Прадавня легенда

СЛОВНИК СТАРОДАВНІХ ПОНЯТЬ, ІСТОРИЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

А в а р и — кочові тюркські племена, що в VI столітті створили свою державу на Середньому Дунаї. На початку IX ст. аварська держава розпалась. Див. обри.

А л л е м а н и — німці.

Б а н — так називали в південних слов'ян представників знаті.

Б а х о р ц і — жителі Бахожі, болотисто-лугової місцевості між північним краєм озера Гопла і річкою Згловенчкою.

Б і л е м о р е — так слов'яни називали річку Буг

Б і л о б о г і Ч о р н о б о г — стародавні слов'яни були політеїстами, тобто поклонялись багатьом богам, поважали різних духів, явища природи. Вони вірили в існування двох ворожих начал — доброго і злого — Білобога і Чорнобога.

Б о д р и ч і (ободрити) — плем'я прибалтійських слов'ян, що жило на узбережжі Балтійського моря від річки Травни до Вісмарської затоки.

Б о л е с л а в І Хоробрий — син Мєшка, польський князь, потім король (992–1025).

Б о л е с л а в III Кривоустий — польський король (1102–1138).

Б у ж а н и, л у ч а н и — дрібні польські племена, що жили по річках Бзурі та Бугу

В а в е л ь с ь к и й з а м о к — князівський (королівський) палац на скелі Вавель у Кракові.

В а н д а — міфічна королева польських племен, дочка Крака (Кракуса, Крока).

В е н д с ь к и й — тут: західнослов'янський.

В і д с и п — данина зерном.

В і л и (самовіли) — гірські, лісові та інші духи, божки у слов'ян.

В і л ь к и, в е л е т и, л ю т и ч і — так називався союз прибалтійських слов'янських племен, що жили на території між річками Рокитницею та Одрою.

В і н е д а (Вінета) — легендарна назва стародавнього поморського міста Волина, розташованого на острові тієї ж назви, де Одра (Одер) впадає в Балтійське море. Волин існував, певно, уже в VIII ст. як головне городище волинян; з X ст. був визначним центром торгівлі на Балтиці; знищений в кінці XII ст. Венедами називались у давнину предки польських і прибалтійських слов'ян.

В і н е т а — див. Вінеда.

В і т е з ь — представник народжуваної феодальної верхівки в полабських слов'ян.

В і ц і — зелені віти, які розносили по дворах для того, щоб оповістити про збір на віче.

В о г н е н н і в і ц і — багаття, які розкладали на пагорбах та вершинах гір, щоб скликати населення для боротьби проти ворога.

В і ш н у — один із головних індуських богів.

Г е р а к л е я — давньогрецька колонія на південному березі Чорного моря.

Г е р о д о т — давньогрецький історик (близько 484–425 рр. до н. е.). У своїй праці, присвяченій змалюванню греко-персидських війн, між іншим, детально описує скіфські племена, що населяли тоді Причорномор'я, в яких у часи Крашевського вбачали предків слов'ян.

Г о н і л а (Генніль) — західнослов'янське божество сонця.

Г о п л о — велике озеро на схід від міста Гнєзна. Оспіване в народних піснях та легендах.

Д а л е м і н ц і (гломачі) — одне з полабських слов'янських племен, що жило на території сучасної Саксонії.

Д і т и «с л о в а» — так автор називає слов'ян, поділяючи теорію про те, що назва їх походить від «слова», що слов'янами вони називали себе на відміну від іноземців, яких називали «німими»«або «німцями», тобто людьми, що не вміли говорити по-слов'янськи.

Д л у б н я — притока Вісли.

Д л у г о ш Я н — перший польський історик (1415–1480), автор праці «Історія Польщі», яка охоплює події від найдавніших часів до 1480 р.

Д р е в л я н и, у к р и — прибалтійські слов'янські племена.

Д у л і б и — західнослов'янське плем'я, що жило в Південній Чехії, між ріками Влтавою та Дунаєм.

