Мандри Гуллівера

Примітки. Борис Шалагінов

Нині точно встановлено, що основний текст «Мандрів Гул-лівера» — «Travels into Several Remote Nations of the World by Lemuel Gulliver, first a Surgeon, and then a Captain of several Ships. In Four Parts» — був написаний Дж. Свіфтом у 1720—1725 рр.¹, хоча багато важливих ідей зародилося ще під час існування «гуртка Скріблерусів» (починаючи з 1713—1714 рр.). Про це свідчить, зокрема, досить фрагментарна й «уривчаста» манера оповіді в 1-й частині («Подорож до ліліпутів»), що перевантажена політичними алюзіями і відображає гострі особисті переживання автора.

За життя Свіфта перше видання твору було здійснено у 1726 р. видавцем Бенджаміном Моттом, друге — 1735 р. у Дубліні Джорджем Фолкнером у складі 4-томного зібрання творів. До цього видання сам автор вніс цілу низку мовних виправлень, головним чином, архаїчних зворотів та елементів ірландського слововжитку. В пізніших виданнях вже після смерті письменника мова його книги піддавалася ще більшій модернізації.

Серед найважливіших видань творів Дж. Свіфта в пізніші часи слід відмітити видання у 19 томах, здійснене Вальтером Скоттом у 1814 р. і повторене у 1824 р. Йому ж належить ґрунтовне дослідження про Свіфта. Фундаментальне видання листування письменника вийшло у 6 томах 1910 р.

Повний переклад Миколи Іванова, що пропонується читачеві в цьому томі, вийшов друком 1935 р. Перекладацька діяльність М. О. Іванова, видатного філолога з Харкова, — призабута сторінка української культури. Він перекладав з англійської, французької («Гарґантюа і Пантаґрюель») і іспанської («Дон Кі-хот»). За свідченням Юрія Шереха, «кінцева доля його була сумна. По війні він опинився в англійській зоні окупованої Німеч

Див.: Jonathan Swift. Gulliver’s Travels. / With an Introduction by Pat Rogers. — London: Everyman’s Library, 1991. — P. XX.

чини, і, коли він ішов вулицею Гамбурга, люди з проїжджого радянського авта схопили його, вкинули всередину, і так він зник»[38].

Ліліпути. — Свіфт сам придумав це слово — Lilliput — як і інші назви країн та їх мешканців. Вважають, що в ньому контаміновані англійські слова lillilittle (маленький) і put, що передає зневажливе ставлення до людей розпусної поведінки (від лат. putidus — зіпсований, гнилий, противний). Можна припустити також контамінацію фонетично близьких puppet — лялька, маріонетка або pet — маленьке створіння, тваринка, любимець.

Розділ І

...побувавши на Близькому Сході в інших країнах. — Левант — збірна назва країн Східного Середземномор’я.

Я хотів підвестись, але не спромігся й ворухнутися... — Вся наступна сцена була інспірована схожим епізодом з твору римського письменника Філострата Флавія (178—248) «Образи» («Eikones»), де розповідається, як войовничі пігмеї йдуть штурмом на сплячого Геркулеса. Цю аналогію першим помітив

В. Скотт. Тут і далі Свіфт вільно черпає із скарбниці античної і всієї європейської літератури, шукаючи яскравих епізодів.

...вздрів чоловічка, дюймів шести на зріст. — Ідюйм — 2,54 см. Наводимо інші англійські виміри, якими постійно користується Свіфт: 1 фут — 30,48 см; 1 ярд — 91,44 см; кабельтов — 185,2 м; 1 миля — 1609,33 м; ліга (морська) — 5,65 км; Іфунт — 453,59 г; 1 пінта — 0,57 л; галон — 4,5 л.

Розділ ІІ

В імператора різкі мужні риси обличчя з австрійською губою й орлиним носом. — За задумом Свіфта, імператор ліліпутів — це англійський король Георг І (на троні з 1714 по 1727 р.); проте Георг мав інший вигляд: маленький на зріст, вайлуватий.

