Клуб «Мефісто»

9

– Ми абсолютно переконані в тому, що є друга жертва? – спитав лейтенант Маркетт. – Підтвердження ДНК поки немає.

– Але є дві різні групи крові, – відповіла Джейн. – Ампутована рука належить особі з першою позитивною, у Лорі-Енн Такер – друга позитивна. Тож докторка Айлс, безперечно, має рацію.

У конференц-залі запала мовчанка.

Доктор Цукер тихо мовив:

– Стає дуже цікаво.

Ріццолі подивилася на нього через стіл. Від пильного погляду психолога-криміналіста доктора Лоренса Цукера їй завжди ставало незатишно. Він дивився на неї так, наче вона одна була об’єктом його цікавості, вона майже відчувала, як його погляд свердлить їй мозок. Вони працювали разом два з половиною роки тому, розслідуючи справу Хірурга, і Цукер знав, що це ще довго переслідуватиме її. Знав про її кошмари, панічні атаки. Бачив, як вона постійно терла шрами на долонях, наче хотіла стерти з них спогади. З тих часів кошмари про Воррена Гойта майже припинилися. Та коли Цукер так на неї дивився, вона почувалася беззахисною, бо ж він знав, якою вразливою вона якось була. І Джейн зневажала його за це.

Вона відвела очі й зосередилася на двох інших детективах, Баррі Фрості та Єві Кассовіц. Брати Кассовіц у команду було помилкою. Весь відділок знав, що вона прилюдно блювала в кучугуру, і Джейн могла передбачити, що буде далі. На наступний після Різдва день на столі рецепції загадковим чином з’явилося велетенське пластикове відро, позначене прізвищем Кассовіц. Їй варто було б посміятися з цього чи хоча б розлютитися. Вона ж натомість зіщулилася в себе за столом, мов побитий тюлень, надто деморалізована, щоби хоч щось сказати. Кассовіц не вижити в цьому хлопчачому клубі, якщо вона не навчиться відбиватися.

– Отже, маємо вбивцю, який не просто розчленовує жертв, – сказав Цукер, – а ще й носить частини їхніх тіл з місця на місце злочину. Маєте фото кисті?

– У нас багато фото, – сказала Джейн і передала йому досьє аутопсії. – З вигляду кисті ми впевнені, що вона жіноча.

Знімки були досить страхітливі, щоб у будь-кого всередині все перевернулося, та Цукерове лице, поки він їх гортав, не видавало ані шоку, ані огиди. Саму допитливість. Невже вона побачила в його очах захват? Невже його тішило видовище звірств, скоєних із тілом молодої жінки?

Він затримався над знімком кисті.

– Лаку на нігтях немає, але точно скидається на манікюр. Так, згоден, рука наче жіноча. – Цукер пильно вдивився в Джейн блідими очима поверх окулярів у роговій оправі. – Що маєте щодо відбитків пальців?

– За власницею руки немає злочинів. В армії не служила. У НІКЦ[5] нічого немає.

– У жодній із баз?

– Щодо її відбитків – нічого.

– Ця кисть не може бути медичним відходом? Може, після ампутації в лікарні?

Заговорив Фрост:

– Я дав запит у всі медичні центри Бостона й передмість. В останні два тижні було дві ампутації кисті, одна в Массачусетській центральній, інша – в «Пілігримі». Обидві – внаслідок травми. Перша – інцидент із ланцюговою пилкою. Друга – напад пса. В обох випадках кисті були покалічені так, що пришити їх назад було неможливо. А в першому це взагалі був чоловік.

– Це кисть не з медичних відходів, – мовила Джейн. – І не пошкоджена. Її відрізали дуже гострим зазубреним лезом. Також без особливих хірургічних навичок: зрізано кінчик променевої кістки, без жодних спроб контролю крововтрати. Ані перев’язаних судин, ані розсікання шкіри по шарах. Просто чистий розріз.

