Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути

З літератури відомо, що бджолиними ужаленнями були вилікувані від болючої подагри Карл Великий і Іван Грозний. Наша країна з давніх-давен славилася високорозвиненим пасічництвом. У народній медицині як лікувальний засіб застосовувався не тільки бджолиний мед, а й бджолина отрута.

В 1864 р. професор Петербурзького лісного інституту М. І. Лукомський надрукував статтю, в якій відзначав високі лікувальні властивості бджолиної отрути при суглобному ревматизмі, подагрі та інших захворюваннях. Він закликав лікарів зайнятися вивченням цього цінного лікувального засобу.

Особливо слід відзначити дуже цікаві й цінні спостереження пасічників, які застосовували бджолину отруту для лікування при різних захворюваннях. Багаторічні спостереження і зібрані нами анкетні дані про стан здоров'я пасічників показують, що бджолина отрута є не тільки чудовим лікувальним засобом при деяких захворюваннях, але й має профілактичні властивості. Відомо, наприклад, що пасічники завдяки бджолиним ужаленням, як правило, не хворіють на ревматизм.

Бджолина отрута при ряді захворювань є чудовим лікувальним засобом і при правильному застосуванні дає добрі лікувальні результати.

Тепер ще немає точно встановленої теорії, яка пояснювала б високе лікувально-профілактичне діяння бджолиної отрути.

Є. Л. Фішков (1954) пише: «Дуже цікавою є праця. Н. М. Артемова і О. Ф. Соловйової (1939) про атропіноподібне діяння бджолиної отрути. За їхніми даними, отруєння бджолиною отрутою діяло на серце жаби так само, як атропінізація». Доводиться розчарувати Фішкова і нагадати, що ще в 1951 р. Н. М. Артемов признався: «У своїй першій праці ми (Артемов і Соловйова) (1939) не змогли виявити цього ефекту, що й дало змогу нам говорити про атропіноподібне діяння бджолиної отрути. Проте це виявилося неправильним, а звідси й аналогізоване діяння бджолиної отрути та атропіну не зовсім обгрунтоване»[40]. Нам здається, що бджолина отрута, будучи дуже складним біологічним препаратом, діє на весь організм у цілому, підвищуючи його захисні властивості.

Склад і фізико-хімічні властивості бджолиної отрути

Незважаючи на те, що пасічництво є дуже давньою галуззю народного господарства, хімічний склад бджолиної отрути був вивчений порівняно недавно.

Бджолина отрута має прозорий колір, різко ароматичний запах, що нагадує запах меду і гіркий, палючий смак; питома вага її 1,1313. Якщо крапельку бджолиної отрути нанести на синій лакмусовий папір, то він негайно почервоніє, тобто отрута має кислу реакцію, водний же розчин сухої бджолиної отрути кислої реакції не має.

У народі давно вважається, що бджолина отрута містить мурашину кислоту, бо пекучий смак бджолиної отрути нагадує смак мурашиної кислоти.

Справді, в дослідженнях встановлено, що в бджолиній отруті міститься мурашина, соляна, ортофосфорна кислоти, гістамін, холін, триптофан, сірка тощо.

Можна припускати, що велике лікувальне значення мають фосфорнокислий магній Mg₃(PO₄)₂, який становить 0,4% ваги висушеної отрути, і сірка; у золі отрути виявлені сліди міді і кальцію. Бджолина отрута містить гістамін, значну кількість білкових речовин і летучі масла, які при висиханні отрути випаровують. На думку деяких дослідників, летучі масла викликають почуття паління і болючість при ужаленні бджоли. Бджолина отрута дуже швидко висихає навіть при звичайній кімнатній температурі, втрачаючи при цьому близько 70% ваги. Висохла бджолина отрута має вигляд прозорої маси, що нагадує гуміарабик, яка легко розчиняється у воді і кислотах.

Децинормальний розчин їдкого лугу і сірчаної кислоти навіть протягом 24-годинного діяння не руйнують бджолиної отрути. Властивості бджолиної отрути змінюються в результаті тривалого нагрівання її з соляною кислотою або їдким лугом; активність бджолиної отрути знижується від діяння марганцевокислого калію та інших окислювачів.

Бджолина отрута дуже теплостійка: нагрівання в сухому вигляді до 100° навіть протягом 10 днів помітно не впливає на її властивості.

Бджолина отрута має також велику холодостійкість; навіть заморожування не знижує її отруйного діяння.

Встановлено, що суха бджолина отрута при старанному захисті від вологи може зберігати токсичну активність протягом кількох років.

Знезаражуючі властивості бджолиної отрути

Лауреат Сталінської премії проф. Г. Ф. Гаузе вважає, що бджолина отрута є найсильнішою з відомих нам знезаражуючих речовин.