Є л е н ь — озеро біля Гнєзна.

Ж а л ь н и к — місце погребіння у слов'ян.

Ж е ч П о с п о л і т а (Річ Посполіта) — польський відповідник латинському терміну respublica (республіка). Так називалась Польська держава в період з другої половини XVI до кінця. XVIII ст., коли вся влада в країні була в руках шляхти; фактично це була шляхетська республіка. Оформлення її почалося ще за останніх Ягеллонів (королівської династії, що правила в Польщі в 1386–1572 рр.). Панування шляхти призвело до падіння Польщі як самостійної держави і поділу її території між царською Росією, Пруссією та Австрією (1772, 1793, 1795).

Ж и в я (Жива) — богиня життя в прибалтійських слов'ян.

Ж у п а н — правитель області (жупи) в південних і західних слов'ян, людина знатного, іноді навіть князівського роду. Звідси походить слово «пан».

З а п и с п о л ь с ь к и х п е р е к а з і в. — Стародавні перекази польського народу записані першими польськими хроністами (літописцями; Один їх цикл — легенда про П'яста — в хроніці Аноніма Галла (XII ст.), другий — легенда про Крака, Ванду та ін. — в хроніці Вінцентія Кадлубка (початок XIII ст).

З а с і к — перешкода із зрубаних дерев.

З а х і д н и й о к е а н — так називалось у давнину Балтійське море.

З н і ч — святий незгасаючий вогонь в язичницьких храмах західних слов'ян.

Й о р н а н д е с (Йордан) — готський історик, який жив у VI ст. В одному із своїх творів — «Про готів» — він наводить цінні відомості про місця поселень стародавніх слов'ян, про поділ їх на племена.

К а н а Г а л і л е й с ь к а — місто, де, за біблійним переказом, Христос нібито зробив чудо, перетворивши на учті воду в вино.

К а ш у б и — східна частина поморців. Див. поморці.

К м е т — так називає автор вільне, незалежне сільське населення, протиставляючи його знаті, що виділилася з нього. Насправді ж вільні, а потім залежні селяни називались у Польщі, як і на Русі, смердами. Термін «кмет» у значенні «селянин» з'явився лише в XIII ст.

К н е з ь н о — так автор називає стародавнє польське місто Гнєзно, приписуючи його заснування першому П'ясту і виводячи таким чином назву міста із слова «князь» («кнезь»). Легенда ж твердить, що Гнєзно заснував родоначальник польського народу Лех. Побачивши на місці нинішнього Гнєзна орлине гніздо, він нібито сказав: «Будемо тут гніздитися». Так, вважають, і виникли назва Гнєзна (Гнєздна) і польський герб — білий орел.

К о л я д а — божество у стародавніх слов'ян, свято якого співпадало з Новим роком. Пережитки його збереглися в піснях-колядках.

К о н т и н а — язичницький храм, капище у західних (прибалтійських) слов'ян.

К о р о в а й — тут: обрядовий, весільний пиріг.

К р а к (Кракус, Крок) — легендарний засновник міста Кракова.

К р а к у с — див. Крак.

К р о к — див. Крак.

К р у ш в и ц я — місто в Познанському воєводстві. За легендою, перша столиця Польщі.

К у п а л а — божество у слов'ян. День Купали святкували влітку. Пережитки цього свята збереглись надовго і після прийняття християнства (ніч на Івана Купалу, Іванова ніч з 23 на 24 червня).

К у я в' я к и — польське плем'я, що жило біля озера Гопла і в басейні річки Нотець.

Л а д о — можливо, богиня весни, молодості і кохання у стародавніх слов'ян. Скоріше, це тільки приспів у піснях (порівн. східнослов'янське «Ой, дід-ладо»). Автор частіш вживає це слово як приспів, іноді — як бойове гасло.

