Житія Святих - Жовтень

Страждання святої мучениці Харитини

Один доброродний і багатий чоловік, на ймення Клавдій, добрий і норовом, і милостивий до вбогих, побачив одну дівчину вельми малу, їй було ймення Харитина, яка ще в дитинстві по батьках своїх осиротіла, змилосердився над нею і, взявши її у дім свій, виховав собі замість дочки й полюбив її, як рідне собі дитя. Було-бо воістину через що любити її, бо, коли виросла, не тільки в ній краса лиця, але й принада звичаїв добрих виявилася: покірлива, смиренна, мовчазна, цнотлива й розумна була, а ще більше: вірна Христова раба й наречена; віруючи-бо в Нього, розпалилася дбайливою до нього любов'ю і Йому заручилася, дівство своє бережучи й живучи на осібнім місці в усамітненні; не клав-бо заборон той, що виховав, її пан щодо такого доброго наміру, але радів із цнотливого і святого життя її і осібну їй на безмов'я хоромину збудував; у ній живучи, навчалась у законі Господнім день і ніч, а вірних, що відвідували її, корисними словами навчала, до спасіння наставляючи і невірних приводячи до віри та життя боговгодного.

У той час Диоклитіян, нечестивий цар, підняв гоніння велике на християн, і шукали на мучення повсюди вірних, а найбільше тих, про чеснотливе життя й розум яких слава проходила. І вказана була свята Харитина перед комитом Домитіяном, що християнка є і багатьох еллінів навертає до християнської віри. Комит же те почув, відтак написав до пана її, повеліваючи, щоб прислав до нього Харитину. Пан же, прочитавши писання, уразився вельми і вдягся у веретище, плакав за нею, бачучи, що неможливо противитися комитовій силі. Одначе, скільки міг, противився присланим за нею воїнам, плачучи й тримаючи її руками своїми, не даючи тим, що хотіли забрати її: воїни-бо до себе тягли, а Клавдій, що був їй замість батька, з рук своїх не пускав, противлячись воїнам. Свята, зобабіч бувши тримана, каже до пана свойого: "Пусти мене, пане мій, і не печалься, але більше радій; буду приємна жертва Богові за свої і твої гріхи". Воїни ж розгнівалися вельми, силою з рук його, як вовки вівцю, вихопили і до комита повели. Проводжав її Клавдій, з плачем кажучи: "Пом'яни мене у Небесного Царя, коли постанеш перед Ним у лиці святих мучениць". І так свята Харитина приведена була до комита і стала перед ним, закликаючи серцем своїм Бога, помічника свого. Комит же запитав її, говорячи: "Чи правда те, що чув про тебе, дівице, що християнка ти є і зваблюєш багатьох, приводячи їх до тієї ж нечестивої віри?" Свята ж Харитина дерзновенно відповіла, кажучи: "То правда, що християнка я є, те ж брехня, що мала б зваблювати людей. Не зваблюю, а від зваби їх відвертаю і заблудлих на шлях істинний наставляю, приводячи до Христа мого, Його ж віра не є нечестива, як ти кривословиш, але свята і праведна, а ваша віра всілякої нечистоти наповнена, бо всепоганим та лукавим бісам віруєте і волю їхню чините". Почувши це, комит розгнівався вельми і повелів бити її нещадно, також, наклавши їй на шию залізне узо, відіслав її на суд до Консулара, судді неправедного. Суддя ж показав їй усе катівське приладдя, тоді почав до неї говорити: "Помилуй себе саму, перш ніж будеш лютими погублена муками. Прийми добру раду і безсмертним богам принеси жертву, відтак превеликі собі корисні віднайдеш речі й богів умилостивиш, і в царя благодать дістанеш, і квітнучу юності своєї красу збережеш цілу і від жорстоких мук неув'ядну". Це почувши, мучениця звела до небес очі свої, звідтіля помочі шукаючи, також хресне знамення на себе наклала й почала до судді говорити: "Хитрий ти, о судде, лукавий і неправдивий, але нічого не досягне та хитрість твоя, не уловиш-бо мене, лукавлячи, і не застрашиш, грозячи муками, і не зможеш, радячи, привести мене до вашого нечестя, і не зміниш міцного в мені установлення, щоб за Христа страждати. Подумай ти, що тобі є корисне, і не поклоняйся бездушним ідолам, щоб не загинув із бісами, що їх, ніби богів, шануєш". Суддя ж, ці слова почувши, почав насміхатися з неї і повелів остригти волосся її. Вона ж мовчала, як вівця безголоса, перед тим, що стриже її, у