Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

С.Ю. Гудименко, ^{голова Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації} В.М. РЯБОШАПКА, голова Корсунь-Шевченківської районної ради В ім’я народної пам’яті

Корсунь-Шевченківська битва, яку в січні — лютому 1944 року провели війська 1 та 2 Українських фронтів, золотими літерами вписана в історію Великої Вітчизняної війни як одна з найвидатніших операцій, «другий Сталінград». У 2014 році відзначається 70-та річниця з того часу, коли прийшов на корсунську землю день слави і честі, відваги і стійкості, проявлених воїнами Червоної армії у звитяжній Корсунь-Шевченківській операції.

Подвиги учасників бойових дій — це та велична правда про війну, яку не спотворити і не перекреслити новоявленим переписувачам історії. Це взірець справжнього, дієвого патріотизму для кожної чесної людини і свідомого громадянина, свідчення єдності всіх поколінь нашого народу.

Нищівним смерчем пронеслася по Корсунщині війна, залишивши скрізь руїни і попелища. Гітлерівці завдали району величезних матеріальних збитків. За період окупації в Корсунь-Шевченківському районі було знищено 2900 мирних громадян, вивезено на роботу до Німеччини 5600 юнаків і дівчат.

У наших серцях навічно залишиться пам’ять про Велику Вітчизняну війну. У кожному населеному пункті встановлено обеліски, пам’ятники та пам’ятні знаки на честь односельчан, які не повернулися з війни. У 45 братських могилах покоїться прах близько 5000 воїнів, які загинули, визволяючи Корсунщину. Понад 50 пам’ятників і пам’ятних знаків увічнюють перемогу Червоної армії в Корсунь-Шевченківській битві. У місті встановлена стела на честь подвигу підпільників і партизанів. Є пам’ятний знак на місці масових розстрілів мирних жителів у Різаному Яру. Іменами героїв, мужніх земляків названі вулиці.

Корсунь-Шевченківська битва стала прикладом масового героїзму радянських воїнів, партизанів, підпільників та цивільного населення. Кілька тисяч воїнів нагороджені орденами і медалями, понад 100 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

На жаль, з кожним роком ряди наших воїнів-визволителів, учасників Корсунь-Шевченківської битви рідшають. У строю залишилося лише два із них — колишній партизан Андрій Михайлович Горбенко та ветеран 202 стрілецької дивізії Іван Юхимович Крамаренко. Але ми завжди будемо пам’ятати всіх, хто виявив у боротьбі з німецьким фашизмом високий патріотизм, мужність і відвагу, глибоку любов до свого народу.

Готуючись до відзначення 70-річчя Корсунь-Шевченківської битви, 70-річчя визволення Корсунь-Шевченківського району від фашистських загарбників та 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, органами влади та місцевого самоврядування Корсунщини проведено низку заходів щодо гідного вшанування пам’яті воїнів Великої Вітчизняної війни.

Пріоритетним завданням нинішньої влади став належний соціальний захист та забезпечення комфортного життя ветеранів, яких сьогодні в районі мешкає 2144 особи, серед них — 266 учасників бойових дій, 192 інваліди війни, 1303 учасники війни та 383 члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

З 2010 року 12 ветеранів забезпечено автомобілями (до 60-річчя утворення Черкаської області 7 січня 2014 року ключі від автівок отримали 2 інваліди війни), 91 ветеран війни був забезпечений санаторно-курортним лікуванням, 178 ветеранів отримали засоби реабілітації. Для всіх ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань збільшено розмір щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги.

Завдяки реалізації соціальних ініціатив Президента України В.Ф. Януковича вперше за останні роки, за рахунок державної програми забезпечення житлом, у 2013 році інвалід війни І групи Іван Карпець отримав квартиру в місті Черкасах.

На Корсунщині успішно діяла районна комплексна програма «Турбота» на 2009-2013 роки, спрямована на забезпечення потреб ветеранів війни та праці, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян.

Матеріальну допомогу ветеранам подають приватні підприємці, керівники промислових підприємств та сільськогосподарських товариств.

