Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Примітки

1

У своєму тексті автор намагався дотримуватись цього покажчика, називаючи міста, про які веде мову, відповідно до того, як їх звали претенденти на них або їхнє населення. Для спрощення читання ми намагались витримувати цей підхід щодо Вільна/Вільнюса, вживаючи першу назву для періоду до 1945 р., а другу — після. — Прим. перекладачів.

2

Умовна назва нацистської антиєврейської політики, що передбачала поставити крапку в «єврейському питанні» в Європі вже не виселенням євреїв за її межі, а цілковитим їх знищенням. Фізичне винищення євреїв розпочалось невдовзі після нападу Німеччини на Радянський Союз. На окупованих польських територіях також було організовано шість таборів смерті: Аушвіц (Освенцим), Треблінка, Собібор, Майданек, Хелмно та Белжець. Відповідно до плану «остаточного розв'язання єврейського питання», який затвердили на Ванзейській конференції 20 січня 1942 р., ліквідації підлягали 11,5 млн євреїв, що мешкали в Європі. Сам Тімоті Снайдер у своїх працях постійно наголошує на необхідності відходу від асоціації «Остаточного Розв'язання» лише із Аушвіцом, оскільки більшість радянських та польських євреїв загинули в інших таборах або були розстріляні без вивезення до таборів («Голокост кулями»). Про це див. його статтю Holocaust: The Ignored Reality // The New York Review of Books, July 16, 2009. — Прим. перекладачів.

3

Тут і далі переклади Адама Міцкевича подаємо за виданням: Міцкевич Адам. Вибрані твори / Пер. Максим Рильський. — t. 1–2. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1955, окрім перекладу першого рядка «Пана Тадеуша». Міцкевичеве «Litwo! Ojczyzno moja!» М. Рильський переклав як «О краю мій, Литво!» Для кращого розуміння книги Т. Снайдера ми передали «край» як «батьківщина» — Прим. перекладачів.

4

Bardach Juliusz. Studia z ustroju i prawa Wielkiego Ksiestwa Litewskiego. — Warszawa: PWN, 1970. — s. 18–21; Rowell S.C. Lithuania Ascending. — Cambridge: Cambridge University Press, 1994. — p. 296–299; Zinkevicius Zigmas. The History of the Lithuanian Language. — Vilnius: Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1996. — p. 71–76. Про поляків і німців див.: Knoll Paul. The Rise of the Polish Monarchy. — Chicago: University of Chicago Press, 1971.

5

Перевидана як: Библия. Факсимильнае узнавленне Библии, выдадзенай Францыскам Скарынаю у 1517–1519 гадах: В 3 тамах. — Мінск: Беларуская савецкая энцыклапедыя, 1990–1991. Його церковнослов'янська мова була забарвлена руською мовою шляхти Великого князівства Литовського, а також зазнала впливу чеської Біблії, якою Скорина користувався в Празі. Див.: Sadouski J. А Linguistic Analysis of the Four Books of Kings Printed by Skaryna in 1518: Doctoral dissertation. — University of London, 1967. — p. 224–226. Про народну прозу Скорини див.: Прадмовы і пасляслоўі паслядоунікаў Францыска Скарыны. — Мінск: Навука и техника, 1991; див. також: McMillin Arnold. Die Literatur der Weissrussen. — Giessen: Wilhelm Schmitz, 1977. — s. 40–47.

6

Altbauer Moshe. he Five Biblical Scrolls in a Sixteenth-Century Jewish ranslation into Belarusian (Vilnius Codex 626). — Jerusalem: Dorot, 1992. — p. 13–37. Див. також: Wexler Paul. he Reconstruction of Pre-Ashkenazic Jewish Se lements in he Slavic Lands in he Ligh of he Linguistic Sources // From Shtetl to Socialism / Polonsky Antony (ed.). — London: Li man Library, 1993. — p. 3–18.

7

Zbior praw litewskich od roku 1389 do roku 1529 tudziez Rozprawy sejmowe o tychze prawach od roku 1544 do roku 1563. — Poznan: Drukarnia na Garbarach 45, 1841. — s. 112. Привілеї дозволили євреям зберігати своє право та релігію, використовувати власну мову та звичаї у громадських справах і торгувати, не маючи міського громадянства. Див.: Goldberg Jacob. Jewish Privileges in the Polish Commonwealth. — Jerusalem: Israel Academy of Sciences and Humanities, 1985. — p. 1–40.

8

Цей подвиг повторили в наші часи, коли в 1960 р. у Мінську переклали Статут 1529 р. російською мовою, щоб радянські вчені могли його досліджувати. Тоді висунули версію, що його мова, очевидно не російська, була насправді білоруською: Статут Великого княжества Литовского 1529 года / Яблонскис К. И. (ред.). — Минск: Академия наук БССР, 1960. — с. 3–12. Найвірогідніше, руська була окремою мовою. Пор.: Zmuidzinas Jonas. Commonwealth polono-lithuanien ou l'Union de Lublin. — Paris: Mouton, 1978. — p. 79–82; Bardach Juliusz. Od aktu w Krewie do Zareczenia Wzajemnego Obojga Narodow // Unia Lubelska i tradycje integracyjne w Europie Srodkowowschodniej / Kloczowski Jerzy (red. Nauk.). — Lublin: IESW, 1999. — s. 14–18; Lazutka Stanislovas. Jezyk Statutow Litewskich i Metryki Litewskiej // Lithuania, 1–2 (22–23), 1997. — s. 26–33.

9

Див. вступ до Статуту 1566 р., написаний бл. 1576 р. Августінасом Ротундусом Мілеським: Archiwum Komisji Prawniczej. — t. 7. — Krakow: Polska Akademia Umiejetnosci, 1900. — s. XX; див. також: Kiapene Jurate. The Grand Duchy and the Grand Dukes in the Sixteenth Century // The Polish-Lithuanian Monarchy in European Context / Butterworth Richard (ed.). — Houndmills: Palgrave, 2001. — p. 86–87.

10

Дзербина Галина. Права и сямья у Беларуси эпохи рэнесансу. — Минск: Техналогия, 1997.

11

Goldblatt Harvey. The Emergence of Slavic National Languages // Scaglione Aldo. The Emergence of National Languages. — Ravenna: Loggo Editore, 1984. — p. 125, 165. Автор має на увазі процеси стандартизації та емансипації національних мов, що почались в Європі з т. зв. «італійського мовного питання» — загальної назви тривалих дискусій щодо розвитку єдиної літературної італійської мови для всієї Італії, в результаті яких в XVI ст. її основою було обрано флорентійський тосканський діалект. — Прим. перекладачів.

12

Friedrich Karin. The Other Prussia. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000.

13

Про політичну систему див.: Kaminski Andrzej. The Szlachta of the Polish-Lithuanian Commonwealth // The Nobility in Russia and Eastern Europe / Banac Ivo, Bushkovitch Paul (eds.). — New Haven, Conn.: Yale Russian and East European Publications, 1983. — p. 17–46; Markiewicz Mariusz. The Functioning of the Monarchy During the Reign of the Electors of Saxony // The Polish-Lithuanian Monarchy in European Context c. 1500–1795 / Butterwick Richard (ed.). — Houndmills, Basingstoke, Hampshire, New York: Palgrave, 2001. — p. 172–192. Див. також: Stone Daniel. The Polish-Lithuanian State, 1386–1795. — Seattle: University of Washington Press, 2001.

14

Короткі огляди історіографії Люблінської унії див. у: Bardach. Studia z ustroju i prawa. — s. 11–18, i Zmuidzinas. Commonwealth polono-lithuanien. — p. 143–151. Важливі російські інтерпретації 1569 p. запропонували Матвій Любавський та Іван Лаппо. Засадничі польські, білоруські та литовські погляди подають Йоахим Лелевель, Михайло Грушевський, Митрофан Довнар-Запольський та Адольфас Шапока. Провідними міжвоєнними польськими дослідниками унії були Оскар Галецький та Станіслав Кутжеба; важливий радянський білоруський внесок зробив В. І. Пічета; з моравською панслов'янською перспективою можна ознайомитись у Френсіса Дворніка. Вступом до теми англійською є праця: Dembkowski Harry. The Union of Lublin. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1982. Сьогодні деякі дослідники підважують ідею Речі Посполитої як «шляхетської республіки», підкреслюючи соціальну та регіональну стратифікованість шляхти. Про це див. напр. цитовані Тімоті Снайдером праці Даніеля Бовуа, або: Althoen David. That Noble Quest: From True Nobility to Enlightened Society in the Polish-Lithuanian Commonwealth, 1550–1830: Doctoral dissertation. — University of Michigan, 2000. — Прим. перекладачів.

15

Язичницькі литовські сім'ї масово перейшли у католицизм у 1387 р., але більшість литовських бояр вже були православними й залишались ними наступні два століття. Коли почалась Реформація, у Вільнюсі було набагато більше православних церков, ніж католицьких.

16

Ochmanski Jerzy. The National Idea in Lithuania // Concepts of Nationhood in Early Modern Europe / Banac Ivo, Sysyn Frank (eds.). — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 1986. — p. 312–313.

17

Численні публікації Пьотра Скарги, що стосувалися й протестантизму, й православ'я, — найкращий доказ тому. Див.: Skarga Piotr. Pisma wszystkie. — 5 tomow. — Warszawa: Ultima Thule, 1923–1930.

18

«Чия влада, того й віра» — релігійний принцип, встановлений серед німецьких князів за Аугсбурзьким релігійним миром 25 вересня 1555 р., за яким саме вони вирішували релігійну належність своїх підданих. «Один король, одне право, одна віра» — релігійний принцип, поширений у Франції від Релігійних війн середини XVI ст., за яким в абсолютистській державі мала існувати лише одна віра. — Прим. перекладачів.

19

«Добре впорядкована держава». — Прим, перекладачів. Захистом Литви є: Rozmowa Polaka z Litwinem. — Bresc: Drukarnia Radziwillowska, 1565. Її автор уже був «гладенький», коли у 1549 р., за два роки до його переїзду до Литви, польська корона призначила йому річну пенсію. Див.: Собрание государственных и частных актов, касающихся истории Литвы и соединенных с ней владений / Ред. Крупович Маврикий. — Вильно: В тип. Осипа Завадского, 1858. — с. 38–39; Baryczowa Marja. Augustyn Rotundus Mieleski, wojt wilenski, pierwszy historyk i apologeta Litwy // Ateneum Wilenskie, 11 (1936). — s. 144. Навряд чи можливо, щоб Ротундус вважав себе вченим, здатним писати округлими реченнями, phrases hien arrondies. У класичний латині можна було вживати слово «rotundus» для позначення «заокруглений», як і в прозі; вперше бачимо таке значення, мабуть, у Цицероновому «Ораторі», який був відомий Ротундусові. Водночас ця можливість була настільки ж невеликою у XVI ст., як і сьогодні: найпевніше, наш Ротундус був просто гладким. Щоб зрозуміти різницю між ранньомодерною та модерною націями потрібно відчувати, коли змінюється смисл слів, а коли — ні: бути «гладеньким» у XVI ст. означало те саме, що й сьогодні; бути «поляком» чи «литовцем» — звісно, інше.

20

Bushkovitch Paul. National Consciousness in Early Modern Russia // Banac, Sysyn. Concepts of Nationhood. — p. 356–357; Pelenski Jaroslaw. The Origins of the Official Muscovite Claim to the «Kievan Inheritance» // Harvard Ukrainian Studies, I, I (1977). — p. 48–50.

21

Kaminski Andrzej. Republic vs. Autocracy. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1993.

22

Див. таблицю на с. 48. Це також видно з хронологічного переліку збірок, виданих Віленською археографічною комісією в серіях «Акты, издаваемые Виленскою археографическою коммиссиею», «Акты, издаваемые Археографическою комиссиею, высочайше учрежденною в Вильне» та «Акты, издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов».

23

Tereskinas Arturas. Reconsidering the Third of May Constitution and the Rhetoric of Polish-Lithuanian Reforms // Journal of Baltic Studies, 27, 4 (1996). — p. 300. Див. також: Walicki Andrzej. The Enlightenment and the Birth of Modern Nationhood. — Notre Dame, Ind.: University of Notre Dame Press, 1989. Про просвітницькі дискусії навколо польських реформ див.: Вулф Ларі. Винайдення Східної Европи: мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва. — К.: Критика, 2009. — с. 283–402.

24

Для знайомства з цим питанням див.: Hundert Gershon David. Some Basic Characteristics of the Jewish Experience in Poland // Polonsky. From Shtetl to Socialism. — p. 19–25; Rosman M. J. The Lords' Jews. — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 1990. — p. 1–22. Класичною працею вважається: Baron Salo Wittmayer. A Social and Religious History of the Jews. — vol. 16. — New York: Columbia University Press, 1976.

25

Goldberg Jacob. Privileges Granted to Jewish Communities As a Stabilizing Factor in Jewish Suport // The Jews in Poland / Abramsky Chimen, Jachimczyk Maciej, Polonsky Antony (eds.). — Oxford: Blackwell, 1986. — p. 31–54; Beauvois Daniel. Polish-Jewish relations in Russian territory // Ibid. — p. 81; Eisenbach Artur. The Emancipation of the Jews in Poland, 1785–1870. — Oxford: Basil Blackwell, 1991. — p. 126–127, 158–160.

26

Визначена в 1791 p. територія переважно західних (у т. ч. українських) губерній, де мало право проживати єврейське населення Російської імперії. Проіснувала до 1917. — Прим, перекладачів.

27

Міцкевич сам пізніше одружився з жінкою єврейського походження. Міцкевичеве заплутане походження — це лише одна з варіацій на цю тему; історик Йоахим Лелевель (1786–1861), видатний віленський професор за часів Міцкевичевого навчання та найбільший тогочасний польський історик, був сином німецького дворянина. Для Міцкевича етнічні визначення національності не мали сенсу, тому неможливо визначити, ким він був «насправді», з'ясовуючи походження його батьків чи прадідів. Вступ до дискусії щодо Міцкевичевого походження див. у: Applebaum Anne. Between East and West. — London: Macmillan, 1995. — p. 114–122; Grudzinska-Gross Irena. How Polish is Polishness? // East European Politics and Societies, 14, 1 (2000). — p. 5ff.; Ascherson Neal. Black Sea. — New York: Hill and Wang, 1994. — p. 144ff. Про татарські мечеті див.: Tyszkiewicz Jan. Tatarzy na Litwie i w Polsce. — Warszawa: PWN, 1989. — s. 287. Фундаментальною працею є праця: Weintraub Wiktor. The Poetry of Adam Mickiewicz. — The Hague: Mouton, 1954. Щодо порушених питань див. с. 14–15.

28

Експансія польської освіти в Російській імперії не зачепила євреїв. У Вільнюсі радше російська, ніж польська, мова була для євреїв вікном у ширший світ.

29

Бенджюс А. и др. История Вильнюсского университета. — Вильнюс: Мокслас, 1979. — с. 64–66; Beauvois Daniel. Szkolnictwo polskie na ziemiach litewsko-ruskich 1803–1832. — t. 1. — Lublin: KUL, 1991. — s. 37–39, 273–275. Приклад Міцкевича, литовського поляка, кар'єра якого, уможливлена російським царем, привела до створення довготривалих символів польського патріотизму, не є унікальним. Схожою була доля Міхала Клеофаса Огіньського (1765–1833), чий полонез «Прощання з батьківщиною» в А мінор став найвідомішим польським бароковим твором.

30

«Філомати» (від грец. philomathes — той, що прагне знання) — організована за зразком масонських лож Й. Ковалевським, Я. Чачотом, Т. Заном, А. Міцкевичем та ін. таємна патріотична організація студентів Віленського університету, що існувала в 1817–1823 рр. Після розкриття більшість її членів, у т. ч. Міцкевич, були засуджені до заслання у внутрішні губернії Росії. — Прим. перекладачів.

31

Порівняймо Міцкевичеві рядки про втрачену Литву з Пушкіновими про відкриття Петербурга: «Природой здесь нам суждено / В Европу про-рубить окно, / Ногою твердой стать при море». «Евгений Онегин» був закінчений у 1832 р., «Пан Тадеуш» — у 1834. Пушкін і Міцкевич товаришували. Див.: Tomaszewski Jerzy. Kresy wschodnie w polskiej mysli politycznej // Miedzy Polska etniczna i historyczna / Wrzezinski Wojciech (red.). — Wroclaw: Ossolineum, 1988. — s. 97 і далі; див. також: Свирида И. И. Между Петербургом, Варшавой и Вильно. — Москва: ОГИ, 1999.

32

Barzun Jacques. Classic, Romantic, and Modern. — Garden City, N.Y.: Doubleday, 1961. — p. 14.

33

Taylor Nina. Adam Mickiewicz et la Lithuanie // Les confins de l'ancienne Pologne / Beauvois Daniel (ed.). — Lille: Presses Universitaires, 1988. — p. 70.

34

Улащик H. H. Предпосылки крестьянской реформы 1861 г. в Литве и Западной Белоруссии. — Москва: Наука, 1965. — с. 5–6.

35

Gieysztor Jakob. Pamietniki. — t. 1. — Wilno: Biblioteka Pamietnikow, 1913. — s. 36, 61, 136.

36

Про його газету, що виходила в оригіналі і російською мовою, див.: Калиновский К. Из печатного и рукописного наследия. — Минск: Беларусь, 1988. Див. також: Lossowski Piotr, Mlynarski Zygmunt. Rosjanie, Bialorusini i Ukraincy w Powstaniu Styczniowym. — Wroclaw: Ossolineum, 1959. — s. 166–186; Stanley John. The Birth of a Nation // The Crucial Decade / Kiraly Bela (ed.). — New York: Brooklyn College Press. — p. 110–119.

37

Aleksandravcius Egidijus. Political Goals of Lithuanians, 1883–1918 // Journal of Baltic Studies, 23, 3 (1992). — p. 230–231; Udrenas Nerijus. Book, Bread, Cross, and Whip: The Construction of Lithuanian Identity within Imperial Russia: Doctoral dissertation. — Brandeis University, 2000.

38

Moritsch Andreas. The January Insurrection and the Emancipation of Peasants in the Polish-Russian Provinces // The Crucial Decade / Kiraly Bela (ed.). — p. 180–182.

39

Kasperavicius Algis. Ksztaltowanie sie narodu litewskiego // Europa nie prowincjonalna / Jasiewicz Krzysztof (red.). — Warszawa: Rytm, 1999. — s. 218–223; Hroch Miroslav. Social Preconditions of National Revival in Europe. — Cambridge: Cambridge University Press. — 1985. — p. 89; Merkys Vytautas. Biskup Motiejus Valanczius a polityka narodowosciowa rzadu Rosji // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski Jerzy et al. (eds.). — Lublin: IESW, 1994. — p. 317–318.

40

Про польський позитивізм див.: Jedlicki Jerzy. A Suburb of Europe. — Budapest: Central European Press, 1999; Blejwas Stanislaus. Realism in Polish Politics. — New Haven, Conn.: Yale Concilium on International and Area Studies, 1984.

41

Narbutt Teodor. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 2. — Wilno: Antoni Marcinkowski, 1835–1841. — s. 492.

42

Krapauskas Virgil. Nationalism and Historiography. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 2000. — p. 31, 108.

43

Venclova Tomas. Native Realm Revisited: Mickiewicz s Lithuania and Mickiewicz in Lithuania — цит. за рукописом, сторінки 1–5, надруковано польською у: Zeszyty Literackie, 70 (2000). Схожу роль відіграла поезія Юзефа Ігнація Крашевського. Про Даукантаса див. також: Zmuidzinas. Commonwealth polono-lithuanien. — p. 148.

44

Pelissier Jean. Les principaux artisans de la Renaissance Nationale Lituanienne. — Lausanne: Leman, 1918. — p. 25–45. Порівняймо також останні два рядки популярної Міцкевичевої «Оди молодості» (1820): «Ну здрастуй же, ясний свободи ранку! Визволення йде сонце за тобою!»

45

Ochmanski Jerzy. Litewski ruch narodowo-kulturalny w XIX wieku. — Bialystok: PAN, 1965. — s. 137ff.; Krapauskas. Nationalism and Historiography. — p. 15.

46

Rak Jiri. Byvali Cechove. — Praha: H&H, 1994. — s. 127–140. Пор. також: Macura Vladimir. Ceskyy sen. — Praha: Lidove noviny, 1998. — s. 14–53.

47

Diringer David. The Alphabet. — vol. 1. — New York: Funk and Wagnall, 1968. — p. 157–164.

48

Дворнік Френсіс. Слов'яни в Європейській історії та цивілізації. — К.: Дух і літера, 2005. — с. 148–149; Дейвіс Норман. Боже ігрище: історія Польщі. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. — с. 110.

49

Ця теза про поширення націоналізму походить від Дії Грінфелд: Greenfeld Liah. Nationalism. — Cambridge: Harvard University Press, 1992.

50

Narbutt. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 1. — s. 454–464; Krapauskas. Nationalism and Historiography — p. 74.

51

Weintraub. The Poetry of Adam Mickiewicz. — p. 115. Мова йде про роботу Preussens altere Geschichte. — 4 Bd. — Riga: Hartmann, 1808.

52

Про Міцкевича у Франції див.: Walicki Andrzej. Philosophy and Romantic Nationalism. — Notre Dame, Ind.: University of Notre Dame Press, 1997. — p. 265–267.

53

Показовий аргумент щодо мови та національного відродження див. у: Macura Vladimir. Znameni zrodu. — Praha: H&H, 1995. — s. 61–79. Литовські діячі прагнули також довести, що Міцкевич був литовцем і в етнічному, а не лише в політичному сенсі, шукаючи доказів, що він володів литовською мовою. Загалом, використання історії як компенсації політики давнє, як і, власне, сама історія. Див.: Grafton Anthony. The Footnote. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2000. — p. 155.

54

Цит. за: Milosz Czeslaw. Rodziewiczowna // Kultura, 522 (1991). — s. 21.

55

Pelissier. Les principaux artisans. — p. 45–59; Venclova. Native Realm Revisited. — p. 22.

56

Bardach. Polacy Litewscy i inne narody Litwy historycznej // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski. — p. 366.

57

Radzik Ryszard. «Samookreslenie jako element swiadomosci etnicznej ludu bialoruskiego w XIX wieku» // Przeglad Wschodni, 4, 3 (1997). — s. 616.

58

Czekmonas Valerius. O etapach socjolingwistycznej historii Wilenszczyzny i rozwoju polskiej swiadomosci narodowej na Litwie // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski. — p. 457–463.

59

Jedrzejewicz Waclaw. Kronika Zycia Jozefa Pilsudskiego. — t. 1. — London: Polska Fundacja Kulturalna, 1977. — s. 15–16.

60

Іншою відповіддю був інтернаціональніший соціалізм. Казимир Келлез-Крауз, видатний марксистський теоретик партії Пілсудського, за походженням був литовським поляком. Про нього див. мою книгу: Nationalism, Socialism, and Modern Central Europe. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press for Ukrainian Research Institute, 1997. Молодого Фелікса Дзєржинського (1876–1926) виключили з його віленської школи за вживання польської мови. Він повернувся до інтернаціонального соціалізму, приєднався до Люксембурзького крила польського соціалізму, що відкидав ідею відродженої польської держави, а закінчив свою кар'єру в комуністичній Росії як голова ЧК. Див.: Blobaum Waclaw. Feliks Dzierzynski and the SDKPiL. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1983. Див. також: Cywinski Bohdan. Rodowody niepokornych. — Paris: Spotkania, 1985; Naimark Norman. The History of the «Proletariat». — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1979.

61

Wrobel Piotr. Kszaltowanie sie bialoruskiej swiadomosci narodowej a Polska. — Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. — s. 16.

62

Дані подаю за: Guthier Steven. The Belorussians: National Identification and Assimilation // Soviet Studies, 29, 1 (1977). — p. 40–47. Про «етнічні групи» та національну історію див.: King Jeremy. Loyalty and Polity, Nation and State: Doctoral dissertation. — Columbia University, 1998. — p. 29–33. Про захист див.: Smith Anthony. The Ethnic Origins of Nations. — Oxford: Blackwell, 1986.

63

Доунар-Запольскі M. B. Гісторія Беларусі. — Мінск: Беларуская Енциклапедія, 1994. — с. 360; Gajkowska Celina. Wincenty Marcinkiewicz // Polski Slownik Biograficzny. — t. 19. — Wroclaw: Ossolineum, 1974. — s. 588–590.

64

Міцкевичеві цитати з: Беларуская літаратура XIX стагоддзя / Лойко А. А., Рагош В. П. (ред.). — Мінск: Вышэйшая школа, 1988. — с. 32; Дунін цитований за його: Збор творау. — Мінск: Дзяржаўнае видавецтва БРСР, 1958. — с. 370.

65

Czeczot Jan. Piosnki wiesniacze znad Niemna i Dzwiny. — Wilno: Zawadzkiego, 1839. Див. також: Валодзіна T. B. Ян Чачот і браты Тышкевічы // Фальклор. — Мінск: Беларуская Навука, 1997. — с. 6. Kosman Marceli. Historia Bialorusi. — Wroclaw: Ossolineum, 1979. — s. 219; Weintraub. Poetry. — p. 13; McMillin Arnold. Die Literatur der Weissrussen. — s. 82–83.

66

Walicki. Philosophy and Romantic Nationalism. — p. 73.

67

Zaprudnik Jan. Belarus. — Boulder, Colo.: Westview, 1993. — p. 54–55; Kosman. Historia Bialorusi. — s. 220.

68

Thaden Edward. Russia's Western Borderlands, 1710–1870. — Princeton, N. J.: Princeton University Press, 1984, особливо c. 54, 68–69, 79, 121, 126; Grimsted Patricia. The Foreign Ministers of Alexander I. — Berkeley: University of California Press, 1969. — p. 104–150.

69

Доунар-Запольскі. Гісторія Беларусі. — с. 250.

70

Кузняева Софья. «Нацыянальнае адраджэнне і нацыянальная свядомасць беларусаў у першай палове XIX ст.» // Беларускі гістарычны агляд, 1, 1, 1994. — с. 57.