Л е г е н д а п р о К р а к а (Кракуса, Крока) відома і полякам, і чехам. За польським варіантом, у Крака була одна дочка, Ванда (див. Ванда), за чеським — три: Казя, Тета і Лібуша, згодом чеська володарка.

Л е д н и ц я — озеро біля міста Гнєзна з островом, на якому збереглися руїни князівського замку IX–X ст.

Л е х — легендарний родоначальник польського народу.

Л е х і т с ь к а г р а н и ц я — межа польських земель. Лехами, ляхами називали західних слов'ян східні слов'яни і литовці. Термін цей виник від слова «лядь» (необроблена, поросла кущами рівнина).

Л е х і я — Польща.

Л е ш к и — в польських легендах представники родоплемінної знаті.

Л у ж и ч а н и — одне з племен полабських сербів (див. полабські серби), що жило в Нижній Лузації (басейн річок Спреви і Ніси).

Л ю т и ч і — див. вільки, велети, лютичі. Автор неправильно відрізняє лютичів від вільків.

Л я с с о т а — скеля на правобережжі Вісли, на південь від Кракова. Тепер ця скеля називається Кшемйонки.

М а в р и к і й — візантійський імператор (582–602). Довгий час його вважали автором трактату про воєнне мистецтво («Стратегікон»), в якому, зокрема, змальовуються військовий побут і звичаї стародавніх слов'ян. Тепер доведено, що автором цього трактату був Маврикій, візантійський письменник, котрий жив у кінці VI — на початку VII ст.

М а з и (мазовшани) — одне з польських племен, що жило по обох берегах середньої Вісли.

М а р е н а (Морена) — богиня смерті в деяких західнослов'янських племен.

М е т е л и ц я — за віруваннями стародавніх слов'ян, дух, що приносить заметілі.

М є ш к о І — перший історично відомий польський князь (960–992).

М и ш і (М и ш к и). — Легенда твердить, що Хвостка з роду Попелів з'їли миші у вежі на одному з островів озера Гопла. Для того, щоб пов'язати свій роман з цією легендою, Крашевський в 1 розділі частини третьої роману недвозначно говорить: «…Мишки, котрі з'їли Хвостка…».

М о р а в и — західнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Морави. В союзі з чехами та іншими слов'янськими племенами вони створили незалежну і досить сильну державу — Велику Моравію, що розпалась у 906 р.

Н и я — богиня підземного царства і смерті у польських племен.

Н і й о л а — богиня підземного царства і смерті у стародавніх литовців.

Н і ч н и ц я — нічне страхіття.

О б о д р и т и — див. бодричі.

О б р и. — Обрами називали слов'яни аварів. Це тюркського походження плем'я, що з'явилось в Європі в середині VI ст., осіло в басейні Дунаю і звідси нападало на сусідів, зокрема і на слов'ян. Аварська держава була розгромлена спочатку слов'янами, потім франками, а на початку IX ст. вони зовсім зникли. (Порівн. прислів'я: «Погибоша аки обре».) Термін «обр» зберігся в слов'янському словнику в значенні «велетень», оскільки авари вирізнялись високим зростом і міцною будовою тіла.

О п о л є — так називалась сусідська територіальна община б поляків. Крашевський розуміє під ополєм великі родові об'єднання.

П а н — по-давньогрецьки означає: все, цілість.

П е р у н — бог грози у стародавніх слов'ян. Йому приносили криваві, іноді людські жертви, його іменем клялись при укладанні договорів з іншими народами.

П о з н а н ц і — малочисленне плем'я, яке, за переконанням Крашевського, жило в районі, де пізніше виникло місто Познань.

П о л а б с ь к і с е р б и — слов'янські племена, що населяли басейн річки Лаби (Ельби), і водночас плем'я, що жило по річці Салі, притоці Лаби.

П о л я н и — одне з племен польських слов'ян, що жило по річці Варті. За автором, саме це плем'я було предком польського народу.

П о м о р ц і — одне з племен прибалтійських слов'ян, що жило на узбережжі Балтійського моря між Одрою і Віслою.

