Пасажир

Частина третя

— А скажи мені, Северине, чи віриш ти в Бога?

— Ясна... річ... — відповів Северин неуважно, стоячи біля вікна все ще під враженням від того, що побачив.

— А що є твоєю вірою?

— Ну, я чую... що Бог існує в усьому, що мене оточує і що в мені самому, і... — Северин озирнувся на СА-Сєда: — Словом, це так просто не розкажеш.

— Чому? Якщо ти віриш, то можеш розказати. Може твоя віра абстрактна, тому ти і...

Северин відірвався від вікна й сів.

— Що значить абстрактна?

— Це коли віра є ненаправленою на суть того, що є вірою.

— А що є суттю віри? — посміхнувся Северин.

— От власне про це і моє запитання до тебе. Що є твоєю вірою в Бога?

Северин замислився. Він пробував добрати потрібних слів, понять, хоч чогось, що могло б допомогти йому самому відчути, що саме є отим свідченням його віри в Бога...

— Не знаю... — розтягуючи слово, промимрив Северин, — якось... От... Чомусь завжди думав, що знаю і..., навіть деколи сам розповідав про той свій... стан? Ні, не стан, а... Це щось... Здавалося, так просто... Віра є вірою, а невіра — невірою!

— А коли востаннє ти молився?

Северин спробував пригадати, коли молився востаннє, але так і не спромігся пригадати.

— Коли саме? — знову повторив запитання СА-Сєд.

— Та... — Северин думав щось вигадати, як слова просто вибухнули самі: — Сьогодні зранку на Київському залізничному вокзалі! Після всього пережитого... Словом, сиджу собі на лаві в залі очкування, з півгодини сиджу, дрімаю... Як чую, оголосили прибуття оцього потяга на Львів. Відчуваю, що час вставати й іти на перон... Але одночасно з цим чую, що якось... Словом, щось мене утримувало в цій дрімоті, яка й дрімотою не була... Це і був стан... молитви. Я молив Всевишнього, щоб усе в моєму житті владналося і щоб усі були щасливими. Я ж молюся не часто, хіба що як уже дуже припече. І в мене проста молитва, прошу Бога, щоб дав те, що потрібно мені, а що не потрібно, щоб відвів убік. От і вся молитва.

— Ти це направду просиш?

— Ну так. А чому ти питаєш? Ти ж маєш сам добре чути, кажу я правду чи ні? — наївно виговорив Северин і глянув СА-Сєду в очі, а той ледь примружив їх і лагідно відповів:

— Я знаю. Я чую. Та зараз мова не про мене. Питання до тебе: що чуєш ти під час своєї молитви, Северине? І чи вслухаєшся ти в те, що насправді чуєш?

— Так. Маєш рацію. Мені це деколи спадало на мислі. Та якось одразу забувалося. Взагалі я тепер пригадую, що справді часом чую щось таке важливе і глибоке...

— А ти забував про це?

— Так. Я завжди забував про це... Знаєш, це якась така вже моя звичка.

— Неуважність?

— Не... Так, скоріше неуважність до того, що я щось чую, але не в стані це усвідомити і запам’ятати. Я що, такий один? — і раптом Северин відчув, як почервонів.

— А тебе це так засмучує, що ти можеш бути таким один?

— Засмучує? Можливо, що... Чекай, ти ж питаєш, що є моєю вірою в Бога?

— Так.

— Чуття радості. Так-так, саме чуття, чи відчуття, зрештою, це не суттєво. Відчуття радості в глибині мого серця, — ось що є моєю вірою в Бога. І сьогодні вранці... — Северин знову відчув, що згадує щось дуже важливе. — О! Я пригадав! Так-так! Сьогодні вранці я... Ти не повіриш! Я чув Ісуса!

— Чому я не повірю? Я якраз вірю, бо чую, що ти хочеш сказати.

— Так от, я згадав щойно, що я запитав його про те, що таке любов і що таке ненависть...

— І він відповів тобі, що тільки любов відкриває вам суть людську?

— Так, здається... Саме так... От тільки слів його я не пам’ятаю, але ще бринить у мені їхня суть: у стані любові я маю можливість побачити саму особистість людини, а не лише її форму. Саму її суть. Скажімо так, сутність, яка світить у кожному з нас...

— Цікаво, і що це за сутність?

— Думаю, що сутність ця і є любов, що живе в кожній людині. Ба навіть у кожній істоті.

— А як побачити чи відчути цю Сутність?

— О Господи! Я відчуваю, як з моєї пам’яті вивітрюється все, що я пам’ятав про цей чудесний сон...

— Слухай не історію сну, а скоріше сам смисл його.

— Я помічаю якісь фільтри, що закривають моє знання. Це як якісь шори...

СА-Сєд подався тілом уперед і майже прошепотів питання:

— Що то за шори?

— Це мої упередженні думки, — відповів Северин. — Ні, — зробив паузу і, подумавши, продовжив: — Це мої переконання! Ні.., це ні те, ні те, а щось інше й усе разом... От... Як би це?

Северинові стало ніяково, що він не в стані висловити того, про що говорить... Він розгублено зиркав з боку в бік, шукаючи поглядом, за що тут зачепитися б думкою і, не знаходячи нічого, розслаблявся, то знову напружувався. Коли вкотре він обім’як і лише кивнув головою, що нічого не чує, СА-Сєд, поклавши долоню йому на коліно, спокійно по-батьківськи мовив:

— Пробуй ще раз... Ти маєш знайти це сам.

Северин знову зосередився, заплющивши очі:

— Я чую, що ці фільтри не тільки належать іншим людям... Це насамперед мої фільтри. Отакої... Значить, що я сам провокую щось таке, що протистоїть любові, що закриває її... Що це таке?

— А що це таке? Ну? Давай! Зосередься!

— Це... якісь паразитичні смисли... Ні, не так! Усе не так... — стиха промовив Северин.

— А як? Як? — наполягав на своєму запитанні СА-Сєд. Северин раптом посміхнувся, але все ще тримав очі заплющеними.

— Я сам створюю щось таке, що не є живим... Як це не просто! М-м-м...

— Ну-ну? Не відпускай! Тримай!!! — молив його СА-Сєд. Северин відкрив очі і глянув на нього розгублено. — Ну, що ж ти?! — Аж крикнув СА-Сєд.

— Не зміг... Я не звик так глибоко... — лише посміхався Северин.

— Головне, що ти спробував! — плеснув СА-Сєд Северина по плечі, і він, наче пробудившись, уже іншим тоном запитав.

— А ти знаєш?

— Я знаю. Ти мав чудову мить чистого чуття себе. Так, Бог, як ви звикли називати вашу сутнісну природу, є насправді не десь на якомусь «Небі», на хмарах або захмарному чи космічному просторі, чи взагалі якомусь просторі, відірваному від тебе і від кожного з вас. Суть Його є завжди у вас і з вами, бо і є вами. А все інше, це надуманість і вигаданість ваша про речі і світ, що вас оточує, а відтак і про себе самих, як розділених і самостійно самодостатніх. Результат отих паразитичних програм, які ловлять вас у гравітацію вашого его. Ну от, тепер сам скажи, чи ти можеш відчути в собі чистоту?

— Просто чистоту? — спохопився Северин, але за мить відпружився. — А, пробач... Так. Здається можу.

— Як ти це відчуваєш? — правив далі той.

— Я чую... приємну легкість.., свободу, гармонію... Я чую перспективу!

— Перспективу чого?

— Усього, що тільки можна собі помислити...

— І що?

— І... Я чую... Любов? У любові живе перспектива краси і добра, мудрості й достатку, радше самодостатності. Гармонії смислу і форми!

— То що є Богом?

— Що?

— Так, ЩО є Богом?

— Любов... Гармонія... Чисто... Чистота? Чистота! Бог є чистотою? Ну, так! А чим же ще?

— То що є чистотою?

— Як що? Хто! Бог є чистотою!

— Я запитаю, не хто, а що є чистотою? Подумай, не поспішай з відповіддю.

Северин поринув у думу. Він побачив те, що раніше побачити не міг. Він зустрівся з чимось таким, що він наче добре пам’ятав і завжди про це знав... Северину стало страшно від тої думки, що пробуравила йому голову: «Бог це порожнеча! Пустота... Порожня пустка... — Северин відчував, як ця думка вислизувала з його вольового поля процесу мислення, і він намагався утримати цю думку всіма силами. — Значить, порожнеча є повнотою... — думав він. — Пустота не є відсутністю, а повнотою тотальної перспективи всеможливих творень, присутності всього й усілякого... Той СА-Сєд має рацію. Він узнає все, що я пізнаю за якусь мить, і всі його висловлення, і всі його сповіщення мають смисл і спираються на просту логіку фактів. Навіть таке протиріччя, як повнота порожнечі в розумінні абсолютної суті божественної природи відкриває глибини розуміння Бога як такого і Бога як частини мене самого... Чи радше сказати, мене, як частини Бога. Усе насправді так просто... Як я раніше не здогадувався про таку просту річ, як повнота порожнечі, тоді все саме собою стає на свої місця. Тоді закони буття відкривають свою суть, яка полягає в творчому процесі. І ми, тобто люди, є головними творцями нашого реального світу. Ми, а не якийсь там сивий бородатий дідусь за хмарами, господь-отець чи богиня-мати, чи людиноподібне божество з головою слона, чи в образі мавпи, чи птаха, чи будь-кого, будь-чого... Людина створює Бога за образом своїм. Образ, який найбільше відповідає обожествленню сутності людської проекції в найвищому духовному проекті. Якщо так, то це я створюю Бога! Тоді виходить, що цей смисл уже є в мені від начала начал... Значить створення людини це, по суті, і є створенням Бога, і через отой процес створення Бога відбувається створення людини. Проекція, що віддзеркалює віддзеркалення віддзеркалень... А суть можливості такої дії є наявність повної відсутності, тобто та сама повнота порожнечі...». Северин слухав власні думки без жодного поруху тіла. Так тривало невідомо скільки часу. СА-Сєд порушив тишу. Він торкнувся Северинового коліна рукою, і той здригнуся, немов прокинувся.

— Я... — промимрив Северин.

— Ти.

— Дивовижно, — повільно прошепотів Северин.

— І ні з чим незрівнянно. Правда?

— Невимовно...

— Допоки не спробувати, — щиро усміхався СА-Сєд. — То що є Любов’ю?

Северин поглянув на СА-Сєда, теж посміхнувся і промовив просто і невимушено:

— Сіяння. Світло. Променевість.

— А ненавистю?

— Поглинання? — відповів запитанням на запитання Северин.

— Як кажуть в Одесі, не підмінюй чуття логікою, — зауважив СА-Сєд. — Що є ненавистю?

Северин знав, що має відповісти, але все ще стримував себе і таким чином наче бавився ситуацією.

— Відірваність від вісті, — промовив Северин і згодом додав, креслячи вказівним пальцем у повітрі риски: — Не-на-вість...

— Що є тією відірваністю від Вісті? — наполегливо вів своєї СА-Сєд.

— Самотність. Ні! Не просто самотність, а противність, заперечливість, ворожість... Ненависть є са-мо-зни-щен-ням... — промовив Северин по складах. — Самознищенням, тобто знищенням себе самого. Знищенням власного чистого світла! Знищенням не тільки своєї чистоти, а й чистоти інших через провокацію в них такої самої ненависті. Значить, ненависть є брудом?

— Ти сказав! — віддружившись, вимовив СА-Сєд.

— Ось тому, коли я чую любов до ближнього, то я тоді бачу його світло, яке сяє через налиплий на цій людині бруд, і тому я здатен прощати, — вимовив як підсумок Северин.

— Ти бачиш тільки тої людини бруд? — знову зачепив за живе СА-Сєд.

— Я бачу і свій бруд теж... — Северин був наче в трансі, і слова, що злітали з уст його, спадали наче листопад гожої осінньої днини. Він знов усміхнувся і сказав: — Тут не скажеш однозначно, чий бруд, просто є відчуття бруду. Адже той, ближній є таким, яким він є... От ти, приміром, ти є таким...

— Яким? — запитав СА-Сєд.

— Ти є... щось... Я чую світло, що є в тобі. Воно є всередині тебе. Тобто... Ні, не так. Це не можна назвати серединою... Та разом із тим це і є серединою... Внутрішнім, отже, тим, що є прикритим.

— Прикритим чим?

— Усім.

— Ким прикритим?

— Тобою... Ні, не тобою... Мною? — зробивши великі очі, Северин глянув на СА-Сєда.

— То хто я є? — запитав СА-Сєд просто, як учитель, що ось-ось одержить правильну відповідь від свого учня.

— Той, кого я бачу, — промовив Северин щиро.

— А бачиш ти кого? Що ти бачиш?

— Я бачу те, що відчуваю. Це перше, що я бачу, потім я бачу те, що розумію... А потім уже те, що можу назвати. І... Нарешті те, що можу висловити... Значить, я насправді бачу те, що сам відкриваю. А відкриваю те, що можу відкрити. Тому звичайно я мало що бачу одразу. Одразу я бачу очікувані готові шаблони...