У районі діють 14 промислових підприємств, 6 сільськогосподарських товариств, 3 філії науково-виробничої фірми «Урожай», 4 філії СТОВ АФ «Корсунь», 16 фермерських господарств. Розвивається машинобудування, легка та харчова галузі промисловості, багатопрофільне сільське господарство. Найпотужнішими серед промислових підприємств є: ТОВ «Агро-Рось», ПАТ ВО «Восход», ЗАТ «Корсунь-Шевченківська швейна фабрика», ПАТ «Стеблівська бавовняна прядильно-ткацька фабрика» та інші підприємства.

Переробна галузь промисловості району сконцентрована на ТОВ «Панда» «Селищенський цукровий завод» — одному із двох діючих у 2013 році цукрозаводів Черкащини. У складі ПрАТ «Хлібоприймальне підприємство» діє млин, який виготовляє житнє борошно.

Вагомими в економіці району є гірничодобувна галузь, яку представляють підприємства «Украгровибухпром» та ДП гран-кар’єр «Сівач», лісове господарство — ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство».

За 11 місяців 2013 року обсяги реалізованої продукції склали 228,5 млн гривень, що становить 91,1% до відповідного періоду 2012 року.

Спостерігається стійка позитивна динаміка і в сільському господарстві. У цілому виробництво сільськогосподарської продукції у вартісному показнику, за попередніми даними, у 2013 році складатиме 491,76 млн гривень. Сільськогосподарські підприємства уклали 50 угод соціального партнерства з сільськими громадами на суму 2,02 млн гривень.

Зростання економічної активності підприємств відобразилось і на вирішенні одного із найважливіших для регіону питань — зниженні рівня безробіття. У 2013 році за сприяння районного центру зайнятості працевлаштовано 709 безробітних громадян.

Зростання економіки почало працювати на вирішення соціальних завдань.

У 2012 заробітна плата по району зросла майже на 14%, а за 9 місяців 2013 року — на 5,5% до відповідного періоду 2012 року та становила 2375,0 гривень, а це потужний крок до подолання найболючішої проблеми суспільства — бідності.

Зміцнення економіки району сприяє збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів, що дає можливість забезпечити стале функціонування закладів соціально-культурної сфери.

У районі діє 4 загальноосвітні та 2 спеціалізовані школи: гімназія та ліцей, 18 навчально-виховних комплексів, районний центр дитячої та юнацької творчості, дитяча юнацька спортивна школа, спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів. Ми зберегли систему позашкільної освіти, відновили роботу дитсадків, створивши на базі загальноосвітніх шкіл навчально-виховні комплекси. Висококваліфікованих спеціалістів готує один із найстаріших педагогічних закладів в Україні — Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж імені Т.Г. Шевченка. Підготовку фахівців для сільського господарства та інших галузей народного господарства здійснює Корсунь-Шевченківський аграрний ліцей.

Охорону здоров’я населення в районі забезпечують центральна районна лікарня, комунальне підприємство «Корсунь-Шевченківський Центр первинної медико-санітарної допомоги», до складу якого входять 8 медичних амбулаторій загальної практики сімейної медицини та 33 фельдшерсько-акушерські пункти.

На теренах району функціонує Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник, 41 клубний заклад, 37 бібліотек, 2 школи естетичного виховання, 7 народних історико-краєзнавчих музеїв, що забезпечує повноцінну діяльність галузі культури.

На виконання обласної програми «Будуємо нову Черкащину» та районної програми «Будуємо нову Корсунщину» за 2 останніх роки відкрито ряд суспільно-значущих об’єктів:

— введено в експлуатацію 3 підвідних газопроводи, загальною протяжністю 29,3 кілометра, а саме: до сіл Завадівка, Черепин, Вільхівчик, Миропілля, Кошмак протяжністю 19,4 кілометра, до села Виграїв протяжністю 4 кілометри, до села Шендерівка протяжністю 5,9 кілометра, що дало змогу забезпечити понад 2500 домівок блакитним паливом;

