Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1

ІСТОРІЯ ПРО ЧОРТИКА КРУТИХВОСТА

Все було в Чарівному Лісі мирно і спокійно.

Аж поки не з'явилося у ньому мале чортенятко. Не може бути? А ось і може! Ви ще скажіть, що чортів не буває!

Щороку, у ніч на Івана Купала, ворота до Пекла розкриваються і всі чорти вилітають звідти, збираються до купи і носяться цілу ніч по світу. Так вони свято своє святкують.

От цього року вони повилітали, погуляли добряче, насмітили в лісі і позабиралися, коли сонце зійшло. Бояться вони, чортяки, світла сонячного! А от малого чортика загубили. Він втомився бешкетувати, приліг на травичку і заснув. Так і проспав до ранку. А коли прокинувся, то аж мову втратив. Очі в нього боліли від сонця, дивитися не міг: в Пеклі було ж темно.

Сховався він у тінь. Озирнувся навкруги і нічого знайомого не побачив: ні болота, ні смоли, ні вогню. Ніхто не кричить, не стогне. І друзяк своїх бешкетних — теж нікого. Зрозумів чортеня, що це не Пекло. Але сумувати не став.

— Я вже чортик дорослий, — думає, — дам собі раду і тут.

Йшов лісом зубр Суддя. Поважно ступав, щипав літню травичку. Аж раптом помітив смолу на траві.

— Дивно, — подумав, — звідки це тут смола?

Пішов по слідам і побачив, що під деревом сидить чортеня.

Воно було невеличке, чорне — чорне, все у смолі та болоті, з довгим хвостом, який ніколи не мав спокою і завжди крутився. Мало воно ріжки та ніжки. І смерділо так, що аж дихати не було чим біля нього.

— Ти хто? — спитав зубр.

— Я — чорт!

— Що ти робиш у нашому лісі?

— Те, що й усі чорти! — зареготів Чортик. — Пасуся! І він почав кривлятися, вдавати з себе зубра: став на чотири лапи і почав траву щипати. А потім знову розреготався.

Образився зубр, розізлився:

— Ти не кривляйся, а то я тобі копитом зараз як дам! На все життя запам'ятаєш!

— От і не даси! От і не даси! Не доженеш! — почав дражнитися чортик.

— Іди геть! Забирайся в своє Пекло! Що б духу тут твого не було! — розгнівався зубр. — Я в цьому лісі головний суддя! Скажу — і тебе заарештують! Не можна так поводитися, як ти! Припини!

— Не боюся я нікого, ні старого, ні малого! — приспівував Чортик і далі кривлявся.

Пішов зубр розлючений. Зібрав раду. Розповів звірям, що об'явився у лісі чорт.

— Треба його зловити, — каже, — поки лиха не накоїв.

Усі погодилися. Почали ловити. Але ж чорт такий вертлявий, що його ніхто зловити не може. Хвостом своїм як закрутить навколо себе, аж пилюка здіймається і нічого не видно. А коли розвіється, то і сліду від чортика не залишається. Так і прозвали його Крутихвостом.

Як настала ніч, то почав він ганяти по лісу, верещав, по дуплах і норах чужих без дозволу заглядав, кривлявся з кожного, кого бачив. Ніхто не спав: не міг через чортячі пустощі.

На ранок, як встало сонце і чортик перестав добре бачити, лисенятко Юстик його вислідив, а кабан Дай, який служив в лісовій варті, скрутив, зв'язав, взявся за хвоста і до зубра притягнув.

— От ми і знову зустрілися! — зубр Суддя нахмурив брови і заскреготав зубами. — Будемо судити тебе! За образу!

Знову зібралася лісова рада. Заслухали усіх, кого він образив, та й стали радитися, як чорта покарати.

— Не треба мене судити! — каже чортик. — Я ж ваших порядків не знаю! У нас, у пеклі, всі так поводяться. Мене так Дідько навчив. Що більше збитків, то краще в пеклі! Ви що, не знаєте? Я б у пекло повернувся, але туди до 7 липня наступного року дорога зачинена!

— Справді, — каже змія Фарма, — як ми можемо судити, якщо його так виховали? Краще давайте навчимо, як треба поводитися.

— Ні, його треба покарати: він поганий! — переконував Суддя. — І вигнати з нашого лісу!

