Святий апостол Пилип родом був із Кесарії Палестинської, одружившись, чотири дочки-пророчиці мав, по тому від святих апостолів на дияконство вибраний і вкупі із святим першомучеником архідияконом Степаном рукоположений був, і служив святим з усією старатливістю, турбуючись про убогих та вдовиць. Після забиття святого Степана було гоніння на церкву Єрусалимську, і всі розсіялися по юдейських та самарійських краях, окрім дванадцятьох апостолів; тоді святий Пилип прийшов до Самарії й проповідував Христа, і весь народ однодушно слухав слова його, утверджував-бо проповідь свою численними чудесами, всілякі хвороби зцілюючи і проганяючи лукавих духів, котрі, волаючи великим голосом, виходили із людей. І була радість велика у тому місті через Пилипа, що, прийшовши, не тільки від недуг тілесних, але і від душевних зціляв тих, що проповідь його приймали і вірили в істинного Месію.
Був же там один волхв знаний та славний, йому ж ім'я — Симон, що чарівництвами своїми майже всю Самарію дивував, і всі його, як якогось великого, пошановували. Він, бачачи більшу силу Божу, що відходить від Пилипових рук, і слухаючи його благовість про Боже Царство і про ім'я Ісуса Христа, увірував і хрестився з іншими.
Якось з'явився ангел Господній Пилипові, велячи йому йти на південь, на дорогу, що вела від Єрусалиму у Газу, де йшовши, зустрів мужа, мурина, євнуха Кандакії, цариці муринської, котрий, бувши заради поклоніння в Єрусалимі, повертався у Газу, якою володів, і, сидячи в колісниці, читав пророчі книги. Його апостол навчив віри у Господа нашого Ісуса Христа й хрестив його в дорозі; після хрещення узятий був ангелом і занесений до Азоту і там, проходячи міста, слово Боже проповідував. По тому прийшов до Кесарії, де мав дім свій, і в ньому вкупі із чотирма своїми дочками, що були дівицями й пророчицями, якийсь час прожив. Тоді знову повернувсь у Єрусалим, де і єпископом від святих апостолів поставлений і посланий був на проповідь у Тралію Азійську і там багатьох, до Христа навернувши, хрестив і, великі чинячи чудеса, у глибокій старості відійшов до Господа.
Преподобний Теофан народився від доброчесних батьків, що жили в Палестині і любили приймати подорожніх, мав він брата Теодора, котрий після страждання за святі ікони названий був Начертанним. Дбанням батьків Теофан із братом Теодором пізнав усілякі книжні премудрості, і були вони вправні філософи: розуміли світу цього непостійність та марноту, що минає образ його. Покинувши все, прийшли до лаври святого Сави і прийняли іноче життя, в якому в пості, в молитвах і в усіх чеснотах добре пробували. І сподоблений був Теофан пресвітерського сану, наданого йому через його досконале життя.
Настало в той час безбожне іконоборство, що всю Церкву Божу зсум'ятило і багато тих, що шанували святі ікони, були гонені та мучені, тоді й премудрі вчителі й захисники православ'я були послані від єрусалимського патріарха до царя Лева, вірменина, як вівці до вовка, щоб викрити його злочестя. Вони ж, прийшовши, стали перед лицем богопротивника того і дерзновенно викрили його злочестя, через що вельми постраждали і не тільки від того одного царя, але й від інших, які були після нього, царів: од Михайла Балби і від Теофіла, всілякі муки перетерпіли, рани й темниці, голод, спрагу, гоніння і на лицях накреслення, і ув'язнення, і численні біди. Були-бо гонимі й мучені через іконоборців проздовж двадцяти літ, і мучені, почавши від літа вісімсот сімнадцятого аж до вісімсот сорок другого, і в тих бідах святий Теодор помер; звершуємо пам'ять його грудня у 27 день. Теофан же дочекався церковного замирення, Михайло-бо, син Теофілів, прийнявши скіпетри Грецького царства, із матір'ю своєю Теодорою вніс святі ікони у Божу церкву і, поклонившись їм, усіх святих із ув'язнення звільнив і вельми пошанував. Тоді й Теофан святий звільнений був і поставлений митрополитом Никейської церкви за рукоположенням патріарха Методія, котрий знищив христоборну єресь. І склав святий Теофан урочистого канона на честь святих ікон та, й інші численні канони й писання корисні Церкві Христовій залишивши, від тутешнього життя перейшов до Господа і після багатоболісних трудів поселився у небесному покої.
