Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути

Погляди стародавніх мислителів на властивості меду

Палеонтологічні дослідження показали, що бджоли були вже в третинному періоді, тобто приблизно за 56 млн. років до появи первісної людини.

На підставі збережених пам'яток стародавньої культури можна припускати, що первісна людина вважала мед смачним і поживним продуктом.

Найстародавнішу пам'ятку, що показує добуванню первісною людиною меду, знайдено біля Валенсії (Іспанія) і належить вона до кам'яного віку. На камені збереглося зображення людини в оточенні бджіл, яка добуває мед. Бджолиний мед виявився таким продуктом харчування, який займав почесне місце у всіх народів.

У стародавньому Єгипті близько 6000 років тому бджола була зображена на обеліску Флеміш. У чудових пам'ятках Стародавнього Єгипту — пірамідах та обелісках з висіченими ієрогліфами — знаходили відомості про застосування меду як продукту харчування і лікувального засобу. В найстародавнішому медичному папірусі Георгія Еберса, написаному 3500[20] років тому, вже зазначалося, що мед слід приймати у вигляді ліків при ранах, «щоб викликати сечовипускання» і «як засіб для полегшення шлунка».

В іншому стародавньоєгипетському медичному папірусі Едвіна Сміта також наводиться багато цікавих відомостей з хірургії і лікування ран, при яких мед також був одним із важливих лікувальних засобів.

У міфології Стародавньої Індії бджоли займали винятково почесне місце. Досить сказати, що головний індійський бог Вішна, який репрезентував небо і давав життя Всесвітові, картинно зображувався у вигляді бджоли, що відпочиває в чаші квітки лотоса. Стародавні індійці приписували медові дуже важливі і різносторонні лікувальні і зміцнюючі для організму властивості. Застосовувані ними ліки альтернація, які людині «давали насолоду» і «зберігали юність», готувалися в основному з меду.

При отруєннях мінеральними, рослинними і тваринними отрутами рекомендувалося лікуватися протиотрутами, головною з яких вважався мед.

У стародавньоіндуській книзі «Аюр-Веда» («Книга життя») описується, що продовжити життя людині можливо дієтою, до складу якої входить молоко і мед.

У стародавній Греції мед вважався найціннішим даром природи. Стародавні греки вважали, що боги безсмертні тільки тому, що вони живилися амброзією, в яку входив мед. Тому в жертву богам вони приносили фрукти, намазані медом. Великий поет Греції Гомер за 9 століть до нашої ери у своїх безсмертних творах «Іліада» і «Одіссея» оспівував мед, його чудові харчові властивості. В «Іліаді» він докладно розповідає, як Агамеда готувала для воїнів-греків освіжуючий медовий напій — кікеон.

Батько математики Піфагор твердив, що досяг старечого віку (90 років) завдяки постійному вживанню в їжу меду. Піфагор і піфагорійці живилися виключно вегетаріанською їжею і медом.

Римський письменник Овідій, що жив після Піфагора, так виклав свої погляди відносно того, чим повинна харчуватися людина:

Творець атомістичної теорії Демокріт, який завжди вживав у їжу мед, прожив понад 100 років. Коли до Демокріта зверталися за порадою, як треба жити, щоб зберегти здоров'я, він відповідав, що для цього треба зрошувати нутрощі медом, а зовнішність — маслом.

У цьому позначається виняткова спостережливість Демокріта та інших мислителів далекої давнини, через те, що головними засобами для пом'якшення сухої шкіри, що звичайно призводить до лущення та з'явлення тріщин, є масло. Легке обтирання шкіри маслом не тільки пом'якшує шкіру, а й очищає її від мікробів, пилу.

Геніальний лікар і мислитель стародавності Гіппократ[21], що жив приблизно 2500 років тому, в своїй практиці широко і успішно застосовував мед при багатьох захворюваннях, а також сам уживав його в їжу. Він справедливо зазначав, що «мед, який приймається з іншою їжею, поживний і дає добрий колір лиця». Гіппократ прожив 107 років.

Стародавній філософ Арістотель, який вважався «сонцем стародавнього бджільництва», був чудовим натуралістом і мав значні знання в галузі медицини. Арістотель твердив, що мед має якісь особливі властивості, що сприяють зміцненню здоров'я і продовженню життя людини.

Відомий поет стародавності Анакреон, який завжди вживав натуральний і питний мед, умер у 115 років.

Юлій Цезар, будучи на обіді в сенатора Риму Полія Румілія, що святкував соту роковину свого народження, спитав, який засіб уживав він для підтримання сили тіла й духу, і дістав відповідь: «Всередину — мед, назовні — масло».

Римський вчений і письменник, автор багатотомної праці «Природнича історія», Пліній зазначав, що мед має виняткові властивості, особливо при лікуванні ран і наривів у роті.

Грецький вчений Діоскорід, що жив близько 2000 років тому, писав, що мед може успішно застосовуватися при захворюваннях кишечника, інфікованих ранах, фістулах.

Відомий лікар, філософ, експериментатор, енциклопедист Гален вважав, що мед є засобом з різносторонніми лікувальними властивостями. Він рекомендував мед при лікуванні численних отруєнь, при кишкових захворюваннях і особливо при номі (водяному раку).

Великий син таджицького народу, тисячоліття з дня народження якого в 1952 р. святкувала наша країна і все прогресивне людство, Ібн-Сіна (Авіценна) рекомендував уживати в їжу мед для продовження життя і збереження працездатності в старечому віці. Він говорив: «Якщо хочеш зберегти молодість, то обов'язково їж мед». Авіценна вважав, що людям у віці понад 45 років треба систематично вживати мед, особливо з товченими грецькими горіхами, що містять багато жирів.

Таким чином, великі стародавні мислителі не раз відзначали високі харчові і лікувальні властивості меду.

Величезний інтерес становить медичний трактат першої російської жінки-лікарки Євпраксії-Зої — дочки великого князя Мстислава Володимировича і внучки Володимира Мономаха. В трактаті, написаному нею в 30-х роках XII століття на грецькій мові під назвою «Алімма» («Мазі»), в розділі «Гігієна харчування» бджолиному медові приділяється багато уваги. Про діяльність Євпраксії, яку народ прозвав Добродійкою, справедливо пише російський вчений історіограф Хрисанф Мефодійович Лопарев: «В той час, коли сучасний культурний Захід ще погрузав у тумані неуцтва, в чертогах царственної Візантії російська жінка вже серйозно думала про людське здоров'я, писала посібник гігієни, передавала потомству свої спостереження над терапією організмів».

Мед — важливий лікувальний засіб народної медицини

Медицина — найстародавніша з наук. Багато тисячоліть тому первісна людина суто емпірично, завдяки близькості до природи, почала користуватися для лікування різними силами природи і її дарами.

