Найкращі часи

Коні

Їхній дід ковзнувся на кризі, й спалахнуло світло біле і червоне.

І дві пари жіночих рук принесли його в простирадлі додому. Дід у ньому зігнувся і провис.

І всі стільці у кімнаті, де він лежав, були кольорові, а на стіні висіла картина «Купання червоного коня».

Над ним проспівали шкіряний священик та металевий тромбон, і крізь повітря, температурою мінус нуль, дід покрокував у наступні місця, а життя віддав до рук того, хто його і позичив.

Після похорону онуки лягали спати під червоного коня, і хтось плакав.

А хтось сказав: «Ходімо і побудемо першу ніч на могилі!»

Їхній шлях ішов далеко-далеко, навколо нього лежали земля і порох, у землі сиділи жовтаві насінини різної рослини.

Ніхто нічого не бачив у темряві.

Дорогою ішли їхні сірі черевички. Сірі у темряві, а насправді — кольорові.

Їхні сірі черевички ішли за місто і через село, в якім собаки заливалися чотирма голосами, і щось гуділо, як здоровенний комах.

Кольорові черевички крокували уздовж траси, і на них дивилися з придорожніх щитів великі кольорові обличчя, напівприховані в темряві, й ніжно-фіалкові реклами «Мілка» і червоно-білі реклами «Лайф».

Вони вийшли на поле, коли небеса уже починали бути барвистими.

Раптом!

Їм здалося!

ніби звідусіль

їх оточили

Коні!

Коні!

Коні!

Коні!