Палестина. Найважливіша проблема ісламського світу

ЧАСТИНА ІІ. ПЕРЕМОГИ ТА ПОРАЗКИ

Розділ 1. Історія окупації та уроки

Окупація Палестини: довготривалий намір Заходу

Деякі західні держави завжди бажали окупувати Палестину та святий Кудс (Єрусалим – прим. перекладача) і той факт, що вони вели тривалі хрестові походи проти мусульман ясно свідчить про їхню жадобу до цієї святої землі. Після того, як союзні держави (мається на увазі Антанта – прим. перекладача) перемогли Османів та увійшли до Бетул Макдесу, один із їхніх командирів сказав: «Сьогодні хрестові походи закінчились!»

Колоніальні цілі, що стоять за встановленням сіоністського режиму

Правду кажучи, за встановлення держави Ізраїль – точніше, сіоністського режиму – у цій частині ісламського світу завжди стояли довготермінові колоніальні цілі. Завданням установлення цього режиму в такій чутливій частині ісламського світу було підкреслити гегемонію колоніальних держав, особливо Англії, над ісламським світом. Цей регіон є серцем ісламського світу за почуттями, він з’єднує західну частину ісламського світу, Африку, із його східною частиною, який називають Близький Схід або Азія. Тут зустрічаються Азія, Африка та Європа. Ідея полягала у тому, що великі ісламські держави – такі як Османська імперія протягом певного періоду – не чинитимуть перешкод для колоніальних держав, таких як Англія чи Франція та інших, що прагнули зайти в цей регіон. Таким чином, вони створювали для себе базу. Згідно історичних документів, установлення сіоністської держави у тому регіоні було скоріше колоніальною вимогою Англії, аніж виплеканим бажанням єврейського народу. Є свідчення, що навіть у той час багато євреїв вірили, що не існує потреби у такій державі. Вони вважали, що така держава не дасть їм нічого, тому не бажали створювати її. Отже, це не було єврейською ідеєю та бажанням. Це була скоріше англійська колоніальна ідея. Пізніше, коли Америка перейняла перевагу в глобальному домінуванні та нахабстві від Англії, ця ідея, разом з іншими речами, була успадкована від колоніальної ери. Американці найбільше працювали над цією ідеєю та продовжують працювати. Таким чином, збереження Палестини та стирання окупаційного сіоністського режиму є питанням, що відповідає інтересам регіональних націй, включаючи нашу любу батьківщину, Іран. Ті, хто від самого початку Революції плекали плани до її протидії та підтримували гегемонію сіоністів – вони робили це навмисно.

Мета окупації Палестини

Окупація Палестини базується на складному та багатогранному плані, який має на меті розмивання єдності і солідарності та попереджає відновлення могутніх ісламських держав. Є свідчення про те, що сіоністи мали тісні контакти із німецькими нацистами і що вони також перебільшили статистику про число єврейських жертв під час Другої світової війни з метою викликати публічні симпатії та підготувати ґрунт для окупації Палестини та виправдання сіоністських злочинів.

Також є документи, які показують, що деякі хулігани та негідники зі Східної Європи, які видавали себе за євреїв, переїхали до Палестини під приводом допомоги родичам жертв расизму задля зміцнення антиісламського режиму в центрі ісламського світу та щоб відділити західну частину цього світу від його східної частити після 13 століть єдності. Спершу, мусульмани були дезорієнтовані, оскільки не усвідомлювали справжньої природи цієї змови сіоністів та їхніх західних прибічників.

Три стовпи незаконного домінування сіоністів

Незаконне домінування сіоністів над Палестиною базується на трьох стовпах:

Першим стовпом є брутальне поводження з арабами. Вони поводяться із реальними господарями палестинської землі насильно і безжалісно. Вони не виявляли ніякої м’якості до арабів.

Другим стовпом є брехня, спрямована до глобальної публічної думки. Ця брехня є дивовижною. Ще до окупації Палестини та після вони стільки всього набрехали через сіоністські ЗМІ, що навіть деякі єврейські капіталісти були заарештовані за брехню! Звісно ж, чимало людей повірили у їхню брехню. Вони зуміли обманути навіть французького філософа та письменника Жан-Поля Сартра. Коли я був молодим, я шанував цього філософа та людей йому подібних. Він написав книгу і я прочитав її 30 років тому. Там були такі слова: «Земля без людей для людей без землі». Автор припускав, що євреї не мають своєї землі й вирішили емігрувати до Палестини, землі без людей. Фраза «земля без людей» була безглуздою. Була нація, що працювала на палестинській землі. Щодо цього є багато свідчень. Один іноземний автор писав про зелені лани пшениці в Палестині, які простягалися аж до горизонту як море, так далеко, наскільки очі бачили. Вони вдавали, ніби Палестина була покинутою і бідною землею і що вони стали людьми, які освоїли її. Це була брехня з метою маніпуляції суспільною думкою. Вони завжди намагалися показати себе як жертв. У американських журналах, таких як Times або Newsweek, на які я інколи посилаюсь, як тільки щось погане трапиться з єврейською сім’єю, вони показують фото убитого, розповідають усі деталі його життя та перебільшують страждання його дітей. Проте сотні й тисячі жахливих злочинів учиняються проти палестинської молоді, сімей, дітей, жінок у окупованій Палестині та у Лівані й вони про це не згадують.