Спостережливість і мудрість народу дали багато цінного для розвитку медицини. Досить вказати на такі лікувальні засоби, як наперстянка, горицвіт, хінін, опій, атропін, кокаїн тощо, взяті з народної медицини. Навіть такий чудесний засіб, застосовуваний у наші дні, як пеніцилін, у вигляді зеленої плісені, успішно застосовувався в народній медицині багато десятиріч тому.

Гіппократ писав: «І не треба соромитися дізнаватися від простих людей, якщо здається щось корисним для зручності лікування, бо я думаю, що вся майстерність у цілому так була виявлена». Знаменитий російський вчений В. О. Манассеїн говорив, що лікарі лише почасти відкривали ліки самі, багато ж чого вони навчились від народу.

У нашій країні народна медицина користувалася і користується великою популярністю не тільки серед широких мас населення, а й також серед видатних діячів медицини. Народну медицину вивчали С. П. Боткін, Г. А. Захар'їн, О. О. Остроумсв, В. О. Манассеїн та ін. За роки Радянської влади з скарбниці народної медицини використано немало чудових діючих лікувальних засобів.

Бджолиний мед є важливим лікувальним засобом народної медицини. З стародавніх часів мед широко застосовувався при багатьох захворюваннях.

У старовинних російських рукописних лікарських порадниках наводяться десятки рецептів, до складу яких входить бджолиний мед. Тут є прописи меду в поєднанні з ромашкою, кропивою, лободою, цибулею, часником, пастернаком, хмелем, гірчичним насінням, маком, оцтом тощо. Мед описано як лікарський засіб, показаний для лікування людей усякого віку: «Мед дивий[22] даєм прияти без боязни по рассуждению младым и старым, и женам брюхатым, понеже мед дивий в приятии невредителен єсть и зачавшемуся во утробе».

Мед як важливі ліки оспівано в билинах, народних оповіданнях, піснях. Медом лікували перші народні лікарі-старці, навчені багаторічними спостереженнями. Билини розповідають, як ці старці вилікували Іллю Муромця, який «... тридцять три роки сиднем сидів у селі Карачорові», і повернули йому силу богатирську, «... давши випити чарку питва медяного». В карело-фінському народному епосі «Калевала» також багато яскравих рядків присвячено лікувальним властивостям меду.

Досліди і спостереження, проведені за останні десятиріччя, показують, що бджолиний мед має всі підстави вважатися лікувальним засобом.

В чому ж полягають лікувальні властивості меду?

Раніше ніж відповісти на це питання, треба розглянути лікувальні властивості виноградного сахар у (глюкози) — основної складової частини бджолиного меду. Глюкоза широко застосовується в медицині при захворюваннях серцевосудинної системи, гіпертонічної хвороби, кровотечах (особливо шлункових), при виразковій хворобі, кишкових захворюваннях у дітей, при різних інфекційних захворюваннях (тифи, дизентерія, малярія, ангіна, кір, скарлатина тощо), при сепсисі. При різних отруєннях глюкоза є найбільш ефективним засобом лікування. Це далеко не повний перелік захворювань, при яких застосування глюкози дає добрий результат.

Глюкоза є не тільки чудовим поживним матеріалом для клітин, тканин і органів, але вона підвищує запаси глікогену в печінці, який є енергетичним матеріалом для організму і поліпшує процеси тканинного обміну. Глюкоза діє тонізуюче на серцево-судинну систему при зниженому вмісті цукру в крові. Вона сприяє підвищенню опірності організму до інфекції. У сучасній клініці глюкоза широко застосовується для підвищення знешкоджуючої здатності печінки.

Якщо врахувати, що до складу бджолиного меду, крім глюкози, як зазначалося вище, входять мінеральні солі, органічні кислоти та інші необхідні для організму речовини, стає ясно, чому мед є чудовим лікувальним засобом, що сприяє підвищенню опірності організму.

Застосування меду при різних захворюваннях

Значення меду для дитячого організму

Споживання меду і проблема довголіття

Чудові мислителі і лікарі стародавності надавали медові величезного значення, вважаючи, що вживання його в їжу сприяє здовженню людського життя.

У книзі «Демокрит в фрагментах и свидетельствах древности», виданій у 1935 р., сказано таке: «За переказами, абдеритянин Демокріт внаслідок старості вирішив позбавити себе життя. Для цього він день у день відмовлявся від їжі; коли ж настали дні Тесмофорін (свято жнив — Н. І.), він поступився перед проханням домашніх жінок не вмирати під час свята, щоб вони могли відсвяткувати: наказав поставити перед собою посудину з медом і, вдихаючи запах меду, продовжив своє життя потрібне число днів; коли ж мед винесли, він помер». Як повідомляє Гіппарх, Демокріт помер у віці 107 років.

Понад 100 років тому проф. Н. Вітвіцький у своїй книзі «О благотворном влиянии меда на организм человека» писав, що польський поет Трембецький, який живився простою їжею з медом і питним медом протягом 30 років, у 80-річному віці зберіг дивну бадьорість і життєрадісність. Учителем Вітвіцького був Мюльбахер, який також щодня вживав у їжу мед і прожив 120 років.

А. Зубарев у книзі «Пчеловодство, посвященное сельским учителям» (1910) пише, що знав «споживача меду — 107-річного міщанина Тимофія, який жив у с. Назьї, по Ладозькому каналу». Таких прикладів можна навести багато.

Вивчаючи вплив роботи на пасіці і споживання меду на організм здорової і хворої людини, ми розіслали листи-анкети деяким особам, вік яких перевищує 100 років, з проханням відмітити, чи вживали вони довгий час у їжу мед і чи займалися пасічництвом. Як показали відповіді, багато з них пояснюють своє довголіття вживанням у їжу меду або роботою на пасіці.

Петро Давидович Швалев з Приморського краю, який 45 років працював на пасіці, писав, що за весь цей час нічим не хворів. Батьки Петра Давидовича досі живі і теж працюють на пасіці, а його дід — пасічник, за все своє довге життя нічим не хворів і помер у віці 105 років «від старості».

А. В. Бондаренко, з Брянської області за чотири десятиріччя пасічницької діяльності нічим не хворів. Його матері, яка теж займалася пасічництвом, у 1951 р. минуло 108 років; почуває вона себе цілком здоровою.

Чим можна пояснити той факт, що пасічники і люди, які систематично вживали в їжу бджолиний мед, мають добре здоров'я і довго живуть? Нам здається, що це залежить від комплексу сприятливих впливів: вживання в їжу чудового продукту харчування — меду, роботи на свіжому повітрі, профілактичного впливу бджолиних ужалень.

Лікувальна доза меду

Хоч мед не належить до групи сильнодіючих лікарських речовин, як, наприклад, опій, морфін, стрихнін тощо, проте і при лікуванні ним доза і час прийняття мають величезне значення.

