Новітні міфи та фальшивки про походження українців

І Трипільська культура і Україна

Трипільська культура - археологічна культура доби мідного (енеоліту) - початку бронзового віків, частина культурно-історичної спільності Трипілля-Кукутень. Вживаються назви “Трипілля", “Кукутень-Трипілля” або “Трипілля-Кукутень” Територія поширення цієї спільності - від Прикарпатської Молдови в Румунії до лівобережжя Дніпра на Переяславщині.

Датується приблизно між 5400-2750 роками до нашої ери, тобто 7-5 тисяч років тому.

Територія поширення в Україні - сучасна лісостепова смута та смуга лісів помірного поясу від Прикарпаття на заході до Наддніпрянщини на сході. Найпівнічніші пам’ятки класичної трипільської культури зафіксовані на Десні, а найпівденніші - у степовому Побужжі. Трипільські поселення відомі у 15 областях України, а окремі знахідки цієї культури - ще у 4.

Комплекс археологічних знахідок із характерним посудом, орнаментованим спіральними візерунками, вперше отримав назву “трипільська культура” завдяки відкриттю київським археологом В. В. Хвойкою таких пам’яток поблизу Києва наприкінці XIX ст. Поселення, за яким названо цю культуру, розташоване за 2 км від села Трипілля Обухівського району.

Формування трипільської культури відбувалося у районі Картато-Подністров’я (територія сучасних держав Румунія, Молдова, Україна) і було обумовлено складними культурно-історичними процесами доби пізнього неоліту - раннього енеоліту, що охоплювали Балкано-Карпато-Дунайський регіон у V тис. до н. е. Перші та найбільш ранні пам’ятки культури Прекукутень-Трипілля відомі у Південно-Східній Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Трипільська культура утворилася в результаті синтезу традицій кількох культур доби неоліту: ліній но-стрічкової кераміки, Боян, ХаманджІя, Криш. Упродовж двох тисяч років існування носії трипільської культури перебували у взаємодії зі спорідненим населенням Балкано-Карпато-Дунайського регіону, що істотно впливало на вигляд матеріальної культури та розвиток культурних традицій. Найдавніше поселення трипільської культури в Україні досліджене В. Г. Збеновичем біля села Бернашівка на Вінничині.

В Україні відомо близько 2100 пам’яток трипільської культури. Вона представлена переважно поселеннями. Відомі поховання, “скарби”, майстерні.

В основу періодизації трипільської культури покладена модернізована схема Т. С. Пассек, запропонована дослідницею 1949 р., яка узгоджена із періодизацією культур Прекукутень та Кукутень:

Археологічний комплекс трипільської культури неоднорідний. Виділено понад 40 різноманітних локально-хронологічних угруповань. їх можна згрупувати у три великі підрозділи:

1. Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Прекукутень-раннє Трипілля.

2. Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Кукутень-Трипілля.

3. Пам’ятки доби ранньої бронзи, для яких характерний синкретичний керамічний комплекс з традиційними елементами різних культур, у тому числі Кукутень-Трипілля.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” - скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які були знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду, фіксуються поселення великої площі - понад 10 га, а з етапу ВІ-ЇІ найбільші - “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщені одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше, - з міді, а у пізній період - з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети - прясельця, відтяжки від верстата.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.

Уся сума даних свідчить про те, що економіка трипільців ґрунтувалася на аграрному виробництві. Трипільці володіли передовими на той час аграрними технологіями, втім стабільність їх суспільства у великій мірі визначалася кліматичним фактором, до якого вони тривалий час досить вміло пристосовувалися.

Рільництво було головною аграрною галуззю. Трипільці вирощували плівчасті пшениці, два різновиди ячменю, овес, просо, а також бобові: горох, сочевицю, віку-ервілію. Втім, встановлено, що у трипільському рільництві віддавалася перевага пшеницям та ячменю.

Інша аграрна галузь - тваринництво - забезпечувала не лише харчові потреби, а й постачала сировину для виготовлення господарського реманенту, одягу: кістку, шкіру, вовну. Крім того, вона забезпечувала трипільців тяглового силою - волами. У череді трипільців переважала велика рогата худоба. Тваринництво мало молочний напрямок. На другому місті зазвичай було свинарство, розводили овець і кіз. У господарстві використовувалися коні.

Високого рівня у населення трипільської культури досягли такі виробництва як гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, а також будівництво та видобуток різної мінеральної сировини.

Тисячі трипільських артефактів (рукотворних речей): орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура свідчать про високий духовний розвиток людності, що залишила нам такий спадок. “Золотим віком енеоліту” назвав академік Б. О. Рибаков період трипільської культури. Втім зрозуміти інтерес широких кіл громадськості до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в давній історії та цивілізацій-ному процесі в Україні.