— збудовано два багатофункціональні спортивні майданчики в селищі міського типу Стеблів та селі Сахнівка;

— відкрито після капітального ремонту плавальний басейн Авторської О.А. Захаренка середньої загальноосвітньої школи села Сахнівки;

— відкрито дошкільну дитячу установу в селі Селище на 58 місць;

— збудований сучасний вантажно-пасажирський ліфт центрального корпусу стаціонарного відділення Корсунь-Шевченківської ЦРЛ;

— збудовано 4 сучасних дитячих майданчики;

— у кожному населеному пункті на вулицях Шевченка встановлено таблички з барельєфним зображенням Кобзаря;

— завершено роботи з реконструкції першої черги скверу імені Тараса Григоровича Шевченка;

— встановлено погруддя Шевченка на реконструйованій площі в селищі міського типу Стеблеві;

— завершені роботи з реставрації погруддя Кобзаря та облаштування території Корсунь-Шевченківського педагогічного коледжу імені Т.Г. Шевченка.

Серед найважливіших завдань програми «Будуємо нову Корсунщину» — введення в дію районного дитячого оздоровчого табору у Сахнівці, завершення реконструкції будинків на вулиці Леніна, №17 та №21, реконструкція скверу імені Т.Г. Шевченка на вулиці Горького, капітальний ремонт фасаду гімназії та реконструкція Пагорбу Слави.

Хто не пам’ятає минулого, той не має майбутнього. Цю істину жителі району утверджують гідним вшануванням пам’яті героїв Корсунь-Шевченківської битви, наших батьків і дідів, які життя не шкодували задля Перемоги у Великій Вітчизняній війні, задля нашого мирного сьогодення.

Славне минуле нашого краю надихає, пробуджує в серцях патріотичні почуття, які спонукають діяти, працювати заради розвитку і розквіту нашої малої батьківщини — рідного району.

П.Я. Степенькіна, ^{директор Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника} Незабутні сторінки історії

Своєрідними островками пам’яті, котрі переносять нас на десятки і тисячі років назад, не дозволяють нам забути свою історію і національну культуру, є музейні заклади. Поважне місце серед них займає музей історії Корсунь-Шевченківської битви, витоки якого сягають у 1944 рік.

Відразу після звільнення Корсунського району райвиконком у першій половині 1944 року порушив питання перед Радою Народних Комісарів УРСР про створення в місті історичного музею, де б, крім іншого, розповідалось про Корсунь-Шевченківську битву. Ініціативу райвиконкому підтримав народний комісар освіти Павло Григорович Тичина, при цьому він висловив ідею створення заповідника Корсунь-Шевченківської битви й охорони пам’ятних місць, пов’язаних з нею. У доповідній записці, адресованій Раді Народних Комісарів, П. Г. Тичина вказав на необхідність «зібрати й систематизувати історичні матеріали, відзначити пам’ятниками й обелісками місця боїв», бо «територію Корсунщини, як одне з видатніших місць боїв у минулому й недавні часи Вітчизняної війни будуть відвідувати численні екскурсії з усіх кінців України та Радянського Союзу».

Під історичний музей він прохав надати колишній палац Лопухіних з усіма будівлями та територію островів, де варто було створити постійну виставку трофейної зброї. Незважаючи на роки післявоєнної розрухи, Павло Григорович передбачив важливість створення музею, який з часом мав стати джерелом духовності народу.

У 1944 році до Корсуня-Шевченківського збирати експонати для майбутнього музею прибув кореспондент газети «Радянська Україна», а з часом — відомий український письменник Дмитро Іванович Бедзик. Він же став його фундатором й організатором. Заступником директора на той час був Борис Леонідович Купневський, у майбутньому — живописець, перший директор Чернівецької дитячої художньої школи, який у 1944 році зробив багато замальовок та ескізів на місцях боїв і написав картину «Корсунь-Шевченківська дуга».

