Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути

Бджолиний віск

Відомо, що бджолиний віск належить до складних речовин, склад яких навіть і в наші дні ще повністю не з'ясований. До складу бджолиного воску входить близько 15 хімічно самостійних компонентів (речовин). Встановлено, що бджолиний віск містить від 70,4 до 74,7% складних ефірів одноатомних спиртів (міридиловий, цериловий та ін.) і жирних кислот, від 13,5 до 15% вільних кислот (церотинова, мелісинова олеїнового ряду та ін.), від 12,5 до 15,5% граничних вуглеводнів (пентакозан, гептакозан, нонакозан та ін.).

Крім зазначених вище складових частин, бджолиний віск містить також красильні і пахучі речовини, що зумовлюють його колір і приємний запах.

Чудові властивості бджолиного воску привертали увагу людини ще в стародавні часи. Так, уже с Стародавньому Єгипті віск широко застосовувався при жертвоприношеннях. В одному з папірусів часів Рамзеса III (1269— 1244 рр. до н. е.) є вказівка на царський внесок воску у фонд жертвоприношення в кількості 3100 тебен.

Протягом багатьох віків художники користувалися восковими фарбами, що мали красивий блиск і значну міцність, Про це красномовно свідчать не тільки літературні джерела, а й археологічні знахідки. В результаті розкопок міст Помпеї і Геркулануми, зроблених у 1706 р., був виявлений стінний восковий живопис, який прикрашував багато століть тому вітальні багатих помпейців. Незважаючи на те, що ці міста були засипані землею і попелом 24 серпня 79 року під час виверження Везувію і, отже, восковий живопис перебував під землею майже 18 століть, він зберіг свою красу і яскравість фарб.

І тепер, хоч нові технічні способи і витіснили восковий живопис, все ж віск лишається складовою частиною олійних фарб.

Широко застосовувався бджолиний віск і в скульптурі.

Починаючи з стародавніх часів і аж до середніх віків для письма застосовувалися плоскі дерев'яні дощечки, вкриті з одного боку рівним шаром воску, на який стилем наносилися букви. Стиль являв собою металеву паличку з загостреним кінцем, що заміняв сучасне перо; другий, тупий кінець служив для загладжування списаної поверхні. Про навощені шматки полотна, які заміняли сучасний папір, розповідає Пліній Старший. Про це згадує стародавньогрецький поет Гомер, римський поет Катул і багато інших.

Віск, за словами стародавньогрецького історика Геродота, застосовувався для бальзамування трупів: «Перси вкривають труп воском і в такому вигляді ховають».

Те, що віск справді має консервуючі властивості, підтверджують анатомічні препарати, що зберігаються в Академії наук СРСР, придбані ще Петром І у відомого голландського анатома Рюїша для школи при першому в Росії «гофшпіталі». Складовою частиною цих препаратів був віск. Призначення їх полягало в такому. Кровоносні судини і деякі тканини заповнювалися забарвленим воском, в результаті чого вони робилися більш доступними для спостереження і вивчення. Крім того, віск захищав тканини від розкладу.

Важливе значення приписували в давнину і високим лікувальним властивостям бджолиного воску. Знаменитий римський природодослідник Пліній писав, що «всі сорти воску мають властивості пом'якшувати і зігрівати, а також сприяють оновленню тіла; свіжий віск вважається найкориснішим». В старовинних російських рукописних лікарських порадниках зазначалося, що «воск отмягчает вся болячки и на тяжелость грудей пособляет с маслом фиялковым прикладываючи, чирви и место сводит, жилы и раны отмягчает».

У народній медицині бджолиний віск застосовується при ряді захворювань, особливо при вовчаку.

У цьому відношенні становить інтерес повідомлення співробітника Білоруського шкірно-венерологічного інституту Д. М. Рапопорта, який у статті «К вопросу о лечении волчанки народним средством (воск и сливочное масло») повідомляє, що застосовувані препарати для місцевої терапії вовчака мають значні недоліки: викликають болючість і дають незадовільні результати в косметичному відношенні (лишають рубці і т. д.). Мазь же з воску і вершкового масла, застосовувана при лікуванні вовчаку, не має будь-яких шкідливих складових частин і, за словами автора, добре діє при цьому захворюванні.

Бджолиний віск займає значне місце в медицині і в наші дні. За Державною фармакопеєю СРСР, пластирі, мазі і креми повинні виготовлятися в аптеках тільки на бджолиному воску.

Нижче наводяться назви тих лікарських речовин, які не можуть бути виготовлені без бджолиного воску: липкий пластир (Emplastrum adhaesivum extensum), пластир шпанських мух (Emplastrum cantaridum), ртутний пластир (Emplastrum hydrargyri), буркуновий пластир (Emplastrum meliloti), мильний пластир (Emplastrum saponatum), камфорна мазь (Unguentum camphoratum), мазь шпанських мух для ветеринарного вживання (Unguentum cantharidis usu veterinario), воскова мазь (Unguentum cereum), спермацетова мазь (Unguentum cetacei), свинцева мазь (Unguentum plumbi subacetici), цинкова мазь (Unguentum zinci), кольдкрем (Unguentum leniens).

Бджолиний віск широко застосовується в косметиці Він входить до складу поживних, в'яжучих, очищаючих, відбілюючих кремів, масок для лиця.

Так, наприклад, до складу очищаючого крему входить: воску 6 г, бури 0,5 г, олії персикової 27,5 г, води 16 г. До складу поживного крему входить: воску 3 г, спермацету 6 г, олії персикової 24 г, гліцерину 4 г. До складу крему для жирної шкіри входить: воску 5 г, нашатирного спирту 5 г, води 7,5 г. Поживні маски готують з таких компонентів: воску 50 г, меду 70 г, соку луковиці білої лілії. В'яжучі маски роблять з таких речовин: воску 10 г, персикової олії 10 г, ланоліну 10 г, вазеліну 60 г, сірчанокислого цинку 0,6 г, азотнокислого вісмуту 1 г, окису цинку 8 г.

