Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути

Великий перетворювач природи І. В. Мічурін говорив: «Ми живемо в такий час, коли вище покликання людини полягає в тому, щоб не тільки пояснювати, але й змінювати світ,— зробити його кращим...» ^[27], «...ми тепер уже можемо втручатися в діяння природи» [28].

Нас цікавило питання: чи не можна примусити бджіл виготовляти різні сорти меду на бажання людини?

Якщо бджоли добувають з рослин отруйний сік і переробляють його в своєму медовому шлуночку без шкоди для себе, то чи не можна примусити їх добувати сік з лікарських медоносних рослин або переробляти на мед штучні лікарські розчини, соки фруктів, овочів тощо.

Досліди ми проводили на кількох сім'ях бджіл на пасіці далекосхідної тайги. В годівниці вуликів наливали штучні солодкі розчини, до складу яких входили різні продукти харчування (молоко, яйця, соки фруктів, овочів і т. д.), а також лікарські речовини (фітин, хлористий кальцій, стрептоцид, вітаміни та ін.). Бджоли чотирьох сімей діставали розчини, в які входили різні медичні фарби: брильянтова зелень, метиленова синька, еозин тощо; бджоли трьох сімей діставали з цукровим розчином ендокринні препарати: тиреоїдин, гепатокрин, оварин та ін.

Штучні розчини готувалися в емальованому посуді. В годівниці піддослідних бджіл штучний нектар розливали з емальованого чайника, акуратно і швидко, щоб не привабити бджіл сусідніх вуликів, які збирали нектар з квітучих медоносних рослин. Слід відзначити, що дерев'яна годівниця щодня наповнювалась такою кількістю штучного нектару, для збирання якого в звичайних умовах бджоли повинні були відвідати, наприклад, 15 000 000 квітів червоної конюшини. Бджоли згущали розчини, видаляючи з них баласт — воду, збагачуючи їх органічними кислотами, ферментами, антибіотичними речовинами і т. д. Досліди проводилися протягом кількох місяців. Уже через кілька днів ми почали помічати, що кожного разу, коли ми відкривали кришку вулика, бджолі швидко знімалися з міжрамкових просторів (вуличок) до годівниці. В перший же час, коли наливали в годівницю розчин, була своєрідна розвідка, тобто бджоли-розвідниці пробували його, а потім, сповістивши інших бджіл про знахідку багатого взятку, вели їх за собою.

Поступово бджоли звикли до нових умов: вони не повинні вилітати з вулика на розшуки нектару, де їх вичікують пернаті вороги і де вони повинні бути на сторожі.

Відкриваючи кришку вулика, ми щоразу наповнювали годівницю сиропом — штучним нектаром, тобто цей процес був зв'язаний з годуванням. Годівниця з штучним розчином для бджіл являла собою, за термінологією І. П. Павлова, безумовний подразник, а стук при відкриванні кришки вулика, світло, що проникає у вулик, запах розчину — умовні подразники, сигнали. З дослідів акад. І. П. Павлова відомо, що коли під час. кожного годування собаки засвічується синя лампочка, то через певний час саме тільки засвічування цієї лампочки викликає в тварини слинотечу. І. П. Павлов зазначав: «Отже, перша і основна умова для утворення даного рефлексу — це збіг у часі діяння раніше Індиферентного агента з діянням безумовного агента, який викликає певний безумовний рефлекс» (курсив І. П. Павлова)[29]. Аналізуючи свої досліди, ми прийшли до переконання, що вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси може бути застосоване і до бджіл. Справді, звичайне нормальне життя бджолиної сім'ї було порушене вже тим, що замість природного нектару бджолам піднесли широку стельову годівницю з штучним нектаром. Спочатку біля годівниці, як зазначалося, з'явилися тільки розвідниці, а слідом за ними — десятки, а потім сотні і тисячі бджіл. Таким чином, повторні відкривання вулика і наповнення годівниці розчином — нектаром привели до створення у бджіл певного умовного рефлексу.

Інший дослід полягав у такому. Ми відкривали вулик, бджоли при цьому направлялися до годівниці, чекаючи нектару. Ось уже зібралося багато бджіл. Вони здавлюють одна одну, щоб зручніше стати на човниках[30]. Але на цей раз ми навмисне не наливали в годівницю штучного нектару. Бджоли кружляли, гуділи, а деякі найбільш нетерплячі лишали годівницю і спускалися в міжрамкові простори до стільників, щоб іще раз переробити недозрілий мед. Минали хвилини, і кількість бджіл у годівниці зменшувалась: вони відлітали, оглядаючись, чи не з'явиться довгожданий штучний нектар. Нарешті, в годівниці не лишалося жодної бджоли. Після цього ми закривали вулик; через кілька годин ми повторювали дослід і знову спостерігали ту саму картину. Таким чином, і цей дослід є підтвердженням того, що у бджіл легко можна виробити умовний рефлекс. Виходячи з цього, ми запропонували описуваний нижче експресний метод добування різних сортів меду.

