Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Епілог

Сонце все ще не з'являлося із-за хмар. Ворони літали довкола, наче очікуючи на грандіозну битву, де вони могли добряче поживитися. Третій день поспіль мів сніг, а в обличчя без перестану била льодяна прохолода. Вершини Білих гір, що розляглися зліва, зараз здавалися аж занадто білими на фоні сніжних заметів.

Фалмін на четвертий день подорожі нарешті вибрався із сніжної пастки, вивів Гора на більш тверду землю, яка тим не менш також була всіяна сніжним покривалом.

Чаклуна уже нудило від цієї погоди.

Вітер дув йому у спину, але дивиною було і те, що щось свистіло прямо попереду. Пришвидшивши коня, Фалмін вирішив перевірити, але, як не намагався, нічого окрім білизни побачити не зміг. Довелося рухатися далі.

Приблизно через годину мандрів виїхав на невеличкий пагорб. Прямо внизу, у заглибині, розкинулося величезне озеро Люнмарв, яке було вкрите льодом увесь рік. Фалмін пам'ятав, що йому говорили про це місце, особливо згадувалися слова жителів містечка Довгокіс, яке розмістилося неподалік. Жителі стверджували, що тут зникали люди. Десятками. Не заважаючи на всі обставини, це озеро було найкоротшим шляхом для чаклуна. А додаткового часу у нього не було.

З'їжджаючи крутим схилом донизу, Фалмін не відриваючи очей дивився на безмежні льодяні простори замерзлого озера, яке виглядало неосяжним. Ялинкові та соснові ліси, що лежали обіруч, щільно вклинилися до самого берега, роблячи із усього цього прямий білий коридор. Ним чаклун і повинен був проїхати.

Як тільки підкови коня ступили на замерзлу кригу, спиною Фалміна побігли огидні слимаки. Таке бувало тоді, коли він відчував небезпеку. Це місце віддавало смертельним привкусом.

Чаклун мимоволі поправив арбалет, що висів у в'юках поруч із ним. Гор, хоча і йшов слухняно тріскучим льодом, час від часу зупинявся, відмовляючись крокувати цим моторошним коридором.

Між дерев не було жодної живої душі. Фалмін ретельно вдивлявся краєм ока у темінь, що панували між засніженими сосонками та ялинами.

Усе, здавалося, завмерло.

Чаклун збагнув, що навіть вітер, який до цього голосно свистів йому у спину, зараз кудись подівся, злякався цього місця.

Не витримавши, він зіскочив з коня на твердий лід, який роками не розмерзався і міг витримати майже будь-яку вагу. Обережно зняв зі спини коня металеву скриню, поклав на землю. Всередині, викладені в чотири ряди, лежали оплетені мотузочками бомби. Чаклун дістав «Летюгу» і «Вихор», почепив собі на пояс. Потім ретельно перевірив тятиву на арбалеті і капсулу для отрути і, тримаючи його у руках, рушив вперед. Гор стояв позаду, здивовано спостерігаючи за діями господаря.

Фалмін крок за кроком просувався далі, дивився вперед, мружачи очі. Під ногами скрипіло, але він знав, що цей довголітній лід не зламається.

Принаймні, так він думав.

Тієї миті, коли між дерев знову засвистів вітер, крига під його ногами проламалася. Фалмін відскочив назад, намагаючись втримати рівновагу. Здійнявся пил зі снігу, прямо попереду вибухнула вода із кригою. Щось люто заричало.

— О сука! — викрикнув Фалмін, побачивши у хмарі снігу велику шиповану морду і, як йому здалося, неосяжні за розміром крила.

Із завіси снігу, яка досі не опустилася, вилетів п'ятиметровий хвіст, всіяний білими загостреними шипами. Вдарило поруч із чаклуном, крига проламалася, бризнула вода. Фалмін перекотився, лежачи на спині, вистрілив із арбалета у велетня. Почув рев. Завіса снігу миттю розвіялася, на нього мчала крилата бестія.

Сірий дракон, який на щастя не відносився до класу вищих, летів над самісінькою кригою.

Фалмін вскочив, відкинув арбалет, дістав «Летюгу» і метнув. Взірвалося біля лівого крила, коли дракон був уже зовсім поруч. Від вибуху той відхилився, заричав, але не впав. Мав обпечене крило та бік, що ще більше розізлило велетня. Він налетів на чаклуна, схопив його своїми пазурами. Гор від переляку піднявся дибки, із подивом дивився, як його господар пролетів повз нього і гупнувся аж в двадцяти кроках позаду. Почув, як той стогне і лається.