К. Апініс рекомендує такий рецепт проти зморшків: білого воску 30 г, меду 30 г, соку цибулі 30 г, соку білої лілії 30 г. Все це в глиняній посудині слід нагрівати на малому вогні доти, поки віск розтане, а потім перемішувати дерев'яною лопаточкою до охолодження. Цим засобом натирають лице увечері і ранком, а потім м'якою полотняною ганчірочкою очищають мазь. Як запевняє автор, ця мазь не тільки захищає від зморшків, але також усуває вже з'явлені зморшки.

Прополіс [48]

Прополіс, бджолиний клей, починаючи з глибокої давнини і на протязі багатьох століть, аж до XIX століття, широко застосовувався в медицині. В народній медицині прополіс користується популярністю доброго засобу при лікуванні злоякісних новоутворень і ран. Під час англо-бурської війни прополіс широко застосовувався при лікуванні ран, і, за відзивами військових лікарів, мав чудовий терапевтичний ефект.

У 1909 р. Н. Александров опублікував замітку «Прополис как медикамент», у якій повідомив спосіб лікування мозолів прополісом, відомий йому ще з 1893 р. Спосіб лікування полягає в тому, що шматочок прополісу, трохи розігрітий до м'якої консистенції, тонким шаром у вигляді коржика накладають на мозолю і перев'язують тонкою чистою ганчірочкою. Через кілька днів мозоля з коренем випадає з свого ложа.

У наші дні прополіс займає видне місце в арсеналі лікувальних засобів народної медицини.

У роки Великої Вітчизняної війни з ініціативи кандидата хімічних наук Л. М. Хандроса прополіс був випробуваний у двох хірургічних клініках Свердловська. Лікування поранених прополісом за словами Л. М. Хандроса, дало добрі результати.

Недавно кандидат ветеринарних наук В. П. Кивалкіна повідомила, що прополіс має бактерицидні властивості по відношенню до стрептокока, стафілокока, синьогнійної палички, кишкової, черевнотифозної палички та інших мікроорганізмів.

У дослідах, проведених В. П. Кивалкіною, вивчався вплив прополісу на різноманітні види бактерій (патогенні, непатогенні, спороносні і неспороносні, пігментні і непігментні). З розплавленого прополісу готували пластинки завтовшки 3—5 мм, на поверхні яких наносили краплі добової бульйонної культури виучуваних бактерій. Через різні проміжки часу робили посів на поживні середовища (м'ясо-пептонний бульйон і м'ясо-пептонний агар) (табл. 9).

К. Г. Гаптрахіманова з великим терапевтичним успіхом запропонувала прополісну мазь при лікуванні сільськогосподарських тварин, хворих на некробацильоз. Автор дійшов висновку, що лікувальний ефект прополісної мазі (готувалася на вазеліновому маслі, соняшниковій і блекотній олії у співвідношенні 1 : 1, 1,5 : 1) найвищий порівняно з іншими засобами, які застосовувалися.

Н. Топорова і І. Топоріна з успіхом застосували мазь з прополісу для лікування некробацильозу у великої рогатої худоби. Досліди, проведені на 9 головах великої рогатої худоби, ураженої цим заразним захворюванням, яке проявляється в омертвінні різних тканин під діянням палички некрозу Вас. necrophorus, дали добрий терапевтичний ефект. Через 7 днів в результаті діяння мазі з прополісу була відмічена ліквідація некрозу, ріст свіжих грануляцій і швидке загоювання навіть без попереднього видалення некротизованих ділянок. Мазь готувалася з однакових вагових частин прополісу і вазелінового масла. На підставі своїх спостережень автори приходять до висновку, що «мазь прополісу чудово діє при некробацильозі без попереднього видалення некротизованих ділянок при поверхневому їх видаленні. Треба думати, що вона належить до слабких подразників, сприяючи створенню нормальної трофіки».

Досі ще точно не встановлено, з чого бджоли виробляють прополіс. Починаючи з стародавніх часів установилася думка, що бджоли збирають його з бруньок верби, тополі, берези, сосни, ялини, смереки, кінського каштану і т. д. Проте дослідження останніх років заперечують цю думку і доводять, що бджоли готують прополіс з квіткового пилку.

Хімічний склад прополісу такий: близько 55% смол і бальзамів, близько 10% запашних ефірних масел, близько 30% воску і 5% пилку. Враховуючи це, для досліду в садку, де були піддослідні вулики з бджолами, розставили канадський, копайський бальзами, соснову смолу, трояндове ефірне масло, шматочки каніфолі. Незважаючи на те, що кожна з цих принад висіла на деревах, бджоли їх не брали, а у вуликах все ж з'являвся прополіс, тобто вони його виробляли.

Якщо відкрити вулик, легко можна побачити, що темнокоричневою, іноді з зеленим відтінком смолистою речовиною — прополісом — бджоли приклеюють полотняні покришки до верхніх брусків стільникових рамок, ним же вони замазують щілини у вулику, прикріплюють плічка рамок до фальців вулика. Цим же прополісом бджоли полірують стільникові комірки, в яких бджолина матка відкладатиме яйця. Прополісом бджоли замуровують убитих шкідників, що пробралися у вулик, — таких, як ящірка, миша і т. д. Завдяки цьому у вуликах ніколи не буває неприємного запаху розкладу (гниття).

Квітковий пилок

З давніх часів склад квіткового пилку привертав увагу дослідників, і намагання замінити його у бджолиному кормі триває і далі.

