 2, розділ ІІ, пункт 6.

909

Nelson. Economics as Religion: From Samuelson to Chicago and Beyond, 28.

910

Під Кейнсовим терміном animal spirits маємо на увазі душу, щось, що нас анімує — тобто спонтанні імпульси, які дають нашим вчинкам смисл і енергію. У жодному разі не йдеться про «анімалістичні духи», як часом помилково вказують. Саме тому я використовуватиму цей термін без чеського еквівалента.

911

З кн.: Akerlof and Shiller. Animal Spirits: How Human Psychology Drives the Economy, and Why It Matters for Global Capitalism.

912

З кн.: Keynes. The General Theory of Employment, Interest and Money, 171.

913

Bishop. Economics: An A-Z Guide, словникова стаття «animal spirits».

914

Pasquinelli. Animal Spirits: A Bestiary of the Commons, 13.

915

Akerlof. Spiritus Animalis, 3.

916

Наприклад, Frazer. The Golden Bough.

917

Lewis. The Four Loves.

918

Там само, 79.

919

Lewis. A Preface to Paradise Lost, 112.

920

Важливо наголосити, що спільним знаменником є сором. Дитина не соромиться бути голою, вона соромиться чужих людей. Коли гола дитина соромиться, вона намагається сховатися, якщо ж сховатися немає куди, вона прикриває руками очі. Дорослий замість цього прикриє геніталії. Тож виходить, що діти соромляться чужих людей, а ми соромимося своїх статевих органів. Чи не означає це, що ми намагаємося віддалитися від своєї природності, від голизни?

921

Див. Fromm. To Have or to Be, 13: «Альтернатива мати проти бути немає нічого спільного зі здоровим глуздом. Здається, що мати — це природне завдання нашого життя».

922

Жан-Жак Руссо. Міркування про походження та основи нерівності між людьми. Див також Force. Self-Interest before Adam Smith, 45.

923

Див. Jung. Hrdina a archetyp matky [Герой та архетип матері, з німецького оригіналу Heros und Mutterarchetyp]. [Вибрані твори К.Г. Юнга], т. 8.

924

Так само, як наприкінці фільму «Matrix» Архітектор мириться з Піфією, хоч вони й протилежності (чи вони, власне, ніколи й не ворогували, а антагонія була лиш необхідним проявом розвиненого архетипу двійника?). Так і малий хлопець повинен потоваришувати з драконом (який спершу нападає на нього) у мультфільмі «Як приборкати дракона» тощо. Зрештою, і в «Зоряних війнах» Люк Скайвокер позмирився зі своїм батьком Дартом Вейдером (Енакіном Скайвокером) — лише так вони можуть знищити більше зло, Імператора.

925

Див. Jung. Hrdina a archetyp matky [Герой та архетип матері, з німецького оригіналу Heros und Mutterarchetyp]. [Вибрані твори К.Г. Юнга], т. 8.

926

Nussbaum. The Fragility of Goodness: Luck and Ethics in Greek Tragedy and Philosophy.

927

Аристотель. Етика Никомаха, 1102a, 27-1102b7 (виділення напівжирним — авторське).

928

Аристотель. Про душу, 405b11; i 5409b19-24.

929

Цитату князя Рогана взято з: Hirschman. The Passion and the Interests, 34.

930

Smith D. Helvetius, 55-56. Див.: Hirschman. The Passion and the Interests, 27.

931

Nussbaum. Fragility of Goodness, 508. Див. сторінку 467: «Ми повторно повертаємося до питання того, наскільки людина подібна до рослини (чи нерозумної тварини), скільки в неї подібного з Богом чи з якоюсь постійно незмінною ідеєю».

932

Komarek. Obraz clovéka a pfirody v zrcadle biologie [З чес. оригіналу «Відображення людини та природи в дзеркалі біології»], С. 144-145.

933

Маркс приписує цю рису індустріальному буржуазному суспільству: «Словом, вона створює собі світ за своїм образом і подобою». К. Маркс і Ф. Енґельс. Маніфест Комуністичної партії // Твори. Т. 4. С. 413-414.

934

Див. Punt. The Prodigal Son and Blade Runner: Fathers and Sons, and Animosity.