71

Це функція, яку та сама Церква виконувала для українців в австрійській Галичині у XIX ст. Державна політика мала значення, оскільки Уніатська Церква була під вогнем в обох державах у 1795 р.: Сосна Уладімір. Уніяцкае пытанне ў беларускай вёсцы ў канцы XVIII — першай палове XIX ст. // 3 гісторыі уніяцтва ў Беларусі / Біч М. В., Лойко П. А. (рэд.) — Минск, 1996. — с. 90–92.

72

Тарасюк Л. К. Адлюстраванне уніяцкай тэматыкі у творчасці Францішка Багушзвіча // Unia brzeska / Luzny Ryszard, Ziejka Franciszek, Kepinski Andrzej (red.). — Krakow: Universitas, 1994. — s. 526–531.

73

Розуміння інституційних змін у Церкві в 1830-х рр. передано в: Шавельский Г. И. Последнее воссоединение с православной церковью униатов Белорусской епархии (1833–1839 гг.). — Санкт-Петербург: Тип. «Сельского вестника», 1910.

74

Zaprudnik Jan. National Consciousness of the Byelarussians and the Road to Statehood // Byelorussian Statehood. Kipel Vitaut, Kipel Zora (eds.). — New York: Byelorussian Institute of Arts and Sciences, 1988. — p. 13 Jurkiewicz Jan. Nasze widzenie Bialorusinow w XX wieku // Dzieje Najnowsze, 27, 2 (1995). — s. 68.

75

Vakar Nicholas. Belorussia. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1956. — p. 82–83. Рекомендацію цензора див. у: Багушэвіч Францішак. Творы. — Мінск: Беларусь, 1967. — с. 202–205.

76

Варто зазначити, що Ернест Гелнер у кількох місцях зачіпає питання, як модернізація держав іноді приводить до творення однієї, а часом — кількох націй. Гелнер Ернест. Нації та націоналізм; Націоналізм. К.: Таксон, 2003.

77

Про ставлення російської еліти до повстання 1863 р. див.: Glebocki Henryk. Fatalna sprawa. — Krakow: Arcana, 2000; Прудников M. Чего же хочет Польша? — Санкт-Петербург: Главное управление военно-учебных заведений, 1863. Про самоідентифікацію селян див.: Radzik. «Samookreslenie». — s. 612–614; Koszelew M. Polacy w oczach Bialorusinow // Dzieje Najnowsze, 27, 2 (1995). — s. 83–85.

78

Про цю зміну див.: Weeks Theodore. Nation and State in Late Imperial Russia. — Dekalb: Northern Illinois University Press, 1996. — p. 45–73; Weeks Theodore. Russification and the Lithuanians // Slavic Review, 60, 1 (spring 2001). — p. 109; Lieven Dominic. Nicholas II. — New York: St. Martins, 1993. — p. 134–135; Rodkiewicz Witold. Russian Nationality Policy. — Lublin: Scientific Society of Lublin, 1998. — p. 226–231; Pelissier. Les principaux artisans. — p. 158–159; О русской правде и польской кривде. — М.: Университетская типография, 1863. — с. 28–29.

79

Chimiak Lukasz. Gubernatorzy Rosyjscy w Krolestwie Polskim. — Wroclaw: FNP, 1999. — s. 70–79; Chwalba Andrzej. Polacy w sluzbie Moskali. — Warszawa: PWN, 1999. — s. 66; Bushkovitch Paul. The Ukraine in Russian Culture // Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas, 39, 3, (1991). — s. 347–350. Див. також: Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики. — Москва: Индрик, 1999. Vakar. Belorussia. — p. 73. Йосиф Гурко, варшавський генерал-губернатор і найвідоміший русифікатор у польській історії, також був польсько-литовського походження.

80

Довнар-Запольский М. В. Народное хозяйство Белоруссии, 1861–1914 гг. — Минск: Изд. Госплана БССР, 1926. — с. 8–28.

81

Офіційний перепис населення міста 1909 р. показав, що місто мало 205 250 мешканців, 1,2% з яких були литовцями, 20,7% — росіянами, 37,8% — поляками, а 36,8% — євреями. Гаучас П., Видугирис А. Этнолингвистическая ситуация литовско-белорусского пограничья // География, 19 (1983). — с. 62–63. За російським переписом 1897 р. у місті мешкало 40% євреїв, 31% поляків і 2% литовців. Vakar. Belorussia. — p. 12. Див. також: Zinkevicius. History of the Lithuanian Language. — p. 288; Eberhardt Piotr. Przemiany narodowosciowe na Litwie w XX wieku // Przeglad Wschodni, 1, 3 (1991). — s. 456–457.

82

Цитату з 1902 див. у: Aleksandravicius Egidijus. Political Goals of Lithuanians, 1883–1918 // Journal of Baltic Studies, 23, 3 (1992). — p. 234; з 1905 p. — y: Pelissier Jean. Les principaux artisans. — p. 177; пор. також: Eidintas Alfonsas, Zalys Vytautas. Lithuania in European Politics. — New York: St. Martins, 1999. — p. 39; Lossowski Piotr. Stosunki polsko-litewskie 1918–1920. — Warszawa: Ksiazka i Wiedza, 1966. — s. 35–40.

83

Byelorussian Statehood / Kipel Vitaut, Kipel Zora (eds). — New York: Byelorussian Institute of Arts and Sciences, 1988. — p. 32–36, 37–52, 125–129.

84

Maldzis Adam. Belaruska staulenne da Liublinskai unii // Unia lubelska і tradycje integracyjne / Kloczowski (red.). — s. 154–155.

85

Бич Михал. Ад идеи аднаўлення Речьи Паспалитау да барацьбы за стваренне незалежнай беларуская дзяржавы // Unia lubelska / Kloczowski (red.). — s. 173.

86

Цьвікевіч Аляксандр. Западно-руссизм. — Мінск: Навука і тэхніка, 1993 [1928]. — с. 314.

87

Guthier. The Belorussians. — p. 40–47; Eberhardt Piotr. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — Warszawa: Przeglad wschodni, 1997. — s. 46; Eberhardt Piotr. Przemiany narodowosciowe na Bialorusi. — Warszawa: Editions Spotkania, 1994. — s. 14. Ці розрахунки базовані на даних перепису 1897 р., який враховував дані щодо рідної мови.

88

Про землю див.: Rodkiewicz. Russian Nationality Policy. — p. 79; про мову: Kurzowa Zofia. Jezyk polski Wilenszczyzny i kresow polnocno-wschodnich. — Warszawa: PWN, 1993. — s. 22–311.

89

У цьому сенсі польськість цих поляків нагадувала німецькість австрійських лібералів до часів масової політики в Австрії. Див.: Judson Pieter. Exclusive Revolutionaries. — Ann Arbor: University of Michigan Press, 1996.

90

Bardach Juliusz. O swiadomosci narodowej Polakow na Litwie i Bialorusi // Miedzy Polska etniczna i historyczna / Wrzezinski Wojciech (red.). — Wroclaw: Ossolineum, 1988. — s. 246–247; Смалянчук Аляксандр. Пстарычная швядомость и идеалагия палякаў Беларуси и Литвы на пачатку XX стагоддзя // Беларускі гістарычны агляд, 1, 2 (1995). — с. 32–40.

91

Наприклад: Romer Michal. Litwa. — Lwow: Polskie towarzystwo nakladowe, 1908. Про інші такі праці див.: Bardach. Polacy Litewscy // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski Jerzy et al. (eds.). — Lublin: IESW, 1994. — p. 372–373.

92

Дані російського перепису 1897 p.

93

Eidintas, Zalys. Lithuania in European Politics. — p. 18; Motieka Egidijus. Poczatki nowozytnego panstwa litewskiego // Europa nie prowincjonalna / Krzysztof Jasiewicz (red.). — Warszawa: Rytm, 1999. — s. 224–231; Miknys Rimantas. Wilno i Wilenszczyzna w koncepcjach Michala Romera i krajowcow // Ibid. — s. 70; Berenis Vytautas. Problem dziedzictwa kulturowego Wielkiego Ksiestwa Litewskiego w ideologii litewskiego ruchu narodowego // Ibid. — s. 467–473.

94

Були спроби використати польську мову як засіб для повторної литовізації письменних верств: Bujnicki Tadeusz. Polskojezyczne pisarstwo Litwinow w Wilnie // Litwa / Lemanaite Greta, Bukowiec Pawel (red.). — Krakow: WUJ, 1998. — s. 117–122.

95

Підрахунки 1909 p., цитовані вище, показали 37,7% поляків і 36,8% євреїв. Згідно з російським переписом 1897 р., місто було на 40,4% єврейським і на 30,9% польським. Про торгівлю див.: Schoenburg Nancy, Schoenburg Stuart. Lithuanian Jewish Communities. — New York: Garland, 1991. — p. 354.

96

Порівняння Бешта та Гаона див. у: Rosman Moshe. Founder of Hasidism. — Berkeley: University of California Press, 1996. — p. 36–37. Про соціальні витоки сіоністів у Польщі див.: Mendelsohn Ezra. Zionism in Poland. — New Haven, Conn.: Yale University Press, 1981. Про політику асиміляції та націоналізм у Відні див.: Rozenblit Marsha. The Jews of Vienna 1867–1914. — Albany, N. Y.: SUNY Press, 1983. — p. 175–195. Див. також: Levisohn Joshua. The Early Vilna Haskalah: Doctoral dissertation. — Harvard University, 1999.

97

Tobias Harry. The Jewish Bund in Russia. — Stanford, Calif.: Stanford University Press, 1972. — p. 46, 52–53; Minczeles Henri. Vilna, Wilno, Vilnius. — Paris: Editions de la Decouverte, 1993.

98

Kawym Stefan. Ideologia stronnictw politycznych w Polsce wobec Mickiewicza 1890–1899. — Lwow: Filomata, 1937; Kozlowski Jozef. «My z niego wszyscy...» — Warszawa: Czytelnik, 1978.

99

Ця оцінка базується на результатах виборів, зібраних у 2000 р. Джефрі Копстейном та Джейсоном Віттенбергом для їхнього проекту «Rethinking the Social Bases of Dictatorship and Democracy in Interwar East Central Europe».

100

У 1939 p. Ксаверій Пружинський пов'язав соціальне походження Дмовського з новим видом польського націоналізму: Pruzinski Ksawery. Niezadowoleni і entuzjasci. — Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1990. — s. 637–644. Тверезий вступ до цієї теми див. у: Walicki Andrzej. The Troubling Legacy of Roman Dmowski // East European Politics and Societies, 14, 1 (2000). — p. 12–30. Браян Портер оцінює модерний польський націоналізм як відмову від історичного часу: Porter Brian. When Nationalism Began to Hate. — Oxford: Oxford University Press, 2000. Див. також: Dabrowski Patrice. Folk, Faith, and Fatherland // Nationalities Papers, 28, 3 (2000). — p. 397–416. Пор. загалом: Wandycz Piotr. The Lands of Partitioned Poland. — Seattle: University of Washington Press, 1993; Kieniewicz Stefan. Historia Polska 1795–1918. — Warszawa: PWN, 1997; Polonsky Antony. Politics in Independent Poland. — Oxford: Clarendon Press, 1972.

101

Liulevicius Vejas. War Land on the Eastern Front. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000.

102

Бич. Ад идеи аднаулення Речьи Паспалитау. — с. 174–175; цитата Василя Захарки з Kipel and Kipel. Byelorussian Statehood. — p. 97.

103

Lubachko Ivan. Belorussia under Soviet Rule. — Lexington: University of Kentucky Press, 1972. — p. 24–25.

104

Smetona Antanas. Die litauische Frage. — Berlin: Das neue Litauen, 1917. — s. 29.

105

Page Stanley. The Formation of the Baltic States. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1959. — p. 30–97; Sukiennicki Wiktor. East Central Europe During World War I. — vol. 2. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1984. — p. 668–705.

106

Garlicki Andrzej. Wilna zadaja wszyscy // Tematy polsko-litewskie / Traba Robert (red.). — Olsztyn: Borussia, 1999. — s. 72.

107

Lossowski Piotr. Po tej i tamtej stronie Niemna. — Warszawa: Czytelnik, 1985. — s. 105. Щоб відчути литовське розчарування див.: Gabrys Juozas. L'Etat Lithuanien et Mitteleuropa. — 1917; Lituanus. La verite polonaise sur les Lithuaniens. — Lausanne: Bureau d'Information de Lithuanie, 1917.

108

Eberhardt Piotr. Wizje i projekty Polskiej Granicy Wschodniej w latach 1914–1921 // Przeglad Wschodni, 5, 2 (1998). — s. 348–351.

109

Wandycz Piotr. Soviet-Polish Relations, 1917–1921. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1969. — p. 110.

110

Senn Alfred Erich. The Great Powers, Lithuania, and the Vilna Question. — Leiden: Brill, 1966. — p. 55.

111

Смертельний удар (лат).

112

Davies Norman. White Eagle, Red Star. — London: Macdonald and Co., 1972; Zeligowski Lucjan. Wojna w roku 1920. — Warszawa: Polska zjednoczona, 1930.

113

Wandycz. Soviet-Polish Relations. — p. 209; Eidintas, Zalys. Lithuania in European Politics. — p. 70, 77; Ajnenkiel Andrzej. Od aktu 5-ego listopadu do traktatu ryskiego // Traktat Ryski 1921 roku po 75 latach / Wojciechowski Mieczyslaw (red.). — Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikolaja Kopernika, 1998. — s. 27. Перебіг подій після 1939 p. був такий: польська поразка, радянське привласнення Вільнюса на користь Литви, а потім радянська окупація самої Литви.

114

Zeligowski Lucjan. Zapomniane prawdy. — London: Mildner and Sons, 1943. — s. 32–43; цитата Пілсудського з: Skaradzinski Bohdan. Fenomen litewsko-bialoruskich formacji Wojska Polskiego // Europa nie prowincjonalna / Jasiewicz. — s. 902. Див. також: Nowak Andrzej. Polska i trzy Rosje. — Krakow: Arcana, 2001. — s. 326–332.

115

Dabski Jan. Pokoj ryski. — Warszawa: Kulerskiego, 1931. — s. 78; Wojdylo Witold. Traktat w Rydze w koncepcjach politycznych obozu narodowego // Wojciechowski. Traktat Ryski 1921. — s. 53–55. Про другорядні мотивації Грабського див.: Kawalec Krzysztof. Narodowa Demokracja wobec traktatu ryskiego // Ibid. — s. 31–45. Про Василевського див.: Stoczewska Barbara. Litwa, Bialorus, Ukraina w mysli politycznej Leona Wasilewskiego. — Krakow: Ksiegarnia Naukowa, 1998. Про Пілсудського і Василевського див.: Wasilewski. Jozef Pilsudski: Jakim go znalem. — Warszawa: Roj, 1935.

116

Я маю на увазі: Доўнар-Запольскі. Гісторія Беларусі. Рукопис був завершений у 1926 р. Про радянське використання селянських і національних проблем у Польщі див.: Jackson George. Comintern and Peasant in East Europe, 1919–1930. — New York: Columbia University Press, 1966. — p. 22, 182 і далі.

117

Він вийшов у комуністичній Польщі: Mickiewicz Adam. Pan Tadeusz / Tlum. Bronislaw Taraszkiewicz. — Olsztyn: Pojezierze, 1984.

118

Традиційно в білоруській історіографії ставиться питання про те, що сталося б, якби в Ризі всі «етнічно білоруські землі» віддали радянській Білорусі; інше питання про те, що сталося би в разі створення білоруської незалежної держави. Обидві можливості не були реалістичними. Ця праця висуне менш захмарні гіпотетичні припущення, розглядаючи висунуті пропозиції, що з плином часу були відкинуті. Див.: Ладысев Уладзімір, Брыгадзін Петр. Рада БНР пасля Рыжскага дагавора 1921 р. // Беларускі гістарычны часопіс, 1 (1997). — с. 48–50.

119

Міхал Ромер з Каунаса Юзефу Пілсудському у Варшаву, 15 травня 1922 р. — див. у: Pasmo czynnosci ciagiem lat idace / Rosner Anna, Rosner Andrzej (red.). — Warszawa: Krag, 1992. — s. 158–162; про погром див.: Mendelsohn Ezra. The Jews of East Central Europe. — Bloomington: Indiana University Press, 1983. — p. 52; про 1918–1920-ті pp. див.: Lossowski. Stosunki polsko-litewskie; про 1920-ті рр.: Senn Alfred. The Emergence of Modern Lithuania. — Westport, Conn.: Greenwood Press, 1975.

120

Існував невеличкий пам'ятник Міцкевичу всередині академічного костьолу у Вільні.

121

Slowo (Wilno), 1 listopada 1924. — s. 1.

122

Myslakowski Piotr. Losy wilenskich pomnikow Mickiewicza // Biuletyn Stowarzyszenia Wspolnota Polska, pazdziernik 1998.

123

Про тогочасне Вільно див.: Mendelsohn Ezra. The Jews of East Central Europe. — Bloomington: Indiana University Press, 1983. — p. 11–84; Najnowsze dzieje Zydow w Polsce / Tomaszewski Jerzy (red.). — Warszawa: PWN, 1939. — s. 179–198. Див. також: Мілош Чеслав. Родинна Європа. — Львів: Літопис, 2007. — с. 69–78.

124

За польським переписом 1931 р. в місті проживало 195 100 осіб, з яких 65,9% поляків, 28,0% євреїв, 0,9% білорусів і 0,8% литовців. Литовські демографи визнали, що тоді в місті було мало литовців. Леонас Сабалюнас погодився на цифру 5,8% щодо міста та навколишніх територій, приєднаних Литвою в 1940 р. Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie // Przeglad Wschodni, 1, 3 (1991). — s. 468–469.

125

Про білоруську культуру див.: Vakar. Belorussia. — p. 121–135; Wabiszczewicz Aleksander. Sytuacja szkolnictwa bialoruskiego na Bialorusi Zachodniej // Spoleczenstwa bialoruskie, litewskie i polskie na ziemiach polnocno-wschodnich II Rzeczypospolitej / Gizejewska Malgorzata, Strzembosz Tomasz (red.). — Warszawa: ISP PAN, 1995. — s. 190, 198; Litwin Aleksiej. Problem Bialorusi w oficjalnej polityce polskiej // Ibid. — s. 17–21.

126

Мілош. Родинна Європа. — с. 83.

127

Kasperavicius Algis. Relituanizacja i powrot do macierzy // Tematy polsko-litewskie / Traba Robert (red.). — Olsztyn: Borussia, 1999. — s. 103; Udrenas Nerijus. History Textbooks and the Making of the Nation State: Master s thesis. — Brandeis University, 1995. — p. 14.

128

Venclova Tomas. Native Realm Revisited, цит. за рукописом, сторінка 23, надрукована польською в Zeszyty Literackie, 70 (2000).

129

Цит. за: Neumann Iver. Poland as a Regional Great Power // Regional Great Powers and International Politics / Neumann Iver (ed.). — New York: St. Martins, 1992. — p. 134–135. Див.: Anysas M. Der litauische-polnische Streit um das Wilnagebiet. — Wurzburg: K. Triltsch, 1934. — s. 1–2, 10; Voldemaras Augustin. La Lithuanie et ses problemes. — Paris: Mercure Universel, 1933. — p. 15–18.

130

Eidintas, Zalys. Lithuania in European Politics. — p. 140–141.

131

Eidintas, Zalys. Lithuania in European Politics. — p. 122.

132

Crowe David. The Baltic States and the Great Powers. — Boulder, Colo.: Westview Press, 1993. — p. 83.

133

Eidintas, Zalys. Lithuania in European Politics. — p. 180–181.

134

Загалом про край див.: Wierzbicki Marek. Polacy i Bialorusini w zaborze sowieckim. — Warszawa: Volumen, 2000. — s. 155–156; про місто див.: Iwanow M. Sprawa przynaleznosci Wilna i problemy narodowosciowe na Bialorusi // Spoleczenstwa... / Gizejewska, Strzembosz. — s. 85–89.

135

Polski Slownik Biograficzny. — t. 18. — Wroclaw: Ossolineum, 1973. — s. 1, 514; Успаміны аб працы першых беларускіх палітычных арганізацый. — Мінск: Беларуская Савецкая Энцыклапедыя, 1991; McMillin Arnold. Die Literatur der Weissrussen. — s. 122.

136

Zepkajte Regina. Okupacja Wilna przez Armie Czerwona // Spoleczenstwa... / Gizejewska, Strzembosz. — s. 305.

137

Crowe. The Baltic States. — s. 99–106; Bullock Alan. Hitler and Stalin. — New York: Knopf, 1992. — p. 645; Zepkajte Okupacja Wilna przez Armie Czerwona. — s. 302; Kasperavicius Algis. Stosunek wladz i spoleczenstwa Litwy do Polakow na Wilenszczyznie // Spoleczenstwa... / Gizejewska, Strzembos. — s. 307; Tarka Krzysztof. Spor o Wilno // Zeszyty Historyczne, 114 (1995). — s. 60; Sabaliunas. Lithuania in Crisis. — p. 151–153. Під час Другої світової війни столицею Литви залишався Каунас, хоча відповідно до конституції нею був Вільнюс. Саме в Каунасі японський віце-консул Тіуне Сугіхара видав 10 000 віз євреям, врятувавши 5 000 життів. Hillel Levine. In Search of Sugihara. — New York: Free Press, 1996.

138

Sabaliunas Leonas. Lithuania in Crisis. — Bloomington: Indiana University Press, 1972. — p. 153; Kasperavicius. «Relituanizacja i powrot do macierzy». — s. 108.

139

Запис від 9 липня 1941 р. Його щоденник зберігається у відділі рукописів (Rankrasciu Skyrius) бібліотеки Вільнюського університету під шифром F75–15. Далі — VUBR.

140

Уявною правовою підставою для цієї вимоги була угода з більшовицькою Росією від 12 липня 1920 р.

141

Kairys S. Is Vilniaus sugrizus? // Mintis, 10, 1939. — s. 130. Цит. за: Kasperavicius. «Relituanizacja». — s. 109.

142

Sabaliunas. Lithuania in Crisis. — p. 162. Див. також: Crowe. The Baltic States. — p. 143.

143

Щоденникові записи від 4 лютого 1940 р. і 21 березня 1940 р. // VUBR F75–13. Див. також: Tomaszewski Longin. Spoleczenstwo Wilenszczyzny wobec wladzy Litewskiej i sowieckiej // Spoleczenstwa... / Gizejewska, Strzembosz. — s. 329; Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — s. 151.

144

Kasperavicius. Stosunek wladz i spoleczenstwa Litwy do Polakow. — s. 313; Zepkajte. Okupacja Wilna. — s. 310–314.

145

Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — s. 153–154.

146

Ця книга не порівнює нацистський та радянський режими. У 1970–1980-х рр. таке порівняння було частиною західнонімецьких дебатів, де його співвідносили зі спадком Третього Рейху у сучасному західнонімецькому суспільстві. Провідником до Historikerstreit є праця: Maier Charles. The Unmasterable Past. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1988; також див.: Wehler Hans-Ulrich. Entsorgung der deutschen Vergangenheit? — Munich: Beck, 1988. Важливою англомовною збіркою є: Reworking the Past / Baldwin Peter (ed.). — Boston: Beacon Press, 1990. У 1990-х рр. дебати про порівняння перенеслись до Франції, тоді як традиційні лояльності до комунізму ставились під питання після розпаду СРСР. Див. особливо: Фюре Франсуа. Минуле однієї ілюзії: нарис про комуністичну ідею у XX столітті. — К.: Дух і Літера, 2007; див. також мою рецензію: Coming to Terms with the Charm and Power of Soviet Communism // Contemporary European History, 6, 1 (1997). — p. 133–144. Аргументи міжнародної збірки Courtois Stephane (ed.). Le livre noir du communisme. — Paris: Robert Laffont, 1997, щодо жорстокості комунізму мали найбільший резонанс у Франції та Італії. Французькі та німецькі дебати перетнулись в Le Debat, 89 (1996).

147

Під прикриттям німецької влади радикальні литовські націоналісти закликали німців очистити Вільнюс від поляків і були розчаровані, дізнавшись, що німці мають інші плани. Див.: Kasperavicius. Relituanizacja. — s. 114–115.

148

Статистичний звіт за березень 1943 р. (34/67) // F. R1399, А1, В. 9; «Lagebericht. Wilna, IV А 1 (Gestapo)» // F. R1399, Al, В. 100; «An den Herrn Hoheren SS-und Polizeifuhrer Ostland und Russland Nord in Riga. Verhalten litauischer Sonderkampfverbande», 11 Mai 1944; «Lagebericht. Bandentatigkeit», 24 April 1944 // F. R1399, Al, B. 100, L. 1; Звіт командира CC Тітеля Скельну в Ризі, 15 Mai 1944 // F. R1399, Al, B. l06 — всі зберігаються в Литовському центральному державному архіві у Вільнюсі.

149

Porat Dina. The Holocaust in Lithuania // The Final Solution / Cesarini David (ed.). — Routledge: New York, 1994. — p. 160.

150

Arad Yitzhak. The «Final Solution» in Lithuania // Yad Vashem Studies, 11 (1976). — p. 43–48; Arad Yitzhak. Ghetto in Flames. — Jerusalem: Hava, 1980. — p. 43–48.

151

Kweit Konrad. Rehearsing for Murder // Holocaust and Genocide Studies, 12, 1 (1998). — p. 3–26. Про роль литовських євреїв за часів радянської окупації див.: Levin Dov. Baltic Jews under the Soviets. — Jerusalem: Hebrew University, 1994. Під час радянського міжвладдя автор був депутатом парламенту.

152

Arad. Ghetto in Flames. — p. 429–432; Dvorjetski Marc. Le Ghetto de Vil'na. — Geneva: Union O.S.E., 1946; щоденник Іцхака Рудашевського: Lithuania, 3 (1991). — p. 35–49; Mac-Queen Michael. The Context of Mass Destruction // Holocaust and Genocide Studies, 12, 2 (1998). — p. 27–48. Див. також: Stang Knut. Kollaboration und Massenmord. — Frankfurt am Main: Peter Lang, 1996. — s. 73–112.