Довго радилися звірі. Але вирішили, що зубр не може судити у цій справі, бо розум його затьмарений образою, і він хоче помститися. А суд повинен бути справедливий і неупереджений.

Призначили чортеняті вихователя — цапа Бодая: дуже вони вже були схожі. Подумали: своїх дітей він не має, то ж дамо йому чортика, аби не скучав. А з чортика слово взяли: цапа слухатися і робити те, що він скаже.

Цап Бодай жив сам. У горах. Дружини він не мав. Дітей не мав. Друзів теж не мав. Розмовляти не любив. Якщо щось комусь і говорив, то лише один раз. Ніколи не повторював. Він був сильний, суворий і впертий.

Повів цап Бодай Крутихвоста додому.

— Перше, що треба — це викупатися. — каже цап. — Брудний ти і смердиш. Може, у вас там у пеклі це добре, так смердіти, а у нас в лісі так не годиться.

— Не буду я митися! Я ж зроду не купався у воді. Тільки в смолі мені можна! Такий у нас звичай! — почав відбиватися ногами чорт.

Але цап не зважав, кинув Крутихвоста у гірський потік і почав його гіляками смерековими щосили бити. І свистів чорт, і пищав, і благав відпустити, але той своє робив: бив і бив. Смола розмокала і почала потроху від шерсті відставати. Виліз Чортик з води: ні живий, ні мертвий. Побитий і мокрий.

Взяв Бодай гребня ялівцевого, почав шерсть Крутихвостику вичісувати. А той кричить:

— Не можна мене розчісувати! Я ж чорт! Чорти не чешуться. Їм не можна!

Нічого не відповів Бодай, тільки перегнув чортика через коліно, намотав хвоста собі на лапу і далі чеше. Чесав, аж поки на гребінці всі зубчики не зламалися.

От і вечір вже настав.

Поставив Цап миску, налив молока свіжого.

— На, Крутихвосте, пий! — підсунув йому миску.

— Ні, не буду! Де це ти таке бачив, що б чорти молоко пили? Чорти молоко не п'ють! Чорти кров людську п'ють і нерви їдять.

Нічого не сказав Бодай, сам усе молоко випив і ліг спати. Чорта, що б не втік, зв'язав і поруч поклав.

Не зручно Крутихвосту спати. Звик він спати у болоті, що б смерділо смолою гарячою. А на травичці чистій ніяк не засне.

Вдосвіта встав, збудив Бодая і каже:

— Відпусти мене, змилуйся, я тобі золота принесу!

Нічого не відповів Бодай — встав і вмивається. А Крутихвіст знову:

— Відпусти! Я попрошу, і Дідько тебе царем зробить поміж звірів!

Мовчить цап. Узяв торбу полотняну і на Чортика натягнув.

— Ой! Що ти робиш?! Не треба, не вбивай мене! — злякався чортяка.

— Не бійся! Це я для того, що б тебе сонце не засліпило, що б ти очі не пошкодив. — Закинув торбу за плечі і в долину пішов.

— Куди це ти мене несеш? — питає той з торби.

— Ми йдемо до школи. Будеш учитися!

Хотів було чортик нагадати, що чорти не вчаться, але промовчав. А що казати, як Бодай такий впертий! Йому що кажи, що не кажи. Все одно як сам схоче, так і зробить. Впертий! То чого ж марно сили витрачати?

Біля лісової школи Бодай торбу відкрив і Крутихвоста витягнув. Розв'язав і наказує:

— Йди до школи і слухай уважно вчителів. Чужого не бери, не обзивайся, не бийся, не гасай! Зрозумів?

— Зрозумів! — чортик був дуже радий, що його розв'язали.

Прийшов Крутихвіст до класу, обдивився:

— Я — Крутихвіст — каже. І в мене крутий хвіст. Я ось що можу! Він закрутив своїм хвостом навколо себе. Вмить здійнялася пилюка. Така, що аж сонця видно не стало.

Цікаво стало звіряткам, і вони, хто хвости мав, теж так почали пробувати. Але ні в кого так, як у Крутихвоста, не виходило.

— Я ще можу в кого завгодно вселятися! — Він подивився на слоника Дзвоника, вдарив копитом, закрутив хвостиком — і слоник став на вуха.

— Ого! Нічого собі! Такого ще Дзвоник ніколи не виробляв! — дивувалися звірі.