Мед — це ліки, які з задоволенням приймають діти і дорослі. Його можна приймати не тільки в чистому вигляді, але також додаючи до різних страв, що значно поліпшує їх смакові якості.

Для лікування мед найкраще приймати в розчиненому вигляді, бо при цьому значно полегшується проникнення його складових частин у кров'яне русло, а потім у тканини і клітини організму. Спостереження показують, що добовою дозою меду для дорослої людини є 100 г, максимально — 200 г. Цю кількість слід розподіляти так: ранком — 30—60 г, вдень 40—80 г, ввечері 30—60 г. Приймати мед слід за 1 ¹/₂—2 години до приймання їжі, або через 3 години після їди.

Дітям слід давати мед по чайній ложці (приблизно по 30 г на день).

Приймати мед слід протягом 2 місяців.

Мед є легко засвоюваним воднорозчинним вуглеводом. Збільшення добової дози понад норму, запропоновану нами, може повести до перенасичення вуглеводами, що не може не відбитися на правильному функціонуванні інсулярного апарату підшлункової залози. Ми вважаємо, що при лікуванні медом треба враховувати поріг витривалості до вуглеводів і призначати його строго індивідуально. В цьому відношенні дозволимо собі навести схему регуляції цукру в крові, складену акад. О. В. Палладіним. Із схеми видно, що глюкоза, утворена при перетравлюванні вуглеводів їжі або та, що містилася в їжі, надходить у кров з кишечника; крім того, в кров може надходити глюкоза, утворена в організмі з білка, і, нарешті, глюкоза, утворена в печінці з глікогену. В свою чергу глюкоза крові використовується на утворення глікогену в печінці і м'язах та при окисленні в тканинах на перетворення в жири. Завдяки цим протилежним процесам вміст цукру в крові при нормальних умовах є сталим. Якщо ж ті чи інші процеси будуть порушені (наприклад, зменшиться секреція інсуліну) і вміст цукру в крові підвищиться, тобто настане гіперглікемія, то цукор виділятиметься нирками і настане глюкозурія.

Літературні вказівки (Д. Н. Бучинський, 1901; В. К. Лубо, 1902; С. П. Ходкевич і Л. Ф. Ларіна, 1947 та ін.), а також наші власні спостереження підтверджують недоцільність призначення великих доз меду.

Ідіосинкразія до бджолиного меду

Ідіосинкразія — це індивідуальна підвищена чутливість організму на незначні діяння або подразнення. Розрізняють ідіосинкразію до харчових продуктів, наприклад, суниць, яєць, меду тощо, до медикаментів — йоду, брому, бджолиної отрути і пилку рослин та ін. Ідіосинкразія звичайно проявляється гострими приступами у вигляді загальної і місцевої реакцій у цілком здорових людей; у них підвищується температура тіла, з'являється нездужання, нудота, запаморочення і т. д. Найчастіше проявляється ідіосинкразія на шкірі (кропив'яний висип, екзема), в дихальних шляхах (бронхіальна астма, задишка), в шлунково-кишковому тракті (блювання, понос). У людей, особливо в дитячому віці, іноді відмічається ідіосинкразія до бджолиного меду: від чайної ложки меду з'являється кропив'янка, розлади шлунково-кишкового тракту і т. д.

Ряд дослідників намагався дати пояснення цьому явищу. А. Рут вважає, що деякі люди не можуть їсти меду тому, що в шлунку він викликає «сильне діяння осмосу, тобто витягає вологу з стінок шлунка». Автор порівнює це явище з насосом, який викачує вологу через шлункову стінку, що викликає сильні болі в шлунку. К. Балоде і Фр. Галенієк також вважають, що в деяких людей прийнятий всередину чистий мед, без інших продуктів харчування, забирає з стінок шлунка дуже багато води.

Проф. П. Різга повідомляє, що вживання всередину чистого меду викликає іноді судороги. Якщо ж приймати мед з іншою їжею або рідиною; то він ніяких неприємних явищ не викликає.

Ганна Мартене зазначає, що деякі люди мають індивідуальну схильність до меду і погано переносять його через наявність у ньому кислот. Проте навряд чи можна погодитися з висловленими вище думками, бо те, що деякі люди не переносять меду, зумовлюється не тільки явищами осмосу (просочуванням розчиненого меду крізь слизову оболонку) або впливом кислот меду.

Адже люди, що страждають ідіосинкразією до меду, добре переносять концентровані розчини цукру і кислі соки. До цього слід додати, що ми спостерігали хворих, організм яких сильно реагував навіть на приймання дуже незначних кількостей меду у водному розчині або з хлібом. У цих людей ми відзначили кропив'янку, розлади шлунково-кишкового тракту тощо. Очевидно, у бджолиному меду містяться сечовини, які для цієї групи людей з підвищеною чутливістю до нього є алергенами (чужорідними речовинами). Нам здається, що цими алергенами в меду є квіткові пилинки, багаті на білок.

Глюкоза і бджолиний мед

Як уже говорилося, основною складовою частиною меду є глюкоза, виноградний сахар. Глюкоза утворюється рослинами як продукт фотосинтезу і має величезне значення для рослин, будучи їх нормальною складовою частиною.

У 1917 р. Бюдінген запропонував застосовувати глюкозу при захворюваннях серця, щоб підвищити його скорочувальну здатність. Для цього розчин глюкози вводиться внутрішньовенно. Близько 40 років широко і успішно застосовується глюкоза, це чудове джерело енергії і прекрасні ліки, у всіх галузях медицини.

Проф Ф. А. Удінцев (1929) установив, що внутрішньовенне введення 10—20 мл 50% розчину глюкози сповільнює секрецію шлунка.

В. Баладан, Д. Каганова, Ф. Крайновська (1937) успішно застосували глюкозу при дитячих кишкових захворюваннях.

М. А. Черкаський (1938) застосував глюкозу при виразковій хворобі і дістав добрі результати. Глюкоза широко і з успіхом застосовується при інфекційних захворюваннях: черевному тифі, дизентерії, висипному тифі, ангінах (катаральній, фолікулярній, флегмонозній тощо), сепсисі та ін, Навіть при такому тяжкому захворюванні, як токсична форма корового запалення легень, глюкоза дає чудовий терапевтичний ефект (А. І. Доброхотова, 1940).

Проф. Н. Н. Савицький (1939) пише: «Дослідження Вульфовича, проведені в мене в клініці на серцевих хворих, показали, що введення глюкози зменшує артеріо-венозну кисневу різницю, тобто вирівнює порушення, пов'язані з явищами циркуляторної аноксемії».

