Національна ідентичність

ВСТУП

Мета цієї книжки — правити за безпосередній вступ до вчення про природу, причини і наслідки формування національної ідентичності як колективного феномена. Зважаючи на теперішнє відродження націоналізму в багатьох країнах світу, а надто в Радянському Союзі і в Східній Європі, загальний огляд царини національних феноменів дуже доречний. Поки що в цій царині створено лише кілька загальних праць, що виходили б за межі історичного огляду націоналізму. До того ж етнічне відродження на Заході привернуло увагу як громадськості, так і академічних кіл до питань, поставлених етнічним націоналізмом, і породило численні дискусії — і наукові, й політичні, - присвячені цим питанням. Тематично близьке вивчення етнічно-расової належності в Північній Америці теж стимулювало цікавість до проблем поліетнічних держав усього світу.

Ця книжка становить спробу подати історичну соціологію національної ідентичності і застосувати концепції, вироблені в моїй попередній праці «Етнічне походження націй» (1986 р.) головно для доновітнього періоду, до сучасного світу націй і націоналізму. Основою тих концепцій є припущення, що нації і націоналізм не можна зрозуміти просто як ідеологію або якийсь різновид політики, — їх слід трактувати і як культурні феномени. Тобто націоналізм як ідеологію і рух треба тісно пов’язувати з такою багатовимірною концепцією, як національна ідентичність, і поширити його значення так, щоб воно охоплювало осібну мову, почування і символізм.

Тим часом як для аналізу необхідно відрізняти ідеологічний рух націоналізму від ширшого феномена національної ідентичності, не можна зрозуміти сили й привабливості націоналізму як політичного чинника, не грунтуючи аналіз на широкій перспективі, у фокусі якої — національна ідентичність як колективний культурний феномен.

Такий підхід своєю чергою вимагає історичної соціології /7/ основ та процесів формування національних ідентичностей. Це означає, що нам передусім слід розглянути доновітні попередники сучасних націй і пов’язати національну ідентичність та націоналізм із питаннями етнічної ідентичності та етнічних спільнот.

Хоч деякі з цих проблем я розглядав і раніше, в цій книжці я викладу власні погляди на проблему неперервного розвитку від доновітньої етнічної групи до сучасної нації і на засоби, з допомогою яких формуються і створюються нації. Існує великий масив літератури, яка з різних позицій трактує питання етнічної належності (див., зокрема, статті в Taylor, Yapp (1979), Stack (1986), McKay (1982), A. D. Smith (1988a), і тому я тільки побіжно згадав про них.

У цій книжці я зосередився на чотирьох головних питаннях. Перше — це характерні риси національної ідентифікації, протиставленої іншим різновидам колективної культурної ідентифікації. Друге — роль різних етнічних основ у формуванні сучасних націй і способи виникнення тих націй на початку новітньої доби у Європі. Третє питання — природа різних видів націоналістичних ідеологій і символізмів та їхній вплив на формування територіальної і етнічної політичних ідентичностей. І, нарешті, останнє, що цікавить мене, — політичні наслідки різних видів національної ідентичності, їхній потенційний вплив на виникнення етнічних конфліктів, можливі шанси заміни ідентичностей та ідеологій, що призводять до такої місцевої нестабільності.

Націоналізм, можливо, створює в сучасному світі найпереконливіший міф про ідентичність, і той міф постає в різних подобах. Міфи про національну ідентичність здебільшого пов’язані з територією або з предками (або з тим і з тим) як основою політичної спільноти, і ця різноманітність становить важливе, проте часто нехтуване джерело нестабільності та конфліктів у багатьох районах світу. Адже не випадково, що чимало найзапекліших і найтриваліших «міжнаціональних» конфліктів породжено конкурентними вимогами і концепціями національної ідентичності. Без розуміння цих ідей та вимог ми ніколи не зможемо ослабити, вже не кажучи про те, щоб розв’язати, деякі з тих конфліктів, і створити справді міжнаціональну спільноту (про це дуже добре написано в Mayall (1990).

Ось такі мої зацікавлення й визначили тему і план цієї книжки. Я почну з побіжного огляду різних видів колективної культурної ідентичності, аби висвітлити осібні риси національної ідентичності. В розділі 2 розглянуто етнічні /8/ основи сучасних націй та визначено їхні риси, рушійні сили і потенціал виживання. У розділі 3 показано два головні шляхи утворення націй і пояснено, чому перші сучасні національні держави сформувалися на Заході. На початку новітньої доби в Європі вперше проступила різниця між процесом бюрократичної інкорпорації нижчих верств та навколишніх етнічних груп, який здійснюють сильні держави, засновані аристократичними етнічними спільнотами, і мобілізацією «народу» в народні етнічні спільноти, провадженою інтелектуалами та інтелігенцією. Проте згодом ці обидва шляхи з’явились і на решті континентів, становлячи незмінний мотив культури і політики сучасного світу.

У розділі 4 розглянуто концепцію націоналізму як ідеології, мови і почувань, названо символи, обряди та звичаї, пов’язані з національною ідентичністю, відмежовано територіальний різновид націоналізму від етнічного. Як ідеологія і мова націоналізм виник у XVIII ст. в Європі, і тому слід коротко дослідити його культурні матриці й роль інтелектуалів у його виникненні.

Натомість розділи 5 і 6 присвячені шляхам формування територіального та етнічного різновидів національної ідентичності та їхньому впливу на політику в різних частинах світу. В розділі 5 ідеться про формування територіальних політичних спільнот з колишніх імперій і колоній та способи, якими інтелігенція сприяє утворенню проектованих «громадянських націй». У розділі 6 описано наворотні хвилі народного «етнонаціоналізму» в Східній Європі і на Середньому Сході в XIX ст., в Африці й Азії у XX ст., у Європі та Радянському Союзі після 1960 р. У кожному випадку відбувався майже однаковий процес «народнокультурної мобілізації», мобілізації народу на основі його тубільної культури й історії і через них; та мобілізація становила виклик наявній системі держав і сприяла могутнім рухам етнічного сепаратизму та іредентизму, хоча їхні форми і тривалість були різні.

В останньому розділі висвітлено перспективи нового «постнаціонального світу», світу без націоналізму і, можливо, без націй. З огляду на теперішні перешкоди розвиткові багатонаціональних корпорацій, розпад оборонних блоків та націоналізацію глобальних комунікаційних мереж, шанси близького відмирання націоналізму видаються дуже непевними. Проте, можливо, зародки регіональних асоціацій під культурним покровительством «пан»-націоналізмів зві-/9/стують новий етап колективної ідентифікації, принаймні в окремих регіонах земної кулі.

Той процес буде, мабуть, повільним і непевним. Єдине, що можна стверджувати майже безперечно, — у передбачуваному майбутньому національна ідентичність та націоналізм і далі, ймовірно, становитимуть могутню і все більшу силу. А звідси випливає і вкрай доконечна потреба краще зрозуміти таке глобальне явище і таку вибухову силу.

Ентоні Д. Сміт,

Лондонська школа економіки

21 березня 1990 р.