Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920 - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Соломон Ізраїлевич Ґольдельман (ч. notes)

Примітки

1

І. Чериковер. Антисемітизм і погроми на Україні (ідиш), стар. 105: «На протязі тих кількох тижнів панування більшовиків в Києві вони знищили дощенту все, що український рух встиг з такими труднощами й такими надіями збудувати».

2

На цей раз уже з активною допомогою і навіть з ініціятиви свіжоспечених жидівських комуністів: колишні жидівські соціалістичні провідники, як Рафес, Літваков, Хурґін та ін., усі донедавна члени Центральної Ради й будівничі жидівської національної автономії, почали руйнувати все те, що вони власними руками створили, проклинати те, що вони ще недавно благословляли. С. Ґ.

3

Відсутність представників меншостей на засіданнях Ради в Житомирі була тлумачена українцями як навмисне ухиляння цих представників від співпраці і несення вдповідальности за долю державши в тяжкий момент кризи цієї держави. Ця версія, поскільки вона стосувалась поведінки жидівських представників, мала особливо негативні наслідки, як це вже сказано вгорі. Жидівська історіографія прийняла без застереження цю українську версію. Так, історик протижидівських погромів в Україні, Чериковер, пише з приводу відсутности жидівських представників у Житомирі, що «жидівські представники не вважали за необхідне піти разом з Радою до Житомира» («Антисемітизм і погроми на Україні», стор. 111). Ha це мушу вказати, що я, який був увесь час існування Центральної Ради одним із п'ятьох представників жидівських партій у Малій Раді, не мав жодного уявлення про те, що уряд і Рада збираються залишити Київ. Якраз у день відходу з Києва я зустрів на вулиці, недалеко від будинку Центральної Ради, В. Голубовича, тодішнього голову нового уряду. Ми поговорили з приводу подій — над Києвом тоді ввесь час літали більшовицькі бомби — і розійшлися, кожний у свій бік, без того, щоб голова уряду хоч би натякнув мені, що він вночі покидає Київ разом з урядом, Радою та військом. Жодне повідомлення про цей відхід не дійшло до мене також від канцелярії Ради, хоч було до того, і після того, чимало випадків, коли мене, навіть уночі кликали на засідання, якщо мене потребували. На цей раз, як видно, керівні українські кола не вважали, що мене, або інших жидівських представників було потрібно в співпраці і несенні відповідальності за долю держави у тяжкий момент її існування. Кілька днів я ховався у Києві від муравйовського Чека, а потім мені вдалося вибратися з Києва до Вінниці. С. Ґ.

4

В. Винниченко. Відродження нації, ч. І—III, Київ — Відень, 1920.

5

В. Винниченко. Відродження нації, ч. І, стор. 219.

6

І. Чериковер. Антисемітизм і погроми на Україні (ідиш), стор. 63.

7

В. Винниченко. Відродження нації, ч. І, стор. 205.

8

В. Винниченко, вказаний твір, ч. І, стор. 258.

9

Історик протижидівських погромів в Україні, Чериковер, оповідає в своїй книзі «Антисемітизм і погроми на Україні» на стар. 62–63 про те, як «загальні демократичні органи в Києві (тобто російська і зросійщень суспільність, С. Ґ.) спочатку активно противилися українському національному рухові. Так постановив один раз Виконавчий Комітет «Ради об’єднаних суспільних організацій» послати свою власну делеґацію до Петрограду до Тимчасового Уряду, що мала б завдання не допустити до здійснення українських плянів на негайну автономію».

10

В. Винниченко, вказаний твір, ч. І, стар. 296.

11

В. Винниченко, вказаний твір. ч. І, стор. 297/298.

12

Наводимо тут частковий текст тієї постанови «Поале-Ціон» за книгою Випниченка «Відродження нації», т. І, стор. 287/288.

13

М. Зільберфарб. Жидівське міністерство і жидівська національна автономія в Україні (ідиш), Київ 1920.

14

В. Винниченко, вказаний твір, ч. І, стор. 316.

15

В. Винниченко, вказаний твір, ч. II, стор. 75.

16

В. Винниченко, вказаний твір, ч. II, стор. 78/79.

17

І. Чериковер, вказаний твір, стор. 67.

18

Наказ полковника Муравйова, ч. 14 з 30 січня 1918 р.

19

І. Чериковер, вказаний твір, стор. 104.

20

М. Зільберфабр. Жидівське міністерство і жидівська національна автономія в Україні (ідиш), Київ 1920, стор. 8/15 (Додатки).

21

«Таксою» називався податок на «кошерне» м’ясо від худоби, різане за ритуальним законом і заготовлене під наглядом рабинату. Цей податок удорожчував м’ясо для тих, хто дотримувався ритуальних приписів, а це були переважно незаможні прошарки жидівського населення.

22

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 23.

23

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 68.

24

Про «Тимчасові Жидівські Національні Збори», які відбулися у Києві в листопаді 1918 р. і про «Національний Секретаріят», обраний тими Зборами, буде докладна мова у наступному розділі.

25

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 65.

26

У добу того довгого «безкоролів’я» обов'язки міністра виконував віце-міністер І. Хурґін.

27

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 62.

28

Вибори до Українських Установчих Зборів відбулися тільки в частині України тому, що решта країни опинилася на той час у вогні російсько-української війни.

29

Зільберфарб, вказаний твір, стор. IV, в передмові.

30

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 61/62.

31

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 72/73.

32

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 39.

33

Наводимо текст закону за книгою Дмитра Дорошенка: Історія України, 1917–1923, т. І, Доба Центральної Ради, Ужгород 1932, Нью-Йорк 1954, стор. 274/276.

34

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 58.

35

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 71.