Професор І Московського ордена Леніна медичного інституту Г. Я. Гуревич-Ільїн (1946) дає такі показання для застосування глюкози: декомпенсація серця, аритмія, гіпертонія, кардіосклероз, загальний набряк серцевого і ниркового походження, набряк легень; як сечогінний засіб, для розслаблення спазмів судин, тонізуючий засіб; разом з тим вона є антитоксичним засобом при токсичних захворюваннях, тяжких інфекціях та інтоксикаціях; кровоспинний засіб при кровотечах, особливо з шлунка, причому вливають її до 100 мл.

Проф. Г. Ф. Ланг (1950) зазначає, що «Внутрішньовенні вливання гіпертонічного (40%) розчину глюкози (виноградний сахар, або декстроза), безперечно ефективно діють при явищах гіпертонічної енцефалопатії».

Навіть цей далеко неповний перелік захворювань і патологічних станів, при яких глюкоза є дуже важливим лікувальним засобом, показує, що глюкозотерапія, тобто лікування виноградним сахаром, винятково широко застосовується для лікування.

Глюкоза належить до тих ліків, які можна приймати всередину і вводити безпосередньо в кров. Але ж бджолиний мед це не тільки глюкоза, а глюкоза в поєднанні з мінеральними солями, ферментами, органічними кислотами, вітамінами та багатьма іншими дуже важливими речовинами. При цьому мінеральні солі тут органічно зв'язані з білком, глюкозою та іншими цінними компонентами, які відіграють значну роль як терапевтичні агенти.

Таким чином, мед являє собою чудовий лікувальний засіб і одночасно є висококалорійним продуктом харчування. Прийнятий всередину він діє на весь організм, підвищуючи його захисні властивості для боротьби 3 інфекцією.

Вироби з меду і застосування його в домашніх умовах

Найкорисніше вживати бджолиний мед у натуральному вигляді або в поєднанні з продуктами харчування. Мед з хлібом, молоком, кашами, фруктами поліпшує смакові якості, підвищує калорійність і засвоюваність. Мед може замінити цукор у мусах, киселях, компотах, вітамінних та інших напоях. Пряники, кекси, печиво, приготовані на меду, мають приємний смак і ціняться значно вище від таких же виробів на цукрі. Медове варення з ягід і фруктів (журавлина, горобина, алича та ін.) також дуже смачне.

Наводимо короткий опис о алфавітному порядку найуживаніших продуктів харчування у поєднанні з медом.

Айва. У сирому вигляді айву не їдять через її терпкий, в'яжучий смак. Плоди айви широко використовуються для варення, компотів, желе і т. д. У поєднанні з бджолиним медом айва має приємний аромат і смак. Варення з айви на меду готують так. Плоди очищають від шкірки, розрізають, видаляють серцевину, нарізають часточками, кладуть у каструлю, заливають холодною водою, щоб вона вкрила айву і варять доти, поки часточки стануть м'якими. Потім часточки айви виймають, а відвар проціджують. У таз для варення кладуть мед (з розрахунку 2 кг меду на 1 кг айви), вливають 1 — 1¹/₂ склянки відвару, одержаного при варінні айви, і готують сироп. У кип'ячий сироп кладуть підготовлені часточки айви і продовжують варити на слабкому вогні доти, поки вони не стануть прозорими.

Млинчики з медом. Добре випечені млинчики, помазані вершковим маслом і медом, подають на стіл.

Варення брусничне медове. 1 кг перебраної брусниці заливають киплячою водою, перемішують і відкидають на решето, щоб дати стекти воді. Потім брусницю кладуть у таз і заливають 1 кг меду, додають 3 штуки гвоздики, шматочок кориці і варять до готовності. Варення, яке прохолонуло, перекладають у скляну банку, закривають парафіновим або пергаментним папером, зав'язують і зберігають у сухому, прохолодному місці. Це варення можна подавати також до м'ясних страв — смаженої птиці, дичини, телятини, баранини, яловичини.

Варення медове журавлино-яблучно-горіхове. 1 кг перебраної і промито! журавлини кладуть у каструлю, вливають півсклянки води і варять під кришкою доти, поки ягоди не стануть м'якими: потім розім'яті ягоди протирають крізь волосяне сито. Закип'ятивши в емальованому тазу для варення 3 кг меду, в нього кладуть протерту журавлину, 1 кг очищених від серцевини і нарізаних часточками яблук, склянку очищених грецьких горіхів і варять близько години.

Варення-желе медове яблучне. 1 кг обмитих яблук (найкраще антоновки) очищають від серцевини і розрізають на часточки, складають у каструлю і заливають 2¹/₂ склянками води, закривають кришкою і варять 30 хвилин при слабкому кипінні, потім яблука відкидають на сито і дають відварові стекти. Після цього у відвар наливають 600 г меду і варять його на слабкому вогні, знімаючи ложкою піну. Якщо при зливанні гарячого сиропу краплі його будуть остигати і утримуватися на ложці, значить варення-желе готове. Готове варення-желе відразу слід розлити у скляні банки (прогріті), закрити парафіновим або пергаментним папером і зберігати в прохолодному місці.

Вітамінний напій із шипшини з медом. Квіти шипшини щодо краси і аромату, звичайно, поступаються перед своєю чудесною сестрою — трояндою, яка заслужено дістала пальму першості, хоч вони й належать до однієї сім'ї — розоцвітих. Проте яскраво-зелений кущ шипшини, всипаний красивими рожевими квітами, завжди викликає у нас захоплення, і ми з задоволенням на повні груди вдихаємо повітря, напоєне тонким ароматом цієї «дикої» троянди. Шипшина вже з глибокої давнини славилася своїми високими і різносторонніми лікувальними властивостями. Плоди шипшини багаті не тільки на вітамін С, а також на провітамін А (каротин), вітамін В₂ (рибофлавін), вітамін Р (цитрин), вітамін К, а насіння їх містять вітамін Е. Таким чином, плоди шипшини є природним концентратом вітамінів, вони багаті також на цукор, лимонну кислоту, мінеральні солі, дубильні речовини.

Вітамінний напій з шипшини з медом готують так. В емальовану каструлю кладуть столову ложку добре висушених плодів шипшини, промитих холодною водою і злегка роздроблених, заварюють у склянці дуже гарячого окропу і кип'ятять протягом 10 хвилин. Потім відвар разом з плодами шипшини переливають у чисту скляну посудину, накривши її марлею, лишають у теплому місці на 10—12 годин, після чого суміш проціджують через подвійний шар марлі, а ягоди шипшини віджимають. До одержаного приємного ароматичного кислого напою додають столову ложку меду, який треба старанно розмішати. Вітамінний медовий напій слід використати протягом 12—24 годин після його виготовлення, поки вітамін С не зруйнувався. Дорослій людині можна приймати 2 склянки цього напою на день, дітям — 1 склянку.

Гоголь-моголь медовий є смачним, приємним і високопоживним напоєм. Є такі способи його готування.