У місті Вириті один християнин, живучи у хоромині поблизу жидівського соборища, мав ікону, а на ній було написано образ Господа нашого Ісуса Христа у людському єстві. Із часом купив собі дім інший — і відійшов із хоромини тієї, узявши своє, залишилася там тільки ікона Господня. І за промислом Божим поселився у тій хоромині жидовин, де була ікона Господня, і, занісши своє добро, жив у ній, але не бачив, що Господня ікона там стоїть. З часом закликав на обід іншого жидовина, свого друга, і, коли вони обідали, поглянув покликаний жидовин на стіну хоромини й побачив, що там стоїть Господня ікона, і рече до того, котрий покликав його: "Як ти, жидовином бувши, цю ікону в хоромині своїй тримаєш?" Жидовин, котрий там жив, почав присягати й клястися, кажучи, що досі її не бачив. Відійшов отой покликаний жидовин і обмовив друга свого перед своїми ієреями, кажучи, що він, той жидовин, має ікону Ісуса Назарянина в домі своїм. І сповнилися усі гніву, але тоді промовчали, оскільки був вечір. Назавтра зібрався численний народ жидівський, архієреї та старці, й прийшли у дім, де була ікона Господня. І, вскочивши в хоромину, знайшли Господню ікону, й винесли, і поставили посеред свого соборища, та й сказали: "Як батьки наші вчинили наругу над ним, так і ми учинимо цій іконі". І почали плювати на ікону й бити по образу лиця Ісуса Христового туди й сюди. А по тому мовили: "Чули ми, що на дереві прибили його батьки наші, учинімо ж і ми так само цій іконі". І взяли цвяхи, в образ рук та ніг його вбили і, поклавши на палицю губку із оцтом, приклали до образу вуст Господніх. По тому принесли списа і повеліли одному вдарити в ікону списом, тоді потекла кров і вода, і учинився великий страх в усіх жидах, котрі бачили це преславне чудо, і наповнилася посудина крові й води витеклої. Зібрали раду і сказали таке: "Приведімо сліпих, і кривих, і біснуватих, і помажемо їх цією кров'ю, а коли зціляться, маємо всі повірити Розіп'ятому, страх бо нас пойняв од чуда цього". І принесли одного хворого на ноги від народження, і коли помазали його кров'ю, котра текла від Христової ікони, тоді скочив кривий, і став цілком здоровий той чоловік. По тому привели сліпих, і ті, бувши помазані, прозріли, і велике число біснуватих очистилося через помазання кров'ю. Розголосилося це по всьому місті, і всі кинулися до невимовного того чуда, несучи своїх недужих, розслаблених та прокажених, сухих і тих, що повзали, — всі цільбу прийняли. Тоді весь народ жидівський, який там був, увірував у Господа нашого Ісуса Христа і, впавши перед образом ікони Господньої, заволали всі, кажучи зі слізьми: "Слава Тобі, Христе, Сине Божий, що такі твориш чудеса! Слава тобі Христе, якого батьки наші розіп'яли, але ми в Тебе віримо, прийми нас, що припадають до Тебе, Владико!" Всі ж із міста того жидове, мужі та жінки, та діти, прийшовши до єпископа, старанно його молили, щоб подав їм святе хрещення. Показали йому ікону Господню і кров та воду, які текли із неї, і звістили про всю, яку іконі тій святій учинили, наругу. Єпископ же, побачивши їх, що каються істинно, прийняв із радістю, і проздовж багатьох днів вірі їх святій навчивши, всіх хрестив із жінками та дітьми, і із соборища їхнього учинив церкву Господа нашого Ісуса Христа. Тоді була радість велика у тому місті не тільки між зцілених недужих, але й між невірних жидів, що охрестилися і прийняли святу віру через чудо, яке сталося від ікони Господньої. Через це хай кожен творить вірою та любов'ю поклоніння святим іконам у честь і славу образові іпостасі Божої, який постав ув образі людському, Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж із Богом Отцем та Святим Духом хай буде від усіх поклоніння навіки віків. Амінь.
У той-таки день святих мучениць Зінаїди та Тилониди, родичок святого апостола Павла, котрі, покинувши свої добра і відрікшись усього світу, дійшли до Димитріядського міста і в одній печері життя своє провадили, зціляючи силою Христа-бога всілякі хвороби людям, які до них приходили, і багатьох приводили до святої віри. Роз'ярилися нечестиві ідолопоклонники, напали вночі, камінням побили їх, і так блаженним сном поснули.
У той-таки день пригадування Сьомого Вселенського собору, що був при царі Константині і при матері його Ірині, при патріархові ж царгородському Тарасію. 367 святих отців у Никеї вдруге зійшлися на іконоборців, їх-бо і прокляли, навчивши святі ікони шанувати і творити їм належне поклоніння.