Постанова Ради Народних Комісарів УРСР і Центрального Комітету КП(б)У «Про організацію державного історичного музею в м. Корсунь-Шевченківському» була прийнята 28 липня 1945 року. У ній, зокрема, говорилось, що музей створюється «з метою увічнення історичних подій, які відбулися на Корсунщині в минулому і, особливо, під час Великої Вітчизняної війни, для зібрання, систематизації та збереження матеріальних і музейних цінностей». Одним із відділів музею був відділ Вітчизняної війни, саме на нього покладалося завдання створення музею. Він мав розміститися «на території парку на островах зі всіма розташованими на них будівлями (садиба, де міститься будинок відпочинку ЦК профспілки залізничників Півдня)».

Можна стверджувати, що працівники новоствореного закладу були справжніми ентузіастами музейної справи. Вже у 1944 році, хоч ще й не було постанови про створення музею, вони брали активну участь у ремонті князівського палацу та проводили збір музейних предметів для першої експозиції. Бо, як відомо, унікальність і цінність будь-якого музею залежить від фондових колекцій.

Перші музейні предмети (189 одиниць 45 найменувань) надійшли до музею у 1946 році з виставки зразків трофейного озброєння при Міністерстві внутрішніх справ УРСР. Серед перших музейних предметів, зібраних науковими працівниками музею, були фото та особистий блокнот члена підпільної організації «Комітет-103» Павлика Янчевського, спогади жителів району про розгром корсунь-шевченківського угруповання, спогади старожилів про історичне минуле Корсунщини.

З метою вивчення періоду окупаційного режиму на території Корсунщини та розгрому німців у районі Корсуня-Шевченківського науковцями музею був встановлений зв’язок з Комісією по збору матеріалів Вітчизняної війни при Академії наук УРСР, з відділом вивчення досвіду Вітчизняної війни Київського військового округу, з газетою «Красная Звезда». Отриманий матеріал (понад 3 тисячі аркушів) і нині є значною джерельною базою для дослідників історії II Світової війни.

Перша тимчасова виставка «Велика Вітчизняна війна» була відкрита у трьох спеціально відремонтованих залах музею напередодні річниці Корсунь-Шевченківської битви — 16 лютого 1947 року. Матеріали для неї були надані Комітетом у справах культосвітніх установ при Раді Міністрів УРСР. 7 листопада того ж року була відкрита постійна виставка на тему «Велика Вітчизняна війна». Її завданням було познайомити масового відвідувача «з героїчною боротьбою радянського народу під керівництвом партії Леніна-Сталіна на фронтах Великої Вітчизняної війни та самовідданою працею в тилу». Тут було представлено 520 експонатів, котрі розповідали про життя Корсунщини до війни, у період війни і в повоєнні роки. Перед відкриттям виставки її оглянула комісія, призначена бюро райкому партії. У доопрацюванні виставки взяли участь член Спілки письменників України О.С. Левада та завідувач парткабінетом райкому партії М.Ф. Каплоущенко. Доповненням до експозиції виставки стало розміщення у 1948 році біля музею важкої трофейної техніки, переважна більшість якої (німецька протитанкова гармата зразка 1918 року, німецька піхотна гармата зразка 1918 року, французька гармата зразка 1878 року тощо) у 1952 році керівництвом музею була передана за відповідними актами на переплавлення. Причина, котра спонукала це зробити, залишається незрозумілою.

З 1947 року науковці почали використовувати такий вид масової роботи серед населення, як пересувні виставки, що носили в той час досить виражене ідеологічне забарвлення. Але, як показує практика, пересувні виставки й нині залишаються однією із важливих форм популяризації фондових колекцій.

Незважаючи на те, що в перші повоєнні роки активно велось народногосподарське будівництво, у державі знаходилось достатньо коштів для розвитку музеїв. Це, насамперед, ремонти приміщень, утримання штатів, поповнення музейних колекції, а також, що є досить важливим фактором у діяльності музеїв, — це постійні відрядження науковців. Так науковці музею побували в наукових відрядженнях, зокрема, в Інституті історії АН УРСР, Історичному музеї у м. Києві, Дніпропетровському Державному історичному музеї; провели експедиції по Корсунь-Шевченківському, Лисянському і Вільшанському районах; взяли участь у Роській експедиції Інституту археології АН УРСР 1949 року, що проводила дослідження і розкопки в селах Сахнівка, Набутів, Стеблів та місті Корсуні-Шевченківському.