153

Рівень смертності вищий, ніж це прийнято вважати, оскільки, мабуть, 15 тис. євреїв з Варшави та Центральної Польщі втекли до Вільна в 1939–1941 рр. Більшість із них знайшли свою смерть десь у Литві.

154

Novershtern Abraham. Yung Vilne // The Jews of Poland Between he wo World Wars / Gutman Yisrael, Mendelsohn Ezra, Reinharz Jehuda, Shmeruk Chone (eds.). — Hanover, Mass.: Brandeis University Press, 1989. — p. 386.

155

Tarka. Spor o Wilno. — s. 83.

156

Kasperavicius. Relituanizacja. — s. 117.

157

Советский фактор. — с. 73.

158

Teczka specjalna J. W. Stalina. Raporty NKWD z Polski 1944–1946 / Cariewskaja atiana i inni. — Warszawa: Instytu Studiow Politycznych Polskiej Akademii Nauk, 1998. — s. 48.

159

Ця тема обговорюється ширше у розділі 9.

160

Запис у щоденнику від 6 листопада 1944 р. // VUBR, f75–13.

161

«Хто вшанує місто без імені?» — питає перший рядок «Міста без імені» Чеслава Мілоша, виданого у 1969 р. Про труднощі литовських поляків див. спогади з: Surwillo Jerzy. Rachunki nie zamkniete. — Vilnius: Magazyn Wilenski, 1992, наприклад, на c. 318.

162

Borodziej Wlodzimierz, Ciesielski Stanislaw, Kochanowski Jerzy. Wstep // Przesiedlenie ludnosci polskiej. — s. 23–35; Brandisauskas Valentinas. Migracje i przemiany demograficzne na Litwie // Europa nie prowincjonalna / Jasiewicz Krzysztof (red.). — Warszawa: Rytm, 1999. — s. 1123.

163

Про поляків у Вільнюсі див.: Przesiedlenie ludnosci polskiej. — s. III; про польську владу, що очікувала на польських селян, — s. 109ff; про німецькі документи — s. 159; про литовський Каунас — s. 361–364.

164

Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — s. 167; Eberhard Piotr. Polska ludnosc kresowa. — Warszawa: PWN, 1998. — s. 114–123. Застереження щодо результатів переписів див. у: Anderson Benedict. he Spectre of Comparison. — London: Verso, 1998. — p. 36–45.

165

Офіційні квазіспогади трактують цей період як боротьбу за збереження «литовської нації»: Бордонайте М., Товарищ Матас. — Вильнюс: Минтис, 1986. — с. 89 і passim.

166

Christophe Barbara. Staa versus Identitat. — Cologne: Wissenschaf und Politik, 1997. — s. 41.

167

Бенджюс А. и др. История Вильнюсского университета. — с. 154, 194; Kosman Marceli. Uniwersyte Wilenski 1579–1979. — Wroclaw: Ossolineum, 1981. — s. 57. Кількість євреїв зменшилась із 13% у 1937–1938 рр. до 6,5% у 1945–1946 рр. і до 1,6% у 1976–1988 рр. Перша різниця була результатом того, що понад 90% литовських євреїв було знищено під час Голокосту. Друга, найвірогідніше, свідчить про схильність радянських євреїв навчатись у російськомовних університетах.

168

Айтов Н. А., Мордкович В. Г., Титма М. Х. Советский город. — Москва: Мысль, 1988. — с. 212–222. Misiunas Romuald, aagepera Rein. he Baltic States. — London: Hurst, 1983. — p. 106, 125.

169

Тейлор А. Дж. П. Габсбурзька монархія 1809–1918: історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.

170

Vaitiekunas Vytautas. Sovietized Education in Occupied Lithuania // Lithuania under the Soviets / Vardys Stanley V. (ed.). — New York: Praeger, 1965. — p. 186–187, 194.

171

Vardys Stanley V. Modernization and Baltic Nationalism // Problems of Communism, September-October 1975. — p. 43.

172

Sliwinski Marek, Cekmonas Valerius. Swiadomosc narodowa mieszkancow Litwy i Bialorusi // Przeglad Wschodni, 4, 3 (1997). — s. 585; Popovska Vesna. National Minorities and Citizenship Rights in Lithuania. — Houndmills: Palgrave, 2000. — p. 45–49.

173

Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — s. 176–179; Werth Nicolas. Apogee e crise du goulag // Le livre noir du communisme / Courtois Stephane (ed.). — Paris: Rober Lafont, 1997. — p. 262.

174

Zinkevicius Zigmas. he History of he Lithuanian Language. — Vilnius: Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1996. — p. 322–324; Misiunas, aagepera. he Baltic States. — p. 159–165.

175

Vardys. Modernization and Baltic Nationalism. — p. 38–40; Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — s. 203.

176

Снечкус Антанас. Советская Литва на пути расцвета. — Вильнюс, 1970.

177

Пор.: Donskis Leonidas. Lithuania a he End of he wentieth Century // Personal Freedom and National Resurgence / Dobrynin Aleksandr, Kuzmickas Bronius (eds.). — Washington, D.C. Paideia, 1994. — p. 59–74. Радикальна версія цієї ідеї походить від сучасних гінді-націоналістів, які стверджують, що середньовічна Литва була «індо-буддистською державою». Див.: Spitz Douglas, Urban William. A Hindu Nationalis View of Baltic History // Journal of Baltic Studies, 24, 3 (1993). — p. 297.

178

Я маю на увазі книгу Зінкевічюса «History of he Lithuanian Language».

179

Krapauskas Virgil. Marxism and Nationalism in Sovie Lithuanian Historiography // Journal of Baltic Studies, 23, 3 (1993). — p. 255; Venclova omas. «Litwo, ojczyzno nasza» // Lithuania, 26–27 (1998). — p. 78; Borkowicz Jacek. Polska-Litwa // Polska w Europie, 12 (1993). — s. 34–35; Nagorska Alicja. Jezyki — narody — kultury // Lithuania, 5 (1991). — p 194; Buran Stephen, Zubek Voytek. Eastern Europe's Old Memories and New Realities // Eas European Politics and Societies, 7, 2 (1993). — p. 375.

180

Lemanaite Greta. Stereotyp Polaka w oczach Litwina // Narody i stereotypy / Walas Teresa (red.). — Krakow: Miedzynarodowe Centrum Kultury, 1995. — s. 90–94. Див. також: Sliwinski Marek. Conscience nationale et la perception geopolitique des habitants de la Lithuanie // The Making of Democracy / Allan Pierre, Skaloud Jan (eds.). — Prague: Economics University Press, 1997. — p. 134–140; Kultura, 442–443 (1984). — p. 133–135. Ці переконання не обов'язково залежали від контактів із поляками: литовці, які жили серед поляків, виказували щонайменше антипатії, тоді як литовці в тих місцях, де поляків майже чи взагалі не було, виявляли її найбільше. Див. дослідження з початку 1990-х рр.: Sliwinski, Cekmonas. Swiadomosc narodowa mieszkancow Litwy i Bialorusi. — s. 538–585.

181

Про дані див.: Senn Alfred Erich. Gorbachev's Failure in Lithuania. — New York: St. Martins, 1995. — p. 31. Про документи щодо протестів див.: Vizulis Izidors. he Molotov-Ribbentrop Pac of 1939. — New York: Praeger, 1990. Про дискусії кінця 1980-х рр. див.: Christophe. Staa versus Identitat. — s. 104–122. Див. також: Vardys Stanley V. Lithuanian National Politics // Problems of Communism, July-August 1989. — p. 54, 62; Niemczykowa Aleksandra. Litwa na drodze do suwerennosci // Lithuania, 17 (1995). — s. 105.

182

Landsbergis Vytautas. Lithuania: Independent Again. — Seattle: University of Washington Press, 2000; про Чюрльоніса див.: Senn A. E. The Lithuanian Intelligentsia of the Nineteenth Century // National Movements in the Baltic Countries / Loit Aleksander (ed.). — Stockholm: Center for Baltic Studies, 1985. — p. 314; Misiunas, Taagepera. The Baltic States. — p. 148. Див. також: Popovska. National Minorities. — p. 57 і далі; а також: Landsbergis Vytautas. Piesn o tym, kim jestesmy // Lithuania, 1 (1990). — s. 16–21. Реабілітація Чюрльоніса частково була заслугою Антанаса Венцлови.

183

Як переможець Тевтонського Ордену під Грюнвальдом, Вітовт також був вигідно «антинімецьким». Nikzentaitis Alvydas. Der Vytautaskul in Litauen und seine Widerspiegelung im Denkmal // Nordos Archiv, 6, 1 (1997). — s. 131, 138–141. Пор. з: Caplinskas Antanas. Vilnius Streets. — Vilnius: Charibde, 2000.

184

Toleikis Vytautas. Historia w szkole litewskiej w perspektywie stosunkow polsko-litewskich // Traba Robert (ed.). Tematy polsko-litewskie. — Olsztyn: Borussia, 1999. — s. 210–212; див. також: Vareikiene Birute. Od konfrontacji do zrozumienia // Ibid. — s. 216–225; Christophe. Staat versus Identitat. — s. 141–165; Sapoka Adolfas. Vilnius in the Life of Lithuania. — Toronto: Lithuanian Association, 1962.

185

Інші частини належали Османській імперії та її васалам Молдові та Кримському ханату, а також Угорщині.

186

Про середньовічні витоки цієї різниці див.: Obolensky Dimitri. The Byzantine Commonwealth. — London: Phoenix Press, 2000. — p. 322–343; Thomson Francis. The Corpus of Slavonic Translations Available in Muscovy // Christianity and the Eastern Slavs / Gasparov Boris, Raevsky-Hughes Olga (eds.). — Berkeley: University of California Press, 1993. — p. 179–214; Яковенко Наталя. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. — К.: Генеза, 1997.

187

Febvre Lucien, Martin Henri-Jean. The Coming of the Book. — London: Verso, 1976, [1958]. — p. 201–203, 248–332; Исаевич Ярослав. Преемники первопечатания. — М.: Книга, 1981. Щоб відчути, наскільки гострими були дебати в Польщі перед 1596 р., див.: Frick David. Polish Sacred Philology in the Reformation and Counter-Reformation. — Berkeley: University of California Press, 1989. Відомий один випадок, коли протестанти використали церковнослов'янську для перекладу Біблії: Frick David. Szymon Budny and the Church Slavonic Bible // Language, Literature, Linguistics / Flier Michael, Karlinsky Simon (eds.). — Berkeley, Calif.: Slavic Specialties, 1987. — p. 62–66.

188

Martel Andre. La langue polonaise dans les pays ruthenes. — Lille: ravaux e Memoires de l'Universite de Lille, 1938. — p. 58–66, 142, вся книга варта уваги щодо даного питання; див. також: Sevcenko Ihor. Byzantium and he Slavs. — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 1991. — p. 170, 670. Уніатська Церква насправді повільніше запроваджувала польську мову, ніж православна. Польська почала домінувати в документах Уніатської Церкви від 1650 р. й зберігала свій вплив до 1800 р. Детальніше див. таблицю 1 на с. 132.

189

Гудзяк Борис. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. — Львів: Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2000. — с. 273–303 і далі; Halecki Oskar. From Florence o Brest. — New York: Archon Books. — p. 223–286, 423–433; Коялович M. O. Литовская церковная уния. — т. 1. — СПб, 1859. — с. 166–168.

190

Про способи див.: Frick David. Meletij Smotryckyj. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1995. — p. 181–192; Thompson Francis. Meletius Smotritsky and the Union with Rome // Four Hundred Years / Groen Bert, Bercken Wil van den (eds.). — Leuven: Peeters, 1998. — p. 55–126; Hynczewska-Hennel Teresa. The National Consciousness of Ukrainian Nobles and Cossacks // Concepts of Nationhood / Banac, Sysyn. — p. 383–392; Lesiow Michal. The Polish and Ukrainian Languages // Cultures and Nations of Central and Eastern Europe / Gitelman Zvi et al. (eds.). — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 2000. — p. 397–398. Про протестантів, зокрема, див.: Williams George. Protestants in the Ukrainian Lands of the Polish-Lithuanian Commonwealth. — Cambridge, Mass.: Ukrainian Studies Fund, 1988. — p. 190, 205.

191

Сеник Софія. Берестейська унія і світське духовенство // Берестейська унія та внутрішнє життя Церкви в XVII столітті / Ред. Гудзяк Борис. — Львів: Львівська Богословська Академія, 1997. — c. 55–66.

192

Borecki Jerzy. Unia lubelska jak czynnik kszaltowania sie ukrainskiej swiadomosci narodowej // Unia lubelska i tradycje integracyjne... / Kloczowski Jerzy (red.). — s. 60–78; Яковенко Наталія. Русь як третій член Речі Посполитої «Двох Народів» в українській думці першої половини XVII ст. // Ibid. — c. 84–88; Samsonowicz Henyk. Mieszczanstwo Rzeczypospolitej wobec Unii Brzeskiej // Unia brzeska z perspektywy czterech stuleci / Gajek Jan Sergiusz, Nabywaniec Stanislaw (red.). — Lublin: KUL, 1998. — s. 73–80; Saunders David. Ukrainians since 1600 // Ethnic Studies, 10 (1993). — p. 113.

193

Щоб так сталось, Уніатська Церква мала перетворитись із пропольської на проукраїнську інституцію, що й відбулось у XIX ст., до чого ми ще повернемось. Про Реформацію та селян у Польщі див.: Urban Waclaw. Chlopi wobec Reformacji w Malopolsce. — Krakow: PWN, 1959.

194

1570 p. є модельним роком у: Rotkowski Jan. Histoire economique de la Pologne avan les partages. — Paris: Champion, 1927. Щодо критики політичних інтерпретацій «другого закріпачення» див.: Kaminski Andrzej. Neo-serfdom in Poland-Lithuania // Slavic Review, 34, 2 (1975). — p. 253–268.

195

Яковенко H. M. Українська шляхта. — K.: Наукова думка, 1993. — c. 265; див. також: Kaminski. Szlachta of he Polish-Lithuanian Commonwealth. — p. 31; Sysyn Frank. Between Poland and he Ukraine. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1985. — p. 20–32.

196

Глибокий мул. Хроніка Натана Гановера. — К.: Дух і Літера, 2010. — с. 14. Про магнатів див.: Litwin Henryk. Naplyw szlachty polskiej na Ukraine, 1569–1648. — Warszawa: Semper, 2000; Яковенко. Українська шляхта. — с. 206–207, 219; Rosman. he Lords' Jews, 1990. — p. 40, 85 і далі.

197

Wolnicz-Pawlowska Ewa. Antroponimia polska na kresach poludniowo-wschodnich // Jezyk polski dawnych Kresow Wschodnich / Rieger Janusz (red.). — Warszawa: Semper, 1999. — s. 211–212; Martel. Langue polonaise. — p. 200. Про освіту жінок див.: Karpinski Andrzej. Kobieta w miescie polskim. — Warszawa: IH PAN, 1995. — s. 167–201; також див.: Bogucka Maria. Bialoglowa w dawnej Polsce. — Warszawa: Trio, 1998. — s. 167–201.

198

Про невдалу комбінацію в 1569 р. див.: Щербак Віталій. Українське козацтво: формування соціального стану. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2000. — с. 42 і далі. Про воєнні дії див.: Majewski Wieslaw. The Polish Art of War in the Sixteenth and Seventeenth Centuries // A Republic of Nobles / Federowicz J. K. (ed.). — Cambridge: Cambridge University Press, 1982. — p. 188.

199

Когут Зенон. Російський централізм і українська автономія: ліквідація Гетьманщини 1760–1830. — К.: Основи, 1996. — с. 33–64; Biedrzycka Agnieszka. Zloty pokoj // Prace Historyczne, 127 (2000). — s. 27–38.

200

Універсали Богдана Хмельницького / Ред. Бутич Іван. — К.: Альтернативи, 1998. — с. 45, 46, 50, 53; Сергійчук Володимир. Козацтво і унія // Unia brzeska / Luzny Ryszard, Ziejka Franciszek, Kepinski Andrzej (red.). — Krakow: Universitas. — s. 457; Флоря Борис. Національно-конфесійна свідомість населення Східної України // Гудзяк. Берестейська унія. — с. 132; Mironowicz Antoni. Projekty unijne wobec Cerkwi prawoslawnej w dobie ugody hadziackiej // Unia brzeska / Gajek, Nabywaniec (red.). — s. 178–187.

201

Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — т. 10. — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1958. — с. 346–359; Яковлєва Тетяна. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. — К.: Основи, 1998. — с. 305–350; Kaminski Andrzej. The Cossack Experimen in Szlachta Democracy // Harvard Ukrainian Studies, 1, 2 (1977). — p. 178–187.

202

Щоб прослідкувати одну важливу тенденцію відходу від толерантності, див.: Guldon Zenon, Wijaczka Jacek. he Accusation of Ritual Murder in Poland, 1500–1800 // Polin, 10 (1997). — p. 119–131.

203

Ellio J. H. Europe Divided 1559–1598. — Oxford: Blackwell 2000 [1968]. — p. 154–163 і далі.

204

Про фінанси див.: Гвоздик-Пріцак Лариса. Економічна і політична візи Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. — К.: Обереги, 1999. — с. 101–102 і далі; про мову див.: Pritsak Omeljan, Reshetar John. Ukraine and he Dialectics of Nation-Building // Slavic Review, 22, 2 (1963). — p. 18–19. Про козацьку історію та українську ідентичність див.: Sysyn Frank. he Reemergence of he Ukrainian National and Cossack Mythology // Social Research, 58, 4 (1991). — p. 845–864; Субтельний Орест. Україна: історія. — К.: Либідь, 1993. — с. 124–126.

205

Насправді історія сталась не з Яремою, а з його родичем, Єжи Вишневецьким (1617–1641), який у 1640 р. був єдиний раз послом на сеймі і спричинив там велику сенсацію та викликав обурення тим, що наказав принести собі до нижньої палати сейму, Посольської ізби, крісло, схоже на сенаторське. Див.: Czamanska Ilona. Wisniowieccy: monografia rodu. — Poznan: Wydawnictwo Poznanskie, 2007. — s. 244. — Прим. перекладачів.

206

Halecki Oskar. Przylaczenie Podlasia, Wolynia, i Kijowszczyzny do Korony w Roku 1569. — Krakow: Gebethner and Wolff, 1915. — s. 244. Його біографію див. у: Widacki Jan. Kniaz Jarema. — Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1997. — s. 11–20. Про крісло див.: Яковенко. Українська шляхта. — с. 75; про власність див.: Sysyn. Between Poland and he Ukraine. — p. 76.

207

Basarab John. Pereiaslav 1654. — Edmonton: CIUS, 1982.

208

Про колегії див.: Травкіна О. І. Чернігівський Колегіум 1700–1786. — Чернігів: ДКП ПВВ, 2000. — с. 8–41. Нічик Валерія. Києво-Могилянська академія і німецька культура. — К.: Український центр духовної культури, 2001. — с. 53–94. Про Кохановського див.: Lewin Paulina. Jan Kochanowski: The Model Poet in Eastern Slavic Lecture of Poetics in the Seventeenth and Eighteenth Centuries // The Polish Renaissance in Its European Context / Fiszman Samuel (ed.). — Bloomington: Indiana University Press, 1988. — p. 429–443. Про переклади див.: Thomson. Slavonic Translations. — p. 191.

209

Bushkovitch. he Formation of National Consciousness in Early Modern Russia // Concepts of Nationhood / Banac, Sysyn. — p. 355–377; Picchio Riccardo. Guidelines for a Comparative Study of he Language Question among he Slavs // Aspects of he Slavic Language Question / Picchio Riccardo, Goldbla Harvey (eds.). — 2 vol. — Columbus, Ohio: Slavica, 1984. — vol. 1. — p. 12–29; Грот И. К. Филологические разыскания. — СПб., 1899. — с. 464–467.

210

Bushkovitch Paul. Religion and Society in Russia. — Oxford: Oxford University Press, 1992; Харлампович K. B. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. — Казань: Издание Книжного магазина М. А. Голубева, 1914. Щодо спеціального прикладу впливу українського священика на російську історіографію див.: Keenan Edward. he Kurbskii-Groznyi Apocrypha. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1971. — p. 21–44.

211

Субтельний Орест. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К.: Либідь, 1994. — с. 25. Див. також: Kohu Zenon. Ukrainian Nationbuilding // Concepts of Nationhood / Banac, Sysyn. — p. 566–567.

212

Бовуа Даніель. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом і українськими масами (1831–1863). — К.: ІНТЕЛ, 1996. — с. 65–140.

213

Бовуа Даніель. Битва за землю в Україні 1863–1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах. — К.: Критика, 1998. — с. 21–31.

214

Rawita-Gawronski Fr. Rok 1863 na Rusi. — t. 2. — Lwow: H. Altenberg, 1903. — s. 266.

215

Див. промовисту карту в: Дейвіс. Боже ігрище. — с. 710.

216

Баранович А. И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в. — М.: Академия наук СССР, 1955. — с. 105–166.

217

Бовуа. Битва за землю. — с. 61–65, 93. Про історичну візію Шевченка див.: Грабович Григорій. Поет як міфотворець: семантика символів у творчості Тараса Шевченка. — К.: Критика, 1998; проникливою є також праця: Забужко Оксана. Шевченків міф України. — К.: Абрис, 1997. — с. 97–142.

218

Saunders David. he Ukrainian Impac on Russian Culture, 1750–1850. — Edmonton: CIUS, 1985.

219

Hamm Michael. Kiev. — Princeton, N. J.: Princeton University Press. — p. 55–81.

220

Rodkiewicz. Russian Nationality Policy. — p. 192–204.

221

Тексти циркуляру та указу див. у: Магочій Павло Роберт. Історія України. — К.: Критика, 2007. — с. 320–321.

222

Див. напр.: Батюшков П. Н. Волынь. — СПб: Общественная польза, 1888.

223

Зайцев Павло. Життя Тараса Шевченка. — К.: Обереги, 2004 [1955].

224

Rosenfeld Max. Die polnische Judenfrage. — Vienna: L?wit, 1918. — s. 68; Bushko Jozef. he Consequences of Galician Autonomy after 1867 // Polin, 12 (1999). — p. 86; Grodziski Stanislaw. he Jewish question in Galicia // Polin, 12 (1999). — p. 62.

225

Возняк Михайло. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії. — Львів: Діло, 1924. — с. 6–14.

226

Шах Степан. Отець Маркіян Шашкевич та галицьке відродження. — Париж: Ukrainian Christian Movement, 1961. — с. 36; Zabrowarny Stefan. Dzielo biskupa Jana Snigurskiego // Polska-Ukraina: 1000 lat sasiedztwa / Stepien Stanislaw (red.). — Przemysl: Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy, 1996. — s. 169–171.

227

Возняк. Як пробудилося... — с. 175–176; Polonsky Antony. he Revolutionary Crisis of 1846–1849 and Its Place in he Developmen of Nineteenth-Century Galicia // Cultures and Nations / Gitelman e al. — p. 443–469; Грицак Ярослав. Нарис історії України. — К.: Генеза, 1996. — с. 73.

228

Magocsi Paul Robert. The Language Question in Nineteenth Century Galicia // Aspects of the Slavic Language Question / Picchio, Goldblatt (eds.). — vol. 2. — p. 56–57. Див. також: Lane Hugo. State Culture and National Identity in a Multiethnic Context: Doctoral dissertation. — University of Michigan, 1999. — p. 231–234.

229

Himka John-Paul. The Construction of Nationality in Galician Rus // Intellectuals and the Articulation of the Nation / Suny Ronald, Kennedy Michael (eds.). — Ann Arbor: University of Michigan Press, 1999, особливо с. 128–129, 143–154; Himka John-Paul. Religion and Nationality in Western Ukraine. — Montreal: McGill-Queen's University Press, 1999. — p. 130–134; Lane. State Culture and National Identity. — p. 294–296.

230

Adamczyk Mieczyslaw. Szkolnictwo ludowe w greckokatolickiej diecezji przemyskiej // Polska-Ukraina / Stepien. — s. 162–163.

231

Koralka Jiri. Cesi v habsburske risi a v Evrope 1815–1914. — Praha: Argo, 1996. — s. 16–82. Українці були стурбовані присутністю польської культури у Львові, тоді як чехи прагнули подолати німецьку культуру в Празі. Використовуючи надійну австрійську пошту, чех міг написати українцеві у 1900 р., що «у Львові ви стикаєтесь із тією ж проблемою, що й ми в Празі». Франтішек Пастрнек — Кирилові Студницькому, 5 липня 1900 р., див.: У півсотлітніх змаганнях. — К.: Наукова думка, 1993. — с. 54. Див. також: Возняк. Як пробудилося... — с. 48–54; Sto padesat le cesko-ukrajinskych literarnych styku. — Praha: Sve Sovetu, 1968. — s. 5–52.

232

Chlebowczyk Jozef. On Small and Young Nations in Europe. — Wroclaw: PAN, 1980. — p. 126. Пор.: Rozdolski Roman. Engels and he «Nonhistoric» Peoples: rans. Himka John-Paul. — Glasgow: Critique Books, 1986; nop.: Benner Erica. Really Existing Nationalisms. — New York: Oxford University Press, 1995.

233

Prymak homas. Mykhailo Hrushevsky. — oronto: University of oronto Press, 1987. — p. 41.

234

Канадський інститут українських студій видає англомовну «Історію України-Руси».

235

Partacz Czeslaw. Przyczyny i przebieg konfliktu ukrainsko-polskiego w Galicji // Przeglad Wschodni, 2, 4 (1992–1993). — s. 843; Rudnytsky Ivan. The Ukrainians in Galicia under Austrian Rule // Nationbuilding and the Politics of Nationalism / Markovits Andrei, Sysyn Frank (eds.). — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 1982. — p. 60–65; Lane Hugo. Class Interest and the Shaping of a «Non-Historical» Nation // Cultures and Nations / Gitelman et al. — p. 383; Лисяк-Рудницький Іван. Історичні есе: в 2-х т. — К.: Основи, 1994.