… І сьогодні головним завдання сіоністів є встановлення «великого Ізраїлю». Звісно, вони рідко згадують цю ідею в наші дні. Намагаються заперечити її. Вони знову брешуть громадській думці. Чому? Тому що на даному етапі вони намагаються приховати свої експансіоністські цілі.

… Третім стовпом є таємні домовленості з іншими або те, що вони звуть «лоббізмом». Вони домовляються, у тому числі таємно, з іншими державами, індивідами, політиками, інтелектуалами, письменниками і поетами. Їхня робота, певною мірою, базується на цих трьох стовпах і вони окуповують Палестину покладаючись на ці махінації. Більше того, інші держави, особливо Англія, допомогали їм у цьому. За виключенням кількох випадків, вони завжди користувалися підтримкою Ліги Націй – яка була заснована з метою «берегти мир» - а згодом ООН. У році 1948 (насправді 1947 – прим. перекладача) ООН прийняла резолюцію про поділ Палестини без жодної на те підстави. Вони виділили євреям 57% палестинської землі, тоді коли вони мали тільки 50% до прийняття резолюції. Вони сформували державу й тоді ці проблеми – атаки на палестинські села, міста, невинних людей – мали місце. Звісно, арабські держави теж були недбалими у деяких випадках. Відбулося декілька війн. У 1967 Ізраїль окупував деякі частини Єгипту, Сирії та Йорданії за підтримки Америки та інших держав. Пізніше, вони виграли війну, яку розпочали у 1973 за допомогою цих глобальних держав, та окупували деякі території.

Ізраїль: криза легітимності

Шістдесят років минуло після окупації Палестини. Протягом цього часу, всі інструменти матеріальної могутності – починаючи із грошей, зброї, технологій до політичних та дипломатичних зусиль, а також величезна мережа ЗМІ – були на службі в окупаційних сил.

Незважаючи на ці широкомасштабні та неймовірні сатанинські зусилля, окупаційні сили та їх поплічники не лише зазнали поразки у спробі вирішити проблему легітимності сіоністського режиму, але й проблема стала іще складнішою з часом.

Той факт, що західні та сіоністські ЗМІ й держави, що підтримують сіоністів нетерпимі до запитань або розслідувань щодо Голокосту – який використовується як привід для окупації Палестини – лише одна із ознак їхнього падіння та непевності. Сьогодні, в плані світової громадської думки, становище сіоністського режиму гірше, ніж будь-коли за його темну історію і запитання щодо результативності цього режиму почастішали і посерйознішали. Безпрецедентні протести проти сіоністського режиму, що прокотилися від Східної Азії до Латинської Америки, популярні демонстрації у 120 країнах світу – особливо у Європі та Англії, які є основним корінням цього злого дерева – а також підтримка ісламського опору в Газі та у Лівані протягом 33-денної війни (мається на увазі вторгнення у Ліван 2006 – прим. перекладача), показали, що проти сіоністів сформований певний глобальний спротив, такий серйозний і масовий, якого ще ніколи не було за останні 60 років. Можна стверджувати, що ісламський опір в Лівані та у Палестині пробудив свідомість по всьому світу.

Це величезний урок: як для ворогів – котрі вирішили побудувати фальшиву державу шляхом примусу та пригноблення і які намагалися перетворити з часом цю фальшиву державу на беззаперечну правду і зробити таке репресивне шахрайство нормою в світі ісламу – та і для ісламської умми, особливо для хороброї мусульманської молоді, свідомість якої пробудилася. Урок дає їм усвідомити, що самовіддана боротьба за вимагання своїх прав ніколи не буде марною і обіцянки Господа будуть виконані:

«Дозволено вести боротьбу тим, із ким учинили несправедливо. Воістину, Аллах спроможний допомогти їм! Їх було несправедливо вигнано з їхніх жител тільки за те, що вони говорили: «Господь наш – Аллах!» Якби Аллах не дозволяв одним людям захищатися від інших, то були б знищені монастирі, церкви, синагоги й мечеті, де часто згадується Боже ім’я. Аллах неодмінно допомагає тим, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах – Всесильний, Всемогутній!» [Святий Коран, 22:39-40]