У 1950 році музей отримав назву «Корсунь-Шевченківський Державний музей історії Корсунь-Шевченківської битви». Зміна профілю музею стала підставою для проведення його реекспозиції. Однак перед побудовою експозиції з 12 березня по 1 грудня 1951 року музей був закритий у зв’язку з проведенням капітального ремонту.

Для побудови експозиції музею в 10 залах був даний термін всього один місяць. Колектив науковців, зокрема А. М. Гаркуша, Л. А. Руденко, П. К. Федоренко, Л. Л. Будник, М. І. Черненко, О. О. Гуріненко, справились із цим завданням. 31 грудня комісія в складі 16 осіб на чолі з першим секретарем Корсунь-Шевченківського райкому партії І. В. Кубишевим прийняла експозицію і дозволила її відкрити 1 січня 1952 року. Рецензію на план експозиції склали наукові працівники Інституту історії АН УРСР. І у висновку комісії, і в рецензії були висловлені зауваження про те, що «в експозиції надзвичайно мало оригінальних документів і експонатів, переважає фотоілюстративний, текстовий матеріал; недостатньо експонується матеріал про бойові, патріотичні подвиги радянських артилеристів, танкістів, інших...». Експозиція розпочиналась подіями, що відбувались на Корсунщині напередодні війни, далі висвітлювались події 1941-1945 років і завершувалась експозиція темою «Корсунь-Шевченківський район в IV Сталінській п’ятирічці». В експозиції було представлено 900 експонатів.

Значний інтерес для відвідувачів музею представляв макет «Корсунь-Шевченківська битва» (розмір 6 х 4 м), виготовлений у грудні 1956 року художниками Черкаського товариства художників А. Ф. Дьоміною і К. Ф. Дьоміним при «воєнній консультації і планіровці макету» завідувача відділу музею В. С. Кришовського. На макеті був показаний останній день битви — 17 лютого 1944 року. Грандіозність битви підкреслювали 3622 об’ємні фігури та 1400 дерев. За технікою виготовлення — це був перший такий макет в Радянському Союзі.

У 1959 році була відкрита оновлена експозиція музею, що будувалась за етапами війни і Корсунь-Шевченківської операції. До неї були включені експонати, отримані від 167 учасників битви. Новизною експозиції став зал бойової співдружності радянських і чехословацьких воїнів, які воювали на зовнішньому фронті. А у 1960 році в експозиції виставки «Корсунська битва 1648 року» був встановлений макет битви під Корсунем (розмір 2,5 х 5 м). Він власноруч був виготовлений В. С. Кришовським. На ньому знаходилось 3008 відлитих металевих фігурок запорозьких козаків, повсталих селян, татарських, польських і німецьких воїнів, гармати, карети, вози.

У 1965 році, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР, музей отримав назву «Музей історії Корсунь-Шевченківської битви».

Значною подією у 1967 році для колективу музею було нагородження його директора Миколи Даниловича Гупала орденом «Знак Пошани», вдруге він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора у 1981 році. Під його керівництвом до 25-річчя Корсунь-Шевченківської операції, яку відзначали на державному рівні, була побудована нова експозиція музею історії Корсунь-Шевченківської битви. Над нею спільно з науковцями, зокрема В. К. Харченком, Л. А. Руденко, А. І. Бахмутом, А. Г. Ніколенком, Г. М. Шаровою, впродовж січня — лютого 1969 року працювала група художників на чолі з І. Р. Зилбаллодісом комбінату «Максла» художнього фонду Латвійської РСР. У ході реекспозиції були демонтовані обидва макети, про які навіть до сьогодні згадують корсунці. Створену експозицію значно доповнила і збагатила діорама «Корсунь-Шевченківська битва. 17 лютого 1944 року» (автори — харківські художники В. В. Парчевський, І. Я. Ефроімсон і В. Л. Мокрожицький). Всього в експозиції було представлено 2283 предмети основного фонду. На відкритті експозиції 16 лютого 1969 року були присутні колишній командуючий 2 Українським фронтом І. С. Конев та льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу Г. Т. Береговий. До ювілею перед приміщенням музею був відкритий майданчик зброї періоду війни.