И Феномен Трипільскої культури в давній історії України

На території України початок вирощування культурних злаків починається ще наприкінці VII тис. до н. е., за 1000 років до виникнення Трипілля. Втім широке впровадження рільництва та становлення аграрних технологій і зокрема хліборобства як основи життєзабезпечення пов’язане саме із трипільською культурою. Саме аграрна економіка забезпечила зліт технології інших галузей: гончарства, металургії, архітектури, зростання популяції. Забезпечення стабільного існування чисельної трипільської людності досягалося шляхом ускладнення соціальної структури, про що яскраво свідчить виникнення протоміст. Концептуальне визначення трипільських матеріалів особливо важливе, оскільки демонструє той період цивїлізаційного процесу, коли відбувалася трансформація первісного суспільства у державу. Сучасні концепції занепаду первісності та становлення політичної влади враховують цілий комплекс факторів, який обумовлює становлення державності. Це господарські, соціальні, структурні інновації, а також природничо-кліматичні, технологічні, релігійні чинники, які в комплексі обумовлюють появу цивілізації. Магістральний шлях до створення політичних суспільств проклала саме відтво-рювальна економіка, її головна галузь - аграрне господарство -і стала основою всіх сучасних цивілізацій.

З початком доби металу трипільська культура являє нам удосконалення системи землеробства та скотарства. Отримання на їх базі надлишкового продукту визначалося багатьма чинниками, а регіональна специфі ка залежала від цілої низки конкретних явищ як природного, так і соціального характеру. Паралельно відбувається процес становлення ремесел, спостерігається помітний прогрес у розвитку обміну на різних соціальних рівнях, пов’язаний з інтенсифікацією та спеціалізацією виробництва, виникає надлишковий продукт, функціонує престижна економіка, зазнають модифікації форми власності. Кажучи простою мовою, Трипілля в історії України - це першій хліб та перший метал, перші ремесла: гончарство, металургія, широкомасштабний видобуток мінеральної сировини (кремінь, мідна руда), початок використання тяглової сили тварин у господарстві, перша тканина, справжні міцні будинки та храми, нарешті початок військової справи. Тобто все те, що відповідає цивілізованому життю суспільства.

Але! Констатуючи таку роль Трипілля, не варто стверджувати, що трипільська культура була якимось світовим унікумом та початком усього найкращого в історії людства. Це дійсно чиста правда, що трипільські протоміста лежали в руїнах, коли виникли єгипетські піраміди. Правда також і те, що історія починається не у Шумері, якщо розуміти саме винахід землеробства як “початок історії”, перший крок до цивілізованого життя. Втім, цей крок також відбувся не в Україні. Адже в той час, коли давні мешканці Анатолії (територія сучасної Туреччини) почали одомашнювати злаки та приручати диких предків овець і кіз, терени нашого краю відсотків на 50 ще вкривав льодовик.

Натомість вже у V тис. до н. е. носії трипільської культури, яка належала до землеробських культур доби енеоліту - раннього бронзового віку Європи, та до культур Давнього Сходу, що передували державі Шумер та стали її підґрунтям, знаходилися практично на однаковому рівні розвитку, який можна охарактеризувати як протоцивілізація. Вони мали подібні економічні досягнення, забезпечені рільництвом, а також подібні соціальні інститути доби трансформації родового суспільства у політичні структури.

Втім, подальша доля азійських та європейських землеробів склалася зовсім по-різному. В Месопотамії протоцивілізації наприкінці IV - на початку III тис. до н. е. перетворилися на перші в історії людства держави. Зовсім інші процеси спостерігаємо у Європі, зокрема в Карпато-Подніпров’ї. Екологічні зміни - посуха та зниження температури у другій половині IV тис. до н. е. -призвели до кризи землеробського господарства, бо рільництво стало неможливим. Вірогідно, обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти наслідки погіршення екологічних умов та зберегти перші здобутки на шляху цивілізації, призвели до економічної кризи, зменшення чисельності населення, спрощення суспільних структур.

Пристосовуючись до нових природних умов, трипільці були змушені вдатися до інших типів господарства, більш пристосованих до нової ситуації. Щоб забезпечити виживання популяції, трипільці пішли шляхом регресу економіки, її повернення до архаїчних моделей, спрощення суспільного життя. Наслідком зміни господарства стала зміна культури. Так назавжди закінчився “золотий вік” першої енеолітичної землеробської цивілізації на теренах України. Саме тому, коли почали будуватися перші піраміди, над руїнами трипільських поселень ряснів травами степ.

LIKBEZ ЙБЕТКЙ

Буття останнього трипільського протоміста біля села Вільхо-вець на Черкащині відділяє від нас майже 5 тисячоліть. Для пересічної людини це справжня прірва часу. Традиційна глибина народної пам’яті не сягає і не може сягнути такої давнини. Втім, історії за допомогою археології під силу зануритися й у більш віддалені епохи. Отже, за допомогою історичної науки кожен народ намагається відшукати своє коріння. Зрозумілим є бажання, щоб воно були якнайглибше, адже на перший погляд саме глибина коріння і забезпечує міць та майбутнє процвітання. Але, блукаючи у глибинах часу та відшукуючи місце певних етносів у цивілізаційній історії людства, слід завжди пам’ятати, що народ-етнос - це складна багатокомпонентна система, елементи якої перебувають у взаємодії та постійно зазнають змін. Обличчя кожно-го етносу забезпечує чимала кількість різноманітних соціальних та біологічних чинників. Серед біологічних чинників - гени та фізичні параметри людини - “кров”, а серед соціальних - культура у широкому розумінні: мова, звичаї, прояви сакральної традиції, особливості технологій та побуту.