Якщо бджолі-трудівниці дати шматочок цукру, вона випустить на нього по хоботку ферментативну рідину (інвертазу) і, розчинивши його, буде смоктати. З хоботка через стравохід розчин-нектар попаде в медовий шлуночок — резервуар для складання нектару (квіткового і штучного) об'ємом в середньому всього 14—18 мл. Він складається з тонкої хітинової оболонки і двох шарів м'язових волокон. Завдяки скороченню останніх мед з медового шлуночка надходить або назад на хоботок, а потім у стільникову комірку, або в середню кишку бджоли. Медовий шлуночок сполучений з середньою кишкою мускульним шлуночком, який складається з головки з чотирма губами (лопатями), яка вдається в медовий шлуночок, і порожнистої трубки (рукава), направленої в просвіт середньої кишки (мал. 8). Уже сама назва мускульного шлуночка характеризує цей орган як багатий гладкими і поперечносмугастими м'язами. Фізіологічна функція м'язового шлуночка полягає в тому, що він пропускає корм (мед, пилок) з медового шлуночка в середню кишку. Вміст же середньої кишки попасти в медовий шлуночок не може, бо при зворотному русі клапан щільно закривається і просвіт шлуночка здавлюється.

Медовий шлуночок бджоли-трудівниці, незважаючи на мікроскопічну величину, являє собою, крім резервуара для нектару і пилку, потужну «живу лабораторію». Досліди показали, що коли бджолам дати 50% розчин звичайного цукру, то вже через 30 хвилин він на 42—44% буде перероблений на глюкозу і фруктозу. Це буває тому, що в медовому шлуночку відбуваються дуже важливі ферментативні процеси, насамперед інверсія цукру.

На цій чудовій функції бджіл і грунтується запропонований нами експресний метод добування різних сортів меду.

Коли ми наливали в годівницю штучний нектар, який, безперечно, відрізняється від квіткового нектару, бджоли, як уже сказано, збиралися в годівницю і енергійно спустошували її, переносячи солодкі лікарські та інші розчини в переробленому вигляді в стільникові комірки. Чудові природні фармацевти — бджоли — енергійно і старанно перероблювали штучний нектар у відповідний зразок меду. Стільникові рамки з цим медом ми виймали з вулика, а на їх місце ставили чисті, годівницю промивали теплою водою, висушували, наповнювали новим солодким розчином і знову встановлювали у вулику. Таким чином, вулики стають «живими фабриками», де вдень і вночі трудяться бджоли, виробляючи мед з різним потрібним хіміко-біологічним складом.

З допомогою даного методу ми одержали 85 зразків лікарсько-полівітамінних та інших сортів меду. Досліди показали значну економічність цього методу, особливо у весняно-осінні місяці, коли в природі немає квітучих медоносних рослин або вони вже відцвіли і бджоли живляться за рахунок основних запасів меду.

Експресний метод дуже економічний також і через те, що з 1 кг цукру бджоли роблять 1 кг меду. «Якщо бджолам згодувати 1,5 кг сиропу, що складається з 1 кг цукру і 0,5 кг води, то у вулику виявиться запечатаним 1 кг меду, приготовленого бджолами із згодованого цукру, що складається з 0,75 кг цукру і 0,25 кг води. Тому треба згодовувати бджолам стільки кілограмів цукру, на скільки треба поповнити запаси, не беручи до уваги, що він буде розбавлений водою»[31].

Мічурінська біологія і павловська фізіологія довели, що харчування (годування) є свого роду ментором — вихователем. Саме якість годування впливає на формування, виховання організму бджіл. Немає ніякого сумніву, що вплив складу штучного нектару на бджолину сім'ю величезний.

Нам удалося встановити, що штучний нектар, до складу якого входять білки, вітаміни, мінеральні солі, сприятливо впливав на організм бджіл-трудівниць, підвищуючи їх життєздатність і стійкість до зовнішніх шкідливих впливів та до інфекцій. У проведених нами 14 серіях дослідів з бджолами на пасіках Далекого Сходу, України, Середньої Азії, Уралу, Підмосков'я та ін. встановлено, що бджоли-трудівниці, які дістали восени штучний нектар для вироблення експресним методом, як правило, добре переносили зимівлю (осінньо-зимовий відпочинок) і нічим не хворіли.

Експресний метод застосований у різних кліматичних умовах: в Абхазії, де бджоли перебувають під відкритим небом майже 9 місяців, і в Заполяр'ї, де значну частину року вони знаходяться в зимівниках. Ним можна користуватися незалежно від породи бджіл і конструкції вуликів.

Нові сорти меду, добуті експресним методом

Полівітамінізований мед. Для одержання меду, що містить різні вітаміни, ми готували солодкі розчини з плодів шипшини, яка містить значну кількість вітамінів С, В, Е, А (каротин), з соків різних овочів, фруктів і в деяких випадках з синтетичних вітамінних препаратів. Бджоли виробляли з штучного полівітамінного розчину мед, який містив не тільки комплекс вітамінів, але й глюкозу, ферменти, органічні кислоти та інші речовини.

Одержання меду з вмістом кількох вітамінів має винятково важливе значення через те, що такий продукт з високим вмістом повноцінних сахарів (глюкоза, левульоза) являє собою добрий консервант для збереження активності вітамінів, насамперед вітаміну С. З одержаних нами сортів вітамінного і полівітамінного меду 23 зразки були досліджені в лабораторії, причому в них була встановлена висока вітамінна активність.

Деякі з зразків меду, піддані хімічному дослідженню, містили такі кількості (в міліграмах) вітаміну С (аскорбінової кислоти) на 1 кг меду:

Мед № 1 (вітамінний) 188

Мед № 2 (вітамінний) 217

Мед № 11 (фітин-конвалія-вітамінний) 322

Мед № 17 (маміно-вітамінний) 51,2

Мед № 24 (осарсол-вітамінций) 97,8

Мед № 31 (атофан-вітамінний) 61,6

Мед № 38 (залізо[32]-какао-молочно-яєчно-вітамінний) 142,4

Мед № 39 (кофе-молочно-вітамінний) 94,4

Мед № 41 (вершково-вітамінний) 52

Мед № 43 (жовтково-вітамінний) 237

Мед № 61 (білково-полівітамінний) 760

У зразках меду (липовий і гречаний), одержаних на тих же пасіках і в той же час, але звичайним шляхом (з квітучих медоносних рослин) вітаміну С не було навіть і слідів.