1. Збивають одне яйце, додають 2 столових ложки меду, трохи солі, трохи тертого мускатного горіху; все це старанно перемішують, вливають у ³/₄ склянки перевареного молока і проціджують.

2. Змішують 2 яєчних жовтки з 3 столовими ложками меду, додають трохи солі, ванільного порошку (або ваніліну) і вливають 1¹/₂ склянки перевареного молока, знову все перемішують і проціджують.

3. Збивають 2 яєчних жовтки, додають 3 столових ложки, меду і 1¹/₂ склянки перевареного молока. Все це добре перемішують, проціджують і з'єднують із збитими яєчними білками.

4. Енергійно збивають 2 яєчних жовтки до утворення маси жовтого кольору, додають у нього 5 столових ложок меду, півсклянки суничного соку і пучку солі. Після доброго розмішування суміш вливають у 2 склянки холодного перевареного молока і півсклянки холодної перевареної води. Потім одержану суміш зливають у яєчні білки, збиті на піну.

5. До склянки холодного перевареного молока додають одне яйце, 3 столові ложки меду, столову ложку апельсинового чи лимонного соку. Все це змішують і збивають до одержання однорідної густої маси.

Додавання столової ложки меду до гречаної каші, пшоняної, пшеничної, манної та ін. з молоком або з маслом поліпшує смак і підвищує її поживність. Мед можна додавати до запіканок з манної, пшоняної, рисової, ячної, вівсяної та інших круп, а також до пудингів і биточків (рисових, пшоняних, гречаних тощо).

Медова гірчиця. Гірчиця, приготована на меду, відрізняється від звичайної винятково приємними смаковими якостями і протягом місяців зберігає свій колір і консистенцію (не засихає). Готується вона так. До звичайної столової гірчиці додають на смак меду (краще гречаного), трохи соняшникової олії, оцту і перцю (меленого чорного).

Медовий мус. Розбивають 4 яйця і відокремлюють білки від жовтків. Жовтки розтирають, поступово додаючи до них склянку меду. Потім розтерті жовтки проварюють на малому вогні до густоти, весь час помішуючи ложкою. Злегка проварені і охолоджені жовтки з'єднують із збитими їв густу піну яєчними білками і перекладають у блюдця. На бажання яєчні білки можна замінити збитими вершками з розрахунку ³/₄ склянки вершків замість 4 яєчних білків.

Медовий лимонад у домашніх умовах можна готувати так. На склянку напою беруть столову ложку лимонного соку, старанно перемішують з 2 столовими ложками меду і розводять перевареною водою.

Медовий апельсиновий напій з вершками готують із збитого яєчного жовтка з 6 столовими ложками меду і склянки апельсинового соку, добре перемішують і доливають вершками.

Медовий суничний напій. Змішують 1¹/₂ склянки молока, 2 столові ложки меду і півсклянки розтертих суниць, додають щіпку солі і збивають, щоб утворилась однорідна маса.

Медовий апельсиновий напій. Змішують 1¹/₂ склянки молока і півсклянки апельсинового соку, додають 3 столові ложки меду і суміш збивають до одержання однорідної маси.

Медовий малиновий напій. У склянку молока додають 2 столові ложки майнового соку і столову ложку меду. Суміш перемішують і розбавляють водою.

Медовий вишневий напій. Змішують півсклянки молока і півсклянки апельсинового соку, додають 2 столові ложки меду, щіпку солі і старанно розмішують у 1¹/₂ склянках молока.

Медовий журавлиновий напій. На склянку перевареної води беруть 3 столові ложки журавлинового соку, додають столову ложку меду і старанно розмішують.

Усі медові напої приємніше пити в охолодженому вигляді.

Молоко з медом. Мед і молоко мають велике значення як у раціональному харчуванні, так і в лікуванні ряду захворювань. Винятково важливу роль молоко з медом відіграють у раціональному харчуванні дітей.

Суп перловий молочний з медом. З столові ложки промитої перлової крупи варять у воді 40— 50 хвилин, як густу кашу, майже до готовності, потім заливають 3 склянками молока і варять ще 15 хвилин, додавши щіпку солі, столову ложку меду і столову ложку вершкового масла.

Суп рисовий молочний з медом. В З склянки киплячого молока кладуть ¹/₄ склянки старанно промитого рису, додають щіпку солі, столову ложку меду і варять 30 хвилин. Потім у готовий суп кладуть ¹/₂ чайної ложки вершкового масла.

Локшина молочна з медом. У З склянки киплячого молока всипають 50 г локшини, додають щіпку солі, столову ложку меду і варять 20 хвилин, поки локшина стане м'якою. Коли локшина готова, додають столову ложку вершкового масла.

Яблука, мочені в медовій воді. Обмиті водою яблука (найкраще антоновку) кладуть у діжку і заливають медовою водою. Медову воду готують так. В 10 л води додають 600 г меду і 3 столові ложки солі. Суміш кип'ятять і після охолодження заливають нею яблука. Через 1 — 1¹/₂ місяця мочені яблука готові.

Застосування меду в поєднанні з лікарськими рослинами

Наводимо короткий опис (в алфавітному порядку найуживаніших лікарських рослин у поєднанні з медом).

Алое, столітник, сабур (Aloe Mill.). Для лікування застосовують згущений сік листя алое, найчастіше Aloe frox Mill., відомого в фармацевтичній практиці під назвою «сабур» — темно-коричневого кольору з своєрідним неприємним запахом і гірким смаком. У народній медицині при лікуванні легеневого туберкульозу сік свіжого листя алое в суміші з жиром і медом користується значною популярністю в такому прописі:

Меду — 100,0

Масла вершкового — 100,0

Смальцю або гусячого жиру — 100,0

Соку алое свіжого — 15,0

Какао в порошку — 100,0

Приймати по одній столовій ложці на склянку гарячого молола 2 рази на день, ранком і увечері.

Бедринець звичайний (Pimpinella Saxifraga L.). Відвар з бедринцю звичайного у воді і вині (1 : 1) або у вигляді настою (10 г коріння на 200 г води) з медом приймають по одній столовій ложці 3—5 разів на день. Цей відвар або настій вважається дуже добрим відхаркуючим засобом, а також дає користь як зміцнюючий засіб після перенесених захворювань. Чай з бедринця звичайного з шипшиною і медом п'ють по 2 склянки на день проти каменів сечового міхура. А. Рафф вважає, що цей чай з медом є радикальним засобом при каменях сечового міхура. Відомий швейцарський знавець лікарських трав І. Кюнцле в щорічнику, який вийшов у 1945 р. 24-м виданням, рекомендує давати дітям при дифтерії по столовій ложці порошку бедринцю з медом кожні 4 години.