Радянські дослідники (П. М. Комаров та А. С. Ерштейн, А. Д. Баландін, І. Л. Кооп та ін.) встановили, що водний розчин бджолиної отрути навіть у розведенні 1:50 000 при бактеріологічному дослідженні виявлявся стерильним (не містив мікроорганізмів).

Так само доведено, що парамеції (одноклітинні з класу інфузорій) у розчинах бджолиної отрути 1 : 10 000 гинуть негайно, а в розчинах цієї отрути 1 : 50 000 — протягом 30 секунд.

Бджолина ж отрута у розведенні. 1:500 000 — 1 : 600 000, навпаки, стимулює розмноження парамецій. Ці досліди показують, що бджолина отрута залежно від ступеня розведення має різну біологічну активність.

І. Л. Кооп справедливо відзначає, що «Бджолина отрута, добування якої просте й доступне, заслуговує на не меншу увагу медиків, ніж антибіотики грибкового та бактеріального походження».

Чутливість людини до бджолиної отрути

Бджола при ужаленні вводить у шкіру прозору крапельку отрути, яка має лікувальні властивості. Як лікувальний засіб бджолина отрута має ряд переваг перед іншими ліками, насамперед слід вказати на її швидке діяння на організм і на величезну різницю між лікувальною отруйною (токсичною) і смертельною дозами. Токсична доза бджолиної отрути в десятки разів, а смертельна в сотні разів більша від лікувальної.

Чутливість організму до бджолиної отрути різна. Найбільш чутливі до неї жінки, діти і особи похилого віку.

Спостереження показали, що 1—5 і навіть 10 одночасних бджолиних ужалень здорова людина переносить легко і вони викликають лише у неї місцеву реакцію у вигляді почервоніння шкіри, припухлості, паління тощо; 200— 300 одночасних ужалень викликають отруєння організму з характерними ознаками порушення переважно серцево-судинної та нервової систем (задишка, синюха, прискорення пульсу, судороги, параліч); 500 і більше ужалень викликають смерть, найчастіше в результаті паралічу дихального центра.

Проте є люди, які мають підвищену чутливість до бджолиної отрути: досить одного бджолиного ужалення, щоб у них з'явилося загальне нездужання, різкий головний біль, висип типу кропив'янки, блювання, понос.

Наведемо приклади.

Численні спостереження показали, що пасічники, які працюють з бджолами протягом тривалого часу, переносять бджолині ужалення без усякої шкоди для організму (деякі пасічники з великим стажем роботи переносили ужалення навіть тисячі бджіл без усяких симптомів отруєння. Організм більшості людей швидко звикає до бджолиних ужалень і не реагує на них.

Наводимо дані анкет, одержаних з пасік Радянського Союзу, які показують різні строки набування пасічниками несприйнятливості (імунітету) до бджолиної отрути залежно від тривалості роботи на пасіці.

У 28,2% пасічників до 1 року роботи на пасіці

У 22,5% - протягом 1 року роботи на пасіці

У 12,1% - протягом 2 років роботи на пасіці

У 10,5% - протягом 3 років роботи на пасіці

У 2,2% - протягом 4 років роботи на пасіці

У 3,8% - протягом 5 років роботи на пасіці

У 0,9% - протягом 6 років роботи на пасіці

У 1,5% - протягом 7 років роботи на пасіці

У 1,3% - протягом 8 років роботи на пасіці

У 0,1% - протягом 9 років роботи на пасіці

У 1,9% - протягом 10 років роботи на пасіці

У 0,2% - протягом 11 років роботи на пасіці

У 0,2% - протягом 12 років роботи на пасіці

У 1,7% - протягом 15 років роботи на пасіці

У 0,2% - протягом 20 років роботи на пасіці

У 4,2% пасічників природжений імунітет

5,7% не набули імунітету

2,4% не пригадують, коли набули імунітету

0,4% не заповнили в анкетах цього питання

Експериментально доведено, що в пасічників, які довго доглядали за бджолами, а отже, їх часто жалили бджоли, в крові виробляються речовини, імунні до бджолиної отрути. Дослідники проводили прості і дуже переконливі досліди: брали дві пробірки, в одну наливали сироватку крові пасічника, який довго працював на пасіці, і змішували її з розчином бджолиної отрути; в іншій пробірці розчин бджолиної отрути змішували з такою ж кількістю сироватки людини, яку ніколи не жалили бджоли. Виявилося, що сироватка крові пасічника здатна нейтралізувати діяння бджолиної отрути, а сироватка крові людини, яку не жалили бджоли, не виявляла нейтралізуючого діяння на розчин бджолиної отрути. Досліди, проведені на кролях, також показали, що сироватка крові пасічників нейтралізує місцеве діяння бджолиної отрути, тоді як нормальна людська сироватка цієї властивості не має.

