Житія Святих - Жовтень

Страждання святих мучеників Євлампія та Євлампії

У царство Максиміянове було велике на християн гоніння, і багато з вірних залишали свої домівки і через страх перед мучителями ховались по горах, і вертепах, і пустелях. У той час один юнак доброродний мав свою батьківщину у місті Никомидійському, ймення йому Євлампій, християнин вірою та ділами, який також переховувався з іншими християнами. Посланий був од них до міста, щоб купити хліба і щоб таємно принести їм у пустелю. Входячи в Никомидію, побачив над ворітьми міськими прибите царське повеління, на хартії написане, видане, щоб убивали християн. Коли ж прочитав, вельми посміявся такому безумству нечестивого царя, що не на ворогів, але на неповинних узброївся і сам свою землю приводить у запустіння, вбиваючи величезну кількість християнського люду. І тоді схоплений був блаженний Євлампій від ідолопоклонників та зв'язаний, і на неправедний суд приведений. Беззаконний же суддя, побачивши Євлампія літами молодого й лицем красного, спершу лукавими словами його зваблював, щоб поклонився ідолам, і сказав: "Саме обличчя твоє явним тебе чинить, що не є ти із простолюддя, але із доброродних та чесних. Не бажай, о красний юначе, марно погубити таке доброподіб'я своє і щоб до безчестя було приведене доброродство твоє, але подбай більше примножити слави й честі собі і всьому твоєму роду. Коли ж бо послухаєш повеління цареве і з нами поклонишся богам, то від усіх нас пошанований і славлений будеш, і від царя дари приймеш, і на якийсь чесний сан возведешся, і в добробуті проживеш дні свої. Послухай мене, добре раджу, тож одномисельний із нами будь: ось розчинені тобі храми, і стоять там різні боги, наповнені жертвами олтарі, і всі веселяться від богів своїх, і поклоняються їм. Ввійди-бо й ти і поклонися, щоб і собі багато добра віднайшов і нас веселощами наповнив, і собі матимеш богів завжди до тебе милостивих".

Святий же Євлампій наповнився Духа Святого і відповів лукавому судді, кажучи: "Підступності наповнене серце твоє і лукаві слова в устах твоїх, марнотні й брехливі всі обіцянки твої, не звабиш мене, влеснику, анічим і не відвернеш від Христа мойого. О, коли б ти захотів послухати моїх правдивих слів і нелукавої ради, то пізнав би істинного Бога, якого я пошановую і поклоняюся якому; пообіцяв би я тобі від Нього не тимчасову й марнотну, але вічну й істинну честь та славу; дари ж і багатства, яких ані ти, ні цар твій, ні весь світ не має тепер. Але оскільки глухий ти, як аспид, і не послухаєш корисної тобі мови, через це наслідиш частку богів своїх у вогненній геєні, а за принесення їм поганих жертв сам будеш жертвою невсипущій черві. Я ж не бісам, я ж "принесу Богові в жертву подяку і виконаю свої обітниці Всевишньому".

