Кандід, або Оптимізм

Розділ двадцять дев’ятий. Як Кандід знайшов Кунігунду і стару

Поки Кандід, барон, Панглос, Мартен та Какамбо розповідали свої пригоди, поки вони міркували про випадкові й невипадкові на цьому світі події, поки сперечалися про наслідки й причини, про зло моральне і зло фізичне, про свободу й необхідність, про втіхи, яких можна зазнати і на галерах у Туреччині, — вони причалили до берега Пропонтиди і стали перед домом трансільванського князя. Перше, що вони побачили, — це була Кунігунда зі старою, яка розвішувала на вірьовках ви­прані серветки.

Барон зблід від такого видовища. Ніжний коханець Кандід, побачивши свою прекрасну Кунігунду зчорнілою, з опухлими очима, висохлими грудьми, зморщеними щоками та червоними порепаними руками, відступив на три кроки, пойнятий жахом, а потім кинувся до неї з ніжними привітаннями. Вона обняла Кандіда і свого брата; обняли стару; Кандід викупив їх обох.

Неподалік був маленький хутірець; стара запропонувала Кандідові оселитися там, поки всі вони діждуться кращої долі. Кунігунда не знала, що вона споганіла, бо ніхто їй про те не говорив; вона нагадала Кандідові про його обіцянку, і таким рішучим тоном, що добрий Кандід не насмілився їй відмовити. Він оповістив баронові, що має одружитися з його сестрою.

— Я ніколи не стерплю, — сказав барон, — такої підлоти з її боку і такого зухвальства з вашого; ніколи не допущу я такої неслави, щоб діти моєї сестри не могли увійти до генеалогічних книг Германії¹³⁶! Ні, ніколи моя сестра не ви­йде заміж ні за кого іншого, тільки за імперського барона!

Кунігунда впала йому до ніг і облила їх слізьми; він був непохитний.

— Божевільний бароне, — сказав Кандід, — я ви­зволив тебе з галер, я заплатив викуп за тебе і за твою сестру; вона мила тут посуд, вона бридка, і я беру її за дружину зі своєї доброти, а ти ще опираєшся! Та я знов убив би тебе, коли б піддався своєму гніву!

— Можеш убити мене ще раз, — сказав барон, — але моєї сестри не візьмеш, поки я живий!