Брусниця (Vaccinium Vitis idaea L.). Вічнозелений кущ з родини вересових, росте у хвойних і листяних лісах в середній і північній смугах СРСР, на Уралі, в Сибіру. Для лікування використовується переважно листя брусниці, яке широко застосовується в народній медицині у вигляді відварів при ниркових каменях, ревматизмі і подагрі. Застосовують настій (20 г листя брусниці на склянку води) і чай з листя брусниці з медом (одна столова ложка на склянку настою чи чаю).

Бузина чорна (Sambucus nigra L.). Для лікування використовуються квіти і плоди. Приготований з квітів чай є добрим потогінним засобом. Плоди в свіжому вигляді застосовують при ревматизмі і невралгіях, а кора є сильним сечогінним засобом. Бузина містить дубильні і білкові речовини, яблучну, валеріанову та оцтову кислоти, віск, смолу та інші речовини. Чай із квітів бузини (Sambucus nigra L.) п'ють з додаванням меду по півсклянки ранком і увечері протягом місяця. Чай готують так: 1 — 1¹/₂ столові ложки квітів бузини настоюють на склянці води, додавши ложку меду, п'ють по столовій ложці 5 разів на день. Такий чай з медом вважається добрим потогінним засобом при гарячкових станах, при грипі, суглобному ревматизмі.

Чай із квітів бузини (15 г), м'яти холодної (15 г), деревію (15 г), невеликої кількості товченого імбирю варять з 1,5 л води на малому вогні. Потім чай проціджують і п'ють з медом (1 столова ложка меду на склянку чаю) по півсклянки 6 разів на день при сильних болях у животі.

Чай із квітів бузини (2 столові ложки на 0,5 л води) по 3—5 чашок на день слід приймати з медом при кашлі, гарячкових станах. Лай з 6—8 подрібнених листків бузини на склянку води з додаванням меду і шавлії можна приймати при геморої по півчашки на день протягом 4—5 тижнів. Квіти бузини містять яблучну, валеріанову, винну кислоти, холін, ефірне масло, цукор, в'яжучі та красильні речовини і гормональну речовину, що діє стимулююче на залози внутрішньої секреції.

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.). Валеріанові краплі користуються загальновідомою популярністю як засіб, що заспокоює нервову систему і застосовується при нервовому збудженні, безсонні і т. д.

Себастьян Кнейп рекомендує чай з валеріанового кореня і рути з медом при істерії. Він рекомендує пити по столовій ложці Через кожні 2 години.

Гірчиця (Sinapis). Відвар з гірчичного насіння, меду та квітів лілії є добрим засобом від веснянок. К. Апініс повідомляє, що цим відваром усуваються веснянки і плями на лиці і шкіра стає ніжкою і тонкою. Змазування шкіри медом зберігає її м'якою і гнучкою, не допускає випаровування води і захищає уражені місця від попадання шкідливих мікроорганізмів.

Дрік жовтий (красильний) (Genista tinctoria L.) ще недавно широко застосовувався в народній медицині як добрий лікувальний засіб при золотусі, переломах, венеричних і шкірних (лишаї, нариви) захворюваннях. Насіння дроку містить алкалоїд цитизин — C₁₁H₁₄N₂0, який збуджує дихання.

За повідомленням С. Є. Землінського, в останній час чай із зелених частин дроку був випробуваний у клінічних умовах і дав добрий лікувальний ефект при захворюваннях щитовидної залози.

Ертель і Бауер повідомляють, що чай дроку з медом чудово діє при значній втраті сил, серцевій слабості із зниженим кров'яним тиском.

Дуб звичайний (Quercus Robur Asch.). Для лікування застосовують жолуді, кору і листя. Дубова кора (Cortes Quercus) містить близько 20% дубильних речовин і широко застосовується як добрий в'яжучий засіб для полоскання горла, при розм'якшенні ясен, стоматитах і т. д.

К. Апініс зазначає, що чай з дубового листя, жолудів і кори з медом є відмінним засобом при захворюваннях легень, шлунка, печінки. Вона вважає, що додавання до цього чаю меду посилює його лікувальне діяння. Ертель і Бауер рекомендують чай із дубової кори та жолудів з медом як добрий засіб від золотухи.

Еукомія (Eucommia). В народній медицині Абхазії відвар із кори еукомії широко застосовують при склерозі серця. Експериментально (на кролях, котах) доведено, що екстракти і настої еукомії, введені внутрішньовенно, знижують кров'яний тиск. Ці дані були підтверджені також спостереженнями, проведеними на хворих в інституті експериментальної і клінічної терапії Академії медичних наук СРСР. Ми випробували тінктуру еукомії з медом по 20 крапель на чайній ложці меду 3 рази на день при гіпертонічній хворобі, що дало добрий лікувальний ефект, значно знизивши кров'яний тиск.

Конюшина лугова (Trifolium pratense L.). Для лікування в народній медицині використовують квіти (головки) конюшини у вигляді відварів і чаю як відхаркуючий і сечогінний засіб, а також для припарок при лікуванні опіків і наривів. Д. Швікуле зазначає, що чай із квітів конюшини лугової з медом є дуже добрим засобом при бронхітах, астмі, як відхаркуючий і сечогінний засіб. Цей чай треба пити теплим.

Кропива велика (Urtica dioica L.). У народній медицині протягом майже чотирьох століть вона застосовується всередину при маткових, кишкових, легеневих і гемороїдальних кровотечах. Тепер, коли в кропиві, крім вітамінів С і А (каротин), відкрито вітамін К, стають зрозумілими її кровоспинні властивості. Проф. А. С. Томілін пише: «Експериментально доведено, що кропива має здатність відновлювати гемоглобін і збільшувати число еритроцитів в не меншій мірі, ніж препарати заліза, і що вона сильно впливає на вуглеводний обмін. У народній медицині кропива здавна вживається як кровоспинний засіб, а крім того, при жовтяниці, при ревматизмі... при нічних потах у хворих не сухоти. Французькі лікарі твердять, ще лікування кропивою дає ефект при гострих і хронічних ентеритах, а також при поносах у туберкульозних хворих».

У народній медицині кропива користується широкою популярністю як важливий лікувальний засіб з різносторонніми Лікувальними властивостями і застосовується у вигляді свіжого соку, відварів, екстрактів і чаю з листя кропиви. Рафф рекомендує застосовувати чай з листя кропиви з медом при геморої. Він особливо радить таким хворим довго вживати мед.

Лимон (Citrus medica L.). Сік лимона в поєднанні з медом успішно застосовують не тільки при гіпертонічній хворобі, а й при інших захворюваннях. Рафф рекомендує нервовим людям щодня випивати сік половини лимона з столовою ложкою меду в склянці перевареної води. Цей напій чудово діє на організм і забезпечує нормальний сон. Г. Гертвіг рекомендує при катарі горла приймати сік лимона з медом. К. Апініс пише, що настій із соку лимона, яблук і меду добре допомагає при простудних захворюваннях. Ад. Ертель і Ед. Бауер рекомендують лимонний сік у поєднанні з медом і маслиновою олією як добрий засіб при захворюваннях печінки і жовчного міхура.