Чортик відвів очі, і слоник знову зробився таким, як був.

— Що це було зі мною?

— Я вмію збитки робити! — І вмить чортенятко з'їло усю крейду, погризло усі олівці і запило все фарбами.

Весело всім стало, цікаво. Просять Крутихвостика учні:

— Навчи і нас так робити!

— Навчу! Слухай мене — і Пекло не мине! Хочеш жити — вмій крутитися!

Почали учні ганяти, а чортик їх підмовляв: ще, ще!! Так, так!!

— А я вас ще поганих слів навчу! — заводив чорт.

Аж тут прийшов директор школи ворон Карк.

— Пр-р-рипинити! — голосно каркнув він.

Всі зупинилися, бо знали, що Карк тут головний. За батька і за матір. Згадали одразу про правила поведінки у школі. Але пізно. Вже збитків накоїли.

Подивився Карк на все, зітхнув, головою покачав. Викликав цапа Бодая і жаліється:

— Я про Вашого… — хотів Карк сказати «сина», але згадав, що то не син. — Якщо так далі буде, то ні школи, ні учнів не залишиться. Забирайте його зі школи або щось робіть.

Довідалися про крутихвостові вихиляси батьки, почали нарікати, що не можна чорта в школі разом з їхніми дітьми вчити. Бо той їх тільки збиткам навчить! Почали вимагати, щоб лісову раду зібрали знову і чортенятка таки вигнали. Назавжди!

Зібралася рада. Зубр Суддя радіє:

— Я ж казав! Не можна йому вірити! Він негідник! Йому місце у Пеклі!

Почали звірі гомоніти поміж собою і вирішили, що чортика треба виганяти. Тільки-но голосувати почали, як тут цап Бодай встав і на середину вийшов:

— Я попрошу уваги! — Він вдарив копитом об камінь, аж дзвін пішов.

Звірі принишкли. Ніколи не чули вони, щоб Бодай на лісовій раді виступав.

— Я прошу не виганяти Крутихвоста! Він виправиться!

— Що!? Тобі ще мало? — заревів зубр Суддя. — Чи ти хочеш, щоб він усіх наших дітей чортами поробив? У тебе дітей не має, тому ти так собі легковажиш. Ні, вигнати його!!! Чи ти може його ще на поруки візьмеш? — засміявся зубр.

— Так! Я візьму чортенятка на поруки. Ручаюся! Якщо за тиждень він не стане чемним і вихованим — я піду з цього лісу сам!

Здивувалися звірі, що цап таке каже. Ніколи ще не було такого, щоб хтось готовий був піти з лісу геть заради іншого.

— Якщо р-р-ручається, то… нічого не вдієш. Тр-р-реба віддавати на пор-р-руки. Такий закон, — каже Карк.

Зубр Суддя насміхатися став:

— Ви ще побачите! Крутихвоста все одно за тиждень виженуть. А разом з ним ще й козла впертого позбудемося!

— Сам ти козел! А я — цап! — Бодай взяв Крутихвоста за шкірку, вкинув до мішка, закинув за плечі і пішов в гори.

А звірі ще довго гомоніли, чого це старий Бодай так за малого Крутихвоста заступається.

Тихо в мішку сидів Крутихвіст. Сидів і боявся ворухнутися. «Поб'є мене, напевно, Бодай, бо я його не послухався,» — думає. Він згадував цей день, школу, лісову раду, і йому було якось не по собі. Не хотілося йому ані свистіти, ані кривлятися.

Дійшли вони додому, коли сонце сідало. Скинув Бодай з плечей мішок, розв'язав. Нічого не каже. Налив у миску молока і дає Крутихвосту. А той взяв… і випив, щоб не злити цапа, одним ковтком, аби не знудило. Та й їсти хотілося, бо вже два дні нічого до рота не брав.

Ліг Бодай спати. Поклав голову на ноги і захропів. А Крутихвоста не зв'язав.

Почав і чортяка моститися до сну і побачив, що лапи в нього не зв'язані.

— Я ж можу втекти! — подумав. — Зараз ніч. А до ранку вже далеко буду.

Розбігся, підстрибнув і полетів. Летить так швидко, аж вітер обганяє. Довго летів. Аж раптом зупинився і став, як вкопаний.

— Куди це я? — думає.

Сів.