Суддя ж, це почувши, почав муками загрожувати йому; він же безбоязно виявив готовність йти на всілякі муки за Христа, Господа свого. Тоді повелів суддя оголити його і простертого на землі жилами бити. Битий же був святий довготривало, терпів мужньо, хоч і вельми великий пізнав біль від наданих ран, одначе ніби не чув жодного болю — такий відважний з'являвся. Мучитель же, бачачи таке його міцне терпіння, на більшу ярість запалився і повелів, повісивши його на дереві, залізним приладдям шарпати плоть його. І настільки ранився мученик, що й кістки його через глибокі рани проглядали. Після довгого терзання лежав на землі весь закривавлений та зранений, аж усе його тіло було цілковитою раною. Але ще не кінець болістям, іншу для нього вигадав суддя муку: повелів тонким ременем пальці його на руках та ногах міцно пов'язати і стиснути, через великий біль терпів страждалець, члени-бо його від своїх суглобів насиллям вирвалися. Однак і так не втолив ярості мучитель, а ще доклав біль до болю: повелів залізне ліжко розжарити вельми і на ньому святого покласти, щоб залишки плоті його на тому ліжкові наче віск розтопилися від вогненного паління. Коли ж було розжарене те ліжко, святий Євлампій хресне знамення на собі учинив, зійшов на розпечене ліжко і ліг на ньому, як на м'якій постелі. Опалена плоть його розтавала і розливалася, і спікалося тіло його, як м'ясо для їжі, і вже-бо в такий муці померти час (не може-бо єство плоті у вогні живим бути), однак усеможний Бог оживив раба свого і душу його в ньому понад природу утримував, щоб і сила Божа, яка в немочі здійснюється, і терпіння мученикові всім наяву були. Коли ж сподівалися всі, що Євлампій на тому розпаленому ліжку засне сном смерті, святий тоді нову в собі почув міцність і, вставши із ліжка, ходив здоровий, ніби не прийняв муки. Віруючи кріпко в Господа Бога свого серцем, видалося, ніби вустами щось супротивне ісповідає, начебто погоджуючись на безбожжя нечестивих. Через це поведений був славно до ідольського храму. Всі-бо із суддею своїм раділи, гадаючи, що Євлампій відкинеться Христа і хоче поклонитися їхнім богам, тож безліч люду пішло вслід за ним до храму. Святий же старанно подумки молився до Господа свого Ісуса Христа, щоб явив силу Свою і просвітив осліплених людей і прославив ім'я Своє святе. І коли ввійшов усередину й побачив ідола Марса над інших ідолів більшого і гарнішого, приступив до нього й рече: "Іменем Господа мого Ісуса Христа наказую тобі, ідоле німий та бездушний: упади на землю і перетворись у порох!" Коли ж вимовив святий, тоді впав ідол із великим гуркотом і на малі частки розбився. Побачили це люди і закричали: "Один лише Бог християнський великий є і міцний!" — і багато людей у Христа увірували, суддя ж на більшу запалився ярість і, схопивши Євлампія, повів його знову на мучення.

Почула про те сестра його, на ймення Євлампія, дівиця, що брат її Євлампій терпить муки за Христа, знялася й пішла швидко на те видовище й стала посередині, велеголосно мовивши до брата: "Чи не єдина нас мати породила, чи не єдині сочки нас вигодували, чи не єдиному Богу вірними ми є? Пощо ти, страждаючи за Христа, позбавляєш мене тієї частки? Пощо не звістив ти мені, щоб від початку разом із тобою понесла всі муки? Померти-бо і я хочу за Господа мойого, як і ти, і хай відають усі мучителі, що християнка я є і померти за Христа готова". До судді ж сказала: "Почуй, судде, і пізнай, хто я є: Христова раба, Христос же мій життя моє є і радість душі моєї, його люблю і йому хочу бути жертвою. Приготуй вогонь, приведи звірів, постав мучительні колеса, нагостри мечі, винайди всілякі муки і, коли хочеш, муч мене за Христа мого — все терпіти готова я, як і улюблений брат мій Євлампій".

Мучитель, почувши це й дивуючись такому дерзновенню, звелів бити в лице святу, і бита була довго, аж змінилася краса лиця її, і кров із носа та вуст потекла. Святий же Євлампій, словами укріплюючи сестру свою, мовив: "Сестро, не лякайся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Приготовано було, за мучителевим повелінням, конов, що вельми кипів, щоб укинути в нього обох, Євлампія та Євлампію. І коли хотіли вкинути їх, Євлампій поспішив сам увійти у конов; Євлампія ж, як юна дівчина, почала сумніватися і ніби боятися. Побачив брат її сумніви і покликав до себе в киплячий конов, як у якусь прохолоду, і сказав: "Не бійся, сестро, дерзай і ввійди сюди, бачиш, це мені не шкодить, і ніякого не відчуваю болю. І ти, коли тільки торкнешся до палючого цього вару, поміч Божу відчуєш і неушкоджена будеш". Свята, почувши це, швидко увійшла до брата в конов, і тоді вогненна загинула сила, і конов остудився, а святі, неушкоджені бувши, співали і славили Бога. Люди, котрі бачили те чудо, дивувалися, і повірило мужів числом двісті, і ісповідали себе, що вони християни, та й були вбиті мечем, померши від рук нечестивих ідолопоклонників. Беззаконний же суддя повелів святому Євлампію очі виколоти, святу ж Євлампію, за коси повісивши, бити, це вона терпіла, говорячи: "Дякую Тобі Боже й Творче мій, що сподобив ти мене, рабу свою, за святе ім'я Твоє постраждати". Тоді повелів мучитель вельми розпалити піч, щоб у неї вкинути святих. І коли піч розжарилася, святого Євлампія, сліпого вже, за руку повели — взяли його воїни та й укинули. Свята ж Євлампія не хотіла, щоб хтось вів та вкинув її, але сама пішла з радістю і, ніби у світлицю, у вогненну ту піч спішно ввійшла. Одначе й там не пошкодило святій: вогонь-бо у холодний перетворився; вони ж посеред полум'я ходили, пісню трьох юнаків співаючи і благословляючи Бога.