— Зустрічають «па адьожкє, а праважают па уму»?

— Так. Твоя правда. Умом я створюю своє розуміння того, що зустрічаю, але в процесі зустрічі я або відкриваю, або приймаю тільки те, що знаю і що вважаю за дійсність. Хух! Як це...

— Тяжко свідомо творити! Так?

— Так. З незвички... Значить... — Северин немов прокинувся. Він шпарко потер долонями обличчя. — Чекай! Ми говорили про те, що я молився і чув Ісуса. Я що, дійсно чув Ісуса?

СА-Сєд розсміявся:

— Ти, Северине, чудовий екземпляр! Просто Хома невіруючий! Чув про такого?

— Це той, хто в недовірі свої пальці вклав у рани Господні?

— Це той, хто навпроти мене сидить! То суть твоя в чому?

— У світлі! — випалив, як солдат, Северин.

— А віра твоя в чому?

— У здатності бачити це світло.

— Чудово!

— Ну добре, чудово так чудово! Я ж про Ісуса запитав тебе!

Северинів погляд похмурнішав.

— Ні, ти неперевершений! То що ти хочеш почути від мене?! — аж скрикнув СА-Сєд.

— Як, що? Я ж сказав уже.

— Віра твоя чим є?

— Я вже сказав!

— Чим є твоя віра, чоловіче?

— Знанням того, що світло є незгасимим Божим учинком!

— Браво! — вигукнув СА-Сєд. — Ти, Северине, граєшся зі мною! — СА-Сєд покивав головою, дивлячись на Северина. — Суть твого запитання, Северине, все ще лежить у площині звичайного і незвичного людського сприйняття дійсності, де все має фактичне логічне пояснення і речові докази.

— Тому Ісус творив дива? — щиро запитав Северин.

— Тому ви таким його знаєте, як того, хто творив дива. Бо так вам простіше мати його за Бога. А якби він див не творив?

— То не був би Богом... — невпевнено промимрив Северин.

— І ніхто про нього не знав би?

— Думаю, що так. Просто його не було б в історії людства.

— А ти віриш, що Ісус творив дива? — запитав СА-Сєд, дивлячись Северину в очі.

— Гм... — від цього погляду аж знітився Северин. — Ти хочеш мене випробувати на віру у форматі релігійному, як священник?

— Я просто запитав тебе, — не відступав СА-Сєд.

— А як ти думаєш, що я відповім?

— Я знаю, що ти відповіси.

— Що?

— Ти скажи. Ти маєш сам це сказати вголос.

— Добре, якщо скажу, що для мене насправді це неважливо? Те, про що ти мене питаєш? Тобто мені неважливо мати підтвердження того факту, що Ісус творив дива. Мені достатньо того, що я чую в ньому чистоту любові. А решта є справою кожного. Кому потрібно мати ці факти, той має їх у Євангелії. Суть цих див направлено не так на перспективу відкриття глибини суті Світла Ісусового, як на те, щоб церква могла підтримувати паству у вірі в його божественну природу.

— Але ж цю божественну природу мають усі сущі люди, навіть тварини, всі істоти. Усе, що оточує як тебе, так і мене, і всіх нас укупі, — перебив його сусід.

— Суть Ісусової божественності у тому... — Северин на мить замовк. Він дивився перед собою. Його зіниці звузилися, очі примружилися, наче він розглядав щось дуже маленьке, потім підвів очі на СА-Сєда і промовив просто:

— У тому, що я живу. Розумієш? Я. Живу. — СА-Сєд мовчки дивився на Северина, і в очах його повільно з’являлася радість. Северин теж усміхнувся і мовив: — Хм... Дивно якось усе це чути, відчувати і бачити, а ще дивніше розуміти...

— З тебе, Северине, міг би бути добрий священник. То значить, дива таки трапляються... — радше констатував, аніж запитав СА-Сєд. — Тепер ти віриш, що дива твориш ти сам своєю вірою?

— А всі оці дива, які.., що ти тут... — запнувся Северин.

— Які дива? Ти про що? — через усмішку мовив СА-Сєд.

— Як про що? Я про те... Про тунель! Про море! — Северин кинувся до вікна, відслонив фіраночку... Там за склом уже миготіли дерева лісопосадки, що є звичним для більшості залізничних доріг країни. — Дивно... — Розчаровано промовив Северин і знову сів на своє місце.

— А я що тобі кажу? Дива та й годі, — мовив бадьоро СА-Сєд, підвівся і вийшов до коридору. Там він кілька разів присів, виставляючи руки перед себе, далі, опершись руками об поручень, повіджимався кілька разів, ну просто тобі пенсіонер-фізкультурник, навіть крехтів і важко задихався. Так він і стояв собі, а Северин дивився на СА-Сєда і на все, що довкола, і робилося Северинові знову моторошно. Знову думки буравили йому голову щодо того, що все, що тут діється, є якимось незрозумілим містичним дійством, якимсь незнаним психічним трюком з його свідомістю, чимось неприроднім і вкрай фантастичним. Він пробував силою волі вирватися з полону цих думок концентруючись власною увагою на тому, що сам цей СА-Сєд є істота світла, можливо навіть, що він є навіть одним з янголів божих чи однією з подібного роду істот, які є виразником божого провидіння. Так думав він, але в той самий час думки протилежного смислу проявлялися в його голові ще з більшою силою. І знову Северин губився в своїх роздумах, і від цього йому знову робилося моторошно, і він навіть пошкодував, що попхався до Львова саме сьогодні і саме цим потягом, яким перше не користувався і, що найприкріше, скоріш за все, такого потягу взагалі в розкладі немає і ніколи не було й не буде. Тому вся ця історія, що трапилася тут і продовжує точитися з ним, дедалі більше стає загадкою.

— Так-так! — промовив СА-Сєд через плече, наче підслухав Северинові думки. Він, повернувшись обличчям до купе, присів на відкидного стільця: — У таке не вірить розум, у це віриться серцем, бо «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!»[4]. Віра, є відмова від себе. Тому для того, хто тримається за свої звички, знання і переконання, дорога до Віри є закритою. Ось навіть те, що ти щойно помислив, усе, що ти ось тут пережив і переживаєш, ніяк не вкладається в жодну людську логіку, тому що логіка є найбільшою пасткою для вас. Пасткою, яку ви самі собі створили, намагаючись піймати суть того, що є Богом. Тому спроба зрозуміти, що таке є Віра в Бога через логічність фактів, відгонить хворобливою маячнею фанатика, бо логіка є лінійною структурою мислення. А Бог є голограмним, тобто багатовимірним, бо «усюдисущий». Тому й сказано, що путі Господні несповідимі![5] Розум твій є лінійним, а серце... Серце твоє має природу інакшу. Саме в серці й сходяться протилежні струмені кровообігу. Серце твоє є рідним Усесвіту, і саме в серці твоєму й живе Бог.

Северин незчувся, як сльози йому набігли на очі й зірвалися долі, кроплячи долоні його, складені човником на колінах. Виникла пауза. СА-Сєд підвівся і, повернувшись обличчям до вікна, притулився чолом до скла. Здавалося, що його мучить головний біль, і він тамує його, притуляючись до холодної шиби. Віддих його залишав на склі слід пульсуючої впрілої плями, яка то ширшала, то звужувалася в ритмі його дихання. Було це схожим на якусь боротьбу внутрішнього із зовнішнім, вічного з тимчасовим. Северин першим порушив тишу:

— Ной не знав як будувати ковчег, але вірив, і йому було дано ці знання.

— Знання нового приходять через віру, — мовив СА-Сєд, хукнувши на скло потужнім подихом, і продовжив, не міняючи пози: — «Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має»[6]. Коли ти віриш, ти стукаєш у двері... — Він трохи помовчав і додав: — Коли ти стукаєш, тобі відкривають. Але по правді казати, жодних дверей взагалі-то немає. Двері, як і будь-які перешкоди, ти створюєш собі сам. Тому тобі й доводиться стукати. Навчися обходитися без дверей.

— Я розумію, але хіба це можливо? — наївно спитався Северин.

— Цього тобі якраз і необхідно навчитися, бо саме для цього ти й живеш. Ви всі живете для цього, і тільки для цього: зрозуміти, що жодних дверей, ні воріт, ні стін чи просто відстані між божим і людським немає. А є лише ваша перелякана логіка, яка і блокує вашу Віру.

СА-Сєд відхилився від шиби вікна, і Северин помітив, як на склі повільно звужувався впрілий слід його віддиху, аж поки зовсім зник, зібравшись у манюню крапельку.

— Віра твоя відкриває серце твоє, а серце твоє є воротами до Раю. Ніхто не стоїть біля тих воріт і не стереже той твій Рай. Ти сам собі і цербер, і той блудний син, що повертається додому з того задзеркалля, у якому змандрував життя, — проговорив СА-Сєд, наче думаючи про щось зовсім інше, і зробив невеличку паузу.

— Ми всі колись повернемося до дому, — промовив Северин і, здійнявши голову, поглянув СА-Сєду в очі, потім посміхнувся якось по-дитячому, втер розчепіреною долонею носа і довершив думку: — Я знаю це напевно.

— Обов’язково! — мовив СА-Сєд.

Він увійшов і сів на своє місце навпроти Северина, й продовжив очі в очі:

— Страх є тим твоїм головним ментальним паразитом. Коли ти вважаєш себе відірваним від Цілого і Єдиного, отоді ти залишаєшся сам на сам зі своїм процесом життя персони на ім’я Северин. Ти тоді сам протистоїш усьому тому, що створено усіма вами, такими самими, як і ти, сущими на цій Землі за всі часи разом, щойно і водночас. А сам — у полі не воїн, як, сподіваюся, ти вже, пробач за тавтологію, сам розумієш?

— Ти маєш на увазі, що моя дійсність, це ніщо інше, як сприйняття того реального результату колективної творчості всіх і всякого сущого?

— Ти сам сказав це, пам’ятай.

— Чому я маю сеє пам’ятати? — аж сплеснув руками Северин.

— Бо коли ти можеш це сформулювати, значить можеш організовувати і процес творення власного світу, не завалюючись у страх. Страх не тільки через те, що тобі щось не вдається, а страх фундаментальний, який, власне, і вибудовує ті твої особисті переконання й упередження. Саме страх і є тою, створеною вами програмою, а точніше ментальним вірусом, який ініціює потужні творчі процеси вашої психіки, унаслідок яких ви створюєте надміцні структури логічних концепцій, що парадоксальним робом наче мали б і відкривати, але насправді закривають вам шлях до будь-яких конструктивних перспектив. Ця паразитична програма скеровує твою творчість в керунку агресивних дій щодо того, чого ти не сприймаєш унаслідок особистих переконань, і щодо тих, хто має інакші, відмінні від твоїх переконання, такі ж самі особисті упередження, створенні ними самими по-осібно й разом у їхньому колективному світогляді, опертому на вірування, забобони, традиції і закони, на їхнє особливе розуміння Бога і життя як такого, словом, всього того, що ви називаєте світоглядом...

— Значить, саме страх є головною бідою нашою? Але ж буває так, що ворог, злодій, убивця чинить зло і не боїться того, що він учиняє?

— Боїться... — посміхнувся СА-Сєд, — страх і боязнь це різні речі.

— Різні... Як це так? — розгублено вигукнув Северин.

— Ану, подумай гарненько, — лагідно просив СА-Сєд.

— Що тут думати? Страх є тим процесом, що ми називаємо — я боюся.

— Якби ж то... Страх є таким станом вашої природи, така вібрація вашого єства, за якої ви несвідомо перекриваєте зв’язок з Цілим і Єдиним. Можна сказати простіше: у страху ви відвертаєтеся від Бога. Страх це стан протистояння твого Я супроти Бога. Але Бог все одно, наперекір твоїй війні з ним, живе в тобі, бо він апріорі вже є в тобі, просто ти не віриш в це, або відмовляєш собі вірити в це, унаслідок розриву свого чуттям Його, як одного Цілого і Єдиного з тобою.

— Але чому? Внаслідок чого?!!! — аж крикнув нетерпеливо Северин.

— Унаслідок звички несвідомого самосприйняття себе як окремої і незалежної істоти, окремої персони. От саме оте несвідоме чи підсвідоме відлуння цього розриву, а точніше, чуття присутності Бога в тобі наперекір і всупереч вашого відторгнення Його й відвернення від Нього, і є тим почуттям, що ви називаєте боязню. Це «родова» травма кожного з вас. Нерозуміння вашої появи отут, на Землі, а разом і смислу вашого життя на цій планеті, відповідно смислу вашої смерті. Звідси нерозуміння Вашої особистої місії. Тому базова проблема завжди лежить саме у вашому несвідомому богоборстві, яке ви вчиняєте постійно, впродовж усієї вашої історії, екстраполюючи противлення раба рабовласнику, кріпака своєму панові, васала своєму сюзерену й так далі вгору, аж до імператора й Папи Римського, і аж... — СА-Сєд посміхнувся. — Аж до самого пана Бога, який насправді є не так паном, як господарем, що ревно доглядає своє господарство.