Цього ж дня, 16 лютого, відбулось відкриття першої черги Корсунь-Шевченківського меморіального комплексу — це 22 монументи, обеліски, пам’ятні знаки, що увічнювали подвиг радянських воїнів у Корсунь-Шевченківській битві; ще 7 монументів, обелісків та пам’ятних знаків було відкрито 16 лютого 1973 року.

З 1945 по 1994 роки Музей історії Корсунь-Шевченківської битви пройшов складний шлях становлення і розбудови. Його історія віддзеркалює всі ті процеси, які були притаманні музейному будівництву в повоєнні роки за часів Радянського Союзу та перших років незалежності України.

Перш за все, музей розширив свою мережу: 16 червня 1977 року відбулось відкриття художньої галереї, у якій засобами образотворчого мистецтва продовжувалась розповідь про Велику Вітчизняну війну, і, зокрема, про Корсунь-Шевченківську операцію. У галереї були представлені роботи І. Їжакевича «Загін українських партизанів», В. Пузиркова «Нескорені», близько 100 оригінальних політичних плакатів періоду війни та інші твори.

29 серпня 1981 року була відкрита експозиція нового відділу музею — історико-краєзнавчий музей, що з часом отримав назву історичного. У 1984 році його експозиція поповнилась діорамою «Антикріпосницьке повстання в Корсуні 1855 року» (автори — київські художники К. Г. Тишковець, М. В. Карпушевський), а у 1995 році — діорамою «Корсунська битва 1648 року» (автори — київські художники С. І. Гончаренко, Ю. О. Саницький, О. І. Сіренко).

Значне місце в діяльності музею займала пошукова і дослідницька робота. Насамперед були опрацьовані фонди Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (місто Подольськ), справи яких відносяться до періоду Корсунь-Шевченківської операції. Встановлені зв’язки майже з 10 тисячами учасників битви та десятками рад ветеранів, зібрані десятки тисяч предметів музейного значення, відшукані прізвища понад одної тисячі воїнів Червоної армії, які були поховані невідомими в братських могилах на Корсунщині.

Науковцям музею вдалося віднайти одну з найбільш вагомих форм масово-освітньої роботи — це зустрічі ветеранів частин та з’єднань, які брали участь у Корсунь-Шевченківській операції, що постійно організовувались на базі Музею історії Корсунь-Шевченківської битви. Зокрема, у повоєнний час на корсунській землі зустрічались ветерани 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, 41 гвардійської і а 202 стрілецьких Корсунських дивізій, 69 гвардійської та 94 стрілецьких Звенигородських дивізій, 155 танкової бригади 20 танкового корпусу, 34 танкової бригади 29 танкового корпусу, 8 гвардійської мінометної бригади РГК, 159 укріпленого району, зокрема 500 окремого кулеметно-артилерійського батальйону, та багато інших. За допомогою ветеранів було встановлено місце, де розміщувався штаб 27 армії та його управління в селах Журжинцях та Гуті Петровській, уточнено місце подвигу й загибелі командира 202 стрілецької Корсунської дивізії Ревенка.

Музей став значним методичним центром: за участю науковців створювались музеї в селах Корсунь-Шевченківського району та в районних центрах Черкаської області; певний внесок науковців музею, зокрема М. Д. Гупала, В.К. Харченка, А. І. Бахмута, О. В. Лазаренка, був і у створенні експозиції Українського музею історії Великої Вітчизняної війни.