236

Грицак Ярослав. Дух, що тіло рве до бою. — Львів: Каменяр, 1990; Prymak. Mykhailo Hrushevsky. — p. 56–57; Павличко Соломія. Дискурс модернізму в українській літературі. — К.: Либідь, 1997. — с. 9–38.

237

Петрова Валентина. Утворення Національно-демократичної партії в Галичині // Наукові Записки, 5, 2 (1996); Jobst Kerstin. Zwischen Nationalismus und Internationalismus. — Hamburg: Dolling und Galitz Verlag, 1996. — s. 32–51; Szporluk Roman. Polish-Ukrainian Relations in 1918 // The Reconstruction of Poland, 1914–1923 / Latawski Paul (ed.). — London: Macmillan, 1992. — p. 46.

238

Сам вірш, навіть попри його видання в Санкт-Петербурзі, виявляє проникливіше розуміння тактики, ніж та, з якою зазвичай пов'язують Міцкевича.

239

Пор.: Hrytsak Yaroslav. A Ukrainian Answer o the Galician riangle // Polin, 12 (1999). — p. 142–145, та Забужко Оксана. Філософія української ідеї та європейський контекст. — К.: Основи, 1993. — с. 22–53.

240

Kann Robert. A History of the Habsburg Empire. — Berkeley: University of California Press, 1977. — з. 406–467; Попик Сергій. Українці в Австрії 1914–1918. — К.: Золоті Литаври, 1999.

241

Ця, а також вище- і нижчезгадані дані та інтерпретації наведені за: Eberhardt. Polska ludnosc kresowa. — s. 180, цит.: Die Ergebnisse der Volkszahlung vom 31.XII.1900. — Vienna, 1902.

242

Як ішлося в типовому польському заклику до українців: «Гаразд, ви за своєю кількістю переважаєте нас, але все, що є духом і культурою цих карпатських земель, є наше й лише наше». Див.: Saysse-Tobyczek Kazimierz. Dosc juz ignorancji w kwestii Kresow Poludniowych! — Warszawa, 1919, цит. за: Kolbuszewski Jacek. Kresy. — Wroclaw: Dolnoslaskie, 1999. — s. 236.

243

Horn Maurycy. Zydzi na Rusi Czerwonej. — Warszawa: PWN, 1971. — s. 75–77; Menekin Rachel. he Galician Jewish Vote in he 1873 Austrian Elections // Polin, 12 (1999). — p. 119; Himka John-Paul. he Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia // Ibid. — p. 37; Dubanowicz Edward. Stanowisko ludnosci zydowskiej w Galicyi. — Lwow: Polonia, 1907. — s. 16–17.

244

Переважно (франц.).

245

Павлюк Олександр. Боротьба України за незалежність і політика США. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 1996. — с. 40–66. Див. також: Baker Mark. Lewis Namier and he Problem of Eastern Galicia // Journal of Ukrainian Studies, 23, 2 (1998). — p. 59–104.

246

Reshetar John. he Ukrainian Revolution. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1952. Відповідним романом є «Біла гвардія» М. Булгакова.

247

Polonsky Antony. A Failed Pogrom // The Jews of Poland Between the Two World Wars / Gutman Yisrael, Mendelsohn Ezra, Reinarz Jehuda, Smeruk Chone (eds.). — Hanover, Mass.: Brandeis University Press, 1989. — p. 113.

248

Horbal Bogdan. Dzialalnosc polityczna Lemkow na Lemkowszczyznie 1918–1921. — Wroclaw: Arboretum, 1997.

249

Інші землі з україномовним населенням залишились у Румунії (Буковина) та Чехословаччині (Карпатська Русь). Про Буковину див.: Livezeanu Irina. Cultural Politics in Greater Romania. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1995. — p. 63–68.

250

Pipes Richard. he Formation of he Sovie Union. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1954. — p. 249.

251

Ми зосередили нашу увагу на таких міжвоєнних польських воєводствах: Львівському, Станіславівському, Тернопільському, Волинському та на південній частині Поліського воєводства, які (за винятком далекої західної частини Львівського воєводства) були інкорпоровані до радянської України у 1945 р. і зараз складають Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську та Рівненську області незалежної України. Україномовні частини міжвоєнних польських Люблінського та Краківського воєводств залишились у складі Польщі після Другої світової війни й сьогодні є частиною Польщі. Лінгвістичні пропорції на основі польського перепису 1939 р. за воєводствами: Волинське — 68,4% українське і 16,2% польське, Станіславівське — 68,9% українське і 22,4% польське, Львівське — 34,1% українське і 57,7% польське, Тернопільське — 45,5% українське і 49,3% польське. Ці дані перебільшують польську присутність і помилково натякають, що кожен учасник перепису мав чітку національну ідентичність. Львівське воєводство було розтягнуте на захід, таким чином створюючи помилкове враження, що поляки складали більшість навколо міста. Небездоганні, але корисні виправлення можна знайти у кн.: Кубійович Володимир. Географія українських і сумежних земель. — Краків: Українське видавництво, 1943. — с. 13–14, 20–29.

252

Conques Robert. Harves of Sorrow. — New York: Oxford University Press, 1986.

253

Одного прикладу вистачить для цілого прошарку людей: Валер'яна Підмогильного, роман якого «Місто» чимало розповідає про політику українізації 1920-х рр., стратили в 1937. Наша розповідь тепер повертається до Галичини та Волині, чи «Польської України», як осердя української національної ідеї протягом останніх трьох чвертей XX ст. Корисними для реконструкції історії передвоєнної Радянської України є джерела, цитовані тут і в розділах 6 і 9, а також у кн.: Шаповал Юрій. Україна XX століття. — К.: Генеза, 2001; Шаповал Юрій, Пристайко Володимир, Золотарьов Володимир. Ч.К.-Г.П.У-Н.К.В.Д. в Україні. — К.: Абрис, 1997; Бачинський П. П. Документи і матеріали трагічної історії України (1917–1927). — К.: Охорона праці, 2000.

254

Potocki Robert. Polska a DC UNR // Депортації українців та поляків / Ред. Сливка Юрій. — Львів: Місіонер, 1998. — с. 65–66.

255

Невдала спроба галицьких українців здобути державність та вплив динамічних рухів, таких як італійський фашизм, змінили погляди Донцова. Геополітик перед 1914 р. став філософом українського інтегрального націоналізму 1920-х рр., що фетишизував організованість. Донцов, який народився російським підданим, був схильний протиставляти російське варварство європейській цивілізації, змальовувати Україну та Польщу частиною Європи й навіть представляти Польщу як модель для України.

256

Motyl Alexander. he urn o the Right. — Boulder, Colo.: Eas European Monographs, 1980. — p. 43. Про Донцова див.: Stryjek omasz. Ukrainska idea narodowa okresu miedzywojennego. — Wroclaw: Funna, 2001. — p. 110–190; Рудко Василь. Донцов і Липинський // Harvard Ukrainian Studies, 9, 3–4 (1985). — p. 477–494.

257

Мірчук Петро. Нарис історії українських націоналістів. — Мюнхен: Українське видавнитцво, 1968. — с. 93.

258

Як згадував полковник УПА Василь Кук, такі реформатори, як Голувко (вбитий у 1931 р.), «розділяли нас ідеологічно» й «розмивали поділи», а тому мали бути знищені. Motyka. Tak bylo w Bieszczadach. — s. 35. Дані з: Motyl Alexander. Ukrainian Nationalist Political Violence in Inter-War Poland, 1921–1939 // East European Quarterly, 19, 1 (1985). — p. 50.

259

Horak Stephan. Poland and Her National Minorities. — New York: Vantage Press, 1969. — p. 149. Газети також зберігали зв'язок із літературною мовою. Див.: Неділя Марія. Українська преса на західноукраїнських землях // Наукові записки, 7 (1998). — с. 265–270.

260

Фотографії див. у кн.: Polish Atrocities in Ukraine / Revyuk Emil (ed.). — New York: United Ukrainian Organizations, 1931; Kushnir V. J. Polish Atrocities in the West Ukraine. — Prague: Nemec, 1931.

261

Rodkiewicz. Russian Nationality Policy. — p. 35. Під час війни швидше волинські німці, аніж волинські поляки, вважалися серйозною загрозою. Перед 1914 р. німцям надавали перевагу перед поляками. Див.: Lohr Eric. Enemy Alien Politics Within he Russian Empire During World War One: Doctoral dissertation. — Harvard University, 1999. Див. також: Lohr Eric. Nationalizing he Russian Empire: he Campaign Agains Enemy Aliens during World War I. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2003.

262

Бовуа. Битва за землю. — с. 133.

263

Один поляк з Волині згадував феодальні повинності українських селян навіть у 1930-х рр. — II/1362/2k, Archiwum Wschodnie, Osrodek Karta, Warszawa.

264

Medrzecki Wlodzimierz. Wojewodztwo wolynskie. — Wroclaw: Ossolineum, 1988. — s. 25, 63, 93. Дані з: Kesik Jan. Wojewodztwo wolynskie 1921–1939 w swietle liczb i faktow // Przeglad Wschodni, 4, 1 (1997). — s. 99–136.

265

Jackson. Comintern and Peasant. — p. 22, 182, 189, 209. Про радянські рейди див.: Kuczerepa Mykola. Polityka II Rzeczypospolitej wobec Ukraincow na Wolyniu w latach 1921–1939 // Przeglad Wschodni, 4, 1, (1997). — s. 141–146.

266

Radziejowski Janusz. he Communis Party of Western Ukraine. — Edmonton: CIUS, 1983. — p. 96–97. Про демонстрації див. секретний підрахунок відділу національностей польського Міністерства внутрішних справ: Biblioteka Universytetu Warszawskiego, Dzial rekopisow (BUWR), syg. 1550.

267

Spector Shmuel. he Holocaus of Volhynian Jews. — Jerusalem: Yad Vashem, 1990. — p. 20–21; Mendelsohn Ezra. he Jews of Eas Central Europe. — Bloomington: Indiana University Press, 1983. — p. 20.

268

Звіти Юзевського див. у: Przeglad Wschodni, 4, 1, (1997). — p. 172–173; результати виборів див. у: Radziejowski. Communist Party of Western Ukraine. — p. 174–175; про походження Юзевського див.: Kesik Jan. Zaufany komendanta. — Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 1995. — s. 1–36; про його ставлення до України див.: Jozewski Henry. Opowiesc о istnieniu // BUWR, syg. 3189. — t. 2.

269

Kesik. Wojewodztwo wolynskie 1921–1939. — s. 99–136; Partacz Czeslaw. Polacy i Ukraincy na Wolyniu // Ukrainia-Polska. — Koszalin: BWSH, 1999. — s. 240–241; Pruszynski Ksawery. Podroz po Polsce. — Warszawa: Czytelnik, 2000. — s. 123–136; Pruszynski Ksawery. Niezadowoleni i entuzjasci. — s. 339–341, 360–368. Про страхи Сталіна див.: Martin erry. he 1932–33 Ukrainian error // Presentation a Ukrainian Research Institute. — Cambridge, Mass., 5 February 2001.

270

«Унтерменшен» (Untermenschen, з нім. букв. «недолюди») — нацистське визначення «неповноцінних народів»: слов'ян, африканців, циган, азіатів, євреїв. Вони підлягали онімечуванню, переселенню чи фізичному знищенню, їхня культура — забуттю, а територія — включенню до складу Третього Райху. — Прим. перекладачів.

271

Bartov Omer. he Eastern Front 1941–1945. — New York: St. Martins, 1986. — p. 103 і далі; Anderson ruman. Inciden at Baranivka // Journal of Modern History, 71 (1999). — p. 585–623; путівник до цієї літератури див.: Muller Rolf-Dieter, Ueberschar Gerd. Hitlers War in he East. — Providence, R. I.: Berghahn Books, 1997.

272

Gross Jan. Revolution from Abroad. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1988. — p. 31; Кубійович Володимир. Українці в Генеральній губернії: 1939–1941 рр. — Чикаго: Вид-во М. Денисюка, 1975. — с. 17. Інші громадяни міжвоєнної Польщі, зокрема, білоруси та деякі польські селяни, на початку також вітали окупантів Польщі. Див.: Gross Jan. Polish Society under German Occupation. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1979. — p. 140; Wierzbicki Marek. Polacy i Bialorusini w zaborze sowieckim. — Warszawa: Volumen, 2000. — s. 51. Про євреїв див.: Pinchuk Ben-Cion. Shtetl Jews under Sovie Rule. — Oxford: Blackwell, 1990. — p. 5–27; Engel David. he Wartime Journal of Calel Perechodnik // Polin, 12 (1999). — p. 320–321.

273

Кубійович. Українці в Генеральній губернії. — с. 49, 197, 280 і далі; Ільюшин Ігор. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни. — К.: НАН України, 2000. — с. 35.

274

Torzecki Ryszard. Polacy і Ukraincy. — Warszawa: PWN, 1993. — s. 259–260.

275

Trofymowicz Wolodymyr. Role Niemiec i Zwiazku Sowieckiego w konflikcie ukrainsko-polskim w latach 1939–1945 // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 5. — Warszawa: Karta, 1999. — s. 193–220; Mazur Grzegorz. Rola Niemiec i Zwiazku Sowieckiego w polsko-ukrainskim konflikcie narodowosciowym w latach 1942–1945 // Ibid. — s. 221–234.

276

Gross. Revolution from Abroad. — p. 146 і 69.

277

Щодо Комітету та ідеї про переселення поляків та євреїв див.: Кубійович. Українці в Генеральній губернії. — с. 102–103, 422–423 відповідно.

278

Madajczyk Czeslaw (red.). Zamojszczyzna — Sonderlaboratorium SS. — t. 2. — Warszawa: Ludowa Spoldzielnia Wydawnicza, 1977. — s. 125, 224 і далі; Motyka Grzegorz. Tak bylo w Bieszczadach. — Warszawa: Volumen, 1999. — s. 134–137.

279

Hryciuk Grzegorz. Polacy we Lwowie 1939–1944. — Warszawa: KiW, 2000. — s. 59.

280

Про нацистські етнічні чистки див.: Browning Christopher R. Nazi Policy, Jewish Workers, German Killers. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000. — p. 1–25. Про німецькі експерименти див.: Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 48.

281

Горланов О. А., Рогинский А. Б. Об арестах в западных областях Беларуссии и Украины в 1939–1941 гг. // Репрессии против поляков и польских граждан. — М.: Звенья, 1997. — с. 96 і далі; Eberhard Piotr. Miedzy Rosja a Niemcami. — Warszawa: PWN, 1996. — s. 180. Про частку євреїв, поляків та українців див.: Gross Jan. Upiorna dekada: rzy eseje o stereotypach na ema Zydow, Polakow, Niemcow i komunistow 1939–1948. — Krakow: Universitas, 1998. — s. 83. Про більшу кількість депортованих див.: Sprawozdanie z dyskusji dotyczajacej liczby obywateli polskich wywiezionych do Zwiazku Sowieckiego w latach 1939–1941 // Studia z Dziejow Rosji i Europy Srodkowo-Wschodniej. — t. 31 (1996). — s. 117–148. Як мінімум, про 330 тис. осіб достеменно відомо з радянських документів; відкритим залишається питання, скільки ще десятків чи сотень тисяч було депортовано додатково до головних акцій, зокрема, як військовополонених, на примусові роботи тощо.

282

Про нацистську пропаганду див.: Pohl Dieter. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien. — Munchen: Oldenbourg, 1996. — s. 55–60. Стосовно чисельності євреїв у НКВС (кількість яких зменшувалась у 1938–1939 рр.) див.: Петров Никита. Кто руководил НКВД, 1934–1941. — М.: Звенья, 1999. Див. також: Gross. Upiorna dekada. — s. 80–93; Hryciuk. Polacy we Lwowie. — s. 204–205. Про вбивство євреїв поляками в іншій частині Східної Польщі див.: Gross Jan. Neighbors: he Destruction of he Jewish Community in Jedwabne. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2001; про українські погроми див.: Spector. he Holocaus of Volhynian Jews. — p. 64–69.

283

Проникливе трактування впливів нацистських расових поглядів в Україні див. у: Brown Kate. A Biography of No Place: Doctoral dissertation. — University of Washington, 1999. Див. також: Brown Kate. A Biography of No Place. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2004.

284

Див.: Armstrong John. Ukrainian Nationalism. — Englewood, N.J.: Ukrainian Academic Press, 1990. — p. 162; Potichnyj Peter J. Ukrainians in World War II Military Formations, 1999 (доступ в інтернеті за адресою: www.infoukes.com/upa/ related/military.html) та джерела, наведені нижче.

285

Як згадував один волинський поляк, Голокост «виявив у поляках не лише гуманність, а й її відсутність», див.: II/1328/2k. — s. 20, Archiwum Wschodnie, Osrodek Karta (AWKW).

286

Spector. Holocaus of Volhynian Jews. — p. 358.

287

Dean Martin C. he German Gendarmerie, he Ukrainian Schutzmannschaft, and he «Second Wave» of Jewish Killings in Occupied Ukraine // German History, 14, 2 (1996). — p. 179.

288

Магочій. Історія України. — с. 541.

289

Про «Остаточне Розв'язання» в Острозі див.: Spector. Holocaust of Volhynian Jews. — p. 115, 371. Про Гановера та Остріг див.: Hundert Gershon. The Love of Learning among Polish Jews // Judaism in Practice / Fine Lawrence (ed.). — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2001. — p. 215.

290

Spector. Holocaus of VolhynianJews. — p. 172–187. Див. також: Dean Martin. Collaboration in he Holocaust. — New York: St. Martins Press, 2000. Пор.: Browning. Nazi Policy. — p. 152.

291

Дії УПА в 1943 році // Літопис УПА. — т. 2. — Торонто, Львів: Літопис УПА, 1978. — с. 225; Хвиля Герасим. В лавах УПА на Волині // В рядах УПА / Мірчук Петро, Давиденко В'ячеслав (ред.). — Нью-Йорк: Дніпро, 1957. — с. 30–32; Torzecki. Polacy і Ukraincy. — s. 235, 258.

292

Paczkowski Andrzej. Pol wieku dziejow Polski 1939–1989. — Warszawa: PWN, 1996. — s. 25–26.

293

Капо — наглядач бараку в німецьких концентраційних таборах часів Другої світової війни, якого призначали з числа в'язнів для нагляду за роботою інших. — Прим. перекладачів.

294

Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 89.

295

Садовий O. C. Куди прямують поляки? // Літопис УПА. — т. 2. — с. 52; Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 107.

296

Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 109.

297

Див.: Gross. Polish Society under German Occupation. — p. 133–139.

298

Цей розкол прискорило вбивство силами НКВС лідера ОУН Євгена Коновальця в 1938 році. Убивця Павел Судоплатов стверджує, що розкол ОУН був у намірах Сталіна. Див.: Sudoplatov Pavel, Anatoli Sudoplatov. Special asks. — Boston: Li le, Brown, and Co., 1995. — p. 7–29. Див. також: Косик Володимир. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993. — с. 81–85, 283–284; Motyl Alexander. he urn o the Right. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1980. — p. 138ff.

299

Пор.: Лебедь Микола. Українська повстанська армія. — Дрогобич: Відродження, 1993. — с. 53; Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. — Львів: Поклик сумління, 1993. — с. 272; Балей Петро. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року. — К.: Текна А/Т, 1996. — с. 141.

300

Взяти хоча б звіт служби безпеки УПА, де йдеться про страчених в одному невеличкому волинському військовому окрузі протягом одного місяця. Там згадується про 110 жертв, з яких щонайменше 68 були українцями. Див.: Літопис УПА. Нова серія. — т. 2. — с. 312.

301

Пропозиція Лебедя цит. за: Балей. Фронда Степана Бандери. — с. 141. Див. також: Сергійчук Володимир. ОУН-УПА в роки війни. — К.: Дніпро, 1996. — с. 289.

302

Про набір див.: Armstrong. Ukrainian Nationalism. — p. 126–132; Косик. Україна і Німеччина. — с. 358; Torzecki. Polacy і Ukraincy. — s. 247. Про Шептицького див.: Stepien Stanislaw. Stanowisko Metropolity Andrzeja Szeptyckiego wobec zjawiska terroru polityckiego // Metropolita Andrzej Szeptycki / Zieba Andrzej (red.). — Krakow: Polska Akademia Nauk, 1994. — s. 110–118; Hirnyj Iwan. Moje swiadectwo // Ibid. — s. 207–210; Budurowycz Bohdan. Sheptyts'kyi and the Ukrainian National Movement after 1914 // Morality and Reality / Magocsi Paul Robert (ed.). — Edmonton: CIUS, 1989. — p. 63–64; Stehle Hansjakob. Sheptyts'kyi and the German Regime // Ibid. — p. 127, 137; Redlich Shimon. Sheptyts'kyi and the Jews // Ibid. — p. 145–164.

303

Wladyslaw Filar, Michal Klimecki, Mychalo Szwahaluk. Chronologia wydarzen na Wolyniu i Galicji w latach 1939–1945 // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 6. — Warszawa: Karta, 2000. — s. 110–165; Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 124–126.

304

Torzecki. Polacy i Ukraincy. — s. 252.

305

Постанови III Конференції Організації українських націоналістів самостійників державників (17–21 лютого 1943 р.) // ОУН в світлі постанов Великих Зборів. — ч. 1. — Б.м., 1955. — с. 81–83, 88. Польські дослідники можуть побачити зміни в II/1321/2к та II/1328/2к, AWKW.

306

Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 році // Літопис УПА. — т. 1. — с. 23–26; Волошин Ростислав. На шляхах збройної боротьби // Ibid. — т. 2. — с. 19–24; Лебедь. Українська повстанська армія. — с. 53; Вовк Олександр. Передмова // Літопис УПА. Нова серія. — т. 2. — с. XXXIX–XL. Див. також: Бульба-Боровець. Армія без держави. — с. 272; Filar Wladyslaw. Eksterminacja ludnosci polskiej na Wolyniu w II wojnie swiatowej. — Warszawa: Zaklad Poligrafii, 1999. — s. 37, 71; Niemcy a UPA: Dokumenty // Karta, 23 (1997). — s. 54–73; Piotrowski adeusz. Poland's Holocaust. — Jefferson, N.C.: McFarland & Co., 1998. — p. 246–247.

307

Від самого початку упівські командири на Волині визначили німців, більшовиків та поляків як «ворогів України». Див.: Макар Володимир. Північно-Західні українські землі (травень 1943) // Літопис УПА. — т. 5. — с. 15.

308

Про політичні цілі див.: «Час не жде», 22–29 січня 1944 р.; «Політична декларація УПА», вересень 1943 р.; «За що бореться Українська Повстанча Армія?» серпень 1943 р.; всі три документи див. у: Літопис УПА. — т. 1. — с. 105–110, 121–126, 126–130 відповідно; див. також: У воєнному крутіжі // Ibid. — t. 2. — c. 77–81. Про стратегічні виправдання чистки поляків див.: Filar. Eksterminacja ludnosci polskiej na Wolyniu. — s. 85. Українська думка про те, що «німці можуть піти, а поляки залишаться», була відома керівництву польської Армії Крайової. Див.: Motyka Grzegorz. Od Wolynia do akcji «Wisla» // Wiez, 473 (1998). — s. 110; Armstrong. Ukrainian Nationalism. — p. 158.

309

Armia Krajowa w dokumentach, 1939–1945. — t. 2. — Wroclaw: Ossolineum, 1990. — s. 8, 202–203.

310

Armia Krajowa w dokumentach, 1939–1945. — t. 1. — s. 318; Przynaleznosc ziem wschodnich do Rzeczypospolitej Polskiej // zesz. A.9.V., ecz. 39; «Tajne», 3 серпня 1943 p. // zesz. A.9.V., ecz. 34, MSW, Archiwum Muzeum Polskiego w Londynie, dzial narodowosciowy (AMPN). Про польських лівих на Галичині див.: Siwicki Mikolaj. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. — Warszawa: nakladem autora, 1992. — t. 2. — s. 231–240.

311

Становище, яке існувало до війни (лат).

312

Meldunek Nr. 89, Radiogram Nr. M.89, L.dz. 78/42, «Meldunek specjalny — Sprawa Ukrainska». Rowecki do Sikorskiego, 15 листопада 1941 p., Oddzial VI, sygn. 3.2.2.2.2, Studium Polski Podziemnej (SPPL). У версії цього повідомлення в другому томі «Armia Krajowa w dokumentach» відсутні важливі рядки на с. 142.

313

Armia Krajowa w dokumentach. — t. 2. — s. 277–278, 328–330, 337–338.

314

Siwicki. Dzieje konfliktow. — t. 2. — s. 29–230; MacQueen Michael. Notatki z Podziemia: he Polish Home Army and he National Minorities, 1939–1943: Master's hesis. — University of Michigan, 1983. — p. 56, 60ff.; orzecki Ryszard. Kontakty polsko-ukrainskie w polityce polskiego rzadu emigracyjnego i podziemia (1939–1944) // Dzieje Najnowsze, 13, 1–2 (1981). — s. 332 і далі.

315

Косик. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — с. 325–331.

316

Під час польського перепису 1931 р. у Волинському воєводстві 396 200 осіб назвали польську своєю першою мовою, а 356 300 — вказали католицизм своєю релігією. Зменшення кількості населення під час війни було спричинене депортаціями 1939–1941 рр., вивезенням на примусові роботи до Німеччини в 1941–1943 рр., стратами за радянської та німецької влади, втратами у збройних сутичках та від хвороб.

317

Вважається, що ці етнічні чистки були відповіддю на польські акції, викликані спробами Німеччини колонізувати колишнє Люблінське воєводство, на той момент вже частину Генерал-губернаторства. Насправді ж волинські чистки були скоординованою акцією широкого масштабу, під час якої було вбито десятки тисяч поляків, тоді як у Холмі колишнього Люблінського воєводства кількість смертей лічиться сотнями.

