Христина, дівчина-король

Епілог

На прозорій крижині, яка тане.

Літо 1657 року. Франція. Монастир Лані. Чутно спів черниць латиною. Христина, яка світиться від щастя, cкидає темний плащ і постає одягнута в чоловічий камзол і велюрову синю спідницю. Одна рука за спиною, щось там ховає.

ХРИСТИНА: Я така рада зустрічі з вами! Церковники зустріли мене як святу. Ви така гарна! Ці стрічки у вашому волоссі. Ця ваша манера підносити руку до шиї. У Ватикані папа дотримав своїх обіцянок. То був рік суцільного святкування. Мій вигляд і моя лайка, а ще моя зухвалість... Я швидко шокувала римську еліту. Папа сказав про мене, що я, можливо, і навернулася розумом, але точно не серцем. Він уважав за краще віддалити мене на деякий час. І ось я нарешті у Франції! Я бачила Париж! Мені організували тріумфальне прибуття та святкування, знову святкування! Ваш король, молодий Луї ХIV, приєднався до балу-маскараду, щоб мене здивувати. Він хотів подивитися на Амазонку Півночі та при цьому не бути впізнаним. Він виголосив переді мною гарну промову. Протягом багатьох хвилин він оспівував мою культуру й ерудицію. Я йому відповіла, що його компліменти мене здивували. Адже відомо, що найнадійніший спосіб здобути при дворі Франції славу блазня — бути жінкою вченою, жінкою, яка поціновує красу духа. Вона потрапляє у вир знущань. Вона падає у прірву пліток. Без поваги до її сміливості, її піддають осудові тільки за те, що вона наважилася висловити власну думку. І тоді я додала: «Я дізналася, що та, кого називають Богоматір’ю кохання, мадемуазель Ланкло, гибіє в камері одного з монастирів. О зад Божий, це така доля уготована для подруги Лафонтена й Расіна? Чи на мене тут чекає така ж доля? Замість того, щоб звинувати її в тому, що вона висловлює власну думку, її ув’язнили тому, що вона буцімто їла куряче стегенце в піст. Боягузтво, а не звинувачення! Боягузтво, бо всім відомо, що клір їсть усякі стегенця протягом цілого року. Коли відомо, що той самий клір ладний на все, щоб захопити світ». Я рада зустрітися з вами, мадемуазель Ланкло. Я щаслива, що вдалося домогтися вашого звільнення. На моє прохання ваш король вас помилував! За це я прошу вас взяти назад ваш презент, який ви мені колись дуже давно надіслали. (Вона дає їй рукавички рожевого шовку.) Я їх подарувала людині, яка була мені найдорожча за все. Нещодавно я дізналася, що вона померла під час пологів. А я так і не дізналася, які ж насправді у неї були почуття до мене. Про мене кажуть, що я найвільніша істота нашого часу. Про мене кажуть, що мені вдалося те, що допоки не вдалося жодному чоловікові, жодній жінці. Я досягла свободи нікому не підкорятися, навіть Богові, якого я наділила обличчям, яке сама й обрала. Кажуть, що така свобода важить більше, ніж право управляти всією планетою Земля. Візьміть ці рукавички, і тоді я, можливо, стану дійсно вільною. Благаю, візьміть! Візьміть їх!

Монреаль, 26 червня 2012.