Северин клацнув пальцями, немов закликаючи офіціанта:

— Отже, з цього можна логічно вивести, що «боятися», значить противитися божественному променінню істинності самого життя першою чергою в мені самому?

— Знову, логічно?! Коли ти боїшся, це передусім є сигналом того, що ти відриваєшся від Цілого і Єдиного. Второпав, чоловіче?

— Чого ж так усе запущено? — ляснув долонями себе по колінах Северин.

— Тому що ви маєте надзвичайну творчу силу! — аж звеселився СА-Сєд. — Ви ж сотворені за образом і подобою Цілого і Єдиного, хто є всім сущим, видимим і невидимим, знаним і незвіданим, пойнятим вашою логікою у викривленому форматі, бо логіка через свою лінійну природу нездатна відкривати смислу нелінійності. Я вже про це, здається, говорив... Подякуйте Аристотелю... — СА-Сєд на мить запнувся, але одразу продовжив: — Тому всі ваші лінійні спроби зрозуміти світ потрапляють у пастки логічності світосприйняття, і саме тому ви хапаєтеся за логіку, бо вона начебто рятує вас від божевілля зустрічі з непізнаним і «непойнятим». А за цим всім стоїть «його величність» Страх. Ота ваша програма, сотворена вами всіма разом упродовж всього вашого існування отут, на цій планеті.

Северин встав, прикрив розсувні двері і, поглянувши на себе в дзеркало, провів долонею по обличчі і, поправивши чуба, з ноткою самозахоплення прорік:

— Значить, ми до своєї появи тут, на Землі, не мали страху?

— Предки ваших земних предків мали інакшу природу, ніж ви. Тому для вас вони залишилися в історії Богами. А нащадки їхні на Землі — Героями. Герої ще мали цільну природу, бо Вони не знали страху й не боялися, оскільки були свідомі свого зв’язку з Цілим і Єдиним.

— Хто ж це нам так поробив, що ми змінилися? — продовжував себе роздивлятися у дзеркалі Северин.

— Я вже сказав. Самі собі поробили. Реальність цієї планети в її особливій здатності сприймати будь-яку вашу інформацію і зберігати, накопичуючи її в своєму інформаційному полі. Тому все, що ти тільки помислиш, свідомо чи несвідомо, нікуди не зникає, а записується на цьому інформполі так само, як на інформполях твого матеріального і не тільки матеріального тіл. Це відбувається так само, як на звичному електронному носії інформації. Тому через ваші бажання бути ліпшими, величнішими, виокремленими, відокремленими, самостійними і так далі й далі, ви створили таку величезну кількість різноманітних вільних смислів, що вони вже незалежно від вас самих, впливають на всі ваші особисті й колективні процеси мислення. Тож колективне несвідоме й індивідуальне свідоме автоматично спричиняють те, що вся сукупна інформація неконтрольовано і незалежно від вас самих, тобто самостійно, корелюється в надскладні структури, які вже мають свою автономну програмуючу природу впливу на вашу, людську психіку.

— Яким чином? — Северин ривком, мов ілюструючи свою емоцію, відсунув двері вбік, відкривши купе повністю.

СА-Сєд посміхнувся на те, як повів себе Северин, і продовжував:

— Такі структури інформації мають надзвичайну здатність уподібнюватися вашій природі логічності. Можна сказати прямо: вони логічні. Прикладом цього є ваші пороки, від яких, як сам ти добре знаєш, потерпає ваш брат. Пороки ваші є логічними, бо мають причиново-наслідкову природу. А причина усіх ваших пороків у одному — відрив від Цілого і Єдиного, що і ловить вашу логіку життя в головну панівну паразитичну програму «Розділяй і владарюй».

— А що, раніше логіки не існувало? — підхопив Северин, знову вмощуючись на своє місце.

СА-Сєд знову лиш посміхнувся і повів далі:

— Логіка є лише первісною складовою природи сприйняття лінійності зв’язків інформації. Логіка є примітивним інструментом у процесах перетворення голограмного в лінійне, і дано її вам лише для того, щоб у цьому лінійному просторі матеріального виміру ви могли функціонувати і своїми функціями допомагати собі і ближнім у життєвих потребах. Логіка є спрощенням інформаційного взаємообміну. Логікою ви послуговуєтеся, щоб порозумітися з тим, хто не зовсім розуміє того, що з ним діється. Це спрощена причиново-наслідкова проекція всіх ваших творчих процесів і відповідно процесів сприйняття цього фізично проявленого світу. Але світ проявляється для кожного з вас особливим персональним чином. Кожному своє, — значить, що кожен з вас здатен сприймати дійсність тільки так, як він чи вона здатні це робити. Кожен із вас має свою персональну творчу перспективу. Адже сприйняття є процесом, роботою і не завжди пасивною роботою підсвідомого, а працею і до того ж важкою творчою працею. Тому той, хто працює, той і їсть. Тому, коли ти свідомий власної єдності з Цілим і Єдиним, твоя праця в сприйнятті світу стає інакшою, а саме тоді тобі відкривається розуміння дійсності не лише логічним ключем, а й прямим доступом до Цілого і Єдиного, до прямого знання. Зрозуміло, що до цього треба вирости не тільки логічно-ментально, а, що найголовніше, духовно. А що значить оте «духовно»? — підморгуючи, запитав СА-Сєд.

— Повернення до Божественного, — випалив Северин, як завчене, на що СА-Сєд аж розсміявся.

— Так, чоловіче, твоє життя, як і життя всієї вашої цивілізації, є процесом повернення до того свого первинного стану, коли ви єдині й цілі в своїй особистій і колективно-суспільній суті. Ви це називаєте розвитком, нехай так. Розвиток того, що насправді вами самими від вас же й було згорнуто в сувій і вкрито. Немає різниці, у який бік підеш, головне, що є твоїм особистим поступом? Що є тою твоєю і тільки твоєю дорогою? «Камо грядеш», чоловіче?

— Значить, страху, як такого, немає? — невпевнено запитав Северин.

— Якщо ти дозволяєш собі його чути, то страх для тебе є реальністю. Коли ти боїшся, то знай, що боязнь і страх це різні речі. Страх — це паразитична ментальна конструкція, яка провокує в тобі зневіру в одвічному контакті з Цілим і Єдиним. А боязнь є процесом відчуття відірваності твоєї персони від твоєї ж божої сутності. Герой тому не боїться, що він не просто вірить, а знає свою божественну Сутність, і в тому своєму знанні він страшний для всіх невідаючих і тим паче для невіруючих. Тому герої не вмирають, бо слугують вам прикладом істинної вічної природи цільності з Цілим і Єдиним у всіх процесах вашого життя.

— А як тут бути з тими терористами, які вірять у те, що вбиваючи і руйнуючи, вони чинять героїчно.

— Не плутай. Терористи не вірять і тим паче не знають. Терористи засліплені ненавистю і зомбовані ідеологами. Вони самообманюються. Це різні речі. Терористи діють не від свого серця, а від голови. А в голови їхні впаковано чужі переконання, які і створюють отой самообман. А допомагають їм у цьому самообмані спеціальні методи зомбування, що нав’язують їм їхні господарі через потужні програми, через примітивні пастки-обіцянки жаданого і особливого, недосяжного і виняткового щастя святого героя на небесах. Словом, безмежне щастя бути святим героєм, з одного боку, і переляканим пекельними муками недостойного ласки всевишнього з іншого...

Северин кивнув головою:

— Я знаю, що всі зомбуючі програми побудовано за тим самим принципом: «Розділяй і владарюй».

— Маєш рацію! Принцип молота і ковадла. Настрахай і використай переляканого для власної користі, обіцявши йому «гори–мости», як вихід із ситуації. Ви користуєтеся цим принципом постійно, лякаючи своїх дітей і ближніх, щоб потім задобрити їх своїми обіцянками-цяцянками. Ви це робите постійно і повсякчас, намагаючись здобути владу над іншими. Так збудований ваш соціум від особистості в сім’ї, в родині, аж до громади і народу, а там і всієї вашої, як ви себе називаєте — цивілізації. Тому й ти такий, як і всі інші. Але змінивши себе, вам відкривається процес до зміни всіх вас укупі взятих, пам’ятаєш гасло...

— Один за всіх, а всі за одного? — з усмішкою промовив Северин і хитро зиркнув на СА-Сєда.

— Пам’ятаєш, — констатував той, немов поставив діагноз. — То що ти робитимеш тепер?

Северин глибоко зітхнув і посміхнувся:

— Житиму, — промовив він і одразу ж продовжив: — Значить, життя наше, простіше сказати, є відродженням опісля якоїсь величезної катастрофи? Так?

— Ти це зрозумів? — тицьнув йому кулаком у коліно СА-Сєд.

— Навіть більше, ніж зрозумів. Я й раніше про це багато чув і читав. І тому оте дурнувате відео про політ на Марс, так мене глибоко вразило, як малу дитину, бо я чую в серці своєму первопричину всій оцій нашій біді в далекому минулому. В тих «Зоряних війнах», що про них сповіщають нас древні тексти Махабхарати чи Вєдів, чи навіть Старого Завіту, епоси народів світу. То що, справді виною всьому цьому катастрофа?

— Ви є причиною тієї катастрофи, — глянувши з-під лоба, посміхнувся СА-Сєд. — Запам’ятай просту істину, Северине: Всесвіт не є хаосом безпорядку, як це є у вашому розумінні. Хаос є тотальною мудрістю всіх видимих і невидимих процесів Цілого і Єдиного. Людина самовідсторонилася від космічного Розуму й надовго втратила контакт із процесами Космічними, зосередившись тільки на людських проблемах виживання, але ви погрузли в них і так заплуталися, що стали рабами своїх бажань і страхів. Найголовнішим форматом цього стала вся історія вашого життя. Тому ви завжди були і досі згодні жити в будь-яких умовах, аби тільки виживати. Ви стали заручниками самого процесу біологічного життя, ніж його духовного смислу в космічному контексті, коли форма життя є всього лише інструментом еволюції того, що ви називаєте Душею.

— А душа і я це різні речі?

— От якраз оце твоє питання і є прекрасним прикладом такої лінійної психології. Ти це не те, що ти про себе думаєш. Ти є не тільки душею й особистістю на ім’я Северин. Ти є частиною Всесвіту, тобто безмежного в своєму макрокосмі і мікрокосмі. Твоє фізичне тіло є лише скафандром, у якому ти можеш існувати в умовах біологічного світу. Амортизувалося тіло, зістарівся костюмчик, час змінити на нове. Відповідно, якщо ти духовно виріс, значить відкривається перспектива переходу на новий рівень життя і необов’язково тільки біологічного.

— Ти говориш про те, що всім відомо! Реінкарнація. Ясна річ, що душа переходить на вищі рівні, коли досягає чогось у попередньому втіленні. А що стається з тим моїм земним Я? Куди воно дівається?

— Ти знову своєї... Це твоє земне Я не є лише таким, як ти це розумієш. Воно не є лінійним. Воно не тримається логіки Евклідової геометрії. Це знане тобою «Я», не є сталістю, а процесом інформаційного взаємообміну. Розумієш? Твоє «Я» не є ні фізичним тілом твоїм, ні твоїм мозком, який працює незалежно від тебе самого, хоч як це тобі дико чути, але організм і ти є єдністю протилежностей, а не якимось єдиним, спільним, сталим об’єктом... Можна так сказати, що ти і є такою ж самою пустотою, порожнім простором у якому трапляються процеси, що їх організовує і споглядає Бог. А коли цей порожній простір засмічується матерією твоєї присутності, тоді в тобі місця для Бога нестає, і ти тоді залишаєшся самотнім власником свого по вінця набитого всякою всячиною, обмеженого підлогою, стінами і стелею з власних переконань льоху.

— Класно сказано! — аж розреготався Северин.

СА-Сєд не звернув на це уваги і продовжував:

— А твої тонкі тіла, оті біологічні, енергетичні, оті твої інформаційні конструкції, ти змінюєш, як одіж, одвічно і вічно. Суть існування твоєї істоти полягає в рівні організації різноманітних інформаційних процесів, і від того, що це за процеси, залежить те, чим саме наповнюється твоя змісто-форма. Відповідно, тому який твій зміст, таким є і тіло твоє, короткочасне фізичне чи довготривале й вічне. Адже поняття вічного в тебе є узалежненим від поняття невічного. Але в космічному сенсі, як уже й сам добре розумієш, нічого вічного не існує, бо все є постійним рухом перетворення з одного в інше залежно від рівня змісту суті того, що і є тобою. Боюся ти мене так і не зрозумієш.

— Чому? — Северин аж випрямив спину від здивування: — Я розумію, що ти маєш на увазі, але, як ти сам щойно висловився, моє розуміння себе має певні межі, тому що я сприймаю дійсність так, як тільки я можу цю дійсність сприймати.

— Але ж ти маєш власну волю. І саме воля твоя і є тим твоїм контактом з променінням Цілого і Єдиного. І що сильнішою є твоя воля, то прозорішим ти стаєш і сильнішим струменем співпромениш. Тому життя у відриві від божественного є безвольним існуванням без променевості. Ти й сам це добре знаєш, що кожен із вас променить вічним сіянням власного серця через працю. Душа...

