Код да Вінчі (Kod da Vіnchі)

Розділ 49

З пістолетом у руці Андре Берне мав доволі недоладний вигляд, але в очах у нього світилась рішучість, і Ленґдон відчув, що краще не випробовувати його терпіння.

— Пробачте, але я наполягаю, — сказав Берне, націливши зброю на них обох. — Поставте скриньку.

Софі притиснула скриньку до грудей.

— Ви ж сказали, що дідусь був вашим другом.

— Мій обов’язок — охороняти майно вашого діда, — відказав Берне. — Саме це я й роблю. А тепер поставте скриньку на підлогу.

— Дідусь залишив її мені! — заявила Софі.

— На підлогу! — наказав Берне і підніс пістолет.

Софі поставила скриньку біля ніг.

Ленґдон побачив, що дуло пістолета тепер повернулось до нього.

— А тепер ви, месьє Ленґдон, — сказав Берне, — принесіть скриньку мені. І майте на увазі, я прошу про це саме вас, тому що у вас я вистрелю, не вагаючись.

Ленґдон здивовано витріщився на банкіра.

— Навіщо ви це робите?

— А ви як думаєте? — роздратовано кинув Берне. Тепер в його голосі сильніше чувся французький акцент. — Я захищаю майно свого клієнта.

— Тепер ми ваші клієнти, — сказала Софі.

Обличчя Берне наче скам’яніло — дивне перетворення.

— Мадемуазель Неве, я не знаю, як саме ви роздобули цей ключ і номер рахунку, але цілком очевидно, що це ви зробили не чесним шляхом. Якби я знав раніше про всі ваші злочини, то нізащо не допоміг би вам вийти з банку.

— Я вже вам сказала, — мовила Софі, — ми не причетні до смерті мого діда!

Берне подивився на Ленґдона.

— А от по радіо сказали, що вас звинувачують у вбивстві не тільки Жака Соньєра, а й трьох інших чоловіків.

— Що?! — Ленґдон аж підскочив. Убили ще трьох чоловіків? Те, що вбивств було рівно три, вразило його більше, аніж те, що він головний підозрюваний. Троє сенешалів? Погляд Ленґдона впав на скриньку з рожевого дерева. Якщо сенешалів убито, то Соньєр не мав виходу. Він мусив передати комусь наріжний камінь.

— Поліція все з’ясує, коли я вас здам, — сказав Берне. — Я вже й так занадто вплутав свій банк у це.

Софі подивилася на Берне з люттю.

— Щось не схоже, щоб ви збиралися здавати нас поліції! Тоді б ви відвезли нас назад до банку, а не тримали б тут під дулом.

— Ваш дід найняв мене з однією метою — щоб я тримав його майно в безпеці й подалі від сторонніх очей. Що б не було в цій скриньці, я не збираюся допустити, щоб вона стала доказом у поліцейському розслідуванні. Месьє Ленґдон, дайте мені скриньку.

Софі заперечливо похитала головою.

— Не слухай його.

Гримнув постріл, куля вцілила в стіну над головою Ленґдона. Фургон затрясся, об підлогу брязнула порожня гільза.

Чорт! Ленґдон завмер.

— Месьє Ленґдон, візьміть скриньку. — Зараз Берне говорив упевненіше.

Ленґдон підняв скриньку.

— А тепер дайте її мені. — Берне знову навів пістолет. Тепер він стояв одразу за заднім бампером, і його рука з пістолетом сягала аж усередину фургона.

Зі скринькою в руках Ленґдон рушив до відчинених дверей.

«Я мушу щось зробити! Не можу ж я отак узяти й віддати наріжний камінь!» Наблизившись до дверей, Ленґдон збагнув, що стоїть набагато вище від Берне, і гарячковито метикував, як скористатися цією перевагою. Пістолет Берне був приблизно на рівні його колін. «Може, спробувати вибити його ногою?» Але Берне, мабуть, відчув небезпеку і відступив на кілька кроків. Тепер він був недосяжний.

— Поставте скриньку біля дверей.

Почуваючись у безвиході, Ленґдон став навколішки і поставив цінну ношу на край фургона, просто перед відчиненими дверима.

— Тепер устаньте.

Ленґдон почав було вставати, але затримався, помітивши на підлозі біля акуратного порога фургона маленьку гільзу від кулі.

— Встаньте й відійдіть від скриньки.

Ленґдон затримався ще на якусь мить, розглядаючи металевий поріг. Тоді підвівся. А перед тим непомітно перекинув гільзу через край фургона на вузеньку планку, що на неї заходили двері. Тоді випростався й відступив назад.

— Підійдіть до задньої стіни й поверніться до неї обличчям.

Ленґдон скорився.

Берне відчував, як шалено калатає в нього серце. Тримаючи пістолет у правій руці, лівою він потягнувся до скриньки. Виявилося, що вона надто важка. Потрібні обидві руки. Він знову подивився на своїх заручників і оцінив ризик. Обоє стояли за добрих п’ятнадцять футів від нього, всередині фургона, обличчям до стіни. Берне зважився. Він швидко поклав пістолет на бампер, узяв двома руками скриньку, поставив на землю й одразу знову схопив пістолет. Жоден із заручників не поворухнувся.

Чудово. Тепер залишалося тільки зачинити й замкнути двері. Покинувши скриньку стояти на землі, він заходився зачиняти важкі металеві двері. Упоравшись, вхопився за єдиний засув і потягнув його ліворуч. Той проповз кілька дюймів і раптом застряг — він був не на одному рівні з отвором. Що таке? Берне потягнув іще раз, але засув не замикався. У механізмі щось розладналось. Двері зачинені не до кінця! Намагаючись не піддатися паніці, Берне всім тілом наліг на двері, але ті не зрушили з місця. Щось їм заважає! Берне повернувся боком, збираючись тепер навалитися плечем, але раптом двері різко відчинилися, і Берне дістав сильний удар в обличчя. Із розбитим носом він упав горілиць на землю. Пістолет випав у нього з руки. Він схопився за обличчя і відчув, як по пальцях струменить тепла кров.

Роберт Ленґдон скочив на землю десь поряд. Берне спробував було підвестися, але нічого не бачив. Перед очима все злилося, і він знову впав на спину. Софі Неве щось кричала. За кілька секунд Берне відчув, що його накрила хмара пилу і вихлопних газів. Почувся скрип гравію під колесами, а коли він підвівся, то побачив лише, як фургон не вписався в поворот. Передній бампер з тріском врізався в дерево. Двигун заревів, і дерево зігнулося. Нарешті бампер не витримав і розламався навпіл. Броньовик пошкутильгав геть, волочачи передній бампер. Коли він доїхав до асфальтованої дороги, нічне небо освітив сніп іскор, і фургон швидко зник з очей.

Берне подивився на те місце, де щойно стояв фургон. Навіть у тьмяному світлі місяця було видно, що на землі нічого немає.

Скринька зникла.