нутрі лише з улюбленим Женихом своїм бесідуючи і молячи Його, щоб подав їй добре звершити подвига мучення. Коли ж острижена була, то на очах в усіх нове волосся почало рости на голові її, більше й ліпше першого. Побачивши це, суддя наповнився гніву й повелів принести розжареного вугілля, ним-бо посипав святу її голову, вельми опаливши її. Тоді оцет полив на опалене тіло, що примножував її люті болісті. Терпіла те свята, молячись до Господа й говорячи: "Господи Ісусе Христе, помічниче кріпкий тим, що уповають на Тебе, святих своїх юнаків посеред полум'я палючого неопаленими учинив, то поспіши допомогти мені і в муках, які приймаю Тебе ради, укріпи мене, щоб не сказали про мене вороги мої: "Де є Бог її?" Після молитви відчула полегшу болістям і подякувала Богові. Однак мучитель не перестав більші на неї віднаходити муки і розпалив рожна залізні та й провертів сочки її, тоді запаленими свічками ребра їй опалив. Вона ж бо, природного вогню ніби не відчуваючи, більше духовним полум'ям божественної любові розпалювалася і не переставала серцем та вустами сповідувати ім'я Ісуса Христа. По тому осудив її мучитель, щоб у морі була потоплена; і схопили її слуги й повели до моря. Свята ж, ідучи, взивала до Бога, кажучи: "Дякую тобі, Господи Боже мій, що заради імені Твого після вогненного опалення пройду крізь морську воду; ти доброзволь явити мене чисту у день воскресіння, але й тепер, як і завжди, покажи в мені чудеса свої, щоб ними більше було прославлене превелике ім'я Твоє вовіки". Привели її до моря, прив'язали великого каменя до шиї її і вкинули у глибину морську. Коли ж це сталося, то відвалився камінь і потопивсь у морі, свята ж, правицею Вишнього невидимо покріплена, стала поверх моря міцними ногами й пішла по воді, як по твердому каменю. Вийшовши ж на берег, прийшла перед суддю й рече йому: "Бачиш силу Христа мого, тож віруй у Нього!" Суддя ж, побачивши її живу, що з моря вийшла, здивувався і, ніби знетямившись, мовчав. Тоді, ледве до тями прийшовши, каже, що вона чарівниця є і через волхвування вийшла жива із моря. І повелів підлеглим схопити її і голу до колеса прив'язати, під колом же понатикали гострого залізного знаряддя, ножі та мечі, ще й багато вугілля розжареного насипали й повеліли слугам обертати коло з прив'язаною до нього святою, щоб від гострого прилаштованого під колом знаряддя плоть її роздроблювалася, а від вугілля розжареного була опалена, подвійну болість приймаючи. Коли слуги почали так мучити святу, тоді коло стало нерухомо, й руки катів ослабли, і розжарене вугілля погасло, і свята виявилася неушкоджена, ангел-бо Господній беріг і хоронив Христову наречену. Суддя ж більшої наповнився ярості, повелів вирвати їй нігті на руках та ногах, тоді й зуби їй усі вибити — вона все це перетерпіла мужньо. По тому намислив беззаконний дівство її розтлити і повелів покликати багато безсоромних чоловіків, щоб віддати її на осквернення. Вона ж, почувши про такий замисел безбожний неправедного судді, рече: "Зі мною є Христос мій, котрий усю лукаву раду вашу розорить і тепер пойме до себе непорочну мою душу!" Це сказавши, звела очі горі й молилася старанно Богові, щоб збавив її від рук нечестивих. Коли ж було скликано безсоромників, вже вони й узяти її хотіли, то вона віддала чисту й непорочну свою душу в руки Господа свого і залишилося мертве її дівоче тіло посеред мерзенних, наповнених нечистої похоті, стидомирників. Побачив же суддя святу мертву, повелів тіло її вкласти у міх і, насипавши повний піску, вкинути в море, і так у глибині морській потоплена була свята мертвою, та, що поверх води ходила, бувши жива. По трьох днях хвилі морські піднялися і на беріг її винесли — не мала ніякого від води зітління. Згаданий же Клавдій, що замість дочки своєї виховав святу, забрав чесне й багатостраждальне її тіло, із плачем та радістю віддав належному похованню, славлячи Христа Спаса, що народився від Пречистої Діви, Йому ж бо і від нас хай буде честь і слава вовіки. Амінь.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Даміяна, пресвітера і цілебника Печерського