Ці джентльмени (...) склали докладний список усього, що бачили... — Натяк на діяльність таємного комітету, на чолі якого стояв Роберт Волпол, перший міністр за Георга І. Комітет розслідував інтриги якобитів — прихильників повернення на англійський престол Якоба ІІ Стюарта. Необхідність створення комітету була викликана тим, що реноме Георга постійно погіршувалося через те, що він зовсім не знав англійської мови, внаслідок чого зростала популярність вигнаного Якоба (Див.:

Англия в памфлете..., с. 345, 509). Глузування з Р. Волпола траплялися в комедіях Дж. Гея і Г. Філдінґа.

Розділ ІІІ

Флімнеп, державний скарбник, підстрибував на натягненому канаті... вище від усіх інших вельмож імперії... — Висміюється політична спритність і безпринципність Р. Волпола.

Флімнеп не скрутив собі в’язи лише тому, що, падаючи, потрапив на королівську подушку... — Мається на увазі покровительство герцогині Кендельської, коханки Георга І, завдяки якій Волпол повернув собі пост міністра після тимчасової відставки.

Імператор кладе на стіл три тонкі шовкові нитки... — йдеться про кольори англійських орденів: Підв’язки — синій колір; Бані — червоний, і св. Андрія — зелений.

Він попросив мене стати на зразок Колосса Родоського... — мається на увазі велетенська статуя бога сонця Геліоса, заввишки 35 м, що була побудована стародавніми греками на о. Родос. Між ногами, що впиралися у дві скелі, вільно пропливали кораблі.

Мабуть, читачеві буде цікаво познайомитися з особливостями стилю та висловів цього народу. — Документ з умовами свободи для Гуллівера складений в уявних традиціях східної пишноти й величності. В зображенні імператора Ліліпутії та його двора ми знаходимо багато рис «східної» екзотики. Зокрема, час у ліліпутів вимірюється за місячним, а не сонячним календарем. На початку ХУІІІ ст., завдяки діяльності Ост-Індської компанії, починається зміцнення англійського впливу в Індії і фактично розширення колоніальної політики. В країну проникають відомості про життя в Індії, в Китаї, Японії та в інших східних державах, нерідко фантастичного характеру.

Розділ IV

Її імператорська величність привітно всміхнулася... — Королева Анна (на троні з 1702 по 1714 р.) спочатку прихильно ставилася до Свіфта.

...два ворожі угруповання тремексени й слемексени. — партії торі і вігів. Низькі підбори імператора вказують на його приналежність до вігів, до «низької» церкви. «В політиці торі — прихильники королівських прерогативів, віги — парламентських законів, що обмежували монарха. В релігії торі — високі церковники з ухилом до католицизму, віги — нижче духівництво із симпатіями до диссентерів. В економіці торі одержували прибутки із землі, віги — з капіталу, від торгівлі і мануфактур» (Англия в памфлете., с. 491).

...наступник трону симпатизує тремексенам. — Принц Велль-ський, майбутній король Георг ІІ, розходився в окремих позиціях зі своїм батьком, що симпатизував вігам; проте, ставши королем (на троні з 1727 по 1760 р.), тримав на службі запеклого віга Р. Волпола. Тому Свіфт каже, що «його величність трохи шкандибає». Свіфт приходить до висновку, що, за великим рахунком, політика одної партії відрізнялася від политики іншої не більше, ніж високий підбір від низького. Це збігається з думкою Болінброка, який, підкреслюючи у своїх «Міркуваннях про партії» користолюбство вігів і торіїв, вважав розділення на ці дві партії «безглуздим і смішним».

...видав декрет, де всім, під страхом найсуворішоїкари, пропонувалося розбивати яйця тільки з носика. — Прибічники тупого кінця — католики, гострого — протестанти. Вигнані з Англії прихильники католицького короля Якоба ІІ Стюарта і папи римського знайшли притулок у Франції, що спричинило на тривалий час стійку політичну ворожнечу між Англією і Францією.

Один імператор позбувся голови, а другий — корони. — Карл І Стюарт був страчений урядом Кромвеля в 1649 р., а Якоб ІІ Стюарт був скинутий з престолу у 1688 р. Ув’язненням першого і поваленням другого визначають початок (1640) і кінець (1688) буржуазної революції в Англії.