935

Jung. Hrdina a archetyp matky [Герой та архетип матері, з німецького оригіналу Heros und Mutterarchetyp]. [Вибрані твори К.Г. Юнга], т. 8.

936

Див. Campbell. The Hero with a Thousand Faces.

937

Jung. Hrdina a archetyp matky [Герой та архетип матері, з німецького оригіналу Heros und Mutterarchetyp]. [Вибрані твори К.Г. Юнга], т. 8.

938

Саме тому я вірю, що вивчення економіки без дослідження того, що стоїть позаду неї, ніколи не може привести до комплексного розуміння поведінки людини. Саме тому нехтування цими метафізичними питаннями може довести економічну науку до надто невтішного стану.

939

Berkeley A. Treatise Concerning the Principles of Human Knowledge, ч. 3, 97.

940

URL: http://en.wikipedia.org/wiki/Irrational_number

941

Stigler. The Essence of Stigler, 113.

942

Groenewegen. A Soaring Eagle: Alfred Marshall 1842-1924, 413, цит. за: Weintraub. How Economics Became a Mathematical Science, 22.

943

Emmer. Mathematics and Culture, 105.

944

Fox. The Myth of Rational Markets, 6.

945

Там само, 13.

946

Fisher Sees Stock Permanently High.

947

Lanman, Matthews. Greenspan Concedes to Flaw’ in His Market Ideology.

948

На цю тему набагато краще пишуть, наприклад, Weintraub. How Economics Became a Mathematical Science; Mirowsky. More Heat than Light: Economics as Social Physics, Physics as Nature’s Economics чи Machine Dreams: Economics Becomes a Cyborg Science; Blaug. The Methodology of Economics і не в останню чергу Дейдра Макклоскі у книзі The Secret Sins of Economics.

949

Концептуальне мислення можемо назвати найбільшим внеском грецької цивілізації у сучасну математику. Ідея вибрати лиш певну частину якогось значення, точно його визначити й далі працювати лише з ним — зовсім не тривіальна, як може здатися, і ні сучасна математика, ні наука не змогли би без цього обійтися.

950

Kline. Mathematical Thought from Ancient to Modern Times. Vol. 1. С. 13.

951

Там само. С. 9.

952

Буття 6:15-16.

953

Вихід 20.

954

Буття 18:23-33.

955

Kline. Mathematical bought from Ancient to Modern Times, Vol. 1, 13.

956

Об'явлення 13:18.

957

Aischylos. Prometheus, 459.

958

Kline. Mathematical Thought from Ancient to Modern Times, Vol. 1, 147-148.

959

Heidegger. Philosophical and Political Writings, 265. [пер. Цитована за Гайдеґер. Гельдерлін та сутність поезії. URL: http://www.ji.lviv.ua/n2texts/heidegger.htm]

960

Mini. Philosophy and Economics, 84, 88.

961

Переваги математики як інструмента — безперечні. До її характеристик з давніх-давен належала точність: один — це завжди один (тобто не 0,999999 і не 1,000001). Математика як така — чиста й зрозуміла, вона не розпорошена, не м’яка й не розмита. Її перевага в тому, що вона подає точні результати, місткі й універсальні. Математика може проходити крізь спектр сфер абстрактного мислення, де нам буде замало лише наших органів чуття. Сувора математична точність пришвидшує наше мислення.

962

Schumpeter. The Common Sense of Econometrics, 5.

963

Berkeley. A Treatise Concerning the Principles of Human Knowledge, 127.

964

Платон запитує: «Як взагалі можливо, що у цьому змінному, минущому світі можна знайти хоч якусь незмінну характеристику?». Див. Filebos, 15b.

965

Neubauer. O cem je veda, 72-73.

966

Там само, 74.

967

На початку ХХ ст. звичайною практикою було вважати будь-яку визначену групу множиною. Завдяки т. зв. парадоксу Рассела з’ясувалося, що це неможливо. Тому сучасні концепти теорії множин, окрім поняття множини, використовують також поняття класу.

968

Вітгенштейн Л. Tmctatus logico-filosoficus. Філософські дослідження. — Київ: Основи, 1995, абзац 7.

969

Там само.

970

Russell. Mysticism and Logic, 76.

