Якось я сидів у бібліотеці і працював над вступом до книги. За вікном лунав знайомий пташиний переспів. Підвівши голову я побачив брунатного птаха, що вмостився на підвіконні. Пересмішники знані своїм вмінням наслідувати, а цей птах виспівував з півдесятка мелодій. Двічі поспіль переспівуючи весь свій репертуар, пересмішник вдало імітував шум лісу, що переходив у плюскіт моря й повертав назад. Птах був так близько... Коли ж я надумав записати його пісню, пересмішник чемно вклонився й полетів собі геть.
Ось і я віддаю доземний уклін тим, хто підтримував мене від початку роботи в Оксфорді до її завершення в Єлі. Зокрема, я вдячний Тімоті Гартону Ешу та Томасу В. Саймонзу-молодшому. На початкових етапах моєї роботи я перебував під впливом Лєшека Колаковського та нині покійного Ісайї Берліна. На перші спроби поєднати питання історії, міфології та політики мене надихнули Стефан Пітер Роузен та нині покійний Річард Смоук. Декілька років поспіль Роман Шпорлюк, Анджей Валіцький та Пьотр Вандич допомагали мені критичними заувагами. Мої друзі та колеги, зокрема Стівен Бурант, Джеремі Кінг, Ерік Лор, Стюарт Рейчелз, Оксана Шевель та Кірен Вільямз, знайшли час прочитати чорновий варіант мого рукопису. Дослухався я й до слушних порад Анджея Пачковського, Марі Еліз Сарот, Мілади Анни Вахудової та Томаса Венцлови щодо деяких частин моєї роботи. Я вдячний Крісові Боєру, Девіду Бранденбергеру, Кейт Браун, Пітеру Голквісту, Ярославу Ісаєвичу, Віктору Гюго Лейну, Террі Мартіну, Гжегожу Мотиці, Річардові Тьюріцу, Няріюсу Удренасу, Теодору Віксу, Рафалю Внуку та Ларі Вулфу за інтерес, який вони виявили до окремих розділів моєї монографії. Своїми консультаціями зі спірних питань мені допомогли Лаура Белін, Одрі Гелфант Баддінг, Майкл Флаєр, Ярослав Грицак, Катаржина Єсень, Джошуа Кац, Едвард Кінан та Марк Крамер. Ідеями та джерелами мене забезпечували Кейт Дарден, Владислав Філар, Kpiс Ган, Ігор Ільюшин, Джефрі Копстейн, Гжегож Костжева-Зорбас, Дмитро Коблицький, Лєшек Єсень, Майкл МакКвін, Павел Свебода та Ясон Віттенберг. Окремої вдячності заслуговують Джефрі Бердс та Ягода Гернік Сталінська, які люб'язно поділилися власними науковими здобутками. Плідними також були пропозиції Пітера Андреаса, Аарона Белкіна, Джона Чаплічки, Нормана Дейвіса, Володимира Діброви, нині покійного Єжи Гедройця, Єжи Єдліцького, Тоні Джадта, Чарльза Майєра, Шона Поллока, Антонія Полонського, Пітера Потічного і Велько Вуячича.
Корисним виявився обмін думками зі студентами мого семінару Сергієм Біленьким, Стівеном Сігелом, Анною Шульц і Стівеном Свердловим. Загалом після публічного обговорення мої ідеї стали значно чіткішими, і тому я дуже щасливий, що мені поталанило поділитись своєю роботою із зацікавленими слухачами. Я хотів би подякувати учасникам дванадцятьох семінарів, що відбулись у Гарвардському університеті, трьох — у Віденському інституті гуманітарних наук, трьох — в Оксфордському університеті (один у коледжі Всіх святих і два в коледжі Св. Антонія) та двох — у Вірджинському університеті. Я також хотів би висловити свою вдячність усім, хто прийшов на лекції в Інституті історії Академії наук Польщі, Центральноєвропейському університеті, Колорадському університеті в Боулдері, Колумбійському університеті, Джордж-таунівському університеті, Массачусетському технологічному інституті, Університеті Північної Кароліни в Чейпел Гіл, Стенфордському та Єльському університетах, а також усім, хто відвідав конференції з політичних питань, організовані Європейським колегіумом у Варшаві, Інститутом Схід-Захід у Києві, Євроатлантичним центром у Кишиневі і Центром Вудро Вілсона у Вашингтоні. Світовий союз вояків Армії Крайової та Союз українців у Польщі люб'язно дозволили мені бути присутнім на польсько-українських конференціях, що відбувались у польській Академії національної оборони в Рембертові. Згадані в примітках люди, що погодились дати інтерв'ю, були неймовірно ласкавими. Джонатан Брент, Лариса Геймерт і Маргарет Отцель заповзято взялися за видавництво цієї книги. Особливо я вдячний Гевін Брент за її ретельне редагування. Відповідальність за точність відомостей і всі тлумачення цілком лежить на мені.
Про написання цієї роботи в її форматі годі було й думати, якби не можливість вільно користуватись фондами бібліотеки Віденер у Гарварді та бібліотеки Стерлінг в Єлі. Я також вдячний інституціям, що дозволили мені використати ілюстровані матеріали. Карти намалював Джонатан Вісс з opaz Maps.
Задум цієї книги виник десь між Оксфордом, Парижем, Віднем і Прагою, матеріали для неї збирались у Варшаві, Вільнюсі, Києві, Львові та на прикордонних територіях, писалася вона в Кембриджі, Массачусетс, а набула свого остаточного вигляду в Нью-Гейвені, Коннектикут. За фінансову підтримку я дякую Раді міжнародних наукових досліджень та обмінів, Інститутові гуманітарних наук у Відні, Американській раді наукових товариств, Інститутові стратегічних досліджень імені Джона Оліна та Гарвардській академії міжнародних і регіональних студій. Семюел Гантінгтон керував двома останніми інституціями протягом мого перебування в Гарварді, і трьома плідними роками я маю завдячувати саме його гречності та терплячості. Також мої слова вдячності за їхню роботу в Гарвардській академії я надсилаю Чет Гаскелл, Бет Гасті та Ірі Кукіній. Додаткові витрати фінансував Центр ЄС Гарвардського університету, Проект щодо примусової міграції Фонду Ендрю Меллона й Массачусетського технологічного інституту та Українського наукового інституту. Мій проект був би неможливим без подорожей, а відтак і гостинності, особливо ж подружжя Шевелів у Києві: Лариси й нині покійного Сергія, та Агнєшки й Анджея Вашкевичів у Варшаві. Так само, як і неможливим без громадських місць, де можна читати, писати та змінювати свою думку. Ностальгійна чорна кава проти ночі повертає до Cafe Pamplona в Кембриджі, Muzeum у Відні, Slavia у Празі, Nowy Swia у Варшаві і Аи St. Michel в Парижі (тепер, гадаю, вже в небутті).