Для заміни квіткового пилку були випробувані по черзі пшеничне, житнє, кукурудзяне, вівсяне, горохове борошно, але результати щоразу були негативні. Навіть такі повноцінні продукти, як яйця, незбиране молоко, вершки, повністю не могли замінити квіткового пилку. Які ж речовини він містить? Деякі дослідники вважають квітковий пилок винятково цінним продуктом завдяки високому вмістові білка. Справді, за вмістом білка пилок перевищує насіння зернових культур. Так, зерно жита містить 11 % білка, а пилок жита — 40%; горіхи (ядра) — 11,6%, а квітковий пилок ліщини — 30%. Проте висока цінність пилку рослин визначається вмістом не тільки білка, а й інших дуже важливих речовин, насамперед, гормонів, ферментів, вітамінів.

Проф. К. Фріш зазначає, що «пилкові зерна — це чоловічі статеві або зародкові клітини квіткових рослин, що відповідають живчикам тварин». Акад. М. В. Цицін також вважає, що «грубо, за аналогією, рослинний пилок є, по суті, таким же продуктом, як і похідні діяльності статевої секреції в тварин».

Дослідження квіткового пилку на вміст вітамінів, проведені у Всесоюзному науково-дослідному вітамінному інституті (ВНДВІ) під керівництвом В. А. Дев'ятніна, а також зарубіжними дослідниками, показали, що пилок є багатим вітаміноносієм. Квітковий пилок містить такі вітаміни: Е (токоферол), Ві (аневрин), В₂ (рибофлавін), В₅ або РР (нікотинова кислота), В₆ (піридоксин), В₃ (пантотенова кислота), В_С (фолієва кислота), Н (біотин), С (аскорбінова кислота), провітамін А (каротин), Р (рутин). При цьому треба відзначити, що дослідження, проведені в 1956 р. у ВНДВІ показали, що квітковий пилок містить до 17% рутину — фактору стійкості капілярів. Квітковий пилок жовтої акації містить 118,4 мг% вітаміну Е, а жовтий осот — 170 мг% цього вітаміну. У квітковому пилку синюшника і борщівника (суміш) каротину міститься 16,6 мг%.

За дослідами С. Л. Лебедєва, пилок рослин є чудовим джерелом для одержання значних кількостей каротину. За його даними вміст каротину в пилку лілії і жовтої акації більше ніж у 20 разів перевищує вміст його в червоній моркві, яка є основним джерелом промислового добування цього вітаміну. Доцільність одержання каротину з пилку лілії, жовтої акації та інших рослин диктується не тільки високим вмістом каротину, а також простотою добування його шляхом безпосереднього екстрагування провітаміну А з пилкових зерен без будь-якої попередньої обробки.

Вітаміну Ві (аневрину) міститься в квітковому пилку яблуні 1 мг%, дудника аптечного — 1,2 мг%, гречки посівної — 1,3 мг%, акації жовтої — 1,5 мг%. Вітаміну В₂ (рибофлавіну) встановлено в пилку акації жовтої 1,5 мг%, гречки посівної — 1,6 мг%, яблуні—1,8 мг%, дудника аптечного — 2,1 мг%, яглиці їстівної — 2,3 мг%.

Таким чином, на підставі викладеного видно, що квітковий пилок є чудовим концентратом вітамінів.

Тепер стає зрозумілим, чому в народній медицині перга (тобто квітковий пилок) залита медом користується славою важливого лікувального засобу з різносторонніми лікувальними властивостями.

Акад. М. В. Цицін справедливо вважає, що «біопрепарати, які людина навчиться добувати в недалекому майбутньому, готувати переважно з пилку... будуть настільки широко застосовуватися, що навіть важко собі уявити тепер». Це «недалеке майбутнє» вже настало. Треба поставити колосальні ресурси квіткового пилку (сотні тисяч тонн якого не використовуються нами) на службу охорони здоров'я радянських людей.

Бджоли — крилаті майстри високого врожаю сільськогосподарських продуктів

Загальновідомо, що головну роль у перехресному запиленні сільськогосподарських рослин відіграють медоносні бджоли.

Підраховано, наприклад, що протягом певного проміжку часу квіти яблуні відвідали три оси, 22 жуки, 23 мурашки, 24 мухи, 29 джмелів і близько 500 бджіл-трудівниць. Бджоли своєю роботою по запиленню квітів збільшують урожай гречки, соняшника та плодів яблуні на 50—60%, а гарбузів, кавунів і динь — у 2 рази і більше; підвищують урожайність насіння найважливіших кормових трав — люцерни, конюшини червоної, вики мохнатої тощо — в 3—4 рази. Розумно використовуючи могутню енергію бджіл-трудівниць, можна збільшити урожай персиків, мандаринів, лимонів у 4 рази, вишень і черешень — в 7, а деяких сортів винограду в 10 разів. Недарма в народі справедливо говорять: «Немає саду без пасіки, а плодів без бджіл»; «Баштан і пасіка — добрі сусіди» і т. д.

Можна навести десятки прикладів, які показують виняткову ефективність використання бджіл на запиленні сільськогосподарських культур. Так, колгосп імені В. І. Леніна Анапського району Краснодарського краю, учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1954 р., створив пасіку в 700 бджолиних сімей і, правильно використовуючи роботу бджіл, тільки за самий 1953 р. одержав додатковий урожай вартістю понад 1 300 000 карбованців.

Крім того, реалізація продуктів пасічництва (меду, воску) дала колгоспові понад 250 000 карбованців. Ці цифри досить наочно показують, яку велику користь дають бджоли. Проте робота бджіл-запилювальниць благотворно впливає не тільки на кількісне збільшення врожаю, а й на його якість. Наприклад, на Українській пасічницькій станції при запиленні малини бджолами були одержані ягоди, які і за смаковими якостями, і за вагою вигідно відрізнялися від ягід, що виросли при самозапиленні.

Установлено, що насіння чаю при запиленні бджолами мало схожість у 2 рази вищу, ніж при самозапиленні, а чайні кущі, які виросли з цього насіння, сильніші і мають більші листки.