— «Абязана трудіцца і дєнь, і ночь...»[7] — розсміявся Северин. — А знаєш, ти говориш зі мною про все, що мені насправді вже відомо. — І з ноткою докору додав: — Нічого такого, щоб воно було тотально незнаним мені, ти так і не сказав.

— Так. Твоя правда, — кивнув головою СА-Сєд. — Ти справді маєш у собі всі необхідні знання. Але знати і відати — різні речі. Відати значить задіювати знане в пізнавання, бо саме дієслово «відати» перетворює знання на процес відкриття смислів життя. Тобі обов’язково все стає відомо лише тоді, коли ти прислухаєшся до своєї істинної природи. Бо саме тоді ти активуєш свій процес Віри. Тоді божественна сутність твоя промовляє і до тебе, і через тебе. Скажи, що я помиляюся!?

— Твоя правда, — мовив Северин і розлігся на канапі.

Знову запала тиша.

— Те-ле-пор-та-ція... — повільно вимовляючи кожен склад, промовив СА-Сєд.

— До чого тут телепортація? — спитав утомлено Северин.

— Телепортація і є основним процесом твого життя. Від думання до вчинення дії лежить шлях, суть якого базується на телепортації. Що ти, Северине, знаєш про телепортацію?

— Знаю, що це є переміщення фізичних тіл силою думки людини. Пересування речей з місця на місце. Але ні, це, здається, називається телекінезом чи психокінезом... А от перехід з одної точки простору в іншу чи з минулого в майбутнє, і навпаки з одного кінця всесвіту в інший і так далі. Можливість телепортації досліджують учені-фізики, але є інформація, що деякі так звані екстрасенси володіли і володіють цією природою впливу на речі фізичні, унаслідок чого ці речі переміщувалися в просторі і навіть в часі. Ось щось таке я, наче, чув, але що саме є телепортацією і як вона відбувається, я не знаю.

— Ти ж сьогодні був свідком телепортації не раз?

— Дійсно... Я забув... Ти... Я... Це була дійсно телепортація?

— Так. Квантовий стрибок.

Северин хотів було розсміятися, він навіть пхикнув, роздмухуючи щоки, але тієї самої миті відчув, що в словах СА-Сєда бринить щось справжнє, тому в поведінці Северина сталася різка переміна, — вибух сміху перетворився на вибух кашлю. Северин кашляв по-справжньому, аж до відхаркування мокроти з бронхів. СА-Сєд тільки й посміхнувся на це перетворення. Коли погляд Северина зустрівся з СА-Сєдовим, то вони враз обоє розсміялися.

— А бачиш, Северине, як відбувається квантовий стрибок у твоїй реальності?

— Хіба це було саме ним?

— А що це було?

— Реально не скажу. Думаю, що це щось з природи реакції на кшталт переміни емоцій... Та добре я все одно цього не розумію до кінця.

— Ти все розумієш, ти просто викрутився з незручного становища.

— Ну так, а причому тут квантовий стрибок?

— Як метафора, — уже серйозніше мовив СА-Сєд. — Ти ще не навчився оперувати властивостями власної психічної енергії. Небагато знайдеться на світі людей, здатних точно описати, що таке є творчий процес. Найчастіше скажуть: видумка, вигадка, примхлива забаганка. Рідше: осяяння, сходження духовного знання. А найрідше: перенесення змісту з одного виміру в інший.

— А причому тут квантова природа?

— А при тому, що зміст і форма нерозривні. На фізичному рівні матерія є природою грубої вібрації, тому щоб перенести якийсь фізичний об’єкт з одного місця на інше, потрібна наявність особливих навиків і знань, але знання ці нічого не варті, коли твоя свідомість прив’язана до звичної твоєму світу системи цінностей, де найчастіше панують користь і вигода. У такій природі, що ти зараз нею вібруєш, телепортація фізичних об’єктів не є можливою. Але вже є можливою телепортація сенсів понять, ідей майбутніх творів, які ти притягуєш із простору інформації в простір фізичний, щоб завдяки твоїм ремісничим здібностям, твоїм голові й рукам ці самі смисли втілилися в матеріалі фізичному. Як сам бачиш, усе, що створила «ваша цивілізація», реалізовано в матеріалі фізичному. Є і нефізичні рівні реалізації, приміром, музика чи поезія, словом, — мистецтво і наука. Вони існують на рівні образної інформації і перебувають в полі пам’яті Всесвіту, до якого кожен із вас має свій код підключення завдяки вродженій інтуїції. Тому ви часто проявляєте цю свою особливу здатність «скачувати» ідеї й образи, це власне, стосується насамперед митців і науковців. Люди, що працюють серцем і головою, так у вас їх називають?

— Лю-ді ум-ствєн-на-ва тру-да! — проскандував Северин.

— Умствєннава! Ось саме це і приводить нас до думки, що твій ум працює саме завдяки природному квантовому стрибанню твоєї уваги з однієї точки в іншу. Мисль твоя на рівні дії уваги є найшвидшим рухом у Всесвіті. Ти ж відчуваєш різницю у відчутті того, коли ти робиш зусилля розумової праці і коли ти «отримуєш» те, на що звернув увагу, легко, без жодних зусиль і напружень, тобто завдяки здібностям, таланту. Адже той із вас, хто володіє талантом, насправді не розуміє, яким це він робом творить чи то музику, чи картину, чи слово. Я маю на увазі не реалізацію ідеї, а схоплення самої інформації, з якої ти витвориш майбутній твір. Ти його завжди твориш у логіці і матерії, притаманній саме ось цьому виміру твоєї реальності. А створення будь-чого тут, на Землі, потребує неабияких зусиль волі й м’язів, як твоїх особисто, так і інших людей, партнерів твоїх, плюс енергія грошей, простору, обставин і необхідного часу. Непросто бути творцем, тому більшість почутих смислів найчастіше так і залишається нереалізованою через об’єктивні обставини вашої неорганізованості і просто через лінь.

— Це все і так відомо, що ти хочеш мені цим сказати нового? — заскиглив Северин.

— Нового? — позіхнув СА-Сєд. — А-а-ах! Нічого нового немає під Місяцем. Усе нове — добре забуте старе. Хіба не так?

— Досить приколюватися! — занервував Северин. — Це теж давно відоме всім, навіть пташкам! Ти почав був про телепортацію.

— Ну так, ти навіть сам брав участь у ній, але ініціював процес я. Пробач, чоловіче, тобі ще треба підрости.

— Ти ініціював усі ці фокуси? Добре. Я погоджуюся і визнаю це, як те, свідком чого я був. Нехай я вже такий недостойний, але чи можу я, людина, яка не доросла до духовного рівня вельмиповажного пана контактера, просити про невеличку послугу?

— Так-так? — підігруючи кривлянню Северина, мовив СА-Сєд і потер руки, виказуючи готовність узяти активну участь у задоволенні Северинового прохання.

— Як, до біса, ти це робиш?

— Ха-ха-ха! — розреготався СА-Сєд. — Повір мені, от хто-хто, а біс тут ні до чого! Говори до гори!

— А все-таки, блін, ти ж можеш мені хоч якось пояснити цей фокус телепортації.

— Насправді все складне — є простим. Світ узагалі простий, бо геніальний. Ваша звичка все ускладнювати покликана вашою природою, пійманою в розтотожнення власної свідомості з Цілим і Єдиним. Тому всі нещастя ваші від вашого запаленого розуму, що з усіх сил намагається довести уявленому Абсолюту свою самостійну самодостатність, як рівновеликість по відношенню до Цілого і Єдиного. Діти, що з вас візьмеш? А все через відсутність віри і знань. Від цього й обмеженість ваша.

— Значить у вірі я здатен здобути уміння телепортувати речі й самого себе будь-куди? — з викликом запитав Северин.

— У вірі ти отримуєш знання, а у вчинках своїх — доступ до тих чи тих можливостей. Будь-яка твоя творча дія, навіть на рівні думки, вже є телепортацією. Просто спробуй осмислити цю природу.

— Ну... — мляво промимрив Северин.

— Баранки гну! Можеш уявити, що ви тут натворили б на Землі, якби могли рухати горами? А в космосі? У цілім Усесвіті? Досить з вас того, що маєте! Навчіться з цим жити в мирі й злагоді! — раптом зовсім змінивши тон, висварився СА-Сєд і одразу ж щиро усміхнувся.

— Отже, початком будь-якого вчинку все-таки є віра. Стара, як Світ, формула — «По вірі воздасться»[8]. Так? — у задумі промовив Северин.

— А таки збагнув? Віра є тим принциповим станом, за якого стає можливою не лише телепортація, а взагалі все, що тільки можна уявити й навіть не уявити. Бо саме віра активує знане і притягує потрібне. Григорій Сковорода колись сказав: «Что трудно — нє нужно, а что нужно — нє трудно».

— Але ж це все одно тільки зовнішня інформація. Це фантик, у який загорнуто суть того, про що я тебе запитуюся. Принцип у чому?

— В енергетичному переході з одного стану речей у інший.

— Яким таким способом?

— Квантовим! Квантовим, чоловіче! Ти знаєш, що таке квант?

— Не дуже...

— Ну то чого тоді допитуєшся? Це що сліпому розказувати, як сконструйовано годинника! — наче розчаровано промовив СА-Сєд.

Северин ненавмисне зиркнув на руку. З під манжета переконливо виблискував окраєць золотого корпусу. Він хотів було вказівним пальцем правиці відтягнути манжет рукава, щоб оголити весь годинник, аби побачити, котра вже година... Проте останньої миті щось перемкнулося в його думках. Северин відвів погляд убік, пошкрябав пальцем по манжеті, відчуваючи під ним годинника, а потім поклав долоню зверху і, хитро усміхнувшись, промовив до СА-Сєда:

— Але все-таки спробуй, може я по-простому зумію зрозуміти, ти ж сам кажеш, що все геніальне є простим.

СА-Сєд теж посміхнувся і по-батьківськи сказав:

— Ну, тоді сам спробуй розмислити над тим, що таке квант і що таке квантовий стрибок. Ну? Давай, не лінуйся! Що, слабо́?

— Добре! — різко мовив Северин. Його зачепило за живе оте «слабо́». Він шпарко підвівся і вийшов у коридор. Поглянув в один бік, потім в інший. Вагон був порожній. Навіть провідника не було. Северин, глибоко вдихнув і почав: — Шановний пане! Якщо матеріальний світ є світом твердим (я маю на увазі таким, що можна помацати руками), то разом з таким твердим станом речей є не такі тверді, як-от вода і повітря. Повітря не видно, адже воно є в своїй газовій природі. Тож достатньо, щоб у ньому з’явився якийсь пил із твердої природи, і ми можемо побачити, як гуляє вітер, як крутить смерч. Якщо все, що тут існує навколо нас, має молекулярну структуру, то різниця між речовинами, газами і речами лише в їхній густині і в силі гравітації молекулярних структур, а відтак у суті природи атомів і часток, з яких ці атоми складаються.

СА-Сєд аж плеснув у долоні і пирснув:

— А в тебе непогано виходить! Продовжуй! Мені надзвичайно цікаво чути, що і як глибоко ти відаєш...

— Не смійся, але я мушу зізнатися, що знання мої не є академічними, тобто я не вивчав ні квантової механіки, ні чогось подібного. Просто дивився кілька документальних фільмів у «ютубі», от і все. Ти не смійся, бо зіб’юся!

— Не зіб’єшся. Давай валяй, ріж правду-матку про те, що знаєш і не знаєш, ризикуй! — підбадьорював його СА-Сєд.

Северин вдихнув повітря на повні груди, витримав паузу й почав:

— Як мені відомо, атоми складаються з електронів. А ці електрони ганяють довкола протона, як місяці довкола планети. Але трапляється так, що за певних обставин, електрони перебудовуються і перестрибують на інші орбіти руху довкола центру атома — протона, і саме ці стрибки і є квантовими, а енергія, що виділяється в момент такого стрибка, є неділимою і називається квантом. Ось десь так, приблизно.

СА-Сєд задоволено кахикнув собі в ніс і мовив:

— Так, ти правильно висловлюєшся, Северине. Про це свого часу зробив відкриття данський фізик-теоретик і громадський діяч, один із творців квантової фізики, лауреат Нобелівської премії з фізики Нільс Бор.

— Ху-х! — Северин потер скроні і продовжив: — Так от, оті електрони можуть рухатися і мати різну швидкість і густину, як приміром електрика. Блін, адже ніхто толком й досі так і не знає, що таке електрика! Ми всі нею користуємося, але що це таке і як це можливо, щоб ніщо та було чимось? Щось той Тесла таки знав такого, про що пожалів нам розказати.

— А може застерігся передчасно відкривати те, до чого ви ще не були готові? — вставив своє слово СА-Сєд. — Тобі не здається, що всі свої відкриття ви робите раніше, ніж можете втілити їх у життя?

— Ясно! Ідея і втілення мають відстань. Між ними завжди прірва часу!

— Прірва залежності від відомого і знаного, тобто від ваших переконань. Продовжуй, прохвесоре! — весело підморгнув СА-Сєд і вмостився зручніше слухати Северина.