Не відав мучитель, що більше із ними чинити, і засудив їх на мечне усічення. І, взявши, воїни повели їх — мали вони руки зв'язані позаду. І коли на місце усічення прийшли, святий Євлампій дав під меча чесну свою голову й усічений був. Свята ж Євлампія ще перед усіченням віддала душу свою в руки Божі. І, побачивши її померлу, воїни не відсікли голови її.

Так святий Євлампій із сестрою своєю, святою Євлампією, закінчили подвига мучення і пішли вкупі до подвигоположника Христа прийняти від Нього вінця правди. їхніми молитвами хай сподобить і нас Царства свого Христос Господь, Йому ж бо із Отцем, і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Теофіла-Ісповідника

Блаженний Теофіл від доброчесних християнських батьків народився поблизу міста Тиверія, і, трилітній бувши, святим хрещенням був просвічений. Якось батьки його пішли із ним на Селевтійську гору до святого отця Стефана заради благословення. Святий же Стефан благословив їх і дитину їхню, блаженного Теофіла, і довгою бесідою їх напучував та навчав, тоді відпустив із миром. Відтоді-бо хлопець Теофіл, за благословенням преподобного отця, встигав, учився старанно божественним книгам, був доброго норову й покірливий. Коли ж дійшов тринадцятилітнього віку від свого народження, прийшов до преподобного отця Стефана. Його побачивши, святий спитав: "З якої причини, дитино, прийшов ти?" Хлопець відповів: "Ти покликав мене, чесний отче! І я, покинувши батьків, прийшов до тебе". Рече ж преподобний: "Коли, дитино, покликав тебе, то що казав при цьому?" І мовив отрок: "Як ходив містом моїм, ти, отче, явився мені і, подивившись на мене, сказав: "Дитино Теофіле, віддалився ти від Господа, який сказав: "Візьми свого хреста і йди вслід за мною". І від тих слів я уразився серцем і за тобою пішов аж до воріт цієї твоєї загорожі; коли ж до них доходив, ти невидимий мені став, я ж побачив зачинені ворота. І тепер, святий отче, не відверни лиця свого від мене, який спасатися хоче". Преподобний подивувався, почувши це, знав-бо, що не виходив із своєї келії аж ніяк, і дякував Богові за таке чудесне покликання незлобливого хлопця. Його ж прийняв і навчав страху Божому й наставляв до іночого життя, служби та посту.

Минуло три літа, і хлопець від доброго наставника навчився всіх іночих подвигів. Закликав преподобний Стефан ігумена із лаври і вручив йому хлопця послушливого й смиренного, щоб постриг його. Ігумен же, його взявши, повів у лавру й постриг, і був він іноком управним, всілякими чеснотами прикрашений, жив ніби ангел посеред братії і всім був на користь. Батьки ж не знали, де пробуває люба їхня дитина, вельми за ним тужили і ненастанно всюди шукали, знайти бажаючи того, котрий заради любові Божої сховався від усіх знайомих собі, таємно служачи Господеві своєму посеред лику добрих подвижників. Минуло кілька літ, і дізналися про нього батьки, де пробуває, й пішли до лаври, молячи із плачем ігумена, щоб показав їм сина їхнього. Ігумен довго був невмолимий, не бажав явити їм Теофіла, одначе, бачачи їхню тугу, скорботу та гіркі сльози, зворушився від того і, прикликавши Теофіла, повелів йому побачитися зі своїми батьками. І коли побачили його батьки в іночому образі, замість радості більше почали плакати. І пробули кілька день у лаврі, приглядаючись до життя святих отців і корисних їхніх бесід слухаючи. Тоді намислили з маєтку свого збудувати монастир і в ньому мати сина свого Теофіла. І почали ретельно просити ігумена лаври тієї, щоб відпустив у дім їхній Теофіла із деякою братією, обіцяючи невдовзі в діло перевести те, що неодмінно поклали за радою своєю. Ігумен же заперечував їм, говорячи: "Не є корисно, щоб юний чернець до батьків та знайомих своїх наблизився". Бог же, все на користь ладнаючи, відкрив волю свою щодо Теофіла, маючи ним виявити бажання свої. Бо коли батьки ретельним проханням вельми наполягали, ігумен закликав братію і повелів їм поста і всеношні молитви творити, доки звістить Бог, чи подобає відпустити Теофіла за проханням батьків його, а чи ні. І була щодо того старанна молитва. На третій день почуто було голос у церкві, який повелівав відпустити того, за якого просять. Тоді зрозуміли всі, що сам Бог вимагає його, й учинили за нього молитву, і відпустили із благословенням, придавши йому в поміч і декого із братії заради примноження слави Божої.