Розділ V

Імперія Блефуску — це острів... — Франція.

...легко потягнув за собою п’ятдесят найбільших військових ворожих кораблів. — За умовами Утрехтського миру, яким закінчилася війна «за іспанську спадщину» (1713 р.), Франція виплатила Англії величезну контрибуцію, віддала їй свої володіння в Америці (землі навколо Гудзонової затоки) і втратила право на значну кількість своїх кораблів, що в майбутньому підірвало її панування на морях і обмежило колоніальну політику. Англія виграла також за іншими пунктами миру, зокрема одержала від Іспанії Гібралтар, що був уже значно раніше захоплений англійськими каперами, одержала виняткове право торгівлі неграми та ін. Торі вважали укладення миру своєю заслугою, віги — актом державної зради.

... за три хвилини вогонь зовсім згас. — Ця воістину «раблезіанська» сцена (згадаймо, як у подібний спосіб Гарґан-тюа знешкодив армію короля Пікрошоля!) має свій підтекст. В ній виражена образа на королеву Анну, яка, під впливом свого упередження проти «Казочки про бочку», не захотіла гідно оцінити заслуг Свіфта в укладенні Утрехтського миру. Жест Сві-фта досить сміливий, проте не незвичний, бо, за його власними словами, «священная особа королевы ежедневно подвергалась оскорблениям в листовках и песенках, которые сеяли раздоры» (Англия в памфлете., с. 341).

Їхні погляди на обов’язки батьків і дітей дуже різняться від наших. — Погляди на виховання, що їх розвиває тут Свіфт, в цілому відповідають надзвичайно популярним в Англії і всій Європі «Думкам про виховання» Дж. Локка (1693), але з тією різницею, що Локк найбільшим злом вважав шкідливий вплив на дитину «юрби одноліток, яких школа збирає від різних батьків», а Свіфт — відповідно з його думками про деградацію англійського суспільства — самих батьків, некультурних і розбещених, неспроможних прищепити своїм дітям високі моральні норми. Видатний мислитель-педагог доби Просвітництва Ж.-Ж.Руссо щодо питання колективного чи індивідуального виховання підтримує у своєму трактаті «Еміль, або Про виховання» (1762) Локка, а не Свіфта.

Розділ VII

... зберегти ваше життя і тільки дав розпорядження вийняти вам обидва ока. — Невдовзі після смерті Анни торі інспірували в палаті общин дебати, спрямовані проти державного секретаря при вігах, віконта Болінброка (1678—1751), друга Свіфта.

... мав дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску і написав своєму другові листа, повідомляючи про свій від’їзд... — У 1715 році, щоб уникнути гіршого, віконт Болінброк змушений був тікати у Францію, де приєднався до лав «Претендента», сина вигнаного короля Якоба ІІ — Джеймса (1688—1766). Думка Рельдреселя — зразок ядучої іронії Свіфта.

У цій частині Свіфт також широко використовує готові сюжетні схеми і ситуації зі світової літератури. Особливо багато збігів з твором французького письменника Сірано де Бержерака «Комічна подорож на місяць» (1657): Сірано тримають у клітці, показують глядачам за гроші, в нього кидають горіхами, він робиться улюбленцем королеви, його клітку підхоплює велетенський птах тощо.

Вчені намагалися з’ясувати походження слова Бробдінгнег (Brobdingnag), зокрема, припускали, що воно в анаграматичний спосіб складено з трьох слів: grand, big, noble (величезний, великий, шляхетний). Варто звернути увагу на те, що в частині ІІІ назва країни Luggnagg має схожий елемент: — gnag. Взагалі, в цій частині небагато «бробдінгнегських» слів, для всіх них характерно одне: фонетично громіздке і незручне для вимови сполучення приголосних в кожному складі (Grildrig — ім’я, яке дали Гулліверу велетні, splacknuck — назва комахи, Glumdalclitch — ім’я дівчинки, grultrud — кликун, Lorbrulgrud — назва столиці, «Гордощі світу», gladral — двірський пристав, glonglungs — міра довжини у велетнів, Flanflasnic — назва міста). Очевидно, в такий, трохи дитячий, спосіб Свіфт намагався підкреслити величину світу велетнів. Із цієї точки зору питання про сенс назви країни втрачає значення.