Дракон полетів вгору, широко розмахуючи крилами. Йшов на друге коло, цього разу вже не бажаючи залишати противника в живих. Ця місцевість давала йому море вільного простору, а навіть ідіоти знали, що якщо дракон може летіти, то тобі не жити.

Фалмін важко підвівся, дістав із піхов свого меча, стер із розсіченої губи кров, яка капала йому на груди. Одразу оцінив розмір та манеру польоту дракона.

Дванадцять метрів в довжину, морда продовгувата, отже самець. Кут, при якому піднявся вгору був сорок один градус, отже, дракон молодий, недосвідчений. Вразлива ділянка — легені, що розміщені трішки нижче серця, легкодоступне черево і верхівка голови.

Як тільки Фалмін закінчив оцінку, почалися дії.

Дракон уже зайшов на нове коло, опустився до землі, летів над самою кригою і набирав повітря у груди для пострілу льодяним струменем. Фалмін біг вліво, огинаючи широке півколо, бачив, як дракон також ледь помітно змінює траєкторію польоту і летить на нього. Попався.

Чаклун різко зупинився, взяв в руки другу бомбу, чекав. Змій закричав, розчахнув очі, готуючись випустити потік льоду. Фалмін бачив те, але в паніку не впадав.

Білий потік полетів прямісінько на нього, а за ним уже нісся дракон. Перед самим зіткненням, чаклун кинув бомбу перед собою, та вибухнула біля самого потоку льоду. Піднялася ще більша сніжна завіса, аніж до цього. Дракон розкрив крила, спробував зупинитися, але швидкість не дала це зробити. Влетів у завісу, а вже за мить його різонули по крилі. Нічого не бачачи, велетень важко приземлився, проламав під собою кригу і почав тонути у крижаній воді. Як такої шкоди це йому не причиняло, але чаклун уже був поруч. Бив із замахом, цілячись у верхівку голови, яка на половину опустилася у воду. Бризгнула кров.

Фалмін відскочив, при цьому намагаючись не послизнутися на кризі і не потрапити у воду. Провернувся під крилом, що пролетіло над головою, завертів вісімку мечем, вдарив наосліп. Почув дикий рев.

Краєм ока побачив, як один із невеликих рогів, що росли на довбешці дракона, впав у воду.

Це його не зупинило. Провернувши кість, всадив меча у роззявлену пащу, натиснув, пускаючи бестії кров. Крилатий змій, відчуваючи злість і певну безпорадність, хотів вибратися із води, але постійно послизався на поламаній кризі. Відчуваючи, що його тягне на дно, дракон вирішив забрати противника із собою.

Фалмін не помітив, як всіяна маленькими шипами лапа схопила його за ногу. Коли уже впав, зрозумів, що тягнуть його у воду. Дракон не видав жодного звуку, був повністю зосереджений на противнику, якого хотів потопити. Фалмін крутнув мечем, вдарив по пазурам, які болячи вчепилися йому у стегно. Підсковзнувся, поїхав прямо у льодяну воду, під якою уже бачив довгий хвіст дракона, який працював наче маятник. Коли вода зімкнулась над головою Фалміна, він не розгубився, не випустив меча. Пірнув глибше, проплив під крилом і опинився біля черева.

Кров змішалася із прозорою водою. Фалмін під водою чув, як дракон кричить, як безпорадно б'ється лапами об лід, але знав, що для цього дракона черево було самою вразливою зоною. Хотів уже спливти, запрацював руками, але не дала цього зробити судома, яка взяла поранене стегно.

Фалмін, розкривши рота у відчайдушному крикові, стиснув зуби, набрав повні легені води. Побачив, як дракон втратив сили, пішов на дно, дивився йому у слід. Спокійно, розслаблено. Але чоловік боровся. Холодна вода все більше зменшувала швидкість його рухів, а за хвилину м'язи і взагалі відмовилися працювати. Адреналін від битви вивітрився, залишилося лише виснажене тіло і взята судомою нога.

Фалмін із широко відкритими очима спостерігав, як поверхня віддаляється від нього, а вода стає темнішою по мірі наближення до дна.

Перед тим, як заплющити очі, побачив примару, що пливла до нього. Думав, що то русалка, не раз чув він про них, але ніколи йому не доводилося бачити. Одна дивина, чорноволоса жінка, яка пливла до нього, не мала плавника. Замість того мала красиві жіночі ноги. Він бачив, як схопила вона його за рукав, потягнула на себе. Побачив її очі, які були подібні двом чорним дірам, що затягували у себе все живе.

А потім настав холод.

Настала темрява і спокій.