Северина це завело ще більше, він посміхнувся і повів далі:

— Так от, електрон має свою особливу природу. Він начебто частка і разом з тим хвиля. Це я десь точно чув, чи може читав. Не пам’ятаю! Менше з тим. Якщо так, тоді те, що ми звикло вважаємо матерією, водночас нею не є?

— Супер! Нобелівську премію в купе! Ха-ха-ха! Ай, молодець! А як це воно так, що водночас і частка, і хвиля? — зробив великі очі СА-Сєд.

— А чорт його маму знає! — вигукнув радісно Северин. Я що, Айнштайн чи Тесла? Так кажуть авторитети фізики, матері їхній ковінька! Не заважай, я ж бо пробую зосередитися на головному!

— Добре-добре, продовжуй! — мовив СА-Сєд і затулив собі долонями уста.

Северин ускочив у свій ритм.

— Значить, коли так, як воно є, то матерія не є лише твердою. Тоді можна припустити думку, що матерія і не є матерією, або просто дати собі спокій з поділом на матерію і не матерію. Значить електрон, який є водночас і хвилею, і часткою, є свідченням такого визначення... Далі, якщо електрони рухаються в молекулярних структурах, приміром, коли кипить вода, молекули води нагріваються і стають летучими, тому вони і вириваються в газоподібному стані парою. А якщо так, тоді зрозумілий рух атомів, що перетворює одні молекули на інші. Це стається через рух електронів, які збільшують свою швидкість і відповідно перескакують з орбіти на орбіту, і таким чином змушують атоми переструктуровуватися... Тому після дощу завжди пахне озоном, бо озон О3 має запах, а от кисень О2 запаху немає... Усього один атом, а яка різниця! Але і це не те, що я хочу сказати...

— А про що? — розтуливши на мить долоні, виплюнув фразочку СА-Сєд.

— А про те, що хвилева природа електрона одночасно має в собі імовірність частки і навпаки. Тобто електрон тому і проявляє себе як хвиля, що існує імовірність того, що те, що є, насправді не є тим, що є насправді! Теорія імовірності! Здається того ж Айнштайна? До речі, як правильно, Айнштайн чи Ейнштейн?

— Айнштайн, буде німецькою, — знову виплюнув СА-Сєд.

— Нехай так! З допомогою рівняння квантової механіки можна з величезною точністю передбачити гру атомів і найменших часток! Квантова механіка, ось як називається та наука, що на ній базується ейнштейнівська теорія імовірності. У нашому житті ми маємо багато прикладів імовірності того, що бажане зрештою стає дійсним. Тому так ловляться люди на різноманітні гадання, гру в карти, рулетку, наперстки тощо. І хай як дивно, інколи виграють! Але програють значно частіше, бо за тою ж самою логікою імовірного, хвилева природа електрона має властивості хвилі, що накладається на іншу і перетворюється ди­фракцією в надскладні хвилеві властивості... Блін, як же ж це непросто — розказати те, чого сам ще не розумієш! Ти хоч щось зрозумів?

СА-Сєд заплескав у долоні й потер ними, мов зігріваючись від морозу:

— Я зрозумів. А ти зрозумів, що все те, про що ти висловився, ти активував своєю вірою в те, що ти можеш це зробити. І хоч ти щось таки чув, десь читав чи бачив щось, як кажуть, «Чув дзвін, та не знаю, де він», прийшло до тебе, й ти пригадав це вчасно. А тепер щодо змісту сказаного... Ейнштейн розумів, що квантова механіка не здатна пояснити природу дійсності і з тим відійшов у вічність. Але головне питання «Чому електрон проявляє себе як частка тільки тоді, коли потрапляє під пильне око спостерігача, який вимірює його приладами?» — так і зависло в часі. Без спостерігача це хвиля, а в присутності його — частка. А якщо так, то це одне і друге одночасно!

Северин перебив СА-Сєда:

— Значить, те, чого я не бачу, взагалі не існує? Щось таке я вже чув... Але це поза реальністю дійсного.

— Якщо ти так думаєш, значить так воно для тебе і є. Саме тому Ейнштейн вважав, що квантова механіка не дає повної картини дійсного.

— А ось той самий данський учений-фізик Нільс Бор, який досліджував природу електрона, висунув гіпотезу «заплутаних часток», які здатні передавати інформацію одна одній на величезній відстані одна від одної, — наче згадував давно забуте Северин. СА-Сєд підхоплював його думку і вів далі:

— На що Ейнштейн висловися, як про надприродне явище і що він не може цього прийняти. З цим він власне і помер. Але через роки інші вчені, англієць Джон Бел і француз Ален Аспе довели існування оцього надприродного зв’язку між частками. Поцікався детальніше і глибше квантовою фізикою, квантовим стрибком, квантовим комп’ютером, побачиш, що Світ не є випадковим у всіх своїх проявах і в твоєму житті. Ти тут часто згадував Ейнштейна й інших фізиків, і зокрема Ніколу Теслу... А знаєш, у чому їхня головна розбіжність?

Северин наморщив носа, потім глибоко зітхнув, даючи зрозуміти, що він «пас». СА-Сєд посміхнувся і, наблизившись обличчям до Северинового, тихо промовив:

— Так от. Тесла своїми дослідами з передачі електрики на відстань без дротів доводив існування всесвітнього інформаційно-енергетичного поля, званого Ефіром. Середовище, в якому перебуває все суще фізично проявлене, фізичні тіла, світло, хвилі. Ефір має таку велику густину, що всі тверді речі і речовини насправді є значно меншої густини, але все фізичне є з природи Ефіру і природою Ефіру, тому Сонце, зірки, планети, зокрема й твоє тіло, навіть найменші частки матерії, є пониженням густини Ефіру. Про це, як про енергію, говорив і Ейнштейн: «Те, що ми називаємо матерією, є енергія, вібрацію якої було знижено так, щоб бути відчутною чуттєвим сприйняттям».

— А чи відчуває Ефір Людина? — якось навіть розгублено запитав Северин.

— Ти відчуваєш його присутність, коли, ось приміром, цей самий потяг раптово почне гальмувати і тебе почне штовхати невидима сила в напрямку руху, чи на повороті, або коли ти газонеш за кермом автівки, то й тут знову невидима сила втисне тебе в крісло. — Северин хотів щось сказати, але СА-Сєд його перебив: — Ви це пояснюєте звичним поняттям — кінетичною енергією інерції, а насправді це так впливає на тебе густина Ефіру, яка тисне на тебе. Пристрій гіроскоп, що утримує в статиці космічні кораблі й орбітальні станції відповідно до їхніх координат у космосі, працює саме з Ефіром, створюючи енергетичну протидію тиску Ефіру на ці штучні космічні об’єкти і тим самим утримує ці об’єкти в сталості координат. Так само, обертаючись, тримаються своїх орбіт планети Сонячної системи, зірки, галактики. Рух є взаємодією з Ефіром. Ось тобі приклад гіроскопа — дзиґа. Розкрутивши її, ти запускаєш процес взаємодії гіроскопа з Ефіром, тому вона тримається вертикально. Її обертання тисне на Ефір, а той натомість, вірніше, одночасно відповідає в напрямку вчинення дії. Такий принцип гіроскопа було використано при побудові 1914 року першого в світі знаменитого двоколісного автомобіля, його ще називають «гіромобілем Петра Шиловського». Стійкість двоколісного автомобіля Шиловського підтримував масивний ротор (маховик), що обертається з високою кутовою швидкістю. При кренах і переміщеннях пасажирів всередині автомобіля для підтримання стабільності кузова використовували гіроскопічний ефект. Революція в Росії, а там Перша світова війна зупинила просування цієї ідеї... Але сьогодні вже можна побачити відродження гіроскопного транспорту, — це усім вам відомий двоколісний електросамокат «Segway». І ось компанія LitMotors представила прототип футуристичного транспортного засобу. Це двоколісний автомобіль з електричним двигуном і системою стабілізації за допомогою гіроскопів. Остання дає змогу не тільки зберігати рівновагу під час зупинок, а й уникати падіння навіть після бокового удару. — СА-Сєд ляснув долонею себе по коліні і, зітхнувши, додав: — Як бачиш усе нове є добре забутим старим!

Северин потер своє коліно й промовив:

— Так, я бачив ці самокати в центрі Києва... Дивна все-таки природа цього явища, що ним є гіроскоп... Важко навіть уявити, на що спроможна кінетична енергія...

СА-Сєд лиш посміхнувся:

— А ти уяви себе в човні, якого затягує величезний вир в океані. Сидячи в човні, ти побачиш, що вода за бортом по відношенню до самого човна насправді не рухається, бо швидкість човна буде рівною швидкості води у вирі. Так само коли плисти човном по течії, то береги пропливають, все проминає, а вода стоїть на місці, і досить сісти човну на мілину, як одразу ззаду йому в корму вдарить збурена хвиля, що наткнеться на раптовий супротив тіла човна. Ну, а ти сидячи в такому човні, скоріш за все, полетиш сторчака вперед і, можливо, навіть вилетиш далеко за борт через ніс човна. — СА-Сєд розсміявся й одразу взяв себе в руки і продовжив: — Ні, це не просто кінетика, власне, якраз ота сама «кінетика» і доводить наявність Ефіру, як у просторі земному, де є та ж сама вода чи повітря, але так само це відбувається й у космічному просторі, де повітря немає, а Ефір незмінно присутній, як і присутній у середині будь-якого матеріалу — води, бетону, каменю, металу. Словом... — СА-Сєд поморщив носа, розтер і його пальцями: — Слово, так само, як мисль і образ є зітканим із Ефіру. Тож рух твоїх думок, ідей, робота твоєї уяви і фантазії є взаємодією твоєї сутності з Ефіром. Ефір, як вода в океані, тільки його природа не є фізичною, тому що густина його незміряно більша за будь-яку фізично проявлену матеріальну річ. Тому й передача інформації, світла, радіо-магнітних хвиль у Всесвіті і є можливою, що існує Ефір. Властивість Ефіру полягає ще й у тому, що рух будь-чого в Ефірі, чи то фізичного тіла, чи магнітної хвилі, чи елементу світла фотону, чи навіть мислі є процесами перетворення тіла Ефіру в ті ж самі структури фізичних тіл чи променів і хвиль, які рухаються в ньому. На противагу твердженням матеріалістичної науки, про те, що вакуум є пустотою, Ефір є тим матеріалом і водночас середовищем, у якому всі матеріали перебувають у стані постійного руху. Все рухається, ніщо не стоїть на місці. Ефір створює рух будь-чого, тим, що йому від початку відкрито суть будь-якого руху тіла фізичного (твердого) і нефізичного (тонкого). Причина цього руху, вектор і мета. Тому сам Ефір і перетворюється на те, що рухається. Ефір не є елементарно структурованим, як це колись думав Демокріт, називаючи (непроявлені) елементи Ефіру амерами. Ефір, скоріше, є цільною і всюдисущою речовиною, яка перетворюється на всі відомі й невідомі вам, людям, форми, речовини, проміння, хвилі. Тому хвиля не рухається сама, як і фотон не летить, це сам Ефір перетворюється на сутність того, що рухається в ньому. Отже, повторюю втретє, Ефір сам стає тим, що ви вважаєте «рухається». От скажімо, візьми довгу мотузку, прив’яжи один її кінець до будь-чого, а другий візьми в руку і, відтягнувши її так, щоб мотузка провисала, різко махни кінцем у руці угору й униз. По всій довжині мотузки прокотиться вигин хвилі. Хвиля прокотилася й вернулася, відбившись від протилежного кінця, що прив’язаний. Хвиля була?

— Була... — промимрив Северин у глибокій задумі.

— А що є тою хвилею, як не сама ж мотузка? — посміхнувся СА-Сєд. — Розумієш? Ні? — Северин мовчав. — Ну сам подумай, Людино, як у пустоті може щось рухатися, адже будь-який рух є можливим у співвідношенні чогось із чимось. Тому вакуум і є повнотою, яка є Ефіром, крізь який і у взаємодії з яким, а точніше, який сам і творить будь-який рух, перетворюючись на те, що рухається. Тому в природі і є можливим як фізичний рух об’єктів, так і рух світла, магнітних і радіохвиль. Я не буду занурюватися в природу переломлення світла і його властивостей обтікати фізичні об’єкти, а тим паче викривлення Ефіру в природі Чорних Дір. Це тобі залишається на домашнє завдання. Ось так, Северине.

— Чи не значить, що отой, як ти кажеш Ефір, і є насправді Богом? Адже ти називаєш саме його Єдиним і Цілим?

— Можна так сказати, що природа Ефіру є природою тіла Бога. А в здоровому тілі — здоровий Дух. А твоя свідомість, якою ти здатен сприймати те, що діється ось тут і зараз з тобою, де є?