Коли хворіє хто хворобами душевними, купно й тілесними, "хай покличе пресвітерів церкви, котрі помазують оливою, як говориться в Писанні. Так був боговгодний Господу пресвітер і цілебник блаженний Даміян, що боговгідно пробував у святому Печерському монастирі у час ігуменства преподобного Теодосія. Цей-бо досточудний інок наслідував з усією ревністю рівноангельському життю преподобного отця й наставника свого Теодосія усілякими чеснотами; відтак багато людей свідчило про добре його життя, смиренне та послушливе, і що був він усім покірливий, найбільше ж ті, що жили із ним у келії, бачили покірливість його, неспання проздовж усієї ночі, читання зі старанням святих книг і часте на молитву вставання. Вони ж та інші численні оповідали про цього мужа: був-бо і посник, і повстримник такий, що, окрім хліба та води, нічого не їв до дня смерті своєї, тим то і чудотворення від Господа сподобився, а найбільше даного тезоіменитому йому колишньому Даміяну, кажу, дарування зцілення, бо коли хто приносив дитя, охоплене якоюсь недугою, чи пробував якийсь дорослий чоловік у певній хворобі, коли приходив, чи привезений був у монастир до преподобного Теодосія, то він повелів щодо цього блаженному Даміяну творити молитву над болящим. Цей-бо зі смиренням та доброю покірливістю, недостойним себе вважаючи дара зцілення, творив над болящими молитви і єлеєм святим помазував — тоді всі, за Божою благодаттю, зцілення приймали і здорові відходили.

Коли ж блаженний цей Даміян достатні літа в трудах іночих боговгідно прожив, виявивши численні подвиги на користь душевну, став достойний вічного життя: до кінця цього тимчасового життя прийшов, і в хворобу запав і, бувши близько смерті, молився Богові зі слізьми, кажучи: "Господи мій Ісусе Христе, сподоби мене бути спільником слави святих Твоїх і з ними причаститися Царства Твого, не відлучи мене, молюся Тобі, Владико, від отця і наставника мого преподобного Теодосія, але з ним причисли мене до світла свого, яке Ти уготував праведникам". Так він молився, і раптово з'явився біля ложа його ангел ув образі преподобного Теодосія, що припав на груди йому і, люб'язно цілуючи, сказав до нього: "Це, о дитино, той, про якого молишся Господеві, тепер оце послав звістити тобі, що буде, як просиш, і до святих Його будеш причислений, і з ними у Царстві Небесного Владики поселишся. Коли ж Господь Бог повелить тобі від світу цього відійти й прийти до Себе, тоді ми не розлучимося, але вкупі будемо в тому світлі". І, це сказавши, невидимий став для нього. Блаженний же Даміян збагнув, що від Бога було йому явлення, бо не бачив, щоб той, котрий до нього говорив, дверми зайшов чи в двері вийшов, але на якому місці з'явився, на тому й невидимий став. Тож скоро запросив служку й послав до преподобного Теодосія, молячи його прийти до себе. Коли ж святий прийшов, каже блаженний Даміян із веселим лицем: "Отче, чи буде так, як тепер явився ти й обіцяв?". Преподобний же, що не відав того, відповів: "Не знаю, дитино, що є обіцяне мною тобі". Тоді розповів йому блаженний Даміян, як сам молився і як явився йому обіцяльник ув образі преподобного. Це почувши, богонадихнутий Теодосій хвалив Бога, просльозився та й рече до блаженного: "Так, дитино, буде так, як тобі обіцяно було; ангел-бо Божий з'явився тобі в моєму образі, я ж грішний є, як можу бути обіцяльником такої слави, що уготована праведним". Блаженний же Даміян, почувши таке звіщення, радісний і добронадійний став; тоді всю братію, що зібралася, цілував і в доброму ісповіданні з миром віддав душу свою в руки Господу, ангелам, що прийшли по нього, і просвітлів лицем, являючи радісне розлучення душі із тілом. Тоді преподобний Теодосій повелів ударити в било, щоб зібралася й інша братія, і так зі співами та великою честю поховали в печері чесне тіло Христового угодника на честь славленого в Тройці Бога. Тож молитвами блаженного цього, цілебника Даміяна, хай сподобить і нас, щоб були поміж спільниками царства Його, де нема болізні, на безконечні віки. Амінь.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Єремії, прозорливого Печерського

Єремією-пророком пошанована є і Руська земля наша, не про стародавнього кажемо, але правдиво нижче оповімо про молодшого. Цей-бо блаженний отець наш Єремія Печерський такої сягнув старості, що пам'ятав ще хрещення Руської землі, а це було у дні благовірного великого князя Володимира: тоді-бо і цей блаженний був просвічений купіллю святого хрещення. По немалому часі прийшов у святий Печерський монастир до преподобних отців наших Антонія і Теодосія і прийняв великий ангельський схимницький образ, у ньому-бо пробував боговгідно, наслідуючи житіє святих отців. За численні його чесноти дано було йому від Бога дар проповідувати майбутнє, ще й помисли людські провидіти, тож коли в комусь бачив лукавий промисел, викривав того наодинці й наказував стерегтися ради диявольської. Найбільше, коли якийсь брат намислював вийти з монастиря, то він, те прозрівши, приходив до того, викриваючи намір його й, утішаючи брата, переконував довго терпіти і міцно стояти у подвизі боротьби супроти ненависника добра і ворога нашого й бути нездоланним, і настільки брата укріпляв, що той ніколи більше й не знамірювався до такого. Коли ж кому цей блаженний указував, що добре, а що лихе, то завжди збувалося старцеве слово. І так прожив численні літа, і багатьом прозрінням своїм користь приносив, у глибокій же старості переставився і покинув покров душі своєї — тіло в печері, та й відійшов до стародавніх пророків, щоб бачити відкритим лицем таїни самого ветхого деньми Бога Отця, Йому ж слава із єдинородним Його Сином і єдиносущним Духом тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Матвія прозорливого