За спостереженням кандидата сільськогосподарських наук С. К. Жгенті, при перехресному запиленні бджолами плоди хурми достигали на 30—40 днів раніше, ніж при самозапиленні, а середня кількість насіння в них збільшувалася майже в 11 разів. Крім того, ще задовго до достигання плоди хурми втрачали терпкість і набували оранжового забарвлення. Він також установив, що при запиленні бджолами в плодах хурми набагато збільшувався вміст вітаміну С (аскорбінової кислоти). Нам здається, що це, очевидно, пов'язане з тим, що бджоли, сідаючи на квіти, завдають рослині своїм жорстким хітиновим панцирем (нарядом) і ніжками численних подряпин, ранок і сприяють таким чином виробленню в тканинах рослинного організму захисних речовин і насамперед вітаміну С. Таким чином, бджоли-трудівниці подають квітучим комахозапильним рослинам величезну послугу не тільки тим, що приносять потрібний їм квітковий пилок, забезпечуючи «шлюб з любові», але й тим, що ніжно травмують їх. Відповідною реакцією на травму є вироблення клітинами рослини вітаміну С та інших речовин, що стимулюють ріст і розвиток плода.

Кілька прикладів доходності від бджіл

Бджоли є у всіх районах нашої неосяжної Батьківщини. Тепер пасічництво набуло важливого значення серед інших галузей сільського господарства. В Абхазії і на Колимі воно дає великий доход громадському господарству. Так, наприклад, колгоспники Дубровського району Красноярського краю в 1946 р. одержали на трудодень від продукції рільництва 2 крб. 35 коп., від тваринництва 3 крб. 85 коп., а від пасічництва — 12 карбованців (проф. П. Н. Веприков).

І. І. Даниленко дає цікаві відомості про розміри доходу, одержаного колгоспом імені Морозова Чкаловського району Приморського краю. Середній доход на трудодень, який дала пасіка членам цього колгоспу в 1946 р., становив 30 крб. 60 коп.

Пасіка колгоспу «Вторая пятилетка» Тульської області в 1949 р. дала 25 000 крб. доходу, тоді як від великої рогатої худоби, свиней і домашньої птиці одержано всього 4 тисячі карбованців.

Колгосп імені 8-го березня Тамбовської області, колгосп «Красная Москва» Лисогорського району тієї ж області та інші одержали по 40 000—50 000 карбованців доходу від пасічництва за літній сезон 1950 р. Колгосп «Новая деревня» Старобардинського району Алтайського краю в 1947 р. одержав 112 000 крб. доходу від своєї пасіки, що становить у середньому по 1772 крб. на кожний колгоспний двір. Колгосп «Ильич» Пржевальського району Іссик-Кульської області щороку одержує від пасіки З тисячі пудів меду.

Колгосп імені Фіолетова Степано-Кержського району Азербайджанської РСР у 1952 р. одержав від пасічництва близько 400 000 крб. доходу.

Колгоспи Алтайського краю — «Путь к коммунизму», імені В. І. Леніна, імені М. С. Хрущова та ін. — одержали в 1952 р. від пасічництва по 100000—120 000 крб. доходу.

Сочинська пасіка санаторію Міністерства харчової промисловості СРСР за літній сезон 1948 р. одержала 2 т меду, який був виданий для харчування відпочиваючим.

Навіть у Зейському районі (на півночі Амурської області), половина території якого розміщена в зоні вічної мерзлоти, пасічники, за повідомленням Є. І. Рубцова, одержують добрі збори меду (табл. 10).

Крім цього, в Зейському районі є тисяча бджолиних сімей на присадибних ділянках, а також на ділянках різних організацій.

Бджоли дають великий доход колгоспам, радгоспам і дають змогу забезпечити колгоспників медом. Пасічники у вигляді додаткової оплати праці одержують багато меду і грошей. Так, наприклад, 44 пасічники Солтонського району Алтайського краю за надпланову продукцію в порядку додаткової оплати одержали в 1947 р. 4661 кг меду.

У Приморському краї в 1948 р. 556 пасічників за перевиконання планових завдань одержали 94,6 т меду в порядку додаткової оплати праці.

Пасічник колгоспу «Первое Мая» Чкаловської області Г. К. Соколов одержав 342 кг меду по додатковій оплаті праці, а його помічник С. С. Єжок — 146 кг меду.

Пасічник колгоспу «Заря» Мордовської АРСР М. М. Юраєв в 1952 р. в порядку додаткової оплати одержав 180 кг меду.

Пасічникам колгоспу імені К. Є. Ворошилова Московської області В. Г. Макєєву та С. Л. Луковнікову в 1952 р. видано в порядку додаткової оплати праці 844 кг меду і 8 бджолиних сімей. Пасічник колгоспу імені Морозова Чкаловського району Приморського краю Пінчук за пасічницький сезон 1950 р. одержав по додатковій оплаті праці 667 кг меду, а колгоспникам видано по 400 г меду на трудодень.

Пасічник Є. М. Ковтун з колгоспу імені В. І. Леніна Приморського краю в порядку додаткової оплати праці одержав у 1960 р. 1160 кг меду.

Колгосп «Дальний Восток» Спаського району Приморського краю в 1950 р. одержав від пасічництва 170 000 крб. доходу, що становило 37% загального грошового доходу колгоспу. Колгоспники одержали натурою по 180 кг меду на трудодень.

У колгоспі імені Мухіна Ленінського району Хабаровського краю доход від пасічництва в 1951 р. становив 103 884 крб. при загальноколгоспному доході в 262 617 карбованців.

Пасіка в 115 бджолиних сімей колгоспу імені А. О. Жданова Московської області (пасічники А. І. Маркачев і Ф. І. Корольов) у 1953 р. зібрала 6323 кг товарного меду. Такий високий медозбір дав змогу забезпечити бджіл високоякісним медом на зимовий період, видати мед на трудодні колгоспникам і продати меду на 28 801 карбованець.