318

Один із членів служби безпеки УПА так згадував загальні настанови під час допиту радянськими спецслужбами: «Вбивати поляків, чехів та євреїв на місці». Протокол допроса И. И. Яворского, 14 апреля 1944 г., Государственный архив Российской Федерации (ГАРФ), ф. P-9478, оп. I, д. 398.

319

Польські спогади див.: II/36, II/2110, II/1142, II/594, II/1146, II/1172, II/2353, II/2660, II/2667, II/2506, ІІ/2451, II/2451/3–8, II/2373, II/1914, II/1338/kw, II/1216, ІІ/265, II/1875, AWKW. Про вбивства в липні 1943 р. див.: II/737, II/1144, II/2099, II/2650, II/953, II/775, AWKW. Польські зведення: Poselstwo RP do MSZ w Londynie, 24 лютого 1944 p., Zespol А.9.У., ecz, 8B, AMPN. Німецькі зведення: Filar. Eksterminacja ludnosci polskiej na Wolyniu. — s. 34, 74; див. також: orzecki. Polacy i Ukraincy. — s. 262–263. Радянські зведення див.: Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 / Ред. Білас Іван. — К.: Либідь, 1994. — с. 383; Сергійчук. ОУН-УПА в роки війни. — с. 31, 55.

320

Протокол допроса В. Е. Ступака, 30 сентября 1944 р., ГАРФ, ф. Р-9478, оп. I, д. 398.

321

Siemaszko Ewa, Siemaszko Wladyslaw. Mordy ukrainskie na Wolyniu w czasie II wojny swiatowej // Europa nie prowincjonalna / Jasiewicz Krzysztof (red.). — Warszawa: Rytm, 1999. — s. 1047.

322

Літопис УПА. Нова серія. — т. 2. — с. 284 прим.; orzecki. Polacy і Ukraincy. — s. 238.

323

Приклади порятунку поляків українцями як на Волині, так і в Галичині: II/17, II/63t, II/1914, II/2110, II/106t, II/1286/2k, ІІ/209, II/1350/2k, II/2650, II/996, II/1216, II/1328/2к, II/737, AWKW.

324

Оцінку чисельності загонів УПА див. у: Filar Wladyslaw. «Burza» na Wolyniu. — Warszawa: Rytm, 1997. — s. 35.

325

За що бореться УПА. До зброї 1, 1 (Липень 1943) // Літопис УПА. Нова серія. — т. 1. — с. 7–8.

326

Така оцінка зроблена на основі підрахунків Гжегожа Грицюка в його статті: Straty ludnosci na Wolyniu wiatach 1941–1944 // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 5. — s. 278. Досліднику, який хотів би дізнатися імена замордованих польських мирних мешканців на Волині та в Східній Галичині, слід було б розпочати з Archiwum Wschodnie, Osrodek Karta, Archiwum Glownej Komisji Badania przeciwko Narodowi Polskiemu, Stowarzyszenie Upamietnienia Polakow Pomordowanych na Wolyniu, Stowarzyszenie Upamietnienia Ofiar Zbrodni Ukrainskich Nacjonalistow та Archiwum Srodowiska Zolnierzy 27 Wolynskiej Dywizji Armii Krajowej, так само як і з архівних та опублікованих джерел, цитованих раніше і далі.

327

Spector. Holocaus of VolhynianJews. — p. 250–251.

328

Пор. реакцію польських євреїв на ліквідацію гетто в інших містах. Див.: Perechodnik Calel. Czy ja jestem morderca? — Warszawa: Karta, 1995.

329

II/2451/4, II/2451/5, II/2451/6, II/2451/7, AWKW; розповіді свідків також зібрано в: Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz Leon, Popek Leon (oprac.). — Lublin: Polihymnia, 1998. — s. 350–367, 379–381; та в: Swiadkowie mowia / Biskupski Stanislaw (oprac.). — Warszawa: Swiatowy Zwiazek Zolnierzy AK, 1996. — s. 45–48.

330

Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 164.

331

Про самооборону див.: II/13562/kw, II/1350/2k, II/1363, II/737, AWKW. Про польські напади на українців див.: Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 88–90. Про євреїв у Панській Долині див. спогади Ольгерда Ковальського, AWKW. Див. також статті Клімецького та Стрілки, згадані пізніше в прим. 71.

332

Цей епізод сьогодні забуто в Польщі, також його заперечував Хрущов перед Сталіним. Спогади поляків задокументовано в AWKW (II/1328/2к) та в зведеннях АК у Studium Polskiej Podziemnej в Лондоні. Аналіз подій крізь призму радянських джерел є темою наступної праці: Burds Jeffrey. A Sea of Blood and Tears: From Civil War to Cold War in Soviet Galicia, 1944–1953 [готується до друку]. Дані про чисельність див. у: Mazur. Rola Niemiec і Zwiazku Sowieckiego. — s. 224.

333

Трохимброду. — Прим. перекладачів.

334

II/1877, AWKW. Інколи поляки отримували зброю, про яку вони просили, а інколи — ні. Пор. II/737, ІІ/966, II/1371/2k, ІІ/1350/2к, ІІ/1356/2к, AWKW.

335

Motyka Grzegorz. Polski policjan na Wolyniu // Karta, 24 (1998). — s. 126–128.

336

Звіт про бойові дії УПА на Волині [квітень 1943] // Сергійчук. ОУН-УПА в роки війни. — с. 309–312 (цит. на с. 311).

337

Макар Василь. До початків УПА — лист з Волині // Літопис УПА. — т. 2. — с. 44. Повідомлення, вміщені до цього ж тому (с. 173–174), показують, що упівська розвідка добре усвідомлювала помилковість трактування поляків на Волині як німецьких агентів. Про період див.: Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 68.

338

Ministerstwo Obrony Narodowej, Biuro Ministra — Wydzial Polityczny, L.dz. 1900/WPol/44. Londyn, 8.01.1944, Oddzial VI, sygn. 3.3.3.13.2 (36); Sztab Naczelnego Wodza, Oddzial Specjalny, L.dz. 719/Tjn.44. Londyn, 28.01.1944, Oddzial VI, sygn. 3.3.3.13.2 (37); Sztab Naczelnego Wodza, Oddzial Specjalny, L.dz.2366/Tjn.43. Londyn, 17.05.1943, Oddzial VI, sygn. 3.1.3.3.2 (34); Sztab Naczelnego Wodza, Oddzial Specjalny, L.dz. 108/Tjn.44. Londyn, 8.01.1944, Oddzial VI, sygn. 3.1.1.13.2 (22), SPPL. Див. також: Korbonski Stefan. he Polish Underground State. — New York: Columbia University Press, 1981. — p. 155; Сивіцький Микола. Польсько-український конфлікт 1943–1944 рр. // Польсько-українські студії. — К.: Либідь, 1993. — с. 241–248; Cieslikowa Agnieszka. Prasa okupowanego Lwowa. — Warszawa: Neriton, 1997. — s. 160–162.

339

Один із вояків дивізії досить чітко висловився з цього приводу, див. ІІ/737, AWKW. Розмови з іншими ветеранами підтвердили це моє припущення.

340

Klimecki Michal. Geneza і organizacja polskiej samoobrony na Wolyniu i w Malopolsce Wschodnej podczas II wojny swiatowej // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 3. — Warszawa: Karta, 1998. — s. 70; Strilka Roman. Geneza polskiej samoobrony na Wolyniu i jej rola w obronie ludnosci polskiej // Ibid. — s. 82; Літопис УПА. — т. 2. — с. 192–194.

341

Політична постанова № 13 Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН (С. Бандери), 21–25 серпня 1943 року // ОУН в світлі постанов Великих Зборів. — c. 117–118.

342

Для прикладу див.: II/1350/2к та II/737, AWKW.

343

Gross. Polish Society under German Occupation. — p. 141.Gross. Polish Society under German Occupation. — p. 141.

344

Стосовно щільності див.: Літопис УПА. Нова серія. — т. 2. — с. 283–289, 296–299. Цей аргумент використовує Карл Дойч: Deutsch Karl. Nationalism and Social Communication. — Cambridge, Mass.: M.I.T. Press, 1966.

345

Lotnik Waldemar. Nine Lives. — London: Serif, 1999. — p. 59.

346

Ці села пізніше надсилали петиції Хрущову, щоб приєднатись до УРСР. Сергійчук Володимир. Етнічні межі і державний кордон України. — Тернопіль: Тернопіль. — с. 147–151.

347

Оцінка чисельності з: Motyka. ak bylo w Bieszczadach. Українські спогади та списки жертв див.: Siwicki. Dzieje konfliktow. — t. 3. — s. 249–250.

348

Niemcy a UPA: Dokumenty. — s. 71.

349

Висновки зроблено на підставі підрахунків Гжегожа Грицюка в його розвідці: Hryciuk Grzegorz. Straty ludnosci w Galicji Wschodniej w latach 1941–1945 // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 6. — Warszawa: Karta, 2000. — s. 294; див. також: Kotarba Ryszard. Zbrodnie nacjonalistow ukrainskich na ludnosci polskiej w wojewodztwie arnopolskim // Ibid. — s. 267. Спогади про галицькі чистки див. у: ІІ/17, II/1758/j, II/2266/p, II/94/t, II/1286/2kw, II/1322/2kw, AWKW. Див. також: Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 113.

350

Садовий О. С. Куди прямують поляки? // Літопис УПА. — т. 2 — с. 49, 57.

351

Hryciuk. Polacy we Lwowie. — s. 256–257.

352

Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — p. 125–126; Повстанські могили / Ред. Місило Євген. — Варшава, Торонто: Літопис УПА, 1995. — с. 144–162.

353

Korbonski. Underground State. — p. 158–159; Filar Wladyslaw. Udzial 27 Wolynskiej Dywizji Piechoty AK w operacji kowelskiej // Przeglad Wschodni, 4, 1 (1997). — s. 217–218.

354

Ткачов Сергій. Польсько-український трансфер населення 1944–1946 рр. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1997. — с. 123–155.

355

NKWD о Polsce і Polakach: rekonesans archiwalny / Materski Wojciech, Paczkowski Andrzej (red.). — Warszawa: PAN, 1996; Восточная Европа в документах российских архивов, 1944–1953 гг. / Ред. Волокитина Татьяна. — т. 1. — Москва, Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. — с. 426 і далі; eczka specjalna J. W. Stalina / Cariewskaja — s. 248, 492 і далі.

356

Вже після виходу книжки, в 2004 р., Львівська міська рада перейменувала вулицю Олександра Невського на вулицю Митрополита Андрея. — Прим. перекладачів.

357

Zagadnienie ukrainskie // BUWR, syg. 155; Siwicki Mikolaj. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. — Warszawa: nakladem autora, 1992. — t. 2. — s. 124–130, 229–230, 234, 251–252, 279, 297–298; orzecki Ryszard. Kontakty polsko-ukrainskie w polityce polskiego rzadu emigracyjnego i podziemia (1939–1944) // Dzieje Najnowsze, 13, 1–2 (1981). — s. 335–336. Про міжвоєнні передумови див.: Mich Wlodzimierz. Obcy w polskim domu. — Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 1994.

358

Kersten Krystyna. he Polish — Ukrainian Conflic under Communis Rule // Acta Poloniae Historica, 73, (1996). — p. 139. Див. також: Borodziej Wlodzimierz. Od Poczdamu do Szklarskiej Poreby. — London: Aneks, 1990. — s. 32–77.

359

У 1926 p. Грабський, один з найяскравіших мислителів польської ендеції, вийшов з Національно-демократичної партії, однак залишався дуже впливовою особою серед польських правих.

360

Радянський звіт про розмову Грабського і Сталіна у серпні 1944 р. див. у: Советский фактор в Восточной Европе, 1944–1953 гг. / Ред. Волокитина Татьяна. — т. 1. — Москва: РОССПЭН, 1999. — с. 73–74. Цитати з тих розмов див. у кн.: Grabski Stanislaw. Pamietniki. — t. 2. — Warszawa: Czytelnik, 1989. — s. 472–475.

361

Про Василевську див.: Syzdek Eleonora. Dzialalnosc Wandy Wasilewskiej w latach drugiej wojny swiatowej. — Warszawa: MON, 1981. Цит. про «діалектику» на с. 68, згадка про договір на с. 268. Див. також: oranska eresa. «Them»: Stalins Polish Puppets. — New York: Harper & Row, 1987. — p. 216–217. Василевська була ще й письменницею.

362

Про Грабського у Львові у вересні 1945 р. див.: eczka specjalna J. W. Stalina / Cariewskaja. — s. 402. Щодо ставлення Василевської до Грабського та подальший аналіз його місії див.: Wojdylo Witold. Koncepcje spoleczno-polityczne Stanislawa Grabskiego. — orun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikolaja Kopernika, 1993. — s. 35–39.

363

Головні роботи у цьому напрямку: Paczkowski Andrzej. Pol wieku dziejow Polski 1939–1989. — Warszawa, PWN, 1996; Kersten Krystyna. he Establishment of Communis Rule in Poland, 1943–1948. — Berkeley: University of California Press, 1991.

364

Weiner Amir. Making Sense of War. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2001. — p. 352.

365

Ekeltchik Serguei. History, Culture, and Nationhood under High Stalinism: Doctoral dissertation. — University of Alberta, 2000. — p. 49–58. Див. також Єкельчик Сергій. Імперія пам'яті: російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві. — К.: Критика, 2008.

366

Збірку зведень див. у кн.: Депортація поляків з України / Ред. Сергійчук Володимир. — К.: Українська видавнича спілка, 1999. — с. 24–74.

367

Березневий звіт 1944 р. Хрущова Сталіну див. у кн.: Сергійчук Володимир. ОУН-УПА в роки війни. — К.: Дніпро, 1996. — с. 134–144. Нові кордони не задовольняли ОУН(б), але навіть їй не вдавалось подати територіальні здобутки в негативному світлі. «Український перець». Березень 1945 // Літопис УПА. Нова серія. — т. 1. — с. 300–301.

368

Советский фактор / Волокитина. — с. 39.

369

Grabski. Pamietniki. — t. 2. — s. 472–475.

370

Советский фактор / Волокитина. — с. 23–24, 30, 41; Mastny Vojtech. Russia's Road o the Cold War. — New York: Columbia University Press, 1979.

371

Paczkowski Andrzej. Stanislaw Mikolajczyk czyli kleska realisty. — Warszawa: Agencija Omnipress, 1991.

372

Цього разу Білосток з прилеглими територіями залишився за Польщею.

373

Козловський Іван. Встановлення українсько-польського кордону 1941–1951 рр. — Львів: Каменяр, 1998.

374

Советский фактор / Волокитина. — с. 208; див. також: Восточная Европа в документах российских архивов, 1944–1953 гг. / Ред. Волокитина Татьяна. — т. 1. — Москва, Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. — с. 176; Naimark Norman. Fires of Hatred. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2001. — p. 108–112.

375

Чехословацько-угорські переселення теж відбулися, але в малих масштабах. Про позицію Угорщини див.: Советский фактор / Волокитина. — с. 238, 504–507; про наполягання Молотова див.: Восточная Европа / Волокитина. — с. 429–430, 519; про погляди Сталіна щодо Північно-Східної Європи див.: Советский фактор / Волокитина. — с. 74; про його погляди щодо Південно-Східної Європи див.: Восточная Европа / Волокитина. — с. 126–129, 275, та Советский фактор / Волокитина. — с. 133; про те, що сталось потім, див.: Banac Ivo. With Stalin against Tito. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1988.

376

Сталін виправдовував приєднання чехословацької Закарпатської Русі до радянської України етнічними міркуваннями.

377

Советский фактор / Волокитина. — с. 371.

378

Martin erry. Stalinis Forced Relocation Policies // Moving argets: Demography and Security / Weiner Myron, Russell Sharon (eds.). — Cambridge: Berghahn Books, 2001. Закриття польських інституцій у 1935–1936 рр. свідчило про нове розуміння поляків як національного ворога Радянського Союзу, однак це не призвело до депортації кожного окремо взятого поляка. Так само «польські операції» у 1937–1938 рр. зачепили не лише поляків і повинні були зруйнувати, а не консолідувати національну групу. В обох випадках поляки залишались радянськими громадянами та продовжували жити в Радянському Союзі. Про це див.: Петров Никита, Рогинский Арсений. Польская операция НКВД 1937–1938 гг. // Репрессии против поляков и польских граждан. Исторические сборники «Мемориала». — М.: Звенья, 1997. — с. 35.

379

Martin erry. he Origins of Sovie Ethnic Cleansing // Journal of Modern History, 70, 4 (1998). — p. 813–861. Див. також: Conques Robert. he Nation Killers. — London: Macmillan, 1970.

380

Пор.: Brubaker Rogers. Nationhood and he National Question in he Sovie Union and Post-Sovie Eurasia // Theory and Society, 23, 1 (1994). — p. 47–48; Slezkine Yuri. he USSR as Communal Apartment // Slavic Review, 53, 2 (1994). — p. 414–452; Hirsh Francine. he Sovie Union as a Work-in-Progress // Slavic Review, 56, 2 (1997). — p. 251–278; Suny Ronald Grigor. he Revenge of he Past. — Stanford, Calif.: Stanford University Press, 1993. До певної міри конструктивістське бачення нації в ранньому Радянському Союзі, випередивши час, виклав Ганс Кон у кн.: Nationalism in he Sovie Union. — London: Routledge, 1933. Класичною працею залишається: Pipes Richard. he Formation of he Sovie Union. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1954.

381

Kolakowski Leszek. Main Currents of Marxism. — vol. 2. — Oxford: Oxford University Press, 1978. — p. 398–405.

382

Умовно кажучи (франц.).

383

Про Голодомор див.: Graziosi Andrea. he Grea Sovie Peasan War. — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 1996. — p. 66–67; Martin erry. he 1932–33 Ukrainian error // Presentation a Ukrainian Research Institute. — Cambridge, Mass., 5 лютого 2001 p., а також його he Affirmative Action Empire. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 2001.

384

Про такі випадки див.: Переселення поляків та українців 1944–1946 / Przesiedlenia Polakow і Ukraincow 1944–1946. / Gajowniczek Zuzana (red.). — Warszawa: Archiwum Ministerstwa Spraw Wewnetrznych i Administracji RP; Київ: Державний архів СБУ 2000. — с. 425–430, 679–687.

385

Ibid. — c. 93–102.

386

Цит. Гомулки див. у: Madajczyk Piotr. Polska polityka narodowosciowa po 1945 roku // Nasze Slowo (Warszawa), 15 серпня 1999 p. Напередодні Гомулкової промови місцевий партійний осередок опублікував вірша під назвою «Польща: лише для поляків» (Gazeta Robotnicza, Katowice, 19 травня 1945 р.) // Ilustrowany przewodnik po Polsce stalinowskiej: 1945–1956 / Baliszewski Dariusz, Kunert Andrzej (red.). — t. 1. — Warszawa: PWN, 1999. — s. 300.

387

II/2266/p, II/1914, II/1286/2kw, II/1328/2k, AWKW. Див. також: «Biuleteny nr 62» // Zwiazki Ziem Wschodnich Rzeczypospolitej, 15 вересня 1947 p., zesz. A. 9.V., ecz, 10, MSW, Archiwum Muzeum Polskiego w Londynie, dzial narodowosciowy (AMPN). Дані про чисельність див.: Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр. / Сливка Юрій (упор.). — т. 1. — Львів: НАНУ 1996. — с. 25.

388

Пор.: Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 251–261 і 495–497.

389

Про УПА див.: Ciesielski Stanislaw. Przesiedlenie ludnosci polskiej z kresow wschodnich do Polski 1944–1947. — Warszawa: Neriton, 1999. — s. 316. Коли поляки залишили Радянський Союз, НКВС втратив важливих агентів, див.: Burds Jeffrey. AGENTURA: Sovie Informants' Networks and he Ukrainian Rebel Underground in Galicia, 1944–1948 // Eas European Politics and Societies, 11, 1 (1997). — p. 89–130 і Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 747, 789, 877, 914–917.

390

Сергійчук. Депортація поляків з України. — с. 102; Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 627.

391

Ці польські чиновники самі були пішаками в значно серйознішій грі. Радянський НКВС ставився до них безжально, часто заарештовував і ув'язнював: Ciesielski. Przesiedlenie ludnosci polskiej. — s. 201–203.

392

Саме так у 1939–1991 рр. називалась Рівненська область. — Прим. перекладачів.

393

Ткачов Сергій. Польсько-український трансфер населення 1944–1946 рр. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1997. — с. 51–53, 99–122; Ciesielski. Przesiedlenie ludnosci polskiej. — s. 384–385 і далі.

394

Ciesielski. Przesiedlenie ludnosci polskiej. — s. 342.

395

Ciesielski. Przesiedlenie ludnosci polskiej. — s. 214.

396

У межах кордонів, передбачених угодою, укладеною в липні 1944 р., близько 600 тис. україномовних осіб становили менше ніж 3% польського населення. Див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo Eugeniusz (red.). — t. 1. — Warszawa: Archiwum Ukrainske, 1996. — s. 17–18. За тиждень до підписання таємного договору Хрущов звернувся до Сталіна з проханням приєднати до УРСР території навколо Холма. Таким чином, місце народження його дружини опинилося б у межах Радянського Союзу.

397

На цих територіях радянська влада звернула увагу на націоналізм місцевих поляків. Див.: Трагедія українців Польщі / Ред. Сергійчук Володимир. — Тернопіль: Тернопіль, 1997 — c. 128–132; Переселення поляків та українців 1944–1946. — c. 183.

398

ІІ/2196р., AWKW; «Informacja z prasy ukrainskiej nr. 2» // zesz. A.9.V., ecz. 9, MSW, AMPN; див. також звернення, наведені нижче.

399

Цит. за: Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 923. Про ререпатріації див.: Misilo Eugeniusz. Repartiacja czy deportacja?. — t. 2. — Warszawa: Archiwum Ukrainske, 1999. — s. 19, 125, 160; Депортації / Сливка Юрій (упор.). — т. 2. — Львів: НАНУ 1998. — с. 16.

400

Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 797; Misilo. Repartiacja czy deportacja? — t. 2. — s. 160, 180.

401

Misilo. Repartiacja czy deportacja? — t. 2. — s. 262.

402

Misilo. Repartiacja czy deportacja? — t. 2. — s. 103–104.

403

Misilo. Repartiacja czy deportacja? — t. 2. — s. 81–82, 94, 104–105; дані взято з: Wnuk Rafal. Wierzchowiny i Huta // Polska 1944/1945–1989. Studia i materialy. — t. 4. — Warszawa: PAN, 1996. — s. 87, i Motyka Grzegorz. ak bylo w Bieszczadach: walki polsko-ukrainskie 1943–1948. — Warszawa: Volumen, 1999. — s. 238–241.

404

Misilo. Repartiacja czy deportacja? — t. 1. — s. 85–87.

405

Szczesniak Antoni, Szota Wieslaw. Droga do nikad. — Warszawa: MON, 1973. — s. 257. Ця дуже корисна праця має недоліки, зумовлені її публікацією в Польській Народній Республіці. Попри ті приклади, які наведено в книзі, її автори зводять український націоналізм до різновиду нацизму. Причини цього цілком очевидні, але від такого трактування треба дистанціюватись, щоб зрозуміти мотивацію українських партизанів у Польщі.

406

Про Лемківщину див.: 1947: Пропамятна книга / Ред. Гук Богдан. — Варшава: Тирса, 1997. — с. 13, 19, 32–33, 61, 123. Майже всі опитані розповідають про службу в УПА або ставлення до неї. У книзі поіменно згадується 371 місцевий вояк УПА. Див. також 507 біограм у книзі: Повстанські могили / Ред. Місило Євген. — Варшава, Торонто: Літопис УПА, 1995; список вояків УПА, засуджених до смерті в 1947 р., див.: УПА в світлі польських документів / Ред. Місило Євген. — т. 22. — Торонто: Літопис УПА, 1992. — с. 567–573.

407

Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 151. Спогади українців див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 87, 110, 190, 246.

408

Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 621–625.

409

Відповідно до біограм 501 вояка УПА, які зібрав Є. Місило, 21 з них служили в дивізії СС «Галичина» 24 — в німецькій поліції, 6 — у вермахті, а 1 — в українських легіонах. З огляду на обмежену природу інформації, доступної Місилові, без сумніву, ці цифри були вищими, див.: Повстанські могили / Місило. — с. 29–218. Спогади українських ветеранів дивізії СС «Галичина», які вступили до УПА, див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 42–43, 122; див. також: Дмитрик Іван. У лісах Лемківщини. Спомини вояка УПА. — Мюнхен: Сучасність, 1977. — с. 115.

410

Українська повстанська армія територіально ділилась на чотири Генеральні Воєнні Округи (ГВО): УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння), УПА-Південь (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області) та УПА-Схід (північ Житомирської і Київської та частина Чернігівської областей). Кожна поділялась на Воєнні Округи (ВО), а Воєннні Округи — на Тактичні Відтинки. Тактичною військовою одиницею УПА був курінь (батальйон), до якого входило три або чотири сотні з технічними частинами. Сотня, що нараховувала 130–200 вояків, складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулуметної, а чота — з трьох роїв. Вищими оперативними одиницями були бригади (фактично курені), загони (полки) та групи чи з'єднані групи (дивізії). — Прим. перекладачів.

411

Повстанські могили / Місило. — с. 85–86, 65–69, 180–181.

412

На території Південно-Східної Польщі діяли школи УПА для новобранців та офіцерів, де їм пояснювали, що становище, в якому вони опинились, є складовою ширшої національної боротьби. Див.: Szczesniak, Szota. Droga do nikad. — s. 153–154. Документи з книги Євгена Місила «Повстанські могили» де можна знайти таку інформацію, наводять приклад подібного вишколу місцевих новобранців.

413

Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 54–59.

414

Наказ крайового командира УПА-Захід Василя Сидора // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, 3833/2/3; цит. за: Motyka Grzegorz. Ukrainskie «powstanie» // Karta, 24 (1999). — s. 65.

415

Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 1. — s. 64–66; Депортації / Сливка. — т. 1. — с. 471–473; Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 125–128, 156–159.