При дослідженні деяких сортів меду на вміст у них вітамінів В₁ і А (каротин) виявилося, що останній є в цих сортах у досить значних кількостях.

З наведених прикладів видно, що експресний метод дає змогу втручатися в життя бджолиної сім'ї і одержувати мед, який містить потрібні кількості вітамінів.

Гематогенний (кров'яний) мед. Створити мед, до складу якого входила б кров, означає одержати новий продукт харчування з дуже складним і цінним хіміко-біологічним складом. Для здійснення цього завдання при пасіці були заведені піддослідні тварини, які стали донорами і їхню кров у вигляді штучного солодкого нектару розливали по годівницях для бджіл.

Щоб уникнути зсідання крові, до неї додавали 4% розчин лимоннокислого натрію. Бджоли швидко спустошували годівниці, наповнені солодким кров'яним нектаром, і виробляли з нього мед.

У ряді дослідів ми брали з бойні кров великої рогатої худоби, додавали до неї розчин лимоннокислого натрію, змішували з цукровим сиропом і давали бджолам.

У 1940 р. ми вирішили випробувати, як вплине внутрішньовенне введення собакам розчину гематогенного (кров'яного) меду, вважаючи, що цей метод повинен ефективніше діяти, ніж глюкоза, а можливо навіть замінить кров при вливаннях. Досліди проводилися в Українському інституті експериментальної біології і патології, що має тепер ім'я акад. О. О. Богомольця, під керівництвом наукового співробітника Д. А. Брусиловської.

Після зважування собак, дослідження в них крові на вміст гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів та реакції осідання еритроцитів у їх кровоносну систему, попередньо обезкровлену, вводили розчин гематогенного меду, пропущеного через фільтр Зейтца. Одна з оголених сонних вен собаки була сполучена з кімографом, і на закопченій стрічці, що рухається між двома барабанами, відмічався у вигляді кривої кров'яний тиск; з другої сонної вени пускали кров. Коли в собаки різко спадав кров'яний тиск, на кімографі замість зубчастої кривої вимальовувалася тонка пряма лінія. В цей час ми швидко знімали затискач з гумової трубки, що сполучала стегнову вену собаки з посудиною, яка містить розчин гематогенного меду. Розчин меду надходив при цьому по стегновій вені в загальну течію кровообігу, і собака поступово оживав: на закопченій плівці писального апарата гальмівце знову викреслювало зигзагоподібну криву. На цьому дослід закінчувався, шкіру ранових поверхень шиї і стегна тварини, де були оголені судини, зашивали. Собака почував себе задовільно. Так само почував себе і другий собака, якому була проведена така ж операція. Треба відзначити; що цим собакам розчину гематогенного меду було введено менше, ніж випущено крові.

Одночасно іншій парі собак тієї ж статі і такої ж ваги при аналогічних умовах був введений у стегнову вену розчин глюкози в об'ємі, що відповідав випущеній крові. Самопочуття у всіх собак було задовільне. Проте, при дослідженні крові встановлено, що розчин гематогенного меду сприяв кращому відновленню крові, ніж розчин глюкози. Це пояснюється тим, що до складу гематогенного меду входить ряд складних за своїм вмістом і будовою речовин, потрібних для життя клітин і тканин і таких, що сприятливо впливають на весь організм.

Ці поодинокі досліди внутрішньовенного введення гематогенного меду показують його позитивний вплив. Проте проведені нами разом з ветеринарними лікарями внутрішньовенні вливання тваринам (коням) розчинів бджолиного меду, стерилізованого при високій температурі (кип'ятінням), але нефільтрованого, завжди викликали в них шок (різке спадання кров'яного тиску, озноб тощо). Ми пояснюємо це явище тим, що в медовому розчині навіть після кип'ятіння зберігаються найдрібніші часточки воску, рослинного білка і т. д. Тому для проведення експериментів треба застосовувати стерилізацію розчину меду спеціальним фільтром (типу Зейтца), що затримує мікробів та інші мікроскопічні речовину.

Деякі лікарі-психіатри проводили медотерапію у вигляді внутрішньовенних вливань 40—60% розчинів меду і діставали шокову реакцію в 100% випадків. Сильну шокову реакцію при введенні розчинів меду, яку спостерігали ці автори на хворих шизофренією, нам здається, можна приписати діянню рослинного білка, часточкам воску та іншим речовинам, які містяться в бджолиному меду і можуть завдати шкоди хворому. Внутрішньовенне введення бджолиного меду людям треба вважати недопустимим. Зовсім інакше стоїть справа з бджолиним медом, добутим експресним методом, де бджоли дістають завдання приготувати мед з запропонованого їм штучного нектару за рецептом людини.

Ці досліди на тваринах слід продовжувати для одержання ефективніших і більш безпечних методів для внутрішньовенного введення гематогенного меду.

Моркв'яний мед. На пасіці опорного пункту Української науково-дослідної станції бджільництва ми одержали для дослідів 5 бджолиних сімей. Пасіка ця розміщена в мальовничому місці поблизу станції Буча Київської області. Бджоляні хатки, пофарбовані в синій і жовтий колір, були старанно розставлені там у великому плодовому саду, де дерева гнулися під вагою запашних і соковитих плодів. На цій пасіці, ми проводили четверту серію дослідів, яку присвятили одержанню моркв'яного бджолиного меду.