Розділ І

Бачачи, як він дужчає, ми згорнули блінд... — В. Скотт вважав, що це просто хаотичний набір морських термінів. Проте встановлено, що це майже дослівна цитата з опису морської подорожі в одному журналі тих часів. Безперечно, Свіфт іронізує тут з надмірного вживання морської термінології. Це ще один зразок «раблезіанства», коли докладне перелічення не тільки не прояснює картину, а й заплутує читача. Блінд — чотирикутне вітрило; фок-зейл — вітрило, що кріпиться на передній щоглі; бізань — нижнє вітрило задньої щогли; дрейф — непорушне положення судна внаслідок особливого розміщення вітрил і стерна (керма); шкоти — корабельні снасті (мотузи) для напинання вітрил; рея — поперечна перекладина на щоглі, до якої прив’язується вітрило; такелаж — усі снасті корабля (мотузи), якими кріпляться щогли і вітрила; брам-стеньга — третя, верхня частини щогли; фок-щогла — передня носова щогла на кораблі; марсель — другий ряд вітрил на щоглі судна.

...дог був такий, як чотири слони разом... — Дог — порода сторожових собак.

...почули б його з Челсі. — Челсі — один з районів Лондона.

Розділ ІІ

...кишенькову книжку, трохи більшу за сансонівський атлас. — Географічний атлас, який склав знаменитий французький вчений Миколай Сансон (1600—1667), мав завдовжки і завширшки по півметра.

Розділ III

Король, дарма, що він людина вчена.— В. Скотт вважав, що тут йдеться про Вільгельма ІІІ Оранського. Проте в усій другій частині загалом відсутні якісь певні політичні характеристики й натяки, притаманні першій частині.

...осередок доброчесності, милосердя та правди; гордість і заздрість всесвіту. — Гуллівер говорить у дусі східного панегірика.

Розділ IV

...європейські географи дуже помиляються, гадаючи, ніби між Японією та Каліфорнією лежить лише море. — Гуллівер пристає на думку тих вчених, які вважали, що Америка і Японія могли бути з’єднані суходолом. Великий континент Татарії (або Велика Татарія) — так тоді називали Центральну і Східну Азію.

Розділ VI

Король дуже кохався в музиці, і при дворі часто влаштовували концерти. — Англійський король Георг І Ганноверсь-кий захоплювався музикою і сприяв своєму землякові німецькому композитору Г. Ф. Генделю (1685—1759), який на його запрошення переїхав у 1712 р. на постійне мешкання в Англію.

Замолоду я трохи вчився грати на спінеті. — Спінет — невеликий клавішно-щипковий струнний настільний музичний інструмент, без ніжок, різновид чембало (клавесина). Був поширений переважно у XVI—XVII ст.

Розділ VII

...я завжди виявляв похвальну прихильність, яку Діоні-сій Галікарнаський так справедливо радить історикам. — Діонісій Галікарнаський — грецький історик і ритор, у 30—8 рр. до н. е. мешкав і вчив у Римі. Його книжка «Римські старожитності» була видана за часів Свіфта в Оксфорді.

Стиль книжок — ясний, мужній і плавний. — У «Мандрах Гуллівера» розсіяні численні цікаві міркування Свіфта про мову. Письменнику належить трактат «Пропозиції щодо виправлення, покращання й закріплення англійської мови» — фактично лист до Роберта Гарлі, графа Оксфорда в 1712, про який автор писав Стеллі (Естер Джонсон): «Я пропоную мілорду заснувати товариство чи академію для виправлення й упорядкування нашої мови, щоб вона не змінювалася безперервно, якце у нас відбувається» (Див.: Англия в памфлете., с. 70—81, 475—479).

Розділ VIII

...Ідучи з Тонкіна. — Тонкін — провінція у В’єтнамі.

...судно... довгий час ішло на південь уздовж Нової Голландії... — Нова Голландія — стара назва Австралії.