Часто доводиться спостерігати, що не всі члени сім'ї пасічника однаково реагують на ужалення бджіл. Проте в літературі нам не зустрічалися описи випадків природженого імунітету до бджолиної отрути. В зв'язку з цим ми дозволимо собі навести випадки, які становлять значний інтерес.

Пасічник І. Е. Поздняков (село Сопрон Курської області) докладно розповідає в своєму листі, як у 1947 р. його річний син зазнав нападу величезної кількості бджіл (не менше ніж 300). Все тіло і лице дитини були суцільно вкриті бджолиними ужаленнями. Лице і тіло дитини розпухли і, здавалось, що в найближчі години вона помре. Проте через 3 доби опух майже зник, а на шостий день хлопчик видужав, став бадьорим і веселим.

Як виявилося потім, дружину пасічника під час вагітності жалили бджоли. Це дає нам змогу припустити, що син успадкував від матері несприйнятливість до бджолиної отрути, через те й переніс так легко ужалення такої значної кількості бджіл. Син І. Е. Лознякова фізично добре розвинутий не реагує на ужалення бджіл.

Автор листа відзначає також, що його син за наступні роки нічим не хворів тоді, як його однолітки за цей час уже встигли перенести кір, скарлатину та інші хвороби.

Про те; що пасічники завдяки імунітету до бджолиної отрути рідше хворіють на деякі інфекційні хвороби, відомо з давніх-давен, і про це є повідомлення в пресі. Так, О. М. Ламонова ще в 1914 р. повідомила, що її семирічна дочка завдяки бджолиним ужаленням не захворіла на кір, незважаючи на те, що мала постійний контакт з своєю подругою, яка була хвора на кір — дуже заразне захворювання. Пасічник І. А. Іонов (Ленінградська область), який присвятив півсторіччя свого життя пасічництву, розповів нам винятково цікаве спостереження. Дружина А. І. Іонова завжди сильно реагувала на бджолині ужалення, які викликали в неї значні опухи і сильний біль. У 1903 і 1908 рр. у неї народилися дочки, які також дуже хворобливо переносили бджолині ужалення. Сини А. І. Іонова, які народилися в 1918 р. і в 1932 р., виявилися зовсім несприйнятливими до бджолиної отрути. А. І. Іонов вважає, що несприйнятливість до бджолиної отрути слід приписати виключно тому, що під час вагітності в 1918 і 1932 рр. його дружину жалили бджоли, і сини успадкували від неї набутий нею імунітет.

Зібраний нами великий матеріал (анкета, листи), а також багаторічні спостереження переконують нас у тому, що бджолині ужалення або введення апітоксину сприяють виробленню в організмі людини імунітету не тільки до бджолиної отрути, а також і до деяких інфекцій, насамперед до ревматизму.

Дуже поширена думка, ніби діти пасічників мають природжену несприйнятливість до бджолиної отрути або швидко її набувають, нашими анкетними даними не підтверджується.

Лікування різних захворювань бджолиною отрутою[41]

Методи застосування бджолиної отрути

При лікуванні отрутою бджолу спеціальним пінцетом прикладають до наміченої (згідно з схемою, мал 9)[43] ділянки шкіри, попередньо вимитої теплою водою з милом (протирати спиртом не слід). Після ужалення бджола відлітає, лишаючи в шкірі жало разом з жалким апаратом, який продовжує скорочуватися протягом кількох хвилин до повного опорожнення отрутного міхурця. Тому витягати жало слід тільки після того, як уся отрута попала в шкіру. Припинення скорочень жалкого апарату буває звичайно видно неозброєним оком. Змазувати шкірну ранку після бджолиного ужалення можна всякою індиферентною маззю. Бджолину отруту можна застосовувати так:

В 1-й день хворий дістає ужалення 1 бджоли

У 2-й день хворий дістає ужалення 2 бджіл

У 3-й день хворий дістає ужалення 3 бджіл

У 4-й день хворий дістає ужалення 4 бджіл

У 5-й день хворий дістає ужалення 5 бджіл

У 6-й день хворий дістає ужалення 6 бджіл

У 7-й день хворий дістає ужалення 7 бджіл

У 8-й день хворий дістає ужалення 8 бджіл

У 9-й день хворий дістає ужалення 9 бджіл

У 10-й день хворий дістає ужалення 10 бджіл

Після першого курсу лікування, тобто одержання хворим отрути від 55 бджіл, слід зробити перерву в лікуванні на 3—4 дні, а потім продовжувати його, прикладаючи щодня за схемою по 3 бджоли. За другий курс лікування (півтора місяця) хворий повинен дістати отрути від 140— 150 бджіл, а за два курси — 180—200 ужалень бджіл. Якщо протягом двох курсів лікування не настає вилікування або помітного поліпшення, то продовжувати лікування не слід.