Відомо, що морква (Daucus Carota L.) є чудовим народним медичним засобом. Уже в стародавніх російських рукописних лікарських порадниках зазначалося, що «морковь прията, легостно урину движет и то єсть особна лечба тем людем, которые стражут меланколиевой болезнию». «Тоже корение прията, помыслы постельные движет... добрыя крови растение творит и кровь обновляєте».

Доктор М. С. Аронов у 1938 р. успішно застосовував моркв'яний сік при лікуванні ран і довів його високі бактерицидні властивості. Червона морква містить багато цукру і є також добрим джерелом солей кальцію, фосфору, заліза і особливо вітамінів. Її можна назвати чудовим концентратом майже всіх відомих тепер вітамінів. Червона морква містить каротин (провітамін А), аневрин (вітамін В₁), рибофлавін (вітамін В₂), аскорбінову кислоту (вітамін С).

Радянські дослідники зазначають, що рибофлавін має здатність підвищувати захисні властивості організму, щодо інфекційних захворювань.

Морква містить пантотенову кислоту, яка відіграє значну роль у тваринному організмі, бо бере участь у вуглеводному обміні.

У моркві виявлена нікотинова кислота (вітамін РР), гесперидин і цитрин (вітамін Р), провітамін D, антигеморагічний вітамін (вітамін К), багато біотину (вітамін Н) і інші ще не вивчені вітаміни. Провітаміну А в моркві міститься у 18 разів більше, ніж у крові, а вітаміну D — у два рази більше, ніж у печінці свині.

Широкою популярністю користується сирий сік моркви.

Рослинний світ з найдавніших часів є основним поставником лікарських засобів, а червона морква, особливо її сік, славиться як важливі ліки в народній медицині і в наші дні. Моркв'яний сік застосовується як сечогінний засіб, проти ниркових каменів, при недокрів'ї та інших захворюваннях.

У наших дослідах бджоли повинні були переробити сік червоної моркви, якого вона містить 87%, на бджолиний мед. Для цього з моркви був старанно витиснутий сік, до нього додано цукру і цей штучний нектар ми поставили бджолам.

Бджоли охоче вибирали солодкий моркв'яний сік і переробляли його, видаляючи зайву воду, додаючи такі важливі речовини, як ферменти, органічні кислоти, інгібітори і т. д., наповнюючи стільникові комірки моркв'яним медом. Коли бджоли почали закривати свої шестигранні склади, наповнені моркв'яним медом, восковими кришечками, ми відкачали мед на звичайній медогонці.

Молочний мед. Ще в 1880 р. наш співвітчизник лікар М. І. Лунін дійшов дуже цікавого і для того часу сміливого висновку, що в молоці, крім відомих харчових складових частин (білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі), потрібних для нормального функціонування організму, міститься в малих кількостях невідомі, але необхідні для життя речовини, які пізніше були названі вітамінами.

З найдавніших часів майже у всіх народів молоко з медом рекомендувалося при захворюваннях легень, при недокрів'ї та виснаженні. Молоко і молочні продукти або молоко з медом при деяких захворюваннях і тепер є єдиною їжею для дітей і дорослих.

Але молоко швидко псується, і заготовляти його про-запас не можна. При кип'ятінні молоко зберігається довше, але тоді розкладаються ферменти та інші цінні складові його частини. Другий недолік молока — великий вміст у ньому води (87—88% води і 5—6% сахарів), мед же містить 20% води і 70—75% сахарів. Виходячи з цього, ми вирішили сполучити високі поживні властивості цих двох продуктів, використавши «уміння» бджіл видаляти з перероблюваного «нектару» зайву воду, і, консервуючи органічні речовини, які швидко псуються, робити їх легкозасвоюваними для організму.

В результаті дослідів годування бджіл штучними розчинами, проведених нами на пасіці Київського опорного пункту Української науково-дослідної станції бджільництва, був одержаний молочний мед.

Метод одержання молочного меду простий і доступний кожному пасічникові. В парному молоці, одержаному від здорової корови, розчинюється цукровий пісок до одержання насиченого розчину і цей молочний сироп дають бджолам. Бджоли охоче переробляють такий молочний сироп на молочний, мед; на наступну добу — цей мед відкачують на звичайній медогонці і збирають у скляні банки. Одержаний мед білувато-жовтуватого кольору, ароматичний і має смак леденців.

При проведенні в Київському науково-дослідному інституті харчування хіміко-бактеріологічних аналізів цього меду були одержані цікаві результати: питома вага молочного меду 1,1125 (при 15°), вміст води 20,8%, сухих речовин 79,2%, кількість азотистих речовин (казеїну, альбуміну, глобуліну) 1,622%, жиру 1,33%, загальна кількість цукру 74,7%, в тому числі глюкози і лактози 37,2%, левульози 25%, мінеральних солей 1,4%. При посівах меду в лабораторії на середовища (жовч, середовище Буліра) кишкова паличка, бактерії тифозної та паратифозної групи в ньому не виявлені.

Повний хіміко-біологічний склад молочного меду ще не вивчений; незважаючи на це, ми вважаємо, що вживання такого меду в їжу дасть величезну користь організмові, особливо в період росту. Молочний мед можна вживати і у вигляді напою (дві ложки його розчинити в склянці теплої або холодної води). Молочний мед довго зберігається, не псуючись, навіть у відкритій посудині. Це — чудовий консервант вітамінів, особливо вітаміну С.

Жень-шеневий мед. Китайська медицина є однією з найстародавніших.