Липа (Tilia L.). Для медичних цілей використовуються переважно липа звичайна (Tilia cordifolia Mill. — Т. parvifolia Ehrh.) і липа широколиста (Tilia cordifolia Bess. — Т. platyphylla Scop.), які входять у Державну фармакопею СРСР. Липовий цвіт, тобто квіти липи,— один із стародавніх і популярних засобів народної медицини.

Фармакологічний комітет Вченої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР затвердив до випуску: потогінний чай № 1 за таким прописом: квіти липи і ягоди малини по однаковій частині; збір для полоскання горла № 1, до складу якого входять квіти липи — 1 частина і дубова кора — 2 частини; збір для полоскання горла № 2, до складу якого входять квіти липи — 2 частини, квіти ромашки — З частини.

Ряд авторів рекомендує липовий чай з медом при різних захворюваннях. Ад. Ертель і Ед. Бауер зазначають, що липовий чай з медом по одній чашці на день подає добру послугу старим людям, бо «очищає від харкотиння легені», діє добре при захворюваннях легень і нирок. Д. Швікуле вважає, що чай з липового цвіту з медом і вином виліковує недокрів'я і блідим жінкам з жовтозеленуватим забарвленням шкіри надає свіжого кольору лиця. Г. Гертвіг рекомендує липовий чай з медом і з молоком при кору для заспокоєння спраги. Він також вважає корисним для хворих з судорожним кашлем і грипом пити по чашці відвару липового цвіту з медом вранці і ввечері.

Малина звичайна (Rubus idaeus L.). Вказівки на лікувальні властивості малини мають коріння в глибокій давнині, коли її сушені плоди застосовувалися при гарячкових захворюваннях, а настойки з її квітів — як протиотрута від укусів гадюк. За С. Є. Землінським, малина містить: ефірне масло, яблучну і лимонну кислоти, цукор, красильні речовини, слиз, вітамін С та ін.

Тепер сушену малину вживають як один із найкращих потогінних засобів при простудних захворюваннях. Деякі автори з успіхом застосовували сік і чай малини з медом. А. Рафф зазначає, що сік малини з медом є добрим освіжуючим і зміцнюючим засобом при кору. Чай малиновий з медом рекомендується при бешисі. Цей чай слід пити теплим по 2—3 чашки на день.

Медунка лікарська (Pulmonaria officinalis L.). Трава медунки застосовується в народній медицині як в'яжучий засіб. А. Рафф рекомендує при захворюваннях легень 20—30 г листя медунки, меду і жменю пшеничних висівок варити в 1,25 л темного пива, поки лишиться половина рідини, потім добре процідити, налити в пляшки і пити до їди. Ад. Ертель і Ед. Бауер рекомендують чай із суміші сушеного листя медунки, подорожника, шавлії, золототисячника і полину з медом як відмінний засіб при бронхітах, захворюваннях горла, сечового міхура, геморою тощо.

Оман правдивий (Inula Helenium L.).Корені оману правдивого широко застосовуються в народній і науковій медицині як добрий сечогінний і відхаркуючий засіб.

Рафф рекомендує чай з кореня оману з медом (одна столова ложка на склянку чаю) приймати ранком і ввечері по чашці при катарі бронхів, сильному кашлі. Він спостерігав добрий лікувальний ефект від застосування настою подрібненого кореня оману (одна столова ложка на склянку води, кип'ятити 10 хвилин) з медом (столова ложка меду на склянку настою). Приймати тричі на день по столовій ложці. Приймати його слід за годину до їди і лежати на правому боці протягом 15 хвилин.

Парило звичайне (Agrimonia Eupatoria L.). У народній медицині парило відоме як засіб, що має різносторонні лікувальні властивості, його застосовували при ревматизмі, геморої, шлункових та інших захворюваннях. Ад. Ертель і Е. Бауер рекомендують чай з парила з медом всередину тричі на день по невеликій чашці і у вигляді примочок. Показаннями для застосування чаю з парила з медом є: стійкий ревматизм, кровохаркання, розлад травлення, запалення гортані. Це один з кращих засобів при захворюваннях печінки і селезінки, бо він усуває запори і слабість кишечника; розчиняє і виділяє з організму нирковий пісок; дає добрий терапевтичний ефект при ракоподібних опухах.

Підбіл (Tussilago Farfara L.). Листя і квіти підбілу широко застосовуються у вигляді відварів і чаю як відхаркуючий засіб. Ще римляни приписували підбілу важливі лікувальні властивості при лікуванні кашлю; на це вказує латинська назва рослини — Tussilago, що походить від слова tussis, тобто кашель. Листя підбілу містить гіркий глюкозид — тусилягін, галову кислоту, інулін, ефірне масло, слизисті, дубильні та інші речовини. Фармакологічним комітетом Ученої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР затверджений до випуску потогінний чай № 2, до складу якого входить листя підбілу — 2 частини, ягоди малини — 2 частини і трава материнки — 1 частина; грудний чай № 1, до складу якого входить листя підбілу — 2 частини, корінь проскурнику — 2 частини, трава материнки — 1 частина. В народній медицині приймають свіжий сік і відвар з листя підбілу (15 г на 200 г води) з медом як відхаркуючий засіб. Ряд авторів зазначає, що препарати з підбілу в поєднанні з медом мають сильніше лікувальне діяння при ряді захворювань. А. Рафф рекомендує чай з підбілу з медом при легеневому туберкульозі (сухотах), по одній чашці на день. Ад. Ертель і Ед. Бауер вважають, що чай з листя і квітів підбілу та коров'яку з медом по 2 чашки на день благотворно діє на нервову систему, шлунково-кишковий тракт, ліквідує втому. Свіжовижатий сік з листя підбілу з медом і молоком у зазначених випадках діє дуже ефективно. К. Апініс рекомендує ліки такого складу: 15 г квітів і коріння підбілу в 500 г води кип'ятять 6 хвилин; 90 г шавлії і 120 г золототисячника обливають 4 л кип'ятку, проціджують і зливають разом з відваром підбілу, додають мед і п'ють 5—6 разів на день. Від приймання цих ліків швидко проходить кашель.

Подорожник (Plantago). Відомості про лікувальні властивості подорожника мають коріння в глибокій давнині. Стародавні греки та римляни успішно застосовували насіння подорожника при дизентерії. Тисячу років тому арабська та іранська медицина широко застосовувала подорожник як лікувальний засіб з різностороинім діянням. Авіценна рекомендував насіння подорожника при шкірних захворюваннях у дітей. Насіння подорожника з успіхом застосовувалося індійськими лікарями при лікуванні бацилярної та амебної дизентерії, і цей засіб введено в індійську фармакопею. Насіння подорожника містить жирну олію, слиз, білкові, дубильні та інші речовини.