П о п е л и щ е — тут: місце, де спалювали померлих.

П о п е л ь (Попел) — легендарний польський князь, родоначальник династії Попелів, поваленої пізніше П'ястами.

П о р е в і т — п'ятилике божество на острові Ругії.

П о с т р и г и (пострижини) — обряд, рівнозначний хрещенню у християн; під час цього обряду хлопчику надавали ім'я, і він від материнської опіки переходив під батькову.

П о с т р и ж и н и — див. постриги.

П о х в і с т — бог негоди у стародавніх слов'ян.

П р о в е — божество прибалтійських слов'ян. Те ж саме, що в східних слов'ян Перун і в стародавніх литовців Перкун.

П р о к о п К е с а р і й с ь к и й — візантійський автор VI ст. У своїх працях, особливо у творі «Про війни Юстініана», в частині його «Про війни з готами» розповідає про побут і звичаї слов'ян.

П р о н д н и к — притока Вісли.

П ш е м и с л (Пшемислав) — легендарний князь.

П' я с т — легендарний засновник першої історичної князівської (королівської) династії в Польщі.

Р а д е г а с т — боги у слов'янських племен бодричів і ратарів.

Р а н и (руяни) — одне з прибалтійських слов'янських племен, що населяло острів Рані (Ругію) на Балтійському морі.

Р а т а р і (редари) — одне з прибалтійських слов'янських племен.

Р е д а р и — див. ратарі.

Р е к о н а — те ж саме, що Аркона, мис на острові Ругії.

Р е т р а — місто, що було розташоване на землях, населених слов'янським племенем ратарів.

Р и т о г а р — міфічна особа.

Р і ч П о с п о л и т а — див. Жеч Посполіта.

Р у г е в і д — семилике божество у племені ранів, на честь якого був збудований храм в Корениці на острові Ругії.

Р у я н и — див. рани.

С а м о в і л и — див. віли.

С в і т о в и д — чотириголовий бог прибалтійських слов'ян. Храм Світовида стояв на мисі Аркона (острів Ругія).

С і м о к а т т а Ф е о ф і л а к т — візантійський письменник першої половини VII ст. В його праці «Історія» наводиться ряд цікавих даних про стародавніх слов'ян, їх побут і походи проти Східно-Римської імперії.

«С л о в о» — тобто слов'янська мова.

С м е р д и — так Крашевський, як і польський історик Й. Лелевель, називав князівських слуг. Див. кмет.

С т а д н и к — пастух, доглядач стада.

С т а н і с л а в — краківський єпископ, очолював змову незадоволених центральною владою феодалів проти королівської влади Болеслава Сміливого (1058–1079). За це з наказу короля був четвертований. Католицька церква зачислила Станіслава до сонму святих.

С т а я — старопольська міра довжини, дорівнює 1066 м.

С т р и г а — за поганським віруванням, людина, що народжується з зубами; після смерті не дає спокою людям.

Т а ц і т — давньоримський історик (55–117). В його творі «Германія» наводяться дані про предків слов'ян, що виступали під назвою венедів.

Т р и г о л о в — триголовий бог племені поморян. Храми його були у Щеціні і Волині.

У п с а л а — одне з найстародавніших міст Швеції, розташоване поблизу Стокгольма.

Ф р а к і я — область у східній частині Балканського півострова, простягалась між Егейським морем та Дунаєм. У давнину — римська провінція.

Х о р в а т и (хробати) — одне з племен польських слов'ян, що жили на території теперішніх Краківського і Сандомірського воєводств. Їх ще називали віслянами.

Х р о б а т и — див. хорвати.

Ч о р н е о з е р о — знаходилось на острові Ругія.

Ч о р н і г о р и — тобто Шварцвальд.

Ш к у р я к и — взуття, зроблене з суцільного шматка сириці.

Я м а — давньоіндійський бог підземного царства, суддя душ померлих.