Колгосп «Пролетарская воля» П'ятигорського району Ставропольського краю в 1953 р. одержав грошовий доход від своєї пасіки, яка нараховувала 1060 бджолиних сімей, в сумі 300 530 карбованців.

Колгосп імені Матросова Іглинського району Башкирської АРСР від пасіки в 1368 бджолиних сімей у 1953 р. одержав доход понад 500 000 карбованців.

Пасічник колгоспу «Верный путь» Шабалинського району Кіровської області Н. Г. Бурков в порядку додаткової оплати праці в 1953 р. одержав 740 кг меду.

Подібних прикладів можна навести багато і всі вони свідчать про те, що бджоли дають величезну користь не тільки колективним господарствам і пасічникам, а й широким масам населення нашої країни. Такі є величезні можливості колгоспного, радгоспного і присадибного пасічництва.

Пасіки на пришкільних ділянках

М. І. Калінін говорив: «Добре бути піонером у Радянській країні. Піонерський вік — це найкращі роки в житті людини. Вас усі люблять, ви оточені загальною увагою і піклуванням, ви — радість і надія радянського народу.

Але перед вами ще світліше майбутнє. Будьте готові зустріти це майбутнє гідними спадкоємцями».

У нашій радянській школі дітям прищеплюється любов до книги й праці. Багато шкіл мають свої дослідні мічурінські ділянки, де школярі мають змогу безпосередньо вивчати життя природи, ставити цікаві ботанічні і біологічні досліди.

На багатьох пришкільних ділянках є вулики з бджолами, і учні з великим захопленням спостерігають за життям бджолиної сім'ї.

Життя бджіл дуже цікаве для вивчення. Маючи на пришкільній ділянці вулик з бджолами, діти зможуть простежити весь шлях розвитку бджолиної сім'ї. Діти дізнаються, що бджолина матка відкладає в стільникові комірки запліднені яйця, з яких потім розвиваються бджоли-трудівниці, і незапліднені, з яких народжуються самці-трутні, при яких умовах з заплідненого яйця може розвиватися бджола-трудівниця, а при яких бджолина матка і т. д. Біля вулика, особливо заскленого, школярі зможуть вивчити, як впливає на розвиток організму бджіл зовнішнє середовище, тобто живлення, тепло та інші умови.

Важко описати, який величезний інтерес становить спостереження за життям бджолиної сім'ї, скільки радості дає спостереження за бджолами. Казково захоплюючі спостереження за життям сім'ї бджіл, за їх роботою у восковому палаці, за тим, як вони оберігають своє житло і т. д.

Значний інтерес для школярів становить також розгляд під мікроскопом різних органів бджоли-трудівниці, трутня. Розповідають, що коли Петро І був у Голландії, він дуже зацікавився винайденим Антоном Левенгуком мікроскопом. Петро І був здивований, коли побачив під мікроскопом жало бджоли з його гострими зазубринками. В наш час кожна школа має мікроскоп, який збільшує в багато разів значніше, ніж мікроскоп Левенгука. Розглянути у бджіл прості і складні очі, хоботок, медовий шлуночок, мальпігієві судини, жало і т. д. становить величезний інтерес.

У Ново-Єкатеринівській школі Старо-Бешівського району Сталінської області колгоспних дітей навчає пасічник-любитель учитель Василь Трохимович Цис. У листопаді 1943 р. серед героїв Радянської Армії, які успішно форсували Дніпро, був і командир взводу т. Цис. За проявлену відвагу і безстрашшя при виконанні цього бойового завдання Указом Президії Верховної Ради СРСР В. Т. Цис присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення Великої Вітчизняної війни т. Цис знову став учителем школи рідного села, а у вільні години він працює на своїй пасіці, допомагаючи також колгоспним пасічникам. В Ново-Єкатеринівській школі навчається 320 учнів і більшість із них часто буває на пасіці у свого вчителя. З задоволенням розповідає В. Т. Цис своїм учням про життя бджолиної сім'ї, про те, яку величезну користь дають бджоли людині.

У селі Печерка Пишмінського району Свердловської області вчитель Трубін має маленьку власну пасіку, яка складається з чотирьох бджолиних сімей. Про товариша Трубіна знає весь район, про нього говорять як про пасічника, який завжди дістає високі медозбори.

Літом у садку т. Трубіна завжди бувають школярі, які живо цікавляться тим, як живуть бджоли, як будують стільники, готують мед. У школярів, що побували на пасіці, мимоволі прищеплюється любов до бджіл, до природи рідного краю.

Дуже корисні результати дала ініціатива викладача біології середньої школи Кайбицького району Татарської АРСР К. Гізатулліна, який організував у 1947 р. шкільний гурток юних пасічників. Влітку гуртківці часто бували на колгоспній пасіці, вивчали життя бджіл і допомагали в роботі пасічникам. Досвід роботи юних пасічників на пасіці допоміг їм краще засвоїти предмет біології і вчення Ч. Дарвіна, І. В. Мічуріна.

Понад чверть століття тому В. Ф. Горський у своїй книзі «Пятьдесят советов пчеловоду» повчав: «Допоможи, якщо це потрібно, матеріально сільському вчителеві організувати пасіку. Завдяки такій пасіці діти, які навчаються в школі, дізнаються про бджіл; деякі з них зацікавляться і з часом самі стануть свідомими і культурними пасічниками».

Максим Горький, розповідаючи про Антона Цехова, згадував: «Одного разу він покликав мене до себе в село Кучук-Кой, де у нього був маленький клаптик землі і білий двоповерховий будиночок. Там, показуючи мені свій „маєток“, він жваво заговорив: — Якби у мене було багато грошей, я влаштував би тут санаторій для хворих сільських учителів. Знаєте, я побудував би такий світлий будинок — дуже світлий, з великими вікнами і з високими стелями. У мене була б чудова бібліотека, різні музичні інструменти, пасіка (розрядка наша — Н. І.), город, фруктовий сад, можна б читати лекції з агрономії, метеорології. Вчителеві треба все знати, батеньку, все!».