Цікаво відзначити, що у хворих, яким показаною є бджолина отрута, після бджолиного ужалення ні опуху, ні болючості, як правило, не відмічається. Навіть одночасне ужалення 20—30 і більше бджіл переноситься хворим дуже легко. Проте, коли настає видужання або значне поліпшення в стані здоров'я хворого, то в деяких з них ужалення кількох або навіть однієї бджоли уже викликає звичайну місцеву реакцію (почервоніння ділянки шкіри, опух, болючість тощо).

Портативний прилад для лікування бджолиною отрутою

Взяті з пасіки кілька десятків бджіл у звичайній коробочці можуть жити не більше одного дня. Це, звичайно, перешкоджає багатьом хворим правильно лікуватися, бо їм доводиться щодня або через день їздити на пасіку за бджолами. А тому деякі хворі встановлюють у себе в квартирі на горищі невеликий вулик (нуклеус) з бджолами.

Звичайно, щоб піймати бджолу, її випускають з вулика чи коробочки до джерела світла, найчастіше до вікна, і намагаються піймати за груди або крильця. Але бджоли, як правило, при такому ловінні жалять людину в пальці. Ловіння бджоли звичайним (анатомічним) пінцетом також не має успіху, бо навіть при легкому надавлюванні бджола випускає свою отруту значно раніше, ніж її прикладуть до наміченої ділянки шкіри.

Запропонований нами прилад для лікування бджолиною отрутою складається з портативної коробки (мал. 10), в якій бджоли можуть жити протягом кількох днів (до 4—5), і спеціального пінцета. В цій коробці може вміщуватися до 100 бджіл; тут їм тепло, досить повітря і корму (меду або цукрового сиропу). Коробка має дві висувні годівниці, які зручні ще й тим, що їх можна наповнювати медом, не відкриваючи коробочки, і, отже не доводиться непокоїти бджіл. Якщо треба піймати бджолу для лікування, досить відкрити бокові дверцята (бокове віконце) коробочки, через які бджола відразу ж виповзає, і взяти її спеціальним пінцетом, що робиться дуже легко. (Мал. 11).

Портативний прилад дає змогу не тільки легко і зручно застосовувати бджолину отруту для лікування, а й діставати чисту отруту для лабораторних і лікувальних цілей.

Внутрішньошкірні впорскування апітоксину

За наведеною схемою хворий може застосувати лікування бджолиною отрутою (апітоксином) у вигляді бджолиних ужалень за призначенням лікаря в домашніх умовах.

Тепер розроблений метод внутрішньошкірного впорскування апітоксину, який може проводитися в лікарнях, клініках, амбулаторіях. Цей метод порівняно з попереднім є більш досконалим, бо дає можливість підійти строго індивідуально до лікування кожного хворого.

Найзручнішим і найефективнішим виявилося внутрішньошкірне введення розчину апітоксину, тобто між зовнішнім шаром (епідермою) і внутрішнім шаром (дермою) шкіри. Одна п'ята частина крові організму перебуває в шкірі, і апітоксин відразу розноситься з кров'ю по всьому організму. При підшкірному впорскуванні розчину можна ввести значно більшу кількість апітоксину (1 мл), але лікувальний ефект при цьому менш задовільний, ніж при внутрішньошкірному впорскуванні. Апітоксин розчинюють у фізіологічному розчині або в дистильованій воді і вводять внутрішньошкірно в невеликих кількостях (0,1, 0,2, 0,3 мл) з допомогою спеціальної голки з муфтою (мал. 12). Ця голка трохи довша від бджолячого жала.

Іонофорез (електрофорез) апітоксину

При внутрішньому вживанні апітоксин не дає належного ефекту, бо він дуже чутливий до діяння ферментів шлунково-кишкового тракту, які руйнують його лікувальні властивості.

Внутрішньовенне введення апітоксину недопустиме, бо воно може викликати сильну і небезпечну реакцію організму.

Введення в організм хворого апітоксину внутрішньошкірно, підшкірно і нашкірно широко і успішно застосовується, хоч також має недоліки.

Іонотерапія або електроіонотерапія — метод введення в організм лікарських речовин з допомогою постійного струму. Цим методом вводять тепер через шкіру (без уколів) адреналін, кокаїн, діонін, атропін, кофеїн, гістамін, фолікулін, супраренін і т. д.

При іонотерапії ліки вводять у кров'яне русло через непошкоджену шкіру (мал. 13). Іонотерапію широко застосовують у клініці внутрішніх, нервових, хірургічних, жіночих та інших хвороб.

Дійсний член Академії медичних наук СРСР лауреат Сталінської премії проф. М. В. Вершинін вказував, що серед способів введення ліків через шкіру найкращим є іонофорез — метод, який грунтується на електролітичній дисоціації.