— Від кого це я втікаю? Від Бодая? А чого це я від нього тікаю? Він же мене не ображав, не обзивав, не бив. Він — єдиний, хто за мене заступився на лісовій раді, а то б вже вигнали давно невідомо куди. Поручився навіть за мене.

Згадав Крутихвіст, що якщо за тиждень він не стане слухняним, то Бодай з лісу сам піде.

— Що ж це виходить, Бодай поплатиться, якщо я втечу?

Розвернувся Крутихвіст і назад полетів. До Бодая. Був ще до сходу сонця. Навшпиньки, так що б не збудити, підійшов до цапа, ліг, пригорнувся до нього і заснув.

На ранок Бодай знову молоко наливає в миску і дає чортяці. Крутихвіст ковтками випив, і йому здалося, що не таке воно вже й гидке, це молоко. Навіть, смачніше за кров.

— Ти хочеш у Лісі жити? — питає цап.

— Хочу.

— То мусиш змінитися! Забудь, що ти чорт,і облиш свої пекельні звички.

— А як я можу змінитися, коли не можу змінитися! Я ж чорт! Я з пекла!

— Головне — це бажання! Якщо ти схочеш, то так і станеться. Уяви, що ти не чорт, а цапок!

— Добре, я спробую. Але ти мені допоможеш? Мені хвіст не дає спокою. Це через нього я на місці всидіти не можу. Дідько завжди казав мені та братам: хочеш жити — вмій крутитися!

Узяв Бодай мотузку, мовчки обмотав хвоста чортику навколо живота і зав'язав на вузол. І не розв'язував.

— А ще я не знаю, які погані слова не можна говорити!

Узяв Бодай прутика, і тільки-но Крутихвіст погане слово скаже, як цап його по плечах бити починає. Скоро той і відучився.

Бодай його багато нових цікавих слів навчив, чарівних слів. Навчив, коли треба казати «дякую» й «будь ласка», «добрий день» і «до побачення», «вибачте» й «перепрошую». Крутихвіст добре запам'ятовував, бо дуже старався і мав бажання до цапової науки. Розповів цап, що таке добро і зло, правда і брехня, дружба і зрада, рай і пекло. Розповідав, як сам знав. По-простому, не по-книжному.

Минув тиждень. Ніхто їх не чув, не бачив.

На восьмий день, зранку, Бодай збудив Крутихвоста і повідомив, що сьогодні вони йдуть до лісу на раду.

Страшно стало Чортеняті. Згадав він, що цап слово за нього дав, поручився. І якщо він не стане слухняним, то той з лісу геть піде. Зубр Суддя допоможе, тільки тішитися з того буде.

І хвилюватися почав за цапа більше, ніж за себе: старий вже Бодай, його там у дикому лісі вовки або тигри загризуть.

— Скупай мене! — попросив Чортик, — і зачеши, як треба.

Бодай викупав, зачесав. Пішли. Чим ближче було до лісової галявини, де мала бути рада, тим сильніше стукало у грудях серце. У горлі пересихало. Ось і коліна затремтіли.

— Що це таке зі мною? — подумав чортеня.

Бодай йшов спокійно. Мовчав, як завжди. Крутихвостик не відставав ні на крок від нього.

Прийшли вони на лісову галявину. Там уже збиралися звірі і з цікавістю споглядали на Бодая і чортика, який сидів поруч і не ворушився. Дивно було бачити його зав'язаний на животі хвіст, чисту чорну блискучу шерсть, зачесані вуха. Дивно було й те, що він мовчав.

Раду відкрив зубр Суддя.

— Чесні звірі! Минув тиждень! Сьогодні ми вирішимо, чи залишиться серед нас чорт Крутихвіст. Ми це могли зробити давно. І вчинили б правильно, якщо б його вигнали, як я казав. Але за чорта поручився цап Бодай. То ж сьогодні ми, напевно, виженемо їх обох! Бо чорт — він завжди чорт! І місце йому у пеклі.

Зубр зневажливо подивився на цапа.

— То що ти скажеш, Бодай? Де твій вихований чортяка?

Цап звівся на ноги, пригорнув Крутихвоста до себе і шепнув на вушко:

— Давай, сину! Розкажи їм. Ти зможеш!

Здивувався чортенятко таким словам. Його навіть Дідько сином не називав. Завжди чортом. Приємно стало. Коліна перестали тремтіти, і він відчув силу.