971

Вітгенштейн Л. Tmctatus logico-filosoficus. Філософські дослідження. — Київ: Основи, 1995, абзац 7.

972

Див.: Mini. Philosophy and Economics, 8.

973

Nussbaum. Fragility of Goodness, 66.

974

До того ж, змінювати передумови можна до безкінечності. Здебільшого вистачить, наприклад, додати будь-який інший тип людської мотивації, ніж чистий інтерес до самих себе, чи вказати будь-які інші причини, чому в декого є чи немає всіх даних (або ж симетричні дані чи несиметричні дані чи випадкові дані...).

975

McCloskey. The Secret Sins of Economics, 43-44.

976

У загальному принципі економетрія намагається звести всю недетерміністичну, випадкову складову до лишку (residue).

977

Leontief. Theoretical Assumptions and Nonobserved Facts, 1, 3.

978

Kmenta. Review of A Guide to Econometrics, by Peter Kennedy.

979

Hendry. Econometrics: Alchemy or Science?

980

Sims, Goldfeld, Sachs. Policy Analysis with Econometric Models, 107.

981

Kierkegaard. Concluding Unscientifi c Postscript to Philosophical Fragments, 99.

982

Keynes. First Annual Report of the Arts Council (1945-1946).

983

Shaw. Man and Superman, 189. // Шоу Б. Людина й надлюдина.

984

Співавтором цього розділу є Мартін Поспішіл, який також брав участь у підготовці першого чеського видання й англійської версії для Oxford University Press.

985

Levi-Strauss. Myth and Meaning, 16.

986

Kofman. Consious Business, 123.

987

Kolman. Filozofie cisla, 592. Цитата продовжується: «...і видають дуже часто за доведені факти різні мета-твердження, які стосуються успадкованої, а отже, апріорної структури».

988

Там само.

989

Цитовано за: Mini. Philosophy and Economics, 40.

990

Як приклад ми для себе визначили обожнення економічного росту та наукового прогресу, віру в свободу людини чи божественні здібності міфічної невидимої руки ринку.

991

Паточка підсумовує свою розповідь про міфологічні божества питанням: «Чи не є цей погляд по суті правдивим? Чи не зображує він людське життя у всій його сутності?» (Паточка, Єретичні есе про філософію історії, С. 270).

992

«Планк і Ейнштейн стоять біля витоків зародження нової фізики... Як тільки відбулася зміна об’єктів фізичного світу, зникли більярдні кулі. Їх місце зайняли кванти — змінився універ-сум математичних об’єктів ... ми б мали присвятити більшу увагу зміні рис математичного середовища, оскільки саме на цьому тлі, можливо, ми будемо здатні зрозуміти зміни, завдяки яким економіка за останні дві третини ХХ століття стала математичною дисципліною». З кн.: Weintraub. How Economics Became a Mathematical Science, 11.

993

Якщо я поетично висловлюся про жінку, що вона — «мов квітка», то з наукової і технічної точок зору це буде брехня. Насправді ж жінка й квітка мають дуже мало спільного ... у жінці не відбувається фотосинтез, квітка не читає книг і не одягається. Очевидно, ми маємо на увазі, що обидві — тендітні. Однак чому ми всі розуміємо те, що мається на увазі? Виявляється, що правда — не в самому порівнянні «як квітка», а в його контексті, оточенні, тобто в тому, що ми під ним розуміємо. Точно так ми б могли сказати, що наукова правда полягає не в самому рівнянні чи теоремі, а саме в контексті, в передумові, аксіоматичній і парадигматичній логіці, у вибудовуванні цієї моделі й в усьому, що немає (не повинно!) містити, іншими словами — усе, що ми не враховуємо (тертя повітря). Наукова правда чи схема мають сенс не лише в рамках точно встановленого модельного (і аж ніяк не реального) контексту. І саме його ми часто не помічаємо.

994

Вітґенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження. — Київ: Основи. 1995. — 4.023.

995

Фальсифікованість полягає в питанні: Що би мало гіпотетично статися, щоб ця модель (homo oeconomicus) стала недійсною? Яка мислима поведінка могла б фальсифікувати цю гіпотезу? І якщо така поведінка — мислима, чи її можна й побачити?