Спостереження показують, що лікування апітоксином з допомогою іонофорезу (електрофорезу) має деякі переваги перед методом бджолиних ужалень, бо лікування іонофорезом провадиться в фізіотерапевтичних кабінетах лікарень або поліклінік.

Техніка введення розчину апітоксину шляхом іонофорезу дуже проста: при наявності відповідної фізіотерапевтичної апаратури останній може провадитися в лікувальних закладах не тільки міста, а й села.

Введення апітоксину з допомогою іонофорезу не викликає ніяких неприємних відчувань, за винятком незначної гіперемії (почервоніння) ділянки шкіри, на яку діяв іонофорез.

Інгаляційний спосіб лікування апітоксином

Легені людини складаються з 3 мільйонів легеневих пузирків, стінки яких пронизані кровоносними судинами. Підраховано, що коли розгорнути стінки легеневих пузирків і скласти їх поряд, то вони вкриють поверхню майже в 40 м². Завдяки цьому всисання в легенях, зокрема, лікарських речовин відбувається в 20 разів швидше, ніж у шлунково-кишковому тракті. Звідси зрозуміло, яке величезне значення повинно відіграти введення апітоксину через дихальні шляхи (при наявності показань до цього лікування). Інгаляційний спосіб введення в організм апітоксину простий і може проводитися у всякому медичному закладі. Суть методу полягає в тому, що пара гарячоі води з резервуара звичайного парового Інгалятора, вдихувана через фарфорову трубку хворим, захоплює своєю силою пару апітоксину (мал. 14). Тепер виробляється методика застосування цього методу.

Перша допомога при отруєнні бджолиною отрутою

У літературі дуже рідко публікуються описи випадків бджолиних ужалень, тому наведені нижче дані становлять інтерес.

Доктор М. Л. Авіосор понад 20 років тому був негайно викликаний до хворої П., яку укусила бджола в тім'яну ділянку. Жінка була в непритомному стані, шкіра її лиця і слизової оболонки були інтенсивно синюшного забарвлення, кликочуче дихання проривалося крізь міцно стиснуті щелепи, а з кутів рота стікала у великій кількості слина. Пульс промацувався важко.

Для піднесення серцевої діяльності хворій була впорскнута камфора, і до місця укусу прикладена вата, змочена нашатирним спиртом. Коли потерпіла отямилася, у неї з'явилися позиви до блювання, а під вечір підвищилася температура до 37,5°. В дальшому настало повне видужання. Закінчуючи своє повідомлення, М. Л. Авіосор писав: «Відмічаючи цей казуїстичний випадок, я маю на увазі поділитися ним з товаришами і зазначити, що і укуси таких нешкідливих комах, як бджола, можуть інколи стати причиною майже смертельного захворювання».

Лікар І. А. Бейліна в 1934 р. повідомила, що один пасічник міцної будови тіла, який довго займався пасічництвом, одночасно дістав близько 40 бджолиних ужалень у кисті рук. Після видалення жал він продовжував працювати, але хвилин через 20 відчув себе погано, шкіра його лиця стала землисто-зеленого кольору, з'явилися блювотні рухи, з рота текла слина. Незабаром він знепритомнів і тільки через 2 години почав опритомнювати; решту дня хворий провів у ліжку. Протягом наступних двох днів у нього спостерігалася сильна слабість, апатія і запаморочення.

Проф. П. А. Алісов у 1937 р. опублікував статтю, в якій наводить випадок ужалення в язик: «О 8 годині вечора гр. А. пив чай з солодкими пиріжками. Безпосередньо після розкушування пиріжка відчув біль у корені язика, ніби від уколу голкою. У викинутому з рота шматку була виявлена оса; біль швидко змінився почуттям різкого паління, язик збільшився в об'ємі і не вміщувався в роті. Рухати язиком стало важко».

Під впливом повторних холодних компресів і полоскань порожнини рота розчином марганцевокислого калію язик зменшився в об'ємі, але лишався тугорухомим протягом найближчої доби.

Таким чином, ужалення бджіл у людей з підвищеною чутливістю до апітоксину можуть викликати серйозні хворобливі стани.

При ужаленні бджіл для знешкодження їхньої отрути запропоновано багато різних засобів. Наведемо деякі з них найбільш поширені.

Французький вчений Жорж Лайанс і акад. Гастон Боньє зазначали: «Перше, що треба зробити при ужаленні, — це вийняти жало, висмоктати місце уколу і стиснути шкіру навколо ранки, щоб витиснути з неї отруту; потім ужалене місце змочити холодною водою, а ранку натерти шматочком цибулі. Можна також покласти на ранку листя петрушки, полину, м'яти, свіжі жимолостеві ягоди, оцет з водою, вода з розбавленим у ній негашеним вапном, летучий луг або крапля карболової кислоти, лізол, тимол також ліквідують біль».