416

Про спалення сіл див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 165–168; II/1771, AWKW. Про сутички з армією див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 84–87, 110–114, 170–174; Szczesniak, Szota. Droga do nikad. — s. 226–227; i Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 296ff. Про чиновників, відповідальних за репатріації, див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 140.

417

Були навіть спроби співпраці проти радянських сил. Див.: Motyka Grzegorz, Wnuk Rafal. Pany i rezuny: wspolpraca AK-WiN i UPA 1945–1947. — Warszawa: Volumen, 1997. — s. 76–193. Спогади вояків УПА про співпрацю з АК див.: 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 144, 236; Повстанські могили / Місило. — с. 213–214; польські звіти див. у: Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 733, 911.

418

Про зустріч див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 1. — s. 147–154. Схожі звернення див. у: Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 523–526.

419

Grabski Stanislaw. Panstwo narodowe. — Lwow: Igla, 1929. Про різницю між «національною державою» та «державою націй» див. с. 164.

420

Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 174–175.

421

Akcja «Wisla» / Misilo Eugeniusz (oprac.). — Warszawa: Archiwum Ukrainskie, 1993. — s. 15. Підгорний був одним із трійки, що в 1964 р. скинула Хрущова.

422

Спосіб дії (лат.).

423

Про цей випадок див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 24, 31, 39, 43.

424

Ці підрахунки про переселення базуються на статистичних даних, наведених у: Akcja «Wisla» / Misilo. Див. також дослідження про переселених українців Галини Щерби: Депортації населення з польсько-українського пограниччя 40-х років // Польсько-українські студії. — т. 1. — К.: Либідь, 1993. — с. 254. Дані про вбитих українців див. у: Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 364.

425

Волокитина. Советский фактор. — с. 388. Колишній секретар Комінтерну Дмитро Мануїльський написав члену Політбюро Лазареві Кагановичу, що УРСР не повинна більше приймати українців з Польщі, оскільки відповідальний за переселення орган розформовано, а належних умов для подальшої діяльності не було створено. Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 404–405. Цікаво, що Мануїльський брав участь у переговорах у Ризі в 1921 р., опікувався Комуністичною партією Польщі перед її розпуском і добре знався на польських справах, а також вільно володів польською мовою.

426

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 53–54.

427

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 65. Про смерть Свєрчевського див.: Plaskowski adeusz. Ostatnia inspekcja Gen. broni Karola Swierczewskiego // Wojskowy Przeglad Historyczny, 4 (1983). — s. 96–112. Офіційне повідомлення див. у: Polska Zbrojna, 31 березня 1947. — s. 1.

428

Про Західну Україну див.: Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 64–66; Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944–1953 рр. Ред. Сергійчук Володимир. — К.: Дніпро, 1998. — с. 589; Werth Nicolas. L'envers d'une victoire // Le livre noir du communisme / Courtois Stephane (ed.). — Paris: Robert Laffont, 1997. — p. 254, 264.

429

Восточная Европа / Волокитина. — с. 596–597. Ідеться про Владислава Вольського, який на той час був віце-міністром публічної адміністрації у справах переселення, а з 1949 р. — міністром публічної адміністрації.

430

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 82–83, 84–85.

431

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 43.

432

Про цілі ОУН (б) див.: «Програмові засади ОУН». Серпень 1946 р. // ОУН-УПА в роки війни / Сергійчук Володимир (упор.). — К.: Дніпро, 1996. — с. 451–463. Після того як Волинь і більша частина Галичини перейшли до Радянського Союзу, спірними територіями залишались галицькі землі, що залишились Польщі (у Ряшівському воєводстві), й частина Люблінського та Краківського воєводств.

433

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 98–99.

434

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 93.

435

Я всіляко заперечую твердження, що переселення було не чим іншим, як частиною плану знищення УПА. Цей погляд представлений у найгрунтовнішому дослідженні останніх років: Szczesniak, Szota. Droga do nikad. Тадеуш Пьотровський також дотримується позиції, яку я ставлю під сумнів; див.: Piotrowski. Poland's Holocaust. — p. 244, 379. Так само я не згоден із протилежним поглядом, що ця операція ніяк не стосувалась УПА. Думка про те, що польська політика була б такою самою та мала б таку саму підтримку, якби УПА не було, не дуже переконлива. Тому якось дивно говорити про «трагедію українців Польщі» без згадки про різню на Волині. Див.: Сергійчук. Трагедія українців Польщі.

436

Один поляк згадує несправедливе трактування лемків як зрадників, див.: II/1771, AWKW. Про кенкарти див.: Kersten. he Polish — Ukrainian Conflic under Communis Rule. — p. 147.

437

Косовський повернувся до Радянського Союзу в жовтні 1948 р., див. його «Служебную характеристику» від 15 жовтня 1948 р. і «Charakterystyku Sluzbowu» від 31 березня 1948 р. // Teczka personalna pplk. Waclawa Kossowskiego, Centralne Archiwum Wojskowe (CAW).

438

Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 407.

439

Akcja «Wisla» / Misilo (oprac.). — s. 210. Критику тактики Moccopa його помічником див. у: Kowalski Lech. Generalowie. — Warszawa: Рах, 1992. — s. 100–103.

440

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 222–225, 279–282, 285–286. Про службу безпеки див.: Micgiel John. Bandits and Reactionaries // The Establishmen of Communist Regimes in Eastern Europe, 1944–1949 / Naimark Norman, Gibianskii Leonid (eds.). — Boulder, Colo.: Westview, 1997. — p. 63–111; Paczkowski Andrzej. Od sfalszowanego zwyciestwa do prawdziwej kleski. — Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1999. — s. 36.

441

Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 368, 376–377. 3 507 смертей вояків УПА, занотованих Євгеном Місилом, 35, або ж 6,9%, були самогубствами, див.: Повстанські могили / Місило. — с. 29–218.

442

Від 30 до 50 тис. українців і лемків уникли переселення: дехто підкупив чиновників, дехто переховався у польських родинах, інші ж заявили про своє польське походження, а ще десь тисячі вдалось заручитися підтримкою місцевої влади (наприклад, у селах Бодаки, Бліхнарка, Висова). (Авторські розмови на Лемківщині 23–25 липня 1999 р.). Інколи керівники оперативних груп, на власний розсуд і порушуючи наказ, дозволяли залишитись змішаним подружжям, ветеранам Червоної армії й українцям, залученим до робіт на залізниці й у гірництві.

443

1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 15, 73, 79, 142–143; Nasze Slowo (Warszawa), 3 березня 1999 р. — s. 3; Nasze Slowo (Warszawa), 10 березня 1999 р. — s. 3; Wolosiuk Leszek. Historia jednej fotografii ze wsi Losie // Mokry Wlodzimierz. Problemy Ukraincow w Polsce po wysiedlenczej akcji «Wisla» 1947 roku. — Krakow: Szwajpol Fiol, 1997. — s. 403–414.

444

Ще 35 засудили до смерті у таборі Явожно. Відповідно до одного з підрахунків, з 2810 смертних вироків, винесених у 1944–56 рр., 573 випали на долю українців. Якщо взяти до уваги, що вони становили менше 1% населення, то цей показник справді високий. Див.: Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 30. Місило зібрав документи, що стосуються цього питання, у своїй збірці «УПА в світлі польських документів». Про українців, страчених перед 1947 р., див.: urlejska Maria. Те pokolenia zalobami czarne. — Londyn: Aneks, 1989. — p. 331–337. Перелік 582 українців, що померли через переселення, див. у: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 352–394.

445

Рапорт польського прокурора про ставлення до українських в'язнів у таборі Явожно передруковано в: Nasze Slowo (Warszawa), 3 січня 1996 р. — s. 1, 3. Див. також: Mokry. Problemy Ukraincow w Polsce. — s. 76–82; 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 49–50, 92–93; Rozmowy przeprowadzone w Dobrej / Popiel Jan (red.), 1997 (неопубліковано), й, нарешті, спогади польської жінки, яка повернулась із заслання в Сибіру й була звинувачена в переховуванні вояка УПА від Червоної армії — див. ІІ/53, AWKW.

446

Кінець діяльності УПА в Польщі датується 17 вересня 1947 р., коли у своїй криївці загинув член проводу ОУН Ярослав Старух, а командир УПА Мирослав Онишкевич звільнив своїх солдатів від присяги. Наприкінці 1947 р. було сформовано три невеликі оперативні групи для остаточної ліквідації партизанів, що продовжували боротьбу, а протягом кількох наступних років польська армія продовжувала переселяти українців, що уникли цього раніше. Загалом з 1947 по 1952 рр. було переселено майже 150 тис. українців.

447

Про УПА в радянській Україні див.: Motyka Grzegorz. Bieszczadzkie sotnie UPA na Ukrainie 1947–1948» // Nasze Slowo (Warszawa), 6 лютого 2000 p. — с. 3; Burds. «AGENTURA». — p. 89–130; Potichnyj Peter. Pacification of Ukraine, 1999; Сергійчук. Десять буремних літ. he Beria Affair / Stickle D.M. (ed.). — New York: Nova Science, 1992. — p. 54 і 104. Про Лебедя див.: Simpson Christopher. Blowback. — New York: Weidenfeld and Nicolson, 1998. — p. 163–171.

448

Eberhardt. Miedzy Rosja a Niemcami. — s. 109, 127.

449

Тут також говорили німецькою, ромською та чеською мовами. Більшість німців Волині й Галичини втекли чи були вигнані наприкінці війни; більшість циган знищили нацисти; багато чехів також були вбиті, а близько 53 тис. уцілілих емігрували. Про міжвоєнні німецькі поселення див.: Seraphim Hans-Jorgen. Rodungssiedler. — Berlin: Paul Parey, 1938. До складу повоєнної Західної України також увійшли Закарпатська Русь, що раніше належала Чехословаччині, й частина Буковини, що раніше належала Румунії.

450

Кубійович Володимир. Національний склад населення Радянської України в світлі совєтських переписів. — Париж, 1962. — с. 5–9.

451

Останні дві цифри наведено на основі даних, поданих у: Spector. he Holocaus of Volhynian Jews. — p. 357–358; Pohl. Nationalsozialistische Judenverfolgung. — s. 385–387; і Eberhardt. Polska ludnosc kresowa. — s. 214. Інші підрахунки зроблено на підставі джерел, наведених у попередніх двох розділах, і даних радянського перепису 1959 р. Однією з причин, чому такій невеликій кількості волинських євреїв вдалося врятуватися, було те, що їх майже не депортували під час радянської окупації. Спектор наводить цифру у 500 осіб (с. 28).

452

Див. антропологічне та соціологічне дослідження: Babinski Grzegorz. Pogranicze polsko-ukrainskie. — Krakow: Nomos, 1997. — s. 114; Kloskowska. Kultury narodowe. — s. 188–189; див. також оцінку політолога в: Armstrong. Ukrainian Nationalism. — p. 219.

453

Розмови під час фестивалю «Лемківська ватра», Ждиня, Польща, 25 липня 1999.

454

Дані з праці: eczka specjalna J. W. Stalina / Cariewskaja. — s. 544. Див. також: Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 22–23.

455

II/2110, AWKW; 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 69.

456

Підрахунки зроблено на основі даних, згаданих вище. Див. також підрахунки, підготовані неурядовою організацією «Карта» у Варшаві, які представлені у збірці: Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 8. — Warszawa: Karta, 2001. — s. 159; також: Motyka Grzegorz. Co ma Wisla do Wolynia // Gazeta Wyborcza, 23 березня 2001 p.

457

Lotnik Waldemar. Nine Lives. — London: Serif, 1999. — p. 14. Структурно схожі спогади допомагають зрозуміти, чому для євреїв подібний порятунок був неможливий. Див.: Skakun Michael. On Burning Ground. — New York: St. Martins, 1999. Хоча єврей Юзеф Скакун видав себе за польського татарина, втік до Німеччини як робітник і вступив до СС як литовець, його прикидання кимось іншим показує, перед якими непростими випробуваннями постали євреї. Належати до цієї групи на довгі роки на великій території значило лише одне — смертний вирок. Зазвичай євреї вирізнялись зовнішньо, розмовляли з особливим акцентом, були мало обізнані з християнськими обрядами, мало знали про роботу в господарстві чи життя просто неба, часто не мали непримітного одягу й дуже рідко знали, як поводитися зі зброєю. До того ж єврейські чоловіки були обрізані.

458

Cieslikowa Agnieszka. Prasa okupowanego Lwowa. — Warszawa: Neriton, 1997. — s. 163–164.

459

Ці випадки наведено у вид.: Motyka Grzegorz. ak bylo w Bieszczadach. — s. 456, 435 відповідно.

460

Це раз у раз постає в спогадах українців. Див., приміром,: II/2196/p, AWKW.

461

Як у випадку з біло- та чорношкірим населенням Півдня, що мігрувало на промислову Північ у США, очевидні культурні подібності були витіснені відчуттям необхідності заперечити їх і підважені привабливістю інших ідентифікацій. Пор.: Odojewski Wlodzimierz. Oksana. — Warszawa: woj Styl, 1999, i Faulkner William. he Sound and he Fury. — New York: Jonathan Cape, 1929.

462

Історію взято з кн.: Motyka Grzegorz, Wnuk Rafal. Pany i rezuny. — Warszawa: Volumen, 1997. — s. 8. Запрошення на Святвечір могли бути взаємними через те, що Різдво за західним і східним християнськими обрядами припадає на різні дні: 25 грудня й 7 січня відповідно. Для усвідомлення важливості Святвечора в «польській» культурі на сході країни див.: Odojewski Wlodzimierz. Zasypie wszystko, zawieje... — Paris: Instytu Literacki, 1973. Ця неймовірно цікава повість про міжвоєнні польсько-українські взаємини аж проситься до перекладу. Для нашого ж аналізу найкорисніше звернути увагу на вибір людей під час всеохопного конфлікту. Головним недоліком книги є недооцінка притягальної сили українського націоналізму. Її було заборонено в комуністичній Польщі.

463

Це очевидно із соціальної історії: Kenney Padraic. Rebuilding Poland: Workers and Communists, 1945–1950. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1997.

464

Zieba Andrzej. Ukraincy w oczach Polakow // Teresa Walas (red.). Narody і stereotypy. — Krakow: MCK, 1995. — s. 95–104. Про державну політику див.: Sosnowska Danuta. Stereotyp Ukrainy i Ukrainca w literaturze polskiej // Ibid. — s. 125–131; i Lewandowski Jozef. Polish Historical Writing on Polish-Ukrainian Relations During World War wo // Poland and Ukraine / Potichnyj Peter (ed.). — oronto: CIUS, 1980. — p. 231–246. Див. також: Basarab John. Postwar Writings in Poland on Polish-Ukrainian Relations // Ibid. — p. 249; Szporluk Roman. he Role of the Press in Polish-Ukrainian Relations // Ibid. — p. 223; Babinski. Pogranicze polsko-ukrainskie. — s. 163; Kozak Stefan. Polsko-Ukrainskie dylematy i dialogi // Polska w Europie, 10 (1993). — s. 46. Протилежний підхід див. у кн.: her Philipp. Deutsche und polnische Vertriebene. — Go ingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1998.

465

Kesik Jan. Wojewodztwo wolynskie 1921–1939 w swietle liczb i faktow // Przeglad Wschodni, 4, 1 (1997). — s. 107–108.

466

Rozmowy przeprowadzone w Dobrej w czerwcu-lipcu 1997 / Popiel Jan (red.), 1997; Лист Яна Попеля до автора, листопад 1999 р.; 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 184–194; Siwicki Mikolaj. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. — Warszawa: nakladem autora. — t. 3, 1992. — s. 249–250; Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 328. Див. також: Babinski. Pogranicze polsko-ukrainskie. — s. 101; Slusarek Krzysztof. Drobna szlachta w Galicji. — Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 1994. — s. 161.

467

Див. відповідно: Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz Leon, Popek Leon (oprac.). — Okrutna przestroga. cz. II. Lublin: Polihymnia, 1998. — s. 351; i 11/2451/4, AWKW.

468

II/1758j, AWKW; Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz, Popek. — s. 473–475.

469

Див., наприклад,: II/737; II/1362/kw; II/17, AWKW. Частина поляків згадує про те, що їх врятували українці, про що вже йшлось у восьмому розділі.

470

Пор.: Stronska Anna. Dopoki milczy Ukraina. — Warszawa: rio, 1998.

471

Kuzio aras. Ukraine. — London: Routledge, 1998. — p. 111. Пор. загальнішу працю: Barford Paul. he Early Slavs. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 2001. — p. 278ff.

472

Про польську та радянську інтерпретації української історії див.: Velychenko Stephen. Shaping Identity in Eastern Europe and Russia. — New York: St. Martins, 1993; Вілсон Ендрю. Українці: несподівана нація. — К.: К.І.С., 2004.

473

Особистий досвід автора у Львові (липень 1999 р. і червень 2000 р.). Існує польська пісня про Волинь зі схожими словами, записана в спогадах поляків, що втекли з краю в 1943 р.

474

Зауваження про ескімосів див. у: Babinski. Pogranicze polsko-ukrainskie. — s. 109. Історію про костьол Св. Терези та собор Св. Івана Хрестителя наведено в: Hann Chris. Postsocialis Nationalism // Slavic Review, 57, 4 (1998). — p. 840–863. Керівник комітету «Захисту польського костьолу» висловив свої погляди на сторінках Pogranicze (Przemysl). — s. 24–28 (1991).

475

Przesiedlenie ludnosci polskiej / Cieselski Stanislaw (red.). — Warszawa: Neriton, 1999. — s. 27.

476

Kersten Krystyna. Forced Migration and he ransformation of Polish Society in he Postwar Period // Ethnic Cleansing in Eas Central Europe, 1944–1948 / Ther Philipp, Siljak Ana (eds.). — Boulder, Colo.: Rowman and Li lefield, 2001. — p. 75–87.

477

Про етнічну чистоту і комуністичну легітимізацію див.: Gross Jan. A angled Web // The Politics of Retribution in Europe / Deak Istvan, Gross Jan, Jud ony (eds.). — Princeton: Princeton University Press, 2000. — p. 107–114; Hoirszowicz Lukasz. he Jewish Issue in Post-War Communis Politics // The Jews in Poland / Abramsky Chimen, Jachimczyk Maciej, Polonsky Antony (eds.). — Oxford: Blackwell, 1986. — p. 199–208; ych Feliks. Dlugi cien Zaglady. — Warzsawa: Zydowski Instytut Historyczny, 1999. — s. 74; Mironowicz Eugeniusz. Bialorusini w Polsce, 1944–1949. — Warszawa: PWN, 1993. — s. 146–151; Paczkowski Andrzej. Od sfalszowanego zwyciestwa do prawdziwej kleski. — Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1999. — s. 224.

478

Опитування називалось «Зміни поляків» і тридцять відповідей на нього було надруковано в номерах газети «Polityka» від 9 листопада, 16 листопада, 23 листопада, 30 листопада, 7 грудня і 14 грудня 1968 р. Тадеуш Котарбінський був єдиним, хто згадав про користь розмаїття. Юзеф Халабінський був єдиним, хто відкрито згадав про євреїв, використавши фразу «не згадуючи євреїв». Слід додати, що кілька опитаних стверджували, що поняття польського суспільства та польського типу має сенс лише в повоєнний період, і це відповідає концепції, запропонованій мною в цій праці.

479

Ukraincy w Polsce / Czech Miroslaw (oprac.). — Warszawa: Zwiazek Ukraincow w Polsce, 1993. — s. 12, 269; Zabrowarny Stefan. Polityka narodowosciowa polskich wladz komunistycznych w kwestii ukrainskiej // Polityka narodowosciowa panstw Europy Srodkowowschodniej / Pietras Jacek, Czarnocki Andrzej (red.). — Lublin: IEWS, 1993. — s. 147; Bej Boris. Ukraincy w Polsce // Kultura, 429 (1983) — s. 123–126. Див. також: Krol Marcin. Komentarz // Res Publica Nowa, 54 (1993). — s. 39.

480

Berger Manfred. Jaruzelski. — Dusseldorf: Econ Verlag, 1990. — p. 245–248; Ash imothy Garton. he Polish Revolution: Solidarity. — London: Penguin, 1999. — p. 356–363. Думку Ярузельського див. у вид.: Jaruzelski Wojciech. Stan wojenny dlaczego. — Warszawa: BGW, 1992.

481

У 1989 р. оглядачі не виказували особливого оптимізму щодо відносин між Польщею та її східними сусідами. Див.: Nelson Daniel. Europe's Unstable East // Foreign Policy, 82 (1991). — p. 137–158; Mearsheimer John. Back o the Future: Instability in Europe after he Cold War // International Security, 15, 1 (1990). — p. 5–56; Michta Andrew. Eas Central Europe after he Warsaw Pact. — Westport, Conn.: Greenwood Press, 1992. — p. 82; Lewandowski Jozef. Miedzy Sanem a Zbruczem // Kultura, 519 (1990). — s. 128–134; Darski Jozef. Ukraina: historia, wspolczesnosc, konflikty narodowe. — Warszawa: Sorograf, 1993. — s. 69; Bilinsky Yaroslav. Basic Factors in he Foreign Policy of Ukraine: he Impac of he Soviet Experience // The Legacy of History in Russia and he New States of Eurasia / Starr Frederick S. (ed.). — Armonk, N.Y.: M. E. Sharpe, 1994. — p. 174, 186.

482

Як невеличка згадка про польсько-український союз 1920 р. у Варшавському університеті існувала кафедра історії України, а в місті функціонував Інститут українських студій. Саме там вийшов друком перший український переклад «Пана Тадеуша» Максима Рильського.

483

Велика частина лондонських емігрантів походила зі східних територій, що відійшли до Радянського Союзу, тому їхній реваншизм був особистим. Звісно, рідний для Гедройця Мінськ на переговорах у Ризі у 1921 р. польські націоналісти добровільно віддали більшовицькій Росії, що, можливо, вплинуло на його ставлення до кампанії польських націоналістів із повернення Львова та Вільно після 1944 р.

484

Ці факти взято з кн.: Giedroyc Jerzy. Autobiografia na cztery rece. — Warszawa: Czytelnik, 1996; розмова з Єжи Гедройцем у Мезон-Лафіті, Франція, 7 листопада 1998 р. Про його вплив див.: Friszke Andrzej. Opozycja polityczna w PRL 1945–1980. — London: Aneks, 1994. — s. 242, а також наведені нижче дослідження «Культури».

485

У 1950-ті рр. через побоювання Радянського Союзу виношувались плани створення Центральноєвропейської федерації. Після радянського вторгнення до Чехословаччини в 1968 р. «Культура» зосередила увагу на майбутній європейській геополітиці після поразки комунізму та розпаду Радянського Союзу. Див.: Korek Janusz. Paradoksy paryskiej «Kultury»: ewolucja mysli politycznej w latah 1947–1980. — Stockholm: Almqvist & Wiksell International, 1998. — s. 93–96; Suszko Marek. Kultura and European Unification, 1948–1953 // Polish Review, 45, 2 (2000). — p. 183–195.

486

Наступні параграфи стосуються праць Юліуша Мєрошевського «Polska «Ostpolitik»" і «Rosyjski «Kompleks Polski» i ULB» обидві див. у кн.: Mieroszewski Juliusz. Materialy do refleksji i zadumy. — Paris: Instytu Literacki, 1976. — s. 110–122, 175–186. Див. також: Mieroszewski Juliusz. ABC polityki Kultury // Spotkania z paryska «Kultura» / Kudelski Zdzislaw (oprac.). — Warszawa: Pomost 1995. — s. 131–144; Kopczynski Krzysztof. Przed przystankiem Niepodlegosci: paryska «Kultura» i kraj w latach 1980–1989. — Warszawa: «Wiez», 1990. — s. 11; i Habielski Rafal. Realizm, wizje, i sny romantykow // Mieroszewski Juliusz. Final klasycznej Europy. — Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, особливо c. 50. Пор.: Bromke Adam. Poland's Politics: Idealism vs. Realism. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1967.

487

Майже одночасно на цей взаємозв'язок так само звернув увагу історик Роман Шпорлюк. Див. його статті за 1971, 1973 і 1975 рр., перевидані як перші три розділи його книги: Szporluk Roman. Russia, Ukraine, and he Breakup of he Soviet Union. — Stanford, CA: Hoover Institution Press, 2000.

488

Snyder imothy. he Polish-Lithuanian Commonwealth since 1989: National Narratives in Relations among Poland, Lithuania, Belarus and Ukraine // Nationalism and Ethnic Politics, 4, 3 (1998). — p. 1–32.

489

Про реалістів див.: Bielen Stanislaw. Kierunki polityki wschodniej III Rzeczypospolitej // Patrzac na Wschod. Z problematyki polityki wschodniej III RP / Bielen Stanislaw (red.). — Warszawa: Centrum Badan Wschodnich, 1997. — s. 12. Про уряд у вигнанні див. повідомлення Радіо «Вільна Європа» від 7 вересня 1990 р.

490

Про період до «Солідарності» див.: Friszke. Opozycja polityczna w PRL 1945–1980; Paczkowski Andrzej. Pol wieku dziejow Polski 1939–1989. — Warszawa: PWN, 1996; Ekier Grzegorz. he State agains Society: Political Crises and heir Aftermath in Eas Central Europe. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1995. Про «Солідарність» див.: Ash imothy Garton. he Polish Revolution: Solidarity. — London: Penguin, 1999; Laba Roman. he Roots of Solidarity. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1991; Kubik Jan. he Power of Symbols agains he Symbols of Power. — University Park: University of Pennsylvania Press, 1994; Bernhard Michael. Reinterpreting Solidarity // Studies in Comparative Communism, 24, 3 (1991). — p. 313–330; Mason David. Solidarity as a New Social Movement // Political Science Quarterly, 101, 1 (1989). — p. 41–58.