Взяли його батьки і пішли додому, радіючи, і обитель невдовзі збудували і, зібравши в неї іноків, усіляким задоволенням обдарували і догоду рабам Божим учинили. Теофіл же, пробуваючи в тій обителі, як світло, чеснотами сяяв, його ж усі добрі діла бачили й ними користувалися, прославляючи Отця небесного. Жив він по-постницькому довгі літа, і підняв ворог огуду на чесні і святі ікони і на тих, що поклонялися їм, наслав гоніння через безбожного царя Лева Ісавра, іконоборця, котрий зненавидів красу дому Божого і відібрав прикраси храмів Господніх, ікони ж святі у болото вкидаючи, ногами топчучи і палячи вогнем, і багатьох добровірних людей за ікон поклоніння замучив. Святий же Теофіл міцно тому противився і добророзумно всіх навчав, щоб у належній честі святі ікони зберігати й поклонятися особі, на них зображеній. Довідавшись про те, законопереступний цар послав воїв своїх, і взяли його, тоді поставити перед собою велів, щоб відрікся поклоніння святих ікон, — він же не підкорився. Тоді цар повелів худоб'ячими жилами бити святого, також, руки позаду зв'язавши, по Никейському місту, ніби злодія, водити, сміхи й наруги йому чинячи. Приєднався до нього один із воїнів, на ім'я Логвин, що засудив мучителеве безум'я і навчав шанувати святі ікони. Того мучитель, просто по землі простягши, на голові його численні ікони спалив. Святий же Теофіл, усе місто Никейське пройшовши, знову постав перед судищем беззаконного царя і дерзновенно перед ним говорив, за ікони змагаючись і викриваючи блуд його. Не терплячи викриття, нечестивий звелів хрестоподібно на двох стовпах розіп'ясти святого і сухими жилами спереду й ззаду бити його. Коли ж били, текла кров від пораненої плоті і землю обагрила. Побачивши це, цар ніби звір лютий учинився. І якого норову звірі, — коли кров уздрять, то лютіші стають, — такого і всезлобний мучитель: побачивши мученичну кров, на більшу ярість піднявся і, вставши зі свого престолу, сам бив по лиці святого тривалий час. По тому, залізні чоботи розпаливши, наказав озути його і дорогою гонити. Все це доблесно перетерпів добрий страждалець. Бачачи це, один князь на ймення Іпатик, подивувавшись мужньому його терпінню, забрав його від рук слуг, що мучили, і вільного привів до себе та й каже йому: "Чи ти, Теофіле, один безумний є, поклоняючись іконам, чи ми всі, не поклоняючись їм? Чи ж не має цар та увесь його синкліт настільки доброго розуму, щоб розсудити, чи достойно кланятися намальованому Божому подіб'ю, чи ні? Коли б достойно було поклонятися іконам, то не повелів би Бог у законі: "Не сотвори собі кумира, ані будь-якого подіб'я". Святий же рече: "Бачу, княже, що ти знаєш книги, побесідуй отож зі мною". І почав йому говорити про честь святих ікон від божественного Писання, показуючи, що ще в Старому Заповіті іконне пошанування приписувалося у змії мідяному, піднесеному Мойсеєм у пустелі, і в херувимах золотих, поставлених над кивотом заповіту. В новій же благодаті сам Господь дав образ на обрусі Авгарові, князю Єдеському. І багато святий Теофіл говорив, перемігши Іпатика-князя. І рече йому князь: "Істинна суть слів твоїх, чесний старче! О коли б цар наш до такого прийшов розуму! Його переконати спробую, коли зможу. Ти ж прийми відпущення від мене і йди в свою келію".