Проф. П. А. Алісов зазначає, що в таджиків, узбеків, жителів Бухари як народний засіб при бджолиних ужаленнях змазують місце укусу цибулею, прикладають до нього розрізану головку часнику, примочки з відвару плодів чинари і т. д.

Більшість наведених вище засобів, які застосовуються при ужаленні бджіл, не ефективні, а деякі (сира земля, глина і т. д.) навіть шкідливі, бо можуть внести стовбнякову інфекцію або викликати зараження крові.

Відомо, що чим більше часу жало перебуває в шкірі, тим більше в неї попадає бджолиної отрути. Бджола, яка ужалила, інстинктивно намагається відлетіти, але зазубрини її жала міцно утримуються в шкірі, внаслідок чого в ній і лишається жалкий апарат. Відірваний жалкий апарат містить не тільки отрутні залози і отрутний міхурець, але й останній ганглій черевного нервового ланцюжка, (нервовий вузол), завдяки якому жалкий апарат, автоматично скорочується поза тілом бджоли. Внаслідок автоматичного скорочення мускулатури жала останнє, навіть штучно витягнуте з бджоли й покладене на шкіру людини, встромляється в неї і скорочується доти, поки не виділиться весь наявний в отрутному міхурці запас отрути. Тому, щоб у шкіру попало менше отрути, слід швидше витягти жало, суворо додержуючи при цьому елементарних правил гігієни (чистота рук, предметів, якими користуються), щоб не внести в шкірну ранку інфекції. Після витягання з шкіри жала ранову поверхню слід змазати спиртовою маззю календули. Крім цієї мазі, можна використати також спирт-ректифікат (96% або 70%), розчин марганцевокислого калію (1 : 1000, тобто слабкофіолетового кольору), нашатирний спирт, йодну настойку, чистий мед (який не закристалізувався).

Ми запропонували такий засіб[45] при ужаленні бджоли: треба механічно видалити особливим пінцетом жало бджоли разом з її отрутними залозами, отрутним міхурцем (резервуаром отрути) і змазати місце ужалення спеціальною маззю, до складу якої входить календула, спирт-ректифікат і вазелін (або ланолін). Спеціальним пінцетом можна швидко і акуратно витягти жало з шкіри, зберігши в жалкому апараті майже весь запас отрути. Календула в поєднанні з спиртом-ректифікатом швидко ліквідує в потерпілого біль і неприємне почуття паління.

Щоб пасічники мали можливість при укусі бджоли витягти її жало в себе і інших, ми запропонували пінцет, який вміщується в маленьку портативну коробочку. В ній, крім пінцета, є скляна паличка, вата, мазь, а також порада про те, як користуватися цим засобом, і дзеркальце. Останнє потрібне в тих випадках, коли потерпілому треба витягти жало з шкіри лиця, шиї тощо і він не має можливості дістати сторонню допомогу.

У тяжких випадках, коли є загрожуючі симптоми в серцево-судинній і нервовій системі, треба потерпілого покласти в ліжко. Спостереження показують, що при отруєнні бджолиною отрутою добрий ефект спостерігається від прийнятого всередину 40% розчину алкоголю. В даному разі алкоголь застосовується як медичний засіб. Ще краще давати потерпілому алкоголь, у якому розчинений мед (20 г меду на 200 г алкоголю). На один прийом 25—50 г. Потерпілому треба давати медово-вітамінний напій такого складу: в 1 л перевареної води розчинити 100 г меду (всякого сорту, але не медової паді) і 500 мг вітаміну С (аскорбінової кислоти), все старанно розчинити, збовтати і зберігати в закритій скляній посудині в прохолодному місці.

При занепаді серцевої діяльності потерпілому впорскують під шкіру збуджуючі засоби — камфору, кофеїн. Коли спостерігаються ознаки збудження нервової системи, призначають заспокоюючі і снотворні засоби (бром, люмінал, веронал). На опухлі і болючі ділянки шкіри прикладають холодні компреси або примочки з розчину борної кислоти (1 чайна ложка на склянку води).

Звичайно в перший день потерпілий особливо охоче п'є топлене молоко з медом і вживає фрукти з медом.

Велику небезпеку становить ужалення в око. Бувають випадки, коли бджоли своїм жалом пошкоджують очне яблуко. Ужалене око відразу ж розпухає. З'являється різкий кон'юнктивіт і потерпілий зазнає нестерпного болю. В таких випадках потерпілого треба терміново доставити до лікаря-спеціаліста очних хвороб. Якщо невдало витягти жало, залишивши обламаний його шматочок в оці (найчастіше в роговиці), в дальшому потрібне буде оперативне втручання.

Методи добування бджолиної отрути

Молода бджола-трудівниця, яка щойно вийшла з своєї «колиски» — воскової комірки, має дуже незначний запас бджолиної отрути. Поступово запас отрути збільшується і у бджоли у віці двох тижнів досягає максимальної кількості.