Северин зробив великі очі», але не встиг вимовити й звуку, як СА-Сєд, зробив теж «великі очі» і, передражнюючи його, з мімікою скривленого рота, кумедно прицмокнув і повів далі:

— Так от послухай: Той, кого ви називаєте Богом, не є відокремленою від вас природою, тим паче не є якоюсь істотою чи персоною, а Чистою Свідомістю найвищої вібрації тиші, розчиненою всюди в усьому і завжди. «Тиша є мовою, що нею розмовляє з людиною бог»... — сказав колись поет Богдан-Ігор Антонич. Ця Чиста Свідомість є основою будь-яких творчих процесів. Джерелом енергії кожної дії, вчинком всякого і кожного. Вона творить вашу реальну дійсність через потоки її смислів, крізь кожного з вас сущих на Землі і не тільки на Землі, і не тільки через людей, а через усе, що є зримим і незримим, рухливим і нерухливим, дихаючим і недихаючим, зрячим і незрячим і так далі, аж до найменшої частки найслабкішої хвилі, що існує в «тілі Його» — Ефірі. — СА-Сєд зробив невеличку паузу й додав: — Словом, ота Чиста Свідомість і є природою Ефіру.

Северин зиркнув на СА-Сєда, а потім у вікно, ніби шукаючи фактів на підтвердження його словам. За шибою кулеметними чергами миготіли куші й дерева «посадки». Северин бачив, ніби оті всохлі, поламані вітром, розтріскані від часу дерева, хапалися за його погляд своїми руками-галуззям, густо обліпленими волохатими кульбабами паразитичної Омели. Северин піймав себе на мислі, що кожним своїм зирком він вихоплює конкретне дерево і наче прощається з ним, а заразом і з усім цим натовпом дерев і кущів, які приречені на стояння і ніколи не наздоженуть його у цім світі, і водночас вони завжди були і будуть у ньому, як і він у них, як будь-що і будь-хто.

— Незвідані шляхи Господні... — промимрив Северин.

СА-Сєд по-батьківськи поплекав його по руці:

— Старий вислів, яким можна пояснити будь-що... А якщо серйозно, то ось на ловця і рибка: Роберт Ланца — відомий американський учений, основоположник «Теорії біоцентризму» стверджує, що реальність є процесом, який потребує участі вашої свідомості. Тож незалежно від вашого вибору ви є одночасно і спостерігачем, і тим, хто вчиняє саму дію. Тобто ви є креаторами, усвідомлюєте ви це чи ні. Що ти на це?

— Простір і час не є відчутними речами, виходить, що ми просто тільки думаємо, що вони є насправді, — Северин навіть сам здивувався з того, що промовив. СА-Сєд одразу його підхопив:

— Усе, що ти бачиш прямо зараз, — це вихор інформації, що проходить через твою свідомість. Простір і час — просто інструменти для вимірювання абстрактних речей і перетворення їх на речі конкретні через тебе і тобою. Адже це ти, твоя свідомість вчиняє цю дію, дорогий мій креаторе!

— Уф! — фиркнув Северин. — Якщо це так, тоді й смерті не існує в позачасовому і розімкненому світі!

— Саме в цьому і переконаний Роберт Ланца. Біоцентризм (Біоцентричний Усесвіт) —це його нова теорія Всесвіту. Наукова теорія про первинність Свідомості, також відома, як біоцентричний Всесвіт — теорія, яку він запропонував 2007 року. В такому уявленні життя і біологія є головними в тому, що стається в дійсності. Життя створює Всесвіт, а не навпаки. Біоцентризм стверджує, що сьогоднішні теорії матеріального світу не працюють, бо вони не поєднують життя і свідомість. Біоцентрична теорія Роберта Ланца ґрунтується на квантовій фізиці. У той самий час коли фізику вважають фундаментальною для дослідження Всесвіту і фундаментальної хімії, біоцентризм у дослідженні життя попереду інших наук ставить біологію, щоб вивести теорію всього. Насправді існує нескінченна кількість різних результатів, що мають різну ймовірність. Можливе пояснення каже, що кожен із цих можливих результатів відповідає різним всесвітам («мультивсесвіту»).

— А в чому саме полягає ця теорія Ланца? Є в нього якісь заповіді чи формули? — хитрувато зиркнувши, запитав Северин.

СА-Сєд глибоко зітхнув, немов учитель, якому доведеться ще раз пояснювати учневі старі й давно відомі істини й пройдені теми:

— Нова теорія розглядає ідею існування нескінченної кількості всесвітів. Усе, що може статися, обов’язково відбувається в одному з них. Реальної смерті не існує в жодних сценаріях. Одночасно існують усі світи, незалежно від того, що відбувається в кожному з них. Живе почуття — «Хто я?» — перебуває в джерелі енергії потужністю 20 Вт, чинному в мозку. Але цю енергію витрачають не для смерті. Одна з аксіом науки полягає в тому, що енергія не може бути ні створеною, ні знищеною, і свідомість померлого пробуджується в якомусь варіанті паралельного всесвіту. Нову теорію визнає дедалі більше вчених, особливо, біологів. У теорії Ланца біоцентризм має сім принципів. Ось вони майже дослівно:

«Перший: Усе що вас оточує, є вашим твором, оскільки дійсність залучає вашу свідомість до створення того, що ви називаєте дійсністю. “Зовнішня” дійсність, якщо така існує, має бути незалежною реальністю космосу. Проте це безглуздо, тому що простір і час не є абсолютними фактами, а лише інструментами ментального процесу тварин і людини.

Другий: Ваше зовнішнє і внутрішнє сприйняття сплетені в єдине. Вони — дві сторони одної медалі й не можуть бути відірваними одне від одного.

Третій: Поведінка субатомних часток свідчить, що всі частки й усі об’єкти нерозривно пов’язані з присутністю спостерігача. Без спостерігача вони в ліпшому випадку існують у невизначеній царині хвиль імовірності.

Четвертий: Без свідомості «питання» живе в невизначеній царині імовірності. Будь-який всесвіт, що можливо, передував свідомості, існував у царині імовірності.

П’ятий: Структура всесвіту є пояснимою тільки завдяки біоцентризму. Всесвіт точно настроєний для життя, яке має прекрасний смисл, оскільки воно створює всесвіт, а не навпаки. Всесвіт є повнотою просторово-часової логіки.

Шостий: Часу, як такого, взагалі не існує за межами чуттєвого сприйняття тварин. Час є процесом, яким ви тут відчуваєте зміни у Всесвіті.

Сьомий: Простір, як і час, не є об’єктом чи річчю. Простір є іншою формою вашого розуміння форм життя і не має незалежної дійсності. ВИ несете простір і час, як ті черепахи свої панцирі. Таким чином немає жодної абсолютної матриці, у якій фізичні явища відбуваються незалежно від життя».

Виникла пауза. Северин нервово теребив пальцями по коліні і невпевнено витиснув із себе:

— І до чого ти все це ведеш?

СА-Сєд наче чекав на таке питання:

— Лише до одного: кожен із сущих створює свій варіант дійсності в сукупності з усім сущим. А наведені мною цитати Роберта Ланца є лише свідченням того, як ти організовуєш і створюєш свою реальність. Зв’язок між твоїм процесом мислення і документами, що свідчать про процеси, що їх пояснює біоцентризм, свідчать про взаємодію інформаційних полів Ефіру, тобто процесів Чистої Свідомості. Цікаво ще й те, що оця теорія Роберта Ланца насправді не була для тебе несподіваною, скоріше доповнює і впорядковує твоє розуміння життя, як творення світу. Хіба не так? Га?

Склавши задоволено руки на грудях, шмигнув носом СА-Сєд. По малій паузі, сплеснувши в долоні Северин щиро розсміявся і промовив, допитуючись:

— Отже Я є часткою Чистої Свідомості, яка здатна до самоусвідомлення, значить у мені живе бог, а я живу в богові?

СА-Сєд різко майнув перед собою руками, ніби ловлячи в кулаки повітря, потім повільно розкриваючи їх, промовив:

— Ти є творенням, що творить життя. А той, кого ви називаєте Богом, є витворами вашої людської уяви про найвищого Креатора. І таких витворів є дуже багато. У кожного народу, етносу, у кожної релігії й у віруванні є своє окреме розуміння Бога. Ваш Бог є створеним вами, людьми, за вашим уявленням, образом і подобою, тому він є відірваним від вас, як ви є відірваними одні від одних. Відповідно до теорії Роберта Ланца, яка свідчить, що свідомість (процес життя) людини створює навколишній всесвіт, а не навпаки — всесвіт створює життя, то можна розглядати процес життя всіх живих організмів, як співтворчість у побудові голограми нашої спільної космічної реальності. З такого пункту бачення дійсності стає зрозумілішим те, що відповідальність за бачену тобою дійсність найпередніше лежить на тобі самому.

Северин і хотів би щось сказати, але тільки кивав головою, наче відганяючи якусь набридлу думку. СА-Сєд мовчки спостерігав за ним. Раптом очі Северина зблиснули, і він повільно промовив:

— Тоді стає зрозуміло, що перед тим, як полюбити ближнього, треба полюбити себе самого. І взагалі багато чого мені перше незрозумілого тепер... тепер усе стає на свої місця, як і те, що смерті, як закінчення життя взагалі-то немає, а є життя вічне у всеможливих усесвітах, які створили чи творимо ми самі. Так?

СА-Сєд задоволено підморгнув і додав:

— Тому по смерті ти будеш там, де тобі захочеться бути, і з тими, з ким тобі буде добре. По рівню твоєї свідомості, а відтак по силі твоєї Віри буде тобою самим створено й твій Рай.

Северин, сидячи, потягнувся, зігнувши спину, як кіт, одночасно переплівши пальці рук і хрустячи суглобами, вивернувши їх долонями чи не до самого обличчя СА-Сєда, щиро позіхнув і крізь стиснений віддих простогнав:

— Кльова теорія отого Роберта Ланца... Хух! Але з усього вище сказаного ним і тобою повтореного виходить, що таких ось теорій може бути скільки завгодно і кожен може вивести свій основний закон Буття...

СА-Сєд кахикнув у кулак і повів далі:

— Ось саме цим і пояснюється отой надприродній зв’язок, якого так не втяв собі Ейнштейн, а може і втяв, та не став його пояснювати світу, бо інакше довелося б признати існування Бога в кожному з вас, а відтак і відповідальність кожного з вас за все, що коїться, як на Землі, так і у Все­світі. А це одразу поставить під сумнів усі релігійні догми й усю систему вашої цивілізації загалом, яку збудовано за принципом пан–раб. Тому ви й досі дотримуєтеся своїх традиційних вірувань у розділеного з вами Бога і при цьому ганяєте частки в Коллайдері, намагаючись піймати бодай саму тінь отого пана Бога, навіть не підозрюючи, що насправді всі ви, без винятку, маєте природу божественного творчого чину, яка відкривається вам через духовний ріст кожного і підносить на вищий рівень існування цивілізації. Можливо саме через те, що Тесла духовно визрів, як особистість, тому вчасно збагнув, які фатальні перспективи спричинять його винаходи в руках незрілого суспільства, тож він знищив більшість із них і таким чином уберіг від катастрофи вашу цивілізацію й усю Землю. Як бачиш, часом врятувати людство можна ціною знищення власних творів. Це велика звитяга майстра.

— І він це зробив тому, що вірив і знав істинну природу Бога... Так ось чому добро завжди перемагає зло? — наївно промимрив своє питання Северин. СА-Сєд лиш підхопив:

— Думаю, що Тесла усвідомив найголовніше: творець завжди несе відповідальність за ним сотворене. Але більшість із ваших авторів так і не знає чому, навіщо і для чого вони творять власні твори. У таких випадках їхні твори творять себе самі. Тому так багато всілякого ментального сміття і різноманітних вірусів, як фізичних, так і духовних. Розумієш? — Северин кивнув головою на знак згоди, а СА-Сєд продовжив: — Адже справжній видатний твір перебуває в позачасовому просторі, і трапляється так, що людству доводиться ще довго доростати, щоб сприйняти твір того чи того автора. Скажімо, як це відбулося з картинами Вінсента Ван-Ґоґа, винаходами і творами Леонардо, музикою Баха, відкриттям Галілео та з іншими творами світових геніїв.

СА-Сєд розвів руками і, прицмокнувши підморгнув Северину, і той одразу підхопив думку:

— Значить можливим є і такий учинок, коли автор, усвідомивши, що створене ним є завчасним і навіть шкідливим, знищує власний твір. І такий учинок несе більше блага, як людям, так і самому автору?

— Продовжуй! — аж вигукнув СА-Сєд.

— Може саме тому Гоголь і спалив другу частину «Мертвих душ»... — Радше собі самому промовив уголос Северин. СА-Сєд ніби й не чув його:

— Учинки людини, це ті ж самі твори. Можна творити, а можна витворяти. Чуєш різницю? Розуміння того, що ти й тільки ти відповідальний за свої вчинки, розкриває тобі, з одного боку, глибший смисл власної природи, а з другого, розплющує очі на ситуацію, в якій ти опинився. Бо власними творами, як і власними вчинками ти одночасно твориш своє життя і пізнаєш свою реальність.

— У співпраці з Богом? — вихопилося в Северина. Але похопившись, одразу виправився: — Тобто з Чистою Свідомістю?