491

Про програму ППН і публікації KOP див.: Friszke. Opozycja polityczna w PRL. — s. 423, 491–493. Про відкритий лист див.: Lipski Jan Jozef. KOR: A History of he Workers' Defense Commetee in Poland, 1976–1981. — Berkeley: University of California Press, 1985. — s. 387. Див. також: Kaminski Antoni, Kozakiewicz Jerzy. Stosunki polsko-ukrainskie: raport. — Warszawa: PAN, 1997. — s. 5; Prizel Ilya. he Influence of Ethnicity on Foreign Policy: he Case of Ukraine // National Identity and Ethnicity in Russia and he New States of Eurasia / Szporluk Roman (ed.). — Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe, 1994. — p. 108; Polityka (Warszawa), 7 березня 1998 p. — s. 42.

492

Kuron Jacek. Wiara i wina: do i od komunizmu. — London: Aneks, 1989. — s. 347–349.

493

Про цензуровану (офіційну) історіографію див.: Лісевич Іван. Українсько-польське культурне співробітництво в 70-х рр. XX ст. // Міжнародні зв'язки України, 4 (1993). — с. 58–68; Зашкільняк Леонід. Україна і українсько-польські відносини у післявоєнній польській історіографії // Ibid. — c. 145–156. Головними нецензурованими (неофіційними) текстами були: Podlaski Kazimierz [Skaradzinski Bohdan]. Bialorusini — Litwini — Ukraincy: nasi wrogowie czy bracia? — Warszawa: Przeswit, 1984, i Olszanski adeusz. Notatnik bieszczadzki. — Warszawa: SKPB, 1985.

494

Про українське питання за часів «Солідарності» див.: Зайцев Юрій. Польська опозиція 1970–80 років про засади українсько-польського порозуміння // Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 54; Kuzio aras. he Polish Opposition and he Ukrainian Question // Journal of Ukrainian Studies, 12, 2 (1987). — p. 51; Friszke. Opozycja polityczna w PRL 1945–1980. — s. 321; Ukraincy w Polsce: 1989–1993 / Czech Miroslaw (oprac.). — Warszawa: Zwiazek Ukraincow w Polsce, 1993. — s. 269; Ash. he Polish Revolution. — p. 133.

495

Див. спогади Богдана Осадчука, Ярослава Грицака, Мирослава Поповича, Івана Дзюби, Миколи Жулинського, Мирослава Чеха та Романа Шпорлюка в Nasze Slowo (Warszawa), 8 жовтня 2000 р.

496

Про КНП див. нижче. Декларацію руху «Свобода та мир» див. у: Stosunki Polsko-Ukrainskie 1917–1947. — Warszawa: Perturbancii, 1990. — s. 122–123. Ці питання розлядались у таких виданнях: Karta, Znak, Spotkania, Oboz, Miedzymorze i Nowa Koalicja. Важливим документом був меморандум [Nadir Zdzislaw a in.], Polska-Ukraina. Polskie Porozumienie Niepodleglosciowe, листопад 1981 p. Див. загалом: Labedz Krzysztof. Spory wokol zagadnien programowych w publikacjach opozycji politycznej w Polsce wiatach 1981–1989. — Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 1997. — s. 181–187; Pomianowski Jerzy. Ruski miesiac z hakiem. — Wroclaw: Wydawnictwo Dolnoslaskie, 1997. — s. 47; Darski Jozef. Kronika bialoruska // Kultura, 471 (1986). — s. 96; Widacki Jan. Stosunki polsko-litewskie // Kultura, 602 (1997). — s. 37–38.

497

Dudek Antoni, Gawlikowski Maciej. Leszek Moczulski — bez wahania. — Krakow: Krakowski Instytu Wydawniczy, 1993. — s. 268; Zycie Przemyskie, 29 квітня 1992 p. — s. 1, 3; Sprawozdanie stenograficzne z 25 posiedzienia Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej, 6 липня 1994 p. — s. 13–14 (далі номер сесії подано в дужках); ibid. (31), 13 жовтня 1994 р. — s. 113.

498

Kozak Stefan. Polsko-Ukrainskie dylematy i dialogi // Polska w Europe, 10 (1993). — s. 47.

499

Vachudova Milada Anna, Snyder imothy. Are ransitions ransitory? wo ypes of Political Change in Eastern Europe Since 1989 // Eas European Politics and Societies, 11, 1 (1997). — p. 1–35.

500

Це змінило колишню центрально-східноєвропейську модель. Найзатятішими фашистами та націоналістами в міжвоєнний період були колишні соціалісти. Найзатятішими фашистами та націоналістами посткомуністичного часу стали колишні комуністи.

501

Розмова з Олександром Кваснєвським у Варшаві, Польща, 17 травня 1999 р.; розмова з Єжи Гедройцем у Мезон-Лафіті, Франція, 7 листопада 1998 р.; див. також Gazeta Wyborcza, 3–4 січня 1998 р. — s. 10.

502

Grzymala-Busse Anna. Redeeming he Past: he Regeneration of Communis Successor Parties in Eas Central Europe after 1989: Doctoral dissertation. — Harvard University, 1999. Див. також: Grzymala-Busse Anna Maria. Redeeming he Communis Past: he Regeneration of Communis Parties in Eas Central Europe. — Cambridge: Cambridge University Press, 2002.

503

Про правову позицію Федеративної Республіки Німеччини див.: Documentation Relating o the Federal Governmen s Policy of Detente. — Bonn: Press and Information Office of he FRG, 1974. — p. 16, 27. Про погляди лідерів вигнаних німців див.: Нирка Herbert. Unruhiges Gewissen: ein deutscher Lebenslauf. — Munchen: Langen Muller, 1994. — s. 433ff.; Czaja Herbert. Unterwegs zum kleinsten Deutschland? — Frankfur am Main: Josef Knecht, 1996. — s. 753ff. Дані опитувань громадської думки в Польщі наведено далі.

504

Цит. за: Gazeta Wyborcza, 27 листопада 1989 р. — s. 1. Див. також: Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej. Warszawa: PISM, 1991. — s. 80. Пор.: Levesque Jacques. he Enigma of 1989: he USSR and he Liberation of Eastern Europe. — Berkeley: University of California Press, 1997. — p. 110–119.

505

Про візит Гельмута Коля до Варшави див.: eltcshik Horst. 329 Tage. — Berlin: Siedler, 1991. — s. 13–15; Kohl Helmut. Ich wollte Deutschlands Einheit. — Berlin: Ullstein, 1996. — s. 125–127; Geremek Bronislaw. Rok 1989. — Warszawa: Plejada, 1990. — s. 327; Zelikow Philip, Rice Condoleezza. Germany Unified and Europe Transformed. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1995. — p. 102. Зауваження Вайгеля цит. за: Skubiszewski Krzysztof. Polityka zagraniczna. — Warszawa: Interpress, 1997. — s. 16, prz. 1.

506

Ash imothy Garton. In Europe's Name. — New York: Random House, 1994. — p. 230, 353–354; Zelikow, Rice. Germany Unified. — p. 132–133, 220–221; eltcshik Horst. 329 Tage. — s. 132, 184, 296–297; Gazeta Wyborcza, 8 лютого 1990 p. — s. 7; 9 лютого 1990 p. — s. 7; 22 лютого 1990 p. — s. 1; 2 березня 1990 p. — s. 1; 15 березня 1990 p. — s. 1; Skubiszewski Krzysztof. Poland and he North Atlantic Alliance 1989–1990 // Recht — Staat — Gemeinwohl / Ipsen Jorn (Hrsg.). — Koln: Heymann, 2001; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 29–34; Sprawozdanie stenograficzne (28), 26 квітня 1990 p. — s. 8–10.

507

Derczynski Wlodzimierz, Draczyk Robert. Stosunek Polakow do innych narodowosci. — Warszawa: CBOS, серпень 1996 p. — s. 29.

508

Про початок переговорів див.: Dudek Antoni. Pierwsze lata III Rzeczypospolitej 1989–1995. — Krakow: Geo, 1997. — s. 70; Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. he Russian roop Withdrawal from Poland // The Diplomatic Record / Goodman Allan (ed.). — Boulder, Colo.: Westview Press, 1995. — p. 122–123. Про Вільнюс у вогні див.: Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. Imperium kontratakuje // Kurski Jacek, Semka Piotr (autorzy wywiadow). Lewy czerwcowy. — Warszawa: Editions Spotkania, 1993. — s. 159–162.

509

Про польські побоювання німців див.: «Security for Europe Project. Final Report». — Providence, R.I.: CFPD, 1993. — p. 15. Огляд за травень 1992 p. див. у: Zycie Warszawy, 1 серпня 1992 p. — s. 23. Про питання Герберта Хупки та про німецьких дипломатів див.: Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 75, 140.

510

Лист Кшиштофа Скубішевського авторові від 7 грудня 2000 р., с. 8–9. Це чітко викладено в: Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 379–395. Див. також: Prizel Ilya. Warsaw's Ostpolitik // Polish Foreign Policy Reconsidered / Prizel Ilya, Michta Andrew (eds.). — New York: St. Martins, 1995. — p. 96–98.

511

Державний інтерес (франц.).

512

Відповідно: Sprawozdanie stenograficzne (14), 8 травня 1992 p. — s. 193; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 29.

513

У 1968 p. Скубішевський критикував участь Польщі у введенні військ до Чехословаччини й антисемітську політику польської влади, а в 1980 р. він приєднався до «Солідарності». Попри це, в 1986–1989 рр. він входив до складу Консультативної ради генерала Ярузельського, який залишався президентом Польщі до 1990 р. Тому завдяки своєму досвідові в 1989 р. Скубішевський був прийнятною кандидатурою на пост міністра закордонних справ для обох сторін.

514

Про Скубішевського див.: Polityka, 27 жовтня 1990 р. Про організаційні питання див.: Gazeta Wyborcza, 9–10 червня 1990 р.; лист Кшиштофа Скубішевського авторові від 7 грудня 2000 р. — с. 10.

515

Винятком є угорські відносини з Українською РСР, що були наслідком турботи Угорщини про тамтешню меншину. Цит. Скубішевського за: Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 74. Тлумачення політики Скубішевським див. у: Sprawozdanie stenograficzne (51), 14 лютого 1991 р. — s. 22; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 271; та джерелах, наведених у наступній примітці. Доповідну записку про «два напрямки» див. у кн.: Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. ezy do polskiej polityki wschodniej u progu la dziewiecdziesiatych від 22 березня 1990 p. Про її зв'язок з політикою див. лист Гжегожа Костжеви-Зорбаса авторові від 27 лютого 1998 р. Див. також: Geremek. Rok 1989. — s. 338; Gazeta Wyborcza, 13–14 січня 1990 p. — s. 5–6; Rzeczpospolita, 14 січня 1994 p. — s. 22.

516

Sprawozdanie stenograficzne (28), 26 квітня 1990 p. — s. 15; i (65), 27 червня 1991 p. — s. 20.

517

Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. Stosunki polsko-litewskie, доповідь перед Комісією з міжнародних відносин Сенату Республіки Польща і Громадянського парламентського клубу, Варшава, 23 жовтня 1989 р.

518

Skubiszewski. Polityka zagraniczna — s. 71, 96. Критику див.: Chajewski Adam. Polityka polska wobec Litwy w latach 1989–1994 // Arcana, 1, 7, (1996) — s. 97.

519

Snyder imothy. he Poles // Nations Abroad / King Charles, Melvin Neil (eds.). — Boulder, Colo.: Westview Press, 1998. — p. 186–187.

520

Про зв'язки із «Саюдісом» див.: Chajewski. Polityka polska wobec Litwy w latach 1989–1994. — s. 95; Widacki Jan. Stosunki polsko-litewskie // Kultura, 602 (1997). — s. 46; Materialy okraglego stolu litewsko-polskiego // Lithuania, 9–10 (1993–1994). — p. 16; Nowakowski Jerzy Marek. Polska — Litwa // Polska w Europie, 2 (1990). — s. 64.

521

«Саюдіс» так само перекладається українською як «рух».

522

Shkandrij Myroslav. Literary Politics and Literary Debates in Ukraine 1971–1981 // Ukraine after Shelest / Krawchenko Bohdan (ed.). — Edmonton: CIUS, 1983. — p. 55–68; Solchanyk Roman. Politics and he National Question in he Post-Sheles Period // Ibid. — p. 14–17.

523

Kultura, 436–437 (1984). — s. 143–145; Kuzio aras. he Polish Opposition and he Ukrainian Question // Journal of Ukrainian Studies, 12, 2 (1987). — p. 48; Burant Stephen. Poland's Eastern Policy, 1990–1995 // Problems of Post-Communism, 43, 2 (1996). — p. 48–57; Informacja o zalozeniach i dotychczasowej dzialalnosci Instytutu Polsko-Ukrainskiego, 1997.

524

Цит. Міхніка з: Ukraincy w Polsce / Czech Miroslaw (oprac.). — Warszawa: Zwiazek Ukraincow w Polsce, 1993. — s. 16; реакцію на неї див. у: Ukraine: From Chernobyl o Sovereignty / Roman Solchanyk (ed.). — New York: St. Martins Press, 1992. — p. 59; Думками про промову Міхніка зі мною поділились Іван Драч, Роман Шпорлюк і Марк Крамер.

525

Розмова з Єжи Козакевичем, Варшава, 4 березня 1997 р.; Зайцев Юрій. Польська опозиція 1970–80 років про засади українсько-польського порозуміння // Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 56–63; Kaminski Antoni, Kozakiewicz Jerzy. Stosunki polsko-ukrainskie. — Warszawa: PAN, 1997. — s. 20; Ukraincy w Polsce / Czech (oprac.). — s. 18, 22; Gazeta Wyborcza, 8 травня 1990 p. — s. 6.

526

Розмова з Яцеком Чапутовичем, Варшава, 9 вересня 1997 р.; Buran Stephen. International Relations in a Regional Context: Poland and its Eastern Neighbors — Lithuania, Belarus, Ukraine // Europe-Asia Studies, 45, 3 (1993). — p. 409; Gazeta Wyborcza, 18 жовтня 1990 p. — s. 6.

527

Розмова з Єжи Козакевичем, Варшава, 4 березня 1997 р.; Skubiszewski. Polityka zagraniczna — s. 273–274; Sprawozdanie stenograficzne (14), 8 травня 1992 p. — s. 196; Weydenthal Jan de. Polish-Ukrainian Rapprochement // RFE/RL Research Report, 28 лютого 1992 p. — p. 26; Ukraincy w Polsce / Czech (oprac.). — p. 47; Kaminski, Kozakiewicz. Stosunki polsko-ukrainskie. — p. 21–22; Nasze Slowo (Warszawa), 13 грудня 1992 p. — s. 1–2.

528

Wilson Andrew. Ukrainian Nationalism in he 1990s. — Cambridge: Cambridge University Press, 1997.

529

Motyl Alexander, Krawchenko Bohdan. Ukraine: From Empire to Statehood // New States, New Politics / Bremmer Ian, Ray Taras (eds.). — Cambridge: Cambridge University Press, 1997. — p. 235–249; Шпорлюк Роман. Україна після 1994: дилеми державотворення // Шпорлюк Роман. Імперія та нації. — К.: Дух і літера, 2000. — с. 296–317; Nebozenko Wiktor. Ukrainska opinia publiczna o polityce zagranicznej // Polska w Europie, 15 (1994). — s. 149–162.

530

Польща також отримала гарантії, що Російська Федерація не заселятиме Калінінградську область німцями, яких було переселено з Німеччини до Радянського Союзу після Другої світової війни. Див.: Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 272–273.

531

Kostrzewa-Zorbas. The Russian Troop Withdrawal from Poland // The Diplomatic Record / Goodman Allan E. (ed.). — p. 121–125; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej. — Warszawa: PISM, 1991. — s. 80–81; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej. — Warszawa: PISM, 1992. — s. 189; Dudek. Pierwsze lata III Rzeczypospolitej 1989–1995. — s. 255.

532

Brudny Yitzhak. Reinventing Russia. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2000. — p. 262 і далі.

533

Roszkowski Wojciech. Polska // Europa Srodkowo-Wschodnia 1992 / Beylin Marek (red.). — Warszawa: PAN, 1993. — s. 273; про договори, підписані в травні 1992 р., див.: Kostrzewa-Zorbas. The Russian Troop Withdrawal from Poland. — p. 132.

534

Kultura, 512 (1990). — s. 87–88; Buran Stephen. Belarus and he «Belarusian Irredenta» in Lithuania // Nationalities Papers, 25, 4 (1997). — p. 645; Senn Alfred Erich. Gorbachev s Failure in Lithuania. — New York: St. Martins, 1995. — p. 73, 115.

535

Про 1989 p. див.: Prazauskas Algimantas. he Influence of Ethnicity on he Foreign Policy of he Western Li oral States // National Identity and Ethnicity in Russia and he New States of Eurasia / Roman Szporluk (ed.). — Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe, 1994. — p. 165. Про 1990 р. див.: Kultura, 517 (1990). — s. 120.

536

Про візит польського міністра йшлося в моїй розмові з Яцеком Чапутовичем, Варшава, 9 вересня 1997 р.; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 272; Gawin adeusz. Ojcowizna. — Grodno, Lublin: Fundacja Pomocy Szkolom Polskim na Wshodzie, 1993. — s. 65; Gazeta Wyborcza, 16 жовтня 1990 p. — s. 1; 18 жовтня 1990 p. — s. 6; 22 листопада 1990 p. — s. 6; Kultura, 519 (1990). — s. 102–106; ibid., 560 (1994). — s. 19. Про територію та меншини див.: he Citadel of Communism. An Interview with Vintsuk Vyachorka // Uncaptive Minds, IV, 3 (1991). — p. 39–49; Kultura, 505 (1989). — s. 106–107; RFE/RL Research Report: Weekly Analyses from the RFE/RL Research Institute. — Munich, New York: Radio Free Europe/Radio Liberty, 1, 37 (18 вересня 1992 p.). — p. 41–45.

537

Gazeta Wyborcza, 4 вересня 1991 p. — s. 6; Kultura, 560 (1994). — s. 19; Интерфакс, 10 жовтня 1991 p. (англ.) // FBIS-SOV EEU [Foreign Broadcast Information Service, Daily Report. Soviet Union/Central Eurasia], 11 жовтня 1991 p. — p. 63; ИТАР-ТАСС, 11 жовтня 1991 p. (англ.) // Ibid., 17 жовтня 1991 p. — p. 76; Le Monde, 8–9 березня 1992 p. // FBIS-EEU [Foreign Broadcast Information Service, Daily Report. Eastern Europe], 10 квітня 1992 p. — p. 25–28; Zaprudnik. Belarus. — p. 216.

538

Winnicki Zdzislaw. Polacy na Bialorusi // Polityka narodowosciowa panstw Europy Srodkowowschodniej / Pietras Jacek, Czarnocki Andrzej (red.). — Lublin: IES-W, 1993. — s. 199.

539

Lakis Juozas. Ethnic Minorities in he Postcommunis ransformation of Lithuania // International Sociology, 10, 2 (1995). — p. 179–180. У 1953 p. 27 тис. учнів навчались у польськомовних школах чи вчили польську мову в інших школах. У 1987 р. їхня кількість скоротилась до 10 133 осіб. Blaszczyk Grzegorz. «Polacy na Litwie» // Przeglad Wschodni, 1, 1 (1991). — s. 156.

540

Eberhardt. Przemiany narodowosciowe na Litwie w XX wieku // Przeglad Wschodni, 1, 3 (1991). — s. 478.

541

Szayna homas. Ethnic Poles in Lithuania and Belarus // RAND Report, серпень 1993. — p. 35.

542

Kusmierz Jacek. Miedzy «wschodem» a «zachodem» // Przeglad Wschodni, 1, 3 (1991). — s. 512–513; Mroz Lech. Problemy etniczne w Litwie Wschodniej // Ibid. — s. 496; Szayna. Ethnic Poles in Lithuania and Belarus. — p. VII.

543

Senn Alfred Erich. Lithuania Awakening. — Berkeley: University of California Press, 1999. — p. 99; Popovski Vesna. National Minorities and Citizenship Rights in Lithuania, 1988–93. — Houndmills: Palgrave, 2000. — p. 132–133; Lossowski Piotr. The Polish Minority in Lithuania // Polish Quarterly of International Affairs, 1, 1–2 (1992). — p. 83; Kultura, 499 (1989). — s. 106–112; Chajewski. Polityka polska wobec Litwy wiatach 1989–1994. — s. 96; Gazeta Wyborcza, 27 вересня 1989 p. — s. 6.

544

Widacki. Stosunki polsko-litewskie. — s. 41–44; Gazeta Wyborcza, 5 жовтня 1990 p. — s. 6.

545

Як сказав Ернест Ренан: «Забута історія або, краще сказати, історична помилка є одним з головних чинників творення нації». Цит. за: Ренан Е. Що таке нація? // Націоналізм: Антологія / Проценко Олег, Лісовий Василь (упор.). — К.: Смолоскип, 2010. — с. 255. Про це див. також: Андерсон Бенедикт. Уявлені спільноти. — К.: Критика, 2001. — с. 245–248.

546

Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. Stare і nowe // Gazeta Wyborcza, 22 вересня 1989 p. — s. 6.

547

Лист у: Gazeta Wyborcza, 15–17 вересня 1989 p. — s. 2. Кпини про Владивосток див.: Gazeta Wyborcza, — 8–10 вересня 1989 р. — s. 1. Див. також: Gazeta Wyborcza, 11 вересня 1989 р. — s. 6; 5 червня 1990 р. — s. 6.

548

Aide-memoire w sprawie potrzeb mniejszosci polskiej w Republice Litewskiej // Polskie Ministerstwo Spraw Zagranicznych, 26 листопада 1990 p. Ця кампанія зі здобуття територіальної автономії не була помічена на Заході саме тому, що їй не вистачало (за виразом Роджерса Брюбейкера) «націоналізаційної зовнішньої батьківщини», яка підтримала б її претензії. Див.: Брюбейкер Роджерс. Переобрамлений націоналізм: статус нації та національне питання у новій Європі. — Львів: Кальварія, 2006. Голоси автономістів див. у: Nasza Gazeta (Wilno), 22 жовтня 1989 р. — s. 3; 22 жовтня 1989 p. — s. 1; 8 листопада 1989 p. — s. 1, 3; 4 грудня 1989 р. — s. 2; 8 квітня 1990 р. — s. 1–2; 23 квітня 1990 р. — s. 2; 13 травня 1990 р. — s. 1; 3 червня 1990 р. — s. 2; 15 жовтня 1990 р. — s. 2.

549

Senn. Gorbachev s Failure in Lithuania. — s. 145.

550

Gazeta Wyborcza, 23 травня 1991 р. — s. 7; 18 січня 1992 р. — s. 1; Rzeczpospolita, 11–12 квітня 1992 р. — s. 7; Chajewski. Polityka polska wobec Litwy. — s. 102.

551

Sprawozdanie stenograficzne (49), 11 січня 1991 p. — s. 111.

552

Snyder imothy. National Myths and International Relations Poland and Lithuania, 1989–1994 // Eas European Politics and Societies, 9, 2 (1995) — p. 318–319; Gazeta Wyborcza, 14 січня 1991p., s. 3.

553

RFE Daily Report, 20 лютого 1992 p.

554

Gazeta Wyborcza, 12–13 січня 1991 p. — s. 1; 15 січня 1991 p. — s. 1; 21 січня 1991 p. — s. 11.

555

Gazeta Wyborcza, 14 січня 1991 p. — s. 1; 15 січня 1991 p. — s. 1; 18 січня 1991 p. — s. 3; Лист Лєшека Єсеня авторові від 9 квітня 2000 р.

556

Gazeta Wyborcza, 12–13 січня 1991 р. — s. 1; 14 січня 1991 р. — s. 3.

557

Пор.: Larrabee Stephen F. Eas European Security after he Cold War. — Santa Monica, Calif: RAND, 1993. — p. 11–12.

558

До 1993 р. Європейський Союз (ЄС) називався Європейська Спільнота. Щоб уникнути плутанини, я постійно використовуватиму абревіатуру ЄС. До 1992 р. про бажання Польщі приєднатись до НАТО вголос не говорили, відвертіше про це висловлювалися прем'єр-міністри Ян Ольшевський і Ханна Сухоцька, але не Скубішевський. Ще в 1991 р. (якщо не раніше) це питання стало предметом переговорів із західними партнерами.

559

Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 205.

560

Ibid. — s. 29.

561

Основні засади політики див. у: Sprawozdanie stenograficzne (14), 8 травня 1992 р. — s. 152–159; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 274, 282, 299–308. Про погляди посла в 1992–1997 рр. див. також: Widacki Jan. Stosunki polsko-litewskie // Kultura, 602 (1997). — s. 46; Norkunas Zilvinas. Steering the Middle Course // Lithuania in the World, 4, 2 (1996) — p. 18–23; а промову наступного міністра закордонних справ Анджея Олеховського в: Sprawozdanie stenograficzne (20), 12 травня 1994 р. — s. 27.

562

«Polska — Ukraina — Bialorus» // Polska w Europie, 12 (1993). — s. 111–112.

563

Останній безпосередньо посилався на Копенгагенську декларацію 1990 р. про права меншин. Vertrag zwischen der Bundesrepublik Deutschland und der Republik Polen uber gute Nachbarschaft und freundschaftliche Zusammenarbeit. 17 червня 1991 p., стаття 20 (доступ за адресою: www.auswaertiges-amt.de).

564

Polityka (Warszawa), 3 лютого 1996 р. — s. 40. Див. також: Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 126, 206; Ukraincy w Polsce / Czech Miroslaw (oprac.). — Warszawa: Zwiazek Ukraincow w Polsce, 1993. — s. 278.

565

Genscher Hans-Dietrich. Rebuilding a House Divided. — New York: Broadway Books, 1998. — p. 525; Kohl Helmut. Ich wollte Deutschlands Einheit. — Berlin: Ullstein, 1996. — s. 446–447. Про «європейський» характер німецько-польської угоди 1991 р. див.: Bingen Dieter. Die Polenpolitik der Bonner Republik von Adenauer bis Kohl. — Baden-Baden: Nomos, 1998. — s. 292–306. Див. загалом: imothy Garton Ash. In Europe's Name. — New York: Random House, 1994.