Творчі здобутки колективу музею не залишились поза увагою керівництва республікою. У 1982 році, коли місту вручено орден Вітчизняної війни І ступеня, музей був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР також нагороджені А. Г. Ніколенко, пізніше він отримав звання «Заслужений працівник культури України», П. Л. Стецик, Г. М. Шарова. Грамотою Президії Верховної Ради УРСР були нагороджені Г. І. Жирний, Л. І. Кочегура, Л. І. Побірченко, Н. М. Хіміченко. Звання «Заслужений працівник культури УРСР» удостоєні А. І. Бахмут та Л. А. Руденко.

8 лютого 1994 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, на базі реорганізованого Музею історії Корсунь-Шевченківської битви був створений Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник. Крім історичного музею та художньої галереї, до складу Заповідника увійшли на правах філіалу літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького в селищі міського типу Стеблеві та на правах науково-дослідного відділу меморіальний музей К. Г. Стеценка в селі Квітках. Домінуючу роль продовжує відігравати музей історії Корсунь-Шевченківської битви. За підрахунками, музей відвідало до 1 млн відвідувачів. Серед почесних гостей, зокрема, були учасники Корсунь-Шевченківської битви: тричі Герой Радянського Союзу льотчик І. М. Кожедуб, повний кавалер ордена Слави Герой Радянського Союзу І. Г Драченко, почесний громадянин міста Корсуня-Шевченківського Герой Радянського Союзу В. П. Лакатош, Герой Радянського Союзу С. Г Постєвой.

Експозиція музею історії Корсунь-Шевченківської битви проіснувала без значних змін майже 30 років. У 2005 році була завершена його реекспозиція, що тривала понад 5 років. Серед авторів експозиції — П. Л. Стецик, Л. Г. Овсієнко, Т. Ю. Полякова, А. І. Бахмут, Г. І. Давиденко, О. В. Ковтун. Пожертви на створення експозиції свого часу надали військовий аташе Чехії М. Мюк, редактор газети «День» Л. О. Івшина, голова Національної ради жінок України І. Є. Голубева, учасник Корсунь-Шевченківської битви, воїн мотополку СС «Германія» 5 танкової дивізії СС «Вікінг» Й. Крешер. Напевно, це перший музей в Україні, в експозиції якого події II Світової війни були подані з двох точок зору: радянської та німецької, показана спільність інтересів режимів СРСР і Німеччини наприкінці 30-х років XX ст., що суперечило принципам міжнародного права.

Основна мета, яку переслідували науковці при побудові експозиції, — це на засадах аналітично-критичного аналізу II Світової та Великої Вітчизняної воєн, у тому числі Корсунь-Шевченківської операції, показати війну на теренах України як безмірну трагедію всіх народів, що брали в ній участь; показати роль і місце солдата на війні; показати долю українців, які потрапили в полум’я війни. Реалізація цих завдань мала зробити музей історії Корсунь-Шевченківської битви Храмом Пам’яті всіх живих і полеглих. Можна вважати, що поставлена мета пройшла випробування часом, адже в музей, крім ветеранів Радянської армії, їх рідних, приїжджають учасники битви-ветерани Вермахту та СС, а також їх рідні. Саме на протиставленні позицій радянської та німецької сторони створилась можливість підняти на значно вищий щабель мужність і героїзм простого радянського солдата, який виніс на собі весь тягар війни. Тому невипадково рефреном експозиції є фотографії воїнів рядового та сержантського складу.

Для побудови якісно нової експозиції використано значну джерельну базу, насамперед матеріали Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (місто Подольськ) та Інституту військової історії США (Вашингтон), де зберігаються архіви Вермахту та СС; особисті речі, спорядження, зброя, документи, фотографії, спогади ветеранів як з радянської, так і з німецької сторони тощо. Необхідно сказати, що в показі німецької сторони музей отримав значну допомогу і підтримку з боку дослідників військової історії Дугласа Неша (США) та Мартіна Богарта (Бельгія).

Позитивні рецензії на експозицію були отримані від доктора історичних наук, професора М. В. Коваля та науковців Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Об’єктивне висвітлення історії Корсунь-Шевченківської операції дістало високу оцінку з боку колишнього начальника Інституту військової історії Міністерства оборони Російської Федерації О. А. Кольтюкова та науковців Національного університету оборони України.

