Мандрівка в безвість

ГОЛОС СЕРЦЯ

Вона така радісна й весела йшла назустріч і, наблизившись до чоловіка, голосно промовила:

— Ярославе! Ти сьогодні працював немов Геркулес.

— Олено! Ми врешті скінчили будувати ринву до зрошення нашого поля, тепер нам не загрожує посуха. Але ти сьогодні така незвичайна, — здивовано промовив Ярослав.

В її блискучих очах Ярослав відчував якийсь особливий заклик. Простора шовкова одежа, нагадувала йому якесь античне створіння. Підійшовши зовсім близько, вона промовила:

— Ярославе! Я прийшла до тебе, підкорившися голосові серця.

— Олено, кохана! Невже настало це довгоочікуване щастя?

Він обійняв дівчину загорілими від сонця руками, й вони тихо йшли стежкою, що поросла плазуючими рослинами. Ярослав не заховував свого щастя, питаючи:

— Чому ти мучила мене стільки часу?

— Старе вино міцніше, — всміхаючися відповіла Олена.

Гарячий суховій долітає з пустелі, дзвенить об пісок і лоскоче їх обличчя. Хоч вітер співав сумну і одноманітну мелодію, а Ярославове серце билося, немов надзвичайне бубно, проте Олені здається, що вона слухала таємничу і чарівну музику, яку думала записати на ноти.

— Ярославе! Я напишу нову симфонію під назвою «Кохання в пустелі». Це така незвичайна музика! Я часто гратиму її… кому, ти гадаєш? — запитала вона, трохи засоромившись.

— Нам обом і нашим друзям.

— Ні, ще комусь третьому… може, нашому синові, і то буде чиста і вільна музика, взята з самого життя. Ти чуєш, Ярославе?

— Так. Це пісок співає пісню про наше кохання.

— Завжди, коли наближалася піскова буря, мені було страшно і сумно залишатися одній у наметі, — прошепотіла вона.

— Після всього, що ми пережили, нам не повинні бути страшними ніякі бурі, — відповів він, і їх обпалені губи зустрілися у пристрасному поцілункові.

З пустелі підкрадається вечір. Закохані сиділи на краю оази під великою пальмою, і їх рухи ставали все більш інтимними.

— Не осуди мене, Ярославе, за ті муки і за те, що я сама першою прийшла до тебе, як жінка до чоловіка, але ж я давно була твоєю нареченою… ти ж знаєш це?

— Так… але чому ти була весь час такою холодною до мене?

— Щоб гарячіше було кохання… Коли у холодному коханні загориться серце, воно горітиме довго — на все життя.

— Олено! Моя чарівна жінко! — вигукує Ярослав, стискаючи в обіймах Олену.

В пустелі починалася гаряча піскова буря…