996

Вітгенштейн Л. Tractatus logico-filosoficus. Філософські дослідження. — Київ: Основи, 1995. — 6.54.

997

Heffernanova. Tajemstvi dvou partnem, С. 71.

998

Heffernanova. Tajemstvi dvou partnerü, С. 73.

999

Для порівняння: Neubauer. Respondeo Dicendum.

1000

Вітгенштейн Л. Tractatus logico-filosoficus. Філософські дослідження. — Київ: Основи, 1995. — 4.03.

1001

Weintraub. How Economics Become a Mathematical Science, 75.

1002

Вітгенштейн Л. Tmctatus logico-filosoficus. Філософські дослідження. | Київ: Основи, 1995. | Передмова.

1003

«Зазвичай говорять про протистояння інстинкту та розуму... Проте насправді протистояння інстинкту та розуму — ілюзорне. Інстинкт, інтуїція чи інсайт — це те, що першочергово приводить до ідей, які згодом можуть або підтвердитися, або спростуватися в подальших роздумах ... Розум ! це не творча, а радше гармонізуюча, контролююча сила. Навіть у максимально логічній сфері саме інстинкт першим відкриває нові знання». Russell. Mysticism and Logic, 30.

1004

Comte. Cours de philosophie positive, 28.

1005

Mises. Human Action, 781.

1006

Латинська фраза «за інших рівних умов», яка означає спрощене припущення, коли економіст досліджує зміни одного параметра, інші параметри зафіксовує й дивиться за наслідками. Наприклад, зниження ціни сeteris paribus призведе до зменшення обсягу пропозиції.

1007

Адамс Дуглас. Путівник по Галактиці для космотуристів / пер. О. Антомонов. — Розділ 25.

1008

Hejdanek. Basnik a slovo. С. 57.// Гейданек. Поет і слово.

1009

Heffernanova. Tajemstvi dvou partnem, 61.

1010

Heffernanova. Tajemstvi dvou partnerü, 61.

1011

Див. Бернард Клервоський: «Існує лиш два типи зла — два провідні типи зла, що воюють проти душі: вичерпана любов і надмірна любов до себе (1 Петра 2:11)». (З кн.: Bernard z Clairvaux. Käzänina Pisenpisni, 211 / Бернард Клервоський. Проповіді на «Пісню пісень») Непогано було б нарешті зрозуміти, що хоч ми й боремося з (панівним) злом, однак в принципі це весь час любов (аналогічно, як було з любов’ю до грошей, яка в Новому Завіті вважається за «корень усього лихого», 1 до Тимофія 6:10.

1012

Леонард Коен. Anthem: «There is a crack in everything. That’s how the light gets in.» («У всьому є тріщина, і крізь неї пробивається світло». переклад Т. О.)

1013

Як це відбувається в трилогії «Матриця». Спершу Зіон — це просто аномалія, м’який, неясний лишок на кінці детерміністського рівняння, сміття матричної реальності, з яким Матриця не знала, що робити, а тому просто відділила її в інший світ.

1014

Як написав колись Джеймс Олні, цитуючи при цьому Поля Валері: «Кожна теорія — це автобіографія». Weintraub. How Economics Became a Mathematical Science, 6.

1015

Якщо людська психіка абсорбує (чи змушена абсорбувати) надто велику кількість неоднорідних і непоєднуваних спостережень, які вона не здатна пояснити чи об’єднати в цілісний світ, вона захищається тим, що формує дві фігури чи два світи, які в кожній із ситуацій реагують інакше (і такими вони є!). Контраст ролей став настільки радикальним, що вони втратили свою стабільність, і замало, коли вони просто чергуються, тепер потрібно сформувати захисне чергування особистостей.

1016

Nelson. Economics as Religion, 58.

1017

Soren Kierkegaard’s Journals and Papers, 1054; цит. з: Mini. Philosophy and Economics, 211. Можливо, цим автор намагався сказати те саме, що хотів доказати Вітґенштайн.

1018

Caldwell. Beyond Positivism, 140.

1019

Mini. Philosophy and Economics, 213.

1020

Цитовано за: Caldwell. Beyond Positivism, 112.