– Комусь зі зниклих вона може підходити?

– Не в Массачусетсі, – сказав Фрост. – Ми розширюємо критерії пошуку до всіх білих жінок. Вона не могла зникнути дуже давно, бо ж кисть здається свіжою.

– Її могли заморозити, – припустив Маркетт.

– Ні, – заперечила Джейн. – Під мікроскопом не видно клітинних пошкоджень. Так сказала докторка Айлс. Коли тканини замерзають, вода, розширюючись, руйнує клітини, а вона цього не побачила. Руку могли тримати в холодильнику чи пакеті з льодом, як роблять для перевезення донорських органів, але її не заморожували. Тож ми думаємо, що власницю руки було вбито не більше ніж кілька днів тому.

– Якщо взагалі було вбито, – сказав Цукер.

Усі витріщилися на нього. Страшне припущення в його словах змусило всіх завмерти.

– Гадаєте, вона може бути ще жива? – мовив Фрост.

– Ампутації самі собою не смертельні.

– Ого, – відгукнувся Фрост. – Відрізати їй руку, не вбиваючи…

Цукер погортав решту знімків з аутопсії, затримався над кожним із зосередженістю ювеліра над лупою. Нарешті відклав їх.

– Убивці розчленовують тіло з двох можливих причин. Перша – суто практична, утилізація. Такі вбивці дуже самосвідомі й орієнтовані на ціль. Вони розуміють, що мають позбутися доказів і приховати свої злочини.

– Організовані вбивці, – вставив Фрост.

– Якщо за розчленуванням іде поширення чи приховання частин тіла, для цього потрібне планування. Це продуманий вбивця.

– Тут частини тіл зовсім не були приховані, – сказала Джейн. – Вони були розкидані по будинку – там, де, зрозуміло, їх знайдуть.

Ріццолі передала Цукерові ще стос фотографій.

– Ось ці – з місця злочину.

Психолог розгорнув теку й зупинився над першим же фото. Пробуркотів:

– Стає ще цікавіше.

«Він дивиться на відрізану руку на обідній тарілці, і йому спадає на думку саме це слово?»

– Хто накрив стіл? – підвів на Джейн очі Цукер. – Хто розставив тарілки, столове срібло, келихи для вина?

– Ми гадаємо, що це був убивця.

– Чому?

– Хто в біса скаже чому?

– Я про те, чому ви припустили, що це зробив саме він.

– Бо під однією з тарілок була розмазана пляма крові, там, де він її ставив.

– Відбитки пальців?

– На жаль, ні. Він був у рукавичках.

– Це свідчення попереднього планування. Продуманості. – Цукер знову перевів погляд на фото. – Стіл накрито на чотирьох. Це має особливе значення?

– Ми знаємо не більше за вас. У шафі було вісім тарілок, тож він міг би поставити більше. Але вирішив поставити чотири.

Лейтенант Маркетт запитав:

– То як вважаєте, докторе Цукере, з чим ми маємо справу?

Психолог не відповів. Він повільно гортав фотографії, зупинився на відрізаній руці у ванні. Тоді перегорнув до знімка кухні. У довгому мовчанні дивився на розталі свічки, на коло на підлозі. На те, що лежало в центрі кола.

– Здається, він готувався до якогось дивного ритуалу, – сказав Фрост. – Крейдяне коло, спалені свічки.

– Це точно скидається на ритуал. – Цукер підвів на них погляд, і від блиску в його очах у Джейн по спині прокотився холод. – Це злочинець намалював коло?

Ріццолі завагалася, стурбована цим запитанням.

– Хочете сказати – чи не жертва?

– Я не роблю припущень, сподіваюся – ви так само. Чому ви так упевнені, що це коло намалювала не жертва? Що вона не охоче взяла участь у ритуалі?