Не тільки іменем наслідував першого з євангелистів цей блаженний отець наш Матвій Печерський, але як тому дано було бачити Ефіопську країну і тих, що в невір'ї, викривати, так і цей, бувши іноком у Печерському святому монастирі, у дні святих першоначальників святої тієї обителі, за превеликі свої подвиги прийняв таке дарування від Бога, що дав йому зріти лиця підземних ефіопів — бісів, і їхні притаєні підступи викривати, і з'являти на велику користь тим, що спасаються.

Цей блаженний старець якось стояв у церкві на своєму місці, звів очі свої і дивився на братію, що стояла надвабіч, співаючи. І тут побачив біса в образі воїна, що обходив їх, носячи в приполі одежі липкі квіти; він, кладучи якесь зло на квітку, кидав її на того чи іншого. І коли до когось із братії, що співала, приліплювалася квітка, той, трохи постоявши, розслаблювався розумом і, вигадавши собі якусь причину, виходив із церкви та йшов у келію спати, вже не повертаючись до церкви на співання. Коли ж кидав на когось і не приліплювалась до того квітка, той у співанні кріпко стояв, доки не відспівали утреню, і тоді йшов до келії своєї. Це бачачи, старець повідав братії, і тоді стереглися всі виходити із церкви.

Мав звичай цей старець, що, відстоявши утреню, коли братія виходила, останній покидав церкву. Якось отак вийшов, сів під церковним билом, бажаючи трохи спочити, була-бо келія його далеко від церкви, і тут побачив, як велика юрба ішла від монастирських воріт, звів очі й побачив одного біса, котрий сидів на свині й величався, і йшло безліч інших поруч нього. І рече до них старець: "Куди йдете?" Відповідає біс, що сидів на свині: "По Михайла Тоболковича". Старець же ознаменувався хрестом і пішов у келію свою. І коли почало світати, зрозумів видіння і каже учневі своєму: "Ходи запитайся, чи є Михайло в келії". Той же пішов і повів старцю, що той нині, після утрені, вийшов за огорожу монастирську. Матвій же розповів про видіння ігуменові та старшій братії. Закликав ігумен брата, покарав його і, утвердивши повчальними словами, відпустив у келію свою. Преподобний же Матвій цей, прозорливий, і іншій братії сам люб'язно казав, щоб сиділи в келії, поминали завжди Бога й молилися про гріхи свої.

При цьому преподобному Матвії помер блаженний ігумен Теодосій і став ігуменом Стефан замість нього, а після Стефана Никон. При останньому трапилося блаженному Матвію таке видіння: якось стояв на утрені, звів очі свої, бажаючи бачити ігумена, блаженного Никона, і тут побачив осла на ігуменському місці і збагнув, що не прийшов ігумен на утреню. Повідав про це старець, ігумен же те одкровення собі в повчання прийняв, вельми каявся і відтоді, відганяючи, не кажу лінощі, а всілякі потрібні оборудки монастирські, намагався за звичаєм передусім бути в церкві, бо повчанням тим спонуканий був, аби швидше осягнути блаженство. Також і інші численні видіння бачив цей блаженний старець, їх у користь братії розповідав, а до доброї старості сягнувши, почив у Господі в доброму ісповіданні, його-бо чесні мощі нетлінно лежать у печері зі святими отцями, сам же молиться про нас, стоячи біля престола владичого, щоб збавилися навітів ворожих і життя вічне дістали у Христі Ісусі, Господі нашім, Йому ж бо слава із Отцем і Святим Духом тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день святої мучениці Мамелфи персидської, котра була жрицею Артеміди і мала християнку сестру. Побачила уві сні ангела Божого, який з'являв їй таїнства християнські і, прокинувшись, розповіла те сестрі своїй. Та ж привела її до єпископа, і хрещена була. Дізнавшись про це, елліни побили її камінням, коли одягла вона білу, прийняту на хрещенні, одежу.

І святого священомученика Діонисія, єпископа олександрійського, що помер у вигнанні після багатьох скорбот за сповідання Христове, — було це в царство Валеріана та Талина.