Для радянського вчителя випало найбільше щастя — виховувати молоде покоління будівників комуністичного суспільства, безмежно відданих своїй чудовій Батьківщині. При сприянні Всесоюзного науково-дослідного вітамінного інституту і РВНО Залізничного району Москви ми створили в Москві музей медичного пасічництва з експериментальною пасікою.

Призначення цього музею — показати значення бджіл і продуктів пасічництва в житті людини. Музей медичного пасічництва має за мету пропаганду широкого розвитку пасічництва максимального збору меду і раціонального випробування продуктів пасічництва в інтересах здоров'я трудящих.

У музеї експонуються репродукції картин видатних російських, радянських художників, які відтворили на своїх чудових полотнах пасіку, як невід'ємну частину величної вітчизняної природи.

Основні стенди присвячені експонатам, малюнкам, фотографіям, діаграмам, рентгенограмам і т. д., які дохідливо розповідають про високі харчові і лікувально-профілактичні властивості бджолиного меду.

Плексигласовий (з органічного скла) засклений та інші спостережні вулики з бджолами дають змогу відвідувачам музею докладно вивчити життя бджолиної сім'ї, а також ознайомитися з експресним методом добування вітамінних лікувальних сортів меду, вироблюваних бджолами за рецептом людини. Створення мікроклімату з облітною камерою (мініатюрною теплицею) дає можливість школярам спостерігати життя і роботу бджіл протягом року.

У музеї експонуються моделі, фотографії, малюнки, схеми, які ілюструють методи лікування, показання і протипоказання до застосування бджолиної отрути; наводиться також методика одержання отрути без шкоди для бджіл. На двох стендах демонструються препарати вітамінів, фотографії і мікрофотографії вітамінів, які містяться в меду, в полівітамінізованих сортах меду, а також медичне значення їх для людини, особливо для розвитку дитячого організму. Окремий стенд присвячений квітковому пилку, його хіміко-біологічному складові і лікувальним властивостям. Широко відбите питання «Бджоли і медицина» з найдавніших часів до наших днів. Ця проблема розглядається не тільки з позицій застосування в медицині меду, воску, бджолиної отрути, прополісу і т. д., але і з позицій використання бджіл у трудовлаштуванні інвалідів, пенсіонерів.

При музеї медичного пасічництва створено клуб «Юні любителі медичного пасічництва», який дає змогу школярам брати активну участь у роботі музею, ставити досліди, проводити спостереження, присилати гербарій медоносних і лікарських рослин свого району, моделі спостережних вуликів власної конструкції, пасічницького інвентаря, оригінальні малюнки, присвячені життю бджіл і т. д.

Немає ніякого сумніву в тому, що юні любителі медичного пасічництва через кілька років стануть лікарями, агрономами, юристами, журналістами, трактористами, кваліфікованими робітниками, але вони, як і раніше, лишаться пристрасними любителями пасічництва.

Перед нашою славною молоддю стоїть благородне завдання: максимально використати величезні харчові і лікарські ресурси нашої Батьківщини на користь людини. Адже, незважаючи на рекордні медозбори, ми збираємо всього 10%, максимум 20% меду з наявного в природі нектару. Таким чином, 80—90% цього чудового продукту харчування безповоротно пропадає через недостачу бджіл. Якщо наша молодь по-справжньому, по-більшовицькому візьметься за розвиток пасічництва так, щоб ці крилаті трудівниці з'явилися у всіх кутках Радянського Союзу, то в нашій країні в достатку з'являться продукти пасічництва і значно підвищиться врожайність плодово-ягідних, кормових, ефіро-олійних, технічних та інших комахо-запильних рослин.

Пасічництво в трудовлаштуванні інвалідів

Радянський Союз є єдиною у світі державою, яка цілком узяла на себе соціальне забезпечення інвалідів війни і праці. Допомога інвалідам не обмежується встановленими законом пенсіями. Комуністична партія і Радянський уряд проявляють повсякденне піклування і про трудове влаштування інвалідів.

Радянська медицина надає виняткового значення умовам праці і побуту, визначає працездатність людини в різних галузях народного господарства. Такий всебічний підхід з урахуванням здібностей людини особливо яскраво вимальовується на прикладі всенародного піклування, яким оточені у нас інваліди Вітчизняної війни. Сотні тисяч інвалідів Вітчизняної війни повернені до творчої праці. Тисячі інвалідів Вітчизняної війни показують зразки праці на виробництві і на соціалістичних полях.

У такій важливій галузі сільського господарства, як пасічництво, можуть застосовувати і застосовують свої сили багато інвалідів, яким непосильною є важка фізична праця. Наші спостереження показують, що інваліди Вітчизняної війни чудово справляються з роботою пасічника.

Дозволимо собі навести кілька прикладів.

Відомо ще багато пасічників, інвалідів Вітчизняної війни, які з великим ентузіазмом і користю працюють на колгоспних пасіках і дістають високі збори меду.

Багато промислових артілей інвалідів мають пасіки, які приносять їм значні доходи. Хак, наприклад, Гірсько-Алтайська промислова артіль інвалідів «Путь» від пасіки в 350 бджолиних сімей у 1948 р. одержала 668 пудів меду і 70 нових роїв бджіл. Від продажу меду і бджіл артіль одержала 120 000 крб. доходу. Таких прикладів ми могли б навести багато.

Під Москвою, Ленінградом, в Сталінграді, Кунгурі і багатьох інших місцях є сільськогосподарські професійно-технічні школи для інвалідів Вітчизняної війни та інвалідів праці, в яких слухачі навчаються пасічництва. Трудовлаштування інвалідів Вітчизняної війни як пасічників на колгоспних, присадибних пасіках є справою великої державної ваги, бо вона не тільки поліпшує матеріальний і моральний стан трудовлаштованого, а й сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і збору значних кількостей меду, який є цінним продуктом харчування.