Понад 5000 років тому (3 216 р. до н. е.) при імператорі Чінг-Нонзі в Китаї вже вирощували лікарські рослини і була створена медицина. Близько 5000 років тому (2657 р. до н. е.) медичні знання були вже приведені в систему і зібрані у великий твір під назвою Нуці-Кінг — «Книга медицини».

Винятково великою почестю в Китаї користувалася і користується гігієна. Китайці давно проголосили чудове гігієнічне правило — краще запобігати хворобам, ніж лікувати хворих.

Найціннішими ліками китайці вважають корінь женьшень, який називають «чудом світу, даром безсмертя».

Жень-шень належить до родини аралієвих. Зовнішнім виглядом цей корінь подібний до петрушки. Своїми ж якостями він значно відрізняється від усіх відомих на земній кулі рослин. Вже сама його назва овіяна легендарністю: жень-шень по-китайськи — людина-корінь, корінь життя; шень-бао — божественна трава. Китайці вважають, що тигр (лауху) є царем звірів, а людина-корінь (жень-шень) — царем рослин.

Протягом тисячоліть китайці й інші народи Сходу та Азії застосовували і тепер застосовують жень-шень як найцінніший лікарський засіб.

Великий перетворювач природи І. В. Мічурін дуже цікавився коренем жень-шеня і його лікувальними властивостями. Іван Володимирович навіть посадив у грунт шість екземплярів цього кореня. В посмертно опублікованих працях І. В. Мічуріна є багато рядків, присвячених цьому казковому кореню. У спеціальному розділі під назвою «Лікарські властивості жень-шеня» І. В. Мічурін писав: «Кожна добра господарка в Китаї має корінь жень-шеня в своєму домі. Цей цінний і важливий предмет, придатний для застосування в багатьох цілях, кожна хоче мати хоч би в невеликих дозах — до унції. Відвар з жень-шеня є загальновживаним напоєм у Китаї, його майже кожна людина п'є. Готують цей напій просто кип'ятінням у воді дрібно нарізаного жень-шеня. Відвар цей корисний проти всякої хвороби і навіть є запобіжним засобом від захворювань. Деякі багаті люди для смаку й аромату додають у свою їжу цю чудодійну рослину жень-шень, але тільки багаті й можуть бути спроможними користуватися цим (регулярно) правильно. Корінь жень-шеня надає м'ясу особливо приємного для людей смаку. Кожна сімейна людина в Китаї має цей старий (давнішній) медикамент»[33]

І. В. Мічурін наводить також уривок з донесень доктора медицини Ф. П. Сміта, який докладно описав цілющі властивості жень-шеня: «Цей засіб готується з відвару в срібному посуді і його цілюща сила безперечно проявляється, як зміцнююче, збудливе, заспокоююче, приписується цьому засобу за небагатьма винятками майже в кожній хворобі велике благодійне і безпечне діяння. При всякому виді слабості, сперматореї, геморої, постійній нудоті при вагітності, при гарячці, особливо при гарячці епідемічної властивості. В цих випадках китайці вдаються і користуються нижчого розбору частинами жень-шеня і вживають його в дуже невеликих дозах і незважаючи на це при розумному вживанні і в цих випадках жень-шень проявляє своє лікарське діяння»[34].

Цей корінь росте в ущелинах протягом 100—200— 300 років і більше на грунті, який, як припускають деякі автори, є радіоактивним, що, безперечно, повинно відігравати важливу роль у лікувальних властивостях цього кореня. З розповідей добувачів кореня жень-шеня він звичайно росте там, куди не проникає звір, не залітає птах, і навіть не проникають промені сонця. Цікаві роботи по вивченню хімічних і лікувальних властивостей жень-шеня проведені в нашій країні. Особливо за роки Радянської влади показали, що жень-шень має численні різноманітні лікувальні властивості. Тепер створений спеціальний комітет по вивченню цього кореня.

Ми вирішили добути експресним методом жень-шеневий мед, який, згідно з нашими припущеннями, повинен мати більш ефективне діяння на організм людини, ніж окремо мед і жень-шень. До того ж настойка жень-шеня має неприємний гіркий смак, а при додаванні меду цей недолік ліків зникає. В Китаї і Тібеті при нервових захворюваннях медицина рекомендує вживати жень-шень з медом.

Слід відзначити одну цікаву обставину. Ми встановили, що в піддослідній бджолиній сім'ї, яка діставала жень-шеневий нектар, бджолина матка під впливом цього корму почала енергійніше, ніж звичайно, червити, тобто відкладати яйця у стільникові комірки. Інтенсивніше відкладання яєць маткою ставало перешкодою в нашій роботі, бо по-перше, воскові комірки при цьому заповнювалися не медом, а яйцями, і, по-друге — бджоли були зайняті не виготовленням меду, а «будівництвом» нових стільників. У зв'язку з цим ми вийняли матку з вулика піддослідної сім'ї. Тоді піддослідні бджоли-трудівниці кілька днів дуже енергійно переробляли жень-шеневий штучний нектар на мед, очевидно, не помічаючи відсутності у вулику матки (у звичайних же умовах бджоли негайно помічають відсутність матки і починають її шукати). Це спостереження примушує нас припускати, що жень-шень містить якісь речовини гормонального характеру.

Ми одержали жень-шеневий мед, який відразу ж після перероблення жень-шеневого штучного нектару і відкладення його бджолами-трудівницями у стільникові комірки кристалізується. Перевага жень-шеневого меду полягає в тому, що на відміну від усіх інших сортів натурального меду він не липкий, так що його можна зберігати в паперовій тарі.