Однак сучасна наука вважає першорядним у визначенні етносу саме культуру. У вчених викликають здивування, жах або посмішку спроби дилетантів заявити, що українська цивілізація (мова) налічує 7,10 або 20 тисяч років, у тому числі починаючи відлік й від Трипілля, Кожен, хто має здоровий глузд, розуміє, що жоден сучасний народ не починає відлік свого існування від такої доісторичної доби, а трипільці - то не є українці. Але чи означає це цілком справедливе твердження, що трипільська культура не має відношення до історії України та її народу? Спробуємо розглянути деякі з наукових гіпотез, які можуть дати відповідь на це запитання.

Один підхід засновується на тій думці, що історичний розвиток у первісну добу відбувався переважно під впливом міграційних процесів з центрів винаходу відтворювальної економіки. Прихильники такого погляду вважають, що трипільська культура з’явилася на теренах Карпато-Подніпров’я в результаті тривалого розселення, “хвиль землеробського населення” з Анатолії. Причому ці дослідники тримаються гіпотези, згідно з якою ці мігранти розмовляли афро-азійськими (неіндоєвропейськими) мовами. У той самий час неолітична людність північнішої лісової смуги була спадкоємицею населення доби палеоліту і, на 'їхню думку, відносилася до праіндоєвропейської мовної спільноти. Сучасна українська мова належить якраз до індоєвропейської мовної спільноти. Відповідно, вони вважають: “стверджувати “українсь-кість” трипільців в етномовному відношенні - суцільний абсурд”'.

З таким висновком важко не погодитися. Проте, заради справедливості слід зауважити, що чимало провідних дослідників вважають, що носії землеробських культур доби неоліту-енеоліту у Європі навпаки, належали до праіндоєвропейців. Мовна ідентифікація доісторичного населення є дуже складною проблемою, яка не має ще остаточного розв’язання. Тим не менше, навіть прихильники неіндоєвропейської належності носіїв трипільської культури вважають, що вони певною мірою брали участь у фор-

¹ Залізняк Л. Л. Передісторія України. - К„ 1998. - С. 261.

муванні археологічних культур доби раннього бронзового віку, з якими пов’язують процес “індоевропеїзації” Євразії. На думку Л. Л, Залізняка, “людність балкано-дунайської землеробської прото-цивілізації стала субстратом, на якому під впливом найдавніших скотарів Надчорномор’я формувалися пращури індоєвропейських народів Балкан та Анатолії”. Отже, цілком обгрунтовано можна зробити висновок, що незалежно від того, до якої мовної спільноти належали трипільці, вони присутні серед багатьох етнокультурних груп, які були серед, хай и дуже далеких, але все ж предків українців.

Повна бібліографія по трипільській культурі (дослідження на території України) налічує нині понад 2600 тільки наукових праць (у тому числі близько 80 монографій), написаних за останні 130 років приблизно 300 авторами. Цей перелік щорічно поповнюється кількома десятками нових позицій. До списку включено лише деякі узагальнюючі дослідження.

Читачам обов’язково слід брати до уваги рік виходу тієї або іншої книги, бо наукові позиції дослідників постійно модернізуються переважно у зв’язку із розширенням кола археологічних джерел та новими можливостями міждисциплінарних досліджень. Найбільш повну бібліографію можна отримати з ЕТЦ.

Частина І - видання українською мовою праць В. В. Хвойки по ТК з науковими коментарями. Біографічний нарис. Частина II присвячена публікації знахідок В. В. Хвойки з колекції Національного музею історії України. Статті присвячені польовим дослідженням та інтерпретації знахідок В. В. Хвойки та його ролі у відкритті та вивченні Трипілля. Сучасна наукова інтерпретація трипільської культури.

Треба знати імена хоча б декого із найбільш відомих та активних представників міфологічного напрямку, або “фольк-хіс-торі”, переважно з України, котрі залучають до своїх “арійських” та інших псевдоісторичних студій матеріали трипільської культури. Серед них лише Ю. Шилов є фаховим археологом. Діапазон професій решти авторів з наведеного нижче списку - від журналістів та викладачів до містиків. Вони сперечаються з приводу назв “Трипілля - Троянь” чи “Трипілля - Аратта” спотворюють інформацію про ТК, підтасовують факти під свої казкові концепції, спекулюють на майже відсутності відомостей про Трипілля для широкого кола пересічних громадян.

Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікектія Хвойки.-К.-Ч І - 128 с., та II- 112 с.

Не варто плутати їх опуси із науковими або науково-популярними виданнями та поширювати псевдоісторичні у засобах масової інформації, перетворюючи їх на засоби масової дезінформації.

Тож наводимо список:

LIKBEZ-fiSETKfl

Михайло В ідейко,

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України