У цій частині Свіфт описує подорож до 5 країн, назви чотирьох з котрих — Laputa, Balnibarbi, Luggnagg, Glubbdubdrib — він вигадав сам. На карті, доданій до роману, всі п’ятеро країн, включаючи Японію, розташовані поруч.

...прибули до Форту Святого Георга — старовинна назва Мадраса, міста в південно-східній частині Індії. Маршрут, що його називає Гуллівер (Індія — В’єтнам — Північний Схід), дійсно, веде до самої Японії.

Розділ II

Лапутяни завжди хвилюються і не мають ані хвилини спокою... — Весь розділ ІІ містить саркастичне глузування з теорій І. Ньютона, зокрема його «Міркувань про квадратури кривих» (1704) і особливо «Математичних начал філософії природи» з обґрунтуванням закону всесвітнього тяжіння, що вийшла другим і третім виданнями у 1713 р. і 1725 р. Свіфт будує свою розповідь на численних анекдотах про характер і спосіб життя вченого та відображає обивательські уявлення про суть його теорій.

Розділ III

Летючий або плавучий острів має форму правильного кола... — Російський літературознавець В. Шкловський стверджує, що такий острів міг спроектувати ні хто інший, як І. Ньютон[39]. Очевидно, це перша постановка питання про моральну відповідальність ученого перед суспільством.

Розділ IV

Люди, одягнені здебільшого в лахміття... — Злиденність мешканців Лагадо і жалюгідний стан землеробства в Бель-нібарбі відображає становище в сучасній Свіфту Ірландії.

Розділ V

Привітавшися, я з цікавістю почав розглядати верстат, який займав більшу половину кімнати. — Свіфт описує машину, здатну виконувати логічні операції. Відомо, що у 1673 р. німецький вчений Г. В. Лейбніц демонстрував в Англії лічильну машину, за винахід якої його було обрано членом Лондонського королівського наукового товариства.

Потім ми відвідали школу мовознавства. — Свіфт був не байдужим до питань мови, виступав з різними пропозиціями щодо її захисту та розвитку (див. примітку до с. 134). Тут він відповідає своїм опонентам.

Інший професор показав мені величезну написану ним інструкцію для викриття змов проти уряду. — Відгук на гучний політичний процес проти Аттербері, єпископа Рочестерського і декана Вестмінстерського, прибічника реставрації Стюартів, якого було 1722 р. ув’язнено до Тауера. Підкреслюючи далі образливі і безглузді методи розшуку, «раблезіанець» Свіфт використовує пікантну деталь: в стульчаку Аттербері було знайдено два листи.

Я сказав йому, що в королівстві Трібнія, яке тубільці звуть Ленгден... — анаграми слів Британія (Britain) і Англія (England). Сатира Свіфта знов набуває політичного характеру.

Вони, приміром, можуть виявити, що стільчак означає таємну нараду, табун гусей — сенат, кульгавий пес — загарбника... — Аттербері, якого суд звинуватив у зв’язку з претендентом (сином опального короля Якоба ІІ — Джеймса), одержав у подарунок від французьких друзів собаку, який в дорозі зламав лапу.