Аллах Великий говорить нам: «Господи наш! Воістину, Ти збереш людей у той День, в якому немає сумнів! Воістину, Аллах не порушує обіцянки!» [Святий Коран, 3:9] «Аллах ніколи не порушує Своєї обіцянки!» [Святий Коран, 22:47] «Така обіцянка Аллаха. Аллах не порушує Своєї обіцянки, але ж більшість людей не знає.» [Святий Коран, 30:6] Він також говорить: «Не думай, що Аллах порушує свою обіцянку. Воістину, Аллах – Великий, Володар відплати!» [Святий Коран, 14:47] І яка ж обіцянка більш ясна, аніж ця священна обіцянка: «Тих серед вас, які увірували й робили добро, Аллах обіцяв зробити намісниками на землі – так, як Він зробив намісниками їхніх попередників; Він неодмінно утвердить їхню релігію, яку Сам схвалив для них, і замінить їхній страх безпекою. Вони поклоняються Мені й не додають у поклонінні нічого. А хто після цього буде невдячним, ті – нечестивці!» [Святий Коран, 24:55]

Поразка Ізраїля в другій інтифаді

У сіоністських фанатиків згасають усі їхні надії на брутальну фальшиву державу, яка поки що при владі. Вони сподівалися, що зможуть поставити повсталих палестинців на коліна і придушити інтифаду своїми залізними чоботами і кулаками з багнетами. Однак, починаючи із дня виникнення цієї держави вогонь інтифади лише розгорається з кожним днем. Це була їхня остання надія. Тепер у них розкол. Ті, хто подолали величезну відстань щоб окупувати цю країну щоб жити в безпеці, нині задумуються про повернення. Багато з них уже повернулися, а інші не наважуються емігрувати до Палестини. Їм бракує рішучості. Вони почуваються слабкими. Між ними є розкол. Вони не впевнені у своєму майбутньому. Вони не уявляють для себе світлих перспектив. Сіоністські окупанти панікують і їхні дії та слова свідчать про це. Ці події можуть бути гіркими та сумними для палестинців, але для ворогів вони значно гіркіші. Яким красномовним є цей святий аят: «Якщо ви страждаєте, то і вони страждають так, як страждаєте ви. Але ви сподіваєтесь на те від Аллаха, на що не сподіваються вони.» [Святий Коран, 4:104] Якщо вам боляче у цій битві, то ворогам також боляче. Ворог потерпілий також: навіть більше, ніж ви. Різниця у тому, що є світлі перспективи для палестинців, чого немає для сіоністських окупантів. У майбутньому, роблячи зусилля, палестинці можуть досягти свої світлих перспектив.

Результат «мирних переговорів»: стирання палестинського питання із пам’яті

Одні з питань, що виникли сьогодні задля стирання палестинського питання із пам’яті, та щоб попередити згадку про нього у громадській думці ісламської умми, це так звані мирні переговори, що проходять між групою палестинців – зокрема Арафатом і його партією – та ізраїльтянами, питання про переговори, Палестинська «Автономія» й тому подібні. Ці махінації та хитрощі, що спроектовані ізраїльтянами, варті найбільшого осуду і, на жаль, деякі мусульмани та деякі палестинці потрапили в їхню пастку.

Мусульманські нації ненавидять тих, хто веде переговори з Ізраїлем

Я не думаю, що горді арабські держави готові терпіти це приниження. Їхні нації анітрохи не будуть терпіти це приниження. Якщо американці думають, що близькосхідне питання може бути вирішене у такий спосіб, то вони роблять помилку. Вони повинні знати, що будь-який уряд, що сяде за стіл переговорів із сіоністськими окупантами, втратить свої позиції серед свого народу і в результаті, нестабільність у цьому регіоні буде зростати щоденно.

Народи цих держав ідуть своїм власним шляхом. Режими, що чинитимуть дії проти власних народів, матимуть таку ж долю, як кемп-девідські переговорники.

Дві ілюзії: непереможність Ізраїлю та можливість мирного співіснування з ним

Деякі люди вигукують лозунги на підтримку «реалізму» вірячи в ілюзію, що сіоністський режим непереможний, вони здалися і просять окупаційні сили про поступки. Інші вірять, що друге або третє покоління сіоністських політиків не вчинятимуть таких злочинів, які вчиняло перше покоління та плекають надії про мирне співіснування із сіоністами. Як перші, так і другі повинні усвідомити, що вони помилялись. Спершу, після хвилі пробудження в ісламській уммі та після цвітіння молодих паростків ісламського спротиву, фальшивий фасад могутності осипається і ознаки неправоздатності та розчарування з’являються у будівлі цього окупаційного режиму. По-друге, агресивна природа сіоністського режиму та безсоромні злочини керівників цього режиму сьогодні такі ж самі, як і у перші десятиліття його існування. І вони не будуть утримуватись від здійснення нових злочинів, коли вони відчують, що здатні це зробити.