Вийшов Крутихвіст на середину, стукнув копитом по каменю, аж дзвін пішов. Затихли звірі.

— Добрий день, шановні звірі! Я — Крутихвіст. Всі ви мене знаєте. Відколи я тут з'явився, багато клопотів вам усім завдав. Вибачте мене, будь ласка!

Він подивився на зубра. Той стояв нахмурений і злий, а з рота пара йшла. Ненавидів він Крутихвоста.

— Окремо прошу пробачити мене шановного, поважного і справедливого зубра Суддю. Вибачте, пане зубре. Я завинив перед вами і каюся.

Здивувався зубр, що чорт таке каже, аж щелепа у нього відвисла.

— Прошу пробачення також у пана Карка, директора школи, і обіцяю відремонтувати все, що я пошкодив.

Він повернувся до Карка і вклонився. Карк вклонився у відповідь.

— І головне. Я став іншим. Я не хочу бути чортом. Я хочу бути цапом! Як мій вчитель і справжній друг — Бодай. Дякую тобі, Бодає!

Бодай дивився на нього і посміхався. Ніхто навіть і не бачив, як з очей його вислизнула і впала до низу скупа сльоза.

— Дякую тобі, сину! — прошепотів він, щоб ніхто не чув. — Прошу вас, шановні звірі, залишіть мене у Чарівному Лісі.

Усі звірі встали і почали плескати: хто крилами, хто копитами. Плескав навіть зубр Суддя. Він вже Крутихвоста пробачив, і йому було приємно, що той його назвав поважним і справедливим.

Рада вирішила залишити чортика Крутихвоста у Чарівному Лісі. Ніхто не заперечував. Усі зрозуміли, що він справді змінився.

На наступний день Чортик пішов до школи, полагодив там усе, що зламав минулого тижня і змайстрував собі парту. Він завжди приходив до школи перший, а йшов останнім. Йому подобалося вчитися, бо було цікаво. Цікавіше, ніж у Пеклі.

Він подружився із всіма учнями і нікого не ображав. Особливо подобалися йому дві лисички-сестрички. Вони йому зав'язали на хвостику рожевий бантик.

Минув рік.

Ось знову настала купальська ніч. Ворота пекла відчинилися, і в Чарівний Ліс налетіло чортів. Дідько наказав усім знайти Крутихвоста, сина свого. А хто знайде, той ціле відро крові людської як нагороду одержить та ще й нервів моток. Розлетілися чорти по лісу, почали шукати. Всіх звірів побудили.

Дізнався Дідько, що Крутихвіст у Бодая на горі живе та й полетів до нього.

— Виходь, чортяко! — кричить.

Бодай вийшов, бачить, що то Дідько, і каже:

— Не має тут нікого, крім мене. Не хотів Крутихвоста Дідькові віддавати (той спав у цей час).

— Ти брешеш! Де мій малий чортяка?! Кажи! Інакше я тебе в пекло заберу і в смолі зварю!

Почув це Крутихвіст, вибіг:

— Ні, не треба! Я тут, я тут! — Чортеня став попереду цапа.

Підхопив Дідько малого свого Крутихвоста за хвоста, закинув собі на плечі і полетів до пекла. Не встигли Бодай і чортенятко й попрощатися!

Доки летіли, Дідько весь одяг з чортеняти позривав і поскидав. Той тільки встиг рожевий бантик сховати.

Прилетіли в пекло.

Темно, нічого не видно. Жарко, хоч шкіру скидай! Брудно і сміття повно. Стоять здоровенні чани на вогні, а в них кипить смола. Якщо підійти ближче, то видно, як у тих чанах грішники варяться. Стогнуть, бідолахи, від болю. Продали душу Дідькові от тепер і мучаться, а вилізти не можуть — чорти не пускають. Така у них робота!

Зустріли Крутихвоста брати. Подивилися на нього і реготати почали, аж заходитися.

— Ти, брате чортяко, такий став, що на тебе подивитися страшно! Чистий такий, аж гидко!

Штовхнули в болото, а коли той встав, то вилили ще відро смоли.

— От тепер ти на чорта більше став подібний! А хвіст чого зав'язаний? Ти що — каліка? — Брати розкрутили мотузку і звільнили хвоста.