Розділ VII

Александр Македонський (356—323 рр. до н. е.) — видатний полководець стародавнього світу, в битві під Арбелою (331 р. до н. е.) здобув вирішальну перемогу над персами. В добу еллінізму, коли жив Александр, грецька мова — «койне» — суттєво відрізнялася від мови Гомера й афінських класиків, яку за часів Свіфта прийнято було вивчати в школах; Ганнібал Барка (247—183 рр. до н. е.) — видатний карфагенський полководець; за розповіддю Тіта Лівія (кн. 1, розд. 37), під час переходу через Альпи він наказав розпекти вогнем, а потім полити оцтом (прокислим вином) скелю, що перегородила йому дорогу, після чого скеля тріснула; Цезар Гай Юлій (102—44 рр. до н. е.) — римський полководець і політичний діяч, наприкінці життя проголосив себе імператором, за що був убитий в сенаті прибічниками республіки; свої перемоги відмічав тріумфами — урочистими зустрічами в Римі, що вважалися найвищою формою вшанування полководця; Помпей Гней (106—48 рр. до н. е.) — римський полководець, спочатку союзник, пізніше — противник Цезаря, що завдав йому поразки в битві на Фарсалі у Фессалії 48 р. до н. е.; Брут Марк (85—42 рр. до н. е.) — римський сенатор; захищаючи республіканський устрій в Римі, виступив проти диктатури Цезаря і був учасником його вбивства; Юній Брут (на рубежі VI—V ст. до н. е.) — легендарна постать, засновник республіки і перший консул в Римі; дізнавшись, що його сини замішані у змові етруського царя Тарквінія, рішуче засудив їх на страту; Сократ (469—399 р. до н. е.) — грецький філософ, за наказом афінського суду мусив випити чашу с отрутою; Епамі-нонд (418—362 р. до н. е.) — грецький полководець, воював із спартанцями, помер від числених поранень; Катон Молодший («Утичний») — (95—46 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, республіканець; після поразки армії Помпея, в якій він воював, позбавив себе життя в Утиці; Томас Мор (1480— 1535 рр.) — англійський філософ і політичний діяч, автор «Утопії», де змалював ідеальний соціальний устрій; був страчений королем Генрі VIII

Розділ VIII

Гомер — легендарний поет Стародавньої Греції, якому приписують створення поем «Іліада» і «Одіссея» (УГІІ— VH ст. до н. е.); Арістотель (384—322 рр. до н. е.) — грецький філософ; Дідім (рубіж І ст. до н. е. — І ст. н. е.) — коментатор Гомерових поем, жив у Римі; Євстафій з Константинополя (кінець ХІІ ст.) — архієпископ, досліджував Гомерові поеми; Дунс Скот Йоганн (1270—1308) — середньовічний філософ-франци-сканець, коментатор Арістотеля; Рамус П’єр (1515—1572) — французький філософ, критик Арістотеля; Декарт Рене (1596—1650) — французький філософ і математик, засновник філософії Нового часу; Гассенді П’єр (1592—1655) — французький філософ, виступив проти схоластичної інтерпретації Арістотеля в середні віки і проти вчення Декарта про вроджені ідеї, прибічник філософії Епікура; Епікур (341—270 рр. до н. е.) — грецький філософ, заперечував роль богів у світі, визнавав вічність існування матерії; теорія тяжіння — теорія Ісаака Ньютона (1643—1727), до якого Свіфт ставився зневажливо; Геліогабал (або Елагабал) — римський імператор у 218—222 рр., прославився своєю любов’ю до витончених страв; Агесілай (rV ст. до н. е.) — спартанський цар; ілот — раб у Спарті; спартанська юшка — юшка з бичачої крові із сочевицею (різновид бобових), яку ніхто, крім спартанців, не міг їсти.

Полідор Вергілій (1470—1555) — італійський історик на службі у папи, автор «Історії Англії» латинською мовою.

Акціум — мис на західному березі Греції, де у 30 р. до н. е. відбулася битва між флотами Августа Октавіана і Антонія; Август Октавіан — римський імператор («принцепс») з 27 р. до н. е. по 14 р.; Антоній Марк (82—30 рр. до н. е.) — римський полководець, суперник Октавіана в боротьбі за владу в Римі; у вирішальний момент битви при Акціумі його кораблі, разом з кораблями єгипетської цариці Клеопатри, повернули до берега; після поразки заподіяв собі смерть.

...коли б я з його ласкавого дозволу міг «вилизати пил коло його ніг». — На острові Лагнег панують типові східні звичаї. В Японії і Китаї тих часів існували принизливі для європейців церемонії допуску до імператора, зокрема обряд «ке-тоу» (в Китаї), коли дипломат мав 9 разів стати перед ним на коліна і стільки ж лягти долілиць, при цьому він мусив визнати імператора за свого сюзерена, а себе — за його васала; подарунки передавалися імператору як «данина» з країни дипломата. Тривалий час це перешкоджало встановленню нормальних дипломатичних відносин між країнами Сходу і Заходу.

Розділ X

Розповідь про стрелдбрегів (struldbruggs) нагадує в загальних рисах античний міф про юнака Тіфона, якому закохана в нього богиня ранкової зорі Еос випросила у Зевса безсмертя, але забула «вимолить юність йому, щоб старість лиху обминути».