Листя подорожника (Folia plantaginic) містить багато лимонної кислоти і калію, ферменти (інвертин, емульсин), провітамін А (каротин), вітамін С, фітонциди, гіркі, дубильні та інші речовини. Листя подорожника широко застосовується в народній медицині при порізах, наривах, ушибах, дерматитах (запалення шкіри), бронхітах, нефритах (запалення нирок), кровотечах і т. д. Настій з листя подорожника (6 г на 200 г води по столовій ложці тричі на день); користується славою найкращого відхаркуючого засобу.

Проф. А. С. Томілін пише, що листя подорожника «французькі лікарі з успіхом застосовують при гострих і хронічних ентеритах, при дизентерії, при поносах туберкульозних і при хронічних нефритах».

Д. Швікуле рекомендує сік свіжого листя подорожника (великого і ланцетуватого) з медом як дуже ефективний засіб при бронхіті, ексудативному плевриті, туберкульозі легень, навіть з кровохарканням. Можна також приймати настій і відвар листя подорожника з медом з розрахунку 6 г листя на 200 г води і 30 г меду по столовій ложці тричі на день.

Проскурник лікарський (Althaea officinalis L.). Вказівки на лікувальні властивості проскурнику мають коріння в глибокій давнині. Понад 200 років тому ця рослина мала грецьку назву — «альцеа», тобто виліковуючий. Авіценна приписував проскурнику високі лікувальні властивості. Тепер установлено, що проскурник має різносторонні лікувальні властивості. Він успішно застосовується при запаленні сечових шляхів і дихальних органів, а також при поносах. Чай із квітів проскурнику (одна столова ложка квітів на склянку води) з медом приймають по столовій ложці кілька разів на день при запаленні дихальних і сечових шляхів.

Фармакологічний комітет Вченої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР схвалив грудний чай № 4, до складу якого входить: «корінь проскурнику — дві частини, листя підбілу — 2 частини, трава материнки — одна частина». Дуже добре пити цей чай з медом. До однієї склянки грудного чаю слід добавити столову ложку меду, внаслідок чого посилюється лікувальна активність цього чаю.

Редька (Raphanus sativus L.). Ряд авторів вказує на високі лікувальні властивості редьки в поєднанні з медом. К. Апініс рекомендує суміші з 1¹/₃ склянки соку редьки 1 склянки меду, півсклянки горілки, І столової ложки солі втирати в болючі місця при ревматизмі. Ад. Ертель і Ед. Бауер зазначають, що приймання соку редьки з медом (від ¹/₂ до 2 чашок на день) запобігає утворенню каменів у жовчному міхурі і в нирках. Застосування соку редьки з медом запобігає з'явленню атеросклерозу, піску в печінці і водянці. Для одержання доброго соку видовбують середину редьки і наповнюють її медом; через 3—4 години сік готовий. Дорослим рекомендується приймати сік по 2—3 столові ложки, а дітям — по чайній ложці на годину. Сік з медом показаний також при кашлі, охриплості і особливо як засіб, що сприяє виділенню харкотиння. Рафф рекомендує приймати сік редьки з медом при кашлі по одній столовій ложці тричі на день.

Терен (Prunus spinosa L.). Квіти терну в народній медицині користуються славою ніжного проносного. Ад. Ертель і Ед. Бауер вважають, що чай із квітів терну з медом є дуже цінним лікувальним засобом при запаленні дихальних шляхів і чудово звільняє їх від харкотиння. Чай із квітів терну готують так: беруть столову ложку квітів терну і 250 г води, кип'ятять хвилину, зливають, додають мед і знову ставлять на вогонь закипіти. П'ють по одній чашці на день, повільно, ковтками.

Цибуля городня (Allium Сера L.). Як лікарський засіб, особливо в поєднанні з медом, цибуля городня застосовувалася ще за часів Гіппократа. На високі бактерицидні властивості цибулі вказував Авіценна. У наші дні цибуля застосовується як засіб з різностороннім діянням. Фармакологічний комітет Ученої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР ще в 1949 р. дозволив випускати препарат цибулі (спиртова настойка подрібненої цибулі) — алілчеп. Цей препарат успішно застосовують при захворюваннях кишечника (коліти з нахилом до запорів, атонія кишечника), атеросклерозі з гіпертонією і без гіпертонії. К. Апініс рекомендує приймати цибулю з медом при сильному кашлі. Цей лікувальний засіб готують так: 500 г очищеної і подрібненої городньої цибулі, 50 г меду і 400 г цукру варять віл води на малому вогні 3 години; рідину охолоджують, зливають у пляшку і щільно закупорюють. Хворий повинен випивати 4—6 столових ложок на день. А. Рафф радить відвар цибулі або сік її з медом для полоскання горла 5—6 разів на день. При тяжкості в грудях, кашлі, охриплості «особливо людям пожилим рекомендується цибуля з медом такого складу: розтерту цибулю заливають склянкою оцту, прожимають через вовняну хустку, додають стільки ж меду і дають хворому по 1 чайній ложці через кожні півгодини».

Ад. Ертель і Ед. Бауер вказують, що сира цибуля з медом і яблуками добре допомагає при запаленні горла. Кашку з тертої цибулі і яблука з медом приймають всередину щодня при слабості сечового міхура. А. Рафф рекомендує відвар цибулі у воді і меду по столовій ложці тричі на день як добрий сечогінний засіб. Він радить також зварити сік цибулі з медом і давати по чайній ложці кілька разів на день при коклюші.

В. А. Лукашевич з великим успіхом застосовував цибулю при лікуванні хворих з атеросклерозом мозку. К. Апініс пропонує рецепт мазі з соку цибулі, меду, воску і білої лілії, яка захищає шкіру лиця від зморшків і усуває вже з'явлені.

Чебрець городній (Thymus vulgaris L.). С. Є. Землінський зазначає, що з листя і квітів трави чебрецю роблять галенові препарати, призначені для лікування коклюшу і простудних захворювань.

Гален і Авіценна приписували чебрецю важливі лікувальні властивості при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Ад. Ертель і Ед. Бауер зазначають, що чай з чебрецю з медом є спеціальним засобом проти небезпечного ворога — солітера. Автори рекомендують протягом 4—6 тижнів пити щодня чебрецевий чай з 20 г чебрецю, 250 г води і меду.

Фіалка пахуча (Viola odorata L.). Застосовується від кашлю і як відхаркуючий засіб. Ад. Ертель і Ед. Бауер рекомендують чай з листя фіалки пахучої з медом при сухотах, бронхіальній астмі. Інші автори також вважають чай з листя фіалки пахучої з медом добрим засобом при туберкульозі легень. Приймають по 3 чайних ложки через кожні 3 години, особливо при сильному кашлі.