СА-Сєд лише махнув рукою:

— До реальної співпраці, треба ще вирости, ну хоча б так, як це вдалося Ніколі Теслі. У взаємодії — буде вірніше.

— Чекай, значить, що отой Ефір, ця Чиста Свідомість і є справжнім тілом Бога?

СА-Сєд зітхнув, поглянув з докором на Северина й тихо промовив:

— «Сліпорождені, дивляться й не бачать». — Проте не витримуючи довгої паузи, повільно, натискаючи на головні смислові слова, СА-Сєд менторським голосом повів далі: — Добре, давай ще раз... Я не відділяв би і не розділяв би Тіло від Духа, адже розділеному важко зрозуміти цільного, як виокремленому не зрозуміти всюдисущого. У цьому твоя найбільша проблема, Северине. І не тільки твоя, і не тільки для тебе самого. Це проблема вашого людського розуму, що претендує на самостійність і самодостатність. У цій відірваності від Цілого Єдиного і народжується ваш антибог, що суть його — смерть, як розділення життя і нежиття. А суть появи цього антибога полягає в зніманні людиною з себе відповідальності й у перекладанні відповідальності зі своїх плечей на плечі оцього відокремленого, відірваного, протестуючого егоїста, якого ви нарекли Сатаною, що ім’я його означає — «противник» і не більше. Адже коли ти знімаєш з себе відповідальність за вчинене тобою, ти несвідомо віддаєш себе в руки отого Сатани. Ти відриваєшся від Цілого Єдиного. У цьому й полягає суть того, що ви називаєте спокусою. Перекладання відповідальності з себе на іншого, а також відмова від процесу творення в цільності і єдності й перехід у власне творчу виокремленість індивідуального незалежного протестанта, що декларує себе Альфою і Омегою всесвіту. Чи не в цьому падіння твоє, людино? Ваша дуальна свідомість є наслідком отого протесту вашого Его, що в пошуках вищої істини протиставить себе Цілому і Єдиному, розділяючи цільність на частковість, а єдність на протилежності, сліпнучи й глухнучи у власній обмеженості, відірваній від Цілого і Єдиного. Знаю, що скажеш: що, мовляв, так само може відбуватися, коли в усьому покладаєшся на Бога? Відповім — ні, не так само, бо віддаючись в руки Бога, ти не відриваєшся від гілки, а навпаки, розчиняєшся у Його Цільності і Єдності в спільній животворящій вібрації. Ось у цьому й уся різниця. І в цьому суть того формату філософської концепції світу, що його несе в собі Христос. Тож спробуй відчути, що природою Цілого і Єдиного є тотальна відповідальність, і тоді зрозумієш смисл цільності і єдності. Зрозумій — як увіруй, а увіруй — як пізнай, що будь-яка точка часу й простору є перехрестям усієї існуючої інформації про всеможливі Всесвіти. Що в найменшому є найбільше, так як в однині присутня множина і навпаки. Саме тому віра, як духовний чин знання, має зв’язкову природу, а точніше природу руху, що поєднує віруючого з тим, у що той вірить, і робить це йому знаним. Саме тому і можливе, як розототожнення (особистісне бачення Цілого з відстані без випадання в протест Сатани), так і ототожнення з Цілим і Єдиним, інакше кажучи по-ейнштейнівськи, — єдність протилежностей, а не життя «без Бога» чи «в Бозі». Бо це Ти відповідально вчиняєш дію, не розділяючись і не протестуючи, а дистанціюючись (велике бачиться здаля), перебуваючи одночасно як атом, часткою і хвилею. Бо те, що тобі здається надприроднім, насправді є першоосновою самої природи. Навіть, коли ти твердо переконаний, що твій вибір залежить лише від тебе, то твій Бог, як вільний чистий смисл, не покидає тебе і ніколи не зрікається тебе. Бо ти завжди є в цій божій природі Чистої Свідомості, у тому пресловутому Ефірі, з якого ти і є зітканий, тому усвідомлення чи неусвідомлення тобою своєї особистості відкриває перспективи твого зростання у високі вібрації або ж падіння в низькі. Та є велика різниця між людиною, яка усвідомила божественність власного життя, як відповідальність свідомого провідника божественного чину через власні вчинки в Знанні того, що є суттю Віри, і людиною, яка чинить тільки задля особистої потреби, наперекір, на докір, на заздрість, на зло іншим. Тому від тебе, і саме від тебе залежить твоє життя. Який варіант життя ти проживатимеш? Яким воно буде? — Тобі вирішувати, Северине. Житимеш у Вірі, значить перебуватимеш у Знанні, «в Бозі», а без віри не буде знання, то відповідно, житимеш «без Бога». Ось тобі й Рай, і Пекло в твоєму серці, чоловіче.

— Ти класно пояснив мені природу Бога, — Северин утер кулаком сльозу і розтер її долонею по всьому обличчю, немов умиваючись. По невеликій паузі він промовив: — А щодо питання...

— Телепортації? — підхопив його думку і клацнув язиком СА-Сєд.

— Так. Що з цим питанням? — запитав Северин і в процесі самого ставлення цього питання відчув, що це вже, мабуть, є зайвим.

СА-Сєд помітив це і, усміхнувшись кутиками уст і примруживши втомлені очі, відповів:

— Так само, як і з усіма іншими питаннями природи Ефіру. Рух є перетворенням Ефіру. Та щоб вчинити таке перетворення, треба мати знання і віру в ці знання. По вірі твоїй тобі і дається знання. Якщо існує віра, — знання стають реальністю. Пізнавання відбувається у вірі в те, що ти пізнаєш. Відповідно твоїй вірі ти маєш і свою реальність. Взаємодія з Ефіром — ось що таке телепортація і всі ці інші телекінези з психокінезами й усіма чудасіями. Згадай, як Петро пішов назустріч Христу по воді і раптом став тонути. Він засумнівався в тому, у кого вірив, тому враз утратив знання того, що і як робити, щоб ступати по воді.

— Але ж це чудо біблійне, а там багато чудес описано, які є радше символічними, — прохопився Северин.

— Тоді і наша з тобою зустріч і розмова тут теж є символічною? — лагідно запитав СА-Сєд.

— Справді... — кивнув головою Северин. — Пробач, я все ніяк не звикну... Ти назвав мене тут Хомою Невірним, очевидно це правда.

СА-Сєд відкинувся тілом до стіни, провів утомлено долонями по обличчі, як мусульманин під час молитви, струсонув у повітрі кистями, потер одну до одної і, враз оживившись, мовив:

— Ні, дорога людино, моє порівняння тебе з Хомою має тут виключно алегоричну природу. Було б великою неповагою до тебе взяти отак і накинути на тебе чужу програму. Поглянь на себе, Северине, збоку. З якнайдальшої ментальної відстані, як на зовсім іншу людину. Як на персонажа не з твоєї історії, тоді побачиш, що ти чомусь увесь час ходиш колами і ніяк не прийдеш до розуміння простої суті, що життя твоє не є якоюсь «дорогою в дюнах» невідомо в якому напрямку, накресленому тобі богом-начальником, відповідно до якогось особливого плану — Долі. Усе трохи інакше. Тобі надано велике право чинити власний вибір, щодо пізнання того, що є отим твоїм призначенням, відповідно як, чому і для чого й навіщо ти тут опинився. Увесь досвід твого життя свідчить найпередніше тобі і тільки тобі, ЩО ти є? ДЕ ти є? ЩО ти вчиняєш? ЧОМУ і НАВІЩО ти це РОБИШ? Треба тільки навчитися це бачити. Подивися на сліди свої. Як плутано ти рухаєшся, як хапаєшся за спокуси, як твориш собі кумирів, як марнуєш свій вік. Ти бачиш, що віра твоя, не є знанням, лиш сподіванням і пристосуванням заради винагороди. А твоє розуміння Бога, просто глупа маячня п’янички, перестрашеного тим, що наступної чарчини не націдять... Це не є твоїм впаданням у сумнів? Це — логічне мотивування думок і вчинків заради примітивної власної користі. Вигода є тимчасовою ілюзією необхідності, підкріпленою мотиваціями, що їх нагромадила вся ваша сукупна свідомість упродовж усіх ваших цивілізаційних перетворень. Так, вигода дарує тобі задоволення зручності комфорту, навіть почуття щастя, яке за мить уже щезає, і ти знову потребуєш наступної її дози чи порції, наступної реалізації потреби у вигоді й так далі і далі, аж до самої своєї смерті. Сміх бере від того, що ви піклуєтеся навіть про зручність та вигоду для свого трупа по власній смерті. Ви переймаєтеся тим, де вас поховають і яким буде пам’ятник на вашій могилі. Перетворюєте землю на суцільний цвинтар-смітник. Фараони в пошуку пірамід, — ось ви хто. Вам потрібно мати документальний доказ того, що трупи ваші, залишені на землі, свідчитимуть іншим, що душі ваші відлетіли до всевишнього. Чим це відрізняється від мавзолеїв Леніна, Мао, Кім Ір Сена й інших фараонів в лапках? Віра в трупа, як доказ вічного життя душі? А через це і поклоніння трупам, як документальним фактам святості колишніх їхніх власників. І ви це називаєте вірою в Бога! Але ж тіла ваші, оті тимчасові молекулярно-клітинні структури, вони як одіж, як скафандри, що ви їх рано чи пізно скидаєте, переходячи в інші вібрації сутності вашої, яка є вічною. Це забобонна зомбованість, як рудимент чи атавізм пережитих жахіть різних космічних катастроф минулого, що набула форми первинного культу смерті, від якого ви й досі ніяк не можете звільнитися. Тінь бога — ось що є об’єктом вашої віри. Але ж саме поняття віри має в собі живу трансцендентальну природу, суть якої в тому, що те, на чому зосереджена твоя увага, обов’язково рано чи пізно, а таки стає твоєю реальністю, бо така вже природа третього виміру. Щоб зрозуміти суть такого явища, потрібно вирватися з полону власних лінійних наслідково-причинних зв’язків свідомості. Згідно ідеї австрійського фізика-теоретика, одного з творців квантової механіки, лауреата Нобелівської премії з фізики, Ервіна Шрьодінгера, «Усі свідомості Всесвіту — єдині». Це значить, що все існує і розвивається в Єдиному Інформаційному Полі. Людина може отримати доступ до цього Поля, до цього контенту інформації, але для цього потрібно не тільки розпочати постійну щоденну медитативну практику молитвою, а найпередніше змістити власну «точку зборки». Мова йде про перехід на інший процес свідомості, який не прив’язаний до звичних для тебе орієнтирів побутових цінностей і ментальних переконань, вихованих у тобі чи накинутих тобі суспільством. Треба позбутися власної зомбованості, а це, очевидно, дається не просто, оскільки все твоє фізичне існування є опертим на ці фундаментальні стовпи культури вашої цивілізації. Тож щоб вирватися з цих стереотипів і кліше, з цих штампів переконань, треба розпочати духовну практику, яка полягає в усвідомленні власного життя як нероздільного процесу вольового поля Цільного і Єдиного. Іншими словами, побачити себе як продовження Божої Волі. Як інструмент у руках Бога. І тут ми знаходимо найцікавіші процеси пов’язані з векторністю інтуїтивних променів твоєї духовної сутності. І вже відповідно до твого розуміння своєї духовної сутності, згущується усвідомлення того, що ви звикло називаєте Вірою. Це своєрідна сила людського духу, сила твого, людино, «вольового м’яза», що нею є організована гравітація того самого Ефіру в особистість людини. Віра твоя, як гіроскоп, що утримує тебе в системі координат, завдяки чому ти вчиняєш свій духовний поступ. У процесі цього поступу ти силою волі збираєш у фокус смисли отриманої інформації з усіх відомих і незнаних джерел Всесвіту, як зовнішнього, так і внутрішнього планів, що по суті своїй є нічим іншим, як отим самим Цілим і Єдиним станом Чистої Свідомості, який ви, люди, все ще розділяєте і персоніфікуєте відповідно до традицій ваших релігій і називаєте його своїм Богом. Тому у вірі своїй ти єднаєшся з Ним і сам стаєш тим Цілим і Єдиним, який, пізнаючи, творить через тебе і тобою твій-свій новий варіант Всесвіту. І це єдина правда, яка була завжди, є і продовжує бути всюди по всіх варіантах Всесвіту, сотворених через тебе і тобою, через усіх інших тобі подібних розумних істот, які існують одночасно завжди, тутешньо і всюдисвітньо. На різних рівнях еволюції і в найрізноманітніших формах життя. Думаю тепер ти розумієш, що мій контакт із тобою є одночасно і випадковим, і не випадковим. Тому всі твої питання щодо інопланетян є питаннями земного рівня свідомості. З позиції ж божественної природи, різниці між вами не існує. Ви всі перебуваєте в полі Божої Любові, тому усвідомлення кожним із вас цієї даності впливає на ваш рівень еволюції і визначає перспективи вашої творчості. Тож квантова фізика на прикладі вище згаданого понадприродного зв’язку між «заплутаними частками», а разом і фактично доказане Ніколою Теслою і Менделєєвим існування Ефіру як Чистої Свідомості вкупі з Біоцентризмом Роберта Ланца підтверджує мовою вашої новітньої наукової думки все те, про що я ось щойно тобі сповістив. І сьогоднішня наша зустріч у цьому просторі є нічим іншим, як тим самим явищем, яке фактично засвідчує смисл закономірності, а разом і закономірність смислу твоєї, Северине, нової перспективи повернення до Цілого і Єдиного в новій змістовності твого досвіду земного життя як Людини. І, останнє: Слово, Северине, має величезне значення. Слово в перекладі грецькою звучить як Логос. Значення грецького Логоса є більшим, ніж смисл поняття слова, і є щонаближенішим до поняття Закон, а точніше — КОН. Тож суть Слова–Логоса полягає в тому, що ти особисто переживаєш у мить формулювання, промовляння, слухання, читання чи написання Слова. Бо творячи Слово, ти пізнаєш Бога. Написано ж «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»[9]. Тому Слово завжди було, є і буде початком і кінцем, бо Слово є смислом, формою і дією одночасно.