Радянський уряд прийняв спеціальну постанову «Про заходи по розвитку пасічництва» (№ 371 від 26 лютого 1945 р.), в якій запропоновано продавати рої бджіл з колгоспів в індивідуальне користування колгоспників, робітників і службовців, насамперед сім'ям військовослужбовців Радянської Армії, інвалідам Вітчизняної війни і пенсіонерам.

Дуже цінним заходом слід вважати об'єднання дрібних індивідуальних пасік робітників, службовців, інвалідів і пенсіонерів у пасічницькі товариства. Ці товариства організують велику пасіку і створюють багату кормову базу для бджіл. У Краснодарі вже є 4 пасічницьких товариства.

Для багатьох інвалідів Вітчизняної війни і інвалідів праці, особливо з підвищеною нервовою збудливістю, робота на пасіці є дуже корисною.

Медичне пасічництво

Людство може пишатися величезними відкриттями і досягненнями в галузі біології і медицини. І в цій великій, благородній справі величезна заслуга належить нашим вітчизняним корифеям медичної науки.

М. І. Пирогов, І. М. Сеченов, С. П. Боткін, І. І. Мечніков, Ф. Ф. Ерісман, І. П. Павлов, М. Н. Бурденко та інші вчені нашої країни вписали яскраві сторінки в історію медицини і збагатили її чудовими відкриттями.

Видатні клініцисти нашої Батьківщини — М. Я. Мудров, С. П. Боткін, Г. А. Захар'їн, О. О. Остроумов та ін. — додержували принципу «лікувати не хворобу, а хворого». М. Я. Мудров понад 130 років тому навчав студентів, що «лікування полягає в лікуванні самого хворого». У своїй знаменитій промові, виголошеній 7 грудня 1886 р., С. П. Боткін висловив погляди на медичну науку, як на «вивчення людини і оточуючої її природи». Великий фізіолог І. П. Павлов зазначав, що «покійний С. П. Боткін був найкращим уособленням законного і плодотворного союзу медицини і фізіології, тих двох родів людської діяльності, які на наших очах споруджують будівлю науки про людський організм і обіцяють в майбутньому забезпечити людині її найкраще щастя — здоров'я і життя».

Ще Гіппократ зазначав, що умови праці і побуту справляють величезний вплив на стан здоров'я. Радянська медицина цілком справедливо надає цим умовам винятково важливої ролі.

Дійсний член Академії медичних наук СРСР 3. Г. Френкель підкреслює, що значну роль в «активній профілактиці старіння відіграє профілактика всіх захворювань і особливо інфекційних, ревматичних та інтоксикаційних захворювань».

Про благотворний вплив роботи на пасіці на здоров'я і довголіття свідчать наявні в нашому розпорядженні численні листи людей, вік яких перевищує 100 років. Ми вивчили 390 анкет, одержаних від пасічників Української РСР, переважно через районних агрономів пасічництва, які посвідчували правильність зазначених в анкеті відомостей. Автоди 278 із цих анкет повідомляють, що за час своєї роботи на пасіці вони жодного разу нічим не хворіли. Крім того, 22 пасічники відзначили, що раніше, до того, як вони почали займатися пасічництвом, вони хворіли на ревматизм, від якого швидко вилікувалися завдяки роботі з бджолами, тобто в результаті бджолиних ужалень. Наші кореспонденти, які відзначили благотворний вплив на здоров'я спілкування з бджолами, вказують, що протягом наступного часу вони нічим не хворіли:

24 чоловіка — до 5 років; з них 2 вилікувалися від ревматизму;

33 чоловіка — від 6 до 10 років; в тому числі 4 вилікувалися від ревматизму;

30 чоловік — від 11 до 15 років; з них 9 вилікувалися від ревматизму;

44 чоловіка — від 16 до 20 років; з них 5 вилікувалися від ревматизму;

41 чоловік — від 21 до 25 років;

42 чоловіка — від 26 до 30 років; з них один раніше був хворий на ревматизм;

18 чоловік — від 31 року до 35 років;

18 чоловік — від 36 до 40 років; з них один був раніше хворий на ревматизм;

11 чоловік — від 41 року до 45 років;

6 чоловік — до 50 років;

1 чоловік — 53 роки;

1 чоловік — 57 років.

Таким чином, робота на пасіці, тобто зовнішнє середовище, виявила свій благотворний зміцнюючий вплив на здоров'я людей.

Робота на пасіці, яка проходить на свіжому повітрі в плодовому саду або в лісі, має винятково важливе профілактичне і оздоровлююче для організму значення. Повітря на пасіці не тільки свіже й чисте, воно насичене ароматом квітів, меду, воску і різних бальзамів прополісу. Кожний, хто бував у жаркий літній день на пасіці, знає, як приємно дихати чудовим повітрям, насиченим бальзамічними випаровуваннями прополісу.

Наші багаторічні спостереження показали, що люди, які довго працюють на пасіці і вживають у їжу мед, мають добре здоров'я і довго живуть. Нам здається, що лікувальні заклади повинні приділити пасічництву особливу увагу. Підсобним господарствам лікарень, психіатричних лікарень, курортів, будинків відпочинку треба мати свої пасіки, щоб забезпечити хворих медом. Крім того, ці пасіки повинні використовуватися для посилання туди хворих на тимчасову роботу. Робота на пасіці для багатьох хворих буде лікувальна за допомогою приємної і захоплюючої праці. Нам доводилося спостерігати за нервово-хворими, що побували на пасіці. Умови цієї роботи діяли на них найбільш заспокоююче.