Маючи приємні смакові властивості і ніжний аромат, шматочок такого меду (його доводиться відламувати) є свого роду восково-медовою жувальною пластинкою.

Виробництво такого меду не становить будь-яких труднощів, а значення його при деяких захворюваннях дуже велике.

Буряково-шипшиновий мед. В серії дослідів, проведених нами, бджолина сім'я діставала штучний нектар, до складу якого входив сік червоних (столових) буряків, настій шипшини і відвар листя вишні. Замість цукру для готування сиропів були використані дешеві відходи харчової промисловості (цукрові змітки, відпрацьована глюкоза і т. д.). Бджоли, ці працьовиті фармацевти природи, дістали від нас півфабрикати, з яких повинні були приготувати новий зразок меду. Одержаний нами сорт меду № 82 має не тільки красивий колір вишні, але також приємний вишневий аромат і смак. Численні дегустатори твердили, що мед № 82 приготовлений бджолами 3 солодкого вишневого соку.

Хвойний мед. Як відомо, хвоя має чудові властивості, будучи цінним вітамінним концентратом. За вмістом вітаміну С хвоя в 10 разів активніша від картоплі і в 4 рази активніша від лимона. Крім того, хвоя містить значні кількості вітамінів А і К. Велика кількість хвойних дерев (сосни, ялини, смереки) і простота готування хвойних настоїв з високим вмістом вітамінів стали передумовою для добування експресним методом хвойного меду.

Для цього ми використали штучний нектар — солодкий настій соснових голок. Добутий мед був янтарного кольору з легким зеленуватим відтінком і відзначався приємним ніжним смаком з ледве вловлюваним смолистим запахом. В результаті використання цього солодкого хвойного настою як корму для бджіл їх розплід збільшився майже в 4 рази порівняно з контрольною бджолиною сім'єю, яка діставала такий же сироп тільки без настою хвої.

У Директивах XX з'їзду КПРС по шостому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1956—1960 роки передбачено дальший розвиток охорони здоров'я. Зокрема, пропонується: «Забезпечити дальший розвиток медичної науки, зосередивши сили радянських учених на вишуканні нових методів і засобів профілактики і лікування»[35].

У світлі цих директив випуск харчовою промисловістю полівітамінізованого меду для впровадження його в медичну практику, а також для профілактичних цілей серед населення має величезне значення. Полівітамінізований мед — це натуральний бджолиний мед, збагачений найважливішими для організму вітамінами і солями кальцію.

Вітамінологія — молода наука. Основоположником її був російський вчений М. І. Лунін, який у 1880 р. у тваринних і рослинних продуктах відкрив необхідні для організму речовини. Пізніше ці речовини були названі вітамінами (від латинського слова vita — життя).

У нашій країні вітамінна промисловість забезпечує населення багатим і різноманітним асортиментом високоактивних вітчизняних вітамінів.

Тепер усім відомо, що тисячні частки грама вітамінів не тільки захищають організм людини від різних захворювань, — авітамінозів, але й сприяють підвищенню його захисних сил щодо інфекцій і шкідливих зовнішніх впливів.

Р. П. Ніколаєв, К. Л. Поволоцька, Н. А. Водолазька своїми дослідами, проведеними на морських свинках, показали, що концентрати вітаміну С з плодів шипшини та інших рослин виявилися більш ефективними лікувальними засобами, ніж синтетична аскорбінова кислота. Це пояснюється тим, що діяння аскорбінової кислоти, одержаної з рослинної сировини, зумовлене наявністю в ній і інших біологічно активних речовин (наприклад, флавони, катехіни і близькі до них сполуки).

Клінічними спостереженнями встановлено, що синтетичні вітаміни засвоюються краще, якщо людина дістає їх у поєднанні з природними продуктами харчування. В цьому відношенні полівітамінізований мед є винятково цінним продуктом харчування. До його складу входять такі вітаміни: А (аксерофтол), В₁ (аневрин), Б₂ (рибофлавін), С (аскорбінова кислота), РР (нікотинова кислота), D (кальциферол).

Значення комплексу цих важливих вітамінів для людського організму величезне.

Наводимо коротку фізіологічну характеристику цих вітамінів.

Кальцій важливий для організму не тільки тому, що він є основною складовою частиною скелета, але й тому, що він підвищує захисні сили організму в боротьбі з інфекціями, активуючи здатність фагоцитів[36] знищувати мікроорганізми, які попали в організм. Кальцій сприяє повному використанню організмом продуктів харчування, сприятливо впливає на нервову і серцево-судинну системи, сприяє зсіданню крові.

У 100 г полівітамінізованого меду № 1 міститься: вітаміну А — 13 200 ІО[37], вітаміну Б₁ — 8 мг, вітаміну В₂— 8 мг, вітаміну С — 300 мг, вітаміну РР — 60 мг, солей кальцію — 3200 мг.

Щоб одержати більші кількості полівітамінізованого меду, в приміщенні, де розливається і розфасовується мед, встановлюється спеціальний прилад (електрична мішалка), який точно і рівномірно розподіляє між кристалами інвертного сахару та іншими компонентами меду вітаміни і кальцій. Процес збагачення меду вітамінами провадиться завдяки тому, що водорозчинні вітаміни С, Ві, Вг, РР, внаслідок високої гігроскопічності меду (він містить приблизно 20% води), дуже швидко розчиняються в ньому і розподіляються між кристаликами глюкози; жиророзчинні вітаміни А і D, ніби «подрібнюючись» на найменші кульки, також рівномірно розподіляються між кристаликами глюкози і левульози. При цьому, як показали наші досліди, в'язкість середовища (меду) перешкоджає злиттю найдрібніших жирових вітамінних кульок. Переконатися в тому, що полівітамінізований мед є однорідною масою, в якій рівномірно розподілені часточки меду, вітамінів і кальцію, можна шляхом хімічного аналізу і мікроскопії. Це так само видно по рівномірному і однорідному ясно-жовтому забарвленню меду рибофлавіном (вітаміном Вг). Мед, завдяки своїй здатності швидко і легко всисатися в слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, є свого рода провідником для вітамінів і кальцію, які разом з ним попадають у течію крові.