Джейн захотілося зареготати. «Авжеж, я б теж охоче погодилася, щоб мені відрізали голову». А вголос сказала:

– Убивця мав намалювати це коло та підпалити свічки. Бо ми не знайшли в будинку крейди. Намалювавши коло на підлозі, він забрав її з собою.

Цукер відкинувся на спинку стільця, задумливий.

– Отже, цей убивця розчленовує, але не приховує частин тіла. Не спотворює обличчя. Не залишає нічого криміналістам, що вказує на ознайомленість з правоохоронною системою. І однаково він дає нам, так би мовити, найкрасномовніший з доказів – частину тіла іншої жертви. – Психолог помовчав. – Він залишив сім’я?

– У тілі жертви його не знайшли.

– А на місці злочину?

– Криміналісти пройшли по всьому будинку з ультрафіолетом. Знайшли численні волосини, але не сперму.

– Знову характеристика продуманої поведінки. Він не залишає доказів сексуальної активності. Якщо він справді вбиває з сексуальним підтекстом, то досить добре контролює себе, щоб відтермінувати розрядку.

– А якщо немає сексуального підтексту? – запитав Маркетт.

– Тоді я не зовсім розумію, що це все означає, – відповів Цукер. – Утім, розчленування, виставлені напоказ частини тіла. Свічки, крейдяне коло. – Він обвів поглядом усіх за столом. – Певен, ми всі думаємо про одне. Сатанинські ритуали.

– Був Святвечір, – додав лейтенант. – Найсвятіший з вечорів.

– Однак наш убивця не вшановує Князя миру. Він намагається викликати Князя темряви, – погодився Цукер.

– Є ще фотографія, яку вам варто побачити, – сказала Джейн, вказуючи на стос знімків, яких Цукер іще не бачив. – На стіні був напис. Кров’ю жертви.

Психолог знайшов потрібний знімок.

– Три перевернуті хрести, – зауважив він. – Вони так само можуть мати сатанинське значення. А що за символи під хрестом?

– То слово.

– Не бачу.

– Обернене зображення. Його можна прочитати, якщо піднести дзеркало.

Цукер здійняв брови.

– Ви ж знаєте, що означає дзеркальний напис?

– Ні. Що він означає?

– Коли диявол укладає угоду, щоб купити душу, договір пишеться й підписується дзеркально оберненим письмом. – Він насупився, дивлячись на слово. – То що там написано?

– Peccavi. Це латина. Означає: «На мені гріх».

– Зізнання? – припустив Маркетт.

– Чи вихваляння, – сказав Цукер. – Наче говорить Сатані: «Я виконав твою волю, господарю».

Він подивився на знімки на столі.

– Хотів би я завести цього вбивцю в кімнату для допитів. Стільки символізму. Чому він розклав частини тіла саме таким чином? Що означає кисть на тарілці? Обідній стіл, накритий на чотирьох?

– Чотири вершники Апокаліпсису, – тихо промовила детектив Кассовіц.

За всю зустріч вона майже нічого не сказала.

– Чому ви це припускаєте? – зацікавився Цукер.

– Ми говоримо про Сатану. Про гріх. – Кассовіц прокашлялася, сіла рівно, і голос став міцніший. – Це все біблійні теми.

– Стіл на чотирьох так само може означати трьох невидимих друзів, які приєднуються до нього на пізню вечерю, – сказала Джейн.

– Вас не підкупає біблійна тематика? – спитав Цукер.

– Я знаю, що це нагадує сатанізм, – мовила Ріццолі. – Тобто все на місці – коло й свічки, дзеркальний напис, перевернуті хрести. Наче нас підштовхують до цього висновку.

– Думаєте, це просто постановка?

– Можливо, щоб сховати справжню причину вбивства Лорі-Енн Такер.

– Які тут можуть бути мотиви? Вона мала проблеми на особистому фронті?

– Вона розлучена, але колишній чоловік живе в Нью-Мексико. Розійшлися, вочевидь, мирно. Вона переїхала до Бостона лише три місяці тому. Здається, бойфрендів не мала.

