Флері рятує прем’єру

Розділ 4. Страшна таємниця

Флері й Еліза побачили, як на горище виліз Стефан. Еліза вже збиралася кинутися до нього, але Флері зупинила її. Хлопчик злякано озирався на всі боки і здригався від кожного шереху. В одній руці він стискав ліхтарик, а в другій тримав металеву миску. Пройшовши кілька кроків, хлопчик зупинився. Він поставив миску на підлогу й тихенько покликав у темряву:

— Містере Рет, містере Рет.

За мить у дальньому кутку хтось заворушився, і в колі світла від ліхтарика з’явилася вусата щуряча пика. Очі чудовиська виблискували в темряві червоним світлом. Вуса бридко ворушилися, а гострі зуби були вишкірені. Тіло щура було надзвичайно величезним. Його вкривав рідкий темно-сірий смух, а хвіст був зовсім лисим.

Гарненько розгледівши загадкового гостя, Еліза мало не скрикнула від огиди. Але Флері затиснула їй рота лапкою.

— Містере Рет, усе готово, — пробурмотів хлопчик. — Я розчистив прохід.

Величезний щур сів біля миски й почав голосно чавкати принесеними ласощами. Закінчивши їсти, щур витер лапами вуса і раптом заговорив страшним скрипучим голосом:

— Добре, негідний хлопчиську. Якщо все готово, то сьогодні ввечері ти отримаєш свою сестричку назад. Іди в підвал і проведи моїх друзів у театр. Сьогодні ввечері ми, нарешті, помстимося огидним людям. Замість Мишачого короля їхній Лускунчик сьогодні буде битися з королем щурів і сірим військом.

Щур неприємно захихотів.

— Тільки не нашкодьте Марі! — скрикнув Стефан.

— А то що? Ти нас покараєш? — зареготав щур.

— Вам усе одно не здолати людей! — закричав хлопчик.

— Це ми ще подивимось. Тебе ж ми здолали! І ти служиш нам! — засміявся містер Рет і втік. А хлопчик, похнюпившись, став спускатися з горища.

Еліза з Флері тихенько вибралися з-за коробок і, не кажучи ані слова, пішли за хлопчиком. Тут Еліза прошепотіла:

— Флері, це Стефан. Ми повинні йому допомогти.

— Здається, ці мерзенні щури щось зробили з його сестричкою. Треба терміново в усьому розібратися, бо вони можуть зірвати прем’єру твоїх батьків.

Дівчинка з чарівною кішкою йшли за Стефаном до самого підвалу. Тут хлопчик зник за важкими іржавими дверима. Почекавши трохи, Еліза ввійшла за ним.

— Ага! Попалася! — закричав Стефан, хапаючи Елізу за руку.

Дівчинка голосно скрикнула від несподіванки.

— Стефане, це ж я, Еліза! Ми хочемо тобі допомогти!

— Відпусти Елізу, дурний хлопчиську! — обурено зафиркала Флері й засяяла яскравим бузковим світлом.

Стефан відпустив руку Елізи й злякано заозирався, намагаючись зрозуміти, хто з ним говорить.

— Хто ти? Покажись!

У повітрі просто перед його обличчям з’явилася Флері. Строго блискаючи очима, кішка накинулася на хлопчика:

— Що це ти придумав — допома­гати щурам? Вони ж такі огидні істоти!

— Вони викрали мою маленьку сестричку Марі. Що ж я міг вдіяти?

— Флері, ми повинні врятувати Марі й перешкодити щурам зіпсувати виступ.

— Боюся, вже занадто пізно, — сумно промовив Стефан. — Я розчистив підземний хід, і сьогодні під час концерту сіре військо захопить театр, а потім і все місто.

— Флері не проста кішка, вона фері´ард — чарівний захисник. Вона нам допоможе. Правда, Флері? — Еліза з надією подивилася на кішечку.

— Потрібно врятувати маленьку Марі, а потім перешкодити щурам. Тільки де ж вони ховають дівчинку?

— Під усім містом прориті ходи. Там ціле підземне поселення. Марі в одній з печер. Щури кинули її в залізну клітку. Її стережуть величезні щури. Їх дуже багато! Мені їх не перемогти, — прошепотів хлопчик.

— Це я беру на себе, — хижо при­мружившись, сказала Флері. — Показуй дорогу.

— Може, ти зменшиш Марі і врятуєш її з полону?

— Спочатку Стефан повинен показати мені дорогу до печери. А потім можемо спробувати викрасти Марі.

І друзі вирушили в небезпечну подорож підземним світом.