Полівітамінізований мед трохи дорожчий від звичайного меду, але значно дешевший від меду і окремо взятих препаратів вітамінів і кальцію.

Полівітамінізований мед дорослі і діти можуть приймати також у поєднанні з іншими продуктами харчування.

Можна думати, що полівітамінізований мед буде широко застосовуватися при променевій хворобі, тобто при лікуванні і особливо для профілактики шкідливого впливу іонізуючої радіоактивності. В наш час, коли радіоактивні ізотопи дедалі ширше застосовуються в медицині, питання про методи лікування променевої хвороби мають величезне значення.

Радянські вчені для лікування цієї хвороби застосовують вітаміни В₆ (піридоксин), внутрішньовенні вливання глюкози з вітаміном С і т. д.

Наші спостереження показали, що при різних захворюваннях замість вливань глюкози з вітаміном можна вживати всередину вітамінізований мед, який так само терапевтично діє. Дуже важливою обставиною є те, що вітамінізований мед можна приймати і для профілактики.

Збереження вітамінів у вітамінізованому бджолиному меду

Як відомо, всі продукти харчування в результаті зберігання значно втрачають свою вітамінну активність. У зв'язку з цим ми вирішили вивчити питання про тривалість збереження вітамінів у вітамінізованому меду.

Для цього в хіміко-аналітичній лабораторії Всесоюзного науково-дослідного вітамінного інституту ми провели дослідну вітамінізацію меду аскорбіновою кислотою (вітаміном С) при дальшому (протягом 6 місяців) спостереженні, за цілістю цього вітаміну.

Одержані дані показали, що аскорбінова кислота, введена в липовий і гречаний мед, не в однаковій мірі зберігає свою активність. Липовий мед є кращим середовищем для зберігання вітаміну С. Слід вказати на одну дуже цікаву обставину: за 6 місяців зберігання природна аскорбінова кислота зберігається в меду приблизно на 50%, тоді як штучно введена аскорбінова кислота — на 60—90%. Це дає нам право висловити припущення, що бджолиний мед містить особливі стабілізатори, які захищають вітамін С (аскорбінову кислоту) від окислення. Крім цього, і фізико-хімічні властивості бджолиного меду дуже сприяють зберіганню вітаміну С (аскорбінової кислоти).

Вітамін С був обраний для наших дослідів тому, що він є одним із найбільш лабільних вітамінів. Можна не без підстав вважати, що інші вітаміни (В₁ В₂, РР, D, А), введені в мед, можуть у ньому також добре зберігатися.

Полівітамшізований мед для хворих на сахарний діабет

Ще в 1915 р. московський лікар А. Я. Давидов описав свої спостереження щодо успішного застосування бджолиного меду при лікуванні хворих на сахарний діабет.

На підставі лікування медом 8 хворих на діабет, він прийшов до таких висновків: «...мед при сахарному сечовиснаженні може бути дуже корисним у багатьох випадках: 1) як смакова речовина; 2) як дуже поживний додаток до діабетичної дієти, бо при його вживанні немає майже ніякого бажання їсти щось інше солодке з недозволених при цій хворобі речовин; 3) як засіб, що запобігає ацетонемії, при якій завжди доводиться давати цукор і взагалі ослабляти дієту; 4) як цукор, що не тільки не збільшує, а навіть дуже зменшує виділення виноградного сахару».

Як показали численні дослідження, проведені радянськими вченими (Л. А. Черкес і Е. Л. Розенфельд, 3. М. Алексор, Л. А. Кащевська, А. Л. М'ясников та ін.), вітаміни В і, С і РР не тільки беруть участь у вуглеводному обміні, а й знижують рівень цукру в крові у хворих на сахарний діабет. Таким чином, поєднання вітамінів B₁, РР, С і левульози може сприятливо вплинути на нормалізацію вуглеводного обміну у хворих на діабет.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на бджолиний мед, який містить значну кількість левульози (гречаний мед містить 40,29—41,36% левульози, липовий — 39,27%). Крім того, а меду містяться і недавно виявлені інсуліноподібні гормональні речовини. Тому нам здається доцільним провести клінічні випробування полівітамінізованого меду спеціального складу (який містить тіамін, аскорбінову і нікотинову кислоти в значних дозах). Такий мед розширить асортимент продуктів харчування для хворих на сахарний діабет.

Немає ніякого сумніву в тому, що застосування меду можна широко рекомендувати хворим на діабет в рахунок звичайної норми вуглеводів. Така заміна дасть цим хворим значну користь.

Полівітамінізований мед з глютаміновою кислотою[38]

Глютамінова кислота_^[39] була, відкрита Лібіхом понад 100 років тому, проте для лікування її Застосовують усього лише кілька років. Її почали застосовувати при захворюванні центральної нервової системи. Проте, враховуючи неприємний смак глютамінової кислоти, а також те, що приймання її всередину часто викликає блювання, її призначають у суміші з густим цукровим сиропом або джемом, варенням, повидлом (Г. Хімвич, Ж. Фацекас), а також з фруктоглюкозою (І. Г. Безпалов та Н. Ф. Дашковська). У цьому відношенні бджолиний мед має ряд переваг перед усіма переліченими речовинами, бо він сам по собі має лікувальні властивості.