– У неї була робота?

Єва Кассовіц відповіла:

– Я говорила з її керівником у Музеї природничих наук. Лорі-Енн працювала в сувенірній крамничці. Ніхто не знав про якісь її проблеми чи конфлікти.

– Ми в цьому повністю впевнені?

Цукер звернувся до Джейн, не до Кассовіц – таке презирство змусило її зашарітися. Ще один удар по і без того постраждалій самооцінці.

– Детектив Кассовіц сказала вам усе, що ми знаємо, – підтримала колегу Джейн.

– Гаразд, – мовив Цукер. – То чому цю жінку було вбито? Для чого обставляти все це як сатанізм, якщо це не він?

– Щоб зацікавити. Привернути увагу.

Цукер зареготав.

– Хіба воно й без того не привернуло б нашу увагу?

– Не нашу. Увагу людини, значно важливішої для нашого вбивці.

– Вам ідеться про докторку О’Доннел, чи не так?

– Ми знаємо, що він телефонував їй, однак вона стверджує, що її не було вдома.

– І ви їй не вірите?

– Ми не можемо цього підтвердити, бо вона витерла всі повідомлення. Сказала, слухавку кинули.

– Що змушує вас думати, що це неправда?

– Ви знаєте, хто вона, чи не так?

Психолог пильно подивився на Джейн.

– Я знаю, що між вами був конфлікт. Що її дружба з Ворреном Гойтом вас турбує.

– Річ не в мені та О’Доннел…

– Але ж це так. Вона водить дружбу з чоловіком, який мало не вбив вас, із тим, чия найглибша фантазія – завершити цю справу.

Ріццолі нахилилася вперед, напружившись усім тілом.

– Не треба цього, докторе Цукере, – тихо мовила вона.

Щось у неї в очах змусило його повільно відкинутися на спинку стільця, відступаючи.

– Вважаєте О’Доннел підозрюваною?

– Я їй не довіряю. Вона найманка для поганців. Заплатіть їй за свідчення, вона піде до суду й захищатиме хоч якого вбивцю. Заявлятиме, що він зазнав неврологічної шкоди, не відповідає за власні дії й місце йому в лікарні, а не за ґратами.

Маркетт додав:

– Правоохоронці її не люблять, докторе Цукере. Ніде.

– Слухайте, навіть якби ми її любили, – продовжила Джейн, – однаково маємо запитання без відповідей. Чому вбивця телефонував їй з місця злочину? Чому її не було вдома? Чому вона не каже нам, де була?

– Бо знає про ваше вороже ставлення.

«Вона не уявляє, якою ворожою я можу бути».

– Детективе Ріццолі, ви хочете сказати, що докторка О’Доннел пов’язана з цим убивством?

– Ні. Але вона цілком може ним скористатися. Отримати з нього прибуток. Хоче вона того чи ні, вона на це надихнула.

– Як?

– Знаєте, як домашні коти іноді вбивають мишей і приносять господарям додому, наче якесь приношення? Знак приязні?

– Гадаєте, наш убивця намагається вразити О’Доннел.

– Саме тому він їй зателефонував. Тому так ретельно продумав місце злочину – щоб збудити її цікавість. Тоді, щоб переконатися, що його робота не залишиться без уваги, він набирає 911. А за кілька годин, коли ми вже стоїмо в кухні, телефонує в будинок із таксофона, щоб переконатися, що ми там. Злочинець утягує нас усіх. Правоохоронців. І О’Доннел.

Маркетт запитав:

– Вона усвідомлює, у якій небезпеці перебуває? У фокусі уваги вбивці?

– Це її начебто не дуже вразило.

– Що ж може налякати цю жінку?

– Можливо, надісланий ним знак приязні. Еквівалент мертвої миші. – Джейн помовчала. – Не забуваймо, ми досі не знаємо, де кисть Лорі-Енн Такер.