36

«Жидівська автономія і Національний Секретаріят». Матеріали і документи (ідиш), видання Національного Секретаріяту, Київ 1920, стар. 7.

37

«Відомості Копенгагенського Бюро Сіоністичної Організації», ч. 86 (15. 12. 1918), ч. 93 (24. 1. 1919); «Юдіше Рундшау» (нім.) Берлін, чч. 49/51, 1918 р.

38

«Жидівська автономія і Національний Секретаріят», вказаний твір, стор. 18/19.

39

Там же, стор. 19.

40

«Відомості Копенгагенського Бюро», вказаний твір, чч. 86/93.

41

«Жидівська автономія і Національний Секретаріат», вказаний твір, стор. 259/261.

42

«Жидівська автономія і Національний Секретаріят», вказаний твір, стор. 297.

43

«Жидівська автономія і Національний Секретаріат», вказаний твір, стор. 306/307.

44

Наводимо Постанову Директорії УНР з 10. XII. 1918 р. про відновлення чинности закону про національно-персональну автономію й Закон з 24. І. 1919 р. про відновлення цієї автономії.

I. Постанова Директорії Української Народної Республіки.

(Вісник Державних Законів, випуск 5, ч. 73).

Директорія Української Народної Республіки постановила:

1. Відновити чинність закону Центральної Ради від 9 січня 1918 року про національно-персональну автономію.

2. Тимчасово, до відновлення відповідних Міністерств, заснувати при Директорії Відділ по справам національних меншостей.

3. Тимчасове виконання обов'язків завідуючого цим відділом доручити завідуючому відділом праці, колишньому члену Центральної Ради, депутату Єврейського Національного Зібрання Соломону Ґольдельману.

Голова Директорії В. Винниченко. Члени: А. Макаренко, Андрієвський, Ф. Швець, Петлюра, м. Вінниця, 10 грудня 1918 року.

II. Вісник Державних Законів, випуск 5, ч. 70.

Іменем Української Народної Республіки.

Затверджуємо: Голова Директорії В. Винниченко. Члени: Андрієвський, А. Макаренко, Петлюра, Член-Секретар Ф. Швець. 24 січня 1919 р. Київ. Посвідчую В. о. Державного Секретаря Михайло Корчинський.

II. Закон про відновлення національно-персональної автономії.

Закон колишнього гетьманського уряду, від 9 липня 1918 року «про відміну закону 9 січня 1918 року про національно-персональну автономію й про скасування національних Міністерств» (Державний Вісник, 1918 р., ч. 23) скасовано:

Підписали Голова Ради Народних Міністрів В. Чеховський і Державний Секретар М. Корчинський.

45

«Жидівська автономія і Національний Секретаріят» (ідиш), Звіт Національного Секретаріяту, Київ 1920, стор. 42/43. А. Ревуцький, Спомини жидівського міністра (ідиш), стор. 42.

46

Слід зазначити, що також у деклярації було відразу на її початку згадане відновлення закону про національно-персональну автономію, «що забезпечує право кожної нації на вільне життя». Винниченко, вказаний твір, т. III, стор. 168.

47

Винниченко, вказаний твір, т. III, стор. 135.

48

Там же, стор. 134/135.

49

Винниченко, вказаний твір, т. III, стор. 201. Очевидна річ, що це все діялось у добу, коли Винниченко очолював Директорію. С. Ґ.

50

Ревуцький, вказаний твір, стор. 67.

51

Там же, стор. 69.

52

Автор цих рядків, який керував у добу Центральної Ради двома департаментами міністерства праці, подався, негайно після перейняття цього міністерства гетьманським міністром Ваґнером, до димісії, на знак протесту проти перевороту. Коли він потім довідався, що всі українські службовці, як його міністерства, так усіх останніх, залишилися служити новому режимові, він мусів прийти до висновку, що своїм демонстративним кроком він власне лише «пошився в дурні».

53

Зільберфарб, вказаний твір, стор. 69.

54

Зільберфарбі, вказаний твір, стор. 57.

55

Ревуцький, вказаний твір, стор. 41/42.

56

Ревуцький, вказаний твір, стор. 69.

57

«Жидівська автономія і Національний Секретаріят на Україні», вказаний твір, стор. 39; все оповідання ведеться тут виключно за цим офіційним звітом Національного Секретаріяту.

58

«Жидівська автономія й Національний Секретаріят», вказаний твір, стор. 40, 41, 45, 47.

59

Автор цих рядків, який включився тоді до праці уряду як віце-міністер народного господарства й також брав участь у деяких з цих державних нарад, займав протилежну позицію щодо сподівань на можливість порозуміння з Москвою, твердо переконаний, що більшовикам не можна ні в чому довіряти, та що вони розуміють лише мову сили.

60

Ревуцький, вказаний твір, стор. 191/193.

61

Ревуцький, вказаний твір, стор. 175.

62

Ревуцький, вказаний твір, стор. 234/35.

63

Ревуцький, вказаний твір, стор. 314/315.

64

А. Ґумінер: «Глава України» (ідиш), Вільно 1921.

65

Українська кіннота, яка вступила у Кам’янець, учинила там регулярний погром із вбивствами й грабунком, при чому першою жертвою був старий жид, який вийшов назустріч українцям, щоб маніфестувати тим свою радість з нагоди втечі від більшовиків.

66

«Бунд» і «Об'єднані соціялісти» в районі злилися і нова організація називалася «Об'єднаний Бунд».

67

Л. Ґуліпер, вкаїзаний твір, стор. 84, 91, 92, 93, 94, 96, 97, 98. Ми навели таку довгу цитату з книги Ґумінера, тому що автор ставився з великим застереженням до національних українських прагнень, а разом з тим мав можливість близько стежити за подіями аж до 1921 р. Його свідоцтво тому особливо характерне.