СА-Сєд кахикнув у кулак і замовк. Мовчав і Северин. У мовчанні промайнула хвилина, а там ще, і не одна... За вікном швидко сутеніло, відповідно в купе робилося темно. У цій темноті Северин відчував себе мов розчиненим у величезному просторі й лише підгецування вагона і стукіт колісних пар ще якось утримували його свідомість у конкретному координаті купе вагону, що прямує до Львова. Северин відчув, як його чуття дійсності помножувалися неполіченими точками уваги, мов об’ємна мозаїка, у якій на різних рівнях променіли моменти прожитого ним життя, а разом з цим і всілякі смисли з найрізноманітніших тем, понять й історій, що зовсім із ним — Северином — навіть і не є пов’язаними, але до яких, як він відчував цієї миті, він має постійне і безпосереднє відношення. Такого стану Северин ще не переживав. В одну мить йому здавалося зрозумілим усе і про все. І жодне питання не повставало в свідомості його, бо питання і відповідь були одним цілим, без жодних розмежувань ні в часі, ні в просторі. Усе було ним, Северином, який водночас був усім і всюди.

Різко грюкнули розсувні двері купе, і спалахнуло яскраве світло. Северин шпарко затулив обличчя ліктем.

— Шановний! — пролунав наче знайомий голос. — Час вставати, ми вже прибуваємо на вокзал!

Северин різко схопився і побачив, що він у постелі під простирадлом і сам-один у звичайному порожньому купе. Він зиркнув на протилежну канапу, на верхні полиці, жодних слідів чиєїсь присутності. У коридорі вагона було шумно, пасажири сновигали, рухаючись у напрямку до виходу. За вікном навпроти купе миготіли вікна будинків міста. Потяг прибував до Львова.

Северин був наче по доброму питтю, але на столику не було нічого. Жодних слідів вечері чи навіть чаювання. Голова була важкою, і рухи давалися йому непросто. Сяк-так розібравшись де його речі, Северин почав одягатися.

Коли потяг зупинився на вокзалі, Северин уже зібрався і, кинувши останній погляд на все, що було в купе, й не знайшовши нічого, що вартувало б його уваги, він вийшов у коридор і рушив у напрямку до тамбура. На дверях купе провідника вагона він встиг прочитати банальне «Іванов Іван Іванович». Вийшовши у тамбур, він відчув на обличчі свіжий вітерець вокзального протягу з усіма його ароматами. Зійшовши східцями на перон, він озирнувся. Провідника поруч не було.

Люди густою лавою сунули пероном у напрямку виходу підземним переходом. Северин стояв, вагаючись, чи йти, чи ще трохи перечекати, допоки основна маса не схлине. Він озирнувся вздовж вагонів то в один бік, то в інший і помітив, що через два вагони від нього біля вхідних дверей стояли санітари і поліціанти, а навколо вирував тлум пасажирів. Северин незчувся, як рушив у напрямку натовпу. Ішов повільно, як сомнамбула, тож поки підійшов, то натовп пасажирів порідшав. Знайомий голос провідника на високих обертонах командував, щоб пасажири не затримувалися і проходили швидше. Уже майже всі порозбігалися, і залишилося кілька людей у цивільному, пара поліціантів у формі і жінка-медик у червоній куртці швидкої. Поруч стояв уже знайомий провідник. Северин підійшов до нього і тихо запитав:

— Що тут трапилося?

Провідник скоса глянув на Северина, як на зовсім незнайомого і звично командним провідниковим голосом промовив:

— Вас це не стосується! Проходьте, шановний, проходьте! Он там вихід у місто! Шановний? Ви що, глухий? Ідіть уже!

Северин відійшов убік і все ще продовжував спостерігати за метушнею у вагонних вікнах. Провідник знову гнівно зиркнув на Северина, але промовчав. Цієї миті до Северина підійшов чоловік у цивільному.

— Прошу показати ваші документи?

— Що? — не одразу зрозумівши, чого від нього хочуть, мовив Северин.

— Маєте паспорт чи будь-який інший документ? — спокійно мовив чоловік.

Северин мацнув себе по грудях і витяг портмоне, з якого дістав паспорт.

— Ось. А що власне такого?

— Нічого. Ви львів’янин? — втомлено запитав чоловік.

— Так, я щойно прибув ось цим самим потягом, — відповів Северин, час від часу кидаючи погляд на вікна вагона.

— Звідки ви прибули?

— З Києва.

— У якому вагоні ви їхали?

— Та ось... Блін.., я зараз... — він почав шукати квитка по кишенях і нічого не знайшов.

— Пробачте, я, здається, залишив свого квитка у вагоні...

— У якому вагоні ви їхали?

— А ось провідник мого вагона, питайте в нього, він знає.

Чоловік помахом руки закликав провідника. Той підійшов і знову зміряв Северина поглядом.

— Цей громадянин їхав у вашому вагоні? — запитав цивільний провідника.

— Цей? — мовив провідник, — Так точно, цей приїхав з Києва, у восьмому вагоні, сьоме місце.

Северинові мов відлягло від серця. Він посміхнувся цивільному і провідникові й по-дитячому запитав:

— Хтось когось того? Чи що?

Цивільний мовчки зміряв його поглядом, потім, зиркнувши на провідника, повільно запитав:

— Ви виходили з вашого купе впродовж вашої поїздки? — і при цьому ще раз поглянув на провідника.

Провідник тицьнув пальцем картуза, посунувши його на потилицю і впевнено відповів:

— Ні, цей пан як сів, так одразу й заснув. Він був один у купе. Я можу засвідчити, що так воно і було.

Цивільний одразу втратив цікавість до Северина, віддав йому паспорта і рушив до дверей вагона, з яких зійшов майор поліції і ще двоє в цивільному з алюмінієвими саквояжами. Вони стали осторонь. Майор записував щось у паперах, а цивільний дзвонив комусь по мобільному.

Северин глипнув на провідника і, намагаючись бути максимально байдужим, запитав:

— Там хтось помер?

— Да. Адін із Пітера, пріказал долга жить... — закурюючи, сказав провідник, пахкнув димком раз-другий і, махнувши рукою, додав: — Ну, та ви чєво? Ідітє уже. Нєчєва маячіть тут.

Северин відійшов кілька метрів і став, притулившись до стальної колони. Так його ні провідник, ані інші не бачили. За якийсь час з вагона медики, тримаючи за руки і ноги, витягли тіло чоловіка і поклали на ноші. Северин знав, хто на тих ношах. Він хотів іще раз глянути на його обличчя, але так і не зміг цього зробити, оскільки тіло на ношах одразу було вкрито відповідним чином. Ноші заторохтіли коліщатами по плитці перону. Медики, поліцейські і цивільні рухалися слідом спільною процесією. Цієї ж миті з динаміків перону залунав козацький марш, як це трапляється, коли від’їжджає фірмовий потяг. Та по кількох акордах щось сталося із записом, бо звук раптом почав сповільнюватися і розтягуватися, через що мелодія набула якогось комічно-траурного забарвлення. Северин дивився вслід процесії і розумів, що це був останній жарт СА-Сєда.

Як підтвердження його думок, ураз сталося неймовірне: уся процесія разом з музикою раптом зникли. Так, якби цього всього зовсім і не було. Зникли усі: поліцейські, медики й цивільні. Немов у якомусь фантастичному кіно. Від несподіванки в Северина мороз пробіг спиною, і стала сторчма чуприна.

— Телепортація... — самими лише устами поворушив Северин.

Постоявши ще кілька секунд у цілковитій тиші, Северин тряснув головою і, пригладивши волосся, рушив і собі в напрямку до підземного переходу. Він ішов уздовж потяга, що, мов приручений, теж почав рухатися. Мимоволі Северин кинув погляд на вікна вагонів, які поволі випереджали його. Всюди було порожньо. Вагони обганяли його, набираючи швидкості, блимаючи порожніми відкритими дверима, немов запрошуючи його ускочити до будь-якого з них. Ось і останній вагон виволікся, обганяючи Северина, коли раптом в дверях визирнув отой провідник — Іван Іванович Іванові, помахавши рукою, крикнув йому:

— Життя триває!

Северин тільки-но здійняв руку у відповідь, а провідник щезнув, як і не було. Северин зупинився, як укопаний.

Потяг повільно витягувався з вокзалу, мов гадина і, розчинявся в світанковій млі. Северин стояв і зачаровано дивився йому в слід. Ще довго в мряці крайня пара важких чавунних коліс останнього вагона відстукувала свої прощальні тух... тух... тух... На пероні поволі стало тихо й порожньо.

Електронний акорд сигналу розрізав тишу, і жіночий голос робота сповістив про прибуття електрички. На табло висвітлювалися цифри 06:47. Северин машинально простягнув різко руку якомога далі вперед, щоб добре оголити своє зап’ястя, сподіваючись перевірити, чи співпадає цей час із часом на його швейцарському золотому годиннику... Годинника на руці не було. Ба більше, його рукав був не його звичним, а рукавом блідо-зеленого відтінку маскувального військового однострою.

Северин опустив руку. Глянув на ноги і груди. Він був зодягненим у бойовий маскувальний костюм з «броником» на грудях і повним бойовим комплектом у розгрузці. На плечі телепнувся, клацнувши затвором, автомат. Северин силою волі втримався на ногах. Дійсність пролупилася в його свідомості, і враз усе ставало логічно зв’язаним і зрозумілим. Це було його нове життя. Не нове, а те інше чи інакше, але його, Северинове, що ось-ось щойно стало реальністю, яка відділила тамте попереднє в химерну уяву-спомин сну...

Він повільно присів, щоб не впасти біля свого наплічника, як крайцем зору помітив, що поперед нього на самому кінці перону маячить одинока постать... Теж у військовому обладунку... Придивившись уважніше, він упізнавав у ній... Маринку. Дівчина йшла назустріч, прискорюючи кроки. Северин покинув наплічника на мощеній плиткою долівці перону, перекинув за плечі автомата і невпевнено ступив кілька кроків, а далі пішов швидше й швидше... Коли вони зустрілися і стали впритул один до одного, Марина обняла його за шию, струсонула головою і блиснувши щирим усміхом, промовила гордо:

— Я кохаю тебе, Северине Джуро.

Северин розглядав обличчя Марини, зазирав у вічі, немов побачив їх уперше. Слова самі вирвалися з уст:

— Ти хочеш сказати, що ми тепер будемо весь час разом?

— Поруч, так точніше, — пошепки мовила Марина.

— А ти не боїшся, що я відмовлюся? — тривожно запитав Северин.

— Тепер уже ні. Відтепер я буду завжди поруч з тобою, — сказала вона і, поцілувавши його, додала: — Ну, по-сусідству, якщо вже так простіше.

— Ти-и-и? — здивовано прошепотів Северин.

— Я, — твердо мовила вголос дівчина.

Вокзальний селекторний сигнал продзеленчав звичним електронним акордом, але жодного повідомлення чи то про прибуття, чи відправлення не було оголошено... Десь здалеку з’явився незрозумілий гул. Він наростав невпинно, аж раптом з підземного переходу виринула юрба військових. Кроки їхні були твердими, і зброя брязкотіла. Їхні голоси забриніли в повітрі радісними нотами. Чутно гучні команди. Військові швидко виплеснулися на перон і стали шикуватися під стіною. Хтось гучно, командним голосом окрикнув Северина:

— Джуро!

Юрба весело загомоніла.

— Ходімо, — кивнула головою Марина в бік військових. — Пора!

Северин швидко вернувся за наплічником, закинув його на плече, і вони, тримаючись за руки, побігли до гурту.

На перон повільно, як вуж, вповзав потяг, вантажений броньованою технікою.

— Ши-и-и-к-у-уйсь! — пролунало різко.

Затріпотіли крильми вокзальні голуби, розлітаючись понад головами військових. Северин лиш провів їх лет поглядом. Усі заворушилися, і за якусь мить дві шеренги завмерли від команди «Струнко!». Потяг зупинився. У цілковитій тиші під склепінням скляного даху двірця замиготіло червоними діодами табло утворивши дату 05.06.15, а потім перемикнулося, вказуючи годину: 06:55.

Шибки двірцевого даху позолотили перші промені Сонця.