Збагачення меду глютаміновою кислотою, такими важливими речовинами для організму, особливо для центральної нервової системи, як вітаміни В₁, В₂, В₅ (РР — нікотинова кислота), вітамін С, має винятково важливе значення. До цього слід додати, що мед не тільки маскує неприємний смак рибофлавіну і глютамінової кислоти, а й стабілізує активність вітаміну С.

Для полівітамінізації меду з глютаміновою кислотою ми рекомендуємо такий запис:

Меду високосортного (монофлерного) 100 г

Глютамінової кислоти 6 г

Вітаміну С 200 мг

Вітаміну В₁ 4 мг

Вітаміну В₂ 4 мг

Вітаміну В₅ (РР) 20 мг

При складанні рецептури полівітамінізованого меду з глютаміновою кислотою ми виходили з літературних даних відносно дозування глютамінової кислоти (М. Д. Машковський, І. Г. Безпалов і Н. Ф. Дашковська та ін.), а щодо вітамінів додержувались лікувальних доз, рекомендованих вітамінною комісією Фармакологічного комітету Міністерства охорони здоров'я СРСР.

Полівітамінізований медовий настій чайного гриба

У різних районах нашої неосяжної Батьківщини серед широких шарів населення значною популярністю користується приємний освіжуючий настій чайного гриба.

За даними проф. Германа Зігварта, настій чайного гриба містить сліди спирту, оцтову кислоту, значні кількості глюконової кислоти, холін та інші речовини.

Відомий радянський міколог проф. Л. І. Курсанов говорить: «Складне походження має організм так званого чайного квасу Medusomyces gisevi, який складається з дріжджів типу Torula і оцтовокислих бактерій, близьких до Bact. xylinum. Діяння цього організму на солодкий чай полягає в тому, що дріжджі переробляють його цукор на спирт і СО₂, а оцтова бактерія окислює спирт в оцтову кислоту. В результаті виходить кислуватий, трохи газований напій, якому в народній медицині приписуються лікувальні властивості».

Численні спостереження показали, що настій чайного гриба є великим другом нашого здоров'я, бо вживання його регулює діяльність шлунково-кишкового тракту, підвищує захисні властивості організму і добре діє при атеросклерозі, а також при деяких інших захворюваннях. Ці дані народної медицини в наші дні підтверджені лабораторними дослідженнями і клінічними спостереженнями (проф. Якш (Чехословаччина), проф. Г. Зігварт, проф. Г. Ф. Барабанчик, Є. С. Златопольська та ін.).

Проф. Г. А. Шакарян і доц. Л. Т. Данієлова своїми! дослідами довели, що настій чайного гриба має високі бактерицидні властивості, які відзначаються термостабільністю. Навіть кип'ятіння настою чайного гриба протягом години не знижувало його бактерицидних властивостей. Шакарян і Данієлова вважають, що активність настою чайного гриба прямо залежить від вмісту цукру в поживному середовищі — при 10% вмісті цукру активність його вдвоє вища, ніж при 5% вмісті.

Настій чайного гриба дуже корисний дітям, і його можна рекомендувати замість газованої води, квасу, ситро і т. д. Для прикладу вкажемо цікаві спостереження, проведені Є: С. Златопольською в клініці дитячих хвороб лікувального факультету II Медичного інституту імені й. В. Сталіна, де було доведено, що настій чайного гриба є значним лікувальним засобом при лікуванні тяжких виразкових стоматитів у дітей. Під наглядом було 20 дітей у віці 2—3 років, які хворіли на тяжкий виразковий стоматит. Хворим зрошували порожнину рота настоєм чайного гриба і давали напій всередину: дітям від 8 місяців до 1 року — по склянці, а дітям віком понад рік — по 2 склянки на день. Дітям, що мали виразки на слизовій оболонці губ, накладали на уражені ділянки салфетки, змочені настоєм чайного гриба. Вже через 2 дні лікування спостерігалася помітна епітелізація, а через 5 днів наставало повне вилікування.

Враховуючи, що бджолиний мед має чудові харчові і різносторонні лікувально-профілактичні властивості, ми почали додавати його в настій чайного гриба. Наші досліди показали, що найбільш приємним і корисним напоєм є медовий настій гриба, що містить 5% меду, 5% цукру і збагачений вітамінами С і В₁.

Вітамінізований медовий настій чайного гриба 7— 8 денного посіву можна розлити в пляшки, старанно закупорити і зберігати в кімнатному холодильнику або підвалі. Цей чудовий напій дає людині не тільки задоволення, а й користь. У Всесоюзному науково-дослідному вітамінному інституті ми разом з кандидатом біологічних наук М. Г. Голишевою вивчили бактерицидні властивості настоїв чайного гриба з різними концентраціями меду і цукру. Дослідження показали, що настій чайного гриба з вмістом 5% меду і 5% цукру має сильніші бактерицидні властивості щодо мікробів кишкової групи, ніж настій того ж гриба, приготовлений з самого цукру (10%). Слід, проте, відзначити, що високі концентрації меду придушують ріст і життєдіяльність чайного гриба.

Нас також цікавила вітамінна активність настою чайного гриба, приготовленого з меду і цукру, порівняно з настоєм, приготовленим тільки з самого цукру. Виявилося, що медовий настій чайного гриба містить вітаміну С в 7 раз більше, ніж цукровий настій цього гриба.