Розділ XI

...звільнити мене від обряду, обов’язкового для моїх земляків, топтати розп’яття... — Після придушення повстання християн у 1637 р. і до 1873 р. в Японії (головним чином в Нагасакі) дійсно існував такий звичай під назвою «е-фумі», за допомогою якого викривали навернутих в християнство японців. В японських музеях збереглися спеціальні бронзові пластинки із зображенням розп’яття.

Розділ I

Я виразно чув слово «єгу». Потім каро-гнідий зробив спробу навчити мене нового слова (...) «гуїгнгнм». — Обидва слова — Yahoo і Houyhnhnm — придумані Свіфтом на основі звуконаслідування і легко асоціюються з іржанням коней.

Розділ III

Майже те саме відзначив й імператор Карл V.. — За історичним переказом, імператор Священної Римської імперії в 1519—1556 рр. Карл V казав, що для розмови з Богом більше пасує іспанська мова, з коханкою — італійська, а з конем — німецька. Релігійним вихованням майбутнього імператора керував Адріан Утрехтський (пізніше папа Адріан FV), і це могло бути ще однією мимовільною підставою для ображеного Свіф-та, щоб згадати Карла.

... розповів йому про революцію, що вибухнула за принца Оранського, про тривалу війну з Францією... — Йдеться про «Славну» революцію, коли 1688 р. на таємне запрошення англійського парламенту штатгальтер Голландії Вільгельм Оранський висадився в Англії з військом «для захисту протестантської церкви» і тим самим змусив правлячого короля Якова ІІ, фанатичного католика, тікати з Англії. В останній день 1688 р. Вільгельм був проголошений королем Англії. У 1701 р. Англія вступила у війну за «іспанську спадщину» проти Франції, що закінчилася в 1713 р. Утрехтським миром.

В Європі є навіть особлива категорія монархів-бідаків, які, не маючи сил воювати самі, віддають своє військо в найми... — Звичай віддавати в найми солдат як «гарматне м’ясо» з метою поповнення державної скарбниці існував протягом всього століття і згадується, зокрема, в драмах Ф. М. Клінгера «Буря і навала», Ф. Шиллера «Підступність і кохання» та ін. Пізніше О. Бісмарк напише: «Політика Англії завжди полягала у тому, щоб знайти в Європі такого дурня, який би своїми боками захищав англійські інтереси».

Розділ VIII

Одружуючись, гуїгнгнми беруть дружину такої масті, яка не дала б негарних кольором нащадків. — Іронічна критика надмірно раціоналізованої турботи за підростаючим поколінням продовжує тему виховання, що прозвучала в І, 6. На цей раз ми знаходимо тут нові випади проти Локка, зокрема — проти його ідеї роздільного виховання хлопчиків і дівчаток (яку потім підтримає Ж.-Ж. Руссо). Автор знаходить нові аргументи на користь колективного виховання. Зауваження оповідача, що «молодим гуїгнгнмам не дають ні зернини вівса, їм дозволяють пити молоко у вкрай рідкісних випадках» є глузуванням з відповідного місця у трактаті Локка: «.дітям корисно давати молоко, молочний суп, кашу на воді, вівсянку.»[40].

Розділ IX

...єгу... багато років тому... з’явилися на одній горі, причому ніхто не міг сказати, виникли вони з пригрітого сонцем багнища та твані чи з піни та мулу морського. — Подібно Д. Дефо, Свіфт описує людей, що волею випадковості були закинуті на ненаселений острів, проте потім, на відміну від Робінзона Крузо, повністю деградували фізично і морально, що має свідчити про неподоланні вади цивілізації та її шкідливий вплив на людину. Вся четверта книга містить приховану полеміку з автором «Пригод Робінзона Крузо» (1719).

Розділ X

Я влаштував свою маленьку оселю цілком собі до вподоби. — Подальший опис побуту Гуллівера нагадує віповідні сторінки «Робінзона Крузо».

Розділ XII

Август — Гай Октавіан Август, римський принцепс.

Борис Шалагінов