— А чого це ти стоїш, наче вкопаний? А ну, гайда, збитки робити! — Чорти здійнялися і полетіли. А Крутихвіст залишився на місці.

Підлетів Дідько:

— Ти часом не хворий?

— Не знаю.

— То йди поспи два дні — як рукою зніме!

Прийшов чортик додому. Чорти живуть в ямах. А на дні тієї ями — багнюка. Це що б м'яко спалося. Подивився Чортик на ту багнюку смердючу, і спати перехотілося. Знайшов якесь тихе місце, ліг, витягнув рожевого бантика, поклав перед собою і заплакав. Сумно йому стало. Згадав він Бодая, лисичок-сестричок, Карка і друзів шкільних.

Коли прокинувся, здивувався: де це сонце? Та згадав, що він у пеклі. А сонця тут не буває ніколи. Звівся на ноги і пішов куди йдеться.

Зустрів друзяк своїх колишніх, молодих чортів.

— Де це ти був, Крутихвосте?

— Як розкажу, то не повірите.

— Розказуй, давай! Там побачимо.

Розповів він свою пригоду друзякам, і ті не повірили:

— Брешеш ти! Такого точно не може бути, що б тебе, чорта, в Чарівному Лісі залишили!

— Це правда! Чесне слово!

— А що таке «правда»? А що так «чесне слово»? — дивувалися чортяки новим словам.

Згадав Крутихвіст, що цих слів у пеклі не вживають, бо вони там не потрібні нікому. Зрозумів, що на пекельній мові цього не поясниш. І почав навчати чортів тієї мови, якої його Бодай вчив.

Мало-помалу до цих чортів інші приєдналися, а за ними ще. Скоро Крутихвіст вже мав цілий клас. Розказував їм про інший світ, про сонце і небо, про добро і зло, про правду і брехню. Про що знав, про те і розповідав. І в такі миті здавалося йому, що він в Чарівному лісі.

Довідався про це Дідько та й наказав привести Крутихвоста.

— Ти що це там розказуєш різні небилиці і нісенітниці? Чого це ти моїх чортів добру научаєш? Тут пекло! І тут Я ЦАР. Тут панує зло! — розгнівано кричав Дідько. — Зречися!

— Не зречуся! Бо це було, це правда! А Чарівний Ліс кращий за твоє пекло!

— Зречися! Бо інакше я вижену тебе з пекла! Пропадеш без мене! І заберу всю силу твою чортячу!

— Не зречуся!

Розгнівався Дідько.

— Але, — думає, — краще я сина позбудуся, аніж царства свого. Розкрив ворота пекельні і наказав чортам, своїм прислужникам, Крутихвоста з пекла викинути. Вони, поки той спав, зв'язали його, наділи мішка на голову — і наказ виконали.

Отямився Крутихвіст. Принюхався — не смердить йому. Прислухався — пташки цвірінькають. Зрозумів він, що його з пекла вигнали. Зрадів! Скинув він мішок і побачив — він у Чарівному Лісі. Розірвав зубами мотузки і хотів полетіти до Бодая. Розбігся, підстрибнув і… впав. Зрозумів чортик, що Дідько його чортячої сили позбавив і літати він уже не зможе.

Спробував хвостом покрутити, але той не крутився, лише теліпався, як у корови.

— Таким хвостом тільки мух відганяти, — подумав. — Байдуже! Головне, що я тут, в Чарівному Лісі.

Чортик чимдуж помчав під гору, до Бодая.

Бодай був сумний. З того часу, як Дідько забрав Крутихвоста, він у лісі жодного разу не був. Нікого не хотів ні бачити, ні чути. Жив собі в горах, пасся і сумував. Згадував, як їм було добре разом.

Аж раптом, він побачив, як щось чорненьке біжить попід гору і гукає до нього:

— Бодаю! Бодаю!

Придивився Бодай і побачив, що то Крутихвіст, тільки брудний і в смолі. Зрадів він, на задні ноги аж підстрибнув. Помчав назустріч.

Зустрілися вони, пригорнулися одне до одного і заплакали від щастя.

— Сину мій любий!..

— Тату мій милий!.. — Крутихвіст вперше промовляв слово «тато». На душі в нього було спокійно і затишно.

З того часу стали вони жити разом, як батько і син, а звірі все це бачили і тішилися: цап знайшов сина, а чортенятко — батька. Скоро і чортом його перестали називати.