Приблизно з 15-го дня життя бджоли отрутні залози, які виробляють бджолину отруту, починають зворотно розвиватися.

І. М. Комаров і А. С. Ерштейн зазначали, що від однієї бджоли можна дістати 0,085 мг бджолиної отрути. На кількість отрути у бджоли дуже впливає пора року. Встановлено, що навесні і влітку у бджоли найбільше отрути, яка зменшується восени і особливо зимою. Величезне значення для утворення отрути має також склад корму бджоли: при кормі, багатому на вуглеводи, утворюється найменше отрути, а при кормі, багатому на білки,— найбільше її.

С кілька способів добування бджолиної отрути. Найпростіший із них полягає в такому: пінцетом беруть бджолу за крильця або за груди, при цьому вона намагається ужалити, і на жалі з'являється маленька прозора крапелька бджолиної отрути. Цю крапельку можна добути, доторкуючись до жала чистим годинниковим склом, предметним склом або фільтрувальним папером. Можна також кінчик жала живої бджоли з наявною на ньому краплею отрути опустити в пробірку з дистильованою водою, в якій отрута добре розчинюється, і розчин відразу ж використати для лікування.

Деякі дослідники для добування бджолиної отрути рекомендують висмикувати пінцетом жало разом з отрутним міхурцем і отрутними залозами, які після висушування розтираються в порошок. Перед застосуванням бджолина отрута розчинюється у воді.

Бджолину отруту можна добути і таким простим способом: чисту широкогорлу скляну банку, наповнену до країв дистильованою водою, накривають (обв'язують) тваринною перетинкою, живу бджолу беруть пінцетом і примушують її жалити цю перетинку, жало проколює перетинку і разом з Жалким апаратом відривається від тіла бджоли; отрута поступово виливається в дистильовану воду. Після цього, зібравши потрібну кількість отрути, воду можна випарувати, зберігши бджолину отруту. Крім того, для добування бджолиної отрути користуються ще таким методом: відразу ж після витягання жалкого апарату його вміщують у воду, щоб отрута з отрутного міхурця могла перейти у воду. Одержаний таким чином водний розчин отрути можна застосовувати для лікування. При всіх цих способах добування бджолиної отрути бджоли гинуть після віддачі отрути.

Був також запропонований спосіб добування отрути за допомогою наркотизації (усипляння) бджіл. Цей спосіб полягає в такому: значну кількість живих бджіл вміщують у чисту скляну банку, яку закривають фільтрувальним папером, змоченим ефіром (мал. 15). Пара ефіру роздратовує бджіл, і перед тим, як перейти в стан наркозу, вони випускають свою отруту на стінки і дно банки, а також на тіла сусідніх бджіл. Після того, як бджоли впадають у стан глибокого наркозу, стінки банки споліскують водою. Промивну рідину (звичайно каламутну) очищають фільтруванням, воду випаровують; залишена речовина і являє собою суху бджолину отруту; при зберіганні протягом кількох місяців її властивості не змінюються. Бджіл після цього обсушують у теплому приміщенні або на сонці і пересаджують назад у вулик. Цей метод має деякі переваги перед іншими, бо дає змогу легко добувати багато бджолиної отрути, не знищуючи бджіл. Від 1000 живих бджіл можна одержати до 50— 75 мг бджолиної отрути.

Проте, як показують досліди і спостереження, добування апітоксину за допомогою наркотизації бджіл має деякі недоліки: по-перше, бджоли не віддають усього запасу бджолиної отрути; по-друге, після цієї процедури, тобто наркозу, обмивання та обсушування, частина бджіл гине; по-третє, добувати чистий, апітоксин цим способом дуже складно.

Наведені вище методи добування бджолиної отрути мають значні недоліки, бо вони дуже трудомісткі, потребують багато часу і спричиняються до загибелі або до швидкого спрацювання величезної кількості бджіл. До того ж слід додати, що організація однієї-двох, навіть десяти великих спеціальних пасік медичного призначення не зможе забезпечити зростаючі потреби населення у бджолиній отруті.

У зв'язку з цим ми сконструювали портативний прилад, що дає змогу добувати значні кількості чистої бджолиної отрути, не завдаючи шкоди бджолам. Цей прилад складається з великої картонної коробки, в яку дуже легко струсити з стільникових рамок одномоментно кілька тисяч бджіл. З темної коробки бджоли-полонянки можуть вийти тільки через спеціальні вузенькі коридорчики, зроблені таким чином, що для одержання свободи кожна бджола примушена віддати свій запас отрути. Лишаючи краплю отрути на спеціально поставлених пластинках (скляні, целулоїдні тощо), бджоли зберігають при цьому своє жало, а отже, і своє життя. Бджоли-донори намагаються швидше вибратися на свободу, віддавши за це у вигляді данини свій запас отрути. Через 10—14 днів ці бджоли таким же способом знову віддають свою отруту, яку можна довго зберігати, не знижуючи її терапевтичної активності. Бджоли-трудівниці, стаючи донорами бджолиної отрути, не звільняються від своїх основних функцій по збору нектару і переробленню його на мед, виробленню воску, по перехресному запиленню ентомофільних рослин і т. д.