Серед раритетів експозиції, зокрема, є бойові прапори військових частин, яким присвоєно найменування «Корсунських»; маршальський мундир І. С. Конєва — командуючого 1 Українським фронтом, кашкет і шабля І. В. Галаніна — командуючого 53 армією, бурка і кітель С.Г. Трофименка — командуючого 27 армією, гімнастерка С. Я. Красовського — командуючого 2 повітряною армією, особисті речі командира 11 армійського корпусу Вільгельма Штеммермана; роботи художника П. О. Кривоногова. З 1959 року в третьому залі музею експонується човен, на якому воїни Червоної армії форсували Дніпро в районі Букрина. Половина фондових колекцій, а це майже 30 тисяч, пов’язана з подіями Великої Вітчизняної війни. З них в експозиції представлено до 4 тисяч, котрі розповідають про бойові подвиги воїнів Червоної армії в Корсунь-Шевченківській операції.

Найважливішим в експозиції є те, що тут без нав’язування політичної точки зору формуються в кожного відвідувача на підсвідомому рівні об’єктивні знання про історичні події, а це є досить вагомим чинником у збереженні довіри до музею. Аналізуючи представлені експонати, відвідувачі самостійно можуть зрозуміти самопожертву радянських людей в боротьбі за визволення своєї Батьківщини.

Під час проведення в музеї уроків, тематичних екскурсій, зустрічей з ветеранами та їх рідними, а також при читанні лекцій, експонуванні виставок є можливість показати учнівській та студентській молоді відданість старшого покоління інтересам держави, щирості в їх любові до Батьківщини і готовності віддати за неї життя у роки Великої Вітчизняної війни. Це є досить важливим моментом у патріотичному вихованні підростаючого покоління.

Особливістю музею історії Корсунь-Шевченківської битви є те, що він розміщений в пам’ятці архітектури XVIII—XIX ст. Проведення в його залах різних просвітницьких заходів допомагає наблизити музей, а значить історію, до молоді. Зокрема, у центральній залі палацу до роковин Корсунь-Шевченківської битви відбуваються Свята солдатської пісні, на які приходять учні шкіл та студенти педагогічного коледжу і разом з ветеранами війни та праці співають пісні військового часу. Єднання поколінь має велике значення як для ветеранів, так і для підростаючого покоління. Під час проведення Європейської акції «Ніч музеїв» досить популярною серед молоді є театралізована екскурсія нічним музеєм, під час якої «оживають» учасники та свідки тих трагічних і героїчних подій.

Науковці Заповідника приділяють багато уваги популяризації знань з історії України, у тому числі Корсунь-Шевченківської битви. Вже у 1994 році вийшов друком перший номер науково-популярного історичного видання «Корсунський часопис». З першого номера постійним його автором є доктор історичних наук, професор, отець Юрий Мицик. Видання користується популярністю як серед науковців, так і пересічних читачів. Авторський колектив Заповідника двічі був удостоєний обласної краєзнавчої премії імені М. Максимовича: за видання двотомного «Малого енциклопедичного словника Корсунщини» та за книгу «Корсунь староденний». Щороку Заповідник проводить наукові читання, а раз на два роки — науково-практичні конференції, які значно збагачують українську історіографію новими дослідженнями з історії Корсунь-Шевченківської битви.

14 травня 2008 року Указом Президента України Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник отримав статус «Національного». Визначальним у цьому, безумовно, була наявність музею історії Корсунь-Шевченківської битви, де увічнюється безсмертний подвиг народу у II Світовій війні.

Незабаром країна відзначатиме 70 років з часу завершення Корсунь-Шевченківської наступальної операції. Однак пам’ять про неї буде вічною. І запорукою цьому буде також і музей історії Корсунь-Шевчецківської битви, кожний експонат якого застерігає людей не допустити війни. Музей — це святе місце для кожної родини, яка втратила своїх рідних і близьких в горнилі війни. Це — Храм Пам’яті всім, хто воював і віддавав своє життя на полях жорстоких битв.