1021

Вітгенштейн Л. Trœtatus logico-filosoficus. Філософські дослїдження. — Київ: Основи, 1995. — Передмова.

1022

«Багато хто в колі не розумів, тому що Вітґенштейн не вірив, що невисловлене має вважатися нісенітницею. Навпаки, те, про що нам не можна говорити, буває найважливішим» (Edmonds, Eidinow. Wittgensteins Poker, 163.)

1023

Див. Mini. Philosophy and Economics, 16.

1024

Празькі куранти — третій найстаріший астрономічний годинник в Європі, їх було виготовлено в 1410 р. Попри свій вік, годинник досі безперебійно працює, а за легендою, зупинка курантів віщує велике нещастя для чеського народу. За іншою легендою, куранти виготовив на замовлення старости міста майстер Гануш. Коли годинник був вже майже готовий, староста наказав осліпити майстра, щоб той не зміг повторити свою роботу для іншого міста-замовника. (прим. пер.)

1025

Йозеф Шумпетер радить повністю відійти від моделей і черпати знання тільки з історичного досвіду; так само Карл Маркс стверджує, що існує лиш одна наука — історія. Німецька історична школа повністю заперечує будь-які абстрактні надчасові моделі та звертається до історії як до єдиної вчительки.

1026

Не зачіпатимемо питання, чи в принципі можна створити такі моделі без інтуїції.

1027

Schumpeter. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process, 20.

1028

«It’s the question that drives us». Ваховські і Ваховські. Матриця, 1999 р.

1029

Шведський поет, у 2011 році отримав Нобелівську премію з літератури. Це початок одного з його найвідоміших віршів. Ми можемо лиш здогадуватися, чи цим образом «надії загублених» автор не висловив сподівання нашого часу. Що відповіді приходять лише після запитань, і аж ніяк не навпаки, і що знайти їх можуть лиш загублені. Якщо ми щось шукаємо (сенс), то відразу ж додаємо, що ми його втратили. Нам здається, що ми б його мали мати, але не маємо. Діти не шукають сенс свого життя. Чи не тому, раптом, що він у них є, вони його живуть, і саме тому його не шукають?

1030

Напис, який можна знайти на багатьох картах: недосліджені білі місця, куди ще не ступала нога дослідника, він називає дуже влучно: «тут леви».

1031

Ґолем — міфічний персонаж празького єврейського фольклору; людина з глини, яку створив рабин для виконання найбруднішої роботи, оживав при вкладенні йому в уста «шема» — спеціальної молитви. Коли одного дня Ґолемові забули дати чіткі інструкції до виконання, він почав трощити все, що потрапляло йому в домі під руку. Після цього випадку рабин назавжди знищив шем і більше не оживляв глиняного помічника. (прим. пер.)

1032

За зразком механістичної фізики у нас склалося уявлення — загальноприйнятий і живий міф — що економіка — це інструмент, сфера, де діють аналогічні холодні, механічні, незалежні від людини, невмолимі й точні правила фізики минулого століття. Тільки здається мені, що це хибне уявлення. Зрештою, сучасна фізика теж знає межі точності (невизначеність Планка, невизначеність позиції елементарних часток перед колапсом хвильової функції) і знає, що вона не може бути абсолютно точною, квантова фізика — не механічна, а ймовірна, так само як ми знаємо, що частки не поводяться незалежно від спостерігача (Кіт Шредиінґера та експеримент з частинками світла).

1033

Приповісті 16:32.

1034

Milton. The Poetical Works of Milton, 106.

1035

Weintraub. How Economics Became a Mathematical Science, 6.

1036

За зразком механістичної фізики у нас склалося уявлення — загальноприйнятий і живий міф — що економіка — це інструмент, сфера, де діють аналогічні холодні, механічні, незалежні від людини, невмолимі й точні правила фізики минулого століття. Тільки здається мені, що це хибне уявлення. Зрештою, сучасна фізика теж знає межі точності (невизначеність Планка, невизначеність позиції елементарних часток перед колапсом хвильової функції) і знає, що вона не може бути абсолютно точною, квантова фізика — не механічна, а ймовірна, так само як ми знаємо, що частки не поводяться незалежно від спостерігача (Кіт Шрединґера та експеримент з частинками світла).