Пропонований нами препарат апітоксину (у вигляді кристалів) можна висилати поштою у найвіддаленіші райони Радянського Союзу. При цьому слід відзначити, що одним рекомендованим листом можна забезпечити апітоксином лікувальні заклади великого міста на дуже тривалий строк.

Застосування бджолиної отрути в гомеопатії[46]

У 1847 р. лікар-гомеопат Марсі вперше звернув увагу на високі лікувальні властивості бджолиної отрути і запровадив її в гомеопатичну практику. Через 6 років, тобто у 1853 р., лікар-гомеопат Герінг обгрунтував терапевтичне застосування бджолиної отрути з позиції гомеопатії.

У нашій країні «Врачебная газета» в 1861 р. уже опублікувала статтю Генцке, в якій вказувалося на цінні терапевтичні властивості бджолиної отрути. Відомий професор-гомеопат Е. А. Фаррінгтон у своїх лекціях, прочитаних у Ганеманівському медичному коледжі (Філадельфія[46] в 1875—1885 рр.), твердив, що «Apis порівняно новий засіб і становить неоціненне надбання нашої фармакології». Понад 100 років у гомеопатичній практиці широко застосовується бджолина отрута під назвою Apis, правильна наукова назва якої Apitoxin. У всіх гомеопатичних посібниках лікувальним властивостям апісу присвячено багато захоплюючих рядків, і він рекомендується для лікування найрізноманітніших хвороб.

Бджолина отрута є одним з небагатьох гомеопатичних засобів, порівняно добре вивчених науковою медициною.

Численні дослідження, проведені в нашій країні, показали, що апітоксин навіть у гомеопатичних дозах проявляє своє біологічне діяння. Ці досліди (докладніше про проведені досліди ми розповіли на стор. 139) показують, що бджолина отрута залежно від ступеня розведення має різну біологічну активність. Н. М. Артемов показав, що розчини апітоксину в розведенні 1 : 500 000 активно діють на ізольоване серце жаби. До цього слід додати, що апітоксин переносить нагрівання до 100° протягом 10 днів і заморожування без особливого зниження біологічної активності. Не руйнують бджолиної отрути також розчини їдкого лугу і сірчаної кислоти протягом 24-годинного діяння.

Проте, незважаючи на свою високу тепло- і холодостійкість, а також луго- і кислотостійкість, бджолину отруту все ж не рекомендується приймати всередину, бо вона швидко руйнується від діяння ферментів шлунково-кишкового тракту. Наші спостереження показали, що апітоксин у гомеопатичних дозах може успішно застосовуватися за допомогою під'язикового (сублінгвального) методу, який використовує всисну здатність під'язикової ділянки слизової рота. Для цього хворий повинен не проковтувати цукрову таблетку з апітоксином, а тримати її в роті, під язиком, до повного розчинення.

Цікавими є дані, одержані нами при перевірці фармакологічного діяння гомеопатичного апісу, який уже понад сто років застосовується в гомеопатії у вигляді крапель, гранул (від латинського слова glanulum — зернятко) і мазей. Особливо широко в гомеопатії застосовують гранули, як найзручнішу для хворого лікарську форму (звичайно, тільки щодо зручності їх приймання). Проведені нами разом з доцентом С. М. Буйко досліди показали, що гомеопатичний апіс у гранулах навіть у концентрації 1 : 10 діяв так само, як розчин чистого цукру в дистильованій воді при такому ж розведенні. В цих дослідах записи кардіограм[47] серця жаби при діянні водного розчину гомеопатичного апісу в гранулах і такої ж концентрації водного розчину цукру виявилися однаковими. Зовсім інший запис на кардіограмі був одержаний при діянні на серце жаби водного розчину чистого апітоксину. Нам здається, що це явище пояснюється неправильним готуванням апісу, особливо в крупинках: деякі гомеопатичні аптеки готують апіс не з чистої бджолиної отрути, а з перезимувалих мертвих бджіл, кишечник яких (на весну більше ніж наполовину ваги бджоли) заповнений фекаліями. Тепер у різних клініках великих міст Радянського Союзу (Москва, Ленінград, Харків) проводиться перевірка терапевтичного діяння ряду гомеопатичних лікарських засобів.

Треба сподіватися, що в недалекому майбутньому сублінгвальний метод застосування апітоксину при деяких захворюваннях буде широко застосовуватися.