Капітани піску

_{ПЕРЕДМОВА}

_{Переклад роману Жоржі Амаду «Капітани піску» знайомить радянського читача з однією з найважчих сторін бразільського життя. У період, описаний автором, бразільський народ жив в умовах поліцейського терору, що настав після поразки антифашистського і національно-визвольного повстання, коли вперше в нашій країні патріоти на чолі з комуністами зробили спробу «штурму неба» і їх безжально придушили сили капіталістичного «порядку». Поліцейський терор розчистив шлях до реакційного державного перевороту, що привів країну до так званої «нової держави» Жетуліо Варгаса. «Того року, коли всім було заборонено говорити, — пише Жоржі Амаду в епілозі цього роману, — того року, який став суцільною ніччю терору, ці газети[1], єдині вуста, які говорили правду, поставили вимогу про свободу для Педро Кулі, лідера свого класу, який перебував у концтаборі».}

_{Педро Куля, герой «Капітанів піску», ватажок групи безпритульних дітей і підлітків у столиці штату Баїя, зумів стати лідером робітничого класу.}

_{«Ватажок капітанів піску Педро Куля, — пише Жоржі Амаду, — ніколи не знав матері, батько його помер від рани. У свої п'ятнадцять років Педро знає всі вулиці, всі провулки Баїї, всі магазини, крамниці й кафе».}

_{Гнітючу картину безпритульності дітей Жоржі Амаду й зображує в своєму романі.}

_{Переважна частина безпритульних дітей, неписьменних, без певної професії, вливається у пролетарську масу, яку найбільше експлуатують, якщо, живучи в злиднях, не стають люмпен-пролетарями. А найсильніші фізично нерідко стають на шлях злочину.}

_{Нерозв'язність цієї серйозної соціальної проблеми безпритульності, проблеми, що існує не лише в Бразілії, але і у всьому капіталістичному світі, є однією з виразок капіталізму, яку в Латинській Америці змогли ліквідувати лише на Кубі, де безпритульність зникла разом з неписьменністю, жебрацтвом і проституцією. Основні причини злиденності, відсталості і неосвіченості народу Бразілії були вже півстоліття тому вказані бразільськими комуністами — вони містяться в системі латифундій, монополії володіння землею обмеженою меншістю і в імперіалістичному гнобленні країни. Вже 12 років минуло з часу реакційного державного перевороту, коли в ім'я боротьби проти «комуністичної загрози», захисту «демократії» в Бразілії запанувала реакційна військова диктатура, що еволюціонувала у зв'язку із зростаючим опором трудящих аж до усталення нинішнього військово-фашистського режиму в країні, де, як констатується у Заяві XXV з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, «безслідно зникають у в'язницях діячі компартії і демократичної опозиції». Між тим за дванадцять років диктатури жодна з основних проблем нації не була вирішена, незважаючи на розрекламоване «бразільське диво». І в цьому розумінні проблеми, які ставляться в романі, залишаються актуальними.}

_{Однак бразільський народ на чолі зі своїм мужнім робітничим класом і своєю авангардною політичною партією продовжує боротьбу. Озброєні науковим вченням пролетаріату — марксизмом-ленінізмом, бразільські комуністи знають, що перемога буде за бразільським народом і що тоді в цієї ж дітвори й молоді, нині безпритульної, але водночас патріотичної, розумної, сміливої і мужньої, виникне велика і непереможна сила, яка створить соціалістичну Бразілію.}

_{Це саме те, що дає зрозуміти Жоржі Амаду в своєму чудовому романі — живому, веселому, глибоко реалістичному, бо в ньому відбиті всі кращі якості бразільського народу.}

_{Луїс Карлос ПРЕСТЕС,}

_{Генеральний секретар Бразільської комуністичної партії.}