Найкращі часи

Завмерла комаха

Це був Коцюбинський парк. У парку було прізвище Коцюбинський.

Це було моє перше замовлення, одразу після школи.

Дзюрчали фонтани непитної води, блукали сіро-сині голуби і червоні кількаповерхові квіти. Голуби дзьобали шматки тістечок.

І я сиділа, я хвилювалась, я домовилася зустрітися тут із деким.

Пам'ятаю, що була одягнута у червону блузу із несправжнього шовку і носочки моїх нових туфель були вже позбивані.

Одним носочком я тихенько підпихала в напрямку голубів трохи тістечка.

Дива якось несподівано розписані на небі, бо якби замовники знали, звідки у мене руки ростуть, нічого цього не сталося б.

Але мене швидко знайшли, і забрали, і відвели на місце.

Це було величезне, просто-таки душерятівне приміщення. Я так кажу, бо я там стояла і стояла.

Так, ми працювали стоячи, переходили на інше місце тільки тоді, коли сонце починало світити безпосередньо нам в очі.

Проміння відбивалося від тарілок, від склянок, від наших ножиків, якими ми різали дуже дрібно.

Це була така казка, таке панування нестрогості, яке до того траплялося мені лише навесні другого класу, коли ми зовсім нічого складного не робили і навіть не забирали зі школи своїх портфелів.

Це було, як у десятому класі, у квітні: не піти на перший урок, сидіти у парку і пити щось смачне.

Я подумала: спробую. І їла що-небудь із продуктів, рясно розкладених на столах, щоразу як траплялася нагода. Це бачили і мовчали.

І тоді ж стало ясно, що завжди бачитимуть, але будуть мовчати.

І я подумала: «Хай би кожен рот і залишався на мене закритим».

Я різала дуже дрібненько, ніби сама мала цим когось пригощати.

І тільки коли роздавали гроші, мені дісталося таке запитання:

— Чому ти не готуєшся до вступних іспитів? Вирішила відпочити рік?

— Ні, — кажу, — мені не треба вчитися.

— Чому?

— Я про все і так здогадалася.

Це був жарт.

Вдома сміялися:

— Ти що, увесь час збираєшся у червоній блузі різати продукти у великій залі з вікнами?

— Ну чому? — кажу, — іноді — у зеленій блузі, у жовтій, у білій із квіточками. І святковий варіант — у домотканій сорочці з вишивкою, на білому коні й на коні вороному, в намистах і з кульчиками у вухах. І ножів собі куплю кілька наборів. І ще один — окремий, — де у прозорому держалні запаяна трояндочка. А як наріжу достатню кількість продуктів — заслужу ножа із бурштиновою ручкою, у якій завмерла комаха.

А потім мені сказали приблизно таке: коли дослужишся до ручки із комахою — тоді й усе інше.