Святий же пресумний був, що не здійснив путі мучення. Однак, маючи рани, радів, із апостолом кажучи: "Я радію у стражданнях своїх, бо доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі моїм за тіло Його, що воно — Церква". І повернувся до монастиря свого, наповнивши братію радості та веселощів. Невдовзі по тому пізнав відхід свій до Бога, що наблизився, і добрі слова склав про паству, навчив братію і, благословивши її, відійшов до Господа.

У той-таки день страждання святого мученика Теотекна

Нечестивий цар Максиміян прийшов в Антіохію, учинив празника всепоганим богам своїм і наказав: хай спершу воїни принесуть жертву ідолам, а по тому всі люди. Було-бо у воїнському стані багато християн, котрі не хотіли послухатися того безбожного повеління, пояси свої воїнські поскидали і на мучення за Христа віддавалися. Серед них був один чесний муж, славний у всій Антіохії, на ймення Теотекн. На нього глянув Максиміян і рече: "Чи й ти, Теотекне, богам не віриш, Дію та Аполлону, їм-бо я хотів із тебе учинити жерця великого і цілого світу жертви підвести під тебе, щоб ти володів жертвами і жерцями усіма". Теотекн відповів: "Я вірую в Христа-бога і Йому себе хочу принести в жертву живу". Тоді повелів Максиміян стягти з нього військову одежу й одягти його в жіночі шати, й осудив його із жінками прясти. Через три тижні прикликав його й каже: "Принеси жертви богам, щоб зле життя своє не погубити". І не відповів Теотекн цареві. Повелів цар прив'язати його до дерева і розжарене залізо підкласти під ступні його, а іншим залізом насікати всі жили його. А коли побачив, що не впокорюється, повелів приготувати конов із сіркою та смолою і, розваривши те вельми, кинув туди святого. Коли ж його вкинули, тоді силою Христовою загас вогонь і конов остудилася, і мученик неушкоджений пробув. Злякався Максиміян, повелів повести його в темницю, по тому віддав його одному сотнику, на ім'я Зегнат, щоб усяко мучити його, як хоче. Зегнат же мав одну дівицю, на ймення Олександра, яка була через Христове ісповідання у темницю зачинена, і туди до неї кинув Теотекна, кажучи до обох: "Це на розмисли даю вам три дні, і коли, розмисливши, послухаєте царського повеління, великою честю пошановані будете, коли ж не послухаєте, гіркими муками погублю вас". По трьох днях вивів їх із темниці й запитав: "Чи знамірилися покоритися повелінню царському і принести жертви богам?" Вони ж несхитні були, ніби стовп. Тоді повелів дівицю відвести в осібну хоромину, двох воїнів пославши, щоб пішли осквернити її. Теотекн же гадав, як би збавити Олександру від скверни, і перед тими двома воїнами зайшов до неї і, знявши одяг свій, віддав їй, кажучи: "Біжи, біжи, щоб не осквернили нечестиві чистоти твоєї!" Сам же одягся в одяг жіночий і сидів. Увійшли воїни і замість дівиці знайшли Теотекна, який сидів в одежах жіночих, і, схопивши його, повели до Зегната. Розгнівався Зегнат, спершу повелів йому язика відрізати, потому наніс численні рани, жорнового каменя до шиї йому прив'язав і в ріку тамтешню вкинув. І так помер Христовий мученик. Знайшли чесні його мощі біля Русового міста в Кикилії, взяли їх християни та й поклали чесно в селі батьківщини його, славлячи Бога в Тройці єдиного, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день преподобного отця нашого ігумена Васіяна, що в місті Константинополі, обителі влаштувавши, учнів зібрав до трьохсот, у його ж обителі й преподобна Матрона, одягшись у чоловіче вбрання, іноком була достатній час.

У Пролозі в цей день покладено пам'ять преподобного Якова Постника, але й повторно пам'ять його березня в 4 день, там і житіє його дивися.