566

Czech. Ukraincy w Polsce. — s. 34; Wilson. Ukrainian Nationalism. — p. 85. Проте див. також: Kultura, 542 (1992). — s. 119–122. Джерела про страхи поляків щодо сусідів наведено нижче.

567

Про польські вибачення і українську відповідь див.: Czech. Ukraincy w Polsce. — s. 130–131.

568

Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej, 1992. — Warszawa: Polski Instytu Spraw Miedzynarodowych, 1994. — s. 140.

569

Зауваження щодо Дмитра Павличка див. у: Голос України, 13 лютого 1992 р. — с. 5; розмова з Іваном Драчем, Київ, 27 травня 1997 р.

570

Цит. за: Burant. International Relations. — p. 410.

571

Шоста сесія Верховної Ради України дванадцятого скликання // Стенограма пленарного засідання Верховної Ради України, Бюлетень № 5 (Засідання 17 вересня 1992 р.). — с. 36–56.

572

Ханну Сухоцьку, Дмитра Павличка і Геннадія Удовенка цит. відповідно до: Gili Wladyslaw, Gili Norbert. Stosunki Polski z Ukraina w latach 1989–1993. — Torun: Marszalek, 1994. — s. 28; Kultura, 547 (1993). — s. 92–93; Zycie Przemyskie, 17 березня 1993 p. — s. 1, 3. Див. також: Голос України, 14 січня 1993 р. — с. 2.

573

Див. «Концепцію державотворення в Україні», прийняту на зборах Руху 4 грудня 1992 р.; також: Літературна Україна, 17 грудня 1992 р.; Kultura 528 (1991). — s. 80–81.

574

Голос України, 20 травня 1992 р. — с. 1–2; Варшавська радіостанція Radio Warszawa, 18 травня 1992 р. // FBIS-EEU [Foreign Broadcas Information Service, Daily Report. Eastern Europe], 19 травня 1992 p. — p. 8; Известия, 19 травня 1992 p. — c. 5 // Curren Diges of he Post-Sovie Press, 49, 20 (1992). — p. 24–25; Osadczuk Bohdan. Od Belwederu do Kamienca Podolskiego // Kultura, 538–539 (1992). — s. 140.

575

Наприклад, див. підбірку заяв у: Піховшек В'ячеслав та ін. Росія, яку ми... — К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 1996.

576

«Для зміцнення регіональної безпеки в Центральній і Східній Європі» // Посольство України в Республіці Польща, Варшава, 22 квітня 1993 р.; [Дмитро Павличко], «Oswiadczenie» // Kultura, 537 (1992). — s. 90–91. Див. також: Драч Іван. Політика: Статті, доповіді, виступи, інтерв'ю. — К.: Україна, 1997. — с. 197; Larrabee Stephen F. Eas European Security after he Cold War. — Santa Monica: Rand, 1993. — p. 19, 108–109; Kaminski Antoni, Kozakiewicz Jerzy. Stosunki polsko-ukrainskie. — Warszawa: PAN, 1997. — s. 30–31; Wilson. Ukrainian Nationalism in the 1990s — p. 177.

577

Реакцію на пакт див. у: Burant Stephen. Ukraine and East Central Europe // Ukraine in the World / Hajda Lubomyr (ed.). — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1998. — p. 42. Польське пояснення української політики див. у: Kultura, 568–569 (1995). — s. 41; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 282. Про рівновіддаленість див.: Weydenthal Jan de. Economic Issues Dominate Poland's Eastern Policy // RFE/RL Research Report: Weekly Analyses from the RFE/RL Research Institute. — Munich, New York: Radio Free Europe/Radio Libery, vol. 2, No. 10 (5 березня 1993 p.). — p. 24; TVP Warszawa, 13 січня 1993 p. // FBIS-EEU [Foreign Broadcast Information Service, Daily Report. Eastern Europe], 14 січня 1993 p. — p. 28; RFE Daily Report, 4 лютого 1993 p.

578

Пізніше Варшава переглянула свою позицію й відмовилась від домовленостей із Москвою задля підтримки України. У 2000 р. польська енергетична політика була більш проукраїнською, ніж українська енергетична політика, але в 2001 р. таку позицію було важко сповідувати далі. На момент виходу цієї книги ці проблеми не були розв'язані, й вони залишаться головними питаннями європейської безпеки на десятиліття. Про побоювання щодо постачання газу див.: RFE Daily Report, 3 квітня 1992 р.; про українські енергетичні проблеми та закордонну політику див.: Toritsin Arkady. Political Economy and Foreign Policy in Post-Soviet Successor States: Doctoral dissertation. — Rutgers University, 1999. Про «антиукраїнський вчинок» див.: Burant Stephen. Polands Eastern Policy, 1990–1995 // Problems of Post-Communism, 43, 2 (1996). — p. 52. Про справу майора Лисенка див.: Burant. Ukraine and East Central Europe. — p. 55.

579

Про Кравченка див.: Gazeta Wyborcza, 28 липня 1997 p. — s. 16; Gorzkowski Jacek. Litwa // Europa Srodkowo-Wschodnia 1992 / Beylin Marek (red.). — Warszawa: Instytu Studiow Politycznych, 1993. — s. 252; Kultura, 535 (1992). — s. 102–106; про інтелектуалів див.: Buran Stephen. Belarus and he «Belarusian Irredenta» in Lithuania // Nationalities Papers, 25, 4 (1995). — p. 646–647.

580

Про Шушкевича див.: Owsiannik Siergiej, Strielkowa Jelena. Wladza i spoleczenstwo. — Warszawa: Presspublica, 1998. — s. 64–96; про Литву див.: Gorzkowski Litwa. — s. 253.

581

Gawin. Ojcowizna. — s. 127–128; Bielen Stanislaw. Kierunki polityki wschodniej III Rzeczypospolitej // Patrzac na Wschod / Bielen Stanislaw (red.). — Warszawa: Centrum Badan Wschodnich, 1997. — s. 35; «Polska — Ukraina — Bialorus» // Polska w Europie. — s. 140; Szayna. Ethnic Poles in Lithuania and Belarus. — p. 42.

582

Робив він це, визначаючи нові кордони єпархій, що мали відображати сучасні білоруські кордони, й призначаючи архієпископів, що були чутливішими до білоруських проблем.

583

На самому початку навіть виникла дискусія щодо національних меншин як таких. Див.: Народная газета (Мінськ), 4 січня 1992 р. — с. 1; 12 лютого 1992 р. — с. 1. Дані про білоруську меншину в Польщі в 1992 р. див. у: Eberhardt. Miedzy Rosja a Niemcami. — s. 131. Чисельність польської меншини в Білорусі подано відповідно до радянського перепису 1989 р. та білоруського перепису 1999 р.

584

Mihalisko Kathleen. Security Issues in Ukraine and Belarus // Central and Eastern Europe / Carp Regina Cowen (ed.). — Oxford: Oxford University Press, 1993. — p. 229–230; Buran Stephen. Belarus and he «Belarusian Irredenta» in Lithuania // Nationalities Papers, 25, 4 (1997). — p. 645–648.

585

Warszawa, Polska Agencija Presowa (PAP), 24 квітня 1992 p. // FBIS-EEU, 28 квітня 1992 p. — p. 15.

586

Burant. International Relations. — p. 407; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej, 1992. — s. 147.

587

Цит. за: Kosobudzki adeusz. Stracone szanse // Kultura, 560 (1994). — s. 20; див. також: Warszawa, PAP, 19 листопада 1992 p. // FBIS-EEU, 19 листопада 1992 p. — p. 16; RFE Daily Report, 23 листопада 1992 p.

588

Розмова з Чеславом Окінчицем, Вільнюс, 7 квітня 1994 р.; Widacki. Stosunki polsko-litewskie. — s. 50.

589

Gazeta Wyborcza, 14–15 вересня 1991 p. — s. 1; 16 вересня 1991 p. — s. 17; Ландсбергіса цитує Gazeta Wyborcza, 24 вересня 1991 p. — s. 6. Ландсбергіс неофіційно зустрівся зі Скубішевським, коли проїздив через Варшаву.

590

ITAR-TASS World Service, 12 січня 1992 р. // BBC Summary of World Broadcasts Sovie Union (SWB/SU), 14 січня 1992 p.; PAP, 14 січня 1992 p. // SWB/SU, 16 січня 1992 р.

591

Warszawa, PAP, 15 січня 1992 p. // FBIS-EEU, 22 січня 1992 p. — p. 20.

592

Snyder. National Myths. — p. 326–331; Цитата у: Widacki. Stosunki polsko-litewskie. — s. 52.

593

Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 191–193.

594

Vilnius Radio, 3 вересня 1993 p. // FBIS-SOV [Foreign Broadcast Information Service, Daily Report. Soviet Union], 8 вересня 1993 p. — p. 105; Rzeczpospolita, 16–17 жовтня 1993 p. — s. 9; Tallinn BNS [Baltic News Service], 21 жовтня 1993 p. // FBIS-SOV, 22 жовтня 1993 p. — p. 88; Dokumentation Ostmitteleuropa, 20, 1–2 (1994). — s. 116–119.

595

Gazeta Wyborcza, 27 квітня 1994 p. — s. 1. Про його історичні погляди на польську культуру див.: Barbara Christophe. Staa versus Identitat. — Cologne: Wissenschaf und Politik, 1997. — s. 234–236.

596

Цит. за: Slowo Powszechne, Warszawa // FBIS-SOV, 27 листопада 1991 p. — s. 36; RFE Daily Report, 27 липня 1993 p. Див. також: Butkevicius Audrius. he Baltic Region in Post-Cold War Europe // NATO Review, 41, 1 (1993). — p. 7–11. У 1994 p. він, здається, змінив свою думку про розширення HATО після того, як це питання стало складовою литовської політики. Наприкінці десятиліття, коли його як депутата визнали винним у хабарництві й коли він звинуватив Ландсбергіса в роботі на КДБ, його розуміння литовських державних інтересів було не таким однозначним. Різні особи тут згадуються не для того, щоб творити з них героїв, а з метою описати внутрішню політику прийняття стратегічних рішень.

597

Snyder. National Myths. — p. 334. Це сталося вже після закінчення каденції Скубішевського, й цьому передувала спеціальна місія радника Валенси Анджея Закржевського та голови польської делегації Іво Бичевського. Це слід розглядати як завершення етапу 1989–1993 рр.

598

Vinton Louisa. Domestic Politics and Foreign Policy, 1989–1993 // Polish Foreign Policy Reconsidered / Prizel Ilya, Michta Andrew (eds.). — New York: St. Martins, 1995. — p. 24; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej, 1993–1994. — Warszawa: Polski Instytu Spraw Miedzynarodowych, 1994. — s. 18.

599

Про громадську думку щодо України й українців див.: Babinski Grzegorz. Pogranicze polsko-ukrainskie. — Krakow: Nomos, 1997. — s. 166–168; Zieba Andrzej. Ukraincy w oczach Polakow // Narody i stereotypy / Walas eresa (red.). — Krakow: МСК, 1995. — s. 97–98; Kloskowska. Kultury narodowe. — s. 196; Warszawa: PAP, 14 лютого 1992 р. // FBIS-EEU, 18 лютого 1992 р. — p. 31; Zycie Warszawy, 1 серпня 1992 p. — s. 23. Див. також: Skorka Marek. Wspolne sasiedztwo czy nie chciani intruzi? // Wiez, 473 (1998). — s. 70–81.

600

Одним зі свідчень того, наскільки все було серйозно, є той факт, що «Солідарність у боротьбі», радикальна профспілка правого спрямування, увійшла до міжнародної політики з невеличким проукраїнським томиком, де були й вибачення за операцію «Вісла» Див.: Kaminski Antoni, Kozakiewicz Jerzy. Stosunki polsko-ukrainskie. — Warszawa: PAN, 1997.

601

Raciborski Jacek. Polskie wybory. — Warszawa: Scholar, 1997. — s. 42; Kultura, 520–521 (1991). — s. 145; Gazeta Wyborcza, 9 вересня 1991 p. — s. 1; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej, 1992. — s. 20; Prizel Ilya. Warsaw s Ostpolitik // Polish Foreign Policy Reconsidered / Prizel Ilya, Michta Andrew (eds.). — p. 112; Rzeczpospolita, 15 січня 1994 p. — s. 22; Gazeta Wyborcza, 11 січня 1994 p. — s. 3.

602

Іншим вагомим винятком з тієї згоди було товариство «Польська спільнота», яке фінансував польський Сенат і яке виступало проти політики Скубішевського, підтримуючи матеріально організації, що заявляли про себе як представників польської меншини в Литві, незалежно від їх політичних цілей. З цієї групи виходили польські діячі, які твердили, що Польща повинна ставити інтереси польських меншин вище, ніж добрі відносини з національними державами на сході. Розмова з Атнєшкою Панецькою, Варшава, 27 лютого 1998 р.; Stelmachowski Andrzej. О debacie // Wspolnota Polska, 58 (1997). — s. 39. Див. також: Widacki. Stosunki polsko-litewskie i Piatrowicz Natalia. Katolicyzm na Bialorusi. Polski czy juz bialoruski // Wiez, 467 (1997). — s. 83.

603

Це твердження грунтується на вивченні парламентських стенограм за 1989–1994 рр. Про правих див.: Sprawozdanie stenograficzne (51), 14 лютого 1991 р. — s. 15–54; Ibid., (14), 8 травня 1992 р. — s. 152–159; Ibid., (31), 13 жовтня 1994 р. — s. 108–114.

604

Діяльність, за яку згодом Україна нагородила його Орденом князя Ярослава Мудрого. Див.: Політика і культура. 10–16 вересня 1999 р. — с. 38–39.

605

Як він представив це в Сенаті: «Пригадаймо те, про що деякі політики забули й далі забувають, те, що Польща без упорядкованих, добрих і дружніх відносин зі своїми східними сусідами перестане розглядатись як партнер для Заходу». — Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 247.

606

У 1992 році, коли питання щодо польського вступу до НАТО ще залишалось відкритим, Лех Валенса виступив із ініціативою щодо створення зони безпеки та стабільності на Балто-Чорноморському просторі. До так званої групи НАТО-біс (як альтернативи НАТО) мали б увійти всі країни регіону, окрім Росії. Ця доволі невизначена ідея не здобула належної підтримки й розуміння не лише на Заході та в Росії, а й серед самих східноєвропейських держав, що прагнули до повноправного членства в Організації Північноатлантичного альянсу. — Прим. перекладачів.

607

Walesa Lech. Lis do wyborcow, 27 квітня 1989 p.; Літературна Україна, 3 червня 1993 р. — с. 1; 27 травня 1993 р. — с. 2; Lithuania, 11–12 (1994). — p. 140–141; ИТАР-ТАСС, 29 червня 1993 р. // FBIS-SOV, 30 червня 1993 р. — с. 64; Kultura, 550–551 (1993). — s. 106–113.

608

«Security for Europe Project. Final Report». — Providence, R.I.: CFPD, 1993. — p. 15; i Kloskowska. Kultury narodowe u korzeni. — s. 386.

609

Про східноєвропейську внутрішню політику та європейські важелі впливу див.: Vachudova Milada Anna. he Systemic and Domestic Determinants of Eas European Foreign Policies: Doctoral dissertation — University of Oxford, 1997.

610

Bachmann Klaus. Nasza i wasza wolnosc // Rzeczpospolita, 6 січня 2001 p.

611

У 1994 p. міністр закордонних справ Анджей Олеховський намагався знову залучити східних сусідів Польщі, але прем'єр-міністр Вальдемар Павлак завадив йому.

612

Gazeta Wyborcza, 3 січня 1994 р. — s. 2.

613

Ibid., 6 березня 1998 р. — s. 3; 15 березня 1998 р. — s. 6; 1 липня 1998. — s. 1; Сегодня, 30 червня 1998 р. — с. 2; Kommersan Daily, 30 червня 1998 р. — с. 2; Русский Телеграф, 30 червня 1998 р. Про наслідки розширення НАТО див.: Buran Stephen. After NATO Enlargement // Problems of Post-Communism, 48, 2 (2001). — p. 25–41.

614

Дані опитування див. у: Levada Yuri. After he haw // Wilson Quarterly, 55, 2, (2001). — p. 78.

615

Gazeta Wyborcza, 26 червня 1998 p. — s. 1.

616

Markus Ustina. Belarus: You Can Go Home Again? // Curren History, 113, 585 (1994). — p. 337–341.

617

Minsk News, 2 листопада 1997 p. — с. 1.

618

Цит. за: (про МВФ) Karp Marek. Gazeta Wyborcza, 26–27 липня 1997 p. — s. 16–17; Rzeczpospolita, 2 січня 1997 p. — s. 6; (про дружин) Rzeczpospolita, 6 серпня 1996 p. — s. 23. Див. також: Gazeta Wyborcza, 17 серпня 1995 p. — s. 9; Minsk News, 22 грудня 1997 p. — s. 3; Gazeta Wyborcza, 18 липня 1997 p. — s. 12; Ausiannik Siarhej, Stralkowa Alena. Bialorus // Europa Srodkowo-wschodnia. — Warszawa: ISP PAN, 2000. — s. 27. Див. також: Marples David. Belarus. — Amsterdam: Harwood, 1999. — p. 90–91.

619

Koszelew M. Polacy w oczach Bialorusinow // Dzieje Najnowsze, 27, 2 (1995). — s. 81–93; Piatrowicz Natalia. Katolicyzm na Bialorusi // Wiez, 467 (1997) — s. 81–92; Radzik Ryszard. Ruski i Pan — asymetria stereotypu // Europa Srodkowo-wschodnia. — s. 63–80; Padhol Uladzimier. W oczach «sowka» // Ibid. — s. 53–62; Minsk News, 17–23 березня 1998 p. — с. 3. Білоруси розглядають Польщу як частину капіталістичного Заходу: Sliwinski, Cekmonas. Swiadomosc narodowa mieszkancow Litwy i Bialorusi. — s. 572.

620

Розмова зі Станіславом Шушкевичем, 8 грудня 1996 р.; «Хроніка, березень 1995 — лютий 1997», польське Міністерство закордонних справ; Minsk News, 10–16 лютого 1998 р. — с. 1; Gazeta Wyborcza, 6 лютого 1998 р. — s. 8; Glos znad Niemna (Гродно), 16–22 січня 1995 р. — s. 1.

621

Итоги переписи населения Республики Беларусь 1999 года. — Минск: Министерство Статистики, 2000. Майже 15% «білорусів за паспортами» стверджували під час опитувань, що вони росіяни, але майже 10% «росіян за паспортами» в Білорусі відповіли, що вони — білоруси. Див.: Sliwinski, Cekmonas. Swiadomosc narodowa mieszkancow Litwy i Bialorusi. — s. 574.

622

Цю тему розглядає Роман Шпорлюк: див. розділи 4 і 9 його книги Russia, Ukraine, and he Breakup of he Sovie Union. — Stanford, CA., 2000.

623

Про воєнні втрати див.: Kosman Marceli. Historia Bialorusi. — s. 350; Eberhardt. Miedzy Rosja a Niemcami. — s. 185. Про неоуніатів див.: Ablamiejka Siarhej. Problem statystyki parafii neounickich na erenie Zachodniej Bialorusi // Unia Brzeska z perspektiwy czterech stuleci / Gajek Jan Sergiusz, Nabywaniec Stanislaw (red.). — Lublin: KUL, 1998. — s. 213. Про урбанізацію див.: Chauncy Harris. Cities of he Sovie Union. — Chicago: McNally, 1970. — p. 322. Про Пазняка див.: Zaprudnik. Belarus. — p. 168; також див.: Pawluczuk Wlodzimierz. Bialorus і sprawa polska // Kultura, 634 (2000). — s. 112–113.

624

Guthier. he Belorussians. — p. 281; Vakar. Belorussia. — p. 216–219; Marples David. Belarus. — London: Macmillan, 1996 — p. 30–31; Zaprudnik. Belarus. — p. 107; Diamieszka Lilia. akie ksiazki powinny byc rzymane w wyjatkowo dobrze zamknietych szafach // Inna Bialorus. Warszawa: CSM, 1999. — s. 29.

625

Gazeta Wyborcza, 28 квітня 1998 p. — s. 4. Див. також: «Polska polityka zagraniczna w 1996 roku», польське Міністерство закордонних справ, 1997; Oleksy Jozef. oas at he Official Dinner Given in his Honour by Mr. Adolfas Slezivicius, 16 вересня 1995 p.; Gazeta Wyborcza, 28 січня 1998 p. — s. 2, 5.

626

Вимоги меншин щодо територіальної автономії залишалися непоміченими Варшавою й не сприймались як щось небезпечне Вільнюсом: Marcinkiewicz Wanda. Kronika litewska 1997 // Lithuania, 26–27 (1998). — s. 234.

627

Rzeczpospolita, 12 квітня 1996 p. — s. 6; 15 січня 1996 p. — s. 6; OMRI Daily Digest, 7 січня 1997 p.

628

Промова в Гарвардському університеті, 14 листопада 2000 р.

629

Про правих див.: Українська Республіканська Партія. — К.: Фонд демократії, 1996; Народний Рух України. — К.: Фонд демократії, 1996; Україна: Становлення демократії. — К.: Агентство Україна, 1997. — с. 292; Українська Національна Асамблея. — К.: Агентство Україна, 1998. — с. 23. Про українців загалом пор.: Nebozenko Wiktor. Ukrainska opinia publiczna o polityce zagranicznej // Polska w Europie, 15 (липень-серпень 1994 p.). — s. 159, та Golovakha Evhen, Kucheriv Ilko. NATO and Public Opinion in Ukraine // Political Portrai of Ukraine, 8 (1997). — p. 63. Аналіз див. у: Hrycak Jaroslaw. Jeszcze raz o stosunku Ukraincow do Polakow // Wiez, 473 (1993). — s. 15–32; Iwaniak Olga. Zamozniejsi kuzyni // Rzeczpospolita, 22 травня 1997 p. — с. 6.

630

Розмова з Антоном Бутейком, 9 березня 1999 р., Кембридж, Массачусетс; Політика і культура, 10–16 грудня 1999 р. — с. 10.

631

Голос України, 29 червня 1996 — с. 1.

632

Kultura, 586–587 (1996). — s. 153–157; Kaminski Antoni, Kozakiewicz Jerzy. Stosunki polsko-ukrainskie. — Warszawa: Instytu Spraw Publicznych, 1997; Gili Wladislaw, Gili Norbert. Stosunki Polski z Ukraina. — orun: Marszalek, 1994. — s. 33; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej 1995. — s. 123; Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej 1996. — s. 136; Rzeczpospolita, 26 березня 1997 p. — s. 7.

633

Текст див. у: Rzeczpospolita, 22 травня 1997 p. — s. 6. Див. також: День, 24 травня 1997 р. — с. 4; Наше слово (Варшава), 14 квітня 1996 р. — с. 2.

634

Марциновський Анатолій. Примирення давно примирених // Голос України, 22 травня 1997 р. — с. 7; також варто звернути увагу на есеї Юрія Андруховича. Найвиразнішу критику польською мовою див. у німця Клауса Бахмана: Bachmann Klaus. Polska kaczka — europejski staw. — Warszawa: CSM, 1999. — s. 106 і далі.

635

Український парламент був менш важливим і парламентські зв'язки так і не вийшли на рівень литовсько-польських. Розмова з Борисом Андресюком, Кембридж, Массачусетс, 25 вересня 2000 р.

636

Розмова з Олександром Квасневським у Варшаві, 17 травня 1999 р.

637

Derczynski, Draczyk. Stosunek Polakow do innych narodowosci. — s. 29.

638

Gazeta Wyborcza, 13–14 вересня 1997 p. — s. 12–13.

639

Див.: Hann Chris. Postsocialis Nationalism // Slavic Review, 57, 4 (1998). — p. 840–863; Polityka (Warszawa), 14 грудня 1996 p. — s. 87; OMRI Daily Digest, 10 жовтня 1996 p.

640

Перші сім томів польською вийшли як Polska — Ukraina: rudne pytania. — Warszawa: Karta, 1998–2000; українською як Україна — Польща: Важкі питання. Я був присутній на шостій та восьмій конференціях у 1999 та 2000 рр.

641

The Wall Around he West / Andreas Peter, Snyder imothy (eds.). — Lanham, Md.: Rowman and Li lefield, 2000.

642

Доконаний факт (франц.).

643

Відповідним документом ЄС є: Амстердамський договір, Конференція представників урядів країн-членів, Брюссель, 23 вересня 1997 р.; про німецькі занепокоєння див.: Gazeta Wyborcza, 4 лютого 1998 р. — s. 6; 5 лютого 1998 р. — s. 1.

644

Minsk News, 3–9 лютого 1998 р. — p. 3; 10–16 березня 1998 р. — s. 1; Gazeta Wyborcza, 11 березня 1998 р. — s. 7.

645

День, 2 лютого 1999 р. — с. 7; Hrytsak Yaroslav. National Identities in Post-Soviet Ukraine // Cultures and Nations of Central and Eastern Europe / Gitelman Zvi et al. (eds.). — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 2000. — p. 274.

646

Gazeta Wyborcza, 15–16 листопада 1997 p. — s. 6. Хоча порівняння його українським колегою зовнішнього кордону ЄС із новою «залізною завісою» є перебільшеним, але воно привертає увагу до наслідків політики ЄС щодо його східних сусідів та Європи загалом. Український міністр закордонних справ Борис Тарасюк на інавгураційній зустрічі українсько-польської конференції з питань європейської інтеграції, Варшава, 29 березня 1999 р.

647

Gazeta Wyborcza, 28 квітня 1998 p. — s. 7; Falkowska Macieja. Spoleczenstwo polskie wobec wschodniej polityki wizowej, gospodarczej i kulturalnej. — Warszawa: CBOS, лютий 1995 p. — s. 19–31.

648

Високий Замок, 9–16 січня 1999 p. — с. 1.

649

Переважно (франц.).

650

Доробок спільноти (франц.). Мається на увазі правовий доробок Європейської Спільноти, основа права ЄС, сукупність спільних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання в усіх країнах-членах ЄС.

651

Спосіб життя (франц.).