Морське вовченя

Розділ LХ ТРИКУТНА КОМІРКА

Ніч, або точніше години відпочинку, я провів у своїй старій схованці за бочкою з водою. Я вже не знав, та, власне, й не цікавився, коли був день, а коли ніч. Цього разу я добре виспався і, прокинувшись, почував себе бадьорим і дужим. Безперечно, до цього спричинялась і моя нова їжа. Хоч якою огидною вона здавалась, однак принесла користь голодному шлунку.

Я поснідав одразу, як тільки прокинувся, і вирушив своєю «галереєю» до порожнього ящика, де пробув напередодні трохи не цілу добу.

Діставшись до місця, я з сумом відзначив, як мало встиг зробити за попередні двадцять годин. Але якась незрозуміла надія шептала мені, що на цей раз я досягну більшого.

Я вирішив продовжувати роботу, яку довелось припинити, коли зламався ніж. Ще до нещастя з ножем я помітив, що дошки прибиті недосить міцно. Їх можна було легко відірвати, підваживши звичайною палицею.

Однак проста обережність, особливо тепер, не дозволяла мені рискнути ножем. Зараз, як ніколи, я по-справжньому оцінив цю дорогоцінну зброю. Я чудово усвідомлював, що від неї залежить моє життя.

«От якби був кусок міцної деревини», — подумав я і раптом пригадав, що він у мене є. Адже з днища бочки з-під бренді я вибив кілька дубових клепок. Може, вони підійдуть?

З такою думкою я поспішив у свій закапелок.

Я знайшов те, що шукав, під купою сукна, Обмацавши кілька дощечок, я вибрав, як мені здалось, таку, що годилася для моєї роботи. Потім повернувся до ящика і застругав дощечку клином. Вийшло щось схоже на маленький лом. Підсунувши його під дошки ящика й забивши якомога глибше, я натиснув на протилежний край і з задоволенням почув, як зарипіли цвяхи. Не роздумуючи, я схопив дошку рукою, шарпонув до себе, і вона відлетіла.

Відірвати сусідню дошку було ще легше. Тепер в ящику утворився досить великий отвір, щоб витягти з нього все, що там було.

В ящику містились довгасті речі, що скидалися формою на сувої сукна або полотна, однак не такі важкі й тверді. Більше того, вони легко виймались, навіть не треба було зривати обгорток.

Мене зовсім не зацікавили ці пакунки, бо я знав напевно, що там немає нічого їстівного. Можливо, я й досі не знав би, що в них, якби не розірвався один пакунок, коли я його витягав. Провівши по ньому пальцями, я намацав м'яку, еластичну й шовковисту тканину і догадався, що то чудовий оксамит.

Я швидко вийняв з ящика всі пакунки, старанно поскладав їх у найбільш зручному місці позаду себе і з радісним почуттям піднявся в порожній ящик. Ще одним ярусом ближче до волі!

На цей великий крок вперед до своєї мети я витратив менш ніж дві години. Такий успіх обіцяв чудові перспективи. День почався якнайкраще, і коли вже доля зглянулася на мене, я вирішив не втрачати марно жодної хвилини цінного часу.

Спустившись униз та досхочу напившись води, я повернувся до колишнього сховища оксамиту й продовжив свої дослідження. Цей ящик, як і попередній, з-під сукна, теж прилягав рогом до фортепіано. Вибити дошки з цього краю було неважко, і я, не гаючись, почав вибивати підборами вже знайомий дроб.

Цього разу справа посувалася значно повільніше. Ящик з-під оксамиту був меншим за попередній, і це не дозволяло бити по дошках з повною силою. Але кінець кінцем я домігся свого: дошки повилітали одна за одною і провалилися між вантажі.

Ставши навколішки, я провів рукою по сусідній стінці. Я сподівався, вірніше боявся, що кришка від ящика з фортепіано замуровує пробитий отвір суцільною стіною, бо руки мої одразу натрапили на величезний ящик. Але я ледве стримав вигук радості, переконавшись, що ця стіна закриває тільки половину отвору. Радість ще посилилась, коли, обмацавши край ящика з фортепіано, я. виявив за ним порожнечу., якої цілком вистачило б ще для одного ящика з оксамитом!

Це була досить-таки приємна несподіванка, і я зразу ж оцінив її. Для мене був готовий новий шлях вгору.

Я простяг руку, обмацуючи, що робиться над ящиком. Нова радість! Порожнеча простягалася дюймів на десять вгору, аж до самої верхівки ящика з фортепіано. Те ж саме й унизу, біля моїх колін. Там утворився гострий кут, бо, як я вже казав, ця невеличка комірка була не чотирикутною, а мала форму трикутника з вершиною вниз. Це пояснювалося своєрідною формою фортепіано, що нагадувало великий паралелепіпед, у якого зрізали один кут. Фортепіано стояло на ширшому боці, і вільний простір утворився на місці четвертого кута.

Очевидно, трикутна форма цього заглиблення виявилася незручною для вантажу, і тому сюди нічого не поклали.

«Тим краще для мене», — подумав я і простягнув руки вперед, щоб ознайомитися з ним детальніше!