У 1949 р. я одержав дуже люб'язного листа від 138-річного колгоспника Сафара Гусейн-Огли з селища Мору Шимхорського району Азербайджанської РСР, в якому він повідомив, що своє довголіття пояснює вживанням у їжу меду, роботою на пасіці, а отже, постійним перебуванням на свіжому повітрі.

Винятково важливе значення має робота за спеціальністю, яка вас цікавить, яку ви облюбували. Особливо наочно виявлена ця прив'язаність і любов до своєї роботи в пасічників. Вони дуже люблять своїх крилатих друзів і захоплюючу роботу на пасіці.

Бджоли приваблюють людину не тільки тому, що вони приносять їй великий доход своїми продуктами та перехресним запиленням, — вони захоплюють її своїм казково-цікавим життям. Життя бджіл вивчали знамениті природодослідники: Арістотель, Дарвін, Реомюр, Петро Ричков, Афанасій Каверзнєв, Карл Рульє, Петро Прокопович, І. В. Мічурін, акад. Н. М. Кулагін, проф. Г. А. Кожевніков і багато інших. Пасічництвом займалися Лев Миколайович Толстой і відомі хіміки акад. О. М. Бутлеров і акад. 1. О. Каблуков, головний режисер Маріїнського (тепер імені С. М. Кірова) оперного театру в Петербурзі талановитий артист Г. П. Кондратьєв (1834—1905) і філолог (мовознавець) І. С. Кулланда (1848—1922), видатний астроном акад. С. П. Глазенап (1847—1937) і багато інших діячів науки, техніки і мистецтва. Можна навести багато імен людей, які, раз познайомившись з бджолами, почали «дружити» з ними багато років, все життя.

Немає ніякого сумніву в тому, що тепер можна порушити питання про медичне пасічництво, тобто про всебічне використання бджіл і продуктів пасічництва в медицині. Лікарі повинні ширше і сміливіше використати продукти пасічництва з лікувальною і профілактичною метою.

Багатьом хворим, особливо інвалідам праці, пенсіонерам, слід радити зайнятися пасічництвом, враховуючи, що пасіка в багатьох випадках може стати для деяких з них чудовою лікувальницею природи.

Крім питань трудовлаштування, медичне пасічництво повинно також ставити, на нашу думку, питання організації пасік на базі медичних закладів.

На своїх пасіках медичні заклади зможуть готувати експресним способом лікувально-вітамінні сорти меду і в своїй лікувальній практиці ширше застосовувати бджолиний мед і отруту.

Висновок

М. І. Калінін говорив: «Народ — це все одно, що золотошукач, брильянтошукач: він вибирає, зберігає і несе, шліфуючи протягом багатьох десятиріч, тільки найцінніше, найгеніальніше»[49].

Протягом століть народ знаходив у природі кращі лікарські засоби, але багато з них не витримували «іспитів часу» і були забуті. Бджолиний мед і отрута протягом багатьох віків користуються великою і заслуженою славою чудових лікувальних засобів при ряді захворювань.

Високі лікувальні і профілактичні властивості бджолиного меду і отрути встановлені не тільки в народній медицині суто дослідним шляхом. Вони підтверджені також науково-дослідними і клінічними даними. Тисячі хворих з різноманітними захворюваннями видужали завдяки лікуванню бджолиним медом і отрутою.

Бджолиний мед є не тільки чудовим продуктом харчування, а й лікувальним засобом. Навряд чи можна знайти в природі засіб, який, подібно до меду, поєднував би високі властивості чудового продукту харчування і ліків. Гіппократ розглядав мед як найважливіший продукт харчування і ліки. В пам'ятках культури нашої країни — в старовинних російських рукописних лікувальних порадниках — є багато відомостей про різносторопні лікувальні властивості бджолиного меду.

У наші дні бджолиний мед, поряд з широким вживанням його в народній медицині, дедалі більше проникає в клініку.

Мед успішно застосовується при лікуванні різних захворювань дорослих і дітей. Він є одним із небагатьох ліків, які охоче приймають дорослі і особливо діти.

Завдяки експресному методу можна забезпечити наші лікарні і дитячі оздоровчі заклади медом різного складу.

Бджолина отрута є одним з найпопулярніших ліків народної медицини. Апітоксин діє на весь організм і цим можна пояснити різносторонність його впливу.

На протязі всієї книги ми намагалися показати високі лікувальні властивості меду і бджолиної отрути. Ми не схильні вважати мед і бджолину отруту ліками від усіх хвороб, але ми твердо віримо в те, що широке і правильне (під керівництвом лікаря) застосування цих чудових засобів народної медицини допоможе вирвати у смерті сотні і тисячі людських життів.

Ентомологи тепер нараховують понад мільйон різних видів комах. Проте більшість комах завдає людині величезної шкоди. Ледве помітні попелиці і значної величини сарана, всілякі жуки; гусениці денних і нічних метеликів та багато інших комах щороку завдають великої шкоди сільському господарству, бо живуть коштом рослинності полів, лугів, садів, лісів, городів. Багато комах є переносниками заразних хвороб. Широко відомий комар анофелес (Anopheles) є переносником малярії. Осіння кусаюча муха жигалка (Stomyzes calitrans) поширює збудника сибірки, а муха це-це (Glossina palpalis), жителька тропіків, є переносником африканської хвороби. Звичайна кімнатна муха (Musca domestica) справедливо обвинувачується в поширенні інфекції дизентерії, черевного тифу, холери і т. д. Список шкідливих комах дуже великий, з дуже ж корисних можна назвати бджолу і шовковичного шовкопряда. Усім відомо, яку величезну користь приносять людині бджоли. Вони є справжніми друзями і чудовими крилатими помічниками людини.

У Радянському Союзі колгоспно-радгоспні пасіки є в різних районах країни: в Грузії і Заполяр'ї, в Середній Азії і на Сахаліні. Вони можуть забезпечити радянських людей першосортним медом і високоактивним апітоксином.